* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Брюссельські майстерні — 2006

15:29 08.08.2007

Брюссельські майстерні — 2006

Мені пощастило взяти участь у "Журналістських майстернях" в Брюсселі, організованих 24-28 вересня польською фундацією "Партнерство на користь демократії". Програма майстерень була дуже насиченою і включала "медіа-десанти" до штаб-квартири НАТО, Єврокомісії, Європарламенту, вищих навчальних закладів та представництв Польщі і США при ЄС. Ну, і сама столиця Бельгії та об’єднаної Європи — місто доволі цікаве…

1. Дороги і кордони

Поїздка від Львова до Брюсселя дає повну змогу відчути, що погані дороги — це справді одна з найбільших проблем Росії… якщо мати на увазі під останньою "совок" в розширеному розумінні. У Львові ми напхалися в мікроавтобус, на ньому і перетнули українсько-польський кордон. Відчуття, треба зазначити, не з приємних…

На кордоні — похмурі хлопці, які бачать у тобі вже не ворога народу (і на тому спасибі!), але все-таки "підозрілий елемент". Поруч на високих вимостках — німецька вівчарка без намордника. Майже фольклорні персонажі, достойні нащадки героїв сталінської епохи прикордонника Карацупи і його вірного пса Індуса.

Після в’їзду на польську територію одразу відчуваєш (перепрошую) сідницею: щось-таки змінилося… А-а-а — дорога! Нагадує шосе, що з’єднує столицю України з "аеродромним" Борисполем. Тільки ще краще. Хоч і асфальтове. Автошляхи у Польщі зараз дуже активно будуються, перебудовуються і розширюються, так що автобус (тепер вже великий) розганяється не надто.

Кордон Польщі з Німеччиною — вже зовсім інша річ, ніж попередній. Тут навіть спеціальний трикутний у плані кам’яний стовпчик встановлено: фотографуйся, скільки душі завгодно! І навіть за тим, аби безпосередньо кордон не знімати, охоронці не надто стежать. Хоча з одного боку там Польща, а з іншого — Німеччина та Шенгенська зона.

Перетнули цей рубіж — дорога знов змінилася. Тепер це вже не асфальтоване шосе, а бетонний автобан. Та на ньому автобус так розганяється, що ой ле-ле! Але швидкості (в розумінні — "трясучки") не чути абсолютно. Стомлені авто-марш-кидком і раннім підйомом, колеги лягають спати у два яруси на сидіннях і підлозі. Хто не спить — телевізори дивиться: з метою мовної адаптації куратори з фундації "Партнерство на користь демократії" вмикають відеофільми польською та англійською з польськими субтитрами. Англійська в мене — "зі словником", польська — нуль. Проте знання української таки допомагає: третина слів майже знайома — сенс фраз зрозуміти фожна.

А за вікном — суцільні вітряки. Оскільки ми у Шенгенській зоні, хтось із колег підкинув ідею рвонути до Голландії: мовляв, там до біса отих екзотичних (для нас) енергопристроїв… Нічого страшного — у німеччині вітряків теж вистачає! Під тиском "зелених" атомна енергетика тут активно згортається, а видобувати електрику ж якось треба!

Так ми їхали, їхали — і зовсім непомітно переїхали з Німеччини до Бельгії. Тут вже ніяких кордонів загалом: Європа таки об’єдналася. Здається, всерйоз і надовго.

2. НАТО іззовні та з середини

Ніколи навіть гадки не мав, що простому офіцеру запасу колишньої радянської протиповітряної оборони доведеться-таки переступити поріг "лігвища ймовірного супротивника"! Але диво сталося, і от я разом з колегами вже стою біля огорожі штаб-квартири НАТО. Що ж далі?.. Кажучи відверто — було всяке. Як приємне, так і не дуже.

