* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ НА ЗАКАРПАТТІ В 1944 – 1954 РР.

15:53 02.02.2009

ДІЯЛЬНІСТЬ  УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ НА ЗАКАРПАТТІ   В 1944 – 1954 РР.

науково-дослідницька робота

Підготував:

учень 11 класу

Перечинської гімназії ІІ-ІІІ ступенів суспільно-гуманітарного напрямку

Галелюк Ростислав

Науковий керівник

вчитель історії

Перечинської гімназії

Мартон І.І.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Діяльність загонів УПА на Закарпатті

в 1944 - 1946 роках

РОЗДІЛ ІІ. Антирадянський опір ОУН - УПА на Закарпатті в 1947 - 1954-их роках

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел і літератури

Додатки

ВСТУП

Як показує вся історія людства, прагнення народу до самостійного державного життя є його органічним природним прагненням. Кожний народ завжди старався забезпечити своє існування і створити найкращі умовини для свого розвитку через власну державну організацію. Через неї кожний народ найкраще і найповніше проявляв завжди своє національне „я”.

Керуючись цим прагненням, український народ побудував у Х–ХІ ст. першу в своїй історії державну організацію – Київську Русь. Керуючись цим прагненням, український народ побудував у 1648 р. Козацьку Республіку. Керуючись цим прагненням. Український народ утворив у 1918 р. на своїх землях Українську Народну Республіку. Керуючись цим прагненням, український народ ніколи не переставав боротися за своє національне й політичне визволення в періоди бездержавного існування.

Мабуть, історія жодної країни не паплюжилась, не перекручувалась та не піддавалась остракізмові так, як історія України. Поневолювачі усіх мастей намагались зробити наш народ покірним виконавцем своїх забаганок, а його багату землю — джерелом власного достатку.

Чи не найменше ми знали про Українську Повстанську Армію, цей ствол незнищеності та духу українського народу, яка понад десять років величезної напруги в умовах чисельної нерівності сил вела збройно―політичну боротьбу проти двох могутніх – гітлерівської і сталінської імперій за самоутвердження своєї держави.

Перші збройні формування Української Повстанчої Армії були створені в 1941 році на Волині під проводом Тараса Боровця – „Бульби” під назвою „Поліська Січ”―УПА. Майже одночасно під такою ж назвою були організовані під проводом ОУН ще дві групи повстанців, які також прибрали назву Українська Повстанча Армія. Саме 14 жовтня 1942 року – свято Покрова Пресвятої Богородиці прийнято вважати днем створення УПА. Українська Повстанська Армія швидко стала загальнонаціональною армією, і вже на початок 1944 р. налічувала 100 тис. бійців. Всього за роки існування УПА в її рядах побувало до 400 тис чоловік.У грудні 1943 року була завершена структура армії. Українській Головній Визвольній Раді (УГВР) підпорядковувалося головне командування армії, якою керував Роман Шухевич (Тарас Чупринка). З метою більш чіткого керівництва військами УПА була поділена на 4 територіальні управління:

• УПА—Північ (Волинь і Полісся).

• УПА—Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття, Заксрзоння).

• УПА—Південь (Кам'янець—Подільська, Житомирська, Він― ницька і південна частина Київської областей).

• УПА—Схід (північ Житомирщини і Київщини, частина Чер― нігівщини). Кожна із груп поділялась на воєнні округи (ВО), а вони на Тактичні відтинки (ТВ).

На території Закарпаття діяла УПА―Захід ( командир Василь Сидор ― Шелест ) В час свого найбільшого розвитку ( літо 1944 р.) УПА—Захід мала 6 воєнних округів:

1. ВО «Лисоня» — територія Тернопільщини;

2. ВО «Говерла» — Гуцульщина і Буковина;

3. ВО «Чорний Ліс» ― Станіславщина;

4) BO «Маківка» — Стрийщина, Дрогобиччина, Самбірщина, Турківщина;

5) ВО «Буг» — Львівщина;

6) ВО «Сян» — Закeрзоння.

Боротьба УПА за звільнення українського населення від окупантів тривала з 1942 по 1956 рр. біля 15 років. УПА досить швидко стала сильною збройною силою, здатною протистояти німецьким військам, РСЧА і військам НКВС, а також польським збройним формуванням. По суті, сам український народ створив власну армію для захисту своїх національних і економічних інтересів.

Фотокопія листівки УПА

Не простою була ситуація на Закарпатті в 1940―ві рр. Визволення краю радянськими військами від угорських окупантів призвело до насадження комуністичних порядків. Індустріалізація, колективізація, що почалася в 1947 р., ’’культурна революція’’ сприймалась неоднозначно закарпатським населенням. Це і визначило боротьбу проти режиму, що вилилось в діяльності загонів та осередків ОУН―УПА на Закарпатті.

Дана тема є неабияк цікавою та актуальною в наш час, адже вона висвітлює боротьбу населення Закарпаття проти окупаційної політики радянської влади, боротьбу за волю, за бажання жити в незалежній українській державі. Дана тема набула характеру політичного протистояння між лівими та правими українськими партіями. Хоча на мою думку, справа рушила з «мертвої точки»: з’являється дедалі більше досліджень з історії УПА, розсекречуються нові документи, які по―новому розкривають правду про УПА.

При дослідженні історії УПА необхідно враховувати той факт, що часто авторами наукових робіт, щоденників, свідчень та документів виступали самі учасники подій, як українські націоналісти, так і їхні супротивники. Тому так різняться оцінки діяльності УПА: для одних українські повстанці герої, для інших – злочинці. Проте, в будь-якому дослідженні необхідно керуватися правилом, що свідки завжди знають більше про те, свідками чого вони були, ніж ті, хто не мав безпосереднього відношення до подій, що розглядаються.

