* * *

моя стоматологиня замість "а тепер вкусіть" каже "а тепер зробіть кусь-кусь, будь ласка" що ж, наймилішу жінку в світі знайдено

* * *

Після сьогоднішнього ювелірного винесення військової частини росгвардії в історичному центрі Херсона орки влаштували масові перевірки по всьому місту. Хімарси у кущах шукають?

* * *

Чи вважаю я, що є жінки які справді хочуть займатися сексом за гроші? Певно є такі. Чи потрібна легалізація проституції? - Ні, адже легалізація це не тільки справа тіла однієї жінки. Легалізація збільшує торгівлю людьми і кількість жінок, які спати за гроші не хочуть, але мусять.

* * *

Якщо консервативна громадськість вважає кліматичні зміни природнім процесом, який протікає сам по собі та не потребує якоїсь особливої уваги, то чому ж тоді ця громадськість не ставиться так само до одностатевих шлюбів? Тільки-но чоловіки за руки взялися, і одразу апокаліпсис.

* * *

Перший заклад у Дніпрі, який прям нахуй да. Українськомовний кльовий бариста, охуєнні пончики, позиції до прайд-місяця, банка збору родині загиблого героя Азову. Всі відвідувачі шо я чув теж розмовляли українською. Тупо той Дніпро, в якому я б хотів жити.

* * *

Хвилин 10 навколо абсолютна тиша. Ні виходів, ні приходів. Усе навколо за селом догоріло, і нема вже і диму. І подумалось. Колись розірветься останній снаряд, впаде остання ракета, і більше не буде жодної. Загасне останнє полум'я війни, розвіється дим, і більше не буде горіти.

ПОЗАБУТИЙ КОХАНЕЦЬ: ПРОЩАННЯ

18:04 05.07.2022

ПОЗАБУТИЙ КОХАНЕЦЬ: ПРОЩАННЯ

 

 

 

НЕРВОВЕ

Мене нервує синтетична маєчка.

Я маю право роздягтись у скверику.

Юлія КОСІВЧУК

 

Ми  денервуют куці штаненята,

Же бриджами культурно називаються.

А денервує місяшна заплата,

Же виплатом на тиждень не збігається.

А денервують невуки при владі,

Же секретуткам пуд спудниці зазираються.

А денервує замість треба – надо,

Коли потреб у сім не убачається.

А денервують піяки а чмошники.

Шпана, безхатьки – висер незалежности.

І ті, же в небо задирають   хвостіки

Усупереч законам протилежности.

Ми денервують гральні автомати –

Їх власники, мабуть, від жиру бісяться.

А депутатам на усе насрати.

На вибори пора – одвічна місія.

Я можу наводити безліч прикладів.

В такій державі мона збожеволіти.

І опріч нервів а ламання приладів

Я маю право серце упокоїти…

 

 

ПОЗАБУТИЙ КОХАНЕЦЬ

 

Так буває завжди, коли мало тепла.

Коли важко потиснути ворогу руку.

Ти шукаєш шпарини, вузького дупла,

Заховати од совісти серца отруту.

 

Відковуєш пляху сухого вина,

Сигаретне кільце натягаєш на палець.

Тобі двацікь, проте та сліпа сивина

Полишила тавро ПОЗАБУТИЙ КОХАНЕЦЬ.

 

Ти проспектом ідеш розілюзених мрій.

І не годен відтяти самотности крила.

Ти сприймаєш жінок наче зграю повій

Через ту, же ніколи тебе не любила.

 

ЛІСИСТЕ

Ви знаєте, як липа шелестить?

Павло Тичина

 

Ви знаєте, як липа шелестить?

Як липові ухвалюють закони?

Де забобон усупереч іконам

Аби лиш сало – бажано, з беконом.

 

Ви знаєте, які у нас дуби?

Чотири сотні у верховнім лісі.

І кожен тягне до свого обійстя,

Усе, що не лежить на свому місці.

 

Ви чули про калину а вербу?

Се кущові – і їх у нас багато.

