* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Цивілізаційний вибір України

00:04 21.06.2008

Цивілізаційний вибір України

Ми – європейська нація. В якому сенсі, що окрім географічного розташування робить нас європейцями?

Скіти-орачі – наші прапращури виготовили пектораль такої високої художньої майстерності, на яку далебі неспроможний дикий народ, отже на межі початку християнської ери ми не були дикунами

У добу формування і розвитку Київської імперії до татаро-монгольської навали княжий двір встановлював династичні (родові) зв”язки з європейськими королівськими дворами. Так князь Ярослав Мудрий видав свою доньку Анну за французького короля Генріха І. Княжна була письменна, а французький кородь-ні. За Княжої доби розвивались, наука, письменство й мистецтво, архітектура й ремісництво, заснували бібліотеку, аптеку.

Ці взаємини сприяли культурним, науковим і духовними обмінам і очивидячки підносили цивілізаційний рівень українських міст. Процес ясна річ був складний, суперечливий і неоднозначний.

Татарська навала перервала розвиток імперії. Північ і північний схід здобули змогу розвиватися по-свойому. Литовці потіснять татар, польсько-литовська унія 1569 р. сприяє просуванню поляків на схід. Ці великі навали, походи й рухи перемішують українські племена, що сприяє формуванню української етнічної спільноти на території від Пряшева (в Закарпатті) до Дону.

Взаємини із Заходом на кілька сторіч втрачають системність і набувають епізодичного характеру. В західній Європі виникають університети, у нас їх немає і наші талановиті хлопці самотужки пробиваються на навчання до них (наприклад, Юрій з Дрогобича).

Середина ХУІІ ст.. Козаччина. Відродження державности та віри в можливість перемоги над ворогами. Руїна . Гетьманщина. Московська окупація. Ізоляція України від Заходу на три сторіччя.

На Заході за цей час сформувалися національні держави. Християнство пристосувалося до національного духу й перевело службу Божу з латині на національні мови. Розвивається наука й промисловість, архітектура, формується у ХУІІІ ст система нового мислення – раціоналізму.

У нас загибель Гетьманщини, втрата останнього оплоту національних збройних сил- Запорозької Січі і перетворення України на Малоросію – джерело кадрового й матеріального зміцнення Російської імперії – цієї горезвісної тюрми народів. Ізоляція України від Заходу триває до виходу з-під влади Москви та відновлення української державності 1991 року.

Чи трьохсотрічне перебування українців під владою Москви перетворило нас із європейців на азіатів?

Щоб шановний читач не поспішав із відповіддю поставлю таке питання: чи сотні європейців (українців, німців, поляків тощо), що прийшли були на царську службу в армію, державний апарат, в академію наук і освіту, в літературу, музику й мистецтво зі своїм європейським духом і з цим духом працювали у відповідних середовищах усе своє життя, змінили московський азіатський дух на європейський?

Відповідь на це питання буде й відповіддю на перше питання, а саме: чи трьохсотрічне панування московської азіатччини змінило український європейський дух на азіатський?

Можна наводити багато прикладів морального і світоглядного зіткнення українців і московитів у побуті, в громадському житті, в політиці. Можна відіслати читача до “Истории Росии с древнейших времен” російського історика Соловйова, якогось західного автора чи книжки кубанського українця Павла Штепи “Московство”,, щоб там прочитав про різницю між українцем і московитом у ХУІІІ-ХІХ-ХХ сторіччях. Я не маю потреби це робити. Я звертаю увагу на політичне життя в центрах сьогоднішньої України й Росії, на внутріполітичні події, які кожен громадянин через свій телевізор бачить щодня: кияни, як і вся Україна, кричить:” Нам треба твердий закон!” Московити кричать:” Нам треба твердий президент (цар)!”

У цьому вся суть різниці між Європою і Азією! Ці різні вимоги звучать у ХХІ сторіччі, що є найпереконливішим доказом, що за 300 років Московія не перетворила українців в азіатів дарма що використовувала всю свою інтелектуальну силу та потужність державної машини зі своїми жандармами, чекістськими катівнями і геноцидом третини українців, а з іншого боку наші прокоповичі, яворські й бортнянські за ті ж триста років не перетворили московитів на європейців. Того хай московити залишаються московитами, а українці – українцями!

Х Х Х

У гаслі “Хай” (залишаються нації самі собою) є не воля так зробити, а визнання сили об”єктивної природи націй: такими вони склалися з волі Творця і не в людській волі їх змінювати (навіть якщо під Творцем розуміти географічно-природничі умови).

Вимога твердого закону – це суть політичного світогляду українців. Небажання підкоритися диктатору спостерігаємо упродовж усієї нашої писаної історії. У УІ сторіччі готський історик Йордан писав про нас (антів і волинян), що живуть вони рівними між собою, не терплять над собою одноосібної влади і обирають вождя, коли треба йти військовим походом. Після війни вождя усувають і знову живуть за своїм розсудом як рівні між собою.

Три сторіччя історії періоду Козаччини свідчать про ту ж політичну традицію: щойно обрали гетьмана як тут же знаходиться опозиція з іншим кандидатом на гетьманство.

Завжди, коли українці здобували можливість діяти за своїми політичними уподобаннями, вони не обожнювали (як московити) своїх керманичів, а вишукували в них недоліки і поспішали обрати іншого. Не в особі ми шукаємо гаранта сталого справедливого ладу, а в законі. У цьому суть нашої політичної традиції. Проте це зовсім не означає, що чужий, окупаційний режим не відбивався на змінах національного характеру, на стереотипах поведінки. Франко був правий, коли казав, що тривале рабство горду людину згинає і привчає гнутися, улещувати, догоджати. Особливо сильного впливу завдала комуністична диктатура геноцидом 1932-1933 років, коли голодною смертю доводила людей до тваринного рівня, на якому задля продовження роду (як у деякого виду тварин) мати з”їдала свою дитину в розрахунку продовжити своє існування і народити іншу дитину для продовження роду. Це крайнє випробування, якого може зазнати нація. У цьому випробуванні нація втратила багато: значна частина перейшла на мову катів і задля продовження роду почала хитрувати й мовчки переносити приниження людської й національної гідности.

