* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

НА УКРАЇНСЬКОМУ ҐРУНТІ

15:32 05.10.2009

НА УКРАЇНСЬКОМУ ҐРУНТІ

Літо. Сонце вже минуло зеніт і почало поволі скочуватися до заходу. Задушливий салон маршрутки. Трохи  набурмосений водій – довелося вимкнути радіо, бо пасажири хором висловили протест шансону й тепер парубочі голоси дружно затягнули козацьких та повстанських пісень. Виходить далеко не ідеально, але затято й драйвово, настільки, що починаєш потроху забувати про те, що до міста ще кілька годин їзди у розпеченій бляшанці. Їдемо з етнофестивалю, повертаємося назад від соковитої природи до розпечених київських джунглів. Дзвінок:
- Привіт. Які плани на решту літа? Роботу знайшла?  – бадьоро запитав веселий голос.
- Ем… ти ж знаєш, як нині з роботою. Шукаю… А ти маєш, що запропонувати?
- У мене тут запитали чи маю кого на прикметі, щоби міг допомогти з перекладами й оформленням офіційних документів на українській мові. Я найперше за тебе згадав, бо стосується благодійного дитячого фонду. Пам’ятається, ти казала, що тебе цікавить робота з дітьми-сиротами і взагалі все, що з ними пов’язано. Я не плутаю?..
- Та ні. Маєш чудову пам’ять.
- Тоді я скидаю тобі номер телефону – сьогодні-завтра зателефонуй та уточни деталі.
- Дякую, рідний. До зв’язку.


* * *
Невеличке кафе в торгівельному центрі. Напроти мене сидить молода гарна жінка з м’яким голосом і дещо дивною вимовою, що мені трохи нагадує французьку, мабуть, через пом’якшене звучання «р». А може то мені так тільки здається.
- Я шукаю асистента. Мені потрібна людина, яка би могла взяти на себе частину паперової роботи, працювала би над нашим бюлетенем  та займалася новинами для сайту, – жваво розповідає Анна Ястребова, директор з маркетингу Благодійного Фонду «СОС-Дитячі Містечка в Україні». – Але найперше, мабуть, тобі цікаво буде дізнатися трохи й про саму організацію?..
- Так, звісно. Залюбки.
- Отже починалося усе в повоєнній Австрії. Саме там було засноване перше СОС-Дитяче Містечко. Після Другої світової, ясна річ, зруйнувалося чимало сімей і багато дітей лишилися не лише без батьків, але й узагалі без будь-якої підтримки чи бодай прихистку над головою. Тоді за ініціативи Германа Гмайнера… 
Герман Гмайнер – австійський соціальний педагог, автор і засновник СОС-Дитячих Містечок. Був шостою дитиною у багатодітній сім’ї. У 5 років втратив матір, яку відтоді для нього та ще сімох братів і сестер замінила старша сестра Ельза. Гмайнер воював на фронтах Фінляндії, Росії та Угорщини. Після війни вивчав медицину. Поштовхом до створення першого СОС-містечка могло бути багато причин: і рання втрата матері, і опіка сестри Ельзи, і те, що під час війни його врятував російський хлопчик, але останньою краплею стала зустріч із 12-річним сиротою взимку 1947 р., яка назавжди лишила слід у душі австрійського гуманіста й стала поворотним пунктом у його житті. У лютому 1948 Гмайнер звернувся до ряду державних, релігійних та приватних установ, що на його думку могли б допомогти у втіленні новаторського задуму. Однак ідея не була сприйнята серйозно і замість підтримки отримала здебільшого скепсис: мало хто вірив, що її можна зреалізувати на практиці, вона видавалася утопічною. Від цієї миті він зрозумів, що все залежить лише від його власної наполегливості. У 1949 р. Гмайнер нарешті отримав дозвіл на будівництво першого котеджу для дітей від мера австрійського містечка Імст. Ділянка була розміщена на горі, без електрики та води, будівництво велося здебільшого власним коштом. Проте незважаючи ні на що у грудні 1949 року було відкрито перше СОС-містечко. Так усе й починалося: з однієї, відданої своїй мрії людини, та маленького стартового капіталу в обсязі всього лишень 600 шилінгів. Тепер свої СОС-містечка мають 132 країни світу, до яких нині вже офіційно приєдналася й Україна. Завершилося будівництво першого в Україні СОС-Дитячого Містечка й до кінця року має відбутися довгоочікуваний переїзд СОС-родин зі зйомник квартир у Броварах до своїх власних затишних будиночків посеред сосен та свіжого лісового повітря.
