* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Володимир Продивус: «У БІЗНЕСІ НЕМАЄ ДРУЗІВ І РОДИЧІВ»

10:05 02.02.2009

Володимир Продивус: «У БІЗНЕСІ НЕМАЄ ДРУЗІВ І РОДИЧІВ»

Готуючись до інтерв'ю, навіть не думав, що так важко говорити з другом – про дружбу.

Серед численних талантів Володимира Продивуса є один особливого ґатунку: він уміє бути другом. Володя не поділяє людей за рангом. Серед його друзів – люди абсолютно різні. Політик чи бізнесмен, інженер чи робітник, відомий спортсмен чи популярний артист - для Володимира соціальний статус не має значення.

Володимир знає, як берегти дружбу. За цими законами він живе. Його не треба просити про допомогу – він сам розуміє, коли вона потрібна. Якось Володя сказав: «У цьому житті все має свою ціну. Дружба – найкорисливіше з почуттів. Адже, віддаючи усього себе другу, ти чекаєш від нього того самого».

Про долю, схожу на легенду

Доля у Продивуса дивовижна. Подекуди схожа на легенду про те, як майбутній мільйонер починав з торгівлі оселедцями…

Народився в глухому казахському селі. Потім переїзд в Україну. І знову в глибинку. Спочатку на Миколаївщину, потім на Вінниччину (село Сосонка). За всіма канонами, бути б йому трактористом-механізатором. Межа мрій!

Здавалося, життя жорстоко випробовувало Володимира. Безбатченко у ранньому віці. Мама назавжди злягла в інвалідності. Клопоти про шматок хліба і лікування матері лягли на плечі школяра. Разом із братом не гребували ніякими заробітками. І у стосунках з однолітками також треба було все вирішувати самому. Володя навчився відстоювати себе.

Захопився боксом. Коли прийшов записуватися до спортивної секції, тренер подивився на міцного хлопця і... відмовив. Мовляв, переросток – пізно готуватися в чемпіони. Але пожалів хлопчину і дозволив ходити на тренування. Через місяць наш герой уже перемагав на обласних змаганнях. Потім пішли спартакіади, кубки, чемпіонські звання…

Вступив до Вінницького педінституту на факультет фізвиховання. Просто вибору не було. Відслужив в армії. Зарплата викладача фізкультури не відповідала амбіціям молодого хлопця, і він подався в бізнес. Бізнес 90-х був диким, і Володимир наробив купу помилок. Це сьогодні легко говорити про те, що за одного битого – двох небитих дають. А тоді треба було мужньо витримувати удари долі. І не зламатися.

Не зламався. Вже очолюючи раду директорів великої корпорації, відчув, що не вистачає знань. Пішов навчатися знову. Закінчив Тернопільську академію народного господарства, Міжрегіональну академію управління персоналом, Українську академію держуправління при Президентові України. Відповідно, отримав дипломи фінансиста, магістра психології та державного управління. Захопився проблемами психології управління великими колективами. Став професором. А паралельно розвивав свій бізнес.

Заслужений будівельник України. Нагороджений орденами і медалями.

Сьогодні головні посади Продивуса – голова наглядової ради столичного «Мостобуда» – лідера мостобудування України і СНД та голова ради директорів вінницької корпорації «Прем’єр-Фінанс».

Щоб читач міг уявити масштаби справи бізнесмена Продивуса, зазначу: з дня заснування «Мостобуда» компанія побудувала або брала безпосередню участь у зведенні практично всіх найвідоміших мостових споруд в Україні. Якщо умовно витягнути їх в одну лінію, такий міст дотягнеться від Києва до кримських пляжів! Серед дітищ «Мостобуда» – усі нині діючі столичні мости.

Сьогодні компанія одночасно споруджує такі унікальні об'єкти, як Подільський мостовий перехід через Дніпро у Києві, що поєднує лінію метро з трьома автомобільними смугами у кожен бік, і автотранспортну магістраль через Дніпро в Запоріжжі – теж по три смуги швидкісного руху у кожен бік. У Запоріжжі дуже чекають на цей міст. Адже дорога із 300-тисячного «спального» району в адміністративний центр, до вокзалів та аеропорту забирає близько двох годин тільки в один бік. Коли запрацює мостобудівська магістраль, цей час скоротиться до 25 – 30 хвилин.

