* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПОДВІЙНИМ СЕКСОМ

09:56 24.10.2018

ПОДВІЙНИМ СЕКСОМ

 

 

КВІТИ

 

Ви любите квіти, що весело сміються? 

Можуть танцювати, і зовсім не в’ються

Такі милі квіти; мабуть, кохаєте?

Любите запахи й букети збирати?

 

Ніжні квіти ви любите, хіба не так?

За одну голку перетопчете їх, мов танк

Все до біса обрізати, із коренем вирвати

Щоб полити їх бензином та спокійно підпалити

 

Квіти вічно молоді, постійно говорите ви

Бо мусять у розквіті сил помирати

Живуть лише дні - вітрами зсипаються

І один лише прах від них залишається

 

Квіти пестите роками - а цвітуть лиш днями

Та хіба для того стільки сил вкладали?

Таку помилку маємо негайно виправляти 

І рішення знайти було зовсім не важко...

 

Ах, квіти, милі квіти

Сховати всі у формаліні!

Нехай у ньому тішать  погляд

Там їм не потрібен догляд

 

Гарні спиртовані трупи

Що гниють як ростуть ваші нігті

І не зачеплять вас ароматом

Вони - блищать. Вони - ідеальні

 

Так, ви любите квіти

 

 

АВТОМАТ

 

Чому я мушу жити ідолом сумним?

Сорочки дорогі рвати на собі?

Якби я був удосталь дурним

Неодмінно так жити почав би

 

Кажуть, десь в Сирії гинуть малі діти

І сусіди від цього починають дуріти

Вони ходять та плачуться - чи не дивина!

Кажуть, і на Сході йде якась війна…

 

Вони кричать: при Мао вчителів стріляли

Але ж і у хрущовках народ убивають!

На мене ж подібні не чекають випадки

Бо я живу не там, де люди зникають

 

І від голоду в селі не мені вмирати

Ситого не стануть смерті забирати

І нехай кажуть, що я надто холодний

Та усміхаюсь, як самурай степовий

 

Щастя мого не зламають аборти

Нехай малазійці збирають айфони

І хто ті придурки, що бідність вивчають?

Яка лише настрій всім нам поганить?

 

Я - щасливий, я зовсім не такий

Хоч іноді здаюся чайно терпким

І зовсім, прошу, не цупкий

Я безтурботний, бо світ чудовий!

 

І життя прекрасне

Життя прекрасне

 

 

ЕМ ЕС

 

У порожній ванній пролито волосся

Його ти обрізала без жалю

Масні пучки жовті як кадила

Тепер блювотно лежать у білизні

 

Ти трясеш своєю головою

Насолоджуючись пальців ароматом

Сухим

Мов смажений з портвейном рис

 

А потім своїми брудними ногами

Ти упрешся в кафель у ванній

І мов балерина швейцарська

Простягнеш стопу в умивальник

 

Себе надушиш у цій ванній

Повній перегару

Парфумами Louis Vuitton

І волосся старе змиєш

Мов жовтий сон

 

На одному пальці каблучка

Без каменю

На лівій руці годинник

Що не показує часу

Так, ти ідеальна

Зі своїм новим волоссям

 

 

БАТАРЕЯ

 

Біла пожмакана батарея

Кольору зламаної реї

Гельголандські верфі

Старі німецькі крейсери

Вільгельм ІІ адмірал Шпреє

Холодні води не ззовні а всередині

Плещуть б’ються шмалять

І тепла пара родзинками вкриває борт

Конденсат рветься на підлогу

Канати протягнуті на волю

До Балтики та Осокорків

У звабних рухах румунських танців

Бела Барток

Батарея

Гельголанд

І десь позіхає позірчастий Кронштадт

А з ним і двобреговий Дніпро

 

 

STANDARTIZATIONEL

 

Навіщо ти пишеш курсивом

Любов свою?

Навіщо привертати увагу

Прискіпливо?

Кохайте одинадцятим стандартним

А то візьмуть собі із нахилом

Чи різнокольоровим

Таймс нью романс

Напівжирним

Неповоротким

Книжно шаблонним

І в’яжуть в’яжуть свої почуття

Свої слова і свою незмогу

Вбити наповал одинадцятим типовим

Сухим шрифтом

Яким говорить душа

 

 

ПОЕМА ПРО ДИСК

 

На моєму підвіконні

Сидить диск

Або лежить

Або хто її зна

Вона не одна це робить

В неї багато сусід…

Загалом, у нас все непевно

Навіть не знаю, чому вона  

Має чоловіче ім’я

Бо моя диск найлагідніша з усіх

У дисководі не гарчить

Не дратує не застрягає

І навіть всі файли приймає

Коли гладенько їде… 

Моя диск

Моя диск

Скільки всього на тобі

Музика

Порно

І книги

Моя диск

Моя диск

Завтра тебе ніхто не побачить

А вже 23

Крапка

59

О! Все!