Але що ж таке СОС-Дитяче Містечко зсередини? Це дійсно «дитяче містечко», бо де ще на відносно невеликому клаптику землі знайдеш стільки дітлахів, огорнутих турботою та любов’ю. На фоні зелені соснових дерев контрастно вирізняються охайною білизною невеличкі двоповерхові будиночки, по одному на родину. У кожній сім’ї виховуються від 4 до 8 дітей. Звісно ж, дбає про них СОС-мама, що займається вихованням, доглядом, веде господарство. Місія відповідальна й відбір суворий: “Перших дев’ятьох мам ми обирали з числа 3000 претенденток <…> Ми хотіли б, аби ці жінки працювали з нами від 15 років і більше…»,  –  говорить директор СОС-містечка Олександр Поліщук.  Підготовку, майбутні СОС-мами здобувають також серйозну й ґрунтовну. Створена спеціальна «Школа СОС-мам», де вони здобувають необхідну теоретичну та практичну підготовку. Попереднє навчання триває півроку, а далі вже мами та їхні дітки вчаться разом будувати своє життя.
 Цікавим є те, що з часів заснування і до нині в СОС-сім’ях фактично немає батька. Якщо повернутися до витоків організації, то все стає зрозумілим: післявоєнна Європа, зокрема Австрія, була спустошена, зруйнована, багато чоловіків не пережили ці криваві роки, тож величезним успіхом було знайти не те щоб подружню пару, а хоча б маму для виховання осиротілих дітей. Однак зараз часи інші. Хто знає, може, прийшла пора для змін. Цілком імовірно, що в майбутньому нішу батьківської чоловічої турботи у вихованні заповнить коли не СОС-тато, то, припустимо, вихователь з фізкультури чи керівник спортивної секції… Хоча, мушу відзначити, що вже з кінця 80-х – початку 90-х рр. на найвищому рівні в «СОС-Кіндердорф Інтернешнл» ведуться розмови про необхідність залучення до моделі виховання не просто СОС-мам, а подружніх пар, аби підростаючи, діти отримували не лише материнську турботу та любов, а й позитивний сценарій створення у майбутньому своєї власної сім’ї. Були вже й спроби формування таких СОС-родин з обома батьками, зокрема в сусідній нам Польщі. Однак дане нововведення ще проходить випробовувальний етап, так би мовити. Адже для подібної відповідальної місії (виховання 4-8, а то й 9 дітей) дуже складно знайти маму, тим більше батька. Як показує практика, «мами виявляються більш витривалими», - говорить Анна Купцова, педагогічний радник «СОС-Дитячі Містечка в Україні». – «Окрім того підготовка пари триває у півтора рази довше й відповідною мірою дорожче. Хоча ми вже плануємо новий проект, у якому більше уваги приділятимемо саме пошукові та підготовці подружніх пар. Це наша пріоритетна задача на майбутнє». Що ж, реалізація таких цілей безумовно потрібна й на часі, адже присутність батька у родині, або принаймні дорослого наставника додає дітям почуття захищеності, зменшує тривожність, допомагає у вихованні сприйняття авторитету та й узагалі дуже важливе як для формування підростаючих хлопчиків, так і дівчат. Однак наразі ця модель все ще дуже складна для впровадження. На це є ряд причин. Так, наприклад, СОС-мами є співробітниками «СОС-Дитячого Містечка», а от для чоловіків на території проекту роботи обмаль, а це значить, що вони перебуватимуть на утриманні або ж повинні будуть шукати собі роботу деінде, тобто все одно значну частину часу знаходитимуться за межами СОС-містечка. Окрім того чоловік звісно як і будь-яка людина потребуватиме до себе уваги. Тут вже для СОС-мами буде складно розриватися між дітьми та чоловіком, не виключені ревнощі. Не виключено й те, що у сімейної пари може з’явитися власна дитина й це також може спричинити труднощі як для дітей, так і для батьків. Відомі й часті випадки у дитячих будинках сімейного типу, коли чоловіки йдуть із родини, бо не витримують. Розлучення пари безумовно стане ще однією травмою для дітей. Отже, як бачимо нюансів море. «Модель за участю тільки СОС-мами – це модель виховання, що себе виправдала вже понад 50-річним досвідом, натомість залучення подружніх пар – це модель майбутнього», - додає Анна Купцова. Можливо так воно й буде, дещо згодом. А зараз повернімося до вже існуючого стану речей.