Імперія продовжувала геноцид наказом 1944 року про виселення всіх українців у Сибір, голодомором 1946-47 років та масовим вивезенням українців із західних областей у холодні сибірські простори. Масово завозила московитів в Україну для розмивання змішаними шлюбами генетичного коду українців.

Плоди цієї імперської діяльності жахливі: чимала частина українців південних і східних областей старшого покоління так забамбулені московською антиукраїнською ідеологією, що вони не соромляться відмовлятися від мови своїх матерів, своїх батьків, дідів і прадідів. Перетворившись на манкуртів, не бачать абсолютної нелогічности своєї політичної позиції: вони визнають незалежність України і засуджують боротьбу за незалежність Української повстанчої армії!!! Вони ходять на могили своїх українських батьків і в той же час звертаються до них чужою мовою – де логіка! Якщо вам мова катів дорожча мови своїх предків, якщо ви з тих, хто морив голодом, убивав і завозив у Сибір, а не з тих, хто зазнавав страждань, якщо вам московська мрія про розширення імперії дорожча від української мрії про відродження незалежної української державності, тоді не ходіть на могили батьків і признайтеся, що вам байдуже, хто ваші батьки і якого ви роду – як рогатій худобині байдуже, від якого бугая і корови вона народилася!

Ж Ж Ж

17 років як Україна юридично стала незалежною державою і українці здобули можливість казати й писати те, що думають; дістали можливість обговорювати долю нації. Уперше після сторіч з”явилися умови формування національної інтелігенції та її діалогу з народом. Весь період колоніальної залежності нація була обезголовлена і мов череда без пастуха брела в потемках від сторіччя в сторіччя куди повіють вітри чужих державних сил.

Здобуття незалежности і демократичних свобод започаткувало добу самопізнання, формування національної інтелігенції як тої верстви, яка пізнає свою національну сутність та її особливості у порівнянні з іншими націями, осмислює місце України серед інших народів світу та її світове історичне призначення, відчуває свою відповідальність за долю нації та починає працю з перетворення населення в націю.

Від чого залежать успіхи цієї праці?

1. Від здійснення державної історико-ідеологічної програми;

2. Від ЗМІ;

3. Від діяльності ворогів;

4. Від національного інстинкту.

1. Держава не розробила просвітянську історико-ідеологічну програму планової тривалої систематичної праці, спрямованої на розвиток історичного мислення і подолання московської антиукраїнської ідеологічної спадщини. Сучасна провідна верства (не називаю її українською політичною елітою, бо такою вона не є), що діє у представницьких і виконавчих органах влади, вихована Москвою у дусі боротьби проти українського націоналізму та прагнення патріотів до виведення України з-під влади Москви. Вона не виступила проти проголошення 1991 року незалежності України, щоб не втратити свого провідного становища, але перетворившись із службовців окупаційної адміністрації в службовців незалежної України, за 17 років мало змінилася. І Україна, ставши 1991 року юридично незалежною, досі з їхньої вини перебуває під ідеологічною окупацією. Ця верства неспроможна чесно служити справі відродження України, бо такої ідеї не має. Її ідеї матеріалістичні, обивательські, низькі: протриматися якнайдовше при владі і нагромадити якнайбільше добра. Не Україна – категорія велична і вічна, а земні блага – ось що становить їхню душу і їхню діяльність (і ця їхня справа не залишає про них доброго слова і пам”ять про них закінчується їхніми домовинами!). У них є кошти по 500 тисяч американських доларів у рік розтринькувати на сімейні розваги, але в них немає коштів, щоб замінити в бібліотеках України книжки про Дзержинського, Кірова, Постишева та сотні інших катів, які планували, організовували й здійснили убивство трьома голодоморами й масовими репресіями 20 млн. українців. Від теперішньої провідної верстви не можна чекати добра Україні. Україну відродить інтелігенція нової формації, яка об”єктивно дозріває, щоб перебрати на себе відповідальність за долю нації.

2. Праця з піднесення етнічної свідомості до рівня політичної свідомості залежить від ЗМІ. Живемо в добу, коли люди менше читають книжок, а більше –газет. Ще більше часу дивляться телевізор.Що несе телевізор мільйонам простих українців?

До 1991 року Україна не мала свого інформаційного простору. Вона була об”єктом ідеологічної обробки з боку Москви. Верховна Рада України узаконила свободу економічної діяльності і правовий стан ЗМІ прирівняла до звичайної комерційної діяльности. В українців не було досвіду приватно-підприємницької діяльності і коштів не було придбати телевізійні канали. Досвід і кошти були в євреїв (переважно, закордонних) і вони скупили телевізійні канали. До впливу російської телевізії на громадян України добавився вплив єврейських каналів. Поступово український газетний ринок заповнили російські газети та російсько-мовні газети українських (за місцем діяльності, а не за мовою й культурою) банків, фірм та інших комерційних структур (також здебільшого єврейські).

Свобода поширення інформації дала право російським засобам масової інформації почати інформаційну війну проти української державности. Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль і навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не способом сумлінної праці, винахідливості, роботящості, а шляхом різних незаконних шахрайств, аморальних шлюбів та іншими діями, що їх українці впродовж сторіч вважали абсолютно неприйнятними.

В період другого президенства Кучми Верховна радаУкраїни ухвалила два закони і дві постанови для створення громадського телерадіомовлення (ГУРТу). Залишилося створити правову базу для створення підприємства для виготовлення національного телеінформаційного продукту. Кучма запідозрів (і не безпідставно!) в ГУРТі велику небезпеку для свого бандитського режиму і прорік: ”Хай і не думають – нічого в них не вийде!”

Справді, нічого не вийшло.

І Україна як не мала до 1991 року так і немає 2008 року свого національного інформаційного простору.

