Батьки відразу заявили про зникнення сина в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Володимира знайшли аж 18 травня 1979 року і то не міліція, а випадковий солдат, котрий "полюючи на лисиць" (є така форма навчання радистів), наткнувся на напівпідвішений-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з 27 квітня до... 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку. Чим це пояснити? Можливо, вже тоді комусь було відомо, де є тіло Івасюка? Недовго вагаючись, слідчі (мабуть, не без тиску прокуратури) швидко висунули версію, що Володимир ще не набув душевної рівноваги після лікування у психіатричній лікарні і покінчив життя самогубством. Як все просто: був у "психушці" - то й повісився. Насправді лікування у стаціонарі Івасюка було отим хитрим ходом (випробуваним уже не одним поколінням) заради поновлення у консерваторії. Довідка з лікарні - найвагоміший аргумент студента у суперечках з бюрократами. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски. Оскільки Володя ні на що інше, крім утоми і безсоння, викликаних напруженою працею, не хворів, то й вирішив звернутися у психіатричну лікарню. Івасюк був професійним лікарем, тож "підіграти" міг. Недарма вже незабаром "стан хворого поліпшується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає фізично сильнішим...". І ось очікуваний документ на руках: "У даний час стан тов. Івасюка В. М. хороший і він може приступити до занять в консерваторії".

Але слідчі вперто відстоювали формулу "божевільний - самогубець". 4 червня 1979 року газети, радіо, телебачення передали повідомлення, в якому зазначалося, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Рештою версій, які б могли мати продовження, ніхто не займався. Це й сутичка на вулиці, коли Івасюкові повідривали ґудзики на куртці (може, то було спеціально сплановане "знайомство"), це й люди, котрі розшукували Івасюка в коридорах консерваторії, яких працівники ВУЗу бачили вперше, це й загадка смерті двох молодих закоханих, котрі начебто були свідками того, як "брали" Івасюка, це й свідчення однієї студентки про зустріч з Володимиром у Рівному 3 травня (за висновками слідчих, він помер 27 квітня). Але на все це ніхто не звернув уваги - не захотів чи просто "не рекомендувалося".

Щось дивне діялося і зі свідченнями медекспертів. Спочатку після дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: "Сліди 1, 2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Відповісти це питання в категоричній формі не є можливим через відсутність якихось індивідуальних ознак". Тоді на аналіз віддають одяг Івасюка. Висновок експертів: "На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанах, трикотажній сорочці та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає...". Але ж версія слідчих вимагала зовсім інших висновків. І згодом вони з'являються: "Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева, на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він залазив на дерево, щоб прив'язати пасок до гілляки". Коментарі, як то кажуть, зайві. Ще одна деталь. У перебігу одного журналістського дослідження, колишній політв'язень, якому довелося бачити чимало повішених, зауважив, що всі вони висіли з витягнутим язиком. У трупа язик висунутим не був, як і не було виділень.

Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті Володимира Івасюка. До слова є люди, які мали б займатися цим професійно. Свого часу київська кіногрупа під час роботи над кінострічкою "Загадка життя і смерті Володимира Івасюка" вирішила ввести в канву фільму епізод ворожіння над останньою фотографією Івасюка. Хід, безумовно, оригінальний, але до провидиці Версальки їхали без особливих надій на успіх - що, мовляв, візьмеш у провінційної неграмотної бабусі. Проте ворожка обклала світлину картами й почала тлумачити те, що вони їй показували: "Ця людина жила на розі вулиці (справді, на тодішній вул. Маяковського у Львові), він мав мітку на тілі (це також відповідає дійсності). Було у нього дві сестри. Помер від насильства. Вбивали двоє - один чорнявої масті, другий - русявий. Чорнявого, швидше за все, на світі вже нема. Вбивали небіжчика у двох домах. Знайшли його тіло у лісі біля води. З убивцями була й дівчина. Вродлива. Вона все бачила. Карти підказують, що дівчина згорає від мук сумління. Недалеко той час, коли вона не втримається і заговорить. Люди почують від неї правду про те страшне вбивство". Як з'ясувалося, Версалька взагалі не знала, хто такий Івасюк і чия фотографія перед нею.

P.S.

Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними. Сьогодні ми тільки можемо вшановувати пам'ять Івасюка. У 1989 році "Червона рута" стала назвою однойменного фестивалю. У 1994 році Леонід Кравчук підписує Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 4 березня 1999 року в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ "Золота Жар-птиця" Володимир Івасюк був нагороджений у номінації "За внесок у розвиток музичної культури України XX століття".

Здійснити найбажаніше - повернути його до життя - нам не вдасться ніколи.

Але убивці мають бути покарані!