Наразі сформовано перші 9 родин, у яких вже виховують 36 діток. Хоча у СОС-містечкові вже чекають 13 котеджів, а отже й сімей з часом також буде 13. До кінця року планують всиновити ще 14 дітлахів. А в наступному році на території СОС-містечка мають жити вже 80 дітей з їхніми новими мамами. Окрім того разом із СОС-родинами живуть директор СОС-містечка, що офіційно є опікуном усіх дітей, із своєю сім’єю, а також обслуговуючий  та адміністративний персонал, що допомагає у вирішення різного роду побутових, організаційних, педагогічних, психологічних, а при потребі й медичних питань.
Прикро лише одне, що попри завіряння високопосадовців про їхню стурбованість долею українського народу та українських дітей зокрема, справа, така потрібна і світла справа рухається надзвичайно мляво, незважаючи на усі намагання команди «СОС-Дитячі Містечка в Україні». Адже реалізація проекту в Україні розпочалася ще у 2003 р. До Мін’юсту було подано пакет документів для реєстрації. Відповіді довелося чекати довго. Втім, вразило не це (в Україні бюрократична тяганина, на жаль, звична й знайома усім річ), вразила сама відповідь. Приголомшуючим ударом стала формальна й байдужа відмова зареєструвати організацію, бо, буцім на це немає ніякої потреби, адже в Україні вже зареєстрована одна організація з ідентичною назвою. Досі не до кінця зрозумілим лишається той факт, як саме «клонові» вдалося пройти усю сувору та кропітку процедуру реєстрації, поцупивши ім’я легального міжнародного бренду. Однак, відповідь певно назавжди, загубилася у коридорах та кабінетах офіційних державних установ. Та, як ви вже певно здогадалися, це було не єдиною пригодою. Невдовзі дала знати про свою пильну та невтомну діяльність податкова, яка звісно ж діяла цілковито неупереджено: яка різниця благодійний ви фонд чи приватна бізнес структура? Перед Державною податковою інспекцією усі рівні. Чи не зразок справедливості та старанності змушувати благодійний фонд сплачувати податки на прибутки ?! Бо ж, як виявилося, «СОС-Дитячі Містечка» опікується не лише сиротами, а й надає продуктову допомогу малозабезпеченим та неблагополучним сім’ям. А от ви сплачуєте податки з пожертв на храм, милостині, чи благодійних внесків?.. Ні? А виявляється даремно.
Пізніше до Мін’юсту було передано ще один пакет документів на реєстрацію. Відповідь цим разом була доволі оригінальною, чимось навіть нагадувала завдання для квесту. Під приводом того, що були представлені українська та австрійська (левова частка благодійних внесків на підтримку «СОС-Дитячі Містечка в Україні» надходить саме з Австрії) сторони було вигадано химерну процедуру: треба було зібрати 14 нотаріально завірених заяв від громадян 14 різних регіонів України, де б зазначалося, що вони готові підтримувати діяльність благодійного фонду (на той момент не зареєстрованого, як ви розумієте). І знову ж таки цікаво: задля чого були потрібні гаранти з усієї України та якою нормою українського законодавства це обґрунтовувалося. Проте і це завдання було виконано, хоч і відібрало багато цінного часу та не менше зусиль. Усе вкотре підготували до реєстрації, надіслали документи і… п’ять місяців чекали на відповідь, у якій отримали чергову абсурдну відмову. Та зрештою і цей опір було подолано. На паралельному ж фронті йшла боротьба за право безпосереднього будівництва дитячого містечка, а для цього знову ж таки дозволи, дозволи, дозволи – на відведення землі, на будівельні роботи та ще узгодження дозволів різних інстанцій. А тут ще й ціни почали стрімко зростати, в Україні було уведено ПДВ на будівництво. Довелося вдаватися до ускладненої схеми: будматеріали замовляли у білоруських колег та відправляли як гуманітарну