Важливо для захисту життєвого простору українського роду-племені мати танки, літаки й ракети, але що варта та модерна зброя, коли танкіст, пілот, ракетник, сидячи в танку, літаку чи за ракетним пультом не любить своєї Батьківщини, не має української національної ідеї і не дорожить могилами своїх дідів – прадідів!

Саме цим московсько-космополітичним характером електронних і друкованих ЗМІ пояснюється факт, що помітна частина українців 2008 року дивиться на борців за волю України очима комуністичного парторга 1978 року.

Хто винен?

Винен кожен українець і українка, які навколо себе мовчки терплять російську мову та чужі звичаї. Винен президент. Він впливає на Уряд, місцеві органи влади та Генерального прокурора, в його підпорядкуванні є Рада Національної безпеки й оборони ( РНБО), в обов”язки якої входить вироблення і втілення в життя комплексу заходів з ідеологічної і моральної підготовки населення до готовності захищати кров”ю свою землю, свою націю, свою мову та розвивати військово-промисловий комплекс, зміцнювати армію та всі силові структури. Чи виконуватиме РНБО свою вкрай важливу державницьку функцію під проводом соціалістки-регіоналки росіянки Раїси Богатирьової?..З яких міркувань президент призначив її на цю посаду? Які не були б ці міркування, вони ясна річ не зумовлені інтересами зміцнення української державности.

3. Успіхи праці з піднесення українців з етнічної до політичної свідомости залежить від діяльности ворогів нашої державности.

Якщо говорити крупним планом і деструктивні чинники нашої національної натури винести за дужки, то всіх можна поділити на дві сили: російський імперіялізм та глобалізм у хабадському виконанні.

а) Російський імперіялізм.

За друге тисячоліття найбільшого лиха Україна зазнала від татаро-монгольської навали та московського імперіалізму.

І в наш час російська політична еліта не відмовилася від наміру повернути Україну під свою владу. Вона вихована на загарбницьких заповітах Петра І і фальсифікованій Катериною ІІ та шовініствами ХХ-го століття історії; вона перейняла від комуністичних вождів ідею підкорення всіх континентів світу. І хоч під тиском реального розвитку історії останніх десятиріч довелося відмовитися від глобальних зазіхань, від наміру підкорення України вона не відмовилася.

Об”єктивно історія готує другу фазу дезінтеграції Російської імперії: вихід з-під влади Москви Татарстану і всіх так званих автономних республік, країв і областей. Їх можна було б утримати в межах РФ за допомогою повернення тоталітаризму сталінського типу, а позаяк це неможливо через розвиток глобальних систем обміну інформацією і товарами, то неминучим є поступове пробудження національної свідомості татарів, чувашів, якутів і всіх інших колоній, що закономірно веде їх до бажання стати господарями свого національного життя. Питання лише в часі: хто з цих народів швидше здобуде національну свободу, а хто пізніше.

Ба, російська політична еліта цих закономірностей не бачить. Вона засліплена Чингізхановим прагненням до загарбання чужих земель. Відрив України для багатьох із них –це особиста трагедія, і вони з усіх сил намагаються виправити цей “зиг-заг” історії і повернути Україну на”правильний” шлях розвитку. Позаяк прагне цього не якась маленька групка московських політиків, а абсолютна більшість, тобто провідна верства держави, то вони на високому владоможному і фінансовому рівні планують і здійснюють наступ у різних напрямках і різними способами: проникають в економіку і прибирають до своїх рук українські підприємства, використовують густу мережу своєї агентури для дезорганізації української державної машини і всіляко збільшують управлінський хаос. Через православну церкву Московського патріархату скуповують чи привласнюють прицерковні землі і постійно своїм прихожанам навіюють негативне ставлення до української державности. Використовують широку мережу електронних і друкованих засобів для інформаційної війни проти української держави. При цьому почуття справедливости у взаєминах між Україною і Росією у московитів відсутнє геть повністю. Наприклад, у Росії немає жодної української школи – і вони це сприймають за нормальне явище, а коли в Криму відкрили одну нову українську школу, вони зарепетували на всю Росію і на всю Україну про наступ українського націоналізму і порушення прав російськомовного населення.

Більша частина антиукраїнської діяльности російського імперіалізму відбувається під різною маскувальною машкарою і того переважно проходить повз увагу громадян та належного розуміння справжньої суті. Того ця діяльність небезпечніша за відкриту. Днями трубадур російських шовіністів Лужков(Кац) при відзначенні 225-річчя Російського Чорноморського флоту у Севастополі гучно оголосив новий виплід свого звихненого розуму: Севастополь Україні не належить, бо, мовляв, на нього як на місто з особливим статусом Закон 1954 року про повернення Криму Україні не поширюється.

Як подіяв цей відчайдушний шовіністичний лемент на українців?

Московська агентура в Україні вітала його радісними оплесками.

Українці з історично-юридичним мисленням подумали: минулого року Лужков весь Крим називав російським, а тепер тільки Севастополь. Отже, за рік трохи протверезішав. Добре!

Емоційно- активні закричали: То ти московський хижаку, зазіхаєш на цей клапоть української землі?! Тобі мало, що загарбав територію Стародубського полку нашої Гетьманщини, кусок Слобідської України, Таганрозьку округу, Кубань?! Та Росії ще загалом не було на світі, вона ще й не народилася, а було тільки московське князівство, коли в Криму вже було наше Тмутараканське князівство! Заткнись, шовіністе, бо якщо кричатимеш про Севастополь, то доведеться пояснювати право Москви на згадані українські етнічні землі! І ще кажу вам: не забувайте, що Галичину у міжвоєнне 20-ліття зробило націоналістичною не тільки патріотичне просвітянство, а може ще більше--польське бундючно-глузливе ставлення до галичан.Образа їхніх людських і національних почуттів спрямувала їх супроти поляків. Так буде й з Наддніпрянцями!