Діяльність УПА на Закарпатті можна поділити на 2 періоди, які і визначають хронологічні рамки даної роботи: перший ―1944―46 рр. і другий 1947―50―ті рр.

Мета дослідження – на основі опрацювань і аналізу літератури з історії УПА на Закарпатті – статей, публікацій документів, монографій і рецензій, робіт історіографічного характеру – визначити основні риси історії УПА на Закарпатті в 40 − 50 –ті рр.. Досягнення поставленої мети перед¬бачало розв'язання наступних завдань:

• Розкрити напрями діяльності загонів та осередків ОУН―УПА на Закарпатті;

• Показати значення і роль УПА в боротьбі з радянським режимом;

• Дослідити діяльність закарпатців в лавах УПА;

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше зроблено спробу цілісного, ідеологічно нейтрального аналізу історичних концепцій, схем, тенденцій у вивченні діяльності УПА на території Закарпаття.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали і результати проведеного дослідження можуть бути використані для подальшого наукового пошуку, написання загальних і спеціальних праць з історії УПА, розробці наукових програм, методичних рекомендацій, навчальних курсів.

Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним прин-ципом. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Стан наукової розробки теми: дана тема є малодосліджена науковцями і має лише часткове відображення в публікаціях і статтях, головним чином у пресі. Серед написаного, особливо слід виділити, статті кандидата історичних наук Олександра Ситника по діяльності УПА на Закарпатті. Автор зібрав і вміло проаналізував великий історичний матеріал, вказав на причини, мету, способи розгортання повстанського руху.

Нині, варто сказати, потрібні дослідження на рівні мікроісторії (діяльність УПА в окремих населених пунктах і регіонах, біографії учасників повстанського руху), які відкрили б нові можливості для дослідження загальних питань, таких як чисельність і соціальний склад УПА, спів¬відношення між членами ОУН і безпартійними тощо Дана робота в певним чином може заповнити цю прогалину.

РОЗДІЛ I

Українська Повстанська армія швидко стала загальнонаціональною армією, об’єднуючи під своїми прапорами усіх активних громадян. Починаючи з 1944 р., з огляду на про-сування фронту на захід, командування УПА―Захід все більше приділяло уваги За¬карпаттю. Зокрема, в одному з її наказів, датованому від 1 вересня 1944 р. і вида¬ному від імені виконуючого обов'язків ко¬мандира М. Града, говорилося про необхідність дотичним штабам груп звер¬нути увагу на збройно―повстанче охоплення Буковини і Закарпаття. Також наказувалося увійти на ці терени негайно після пересуву фронту і відсилку відділів ґрунтовно підготувати. Останнє мотиву¬валося тим, що вказані терени були фак¬тично неосновним полем для українсько¬го повстанського руху.

Особлива увага приділялася Закарпаттю, яке, на відміну в;д Буковини, доти ще не зазнавало більшовицької окупації, і тому очікуваним було сприйняття закарпатцями більшовиків як "визволителів". Прогнозу¬валося і те, що з часом прорадянські на-строї населення краю зміняться на антибільшовицькі. А тому відсипку відділів у Закарпаття у міжчасі рекомендувалося попередити розвідкою тамтешніх обста¬вин і настроїв. Відділам, які мали перейти у рейд, наказу¬валося не проводити там жодної політично−пропагандистської роботи, мобілізації, організації, стягування контингенту і т. д.

Приблизно від середини осені 1944 р. розпочалися пропагандивні рейди відділів УПА в Закарпаття із Галичини.

В середині листопада 1944 р. невеликий відділ ''Трикутник смерти" роз¬зброїв місцеву міліцію з с. Луги на Рахівщині, провів політвиховну роботу.

Ведучи постійні сутички з більшовицькою міліцією, відділи УПА продовжували про¬пагандистську роботу серед місцевого населення.

Один із визначних учасників українсь¬кого націоналістичного підпілля, член про¬воду ОУН у Закарпатті — Дмитро Бандусяк. Він у 1944 р. був мобілізований до мадярського війська і, дезертирувавши з нього, пристав до загону УПА, який діяв у Хустському, а згодом у Міжгірському рай¬онах. На переломі 1945−46 рр. у с. Присліп (Міжгірщина) чекістами, з допомогою зрадника, було викрито помешкання, де перебував Д. Бандусяк разом із своїм по¬братимом. Повстанці знищили декількох ворогів, але, коли скінчилися набої, щоб не потрапити в руки енкаведистів живи¬ми, вони підірвали себе гранатою.

Кінна стежа УПА в Карпатах, 1944 р.

Вихідці із Закарпаття діяли також на теренах Великої України. Так, 4 листопа¬да, в бою з більшовиками під с. Ангелівкою (Костопільщина) поліг активний член ОУН, референт при Політично ― Пропагандивному Краєвому Центрі, уродженець Іршави Антін Тучак. Також, починаючи від 1943 р., на Галичині активну участь в УПА брав хорунжий Лепей, закарпатець за походженням і в минулому — учасник національно–визвольної боротьби в Закарпатті. Спочатку хорунжий Лепей був курінним стрілецької школи "Чорні чор¬ти", котра дислокувалася у Чорному лісі. Однак, після невдалої спроби передисло¬кувати курінь в Закарпаття (це рішення Лепея його підлеглими було розцінене як самовільне і непродумане), хор. Лепей був звільнений від командування куренем, і надалі займав посаду командира іншого куреня — на Львівщині.