допомогу. Колись на уроках математики, якщо вирішення задачі йшло надто довгим і громіздким шляхом, моя вчителька казали, що «не треба їхати на Хрещатик через Троєщину». Однак цим разом вибору фактично не лишили, до мети довелося йти обхідними шляхами. На щастя, міська адміністрація та мер м. Бровари виявили не лише зацікавленість, але надавали реальну підтримку та суттєву допомогу в реалізації проекту. Допомагали протягом втілення проекту в життя також і Міністерство сім’ї, молоді та спорту на чолі з міністром Ю. Павленком, футболіст Андрій Шевченко, брати Клички, як особисто, так і через свою політичну силу. Міністерство виступило партнером та координатором проекту з української сторони. Андрій Шевченко є офіційним послом ФІФА для «СОС-Дитячих Містечок в Україні», що проводила збори коштів для будівництва 6 дитячих містечок в Україні та у світі під час останнього чемпіонату світу з футболу. Кличків свого часу запросив долучитися до акції ФІФА фонд Германа Гмайнера: вони коментували усі матчі української збірної під час чемпіонату та закликали вболівальників зробити свій внесок у забезпечення гідного дитинства для дітей, позбавлених батьківської турботи. Окрім того саме з подачі фракції Кличків у Київраді було розглянуто питання щодо змін до бюджету та відведення земель під будівництво СОС-містечка. Було задіяно й багато інших людей, чиї долі так чи інакше перетиналися із «СОС-Дитячим Містечком». Це й архітектори, й будівельники, й держслужбовці (доволі часто, аби справа рухалася далі, одному державному відомству безпосередньо доводилося домовлятися з іншим)… Тим не менше, упродовж останніх років проект неодноразово опинявся під загрозою не просто призупинення, а буквально провалу. Так, одним з найнебезпечніших моментів стала майже тупикова ситуація, пов’язана безпосередньо із будівництвом. Не дивлячись на те, що соціальний проект дуже сподобався Київській адміністрації й мерія запропонувала на вибір чотири чудові ділянки, тодішнє керівництво Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту наполягло, щоб СОС-містечко будували саме в Київській області. Таким чином проект і «оселився» у м. Бровари. Тут також запропонували кілька ділянок. Одна з них підходила під умови проекту просто ідеально: зелена зона, поруч дитсадок, школа, поліклініка, магазини, транспорт, - адже суть СОС-містечка полягає як раз в тому, що хоча СОС-сім’ї й живить такою собі общиною, однак вони не ізольовані від світу. Діти відвідують звичайні школи, гуртки, ходять до магазинів, можуть запросити до себе в гості друзів чи родичів. Таким чином забезпечується максимальна соціалізація дітей та виховується їх самостійність. Мами не просто доглядають за дітьми, виховують їх, а й вчать дітлахів поратися по господарству, готувати та багатьом іншим речам, яким у традиційних дитбудинках не приділяється уваги, а отже  там вихованці виходять у світ фактично не підготовленими до життя: вихователя поруч вже немає, а вирішувати свої проблеми та керувати своїм життям самостійно вони не вміють і не звиклі. Але у СОС-містечку дбають і про це. Одним словом усі умови зробили максимально наближеними до звичайних родин. Однак повернімося до перипетій із землею. «СОС-Дитячі Містечка в Україні» зіткнувся з унікальним прецедентом: як з’ясувалося, земля, виділена під проект, належала місту Бровари, а дерева, які там ростуть, — місту Києву, а точніше — Київському лісопарковому господарству.   Лісопаркове господарство як землекористувач відмовлялося узгоджувати питання оренди 3 га землі, господарями якої не було. Поки в цю тупикову ситуацію не втрутився міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, питання не вирішувалося.