Сучасне мислення московської політичної еліти спрямоване в учорашній день: вона хоче повернутися у стан до 1991 року. Коли б думала про завтрашній день, то бачила б китайську загрозу і для протистояння східній навалі не тратила б сили на ослаблення України, а навпаки, робила б з України собі союзника.

б). Єврейська діяльність в Україні значно різноманітніша і складніша. Немало з них пов”язали свою долю з Україною і не збираються переїзджати в Ізраїль. Вони не поділяють хабадівське прагнення до захоплення влади в Україні з метою експлуатації наших прироних і людських ресурсів для власного збагачення та нагромадження коштів у своїх банках.

Голова Харківської юдейської громади ліберального спрямування Едуард Ходос, звертаючись до Кобзона, застерігає: “ Где ты будешь, жирный еврейский кот, со своей «братвой», если чаша народного терпения переполнится и-- не дай Бог- НЕНАВИСТЬ выплеснится через край? Ты будеш далеко…А расплачиватся – не дай Бог – придется безвинным евреям, которых твой фарисейский Хабад многие годы цинично подставляет» (Е.Ходос ”Єврейский синдром”, Харьков, 2001, с.171).

У чиїх руках перебуває телевізія всі роки незалежності? Хто 17 років використовує телевізію для поширення розпусти й аморальності та навіювання українцям фальшивих цінностей? І чого ці сіоністські власники телевізії нічогісінько не роблять для поширення української національної ідеї?

А втім чого це вони мають поширювати наші ідеї? Вони поширюють свої. Завдання поширювати українські ідеї – це завдання українців, а не євреїв. Того логічно поставити питання інакше: чого українці в Україні передали телевізію в єврейські руки? Відповідь зрозуміла: 1991 –1992 років непатріотична влада продала телеканали тим, хто мав гроші.

Гроші були у євреїв(переважно закордонних) і вони стали власниками. Чого ж відтоді влада не потурбувалася перетворити телевізію в українську, адже ТБ - це в наш час найефективніше знаряддя у справі подолання колоніяльної ідейної спадщини, консолідації нації та зміцнення державності?

Відповідь: бо й до сьогоднішнього дня влада складається з вихованців колоніальної доби, і дбають вони не про Україну, а про нагромадження сімейних статків та будівництво королівських палаців. Усі газетні кіоски вони наповнили своїми газетами, що написані чужою мовою і наповнені неукраїнським духом. Вони привчають українців покірно сприймати їхнє відкритє хизування своїми палацами та іншим великим награбованим добром.

І ще одне зауваження щодо євреїв. Відомо з їхньої історії, що вони завжди вміли дружити з владою країн їхнього поселення. В Україні вони не просто дружать з владою, а є вагомим її учасником. Парадокс у тому, що живучи в Україні, багато хто з них підтримує не нашу владу, а Московію, і через електронні й друковані засоби масової інформації не допомогають українцям подолати русифікацію та ідейну колоніальну спадщину, а навпаки, допомогають імперській п”ятій колоні продовжувати русифікацію та ідейно дезорієнтовувати українське населення. Кожен пам”ятає образливі висловлювання пана Дмитра Табачника про національно- стурбовану частку української інтелігенції, при цьому словам про національну стурбованість він явно надав відтінку відхилення від здорового глузду.Як можна так принижувати кращих людей нації?! Чого ж Табачник не переїздить в Росію чи Ізраїль, якщо йому немила Україна з її не такою, як йому потрібна, інтелігенцією?

Цікаве явище: в українців з росіянами на побутовому рівні (доки мова не заходить про “високу” політику) переважно встановлюються нормальні взаємини, що значно рідше можна бачити у взаєминах з євреями. У чому справа? А справа в тому, що рабини постійно розповідають про жертви єврейського народу в часи Хмельниччини. (Вони не розповідають, що козаки очищали Україну від польських окупантів, і не вина українців, що євреї були не на українському боці, а на польському). Від Хмельниччини минуло 350 років, проте духовні батьки євреїв не дають їм забути тих нещасних для них подій. Постійним повторенням закладують євреям у підсвідомість негативне ставлення до козацьких нащадків аж до теперішніх поколінь. Недавній гітлерівський геноцид євреїв їм не затьмарив подій 350 річної данини. Чого? Чого єврейським керманичам потрібно розпікати ненавість до українців? Невже не розуміють, що й українцям не байдуже, як вони до нас ставляться? Розуміють. І діють на упередження! На жаль, не з метою покращення взаємин, а на зменшення до мінімуму свідомого українства як завади на шляху їхніх планів здобути можливість керувати Україною.

4. І ще одне, від чого залежать успіхи праці з піднесення свідомості українців від етнічного до політичного рівня – це національний інстинкт або інстинкт національного самозбереження.

І якщо він є, то що це таке?

Коли кажемо про індивідуальний інстинкт самозбереження, то ясна річ, маємо на увазі боязнь смерті й бажання продовжити своє земне життя. Тут все зрозуміло: з інстинкту самозбереження людина переходить вулицю на зелене світло, не пхає пальці в 380-вольтову електричну напругу і не вистрибує з 10-го поверху на асфальт.

А що таке національний інстинкт самозбереження як боязнь національної смерті і бажання продовжити життя нації? За яких умов він можливий?

Коли б дух кожного члена нації закінчувався фізичними розмірами тіла, коли б спілкування між членами нації відбувалося за допомогою звуків, жестів, міміки і умовних знаків, воно було б конкретно-інформативне і годі. Далебі, і це вельми багато, бо ж боязнь смерті двох примушує їх об”єднуватися для спільного захисту своїх індивідуальних життів, а коли об”єднується більше, то розподіляють між собою обов”язки і тим підвищують ефективність захисту. Спочатку це відбувалося на рівні сім”ї-роду, далі - на племінному, а потім – національному рівні. Кожна наступна структурна форма забезпечувала більшу гарантію збереження індивідуального життя і того нація як найвища форма організації етнічно-споріднених людей виявляється непроминальною сутністю.