Та є проблема – завше скраю хата.

У хаті з тата роб’я варіята.

 

 

НАБОЛІЛЕ

 

Слова брикають троха голерично.

Якого дідька завтра перша пара?

Закурю… ще одну… і ще…бо звичка.

Закрийся скпер-пупер-Чі-Ґевара.

Світанок налізає мов нашестя –

Сто перший день рудого катаклізму.

Я пішком, а ій сасєд на мерсі

Рушєєм зароб’єти кусень хліба.

Не раз вертав-єм у лайна бульбону.

Скріпили в грудях незмащЕні двері.

Се місто – сей кавалок ґравітону .

Сі люди – сі усі миколи джері.

 

У місті існувати зара круто

І сциклитися на крутій бенері.

Ну а мені махнути поза Кути

Де гори б’ють поклони в инші двері.

 

 

ЧЕРНІВЦІ СВІТАНКОВІ

 

Зажди до рання – зорі знерестяться,

Туман спливе мов дискотечний дим.

І вишкіриться день по голостяцьки,

І рушить на Путилу через Крим.

 

Сплете світанок ніч, росу і каву,

Будило, півня а пташиний ґрип.

І ти ранкову упіймаєш ґаву –

Чи пак її вечірній прототип.

 

Посеред міста як посеред ставу

Несе асфальтом стертий черевик.

Тут згадуєш батьків, колєґ, рибалок

І сотень друзів лиць, облич а пик.

 

 

Світаночок розтав як в роті вата --

Солодка вата европейських площ.

Укотре на роботу як на св’ято.

Се Чернівці. Світанно лиє дощ…

 

 

ПІЯЦКЕ

 

Краще залити пельку—

Хто там щось проти теленькнув?

Тарас Григорчук

 

 

Ідея урбанізму – сильна річ,

Коли упитись прагне і амеба…

Телесиків уймасик проти неба—

Лиш на лопату і шушур у піч.

І алкоглюки – курва – тут як тут.

А пелька – протестантський ораторій.

А ти є де? А ти є де? На морі

Тут по коліна до самих Бермуд.

 

 

А на закуску екзотишний фрукт

Цукорки мов мандруйка у Равенну –

Уже пускай дельфінний грай у вену

І повний помаранчевий капут.

 

Ідея урбанізму – сильна річ,

Коли юж пити аж ніяк не треба.

Ну а якщо нутро ятрить потреба

Ти ліпше не одшукуй протиріч:

Телесиків уймасик проти неба –

Лиш на лопату і шушур у піч…

 

ДОПИСАНИЙ СНІГ

 

Знову сніг сей весну ґвалтує

Влучно ніби сметана в борщ

Хтось задами до лярви пендзлює

Йде на блядки – чоленько не морщ.

Матюкаччя  у пазуху снігу

Мінусами трюпаче по ртуті.

Ти потрапив у вищу ліґу,

Де поети усі шизануті.

Сніговица – горохом у стіни

Як блювок для зимових стін.

А мій погляд – в чиємусь коліні.

Абстиненції адреналін.

Сніг – лупа з голови брудної

Вже дощі проґнозує четвер.

А коти березневої Трої

Зачинають, би спокій умер.

Ся весна як  дірава стріха

І бридка  як під нігтями бруд,

Як глиста – за паларі піхва.

А ґурману дешевих бл’юд

Не потреба. Сидить на лаві.

Абстиненція. Вірш приліг.

Він не тане в холодній державі.

Він лежить як дописаний сніг.

 

НЕДОПИСАНИЙ СНІГ

 

Знову сніг тавтологія снігу

Ніби день і не день, що прийшов.

Я тікаю у нижчу лігу –

Там не тане сонет підошов.

Рейвах вулиць, повій привокзальних

Веремія, енерґія сну.

І се вельмечки парадоксально –

У кав’ярни ми п’ємо весну.

 

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ №3 2006 рік

 

 

До друку зладив Василь Велимчий 30 червня 2022 року.


