* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Столітній Чигирин

15:13 11.06.2008

Столітній Чигирин

Звісно, йтиметься не про місто – знамениту резиденцію-столицю гетьмана Богдана Хмельницького, бо ж Чигирину-місту набагато більше століть. Згадаємо про майже забутого письменника Віталія Єлисейовича Чигирина, якому щойно виповнилося 100 років з дня його народження. Із них цей чоловік прожив на білому світі всього 29... 15 липня 1937 року, в самісіньку маківку літа, звинувачений у стандартних для того часу й цілком абсурдних злочинах (мовляв, належав до "української націоналістично-фашистської терористичної організації, яка замишляла вчинити розправу над тодішніми вождями республіки"), Віталій Чигирин був розстріляний у київській в'язниці. Його ім'я надовго було викреслене з українського письменства. На хвилі "хрущовської відлиги" в 1963 році було видано його роман "Квітень", після чого – знову мовчання на понад 40 літ. Сьогодні згадуємо письменника з нагоди 100-річчя.

Дата народження Віталія Чигирина – 4 травня 1908 року. Місце народження – село Боровиця, що на Чигиринщині. До речі, Боровиця, як і недалекі інші "земляцькі" топоніми вельми часто фігурує у творах письменника. Інколи – в дещо зміненій формі – Добровиця, як у романі "Квітень". Проза В.Чигирина закорінена в рідний край. Правда, в деяких джерелах щодо народження прозаїка подаються інші відомості: 11 травня 1908 року і село Липове Новогеоргіївського повіту. В цьому різночитанні триматимусь першого варіанту, котрий частіше і в різних джерелах називається. Та й інший аргумент може бути: й донині в Боровиці мешкають немало Чигириків. Саме Чигириків, і Віталій Єлисейович мав прізвище Чигирик, а звучніше – Чигирин, – то вже майже псевдонім письменника. Народився він у сім'ї сільського вчителя, в якій, крім Віталія, було ще три хлопці і п'ять дівчат. Освітні ази хлопець здобув у Боровиці, а потім довелося скуштувати наймитського хліба. Далі працював у Золотоніській друкарні (1922 р.), звідки подався до Лубен, на курси робкорів. Перед Віталієм Чигирином стелилася журналістська стежка, якою він небезуспішно простував аж до трагічного фіналу. В послужному реєстрі Чигирина – заводська багатотиражка "Дзержинець" (Дніпродзержинськ), дніпропетровський літературний журнал "Зоря" й головне письменницьке видання – "Літературна газета", в редакції якої Віталій працював з 1935 року, спочатку в Харкові, а потім у Києві. На шпальтах цих видань побачили світ немало його оповідань і нарисів, багато з яких іще треба відшукати.

Є відомості, що перші проби літературного пера В. Чигирина припадають на "золотоніську пору", хоч це вельми сумнівно, зважаючи на вік підлітка. Літературний дебют молодого автора припадає все ж на період його праці в редакції "Дзержинця". На сторінках заводської багатотиражки В. Чигирин опублікував перші свої твори – вірш "Дзержинцеві" – робкорівський привіт" (1928) і оповідання "Катя-фрезеровщиця". Поетичний дебют юнакові, очевидно, не вдався, бо ж пізніше до віршописання він не повертався, а от прозова річ привернула увагу знаного у 20-х роках письменника Валер'яна Поліщука, котрий заохотив молодого автора до подальшої творчої праці. Напевне, що така авторитетна підтримка мала свою вагу. Більше того, Чигирин, який тоді вже очолював заводський літгурток "Бесемер", спробував прихилитися у своїх творчих шуканнях до керованого В. Поліщуком літоб'єднання "Авангард". Але, як свідчать різні джерела, зовсім скоро переорієнтувався на значно "правовірніший" і провладний ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників). Віталій Чигирин – член Спілки радянських письменників з 1934 року, тобто – з "першого призову". І його членський квиток був підписаний М. Горьким.