У Закарпатті, взимку 1945 року у с. Ста¬ре Давидково, поблизу Мукачевого, відбулася зустріч крайового проводу ОУН із інструктором (вірогідно, теж закарпат¬цем за походженням), котрий мав ознай¬омити членів проводу із діяльністю УПА. Однак постій був викритий енкаведистами, внаслідок чого були заарештовані господар помешкання Качуровський, його син та дочка. В кінці жовтня всі вони були засуджені до 20−25 років концтаборів.

Починаючи з кінця жовтня 1944 р., коли радянські війська зайняли територію За¬карпаття, а особливо від часу підписання у серпні 1945 р. угоди між ЧСР та СССР, згідно якої північно ― східні землі Карпатсь¬кої України відходили до складу Української РСР по Закарпаттю прокотилася хвиля арештів, переслідувань, репресій над всіма, хто хоч якоюсь мірою викликав підозру, або противився новій владі. Це, закономірно, посилювало лише опір чу¬жинцям та активізувало діяльність ОУН−УПА. Так, улітку 1945 р. в самому центрі Ужгорода силами крайового проводу ОУН СБ на чолі з Олександром Васьком було здійснено замах на першого секретаря КПУ Микиту Хрущова. Останній лише ви-падково залишився живим.

7 грудня 1945 р. у м. Станіславі було заарештовано військовослужбовця зенітно−артилерійського полку, уродженця Закарпаття І.Сасина, за звинувачен¬ням у антирадянській, націоналістичній пропаганді. І Сасин, взаємодіючи із місцевою організацією ОУН−УПА, займав¬ся поширенням серед військово–службовців агітаційних листівок, а також — вербуванням у лави націоналістичного підпілля.

На території Закарпаття протягом 1945 р. органами МДБ і МВС було зафіксовано 28 проявів антирадянських виступів. Значна їх частина пов'язалася із проникненням на територію краю не-великих відділів УПА із Дрогобицької та Станіславської областей, котрі дістава¬лися в глиб Закарпаття і там вели національно − виховну роботу серед насе¬лення.

Відділ УПА під час пропагандивного рейду на Захід

Діяльність загонів УПА значно активізувалася на початку 1946 р , напередодні виборів до Верховної Ради СРСР. 21 січня, під час проведення зборів молоді у с. Буковець Воловецького р−ну, був обеззброєний і заарештований упов¬новажений окружкому КП(б)У, слухач республіканської партійної школи М. К. Пупишев. Також було знищено списки виборців села. З огляду на те, що на той час у цьому селі знаходилася військова частина і ніхто з місцевих жителів не повідомив владу про появу українських повстанців, цей інцидент особливо стур¬бував керівництво обласного комітету КП(б)У та обласного управління НКДБ. Ще одна акція була здійснена силами УПА у с. Присліп Міжгірського (Волівського) рай¬ону. Там було вбито оперуповноваженого окружного відділу МВС Голікова, а також заарештовано секретаря партійної організації села Головка.

У 1946 р. крайовий провід ОУН "Кар¬пати", що дислокувався у Станіславській області, створив і направив у Закарпат¬тя окружний закарпатський провід ОУН на чолі з провідником '' Тимошем ". головним завданням якого було створення в Закарпатті організованого підпілля ОУН−УПА. Однак цей провід проіснував лише до вересня 1946 р.

Протягом липня 1946 р. у низці сіл верховинських районів Закарпаття, зокре¬ма Колочава, Горб, Негровець, Лази, Нижні Верецьки, Скотарське було відмічено цілий ряд випадків появи загонів УПА, котрі проводили агітаційно−просвітницьку роботу серед населення, а також експропріювали майно радянських торго¬вих закладів та господарств. Мали місце окремі прояви застосування сили і навіть знищення особливо активних більшовицьких активістів. У селах Воловецького, Тячівського та Волівського (нині — Міжгірський) районів органами МДБ активно створювалися винищувальні за¬гони так званих "стрибків" для боротьби із загонами ОУН−УПА. Проте більшість з них були небоєздатними, а частина "стрибків" мала зв'язок із загонами УПА і використовувала своє становище для по¬стачання українським повстанцям зброї та боєприпасів, якими озброювались винищувальні загони. Одним із таких "стрибків" був житель Волівського райо¬ну—Головко, котрий у свій час дістав зав¬дання від проводу ОУН сформувати загін УПА із місцевих жителів. Характерно, що в цей період загони УПА в даному регіоні мали, як правило, від 100 до 200 чоловік особового складу, у той час, як винищувальні загони "стрибків" мали у своєму розпорядженні 100 і менше чоловік, переважну більшість яких стано¬вило місцеве населення, котре у своїй більшості не мало ані вагомих причин, ані бажання відстоювати більшовицьку вла¬ду. А, отже, органи влади не мали якоїсь значної підтримки серед населення За¬карпаття, особливо у гірських районах.

Чота сотника К. у лісі, 1945 р.

24 липня 1946 р. на бюро Закарпатсь¬кого обкому КП(б)У було затверджено цілий ряд заходів про посилення бороть¬би із т. зв. "бандпроявами", до яких було залучено МДБ, МВС, військо та партійно−радянський актив. Усі ці сили спрямову¬валися на придушення опору місцевого населення та відділів ОУН−УПА діям окупантів. Останніми було проведено 50 операцій та 15 облав, у результаті яких повстанці понесли такі втрати: 15 чоловік вбитими, 10 пораненими і 9 (із них 2 — чотових) було полонено. Також було ство¬рено 11 винищувальних батальйонів із загальною кількістю 1176 чоловік,

Не зважаючи на всі дії карателів, відділи ОУН−УПА продовжували свою ак¬тивну діяльність протягом 1946 р., особ¬ливо у Воловецькому, Міжгірському, Рахівському та Тячівському районах. 17 жовтня 1946 р. загін УПА з'явився на території Свалявського району, у с. Берез¬ники. Цей відділ, котрий нараховував близько 25 чоловік особового складу мав на меті проводити національно−виховну роботу із населенням. Про себе повстанці заявляли: "Ми українські партизани, а не бандерівці, ми боремося за самостійну Ук¬раїну, у нас великі сили, міцна армія...", "... війна ще не закінчилася на Україні, совітської влади на Україні не буде". Та¬кож вони закликали селян відмовлятися від здачі державі хліба, сіна та інших сільськогосподарських товарів.

