* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

З ПОЕТИЧНОГО ЗОШИТА ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ

10:18 16.10.2017

З ПОЕТИЧНОГО ЗОШИТА ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ

СВІТАНОК

Гостросоціальна лірика.балада

 

«Добежит слепой, победит и ничтожный,

Такое вам и не снилось…» (Є.Летов)

 

Ще не знали світанку, де вибухнув атом…

Чверть століття потому, а й досі болить,

Серце крає щоранку: «Нас наче багато,

То чому ж поодинці йдемо ми у світ?!».

 

Вкотре сонце не зійде, всі вранці понуро

Поспішать знов на панщину скніти в ярмі…

Знову сором і біль – безкінечні тортури

Супроводжують скрізь у суспільній тюрмі.

 

Зволікає світанок, всі поночі сірі,

Вседозволеність скрізь, бо сваволя тут власть,

Та насправді дозволено лиш лицемірам,

А всім нам до закону звернутися – зась!

 

Шахраям і злочинцям проторено стежку:

«Відмивайте» багатства, три шкури деріть!

Справа ж право-хоронців – незгідних відстежить:

Хоч могутній сатрап, та щоночі тремтить!

 

Телебачення твердить: повсюди стабільно,

А міськрада законна – копійку ж дає!

Нам розказують «істину», мов божевільним:

В них ресурси та час на лікнеп!

 

Знов роз’ятрює душу лихої години

Гострий біль заподіяних кривдою ран:

Наше віче запроданців – нелегітимне,

«Батько» нації – просто пахан!

 

Шанувати наказують зайд-«ветеранів»,

‘НКВС-ників гордих («Я русский солдат!») –

Тих, які, щоб населення ввести в оману,

Розпинали старих, ґвалтували дівчат!

 

Наша мова здає рубежі крок за кроком,

Все святе –  журналісти здіймають на сміх!

І не здатні ректи вчителі як пророки –

Ці за гріш задушать своїх!*

 

Зволікає світанок.. і здавлює тиша:

Ватажок до впокорення має ж бо хист!

Всяк мовчить, хай в ув’язненні був. – «Всі ми грішні!

Головне, що він не фашист!»

 

Бузувірство– ні-ні, то свобода є слова:

«Толеруй»– мовчи мов вівця,

Як пиляють хрести, та навпроти собору

Оголять сороміцькі місця!

 

Батьку,сина здай псам – він-бо є нетерпимий:

Чинить опір державі, зігнувсь під кийком.**

Другу щоку підстав і впади на коліна,

Замаравши очі лайном…

 

Знай же людство, не сонце лиш сяяти може –

Штучне вогнище дав нам колись Прометей:

Спалах гніву багряний, не ранок погожий,

Здатен знищити царство тіней!

 

Чи ж забули: безвихідь скеровує вулик,

Щоб прийшов «Визволитель від бід»,

Як колись кістьми Веймарських недореспублік

Прохрустів підкутий чобіт!

 

І здійнялись кирваво-коричневі стяги,

Направляючи промені сварги на Схід,

Чи ж забула, Європо, тих дії варягів –

Ні, ти досі тремтиш, і в полоні тих літ!

 

Зволікає світанок, а мряка все глибша,

Хижа лють під кийками вироджує жаль.

Чи ж не лячно, як вовком обернеться миша,

Як лунатиме з горя «Зіг хайль!»?

 

Я молю свого Бога, прискор же світанок,

Подаруй нам надію, розвій цю печаль…

Бо ж, хто втратив усе, – склавши руки не стане,

Як почує з вулиць «Зіг хайль!».

 

* - згадується мітинг бюджетників (лікарів і вчителів на захист нелегітимної Київради);

** - мається на увазі «демократизатор»,або ж «виріб «аргумент», міліцейський гумовий кийок.

 

Київ, 29 вересня 2013


 

СОНЦЕ РУЇН

 

Як же мені зле стрічати Черкащину,

Втрачену господу, змарніле село:

 

Всюди навкруги – гнобителів спадщина,

Спомини про біди, аж серце спекло…

 

Сяє монумент катам і карателям

В кожному селі, на узбіччі доріг…

Небо, поверни нам те, що ми втратили!!!