Із властивості людини випромінювати біологічне електромагнітне поле сформувалося національне торсіонне інформаційне поле, в якому постіно перебуває кожен із членів нації. Саме на цьому полі відбувається підсвідома передача імпульсів, що без слів впливають на настрій і породжують добрі чи не добрі передчуття. Це поле взаємодіє зі сферою думки(ноосферою) і сполучає живих із духом великих( тобто енергетично потужних) пращурів.

Коли збирається до купи група людей більш-менш подібного настрою, то випромінювання кожного посилює випромінювання інших і вони разом утворюють спільне торсіонне поле, яке посилює початковий настрій кожного, передається людям нейтральним, захоплює їх і вводить у загальний настрій. Коли до купи збиралося, як бувало на мітингах, 20-30-50 тисяч осіб, торсіонне інформаційне поле набуває такої великої потужності, що навіть затягує в своє середовище сторонніх людей. А коли збирається докупи 50-70 тисяч, то енергетична сила торсіонного поля з передачі настрою (як емоційного огортання думок) наповнює кожного таким піднесенням і зарядом, яке після події людина пам”ятає місяцями, а то й роками. Пригадуєте осінь 2004 року? Велелюдні мітинги на столичній Європейській площі в об”єднаному пориві любові до України й готовности до бою проти кучмівського режиму витворювали таке потужне інформаційне поле, яке покривало всю Україну і під його впливом у віддалених районах українці з власної ініціативи наймали автобуси, одягалися в теплий зимовий одяг, брали з собою якісь харчі і їхали до столиці. А в столиці та її околицях жінки з власної ініціативи без найменших зовнішніх спонукань і оплати варили борщ і відрами носили на Хрещатик, київські Майдани та прилеглі вулиці й годували мільйон, а один час було, либонь, півтора мільйонів людей з усіх куточків української землі.

З духу одиниць сформувався живий дух нації. Він настільки вищий і сильніший і прекрасніший від духу окремих одиниць, як пісня вища і прекрасніша від кожного окремого слова, з яких вона складена. Дух нації є поміж членів нації, між нацією, над нацією. Він розріджений і в нього не можна тикнути пальцем, як не можна тикнути пальцем у хмару, одначе він часом набуває такого енергетичного напруження, що потрясає небо і землю вселенським грохотом і сліпучими спалахами --як у Рябинову ніч потрясають грім і блискавки все небо– як було 2004 року!

На грані двох світів.

Пригадуєте Motto Декалогу українського націоналіста: “Я дух одвічної стихії, що поставив тебе на грані двох світів будувати нове життя”. На грані Європи і Азії. Як влучно визначена роль України у світі! І на початку 21-го сторіччя я особливо яскраво відчуваю пророчий сенс Декалогового Motto(гасла). Підставою такого сподівання є український генетичний код та географічний терен України як порубіжжя європейської християнської цивілізації.

Генетичний код. Княжа доба Х-ХІІ сторіч була Добою створення Київської імперії, зближення українських племен, навали таторо-монголів і розгрому 1240 року Києва і поступової в подальшому втрати західно-української державности (Галицько-Волинського князівства). Українські племена, не завершивши міжплемінну консолідацію (перетворення в націю), опинилися під окупацією поляків, мадярів, турків, на сході України– литовців, поляків і московитів. Розрив національного тіла і перебування упродовж довгих сторіч під управлінням різних народів з різними політичними устроями й державними режимами мав би призвести до асиміляції й переродження наших племен в чужинців. А цього не сталося! Волиняни, галичани, закарпатці, буковинці і наддніпрянці всупереч ворожих обставин упродовж цих довгих сторіч зберегли українську мову і києвоцентричне мислення – це диво! І якщо його можна пояснити, то хібащо надзвичайною притягальною силою спільного генетичного коду та тривкістю історичної пам”яті про стольний град Київ.

Багато втрачено на довгому історичному шляху, проте – слава Всевишньому: збережене почуття національної єдності. А це означає, що минула історія підготувала нам єдину національну майбутню долю.

Східно-європейське Порубіжжя.

Окупація України Московією збільшувала ізоляцію від Європи і Україна розвивалася в протистоянні своїх духовних цінностей московським цінностям. Безперечно були взаємні впливи: наші вчені, письменники, релігійні просвітителі й інші інтелектуали навчали та європеїзували московитів, а ті, зворотньо, через окупаційну адміністрацію і насаджених нам своїх попів призводили до затухання деяких народних українських ритуалів, звичок, традицій. Власне саме українські письменники найбільше вплинули у ХУІІІ і ХІХ сторіччях на удосконалення та наближення москвинської мови до української.

Через окупацію українці не змогли створити свою державу ні в ХІХ, ні в ХХ сторіччі і спромоглися це зробити аж в останньому десятиріччі ХХ сторіччя. Ця двохсторічна запізнілість супроти європейських країн, одначе, має вельми позитивний аспект.

Європа за цей час була роз”їдена раціоналізмом, втратила релігійність, ідеали піднесення національних культур, філософії і духовного розвитку збліднули.

Людина має подвійну сутність: одна, тілесна, від тваринного світу, друга, духовна, від Бога.

Змагання в європейській людині цих двох сутностей в ХХ сторіччі, особливо в другій його половині, повело до явної перемоги першої сутності над другою. Матеріалізм перемагає ідеалізм. Символом часу стало максимальне задоволення матеріальних і тілесних потреб людини. Тенденція, поширюючись, опускається все далі з інтелектуального рівня до народних низів. Це називають демократизацією мистецтва, одначе вона є не чим іншим як примітивізацією його. Потурання тілесним насолодам призвело до легалізації збоченців і розпусти. Коли в Іспанії та й в деяких інших західних державах церква благословляє одностатеві шлюби, коли з гомосексуалістів знімають тавро ганьби і вони влаштовують свої публічні походи, коли в Польщі злягаються у білий день на вулиці і зауваження поліцая вважають замахом на їхні людські права, коли нормальний шлюб втрачає ореол інтимної таємничості, а сім”я – освячену первинну клітину суспільства, то це наочні докази глибокої кризи християнства, кризи європейської цивілізації.