Найнеприємнішим видалася несподівана закритість "лігвища". Здавалось би, допустивши журналістів дружньої держави до святої святих, панове натівці могли б залишити їм "засоби фіксації істини" — відеокамери, диктофони та фотоапарати. Але ж ні! Всю техніку наполегливо попросили залишити в автобусі. Дозволили тільки робити конспекти у блокнотах, та й то без наступних посилань на жодного (!) функціонера. Інформаційна закритість контактера будь-якому професійному журналісту щонайменше огидна. А тут мрії про круті ексклюзиви розтанули, немов вранішній туман… Одразу виникло питання: навіщо допускати нас до стратегічно важливих персон, якщо нам настільки не довіряють?!

Про те, що попереду на нас чекають драконівські заходи безпеки, годі було й сумніватися. Так і сталося. Іззовні штаб-квартира НАТО скрізь оплутана колючим дротом та патрулюється такими собі симпатичними песиками. Рамочка металошукача реагувала і на защіпку краватки, і навіть на фольгу упаковки від жуйки, забутої в кишені.

Як раптом по очах вдарила аж надто побутова деталька: до огорожі "гостьового блоку" були притулені два велосипеди, й обидва… пристібнуті, немовби посеред звичайної вулиці! Отже, натівські функціонери елементарно перестраховуються від крадіжок власних речей на території посиленої охорони?! Виходить, що так…

Втім, ще більше вразила наявність на стінках кабінок натівських туалетів похабних віршиків — зовсім як у нас! Ось зразок подібного штибу творчості (подано мовою оригіналу зі збереженням мовних особливостей тексту):

Some come hereto sir and think,

Some come here to shik and stink,

I come here to scratch my balls

And read the writing on the walls.

За допомогою словника можете перекласти з англійської — однієї з офіційних мов НАТО.

От чому, виявляється, нам не дозволили фотоапарати проносити — аби українські журналюги не розкрили всьому світові страшенну таємницю: у штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу працюють звичайні люди, а не робокопи та супермени!

(В дужках зазначу, що офіційними мовами Північноатлантичного альянсу є англійська і французька, проте російською доволі сносно володіють всі офіцери. Принаймні ті, з ким ми спілкувалися. От що таке мова найімовірнішого супротивника!.. Зате українською не володів ніхто — навіть натівські фахівці з України…)

Та попереду все-таки приємніші речі. Насамперед поспішаю заспокоїти всіх співвітчизників, шокованих результатами засідання комісії "Україна — НАТО" від 14 вересня за участю Віктора Януковича: більшість брюссельських стратегів вислухали виступ прем’єр-міністра України дуже уважно і зрозуміли, що головна стратегічна мета нашої держави (набуття членства в НАТО) залишається незмінною, альтернативи цьому рішенню не існує, а тісна співпраця між нами триватиме. Хіба що темпи просування до альянсу змінюються, але поспіх тут справді ні до чого…

Подібної точки зору дотримується і голова місії України при НАТО Костянтин Морозов — єдиний, до речі, співрозмовник, хто дозволив прямо посилатися на сказане ним.

Мова саме про більшість, оскільки дехто з натівських посадовців все-таки хотів би бачити прискорення нашого приєднавчого руху, а отже розчарований почутим з вуст голови нового українського уряду. Проте наявність отакого плюралізму думок — це другий безумовно позитивний момент відвідання штаб-квартири НАТО. Відчувається, що "єдністю рядів партії та уряду" тут і не пахне, що розуміючи складність поточного моменту та нагальну потребу трансформувати альянс, брюссельські стратеги проробляють абсолютно різні варіанти і платформи розвитку на майбутнє. Можливо, колись від цього й вийде користь — от тоді Україна і побачить, до якої системи колективної безпеки приєднуватися…

Якщо приєднуватися…

Бо яким буде світ років через нанадцять, ніхто точно не передбачить.

Нарешті, останнім приємним сюрпризом від натівців став післяобідній дозвіл пронести до охоронної зони 1 телекамеру, 2 диктофони і 3 фотоапарати. Тож вдалося і бесіду з українським послом Костянтином Морозовим записати, і бодай трохи знімків у "лігвищі" зробити. Так що поїхали ми звідти все-таки у доброму гуморі.

3. Європа "у футлярі"

Саме на час ознайомчого візиту нашої групи припало парламентське засідання у Страсбурзі та історичне голосування щодо приєднання з 1 січня 2007 року до щасливої європейської "сім’ї" Болгарії та Румунії. Тож оскільки жодного депутата у Брюсселі не залишилося, нас просто поводили екскурсією по порожніх залах засідань Європарламента.