У кінці жовтня 1946 р. органами дер¬жбезпеки було відмічено цілий ряд випадків появи загонів ОУН−УПА у селах Іршавського та Свалявського районів, котрі займалися переважно агітаційно−роз'яснювальною роботою серед насе¬лення. Всього ж протягом цього року було зафіксовано 53 випадки появи і діяльності відділів загонів ОУН−УПА. З них розкритими виявилось 19, що поясню¬валось незадовільно поставленою аген-турно–оперативною роботою в органах МДБ та МВС.

У 1946 р. у Перечинському районі орга¬нами держбезпеки було викрито націоналістичну повстанську організацію "ЗУП", котра налічувала близько 80 учасників. Один з її лідерів Іван Гапак, котрий зміг уникнути арешту, в 1947 р. ство¬рив нову антирадянську організацію. Вона діяла включно до серпня 1947 р. і після ряду акцій, спрямованих проти комуністів та радянської влади, була повністю ліквідована. Карателями було заарешто¬вано 23 осіб. І. Гапак загинув під час бою. Всього на Перечинщині було заарештовано 75 осіб.

Однією із найбільших націоналістичних організацій в Закарпатті була «Організація за визволення України», яка була створена на базі Тячівського районового проводу ОУН, і котра мала сітку станичних організацій не лише в Тячівському, а й у Рахівському, Виноградівському, Хустському, Воловецькому та Волівському районах. Органами держбезпеки було заарештовано 66 учасників організації, в т. ч. - 54 - із Тячівського району. Найбільш активними учасниками серед них були: Володимир Поліщук, Іван Чонка, Василь Негря, Іван Когут, Степан Палага, Ізан Немеш, Іван Палкуш, Іван Дьолог та ін. У цілому на території Тячівського р-ну було заареш¬товано 126 осіб.

Бійці УПА під час рейду до Словаччини, 1947 р.

На території Рахівського району, в с. Ясіня, діяв невеликий загін, котрий був створений з ініціативи кущового проводу ОУН. Каральним органам вдалося викри¬ти і заарештувати трьох його учасників: Юрія Куреляка, Ярослава Тулайдана, Ми¬колу Гафіяка. Решта учасників цього за¬гону продовжувала боротьбу. В ре-зультаті ними було вбито кілька енкаведистів. Загалом протягом цього періоду в Рахівському районі було заареш¬товано органами держбезпеки 52 осо¬би.

Закарпатський районовий провід ОУН "Тимоша", котрий базувався у Свалявському районі, створив собі базу в Іршавському р―ні. Так, у 1947 р. енкаведистами було заарештовано 4–х актив-них спільників "Тимоша", і серед них: Сте¬пана Мудранинця — колишнього амери¬канського підданого, народженого в сім'ї емігрантів, а згодом —учасника Карпатсь¬кої Січі, Василя Мудранинця та Юрка Герєвича. Всі — із села Івашковиця Іршавського району. Засуджені вони були судом військового трибуналу прикордон¬них військ МВС Закарпатського округу до 10 років позбавлення волі і 5 років поз¬бавлення прав.

У липні того ж року на території Іршавського району з'явилася нова боївка ОУН, котра прибула з Дрогобицької об¬ласті. Очолював її уроджень Сумської об¬ласті Сергій Кривопишин. Органами держбезпеки вдалося заарештувати 5―х членів боївки, а також — 9–х активних спільників з числа місцевих жителів. У цей же період на Іршавщині було заарешто¬вано 60 чоловік.

На території Волівського району в 1947 р. діяли загони "Буревія" та "Вишні", котрі тривалий час тримали в остраху місцеві радянські органи влади. В результаті ка¬ральних акцій проти цих загонів було за¬арештовано 49 повстанців.

РОЗДІЛ II

Саме керівництво управління МДБ За¬карпатської області визнавало той факт, що у 1947 р. рух ОУН−УПА в деяких райо¬нах області, по відношенню до 1946 р., помітно активізувався завдяки "спробам ОУН західних областей України створити в Закарпатті організоване націоналістичне підпілля". В цей час діяльність ОУН−УПА розгорталася не лише в гірських, а і в низинних районах краю. Зокре¬ма, в Мукачеві, де незважаючи на невели¬кий відсоток на той час мешканців міста української національності ще від 1934 р. діяла ОУН, осе¬редок якої було створено вчи¬телем горожанської школи Бандрівським. Згодом ядро організації перемістилося до торговельної академії. Існувала вона з перервами під назвою "Молодіжна Украї¬нська Націоналістична організація" із загальною кількістю 15 членів до серп¬ня 1947 р., коли енкаведистами було заарештовано 10 її учасників. Ця організація го¬тувалася до антирадянського виступу, її членами також планувався ряд атентатів проти радянських і партійних активістів. Очолював організацію уродженець Станіславщини, студент Мукачівського торгово – кооперативного техніку Всеволод Штень.

На території Свалявщини від осені 1946 р. діяв провід ОУН−УПА "Тимоша". В результаті кількох каральних акцій енкаведистів його загін було ліквідовано. Серед заарештованих були місцеві жителі Михайло Метеньканич, Іван Гребеш, Андрій Бобиль, Василь Сакаль, Матвій Ковбань. Вони були засуджені переважно до 10 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. До кінця вересня 1947 р .було заарештовано 56 учасників руху опору.