Вітре, вибий з рук сатрапів батіг!!

 

На руїнах обійсть,

Серед давніх ровів

Роду й небу вклонивсь:

«Небо, благослови!»

 

Блиснув спалах в імлі –

І, здійнявшись з колін,

Став на захист землі

Чорних клобуків син!

 

А довкола знов борня починається:

Німці й бусурмани смиренню нас вчать.

Радять українцям вкотре покаятись,

А за це – копійку, а може і п’ять…

 

І самосвідомість під загрозою,

Зради легковірних – по серцю, мов пас!

Небо, Ти навчи нас правити грозами:

Пращур-характерник – у кожного з нас

Ні плавильний казан,

Ні ворожі полки –

Не скують партизан

Нації козаків

 

Бо ж міцніша від стін

Кревна злука братів:

Поліщук і русин,

І нащадок степів!

 

Зайди знахабнілі прагнуть визиску…

Для чужинців велять відкрити кордон!

Небо, дай народу право на блискавку:

Де погнеться криця – врятує вогонь!

 

Очі тим, хто плюндрує Донбас –

Сліпить цинк домовин…

Не дуритиме нас

Хитре Сонце Руїн,

 

Тож невдовзі нарузі кінець

І скорботи жнивам:

Розпочнеться наш герць,

Спалахне наднова!

 

Київ, 07 квітня 2012

 

 


ЧУЖИНЕЦЬ (РЕДЬЯРД КІПЛІНГ)

 

Чужинець став біля фіртки!

Він може бути й не злим!

Та він не вивчатиме нашу говірку -

Він йде з уставом своїм!

 

Я бачу обличчя, не душу чужинську,

Чого ж він кинув свій дім...

 

Так мене батько зростив,

Так велить знедолений край:

Рідну землю й дім - захисти!

Ворогів народу скарай!

 

Чужинець вже на порозі

Він добрий - або лихий!

Однак я не певен, чи буде у змозі

Завчасно стримати гнів.

 

Не знаю, чи має він спокій у Бозі,

Яких він славить богів?..

 

Так мене батько зростив,

Так велить знедолений край:

Рідну землю й дім - захисти!

Ворогів народу скарай!

 

 

Київ, 16 лютого 2012

 

 

 


ПАРТІЯ ВЛАДИ

Наслідування Є. Летова

 

Партія влади – вражі сини…

Постріл у спину – і душу на суд,

Зброю ховатимуть стріхи й тини...

Усміх парторгу – найкраща з облуд!

 

Партія влади – і прапора кров!

Втратили пильність Гнєдих і Лавров…

Добре загострять хлопи топірці…

Знову багряне нестиме в ріці… 

 

Помах ножаки – й завершився герць,

Лишиться згадка лиш гідних боїв!

Партію влади отаман-отець

Стерти з лиця України звелів!!

 

Від покарання ніхто не втече...

Зраду спокутує клятий холуй!

Ми  закликаймо вогнем і мечем - 

Нищ ворогів, Україну рятуй!!!

 

Київ, 08 квітня 2011

 

 


ЗВІР З ДОНБАСУ

 

Боги Неба напевно прикрили б чоло

Та й з огиди потупили б зір…

Ще у світі й Вкраїні отак не було –

Щоб до влади мчав хижий звір!

 

Щоб до влади він мчав, мов Дніпром пароплав,

Мов Стахановим мчить паровоз!

Щоб до власної крові монети вплавляв,

А народ свій вганяв у навоз!

 

Звір полишив свій Схід і провісником бід

Він на Західні області пре!

Безробіття і СНІД, і «сто грам» на обід…

Звір поганий, а погань – не мре!

 

Не влови його погляд –в очах Іллічі,

У кришталиках вовчих горять!