І тут факт, що Україна була на східному Порубіжжі європейської цивілізації, обертається позитивним боком: моральна деградація у нас не зайшла так глибоко, як на Заході. У нас вона – більше результат розкладницької діяльності сіоністсько-хасидської телевізії, того носить більше характер тимчасового захоплення, аніж наслідок поступової внутрінаціональної еволюції.

Широке розчарування середнього, і особливо молодшого покоління в християнстві і пошуки духовних джерел все більше привертає увагу до національної дохристиянської історії та тодішніх духовних цінностей. Ці пошуки надихають. Вони дають надію на формування свого, відмінного від західно-європейського шляху культурного й духовного розвитку.

Консолідуюча сила нашого генетичного коду (про що сказано вище) та подолання християнського розриву людини з природою на шляху рідної національної (язичницької) віри (РУНВіри), переосмисленої на основі тисячорічного досвіду як монотеїзму, дає нації біологічну і духовну єдність і силу. Сучасна космогонія не залишає місця для атеїзму, як і не дає підстав зводити поняття Бога до кількох світових великих релігій. Творець, що створив безмежний всесвіт у безмежній складности, дав можливість кожному народу через єднання з природою розвиватися своїм власним національно-психологічним шляхом.

Українці, визнавши свою національну самость, окреслюють її сутність з метою збереження самих себе у тому вигляді, в якому впродовж тисячоліть відтворює нас наш географічний простір і генетичний код.

Українська раса.

Чи хочемо ми, українці - люди білої раси – стати іншими, аніж були досі, наприклад, чорними, коричневими, червоними? Факт, що бувають зрідка випадки, коли українки зближуються з неграми, свідчить: не всі українці й українки дорожать своєю білою расою, того виголошую не від усіх, але свою особисту позицію: я всією душею виступаю за збереження українців, як білої раси і категорично проти перетворення української нації в націю чорних, коричневих, сіро-буро-малинових чи ще якихось людей небілого кольору!

Ця декларація вимагає пояснення кількох проблем, а саме:

а.Юридичний аспект;

б.Політичний аспект;

в.Майбутнє України ( вільна уява).

а) Юридичний аспект.

Як розв”язує проблему рас Міжнародне і Національне право України?

Міжнародні Конвенції, Пакти і Загальна декларація прав людини проголошують: всі права, передбачені цими документами, надаються громадянам незалежно від раси(кольору шкіри), статі і т.ін.

Конституція України надає своїм громадянам права також незалежно від раси, кольору шкіри, статі тощо.

Українське право проголошує: в разі коли з якогось питання є суперечність між національним і міжнародним правом, то діє міжнародне право, (якщо Україна ратифікувала міжнародний документ, що регулює означену проблему).

Жахливі наслідки застосування цього права західно-європейськими державами після Другої світової війни більше, ніж очевидні: у Франції. Німеччині, Англії, Бельгії, інших європейських країнах чорне й коричневе населення організовує вуличні заворушення, пожежі, руйнують магазини, перевертають автомобілі, організовують крикливі розбишацькі демонстрації. Їм (через комплекс меншовартости) здається, що їх на кожному кроці зневажають і ображають, і вони вимагають фактично особливого до себе ставлення—більш уважного й чемного, ніж прийнято за національним звичаєм країни. Коли хтось із них звичайним чином опиняється без праці, це моментально витлумачують як дискримінацію на расовому грунті і підіймають неймовірний галас із зверненням до Міжнародного суду з прав людини та інших міжнародних організацій. Проживаючи у цих країнах, батьки виховують дітей у дусі ненависті до народу країни, яка прийняла їх у себе. Приїзджі африканці й азіати розмножуються значно швидше від європейців, того відбувається швидка втрата цими країнами національного характеру. У цій неоголошеній расовій війні білі європейці поступово програють свої країни чорним і коричневим.

Прагнення теперішніх українських політиків чимшвидше приєднати Україну до різних європейських структур( не маю на увазі НАТО), означає не тільки підвищити технологічний рівень промисловості (що можна робити й не без втягування України у європейські структури) та піднести матеріальні достатки населення України, але й перенесення в Україну жахливого перемішування рас, деградацію національної культури і моральний занепад; перенесення в Україну із Західної Європи явних загроз занепаду, що ставить на грань повного знищення колись передових європейських націй, які дали були людству передову науку й техніку, найкращу літературу, театр, музику, живопис – ту духовну культуру, яка була вершиною людського розвитку. У цьому некритичному прагненні до Європи (хоч Україна і без того в Європі) явно проблискує комплекс неповноцінности: звикли виконувати накази Москви, то після виходу з-під її влади шукають собі іншого провідника. Ніяк не можуть відчути зв”язку з рідним грунтом і діяти самостійно в інтересах української Батьківщини.

Як ставитися до Міжнародного права щодо надання кольоровим людям рівних прав?

Його слід шанувати, одначе пам”ятати, що міжнародне право походить від національного і склалося для регулювання міждержавних взаємин, у т.ч. мирного вирішення міжнародних спорів.

Національне право – первинне право, точно так само, як національні інтереси первинні (важливіші) за міжнародні інтереси, того правова норма про пріорітет міжнародного права щодо національного переважно стосується неголовних інтересів держав. Коли зачеплений життєвий інтерес держави, тоді набувають чинности інші принципи чи сила. Ось пару прикладів.

Міжнародне право проголошує право націй на самовизначення. Україна, організувавши Українську Повстанську армію, боролася за самовизначення до 1956 року, і жодна держава не надала допомоги через боязнь військової потуги Російської комуністичної імперії.

1991 року Чечня проголосила незалежність. Москва розв”язала проти Чечні війну. Чеченську оборону свого сувернітету Москва назвала тероризмом і розширила війну на винищення чеченців. Хто з держав оголосив війну агресору, або бодай взявся серйозно їй допомогати? Ніхто. Через боязнь військової потуги Москви.