ЗДОГАД

 

1.

 

Залите життям вино

Вганяє у спомин тріску.

Забуте комусь давно

Мені нагадає дійсне.

 

Забутий у часі згук –

Позначений шрамом чести.

Алітерація згуб

У кров розфарбує мешти.

 

Колийся шукав одну—

Не схожу нічим на інших.

Її ти так само збув

У вже недописаних віршах.

 

Вінчання без шлюбу – смак

Медово-гиркої зваби.

Бо пристрасть – уже не страх

Тільки перестрах зради.

 

2.

 

Так бУло. Так є. А буде –

Се калькою днів зневіриш.

Щокожен по собі судить.

У кожного свОя міра.

 

Одвічні і сміх, і сльози –

Сльозима сміється мрія.

Поезія творить прозу.

А проза – навспак. Уміє.

 

Приходять весна а осінь,

Хапаючи за кишені…

У пазусі грієш досвід,

А місце єму -- у жмени.

 

Ти стер позагрішшя Бога

Ти витік утекло з вени…

І змовком самує здогад,

Же зрілість – гімно зелене.

 

ПІСНЯ ЩУПАКА

 

Пам’яти О.Кисилиці

 

Він чув купання серед ночи ,

Як верби полокали вбрАння.

Весілля хвиль не наурочив –

З терпінням терпнув аж до рання,

Підперши вії коноплею.

Він споглядав сей спин востаннє,

Спинивши круків над ріллею,

Прийшла зима у сад у травни

Траву косити… Переправу

До ранку так і не зобачив.

Згубив весло посеред ставу

Учув тоді – під ледом  плаче

Самотня риба. То не вибір.

Він вирішив рушати ширше –

А глибше – на підмогу рибі,

І чашу ставу перепивши,

Став щупаком – о-бранцем хвилі.

І кожного світанку луки

Втихають а стають похилі –

То лиєсь пісня щупа-щуки

Про втопленість у сій долині.

 

***

Пам’яти діда Василя

 

Чатують поза спинами ножі,

А ти навіґлі наливаєш чарку,

Обведений околом по межі

У дим давно не першої цигарки.

 

Бухикає хронічно перший грім.

А нам таки далеко до Війона.

І трансформується одвічний гімн

У споконвічні матюки й прокльони.

 

Верліброво спростована весна

Весною стане на п’янкім мольберті.

А лінія життя – завжди скісна.

А рівна – то завжди на зрубі смерти.

 

А ти регочеш, бо тобі нема…

А contra…spero – то не є для тебе.

І рве з усіх ланців твоя зима,

І дихає цигаркою у небо.

 

ПЛИНОКСЕРОКС

 

Краплі дощу розбивають простір.

Хмара туманом фарбує губи.

Блискавка губить у небі коси.

Грім одсилає лист у нікУди.

 

Соняшний заєць – хитра тварина –

Трубить калюжі – трубить як моркву.

Батько го розправляє спину –

Мусить спочатку терти day working/

 

Cів за кермо відпускаючи гальма,

Шини понесли – прив’яла зоря.

Шлях прокладає горизонтально

Звичка сторіч – ксерокопія дня.

 

Сутінки сиві а сиво сивіють,

Шпилять шпарини  зорі в кориті.

Сови сліпі а од сонця старіють—

Ніч за прозріння править пра-мито.

 

Ви заворожені. Тямлю – депресія –

Зверху чомусь опинилося дно.

Се – модернА хвілософська поезія,

Се – хвілософське модеоне кіно.

 

***

Крук шарокрилий крає простори,

Короп кричить: « Розкорковуйте кригу».

Красень-король дириґує по крови.

Тореадор коронує кориду.

 

Прагне Перун спородитись у прірву.

Право Парнасу – розтерти поета.

Правда прогнила – пріле поліно.

Порох парує з пизди пістолета.

 

Торбу торочить турист-теотретик.

Страви таврують тріло тарелів.

Пекло заторкує трохи патрати.

Травка травмує утроби артерій.