Отруїв його поступ простори Січі

І тремтить над Збручем з його п’ят.

 

Його вождь розіп’ятий на зорях Кремля,

Ще й сьогодні «навіки живий»,

Його прах в Мавзолеї не терпить земля,

Його слуги – огидні землі!

 

Його мати - Росія, народів тюрма,

Душить й досі  імперський їх гніт!

Байстрюків і сиріт наплодила вона,

Що бажали здолати весь світ!

 

Його військо - скалічені орди рабів,

Згвалтували мільйони німкень!

Ветерани боїв через змову катів...

Вигрібають монетки з кишень!

 

Окупанти благають за цих дідусів

"Усім миром поможемо їм",

Та який з ветеранів - нас вбить не хотів,

Юнь "бандерівську" в помсті за Крим!

 

Не даремно погрожує дід костуром,

"Ми Вас білі - єщьо будєм біть":

Знає добре, брехня не скінчиться добром,

І розплати настане все ж мить!

 

Київ, 25 жовтня 2010

 

 

 


ДЕНЬ ВИБОРУ 2010

"А мы всё молчим да все не можем понять,

Как случилось так, что всех нас взяли врасплох.

Мы же знали жизнь, мы могли ей играть,

А теперь бредем за Повелителем блох.

 (Кинчев К. "Повелитель Блох",

Москва, ул.Народного Ополчения. Весна 1994)

 

Напевно, долі не минути -

Життєвий шлях все мчить до цілі...

Я не забуду клятий лютий,

Тієї клятої неділі!

 

Коли ми йшли голосувати

Обурені й зарозумілі,

Чи ж ми могли прорахувати

Майбутнє наше в ту неділю,

 

Ми всі могли, та не схотіли,

Самі на себе клали пута -

Тієї клятої неділи,

В десятім році... в місяць лютий!

 

Забувши, що удача плинна -

Тоді гадали: лихо скуте!

Аж раптом впала Україна,

Попереду - новітні Крути!

 

Скували нам міцні кайдани

На зміну пут, що самі вділи,

Що ж скоїли сини Майдану

Тієї клятої неділі?!

 

Ми вірили, що світом можна,  

Мов м’ячиком, безпечно грати!

Тепер же чує серце кожне :

Загроза всім - чавунні грати!

 

Веде до страти нас правитель,

Володар бліх - вождь "противсіхів" ...

Тріумф московських сателітів

Відлунює пекельним сміхом!

 

Він, наче молох, є - ким схоче:

То Президент, то раб москвинів!

Немов в Сірка позичів очі,

Донищуючи Україну!

 

Жорстокість ця плекалась краєм,

Багатим на вугілля й руди...

Здававсь Донбасу Київ раєм

Щасливим, не таким марудним!

 

Немає меж голоти щастю,

Якщо до рук їм вкласти зброю,

Кастет чи битку... Бити! Красти!

Лайдацьке плем"я прагне бою!

 

"Ми - зажраним киянам помста,

Робочий люд - не свідоміти!

Російськомовні - ми не гості,

І Вам вже нас не зупинити!!!"

 

Мов варварів у сяйві Риму,

Пекла донецьких хтива заздрість...

Тож другому Єрусалиму

Судилося вчергове впасти!

 

Падіння Києва відоме -

Трагедія, та зрозуміла

Кияні ніби впали в кому

Тоді, фатальної неділі!

 

Київ, 28-29 вересня 2010

 

 


ТО НЕ ПУШКІН ГОРІТИМЕ В ПЕКЛІ...

 

То не Пушкін горітиме в пеклі,

а імперія ваша горітиме!

Був би Пушкін живий і веселий -

мчав безжурно б шинками пропитими!

Наче Басков* чомусь... ні... Сволота

То страшенна є наволоч -  Басков:

Я кажу це не в жарт - від розпуки!

Лаю щиро, без страху "огласкі"

Став сміливо б для покидька круком!