Мала місце діяльність ОУН−УПА і на Хустщині, де ще живою була героїчна сла¬ва Карпатської України. Зокрема, досить активним був станичний осередок "Організацій за визволення України", кот¬рий існував у Хусті до квітня 1947 р. Орга¬нами держбезпеки було заарештовано трьох учасників цієї організації. Окрім того, на Хустщині, у с. Копашнево, діяла група Ва¬силя Пригари, котра здійснила п'ять антирадянських акцій.

Після виконання наказу, 1947р.

В Ужгородському районі на протязі 1947 р. існувала націоналістична група, яка створена львівським підпіллям ОУН. Ця група, що складалася із селян-середняків с. Доманинці і налічувало 5 чоловік під керівництвом Юрія Чловічка займалося створенням націоналістичної організації в Ужгородському районі, а також, згідно з твердженням начальника управління МГБ Закарпатської області, — готувалася до здійснення атентатів проти "обласного партактиву, зокрема велася підготовка за¬маху на секретаря Закарпатського обко¬му компартії Пінчука. З цією метою гру¬пою проводиться збір зброї.» Енкаведистами було вистежено і заарештовано учасників цієї групи. Юрій Чловічко був вбитий при спробі втечі. В цілому по Ужгородському р-ну 1947 р. було заарештовано 64 особи, згідно зі звинуваченням чи підозрою в антирадянській та націоналістичній діяльності.

Лише в липні 1947 р. органам безпе¬ки вдалося знешкодити районну організацію ОЗВУ на Воловеччині. При цьому було заарештовано 10 її учасників, серед них: Федора Лавера, Федора Кураха, Василя Брунцвіка. В цей же період на території Воловецького району діяли й інші націоналістичні формування, зокрема кущовий провід "Байдаки", провід "Олега" та ін. З останнім був зв'язаний колишній учасник "Карпатської Січі", жи-тель с. Завадки Воловецького району Ва¬силь Реблан, котрий за дорученням про¬воду, разом зі своїм сином, поширював антирадянські та націоналістичні звернення–відозви. Загальна кількість членів ОУН та їх спільників, заарештованих від почат¬ку і до кінця вересня 1947 р. у Воловецькому районі складала 49 чоловік.

Варто зауважити, що дії учасників підпілля ОУН–УПА на території Закарпаття були спрямовані не на грабунок, мародерство, провокації чи те¬рор, як це робилося енкаведистами, а саме на ліквідацію більшовицького режиму та знешкоджен¬ня його представників. Яскравим свідченням цього був епізод, що стався у кінці квітня 1947 р. у Тячівському р―ні. Відділ "Довбуша", у складі восьми чоловік, з'явившись із території Станіславської області, на теренах ліспромгоспу, в урочищі Усть–Турбат, затримав групу радянсько–партійного активу — секрета¬ря Тячівського окружкому компартії, го¬лову Тячівського окрвиконкому та ін., а також відібрав у них зброю, цінності, і навіть одяг.

Разом по Закарпатській області в 1947 р. місцевими націоналістичними формуваннями, а також загонами ОУН–УПА із сусідніх областей було здійснено 49 антирадянських виступів, у т. ч.: 6 замахів і атентатів, у результаті яких було вбито 6 радянських активістів ( з них—двох голів сільських рад) . Це особливо було характерним для Волівського, Тячівського, Хустського, Свалявського та Рахівського районів.

28 липни 1947 р. на засіданні бюро обкому компартії відмічався незадовільний стан роботи, по боротьбі з "бандитизмом" у Закарпатській облас¬ті — в силу позбавляння контролю з боку МДБ, МВС, особливо у вищеназваних рай¬онах. Зауважувалось також, що у цих рай¬онах з березня по травень 1948 р. було зафіксовано 6 випадків діяльності підпілля ОУН–УПА. Одну організацію в липні цього ж року було викрите у Хустському районі.

Намагаючись робити видимість актив¬ної боротьби із українськими націоналістами, органи держбезпеки зай¬малися відвертими фабрикуваннями судових справ щодо них. Однією з них була "справа" студентів Ужгородського дер¬жавного універститєту: Костянтина Дзуровчика, Михайла Фізера, Василя Неверкли та Арсена Бабиченка, котрих було за¬арештовано у березні 1948 р., а згодом їм інкриміновано звинувачення у підготовці атентату на першого секрета¬ря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова. У січні 1949 р. студентів було засуджено до 10 років виправно-трудових робіт "За зраду батьківщині, участь в антирадянській підпільній організації ОУН, обговоренні питань щодо здійснення і поширення антирадянської літератури", а А. Бабиченка було засуджено до 25 років позбавлення волі.

Досить символічним є те, що проти радянської влади в Закарпатті виступали не лише українці, але й румуни. Перший вияв їх спротиву було зафіксовано 26 березня 1946 р., коли у розташований на території с. Середня Апша (зараз — Се¬реднє Водяне) Рахівського р―ну ліс при¬була група робітників хімічного заводу з метою заготовки деревини. Румунське на¬селення цього села перешкодило роботі, вигнавши робітників і завдавши кільком з них тілесні ушкодження. 4 серпня 1947 р., при виїзді із о. Діброва Тячівського р-ну гру¬пою заможних селян було вбито Івана Черничка, котрий був до цього головою сільської ради, а також головою колгоспу ім. Кагановича, організованої у цьому ж селі у липні 1947 р.

Трупи вояків УПА в лісі, 1947 р.

