Передчасна агітація набуває обертів і дарма, що виборів ніхто не оголошував. Вона висить на біл-бордах , вона перебиває рекламу пива на телеекранах і заповнює собою всі інформаційні канали, окупувала пресу і захопила площі, зручно засівши в похідних палатках. Передчасна агітація крокує Україною. Кажуть, що зроблена високооплачуваними професіоналами і нас нервує спеціально, тобто привертає увагу і тим ефективна, але ж передчасна…Кому вона потрібна ота передчасна передвиборча реклама кандидатів у президенти, яким не терпиться? Декого смішать дивакуваті слогани. Правда, паскудно висловлюватись щодо агітації Юлії Тимошенкове можна - заборонено відповідним рішенням суду. Вона – працює. Інші працюють не так потужно, але в народу інші проблеми.
Хто захистить націю від передчасного виверження «Везувію»? Навіщо зайво турбувати націю в цей непростий кризовий час, коли громадянин заклопотаний власним виживанням? Напевно десь там в Конституції чи в законах мусить бути записано право народу на спокій і захист від передозування політикою. Проте запопадливі тлумачі закону про вибори кажуть, що народові так і треба, бо , мовляв, закон ще не діє. А перед цим казали, що закон діє завжди, відразу ж після прийняття та оприлюднення. До речі, той самий суд, який заборонив погано висловлюватись щодо реклами Юлії Тимошенко, міг би і заборонити передчасну політичну рекламу за поданням Генпрокуратури. Та навіть кум Петро міг таке рішення виклопотати в районному суді, але не здогадався. А якби таке рішення виклопотав хтось із народу чи той, хто на сторожі права народу, тоді жоден інший суд не смів би виступити проти волі народу, а народ хоче спокійного і нормального життя. Хоч трохи перепочинку, адже швидко мине осінь, зимою оберуть президента, а навесні потужно працюватиме вона, він і воно, щоб заплатити усе за новими тарифами і засіяти поле!
Реклама давить на мозок і висить перед очима над дорогами і стає жаль чужих і не зовсім чужих мільйонів, безтурботно профуканих на передчасну рекламу. А що буде під час виборів? Воістину бенкет серед чуми, чи то пак незбагненної української кризи. Вона, реклама, висить, дратує своїм дорогим шиком і розмахом поширення, а закон про вибори працює, хоч вищим людям він зараз недоречний і нібито не діє. Дарма, що Конституція вимагає поваги до народу як до основного джерела всієї повноти влади. Повага до народу багато не просить, лиш почекати до визначеного законом часу, а тоді вже робити свою рекламу і то не з розмахом, адже криза і тисячі громадян без роботи, а працюючі мусять трудитись за мінімум, не будучи впевненими в завтрашньому дні. В час, коли мільярдні борги треба буде віддавати з податків громадян розгульна агітаційна розкіш не до речі. А якщо ця розкіш навальна і передчасно викинута перед наші очі, давить на наш слух і відкликається гірким болем у серці? Нас давно вважають тупим електоратом, знаючи, що ми все одно проголосуємо з безвиході так, як кажуть їхні рейтинги. Ми як бідні випадкові гості з вулиці на іхньому святі самореклами, якою вони наввипередки хизуються один перед одним, хвалячись політтехнологами, як колись пани вихвалялись гончими і хортами. Тому їм все одно коли призначати свято реклами для себе. Можна й за рік чи два до виборів, як заманеться, або коли хто перший почне. Можна назвати це соціальною рекламою, яка насправді народові і з його кишені (бо соціальна) не конче потрібна, а потрібен спокій душі і жити нормально, не обов’язково в розкоші . Багаті не діляться з бідними, лише цинічно кичують благодійництвом. Та й навіщо ділитися, якщо кожен повинен мати свій шанс. І ми б мали свій шанс, якби не давили податками і платили як у Європі. А тим часом журналісти пишуть про все нову і дорожчу дочасну виборчу реламу, якої ніби ще й немає. Правники тицяють пальцем в закон і кажуть, що він ще не діє -роблять з нас вар’ята. Може це ми не діємо, а просто існуємо. Як казав Тарас Шевченко, гнилою колодою по світі валяємось, не володіємо собою, не впливаємо на державу і мусимо сприймати все як потойбічні – розуміємо, що реклами ще не повинно бути, але як небіжчики не маємо сили пересунути навіть сірникову коробку. На нас не зважає ніхто. Чекають лиш наші грішні душі перед виборчими скриньками, щоб сказати – демократія є і все освячено. Тепер працюйте ви, посполиті, бо держава в скруті! Такі асоціації від бравих закликів дочасної реклами. Вона й справді соціальна, бо дає шанс народові відчути себе внизу й опам’ятатись. Закон працює, але він нікому не потрібен, бо бомбування населення не повинно припинятись .