Забули всі про тебе

В мене тепер інша

Елегантна

Сексуальна

Та дуже змістовна

Флешка

 

ВНОЧІ

 

Твій дух тане вночі

Як спалах сяйва у розетці

Коли займається вона подвійним сексом

І живить світлом все довкола

Ти з’являєшся з ночі і в ніч ту поринаєш

Як кальмари придонні блакитні

Крокуєш, мов ламаєш дзвіночки на землі

Порцелянові

Глиняні

Скляні

Весело хрумтять і дзвенить

Твій собор прекрасний

Не католицький і не православний

А темно небесно примарний

Мов виноградний сік

Вночі у тебе

Чорні мереживні рукавички

Загострені на нігтях іржаво

Що зникають під світлом ліхтарів

Очей чужих

Вночі ти безтямно карпатська

Терпко імбирна

Мов пожежа сумирна

Вночі ти є

 

 

КОРОТКОЧАСНІ ВІРШІ

 

Лише на мить в голові майорить

Проміння рядків неможливо схопить

Якщо поезія то «сонце оранжеве»

То проміння її

Пісок

Помаранчевий?

Він проходить крізь долоні

Кишені повні його

Я біжу дорогою голий

І сиплю строфи довкола

Вони сяйнуть лиш на мить

На одну спільну мить

На одній тонкій нитці

Завмруть

Невагомі

Чудесні

Туманні

Зневажні

І зникнуть

Короткочасні вірші

Твої улюблені

 

ПОЕМА ПРО ПІДЛОГУ

 

Я полохливо опускаю очі

Спускаю свій погляд униз

Він проходить повз моє тіло

І впада на підлогу. Безвіз

У мене з підлогою завжди

Хочу - то лежу                                                         

Хочу - то встану

У нас все вільно

Та гармонійно

Я можу кохати

Власну підлогу

Скільки захочу

Скільки завгодно

Її малювати

Рубати лопатою

Можу

Й не можу!

Підлога моя не скаже ні слова

Вона того й варта

Покрита брудним

Радянським – совковим

Лінолеумом огидним

Колір його збуджує погляд

І душу мою захлистає надія

Що скоро я викину його

Назавжди

І покладу ламінат

Із бамбуку

 

 

 

 

 

ПРО НАСТРІЙ

 

Мій настрій сьогодні хвилястий

Він суцільно й дотепно О

                                      кеанський

То сягає глибин глибизни чорнявої

Де сидять потойбічні риби ліхтарні

І тоне повільно торпедою судно пробите

У ньому живуть вже кальмари

 

Рушай рушай у дорогу дорогу для тебе

На блакить мілководдя. Там легко пливти

Бо можна взагалі ходити

Ріжучи ноги об камінчики гострі

Там світить сонце і блукає сміття

Там небо досхочу копіює буття

Морської гладі.

 

Мій настрій сьогодні хвилястий

Зо дна він мул підіймає

І це мене часто турбує

Бо не видно тоді довкола

Нічого. Але в мулі є мушлі

А в мушлях є перли

Не в кожній звичайно

Чи не всі порожненькі

 

Але вірю я

Надіюся

Що хоч в одній

Знайду перлинку

Краплю молочну тверду

І спокійно засну

На березі тихім 

 

 

ОДИН ТАНОК

 

Ми танцюємо з тобою

Легко й незайманно

Твої рухи легкі й гладкі

Майже невпіглядні

 

Ми танцюємо з тобою

Не торкаючись руками

Наш танок є трохи дивним

Ми себе не бачимо

 

І не тому що наші очі

широко заплющені

Навпаки - вони відкриті

І горять блакиттю

 

Мерехтять у їх зіницях

Слів безликий гомін

Ми танцюємо з тобою

Легко й випадково 

 

Чую зойк легкий в тобі

- Наступив на твою ногу

Вибачаюсь. Йдемо далі

Хоч вколола тебе голка

 

І знову наші ноги

Цокотять паркетом

І знову довгі дні 

Під сміття пакетом 

 

Вже давно один одного

Не торкаємося зовсім

То чому все біль приносить

Цей сліпий танок? 