Крім того, Володимир опікується спортом, фізкультурним рухом, мистецтвом та освітою.

Меценат. Займається добродійністю.

Простий і доступний. Елегантний і відкритий.

Мультимільйонер.

Талановитий друг.

Познайомились? Тепер – інтерв'ю.

Знаєш, Володя, великі люди вже стільки наговорили про дружбу, що й додати немає чого. Тому ставитиму провокаційні питання, а ти викручуйся.

Валяй!

«Дружба чи приємна компанія? Навіть порівнювати не можна»

Поясни, у чому схожість та відмінність міцної чоловічої дружби та хорошої компанії? Ти ніби не гребуєш ані першим, ані другим.

Дуже люблю та поважаю й те, й інше. Але це зовсім різні поняття. Навіть порівнювати їх не можна. Можу із задоволенням відпочивати в компанії приємних, але абсолютно незнайомих людей. І це цікаво. Але хіба такі люди – друзі? Хіба можу я довірити їм свою душу? Та й на якого біса здалася їм моя душа! Вихований, звичайно, вислухає, а потім покрутить пальцем біля скроні. Я що на ідіота схожий?

А я – на лікаря? (Обидва сміємося).

От і вся відповідь на твоє питання.

Назви ім'я людини, яку ти вважаєш справжнім другом.

У мене є друзі. Одних знаю декілька років, інших – декілька десятків років. Бог допоміг у моїх життєвих обставинах і перипетіях – зустріти саме тих людей, з якими сьогодні дружу. До кожного з них ставлюсь як до брата, як до родича. І вірю в таке ж ставлення з їхнього боку. Прагну бути гідним цього.

Хочеш, аби я назвав ім'я друга? А раптом когось забуду? Я надто ціную своїх друзів, щоб припускатися подібних помилок.

Ну, мене назви.

Ну, називаю. (Знову сміємося).

Друг – це людина, з якою легко чи з якою важко?

Напевно, у кожного по-своєму. Особисто у мене немає друзів, з якими важко. Важко – це коли ти змушений приховувати, яким ти є насправді. Коли ти, по суті, змушуєш себе вести подвійний спосіб життя. Коли прагнеш виглядати іншим, ніж є насправді.

Знаєш, дуже хочеться дозволити собі жити за принципом: який є – такий вже і є. А ви сприймайте або не сприймайте. Хіба не так? Але життя дозволяє подібну розкіш далеко не всім. І дипломатії ніхто не відміняв. Тим більше в бізнесових справах.

З другом можна бути природним, і маски не потрібні. Він зрозуміє твій настрій. А якщо раптом зірвусь, – не засудить, не образиться.

Як би це точніше сказати? З друзями я не замислююсь, чи тактовно я сказав. Якщо поспішаю і маю бігти на важливу зустріч – нашвидку потисну руку і біжу. Друг зрозуміє. А перед чужою людиною потрібно тисячу разів вибачитися та пояснювати. Іноді навіть робити всупереч своїм планам. Змушений. Адже людина мене не знає і може подумати, що я її не поважаю. Це напружує і дратує. Але я не маю права ні словом, ні поглядом образити того, хто мене як людину розуміти не зобов'язаний. Підсумуємо: з друзями мені легко!

«Дружба або партнерські відносини? Мухи – окремо, котлети – окремо»

А в бізнесі друзі бувають?

Є така трохи грубувата фраза: мухи – окремо, котлети – окремо. Я завжди кажу, що бізнес та друзі – різні поняття. Для мене в бізнесі немає ні друзів, ні родичів. У ділових стосунках я ніколи не перейду на особистості. У бізнесі я можу сперечатися, сваритися. Та коли «офіціоз» закінчений, то йде абсолютно інша, дружня розмова. Підколюємо один одного, про щось згадуємо, сміємося.

Уточни: бізнес-партнер не може бути другом, або твій друг – партнер по бізнесу не має переваг перед іншими?

Правильний другий варіант. Якщо друг – діловий партнер, він не може ображатися на друга – такого самого партнера. Якщо ти кажеш йому, що він не правий, значить, повинен сприймати серйозну ділову розмову як сигнал до зміни, а не ховати образу – мовляв, друг, а ставиться, як до усіх інших. Є спільна справа і ти або робиш її зі мною, або йдеш з команди.