Тим змістовнішою і цікавішою виявилася програма відвідин Європейської Комісії. Про масштаби діяльності виконавчого органу ЄС свідчить хоча б той факт, що Єврокомісія займає декілька десятків (!) будівель. Центральна споруда зведена на місці колишньої школи "Berlaymont". Вражає дбайливість, з якою цей факт в буквальному розумінні увічнено на стінах біля входу. Нібито дрібничка, але ж дуже промовиста. Бо історична пам’ять — то справді святе.

Тим прикріше було зіткнутися з обмеженнями, подібними до "натівських". Ні-ні, іззовні все виглядало дуже красиво! Приміром, фотографуй будівлі Європейської Комісії та комітетів Європарламента, скільки влізе! На їхньому тлі знятися — не проблема.

Але всередині першої ж споруди — стоп! У цьому дворику — жодних знімків! Якщо ж знімати прес-конференції, то в цей бік фотоапарати ні в якому разі не розвертати… Ясна річ, після такої заборони "секретний" дворик не зазнімкував хіба що лінивий — а таких серед нашої журналістської братії не виявилося.

Спочатку я подумав: можливо, цей закритий дворик із зеленими насадженнями під скляним "ліхтарем" є унікальним витвором геніального архітектора, і європейці тривіально побоюються, щоб його не відтворив хтось в нашому далекому зарубіжжі?! Але по приїзді додому навмисно перетрусив фотоархів та… знайшов ще декілька подібних "двориків" — наприклад, у посольстві Німеччини в Києві. Відрізняються вони хіба що деталями, але не закладеними архітектурними принципами.

Тож заборона на зйомку свідчить, швидше за все, знов-таки про пересторогу до "диких" українських репортерів: як би чогось "такого" не утнули!.. З персонами те саме: робити записи на диктофон можна (і за це дякуємо…) — але, боронь Боже, не цитувати й не посилатися напряму! Що ж, доводиться надягнути на обличчя шановних євроекспертів "маски". Згідно з їхніми побажаннями. Європа "у футлярі" — нате їжте, панове добродії!

(В дужках зазначу: я таки не стерпів і в піку їм утнув — сфотографувався на пам’ятнику їхній валюті під стінами Європарламенту.)

Як влучно висловився один зі згаданих експертів, ЄС скидається на елітний гольф-клуб, і приймати туди нових членів або ні (а також — кого саме запрошувати до вступу), вирішують виключно члени клубу. Поки що гравців і так занадто багато — от стільки!

Кандидатура України тут поки не розглядається… і навіть наші перспективи на вступ не обговорювалися. Самого лише бажання, висловленого народом на "помаранчевому" Майдані Незалежності, занадто мало: ви, панове, спочатку План Дій "Україна — ЄС" виконайте, а там побачимо. Крім того, "матч" за Україну, чого доброго, доведеться з Росією грати — а до цього Європа явно не готова.

І загалом, Україні не поталанило з часом. Якби ми раніше подали заявку на вступ до Євросоюзу, зараз, можливо, до неї вже дійшла би черга. Проте оскільки від України заявки досі не надійшло — звиняйте! Нині об’єднану Європу насамперед турбують наслідки останнього — "великого" розширення, в другу чергу — перспектива прийому 80-мільйонної Туреччини, в третю — балканських країн. "Перескочити" їх Україна навряд чи зможе.

Так що Європейський Союз всерйоз і надовго лишається для нас іззовні красивим, овіяним шармом цивілізованості, але недоступним із середини.

4. Прикольне місто Брюссель

Про відвідання посольств Польщі та США при ЄС писати особливо нема чого. У поляків усе було дуже мило, натомість в американців — дуже суворо. Останні, очевидно, настільки нажахані привидом тероризму, який вештається не тільки по Європі, але й у світі, що не дозволили нам заносити до себе жодної техніки, а одного з наших газетярів на "рамці" роздягнули мало не до трусів. Під задоволеними поглядами портретів Джорджа Буша-молодшото та Кондолізи Райс. А все з-за пачки цигарок, захованих у кишені. Точніше, з-за фольги, яка і "дзвеніла"…

Тероризму американці побоюються недаремно. Принаймні походи по брюссельських вулицях змушували засумніватися, в Європу, Азію чи Африку нас занесло — настільки різнилися зовнішності перехожих. Отакі бурхливі міграційні процеси у сучасному світі!..