 

 

ОДИН ЗА ОДНИМ

 

Один за одним, мов уві сні

Відходять спогади мої

Я кроки роблю – по землі

І ледь ноги торкаються

Її

Одна за одною позбавляюсь

Безлічі речей

Що може хвилювали колись

І вжалити могли чи вбити

А тепер лиш всміхають

Моє обличчя на сумний лад

 

Одне за одним

Я вбиваю щось у собі

Один за одним

Почну терор прекрасно жаский

Що палає вогнем незгасним

В мені

Один за одним

Поки не настане власна черга

 

Я попрощаюся з вами

Мої щастя миті

Від яких я роблю кроки

Один за одним

 

Одне за одним

Б’ється ударами серце

Один за одним

Втрачезнаходжу стебе

Один за одним

Закладаю каміння

Майбутнього сумнів’я

Один за одним

Один за одним                                              

 

 

ХМАРИТЬСЯ

 

Небо синіми смугами нерівними хмариться

                             Роїться

Вітри чорними лініями волоссям проносяться

                           Носяться

Молоді зорі срібними смужками в’яжуться

                       Розцвітаються

                    І в’януть водночас

Сонця і неба свіжості

Млості

Очі мої налаштовані на ніч

Ніздрі мої танцюють з морозцем

Повітря

Спина моя і плечі і руки

Відчувають приближення

Сутінок

Вечір торкає мене

Своєю рукою водить по мені

Холодною блакиттю вечірнього вітру

Який посилаєш

З чужої країни

Ти 

 

 

НЕВІДОМО

 

Тобі невідомо, у чому краса

Ховається в парку нічному

Де та легка зваба

Чарівність

І палкість

Ховається в подихах

Ночі

Тобі невідомо, чом палають дерева

При заході сонця останнім

Чому на очах мої сльози

І як розчиняється небо в море

Непомітно

Хитко

Тремтливо

Тобі невідомо, що тримає в собі

Волога холодність трави

У ранки прозорі і темні

Коли на пальцях роса

                       висихає

                       від поглядів ніжних

А мені, мені невідомо

                            чому

Ти потрібна мені

Чому холод не холод

І тепло не тепло

Мені невідомо

Що такого в тобі

Затуляє і горе і біль

І знати не хочу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗІГРАЙ

 

Зіграй на піаніно

Що самотньо стоїть

Посеред вітальні

З якої вивезли всі речі

Зі

Грай

І все одно, що грати ти не вмієш

 

 

Я РЕКЛАМУЮ РЕКЛАМУ РЕКЛАМИ

 

Я рекламую рекламу реклами

Я і сам ідеально рекламний

В мене чистий одяг, чудове волосся

Це компенсує моє безголосся

Я жива реклама своєї реклами

Що просить вас мене умикати

Може, я дечого не знаю

І чогось мені не вистачає

Та прекрасно створені програми

Компенсують мої програвання

Я рекламую рекламу реклами

І можу рекламувати відсутність реклами

Ре

Кла

Ле

Але

Сотня піщинок - лиш дно склянки сухе

Та я не знаю, скільки треба Сахарі

Не зумію наповнить безкрайнє

І я зовсім не вмію співати 

Лише монологи ковтати

Крапка за крапкою

Звук за звуком

Але я ніколи не дістанусь Сахари…

Нездійсненне моє життя без реклами

Що рекламує рекламу

В котрій я - це я

Де я вмію співати

Італійські арії

Посеред Сахари

 

 

МЕТРО

 

Ми їдемо пізно в метро

І машиніст до біса п’яний

Ми їдемо в темряві

І лиш труби шмигають

Повз нас

Та ніхто не глядить у вікна

Де іноді бувають

Зупинки світлі темні

Людні порожні

Ті станції, де ми не зупинимось

Ніколи

І ні за яких обставин

Крім поламки составу

Все проходить крізь нас…

Ми їдемо тунелем

У вагоні метро

І з динаміків чути прорізані звуки

Здається то радіо віща перемоги

Які ніхто з нас не побачить

Бо не тверезішає наш машиніст

І вікна на жаль не зі скла

І чому не ношу

При собі лома?

А шлях підходить до кінця

 

 

ВСЕ ВРАХОВАНО

 

Ми вимиємо підлоги вам

Аби не здалося, що крові багато

Ваші обличчя запудримо скоро

Вони від бігу ще вогкі

А на ваші сухі або жирні тіла

Одягнуть атлетики фраки

Ножі для м’яса та паперу

Ми вкриємо топазами

               Кольорів еклеру

Якщо постелить скатертину

Не гріх то з’їсть і собачину

Її ми гарно подамо

Як жаль то їсть таке панно.