Я не збираюся жебракувати через друзів або родичів. Тому давай зустрічатися, разом пити сто грам, дружити, але в мій бізнес не втручайся. Краще я тобі по-дружньому допоможу.

Та ти суворий…

Але справедливий! (І ми знову сміємося).

«Если друг оказался вдруг»

У Висоцького є класна пісня про друга…

Прийдеш додому – постав її. Там все в «десятку».

Тоді ти нарвався на провокацію. Тримай питання: жінку, яка тебе зрадила, все одно глибоко в душі любиш. А друга, що зрадив?

Друг-зрадник… На жаль, було в моєму житті і таке. З друзями, що зрадили, я не спілкуюся. Знаєш, коли чужа людина тебе продає – це ще зрозуміти можна. Ви один одному нічим не зобов'язані, вас нічого не пов'язує. А поняття порядності у кожного своє. Я не можу оточити себе тільки порядними людьми. Я живу в реальному світі.

Інша справа, коли зрадила людина, в якій ти був упевнений. Якого вважав другом. Адже ти віддаєш другу усього себе, відриваєшся від спілкування з сім'єю, забираєш час у інших друзів. Інакше кажучи, усвідомлено відкриваєшся перед ним. Коли моєму другу важко, коли йому погано – не треба набирати мій телефон. Я вже їду. Так само друзі знаходяться поряд зі мною у мої «чорні» хвилини.

Якщо ж людина зраджує тебе… Краще про це дізнатися якомога раніше. А не років у сімдесят. Коли раптом зрозумієш, що тебе все життя не вважали за друга, а під маскою дружби елементарно використовували… Бридко й противно!

Любов Успенська, співачка:

Питаєте про Володю? Ми з ним дружимо. З ним легко. З ним можна бути природною і не приховувати справжнього настрою. Це чарівна і вихована молода людина. У нього відкрита доброзичлива усмішка.

Володя – людина важкої долі. Я поважаю, коли людина своїми руками будує своє життя і досягає успіху. Сьогодні він відомий бізнесмен. Посідає високе становище в суспільстві та бізнесі. Але нібито не помічає цього – тактовний, дбайливий, щедрий.

Володя – надійний. З ним завжди приємно зустрічатися.

Олександр Пономарьов, співак:

Познайомилися ми з Володею задовго до того, як він став відомим київським бізнесменом. Як познайомилися? Мабуть, через спільне захоплення спортом. Обидва займалися боксом. Зараз важко пригадати... А познайомив нас спільний київський друг. З того часу дружимо.

Мені імпонує його незмінна стабільність у дружбі. Дружити Володя уміє. Товаришувати – є таке хороше українське слово. Без меркантильного інтересу. Не було такого, аби йому щось потрібно було від мене, а мені – від нього. Крім того лише, щоб бути другом.

Якщо у нас щось виходило по бізнесу – а бізнес у нас перетинався – було приємно, що разом спрацьовувалися і заробляли гроші. Немає бізнесу – мені комфортно просто спілкуватися з ним.

Про боксерів часто говорять, мовляв, у них всі мізки відбиті і тому подібне. Напевно, ми з ним два таких приклади, які не припиняють доводити: нам якраз не відбили. Не до кінця, принаймні. (Сміється).

Ірина Білик, співачка:

Володя – мій давній, добрий друг. Я знаю, йому буває і важко, і сумно. І кожного разу вражає його оптимізм. Він завжди усміхнений, життєрадісний, успішний. Це людина величезної сили волі і невичерпної мужності. У моєму розумінні, саме таким повинен бути чоловік.

Олександр Ланьо, бізнесмен:

Так буває: зустрічаєш людину і розумієш – це на все життя. Виявляється, так можна сказати не тільки про любов, але й про дружбу – справжню, монументальну, як мости, що їх будує Володя. Дружба з цією людиною – як розмова, коли ти можеш мовчати, і цим сказати все. Володя зрозуміє. Він – друг, який надає стосункам чогось такого, що знає та вміє тільки він. Він правильно розставляє життєві пріоритети, притягуючи добро, гармонійність, істину. І відсікаючи фальш. Він друг і однодумець – цим сказано все!

Спілкувався Віктор Коробков

Фото Олега Дерзького та з особистого архіву Володимира Продивуса

Business Class Magazine

№4 (6) червень/липень 2008 р.