На той час Віталій Чигирин – уже доволі знаний письменник, автор кількох книг, низки публікацій у періодиці. Його літературний дебют, як, власне, і вся творчість, припали на вельми складний період першої половини 30-х років. Уже силовим чином придушена літературна дискусія, згорнуто процеси українізації, зі "спектаклю СВУ" розпочалося планомірне нищення української інтелігенції, літературні об'єднання "за інтересами" розігнано, а натомість утворено єдину цілком одержавлену й підконтрольну режимові Спілку радянських письменників. Своєрідний літературний "колгосп", як його сумно називали. У ці ж роки – страшний голодомор і початок жорстких репресій. Такий суспільний антураж, у якому він, Віталій Чигирин – один із багатьох талановитих письменників, котрі щиро повірили гаслам про "нове життя", "свободу", "рівність", "світле майбуття" і т.д. У такому суспільному контексті В. Чигирин пише цілий ряд прозових творів різних жанрів – новел, оповідань, повістей, які виходять окремими публікаціями чи у складі збірок – "Фрагменти доби" (1932), "Записки хлопчика" (1933), "Під кавперами", "Повість про хорошу дівчину", "Світання" (1934), "Перший гарт" (1935), "Дівчата" (1936). Крім газет, Чигиринові літературні твори публікують журнали "Зоря", "Молодняк", "Червоний шлях", так чи інакше пишуть про молодого автора в "Гарті", "Авангарді", "Критиці"... У 1936 році молодий письменник завершує, а весною наступного видруковує свій, як виявилося, останній і в художньому сенсі найкращий твір – роман "Квітень". Тут можна невесело скаламбурити: квітнева пора була найулюбленішою в письменника, роман "Квітень" – кращим його твором, а 22 квітня ж – Віталія Чигирина заарештували за абсурдними звинуваченнями. Заарештували, щоб уже не випустити...

Проза Віталія Чигирина цікава з багатьох точок зору. Цікаво, скажімо, як (і чому?) можна у творах про сучасність, писаних у таку трагічну пору, зовсім не відобразити того трагізму, трагізму народу й окремої людини, замінюючи його казенним "бадьором" і "мажором". Або поглянути на твори письменника зовсім з інших позицій і спробувати з'ясувати, як можна в пору жорстких регламентацій, стереотипів, накинутих літературі режимом, писати про людину, про її душу і психологію, писати тонко, фактично ігноруючи ті регламентації. А в Чигирина було і те, й інше, була казенщина (свідома чи наївна?) й були очевидно талановиті речі, які засвідчували небуденний творчий потенціал молодого автора.

У випадку з Чигирином цікаво й те, як людина глибокого сільського кореня реалізує у своїй творчості "одвічну" проблему "міста і села", опановує жанри "виробничого" оповідання чи повісті і творів із сільською "фактурою", як проблематика його прози кореспондується з літературним контекстом тої пори. Свого часу Іван Дзюба в концептуальній статті "П'ятдесят років по тому (Українська література 30-х – очима 80-х)" (1989) зауважив, що нам "треба наново вчитися читати літературу 30-х років". Ця теза творчості Віталія Чигирина стосується найбезпосередніше. Сподіваюся, що зовсім скоро творчий доробок письменника буде різнобічно осмислений, бо такі речі В. Чигирина, як оповідання "Айзик", "Світання", "Дощу", повість "Не вмирайте, діду!", звісно ж, роман "Квітень" потребують пильної уваги. Це – кращі твори прозаїка, які засвідчили його очевидний талант.

Віталій Чигирин був письменником, який у кращих своїх творах переймав (хай навіть в елементах) школу Миколи Хвильового і Валер'яна Підмогильного і який міг стати справжнім майстром літератури. Йому було лише 29, і його талант тільки починав розвиватися...

Володимир ПОЛІЩУК