І помиї стіль гарно пити

Як взяти чисті сервізи

Покласти півмісяць лимону

І вип’єте крові сирої

         У шикарних кабінетах

         Не побачить гільйотини

         На мереживних серветках

         Плям не видно жиру

Все враховано

Прошу, приходьте

 

 

ПОТЯГ

 

Прошу, не затримуйте потяг!

Не давайте йому ні хвилину зупину

Майже в польоті з нього вилітайте

Бо не можна графік вам зневажати

 

Прошу, не залишайте свої речі!

Раптом вони небезпечні…

Хоча таке завжди дороге

З собою завжди візьмете

 

Ми дозволимо вам все, що завгодно

Бийтесь, пхайтесь, лізьте тілами

На подібні пустощі нам все одно

Тільки прошу, не затримуйте потяг

 

Пропустили зупинку?

Нам все одно

Роз’єднали родину?

Подумаєш - кіно!

 

Головне та єдине

Ви запам’ятайте

Ніколи і нізащо

Потяг не спиняйте 

 

 

WHAT MAKES YOU SAD?

 

В мене смуток, коли я що-небудь кохаю

Зараз я безмежно радісний

І саме тому

Себе я ненавиджу

 

ТИ (ТЕАТРАЛЬНО)

 

Давай, обхопи мене

Своїми блакитнілими руками

Примкнися глибоко і низько контрабасно

Заплющ очі, рахуй брущатку

І не потрап під авто запаху лаку

Ми закружляєм девіантно

І ні краплі ресторанно

Замовимо десертів

Жовтих як поля в Ліберії

Тебе бачив тільки раз

Але образ підкрався ідеальний

Мене готували до того ціле життя

Я дивився сотні мультиків та фільмів

Читав романи, складав пісні

У мене не було шансу

Та і зараз маю лиш ноти в партитурі

А смичок тікає

Мундштук вислизає

Туди, де моє прикордоння

Снігом запорошене

Освітлена автострада

Почуття мов біженці

Туди-сюди тікають

Від радості до горя

Під акомпанемент гри

Шостаковича

 

 

СТАНЦІЯМИ БІГ

 

Сон ковиляє мов алкаш на льоду

Здається ще трохи і в безодню впаду

 

Я заплющую очі і замість сцен нудних

От-от з’явиться панна в синім келиху

 

Вона п’янить філіґранками на обличчі своєму

Під звуки дощу всміхається маріантуанетно

 

І поки на столі танцюватиме під реп і клавесин

Я прокинусь в кімнаті. Я сам один

 

І поки згадуватиму де в я в біса ночую

Знову під кригу гарячу сну провалюся

 

 

POLYETHYLEN-PAKET

 

Погодься, що ти такий

Схожий на поліетиленовий пакет

Прозорий і порожній

І тобою криють чужий макет

 

Тепер ти - магазинний пакет

В якому перевозять мертвих рибок

Тебе спалити може кожен суб’єкт

Одним сірником - без запальничок

 

Запах диму твого - їдкий та ядучий

Такий як і ти - органічно штучний

Бо ти поліетиленовий пакет

З якого не створять ракет

 

 

СЛІПИЙ ФАЛЬШИВОМОНЕТНИК

 

Тобі, мій друже, я певно здаюся

Комічним у своїх потугах

Коли, мов сліпий досвідчений бідняк

Збираю дешеві монети на дорозі

У порваних рукавицях на гострому

Морозі

Пальці кровоточать, вони у бруді

А я продовжую збирати дрібні гроші

Із захватом

 

Я пускаю над ними сльози

Вони - прекрасніші чим золото

Яким жирують мої знайомі

В них повно друзів та повно історій

Вони коло багаття суцільно романтики

Їх таємниць та стежок гідно для натхнення

А я і далі колекціоную свої фальшиві монети

 

Тобі, мій друже, це видається комічним

Я знаю - хоч не кажеш ти

Сам помічаю, які прогнилі монети

У схованці серця тримаю свого

І кожен блиск малий їх

Що хоч трохи схожий на золото

Я боготворю

 

 

 

 

Ратушний Денис Миколайович

Народився 16 вересня 2000 року у Дніпропетровську. Родина: батько - водій, мати - прибиральниця. До сьомого класу навчався у спеціалізованій школі №115, з восьмого по одинадцятий класи - у Фінансово-економічному ліцеї ДМР. Зайняв призове місце на Всеукраїнському етапі наукових робіт МАН з роботою на тему «Синестезія як засіб художньої виразності в романі Володимира Набокова Камера Обскура». 

Наразі навчаюся на 1 курсі філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціальність «Політологія».

Денис РАТУШНИЙ