 

Дикі друїди – древні нардепи.

Дим і дрова – дирижаблі дифузій.

Дужа дружина не дуж – у декреті.

Дротом держава витрахує друзів.

 

Хором тхори хоровиють в хоромах.

Хрущ хризан-темочку хутко харчує.

Хмара густа – переховувач грому.

Хижа холера хитро махлює.

 

ПЕРЕВИВЕРТ

 

1.

 

Бутони бризнуть проз бетони,

Як місяць сонце обсміє.

Одкриє перса зорям йона –

Erotуko, роби своє.

 

І вийде пере виверт світу –

Перевернути переверт.

То увкулака – родич біса,

Же вовчу вовну з себе здер.

 

Незмінні зміни, переміни,

Гортання часу, перелюб…

Знайшовши штир у стирті сіна,

Візьми з самим собою шлюб

 

А будь буденним буднем св’ята.

Купуй, пакуй, купай, копай.

Вичікуй час, чекай, ти здатен

Перечекати. Не шукай.

 

 А далі підойми завісу

І вигостри у серпни серп.

Гербарій згубленого лісу

Тобі одінкрустує герб.

 

Мерщій до переверет у лігво,

Іди на герць, ори а сій.

Дуель світів, нірвана прірви –

Були набої холості.

 

Ти переміг, перевернув.

Ти пгеш угору голо-босо.

Але здаєсь, ти не збагнув,

Же вовче наросло волосся.

 

2.

 

Учора ти слова почув:

«Життя – театр, а ми -- актори».

Потвора твору ще повторить

Сю фразу. Бо Шейкспір забув.

 

Же ти актор, а инші – просто

Є глядачами твого згасу.

І часу натягнувши рясу

До совісти шукають доступ.

 

І мксом сіють сумнів-сою,

На сОбі у собІ, собОю.

Шукають гри а грають грою,

Жиють театром самок рою.

 

Лиш ти актор-тореадор,

Ти сам собі ладнаєш ролі.

Бо і дин у поли воїн

Шука уласний коридор

 

До перемоги. Дзвін – у кров

Актора. Післязавтра ватра.

Без застережень а розмов

Зникає в ніч у світі правда.

 

А совість шпурена на шмату,

І хоч не варто, а кричіть:

«ми – незгорілі глядачі

У погорілому театрі».

 

МА-СТУРБОВАНЕ ЕҐО

 

Людство прагне прориву.

Розвиток – рух завзяття.

Щастя схопивши гриву,

Ви – у сідлі прокляття.

Я коня проганяю.

Думу кохатися кличу.

Спокій духу не має.

Я – забуття обличчя.

Так, я аскет – відлюдько.

Так, я тиші а сну створіння.

Мандри мої в нікуди.

Маю сухе коріння.

Я сторона нейтральна.

Ви – носії хороби.

Здатні убити морально.

У ваших мізках мікроби.

По-фіґ а паралельно –

Відповідь на обрАзи.

Я водолий-пустельник,

Що зневажає фрази

П’яних чи пак розумних,

Хамелеонів ласку.

Мій покровитель – сумно

Осміх як сіра маска.

Я прожену утому.

Виклик кидаю часу.

Підлі сапієнс ґомо

Зі споконвічним гаслом:

«Жити не умирати»

Ви божевільні туші.

Ну а мені начхати.

Я відключився… сушить…

Досить уже писати –

Воду на воду лити.

Сипте на мене мати.

По хуй – кажу відкрито.

Людство прагне прориву…

 

АВТОАМНЕЗІЯ

 

Забудь усе, же є порожним.

Забий на… ге ж… з осики клин,

У меді змочений полин

полишиться гірким. Вельможним

 

Життя як довгий лябіринт.

А ти у нему не один.

Забий, забудь. Порожне – плин.

Не мреж у мозочку препринт.

 

Перепусти через мости

Красу ранкової роси

Як символ гострої коси

І анічого не прос(т)и.

