Подобаються вірші? Безумовно! Сучасні, без зайвого надриву, непоказово сміливі, ПРОФЕСІЙНІ (підкресл. – авт.), по юнацьклму яскраві. Переконливі автори? Авжеж! Особливо приваблює те, що вони розуміються між собою.

Гай-гай, коли читав цю передмову до однієї із книжок, то чомусь добряче стало шкода усіх читачів такої поезії. Колись я, здається, уже писав, що сучасна молода література – це яскравий фантик усередині котрого запаковано звичайнісіньке лайно. Так, з огляду поліграфії, оформлення, і ще усілякої там іншої технічної процедури усе витримано справді на високому професійному рівні. За виключенням лише одного – власне самої поезії, чи, говорячи мовою розрекламованих поетів – текстів. Як на мене, то тут, на жаль, немає загадки віршів - є одвічна загадка грошей і дешевої (задля наживи) популяризації окремих авторів.

От я завжди дивуюсь, чому солідні видавництва не видають своїм коштом книги поезій, скажімо, справді талановитих і великих поетів, наприклад, як Ігор Павлюк. Натомість куди не глянь полиці забиті усялякими там розрекламованими типами, не більше. І тут за відповіддю далеко ходити не треба, бо вона он - на поверхні. Особисто для мене цілком очевидно, що суперкрутим видавництвам просто НЕ ВИГІДНО друкувати таких атворів, бо такі автори не шукають дешевої популяризації, їх твори, за словами Євгена Барана, уже давно ховаються по катедрах і університетських бібліотеках, утікаючи од шабашу сурогату і силіконоваої поезії.

Так, це є, на жаль, ознакою нашої доби, ознакою нашого часу, і від цього нікуди не втечеш. Світ глобалізується, те, що ще вчора сиділо на маргінесі, тепер повилазило, як щурі із вологих підземель, і усіляко править свій люмпен-бал. З таким явищем можна боротись, як на мене, двома способами – або його ігнорувати або ж просто відкидати і відштовхувати як усілякий непотріб.

Тексти “модних” поетів до нудоти тупі і напхані, сливе, як казковий бичок, соломою. Бо де ж приміститись яскравій метафорі серед силіконової, пустої і бездушної поезії. Поет, що бухає на першій сходинці входу в церкву, - мені чомусь важко повірити, що Господь є в цих текстах, але це їх вибір, і, на жаль, вибір окремих великих видавництв. Вибір, я так гадаю, цілком свідомий. Адже один із таких поетів сам цинічно признається, що од цих текстів можливі побічні ефекти (нудота, біль у шлунку психічні порушення).

Я переконаний, що така поезія сприймається, і то цілком серйозно! Звісно! Бо це як глибоковроті (за одним із них). Привселюдне виявлення любові до свого читача отаким от збоченським способом. А читач – маргінал, той же люмпен і смаковий дегенерат, спокійнісінько сприйме усе це і ще дякую скаже, мовляв так і треба. Усе супер, класно! А це, що нас просто обдурюють, видаючи відверте лайно за якісь там зразки високохудожності і професійності - це нічого. Отаке то! Ні, ну тут дивуватись нема чому. Подивіться, що у світі робиться, дефіляди усіляких там геїв і лесбіянок – це норма нашого часу. А чому б дану субкультуру не натягнути на літпроцес і сказати, що це так і має бути.

Та ні, списибі, втомилися! Переконаний, що справжніх шанувальників поезії просто тушнить од такого типу “творчості”. Справжня поезія, котра тихо тулиться в тіні заглянцованості, несмаку і комерційності, коли промине час усього цього шабашу і маскараду таки прорветься і гідно посяде своє законне місце. А увесь цей мотлох, хто його згадає за декілька років, так, залишиться на згадку хіба для самих же себе, як фотоальбом зі студенських років.