Пізніше проявився ще один казус українського законодавства, а саме положень Земельного Кодексу: про компенсацію витрат та виплату суми збитку. Йшлося про ті ж таки зелені насадження Київського лісопаркового господарства, які ростуть на землі м. Бровари. І якщо, згідно з постановою Кабінету Міністрів України 1997 року, соціальний проект державного значення може звільнятися від компенсації витрат при вилученні земельної ділянки, то з виплатою суми збитку ситуація зовсім інша. Благодійній організації повинні були розрахувати збитки за дрова та дошки з урахуванням приросту. Спершу складно навіть збагнути про що саме йдеться. Щодо виплати збитків також існує постанова Кабміну України 1993 року, в якій відсутнє головне — принцип, за яким здійснюються такі розрахунки, зате вказується на те, що їх робить спеціально створена комісія. Ось така комісія зібралася і зробила розрахунок на півмільйона грн. – це була компенсація «збитків» за наступні 76 років. І це незважаючи на те, що земля орендована строком на 49 років. При цьому вирубувати та знищувати дерева ніхто не збирався. А компенсацію мали сплачувати з коштів закордонних донорів, які фінансують весь проект: від зведення й облаштування помешкання для СОС-родин до навчання й постійної консультативної підтримки СОС-мам й усе це задля українських дітей. Між іншим, для створення першого в Україні СОС – Дитячого містечка зусиллями європейських і світових організацій зібрано 1,69 млн. євро. Дороге ж бо воно, дитяче щастя, в усіх відношеннях дороге. Все ж спільними зусиллями було подолано і цей рубіж. Депутати Київської міської ради звільнили представництво « СОС – Кіндердорф Інтернешнл» від сплати збитків у сумі 0,56 млн. гривень, завданих виключенням із користування Дарницького лісопаркового господарства земельної ділянки площею 3,0 га в Білодібровному лісництві, яке знаходиться на території Броварської міської ради. Чергова виборена перемога.
Але треба було ж побудувати не лише саме містечко. Необхідно було забезпечити його функціонування, а значить провести додатково від м. Бровари до території самого СОС-містечка воду, газ, каналізацію, забезпечити електрифікацію. Усе це не було передбачено рамками бюджету проекту, оскільки закордонні донори сплачували лише проведення усіх робіт в межах СОС-містечка. Тут на допомогу прийшли адміністрація та мер м. Бровари. Знаючи ситуацію, вони не лише виділили 150 тис. грн. на усі ці комунікації, але й надали можливість тісно співпрацювати з відділом капітального будівництва, а також допомогли знайти підрядчиків для усіх цих робіт, що розробили оптимальні за витратами проекти.
Проект потребував ще значної допомоги й підтримки. І, на щастя, вона все ж знаходилася. Так, Київська обласна адміністрація допомогла із підключенням електроенергії. Адже ще у 2001 році в результаті тендеру, проведеного Фондом державного майна України, 75% + 1 акція «Київобленерго» придбала компанія AES Washington Holdings B.V. Нині це закрите акціонерне товариство, приватна структура, котру не дуже то обходять проблеми сирітства в Україні. Тож сприяння у вирішенні даного питання також відіграло дуже важливу роль у забезпеченні існування проекту в Україні.
Коли справа дійшла безпосередньо до будівельних робіт, то виникли інші труднощі, а саме: електромережі ще не були підведені й це елементарно створювало перешкоди для роботи будівельників, адже апаратуру добрим словом працювати не змусиш, потрібен струм. І також керівник Броварської філії з експлуатації газового господарства допоміг і сам безпосередньо домовився із господарем приватного готелю, будівництво якого йшло неподалік, про використання їхніх електромереж.
І таких випадків було багато. Як говорить Анна Купцова: «Коли ми стали підраховувати скількох людей хотіли б запросити на довгоочікуване офіційне відкриття першого в Україні СОС-Дитячого Містечка – зрозуміли, що 3 га просто не зможуть умістити усіх людей, що надавали нам таку важливу і вкрай потрібну підтримку».
Все ж урешті решт будівництво було завершено. Вже влітку цього року авторка статті мала можливість особисто милуватися гарними двоповерховими будиночками, поміж високими запашними соснами та пташиного щебету – картиною, що викликали замилування навіть у австрійських представників проекту. Затишно як ззовні, так і всередині: умебльовані кімнати, електротехніка, усі необхідні зручності та дрібнички. Нові оселі готові були у цю ж мить прийняти своїх мешканців і сповнитися родинним теплом і гамором. Але вже осінь, а СОС-родини й досі продовжують жити у зйомник броварських квартирах через, самі розумієте, формальності. Однак це не позбавляє запалу команду, яка вже не перший рік працює над втіленням мрії м’якосердого австрійця, романтика, який понад усе бажав, аби усі діти зростали в атмосфері любові, поваги та родинного тепла, в оточенні братиків і сестричок. На черзі клопітка, тривала й довгоочікувана робота над заснуванням СОС-Дитячих Містечок у Луганську, Запоріжжі та АР Крим. Побажаймо їм успіху, а, може, ще й допоможемо бодай крихтою, заради наших українських дітей, заради лункого дитячого сміху.

 

 

Вероніка КОНОНЧУК
за сумісництвом волонтер Благодійного Фонду «СОС-Дитячі Містечка в Україні»