Все б нічого, але чи не загрожують Брюсселю події, аналогічні нещодавнім паризьким виступам мігрантів? З’ясувалося, чіткої відповіді на це немає. З одного боку, під час паризьких заворушень в арабському кварталі столиці Європи (до речі, саме у тамтешньому готелі ми жили!..) спалили всього пару машин — вважайте, "відгук" мізерний. Проте з іншого боку, брюссельська поліція констатує, що рівень злочинності серед кольорового населення міста у декілька разів вищий, ніж серед європейської частини. Отже, ситуацію потрібно пильнувати.

Добре, що хоч би українські нелегали ніякими особливими "талантами" себе тут не виявили! Хоча наші тут, поза сумнівом, є…

А загалом, Брюссель видався мені дещо незвичайним містом. Можна навіть сказати, "прикольним" — вибачайте за сучасний сленг. Не знаю, в чім тут річ: можливо, насамперед у тому, що символ столиці Бельгії — фонтан, увінчаний фігуркою писяючого хлопчика? Тема ця, до речі, знайшла всебічний розвиток: від сувенірних пляшкових штопорів — до бронзового "пам’ятника" писяючому собаці у самісінькому центрі міста.

Поведінка людей відповідна: максимально невимушена, розкута… Коли польське ТБ робило відео репортаж про наші "Журналістські майстерні", тамтешні телевізійники попросили українських колег поспівати й потанцювати… просто попід стінами Єврокомісії! Ми вважали таку пропозицію мало не святотатством. Крім того, чи брюссельці не сприймуть нас за дикунів або дебілів?! Як виявилося, ні: на гопак, виконаний під акапельний дует "Ти ж мене підманула!..", ніхто не зреагував і поліцію не викликав.

Потім ми і не таке бачили. От що скажете про дорослих дядьків і тіточок, які взялися водити хороводи… просто на площі перед мерією Брюсселя?! Або ж про цілу юрбу гарненьких студенточок, що всілися тут же на бруківці та мало не об одинадцятій ночі займалися хоровим співом, зустрічаючи дружними оплесками кожен євроцент, що падав до покладеного поруч капелюха?..

Дух "вільностей" виявляється і в інших речах. Наприклад, будь-хто (незалежно не те що від наявності спеціальної перепустки — навіть громадянства Бельгії!) може зайти на подвір’я мерії та досхочу милуватися на встановлені тут мармурові статуї. І навіть знімкувати їх!

А буквально у двох кроках від муніципалітету — гей-бар із промовистою назвою "L’Homo Erectus", вітрина якого прикрашена веселкою і додатковою табличкою "Safe sex zone". Уявляєте подібний розважальний заклад у центрі Хрещатика?! Або нехай би пересічний киянин ризикнув сунути носа на подвір’я київської мерії, не кажучи вже про спробу пофотографувати його… хоча що там знімкувати?!

Хоча розквіт "вільностей" вносить у життя столиці Бельгії і певний негатив. Тутешні двірники — мабуть, відверті лайдаки, оскільки навіть центр Брюсселя погано підмітений, а білі сміттєві лантухи валяються купами на тротуарах з ранку до вечора.

Виконане кирилицею (!) велике графіті "МОСКВА" на стіні місцевої церкви буквально шокувало нас. Зате відсутність на столиках майже усіх ресторанів і кафе (включно зі столовими НАТО та Єврокомісії) зубочисток — це вже майже смішно, як для Європи! Єдиний приємний виняток щодо цієї побутової "дрібнички" — один грецький ресторанчик.

Коротше, перефразовуючи героїню "Діамантової руки", сміливо можна сказати: Брюссель — місто контрастів!

Тимур Литовченко

Брюссель-Київ