Саме насильна колективізація, котра розпочалася в Закарпатській області у 1947 р., розвіяла всі залишки симпатії ру-мунського населення до радянської вла¬ди як "визволительки" від угорських фашистів. Більшість заможних селян і середняків з числа румунів негативно почала ставитися до нововведень "визволителів". А щоб не потрапити до в'язниць та Сибіру через таку свою позицію, люди стали таємно пере¬ховуватися у навколишніх лісах. У березні 1949 р. таким же чином, разом із своєю сім'єю, потрапив до лісу уродженець Се¬редньої Апші Георгій Гузо. Щоб не по¬трапити до рук емгебістів, двадцятип'ятирічний Г. Гузо подався далі від рідного села — у Верхньоводянські хащі, де зустрівся з такими ж втікачами із с. Водиця — братами Юрієм та Дмит¬ром Романюками. Ті вже мали зв'язки з галицькими повстанцями, котрі часто навідувалися на околиці села та присілок Плаюц. До такої бойової групи і пристав Г. Гузо. В лавах УПА Георгій Гузо воював із більшовиками переважно на Прикарпатті до весни 1951 р. під псевдонімом "Бубі". Був заарештований, і у грудні 1951 р. Військовим трибуналом засуджений до 25 років каторги і 5 років позбавлення волі.

У період 1947−49 рр. досить значного розмаху набрав рух ОУН−УПА на Міжгірщині і значний відсоток учасників руху складали саме уродженні цього терену. Зокрема активно діяли боївки "Бой¬ка", "Гайдамаки" та ін. Відчуваючи невідкладну потребу зміцнити націоналістичне підпілля в Закарпатті, провід ОУН скеровує туди для праці своїх особливо досвідчених борців. На підставі емгебістських документів, які вдалося останнім часом виявити і дослідити, мож¬на стверджувати, що на Міжгірщину для підтримки місцевих націоналістів із сусідньої Сколівщини (Львівщина) було скеровано для праці голову районного проводу ОУН Михайла Кирейту ― "Богда¬на" (він же "Ворон", "Голуб" і "Левко"), а дуже відповідальну для тієї околиці і пори референтуру пропаганди очолив Михай¬ло Соболяк ("Вуйко", він же "Киданець")— чи не найдосвідченіший тоді фахівець в околиці.

Із весни 1949 р. передбачалося знач¬не посилення політико–пропагандивної роботи в Міжгірському р―ні Закарпаття, і на всіх теренах, що межують з ним, у т. ч. — на Воловеччині та Хустщині. Однак 2 лютого 1949 р. десятикратно переважаючі сили російських емгебістсь¬ких військ напали на криївку Міжгірського районного проводу ОУН, на чолі якої був М. Кирейта. В результаті жорстокого три¬годинного бою, що відбувся біля с. Верх¬ня Рожанка тодішнього Славського р-ну, провідник і всі його вісім побратимів за¬гинули. Серед останніх був і закарпатець "Боржава".

У серпні 1949 р. у Мукачівському районі була створена молодіжна підпільна організація "Визволення закарпатських земель", котра з грудня 1949 р. стала іменуватися "Спілка визволення Закар¬паття". Очолював організацію М. М. Куруц, а її секретарем був М. М. Плеша. До організації належало близько деся¬ти членів — переважно учні 10 класу мукачівської вечірньої школи. Серед її основних завдань було:

 залучення до діяльності організації нових членів,

 поши¬рення антирадянських листівок,

 здійснення диверсійних актів у колгоспах,

 збирання та придбання зброї.

"Спілка..." досить активно діяла на території Мукачівського та Іршавського районів на по¬чатку 1950 р.

Рейд в Карпатах, 1947 р.

У результаті викриття організації органами МДБ і арешту вось-ми її учасників, розпочалося розслідування цієї справи з метою з'ясу¬вання наявності зв'язків цієї "Спілки..." з ОУН. У ході слідства і допитів було вста¬новлено, що причиною створення організації стали факти негативного став¬лення населення краю до проведення колективізації. Попри всі спроби, слідчим не вдалося розширити рамки організації і пов'язати її діяльність з ОУН. Всіх учасників "Спілки визволення Закарпат¬тя" у серпні 1950 р. було засуджено: керівників — до розстрілу (згодом — замінено 20-ма роками ув'язнення), інших — до 25 років концтаборів.

Слід зауважити, що у другій половині 40–х на початку 50–х років у Закарпатті існував цілий ряд молодіжних антирадянських організацій. Декотрі з них були штучно створені у кабінетах КДБ. Найбільш яскравим прикладом жорстокого «подавлення» сталінсько –беріївськими служниками будь – якого прояву вільнодумства чи не¬вдоволення була трагічна доля окремих учасників молодіжної організації "Воля", котра існувала з кінця 1949 — до початку 1950 року у с. Великі Лучки на Мукачівщині. Спочатку ця організація мала назву "Зірка" і об'єднувала кількох дівчат, учениць 9–го класу Великолучківської середньої школи, які з релігійних мотивів батьків не бажали всту¬пати у комсомол. Згодом, у грудні 1949 р., дівчатами було залучено до своєї гру¬пи і хлопців, своїх однокласників. Організація була перейменована на "Воля", її головою обрано Юрія Хому, а секретарем — Ганну Козар. До завдання організації включалися такі пункти:

 залучення молоді і збільшення складу організації;

 поширення антирадянських листівок і лозунгів –актів над комуністичними активістами села;

 підпал колгоспного врожаю і майна.

Слідчий держбезпеки підніс "міфічні" завдання учнів середньої школи до загальнодержавного рівня, стверджуючи, що антирадянська молодіжна організація мала за мету "боротьбу проти радянсь¬кої влади, за створення самостійної Ук¬раїни'', хоч про самостійну Україну ніде не було й мови. Однак діяльність "Волі" обмежувалася лише написанням її учас¬никами, зокрема дівчатами віршів антирадянського змісту, а також їх поширенням серед населення.