Міжнародне право на самовизначення не було скасоване, але й ні одна держава не вступила на боці України і Чечні у бій супроти московських колонізаторів, хоч юридично колоніалізм визнано за міжнародний злочин.

Найновіший приклад – Косово. Якщо косовари – окрема нація, то вони мали право створити свою державу, одначе при вирішенні питання визнавати чи не визнавати нову державу інші держави керуються не нормою міжнародного права, а міркуваннями доцільности.

Загальна декларація прав людини та інші міжнародні документи з прав людини регулюють правовий статус громадян держави та осіб без громадянства, але прийняти чужинців, яких і скільки, до своєї країни чи не прийняти—це вирішує сама держава і ніяка інша держава не може наказати Україні прийняти на свою землю людей з іншої країни. Прийнявши до себе чужинців, мусить надати їм права відповідно до міжнародних правил.

Українець (українка) має право одружитися з чорним (коричневим), але при цьому зобов”язаний(-а) виїхати з України в практично найближчий строк і втрачає громадянство України. При цьому буде дотримано справедливої засади рівних прав: право людини на шлюб з небілою людиною і право держави залишатися країною білої раси.

Я шаную чорних і коричневих, їхню історію і їхні звичаї і бажаю їм успіху у країнах їхнього походження. Я за те, щоб Україна розвивала економічне співробітництво й торгівлю з їхніми країнами для взаємної вигоди, але я проти переселення негрів та інших небілих в Україну.

Україна уникне расової проблеми, якщо не пустить у наш національний дім кольорових людей. Щодо Західної Європи, то Україна має принципово важливу перевагу: Україна не мала колоній в Африці й Азії і того крах колоніальної системи не породив моральних зобов”язань України перед колишніми колоніями, як це сталося в європейських країнах щодо їхніх колоній.

Західна Європа готова поділитися своїм расовим лихом з Україною і, ясна річ, нагадуватиме Україні про Загальну декларацію прав людини. Україна має що відповісти Європі: вона не експлуатувала Африку й Азію, того й не має перед ними моральних чи будь-яких інших зобов”язань.

Спікер Канадського парламенту Степан Попроцький 1992 (1993) року мені казав: “Європа і цілий світ нічогісінько не зробив, щоб зупинити масовий геноцид українців, тож і ви наплюйте на нього! Закрийте Україну і не перетворюйте її у світовий прохідний двір. Організуйте як слід на добрій українській землі своє національне життя, утворіть на вашій ( і колись моїй) чудовій Україні земний свій рай і наплюйте на безсилі нарікання тих, хто не чув наших багатомільйонних сліз 1933 та 1947 років!”

Не буде кольорових в Україні, не буде й расової проблеми! Краще не допускати хворобу, аніж потім її лікувати.

Тепер цьому клопоту ще можна запобігти!

б. Політичний аспект

Колишній сіонський план створення Сполучених штатів Європи (Європейського Союзу) тепер швидко втілюють у життя: заповнення ефіру і телеканалів безупинними телевізійними телесеріалами, американізованою попсою і беззмістовними ритмами, що спроможні викликати масовий психоз і конвульсії, примітивізують молодь, відвертають від національної культури і традицій і роблять культурні надбання попередніх поколінь непотрібними, дарма що вони глибокі й піднесені, мають великий емоційний національний зміст і становлять неперевершене духовне багатство.

Кому потрібне знищення національних культур європейських націй? Кому потрібно відірвати людей від свого національного духовного коріння? Кому потрібно витворення на європейському континенті усередненої безнаціональної і обмеженої матеріальними й тваринними потребами людини? Кому потрібне відкритою демонстрацією сексуальних збочень убити людську скромність і уподібнити тваринній злучці?

Процес цивілізації відвів людей від такої тваринної природності і дав почуття сорому. Тепер це досягнення цивілізації знищують і повертають в тваринно- природний стан. Що, це само по собі так відбувається з простої комерційної вигоди заробити гроші на продажу мільйонів порнокасет і компактдисків та отих кіносеріалів?

У це можна б повірити, коли б був цей єдини спосіб нищення тисячолітнього досягнення європейської цивілізації, а коли бачимо комплекс різноманітних способів, спрямованих на те ж саме, то стихійно-комерційне пояснення явно не задовільняє. Є сили, які роблять це свідомо й планово. Природній процес глобалізаці вони в значній мірі наповнюють своїм антигуманним змістом і використовують з метою все більшого підкорення країн європейської цивілізації своїй глобальній мафії.

Для кращого розуміння небезпек, що чатують на Україну, прошу шановного читача прочитати цитату з книжки “Єврейский синдром” відомого знавця єврейської проблематики Едуарда Ходоса:

“Внешне благочестивый, построенный на строгой внутренней конспирации почти по военному образцу, малочисленный (всего 20тысяч ортодоксов), но очень мощный по влиянию на мировые финансовые потоки орден Хабад, в силу определенных исторических условий, избрал именно Украину основной экспериментальной базой для своих «глобальных свершений» с последующим распрастранением по всей территории СНГ» (Харков, 2001,с.64).

«Смею утвердить, что за всеми без исключения крупными еврейскими состояниями, за стремительными политическими карьерами украинских евреев в постсоветский период стоят люди с пейсами и в черных шляпах»(там само, с.65).

в) Майбутнє України (вільна уява)

Де мова тішить слух,

Там Борисфенів край.

Початок здвигам покладе,

Злама рутину.

(Нострадамус)

Закінчується Калі-юга—час панування хамства і занепаду високого, шляхетного, порядного. Розвал імперії зла, крах комуністичної утопії, зміна ери Риб (Риба—символ християнства) ерою Водолія свідчить про кінець однієї ери і перехід до іншої. Тривалий час наука протистояла вірі в Творця. Тепер наука беззастережно визнає його існування, отже відкривається можливість для етапу духовного розвитку. Українська справжня і повна історія, “Рігведа”, “Велесова книга”,”Віра предків наших”, “Мага віра”, твори Т.Шевченка, І.Франка, Д.Донцова, ЮЛипи, М.Сціборського, інші українські теоретичні скарби дають достатньо теоретичного матеріялу для вироблення сучасного українського національного світогляду. Все у нас, українців, є. Тільки треба його знати! І не слухати людей, що сіють зневіру в українські сили!