 

Легені точить нікотин  --

Забудь усе, що є густим

У сьому світі – ніч і дим,

І ся оказія – я стин.

 

А нам дурним а молодим

Пройти ще треба Крим а Рим,

Текти дощем з іржавих ринв.

Забудь, забий. Лиши святим.

 

Роки на згарищах годин

Гасають на манір орди.

У дуплах трухлої верби

Виводяться завжди орли.

 

Терким є смак солодких вин,

Мов ґрона, зірвані з калин –

Плюс присмак вітру з полонин…

Забудь, забий, лиши святим.

 

І викинь мрієща під тин,

Сподійся добрим а не злим.

Забудь, забий, лиши святим,

Бо ти одвічний блудний син

 

У світі сім…

 

УПРІРВИСТЕ

 

1.

Холодним листям я летів повЕрх

Північнозорих збочень сего міста.

І зточки зору буцім оптиміста

Опризабуті спомини протер.

 

Ти юж відчула виразку весни –

Нектар -- смолою у рожевих сотах.

А я стою на чорно-білім фото

У водах пересохлої ріки…

 

Такі юж пр. дибенди восени –

Без літа а зими – єк повелося.

У мене і без тебе повелося

Усе, же віщували давні сни.

 

2.

 

То бУло наворожено. Свічки

Зненацька як сокира по дривітні.

Так наші поріжнилися стежки.

Мій лютень не бажає твого квітня.

 

Така собі примівка – трясця їй.

Сієї ночи любощів не буде.

І не забудь – цінуй цілунок свій,

Бо мають здатність висихати губи.

 

Та й так минулось як пташиний спів.

Роки зацьвірішли на добрий вечір.

То було наворожено на пів-

Шляху пере накручених відречень.

 

НОСТАЛЬҐІЙНЕ

 

Володимиру Вознюкові

 

Місяць підковою сни баламутить

Крізь над прозору прозу вікна

Се Коломия Вижниця Кути

Там де горіла палала сосна.

Так то утнуло як градом по приспі

Духом Карпат а по шибах кватир.

Лікті скусала риба у кризі

Інкрустували душі сокир

Так спогадав бо згадати та й мусив

Як на Говерлі цвіте едельвейс.

Змочені слізьми татові вуса

Ще начаклують завтра у рейс…

 

 

ТРИКУТНЕ

Він її, вона – для нього.

Що мені робити з ними?

Олена Фрацевір.

 

А се тобі не просто фіґлі-міґлі.

Натроє не поділиш сю біду.

Се та оказія, а ув якій потрібно

Із форсом – по англійськи чи – адью.

 

Дарма не флинькай, бо любов ся здуру

І сторца вже не стане го душа.

І се життя – як шльондерна фігура –

Прошпацірує, зблякни, й ціхо, ша.

 

Спини си, дівко, не твори негоди

Свічками не висвічуй догори.

Та ж ся любов од дідьчої породи,

Яку занесли під ребро вітри…

 

АБСТИНЕНЦІЯ

 

Анатолію Добрянському

 

Йди направці бо вороги

Давно пора споїти совість

В пустелі прагнучи води

Утоплення – напише повість

Холера ясна темна ніч

та шпиталі обсіли хату

то… абстиненція облич

що стримують життя кудлате

вібрує подих терпне біль

а ти ґлиґни кавалок завтра

і доки сльози доти сіль

і пси на місяць знову гавкнуть

 

 

то… (Покрова -1997)

 

моїй Оксані

 

була тоді нічна пора

ми поверталися додому.

усе не міг найти слова –

обоє відчували втому…

щк трохи – поворот праворуч.

А потім ти підеш до хати.