З вироком військового трибуналу прикордонних військ МВС Закарпатського округу від 27–28 березня 1950 р. три провідні члени організації – Ю.Хома, В.Лепей, Ю.Рубіш були засуджені до 25 років виправно―трудових робіт з позбавленням права ще на 5 років.

Від 1948 до 1952 рр. діяла підпільна група ОУН–УПА у Рахівському районі. Вона була організована І. А. Михайлинюком. До її складу входили: Андрій Скрипка, Олена Коперльос, Андрій Грицак, Василь Скрипка, Михайло Тафійчук, Михайло Молдован, Михайло Шведюк, Іван Миром та ін. Особливої уваги заслуговує особа керівника цієї групи, в минулому - команданта ОНОКС, члена Проводу ОУН і очевидця створення УПА на Волині. Орга¬ни держбезпеки довгий час (проте безуспішно) вистежували Івана Михайлинюка, неодноразово підсилали до його групи своїх провокативних груп. Проте загін Михайлинюка продовжував боротьбу проти більшовицьких окупантів з пев¬ними успіхами до 25 жовтня 1952 р.

УПА-Захід: могили стрільців і чатового

Окремо слід визначити особистості Івана Кедюлича і його брата Панаса, вихідців з Перечина, які брали активну участь у розбудові Кар¬патської України та Карпатської Січі. А згодом, попрацювавши впродовж ба¬гатьох років у рядах підпілля ОУН, зокре¬ма на СУЗ і ЗУЗ під час німецької окупації, підготували десятки, а може, й сотні офіцерів українського націоналістичного підпілля. Загинув стар¬шина УПА Іван Кедюлич (Чубчик) героїчною смертю у бою з більшовиками на Бережанщині у вересні 1945 р.

Іван Кедюлич (Чубчик)

До недавнього часу зовсім не була відома постать Івана Шпонтака ― «Залізняка» ― організатора та керівника українського підпілля на Закерзонні, майора, командира куреня УПА «Месники», шефа штабу 6―ї військової округи «Сян» ― УПА―Захід. Він народився 1919 р. на Ужгородщині, де закінчив вчительську семінарію. У 1939 р. вже сотником захищав Карпатську Україну від мадярської навали. Потрапив в полон, але згодом тікає. На початку 1944 р. на Любачівщині створює сотню УПА «Месники», яка вдало протистояла полякам до 1947 р. Зміна ситуації змусила його переховуватись в Словаччині, та вже у 1959 р. він був схоплений, виданий польській владі, яка засудила його до смерті, а згодом ― на 25 років позбавлення волі. В тюрмі І.Шпонтак пробув біля 23 років і був звільнений у 1981 р. Помер командир УПА в 1989 р. у Кошицях, де і похований.

Загалом рух УПА існував на Закарпатті до 1953―54 рр., але останні два роки —у вигляді окремих проявів. Саме в цей період емгебістами вдалося вистежити і заарештувати чи не останнього учасника руху опору — уродженця с. Ясіня Рахівського району, колишнього січовика, бійця з групи УПА, провідника Карпатсь-кого краю Михайла Жураківського (1913 р. н.).

ВИСНОВКИ

З часів падіння комунізму історіо¬графія історії країн Східної і Центральної Європи переживає період динамічного розвитку: досліджуються теми, які раніше підлягали ідео¬логічним заборонам, знято обмеження на доступ до раніше закритих архівів, розширився методичний арсенал досліджень, стали різноманітними методологічні підходи. Інтенсивно розвиваються контакти між східно¬європейськими істориками та їх колегами із Західної Європи та Північної Америки. Все це сприяє перетворенню історії Східної і Центральної Європи в цікавий і багатообіцяючий об'єкт досліджень, її реінтеграції в світову історію.

Поряд з цим відчувається сильний вплив спадщини минулого, який все ще накладає певні обмеження на в цілому динамічний розвиток національних історіографій. Особливо це стосується тем, які пов'язані з опором комуністичному режиму і в силу обставин холодної війни були вкрай політизовані в минулому. Історіографічний аналіз цих тем дозволяє досить точно діагностувати стан сучасної історичної науки і окреслити шляхи її можливого подальшого розвитку.

Серед таких тем особливе місце належить історії Української Повстанської Армії (УПА), яка до угорського повстання 1956 р., "Празької весни" 1968 р. і польського руху "Солідарність" 1980-х рр. була прикладом найбільш масового і сильного опору комуністичному режимові. Оскільки масштаби і значення діяльності УПА виходили за межі українських земель, вона стала предметом уваги одразу декількох історіографій – радянської, української діаспорної, польської та ін. Після розпаду СРСР інтерес до неї не ослабнув, а, навпаки, зріс, перетворивши її на предмет гарячих історичних дискусій всередині одночасно української, російської, польської, білоруської і західної (північноамериканської і західноєвропейської) історіографій.

Тому історія дослідження УПА є дуже важливою темою, аналіз якої дозволяє оцінити стан одразу декількох національних історіографій, прослідкувати, які зміни в них відбувалися в останні роки і, якщо відбулися, то з яких причин.

Понад п'ять віків тому для свого захисту від поневолювачів український народ створив козацтво ― народне військове формування, яке взяло на себе функцію захисту своєї Вітчизни і народу від загарбників. У ХХ ст. на зміну козацтву прийшла Українська Повстанська Армія, яка була створена в лісах Полісся.

Добре озброєна, вихована в умовах жорсткого підпілля та конспірації, Українська Повстанська армія контролювала значну частину України, протистоячи двом найбільшим агресорам у світі — гітлерівській Німеччині та сталінському СРСР. Недарма президент Франції маршал Шарль де Голль заявив, що якби мав таку армію, як УПА, нога окупанта ніколи не топтала б його рідну країну.