Майбутнє України залежить від українців. Яки б ворожі сили не діяли проти України, Україна достатньо велика, щоб, здобувши державну волю до боротьби, нейтралізувати будь-чиї антиукраїнські плани.

Індекс генетичної розумності українців один з найбільших у світі.

Тривале колоніальне рабство примушувало українців виживати за найнесприятливіших умов і наше національне уміння виживати є найвище.

В умовах незалежної держави й демократичного ладу уміння виживати є не що інше як надлишок, додатковий резерв витривалости, винахідливости, життєвої сили, що є передумовою для перемог у багатьох галузях діяльности у світовому змаганні націй.

Завдяки цим природним властивостям українці й тепер завойовують багато перших місць на аренах світових змагань. Вони підносять наш державний прапор, але через зрусифікованість не утверджують українство українською мовою.

Наші національні звичаї і, особливо, пісні належать до найкращих у світі за мелодійністью й емоційною глибиною, того вони витіснятимуть російсько- й англомовну попсу і остаточно її переможуть.

Вивчення історичної правди щодо України й Московщини, яке тепер почалося, буде розширюватися і пропорційно зменшуватиме прихильників країни Моксель і збільшуватиме прихильників України.

Провідна верства незалежної України на чолі з Л. Кравчуком, Л.Кучмою та В.Ющенком була вихована в промосковському матеріалістичному дусі. Їй чужі ідеали гуманізму, співчуття бідному й хворому, вони не знають української історії та нашої семисотирічної жовтоблакитної мрії з ідеалом лицаря-козака борця за національну свободу та звичаю толоки—гуртом робити важчі й більші роботи. Вони цілковито перебувають у полоні матеріалістичного світогляду та матеріялістичних прагнень використати своє провідне державне становище для нагромадження матеріальних благ. Вони не думають про пам”ять нації про них. Їх турбує, як найбільше нагромадити підприємств і багатств для своїх дітей. І роблять це ціною страждань мільйонів своїх співвітчизників. Не розуміють , що руйнацією України та обкраданням людей заслуговують собі не славу, а прокляття, і що наступні покоління перед їхніми могилами не шапку зніматимуть в пошані, а плюватимуть з прокльоном.

Ця теперішня провідна верства не спроможна почати відродження України і питання тільки в тому, скільки вона ще залишатиметься при владі.

Їй на зміну підростає нова генерація політиків, що не прив”язана до Москви агентурними обов”язками, вільна від московської імперської політики, вихована в незалежній Україні і спроможна любити рідний край і щиро дбати про його відродження.

Через 10-15 років нова (патріотична) генерація потіснить теперішних бездушних і безсовісних хабарників і почне втілювати в життя ідеали духовних батьків нації та заповіти борців за Соборну Самостійну українську державу.

На той час загроза зі сходу зменшиться, а від глобалізму збільшиться. Проте міжнаціональні змагання – це змагання провідних еліт тих держав. Українці від природи розумні. Життя в незалежній державі виробляє києвоцентричне мислення. Факт своєї державности концентрує розум еліти на захисті української нації. З ворожого боку також діють не боги, а люди і спроможні вони придумати проти України тільки щось людське. Позаяк українці не дурніші від ворогів, то зосередивши свій колективний розум на будь-чому ворожому вони спроможні його нейтралізувати. Гроші, які тепер перебувають у євреїв, вирішують не все. Значно більшу силу має політична свідомість нації.

Політична свідомість нашої нації зростатиме, охоплюватиме все більшу і більшу частину населення і ставатиме все більш аргументованою з наступних підстав:

- носії антидержавної промосковської ідеології відмирають, а натомість приходить молодь проукраїнської орієнтації;

- розширюються знання української історії, що формує історичну свідомість. Позаяк прадавня історія дає вельми багато фактів для гордости за вклад наших прапращурів у розвиток людства, позаяк наша мова і духовність багаті, змістовні, красиві й емоційно витончені, то усвідомлення цього через порівнювання з чужими культурами з бігом часу навертатиме до українства й тих, хто в колоніальну добу відійшов від нього;

- розширення історичних знань поширює розуміння наших багатьох поразок, але й показує глибинно- потужне упродовж усіх бездержавних сторіч прагнення народу до відновлення своєї національної держави. Цей довгий шлях усіяний прикладами найвищої любові до рідного краю та найгероїчнішої боротьби й жертовности задля визволення його з-під чужої влади. Ці минулі подвиги задля неньки -України є невичерпним джерелом для патріотичного виховання молодших поколінь.

- пізнаючи жахливе знущання російської комуністичної імперії з українців і 70-річний геноцид ХХ-го сторіччя і врешті-решт перемогу українського державницького духу над московським імперським духом, українська молодь із почуттів справедливости зненавидить колонізаторів і натхненно захищатиме українську державу та гідне місце України у світі.

Для втілення повище написаного хай кожен не буде байдужий і не покладається на самоплинну течію життя, але спитає себе: якщо не я боротимусь за українську Україну, то хто? І якщо не тепер почати діяти, то коли? І чого це мою Україну має робити кращою хтось, а не я?

Шевченко сказав: робімо малі справи, а велика сама зробиться ( бо всяка велика справа складається з багатьох малих!)

Все це відбуватиметься в гострій боротьбі. Компартія зійде з політичної арени. В міру збільшення справедливости податкової системи та її стабілізації, підприємницькі партії втрачатимуть суспільну вагу, дрібні партії відімруть натомість сформується кілька ідеологічних партій.

Бурхливість політичного життя буде характерна для всього періоду зміни провідної верстви новою політичною елітою.

Левко Лук`яненко