Письменник Борис Гуменюк закликає захищати власну гідність і не ставати на коліна перед гнобителями.

Талановитий письменник, вихідець з Тернопільщини, автор кількох романів, нещодавно побував у Тернополі зі своїм проектом “Інша література”. Ним він з однодумцями хоче витягнути з невідомості талановитих українських письменників.

– Як почалась ваша літературна кар’єра?

– Коли вийшла моя перша та єдина збірка віршів, я зрозумів, що поет я не геніальний. Якщо є хтось, хто може це робити так само чи краще, то краще не робити цього взагалі. Я довго працював над собою, щоб вирости в хорошого прозаїка. Природа от мільйони років працювала над собою, щоб в неї появилося око. А уявіть, скільки років треба працювати людині над собою, щоб в неї виробився орган, який відповідає за написання книг. Мені для цього знадобилося десять, може трішки більше років. Скажімо над романом “Лук’янівка” я працював п’ять років. Здається, на ньому я виписався і мені “пішло”. Найближчих років п’ять у мене щороку буде книжка. А до того часу, поки я почав писати роман, я був просто читачем. Моїм улюбленим письменником є Ніцше.

– Про що ваші твори?

– Основна моя тема – це в’язниця. Це людина в тісному, обмеженому клаптику простору. А час навпаки, необмежений. “Лук’янівка” – це тюрма. “Острів” – це теж фактично тюрма. А ще є тюрма, яка знаходиться всередині людини. Це коли людина не може почуватися вільною з тих чи інших причин. Мені не подобається писати про невинних. Бо що це за люди, якщо вони дозволили запроторити себе невинних у в’язницю. Я завжди боровся я належу до нації бійців, героїв. Ми не можемо дозволити принижувати себе. Про що б я не писав, я пишу про себе. Тобто, в кожному персонажі, негативному чи позитивному є часточка мене самого – гірша чи краща. Я намагаюся збагнути таїну буття, знайти відповіді на такі питання, як “Що таке людина?”, “Для чого вона взялася на цьому світі?”, “Що нас чекає після смерті?” і т.п. Література повинна збагнути ті ж самі речі, що й релігія. Але якщо релігія знайшла відповіді на ці питання, то література до сьогодні перебуває в пошуку. Взагалі, вся література – це інтертекст. Все вже давно написане. Взагалі, існує десь тридцять сюжетів. Все інше – це версії цих сюжетів. Тому якщо зараз хтось шукає в книжках нові сюжети, мушу їх розчарувати. Сюжети одні й ті самі, але розкриті з різним ступенем таланту, різною виражальною силою.

– Яким, на вашу думку, є завдання митця?

– Головне завдання письменника не писати, а думати. Я вважаю, що коли в творі є чіткий сюжет - то таку літературу важко назвати мистецтвом. Це попса. Я належу до літературної школи, де письменник є не художником, а мислителем. Він повинен багато читати і багато думати, а вже потім все це викладати на папір.

– Коли і як ви пишете?

– Колись хтось сказав, що проза – це мозолі на сідницях. Це частково правда. Проза вимагає багато часу і сил. Я здебільшого вранці працюю. Перші версії твору пишу від руки. Але в мене іколи немає готових сторінок. Над одним і тим же рядком я працюю дуже довго, можу десятки разів його переробляти. Потім набираю на комп’ютері. А вже там розмірковую, як звучить рядок. Я пишу без поспіху, насолоджуюся процесом створення, обдумування рядка. Надовго мене не вистачає – на п’ять-шість годин. Але пишу щодня. Так, “Лук’янівку” я писав всіх 365 днів на рік.

– Над чим працююте зараз?

– Цього року в журналах вийшов мій роман “Острів”. Десь під кінець року твір надрукують книгою. Завершив вже роботу над дитячою книжкою “Та, що прибула з неба”. Рецензенти кажуть, що це український варіант “Маленького принца”. Зараз веду переговори, щоб видати твір книжкою. Не знаю, коли саме це буде, бо хочу, щоб книжка була гарно ілюстрована. Приємно, що після трохи депресивних тем, написав щось легке, космічне. Це історія про маленьку дівчинку, яка прибула з неба. Це не людина, а вища духовна сутність, яка має жити в кожному з нас. Але про це стає відомо аж в кінці твору. Також, працюю над романом “Схрон”. Це тема, яка завжди мене цікавила. Це війна, ОУН-УПА, молода людина. Це - схрон. Таке враження, що ми й досі не вилізли з цього схрону. Війна вже давно завершилася, а ми того не знаємо і живемо в своєму схроні.

– Як народжуються ваші образи?

– Мені подобаються безсюжетні твори з кількома персонажами. Мені подобається, як казав Стус, бути сильним по-горизонталі, тобто в рядку, у фразі. Мені важлива кожна сторінка, кожен абзац. Мені хочется краси у рядку, динаміту. Кожен рядок, абзац, сторінка має бути заряджена мислями, енергетикою. Мої твори, це не історії, які можна розповісти біля багатття або читати в громадському транспорті. Це твори, які неможливо переповісти.

– Яким є теперішнє становище літератури?

– В тіні “літературної попси” перебуває грубо кажучи 80% іншої літератури, яка є спраді серйозною та глибокою. Власне, наш проект “Інша література” - це спроба витягнути талановитих невідомих письменників з підпілля, забуття та невідомості. Це генії, яких зараз ніхто не знає і чий талант визнають років через сто. Вони розминулися з власним читачем, з видавцем. Власне, наш проект покликаний пробити інформаційний вакуум навколо літератора.

– Як зацікавити читача літературою?

– Письменник має бути самим собою. Завжди в такій великій країні знайдеться купка людей, яким буде цікаво читати те, що ти пишеш. Письменник не повинен варитися у власному соку. Його мають знати і читати. Не існує регіональних літератур. Письменник або загальноукраїнський або не письменник.

Борис Гуменюк, письменник

Довідка:

Народився 30 січня 1965 року в с.Острів на Тернопільщині.

Закінчив місцеву школу та Ніжинський педуніверситет за спеціальністю”філологія”.

Одружений. Має двох доньок-студенток.

Займався громадською роботою

Зараз працює на творчій ниві.