Підбито підсумки літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» за 2008 рік. Тому, хто бодай трохи розуміється на сучукрлітпроцесі, ще до офіційного виголошення призерів конкурсу не важко було спрогнозувати його висліди. Гадаю, ніхто не зможе заперечити чи якось применшити ролю «Смолоскипа» в новітній українській, пострадянській літературі. Та біда в тому, що прийшовши з еміграції, видавництво принесло нам і його, еміграційну (читай-західну) мораль. Насаджуючи свою какофонію, репатріанти затято прищеплюють нам свою, привезену з-за океану літературну моду. Це дуже добре видно із літературного конкурсу. По- перше, запросивши у журі людей не найвидніших в літературі, видавництво тим самим принизило себе до смакового рівня (читай –стало їх заручниками) трьох окремо взятих письменників. По-друге, взявшись усіляко протегувати одну стильову течію в сучасній літературі, «Смолоскип» скомпроментувався до рівня вузькостильової а подекуди вульгарної і не справедливої літературної тусовки. За приклад можна вважати бодай те, що «шановане» журі віднедавно вирішило не присуджувати конкурсантам премію першого ступіню. На думку журі у молодій літературі достойних цього звання просто не існує. Але виходить так, я повторююсь, що за маркою поважного видавництва ховається суб’єктивна думка трьох, як уже зазначалося, далеко не найперших в Україні літераторів.

Цього року другу премію у номінації поезія здобула Юля Стахівська – візіоністка з великими очима. Це при тому, що на другорядному фестивалі «Просто так» у Коростені вона ледь спромоглася ухопити заохочувальний диплом. Натомість поетесу, набагато кращу в усіх відношеннях, Наталю Пасічник «трійка» лише «заохотила». Ми безсумніву віримо, що через призму несправедливості та заангажованості трьох до розряду переможців не потрапило ряд талановитих та самобутніх поетів і прозаїків. У прозі ж нарешті затріумфувала Анна Багряна, як не як це був її останній шанс здобути бодай якусь пристижну нагороду.

Тепер декілька речень присвятимо журі. Із сайту «Смолоскипа» видно, що літературний конкурс оцінюють, як я уже писав вище, троє, далеко не першовидних українських письменників. Найвідомішою із них є, безперечно, Наталка Білоцерківець- визнаний майстер поетичної словесності. От хоча б рядок (цитую за антологією «Улюблені вірші про кохання», Тернопіль, 2007 р.) «піхва гаряча, вузька і слизька…». Вдаватись у диспути з авторкою не буду, але, як на мене, то ще і «солодка». Другим «поважним журі» є пан Ростислав Семків- директор видавництва, доцент, і автор книги есеїв, що замінив на цій посаді члена журі Олександра Ірванця. І нарешті третім є маловідомий С.Яковенко. Ото й усе. Трійка, котра під маркою «Смолоскипа» приховує свій стильовий несмак і безпорадність. Що ж, мабуть, не важко буде розгадати наступний тираж т.зв.літконкурсу по смолоскипівськи, а точніше імені вище згадуваної «трійки». Випаде знов якась краплена карта з колоди. Я дуже зрадів би коли, наприклад, котрийсь з літераторів, «пролетівши» повністю на «Смолоскипі» і натомість ставши лауреатом міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» виставив на світло усе це позерство і сумнівне суддівство.

На разі залишається констатувати лише одне: конкурс від «Смолоскипа», в силу своєї заангажованості і несмаку членів його журі, скочується усе далі до рівня вузькостильовості та несмаку, з конкурсу першої ваги з’їжджає на узбіччя літературного лобізму та запрограмованості.