Він хотів же ж втоптати в майдани

Українство в 2004-тім!

Бо хохляцька в нім кров і кайдани

Він носитиме, зрадник, до смерті.

Пушкін - ні, той "арап", тож від горя

був безмежно далеким, від ниці...

 

та безжурний - і голодоморів

не застав він в степах Українських...

і не бачив як хижо кордони

проривали в пітьмі наші браття

як волали на них продзагони

кулемет як строчив  заповзято.

Боже милостивий  і милосердний!

Please раба свого хвильку послухай!

Я, людина звичайна і смертна,

Хоч-не-хоч опинюся, де духи!

Ти тоді вже дозволь мені стріти,

Хоть на мить борзописця веселим

У раю, де вино і кобіти...

(Я ж напевно горітиму в пеклі)

Зазирнути в розважливіі очі

і лице в машкарі бакенбарду

і спитати - у пошуці точнім:

Гей, поете, чи стало б вам гарту

Особисто цей голод стерпіти,

уминати в теплі круасани

і строчити про перси й ланіти

І царю проревіти: Осанна!

 

* - Ніколай Басков, популярний співак Росії, свого часу закликав до жорстоких силових дій супроти Майдану під час Помаранчевої революції

 

Київ, 09 червня 2009


НАД БІЙКОЮ

 

Для мене ще не вирито могилу

Лопатами у глині неглибоку,

Я жити звик не пустощами - ділом

І простувать в житті спокійним кроком.

 

Повільний крок - не антитеза силі:

Дає він змогу зазирнути вище,

Відчувши ляпас руйнівної хвилі,

Яка за мить усе живе тут знищить.

 

Мов грім, лунають черги автомату

Як в забутті кварталами прямую...

Та серцю з криці болю тре’ багато,

Щоб знов згадати шаблю й кінську збрую!

 

Нечиста сила зводить барикади,

Вогнем розтопить гуму шин на смоли...

І ось порядний каже: "Буду гадом"!

Інтелігент продукти тягне кволо.

 

Я міг допомогти старій бабусі,

Я руку простягти міг, тим, хто в прірві...

Та я над бійкою - я ж тільки вчуся

Допоки запах крові дах не зірве!

 

Київ, 30 червня 2008

 

 

 


ВОЇНОВІ УПА

 

Не вір словам, промовленим затятими –

Що боротьба – не вирок, але милість!

Будь певен: бій пектиме, не ласкатиме!

І зойки вбитих не примножать гідність!

 

Буденність бою – вбивства та поранення…

Ти лестощам, повстанче, не йми віри!

Бо ж милосердя вороги позбавлені

У битві за здобутих міст квартири!

 

Як переміг – здобудеш мить для спокою,

Упав від кулі – теж вважайсь щасливцем!

Та гідна смерть не збавить від жорстокої,

Нелюдської, бридкої помсти вбивці!

 

Тобі вготовано пройти чистилище,

Ти втратиш і родину, і обійстя,

А вороги паплюжитимуть прізвище,

І зрадники зненавидять за стійкість!

 

Дев’ятого у травні проклинатимуть,

Немов кілки вбиватимуть у скроні...

Не рік не два страждатимуть за гратами!

Твоя сім’я, кохана та знайомі.

 

Нам сліпить очі жар вогню пекельного,

Що біси величають його «Вічним»

Історії паплюження ретельного

Нахабність бісить під кінець сторіччя!

 

Київ, 01 червня 2008

 


Я СЛОВО ДАВ (КОБІТА)

 

Як зріло на ланах ще жито,

Я слово дав Тобі, кобіто:

Горілки зарікався пити,

Інакше заприсягся жити!

 

Я обіцяв не клеїть дурня,

Не руйнувати мир безжурно,

Не хизуватися бравурно,

Борців не закликати в сурми!

 

Однак не склалось у реалі,

І знов у чорта я на палі!..

Життя до прірви мчіть чимдалі

По божевілля магістралі,

 

Однак Тобі байдуже все це,

Бо, мила, Твій характер з перцем.