Я так хотів зостатись поруч—

Та не посмів…

 

А ти зосталась…

 

То (Покрова -- 2002)

 

Моїй Оксані

 

 

То любилось уже по дорослому

То кохалося рвалося гралося

То боронено було до розтину

І кайфово коли розтиналося

То чумацьким у напрямку досвіта

наркотично причмелено зіллячко

то пливалося росами босими

і лиш нами то було засвідчено

те запилення Вижниці Косовом

то лиш наше а наше малесенька

то кохання же двічі по осени

то весілля  -- усім було весело

се життя ще утне перевибриків

уперіщить по нервах оркестрами

то лиш наше уроджене рибонько

то лиш наше лиш наше малесенька

 

***

Ти знов у нервах випий чай із м’яти

Бо то є так коли падуть дощі

Ми можеме чимало розказати

Бо знаєме же вірші, не вірші.

Ти знов нервуєш, може то на щастя

Ти відчуваєш зміни завчасу.

Бо що не робиться те робиться на краще

А я дурний розшукую хісну

Таке життє – обцасами на пальці.

Багато весен розкидають цвіт.

Я був коханим був я і коханцем

Дощі стирають мимовільний слід

Ти знов у нерви не нервуй маленька

Ворожка віщувала нам добро

Сьогодні видаєтьсь усе сіреньким

Та випий чаю краще з молоком.

 

***

Я очманів як блудний пес

Обравши песенячу долю

І вибрав рок а не оркестр

Уже давно не меланхолік

Життя немов коса травою

 Азлість лупає береги

Щось не дає мені спокою

І доброти горять стоги

Великий дощ з малої хмари

І шквал думок у тім’я град

Бо півжиття дають на шару

А пів у борг чи на прокат

Я деградую блін маленька

Чужі тавруючи лоби.

Бо розум – дурість-фарисейка --

Поломані ціпки драбин

А ти укотре добро щира

І щиро добра. Ти усе

Мені пробачиш. Тінь квартири.

У вікнах – ти – твоє лице…

 

***

Коли б’є навіґлі алкоголь

Мрія ілюзно реальна

Не шукайте до мене пароль

Бо не звик я до ролі крайнього

І коли – як вино – почуття

Не старайся пролізти зверху

Я не люблю збирати сміття

У діраве відерко серця

Бо жорстокий жорсткий черствий

І ну по хуй дурненькі кролики

У дмуках розійшлися шви

Бо повівся на кадри з ролика

Не беріть мене на ура

Не ведуся навколо пальця

бо давно юж пройшла пора

позабутих

коханців

 

ПІЯЦКИЙ БЕЗКІНЕЧНИК

 

Розігрую деб’юти наугад

І чешу долю часто проти шерсти

Погоди ніц а у душі парад

І чудовезно жити й не умерти

Сліди ховаю як естет-експерт

Я сам по собі булька на болоті

І хочеться смачного на десерт

Немов язик у полоненні рота

Плюсів багато мінус – не лице

А спузир цілить не у ті ворота.

Життя іде оле-оле-оле

І лиш по смерти позбавляє цноти

Хоч повінь з гір – не загублю весло

І проти вітру через силу брасом

Я не люблю мабуть але або

І п’ю горівку запиваю квасом –

Розігрую дебюти наугад…

 

 

***

Після ночи безсонної сонним містом кросвордить.

День розміряний кроками зачепився за обрій.

Все є кльово а класно якби по шість димедролу.

Чи від вуйка у дєтцві за простибі бомбони.

Відчуття спечивіцности перешкалює звивини

Як понтове спускання шкільними перилами.

Лиш бракує легеням енергії кисню

Після кави а приступ високого тиску….

 

***

 

Толочу сльози п’ю росу брутально лаюсь не зі злости

Не мо іти але повзу думки складні слова запрОсті

Життя стискаю як лимон і стримати не годні троси

Уласний сон чужий салон думки складні слова запрОсті

Не год іти повзу боюсь хоч здатен на круті розноси

Толочу сльози і молюсь думки складні слова запрОсті

Хрінові наче цвілий хрін чи вибрики дощу під осінь

Лиш тліє доброти камінне загасили спиті роси

Нектар як недозрілий фрукт солодкий а колючо гострий

Був у руках – утік із рук думки складні слова запрОсті

Додому йду немов у гості думки толочу а мовчу

Моє життя пробив компостер мою любов на нічию…

 

