* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Як постелиш

08:28 03.11.2009

Як постелиш

Це застереження  відомої української приказки  хочеться нагадати тим  політикам, які  вважають себе національними і націоналістами. Для них  президентські вибори будуть своєрідною пробою на державницьку зрілість. Якщо вони безоглядно кинуться у вир політичного протистояння , то змушені будуть рахуватись з писаними і неписаними правилами цієї конкуренції, які  можуть поховати найсміливіші сподівання пройти в парламент, адже наступний рік буде роком суцільних виборів. Є кілька обставин, які  диктують зовсім відмінну тактику і стратегію поведінки націонал-демократів і націоналістів  на цих виборах, щоб  вони  виграли майбутні вибори парламентські. Перше – доки Україна терпить інформаційну поразку  і  в світі  домінує  глобалістична технологія інформаційного  знищення захисних націоналізмів слабших народів,  політична боротьба   не може вважатись  вільним змаганням українських партій за владу. Доки не побудована національна держава , така як в Німеччині, Польщі, Франції,  національно-демократичні сили  не можуть вільно конкурувати. Вони навчаться діяти за єдиною стратегією, або будуть витіснені на маргінес  і  шлях до неоколоніального переродження суспільства буде відкрито. Друге – незалежно від  політичної ситуації, рекомендацій так званих  світових центрів демократизації   український парламентаризм  не є тим середовищем, в яке варто хотіти потрапити з метою  порятунку України. Парламент  як  частина державної влади із знеособленою відповідальністю цілком об’єктивно впав першою жертвою інформаційної поразки України і  допомогти нації вже не може. Саме в стінах парламенті  відбувся поділ єдиної державної влади на законодавчо неврегульовані «гілки», введено поняття «делегування повноважень» і  «регіоналізація», там сталась остання конституційна реформа  і якби вона довершилась ще й реформою адміністративною – єдина українська влада   остаточно перестала б існувати як єдина сила, розколовшись на багато центрів сили. Держава, поділена в собі існувати не може – це  біблійна мудрість, яка діє незалежно від бажання політиків. Тому  треба діяти парадоксально – націонал-демократи не повинні покладати на парламентаризм в сучасному його стані  як на  рушій демократії. Третє – тільки підтримка персоніфікованої влади,  тобто президента, який живе цінностями української національної державності і потроху їх впроваджує  є тією стратегією, яка  піднімає вагу персоніфікованої, а значить відповідальної влади і таким чином  звільняє  Україну від чужого інформаційного впливу, порад і підтримки сторонніх сил, від яких зараз неможливо відмовитись і які не на користь громадянам держави. Посада президента накладає особливу відповідальність перед суспільством і  тому  проти дискредитації  самого поста президента ми вже тривалий час терпимо інформаційні напади ззовні. Все починалось ніби з справедливої кампанії «Україна без Кучми», а завершилось тотальним інформаційним знищенням іміджу Ющенка і ледь не призвело до змін Конституції з метою обрання президента парламентом. Якщо б це сталось,  Україну  спіткала б   чергова  ескалація  зовнішнього інформаційного тиску, загроза  колонізуючого переродження  суспільства   і значна залежність влади від волі  сильних світових гравців.  Йдеться не тільки про вплив Росії. В цій ситуації національним силам не час бавитися в  демократію чи вільне змагання за владу. Гасло: «Україна понад усе!» актуальне саме тепер і  те, що можуть дозволити собі партії космополітично-ліберального толку, для національних сил є згубним  і  недоречним. На решту політику му варто не зважати, дбаючи про формування єдиного націонал-демократичного блоку. Завдання цього блоку – не самоціль потрапити в парламент, а встановити правило наступності президентів – українських державників, які  поступово виконують місію консолідації всієї влади в єдиний центр сили  і  центр зміцнення національних засад держави. Знаменно те, що спільно домагаючись наступництва  президентства  висуванців з питомо українського середовища, підтримуючи свого президентства, не піддаючись спокусі  шельмування  його за слабкість, національні політичні сили здобудуть глибоку повагу серед  активних громадян і  здобуватимуть все більшу підтримку  у виборах до парламенту. Якщо хтось розглядає президентські вибори не як найвідповідальніший  для нації час  і  хоче  на критиці Ющенка  і  соратників по українській боротьбі зробити собі імідж  радикалів, то може статись навпаки –  невдача  внаслідок неузгоджених дій на виборах президента  значно знизить шанси цих сил і лідерів на виборах парламентських, що будуть згодом. На мій погляд, цілком справедливі докори чинному президентові зараз є недоречні і навіть шкідливі. Треба бути справедливими і  намагатись відшукати позитивні дії  навіть в Кучми, хоч у випадку Кравчука краще не говорити нічого і  не шукати позитиву. Йдеться не про реабілітацію «кучмізму» . а про усвідомлення «кравчукізму» і  відновлення народної поваги до відповідального поста президента,  подолання зневіри у будь-якій владі, що є наслідком зовнішнього інформаційного тиску на Україну. Підняття зруйнованого внаслідок інформаційної поразки престижу президента і  запровадження  наступності обрання президентів  з місією національного державника є важливішим особи кандидата чи президента. Варто бути справедливим і до президента Ющенка, зважаючи на те, що кожен  президент, який хоч щось намагатиметься зробити для національного українського відродження, працюватиме в середовищі інформаційної облоги. Тому  крім  концентрації зусиль на  погодженні єдиної кандидатури і обрання наступного по-справжньому українського президента, варто всерйоз  наповнити змістом  поняття «інформаційно-визвольне змагання», створити єдину стратегію такої боротьби. аналогічної  боротьбі наших попередників, об’єднатись в інформаційно-політичну систему українського впливі і швидко перемагати, приносячи з собою відчутні позитивні зміни в житті кожного з нас.

Володимир ФЕРЕНЦ