Активну діяльність загони і боївки УПА розгорнули на Закарпатті, особливо у гірських районах: Воловецькому, Міжгірському, Рахівському та Тячівському, хоча слід зазначити, що тією чи іншою мірою увесь край був охоплений повстанським рухом. Серед витязів УПА було чимало закарпатців: Іван Шпонтак, Михайло Ухань з Ужгородщини, Андрій Стерчо з Мукачівщини, Іван Кедюлич з Перечина, Антон Тучак з Іршавщини, брати Іван та Михайло Небола з Тячівщини. Цьому сприяли не лише природно –географічні умови, але й віддаленість від міст та шляхів сполучень, котрими користувалися карателі, а важливим фактором було сусідство із Галичиною. Продовжуючи традиції своїх попередників — січовиків «Карпатської Січі», сотні синів і дочок краю пліч–о–пліч з братами галичанами боролися в рядах УПА проти нових, радянських окупантів.

Шлях створення УПА і її діяльності був складним, сповненим протиріч, поразок і перемог. Однак найголовніша її мета – незалежна держава – не була досягнута. Дехто боровся далі, а хтось розчаровувався у всьому. Трагедія особистостей, роздоріжжя, на якому вони опинилися, - все це було у період боротьби за повну самостійність. УПА зазнала поразки, її знищили, український народ ще 50 років терпів знущання окупантів. Але нарешті ми дочекалися дня, коли було затверджено незалежність України. І хоч цей час не зовсім легкий, ми повинні пишатися нашою країною, вірити в її світле майбутнє, яке творимо ми, молодь. Тож постараймося побудувати таку державу, в якій хотілося б жити, працювати й відпочивати.

Список

використаних джерел та літератури

1. Бандусяк М. Мої відомості про брата Дмитра Бандусяка // За Українське Закарпаття. – Ужгород, 1994

2. Боржава О. Від Угорської Русі до Карпатської України.

3. Вегеш М.Назустріч волі: Нариси історії визвольних змагань – Ужгород: Гражда, 2008 – 152 с.

4. Вегеш М. Замах // Закарпатська правда. – 1992. – 29 вересня

5. Вегеш М., Задорожний В. Велич і трагедія Карпатської України – Ужгород, 1993.

6. Вовк М. Закарпатці в лавах УПА в українському Закерзонні ⁄⁄ Календар ’’Просвіти’’ на 2002 рік.- Ужгород, 2002

7. Галас В., Поп І. Чи стануть закарпатці повноправним народом? // Новини Закарпаття. – 1993. – 27 листопада

8. Галда П. Таємні документи про «визволення» Закарпаття//Шлях перемоги. – 1995. – 11 травня

9. Дем’ян Г. Михайло Соболяк-«Киданець» ( 21 листопада 1916-2 лютого 1949) // Шлях перемоги. – 1996. – 9 серпня

10. Дем’ян Г. Повстанський рух ОУН і УПА в 1940-1960-х роках // Сколівщина. – Львів, 1996

11. Керекеш Ю. У боротьбі за волю. До 80-річчя від дня народження Івана Шпонтака-Залізняка // Новини Закарпаття. – 1998. – 11 серпня

12. Киричук Ю. Український національний рух 40-50-х років ХХ століття: ідеологія і практика. – Львів, 2003

13. Киричук Ю. Історія УПА.- Тернопіль, 1991

14. Літопис УПА.- Т.18. Карпатська група УПА ’’Говерля’’, книга 1.-Львів, 1990 рік

15. Літопис УПА.- Т.19. Карпатська група УПА ’’Говерля’’; книга 2.- Львів, 1992 рік

16. Мельник А. Др.. Олег Кандиба // Організація Українських Націоналістів 1929-1954. – Мюнхен, 1955

17. Мірчук П. Українська Повстанська Армія ( 1942-1952). – Львів, 1992

18. Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА.- К., 2005

19. Павлів Б. Боротьба ОУН-УПА на просторах Архіпелагу концентраційних таборів СССР кінця 40-х – першої половини 50-х років. – Київ, 1998

20. Русначенко А. М. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-1950-х роках. – Київ, 2002

21. Сергійчик В. Наша кров – на своїй землі // Визвольний шлях. – 1996. – Кн..5.

22. Ситник О. УПА на Закарпатті ⁄⁄ Карпатський голос .- 23-29 жовтня 1997, № 36

23. Ситник О. УПА на Закарпатті ⁄⁄Карпатський голос.- 17-23 жовтня 1997, № 35

24. Стебелівський І. Шляхом молодості й боротьби: Спогади, статті, листування. – Київ, 1999.

25. Стерчо П. Карпато-Українська держава. – Торонто, 1965

26. Ткаченко С.Н. Повстанческая армія( Тактика борьбы) – М., 2000

27. Химинець Ю. Тернистий шлях до україни. – Ужгород, 1996.

28. Хланта О. Ставали хлопці за Україну. Сторінки нашої історії//Молодь Закарпаття-реформа. – 1996. – 20 січня

29. Шанковський Л. Історія українського війська. – К., 1991.

30. Шанта Ю. Героїчний фінал українського пласту на Закарпатті // Альманах «Гомону України» на рік 1985.

Карта – схема діяльності УПА

на Закарпатті

у 1944 – 1954 рр.

Райони активної діяльності загонів та

організацій ОУН - УПА

Райони середньої активності осередків ОУН – УПА

Закарпатці, які воювали у лавах УПА чи керували осередками ОУН в краї

Назва загонів УПА, що діяли в Закарпатті

Націоналістичні організації

Напрями просування загонів УПА-Захід

Продовження...

Галелюк Ростислав