ПРУТОМ ПАСКОМ БАТОГОМ

 

Била мене мати

З народного

 

То шос страшне жахтів проти шерсти

Думки навскіс як у зубах пісок

По крижах пульки шастают би зжерти

 По сраці пражит шкірєний пасок

І чупер сторца то наснити кєжко

Кишки викручує і шматєм на паркан

А фірманский батіг пругами в’єже

Твій страх на сміх – а сміх на сміх вуйкам

Уже паценим, йо…

 

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ Ч 1 2018 РОКУ

 

До друку зладив Василь Велимчий липня 5 дня року Божого 2022 у Чернівцях 


НІСЕСПЕКТ


Стоять зґвалтовані копиці,

Регоче кінь а кобилиці

І ранок ночі тихо сниться

Слідами дикої куниці,

 

Же на снігу а чорноземі

Відбиток залишає кленом.

Трикутником також зеленим

Густої каші, що у венах

 

Шука уперто переміни,

Де конюшина стала сіном,

Могутній дуб сухим поліном...

А я тримаю на колінах

 

Прожовкле тіло Прометея

Вогонь пожежі дав ідею.

І треба знов гукнути фею --

Бурхлива ніч була із нею,

 

Щоб показала стежку броду,

Побудувала міст із льоду...

А далі скип'ятити воду,

І обезцнотити уроду.

 

І переплюнувши століття 

Післать усе й усіх до дідька.

Обшліфувати шльондрам нігті

А прокусить уласні лікті,

 

Щоб стали вільними долоні.

Здолати паралельність колій.

Забувши про прияву болю

І лиш тоді у лоно долі

 

Зростуть незаймані копиці,

Заплачуть з кіньми кобилиці.

І вирветься з руки синиця

У Бога красти полуниці.

 

ВАКГАНАЛІЯ ЗИМИ

 

Згадай холодні приступи зими

А безперервні небопадні зерна.

Меж нами прокладалися мости --

І си манало то на кшталт модерну.

 

Офіра Вакху та була п'янка

(Денис, як завше, однайшов причину).

І я збагнув, же наші ДНК

Зачнуть -- і не одну -- зимову днину.

 

І ти зломилась, як вогке стебло,

На ранньосу етапі сінокосу.

Так не буває -- але так було

Здригались на морозі збиті роси.

 

Безмежні вікна задивлялись на

Уперто щирі пестощі етапу.

І вимерхла у пам'яті вона

десь на краю поїханого даху.

 

ЗБЛУДЛЕ

Таке трафліннє...

Конопляний блюз.

Тарас Григорчук

 

А ти зблудив як нетля на фіранку,

І шлях не трафив, бо цвіли сади.

І доля уплела бузкову крапку

Строфічно... По сто грам... і до біди.

 

Така гризота серед міста Чернів,

Життя цідилос, як по ватрі дим.

А ти зблудив, бо рубануло серпнем,

По сему літі а ґудзах судин.

 

Жвинділа злива, шурувало градом

А ти й по ночи не вертав науспак.

А сумніви звисали виноградом

Як молодиці на гуцульський мак.

 

Таке трафліннє -- як паском по литці.

І шлях не трафив -- але трафив блуд.

Усе летіло як ув ирій птиці,

Зачувши дримби конопляний блюз.

 

ХТИВЕ

І був твій погляд як пароль

А мій -- відлунком.

Ми зупинилися за крок

До поцілунку.

Лана Перлулайнен

 

То не кохання -- то пароль

Намул цілує білі п'яти.

Життя звисало з підвіконь

Як повінь на межі орґазму.

А ти шукаєш перелаз,

Де... там немає перелазу.

 

То не кохання -- то мотив

До варіяцій поцілунків.

Він спам'ятався, закурив --

Пекло у шлунку.

 

ДЗВІН число 9 за 2002 рік

 

До друку зладив Василь Велимчий липня 6 дня року Божого 2022 у Чернівцях

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

Іван КИСЕЛИЦЯ