Лиш пазурами краєш серце,

Мов не з кохання – а на герці!

 

Мчімо крізь темряву до світла…

Розлючена, Ти все ж не звикла:

Проблема побуту не зникла.

Чи ж щастю це обкрає крила?!

 

Щодня напружую я волю,

Долаю протидію болю,

Все випробовуючи долю:

Чи ж розірву це кляте коло?!

 

Не зломлять нас будення злидні,

Не сварки, мильні п’єси Відня!

Ми вдвох усього світу гідні,

Ми: Ти і я – душею рідні!

 

Київ, 30 травня 2008

 

 

 


ЗАКЛЯТТЯ НА БІЙ З ВОРОГАМИ

наслідування Д. Хассельхоффа

 

Друже,

       чом Тобі сумно?

Ти ж чуєш: Україна в серці в нас!

Тож годі боятися!

                       Нумо! 

До зброї хутко –

                   Лине час!

До бою 

            готовий:

              Хіть помсти 

                 знеболює рани!

Знай: з тими,

хто прокляв нас - 

                        Кров ’ ю

малою вже не обійтись!

Їм власне їх слово

    огиди й ненависті

            вироком стане!

Свій код історичний і правду

Візьми на щит - За це борись: 

 

Як нам чудово живеться – у вільній Вкраїні:

Мова цвіте на просторах від Львова до Луганщини,

Не марна загибель мільйонів при подоланні перешкод!

Голодоморам несила була зламати мій народ!!! 

 

Знаю,

Доля лякає:

Хребти борцям ламає вражий кий...

Ти ж кинь

   страх за тіло 

           - і зграю

Шматуй койотом, кров їх пий!

Мершій

       Підійми

             помаранчеву

стрічку з підлоги,

Золу

звинувачень 

            й образи

Відкинь у вибору момент!

В молитві 

            про милість 

                        герою чи вбивці

звернися до Бога!

Здох ворог! На трупах спецназу,

Клянися псів здолати вщент: 

 

"Сонце свободи засяє народам Росії,

Мова цвістиме у межах від Вісли до Абхазії!

Загибель імперії вкриє малі народи світлом мрій…

Нелюдську жорстокість Росії – здолає врешті нарід мій!"

 

Київ, 2007-2008


ЗНАЮ ПРАВДУ  

(на річницю Голодомору)

 

Най хоче кат приховати терор

Під кворум східних столиць,

Я ж знаю Правду про Голодомор,

.Я в курсі імен убивць!

І вірю: Діти-індиго пройдуть

Кістками вбитих дідів

Святу нашу, хамством сплюндровану Путь

До вшанування Біди!

Київ, 02 грудня 2007

 

 


НЕ ВІР БРЕХНІ

 

Не будь легковірним, благаю не вір,

Кремлівським скаженим сатрапам,

Не вір побрехенькам про битву за мир,

Брехні про Грузинське гестапо!

Військовим не вір - окупантам Чечні,

Що хижо гвалтують Чеченок:

Москві на Кавказі урвалися дні – 

Збулося пророцтво Шевченка

Під військом російським палає земля,

Залита Тюменським мазутом!

Супротиву криця вжахне москаля – 

Згадає Імперія Крути!

Прадавня Картвеліє, вирвись з тенет!

Грузинські брати, християни!

Не дайте навколішки збити себе,

Не дайте ж і ввести оману!

Грузинських братів гасло - Гаумарджос!

Пліч-о-пліч прибалти, грузини!

Разом ми закриємо "Русскій вопрос" – 

Прибалти, Кавказ, Україна!!

 

18 серпня 2008

 

 


ЯК КОЛИСЬ

 

Як колись в Україні козацькі сини

Жили вільні, не зв’язані путами,

Та невже назавжди всі спочили вони

Під Базаром, й так само під Крутами!

 

Пломеніла тоді Батьківщина моя,

Як і тліють недопалки досі,

Чом же втратили ми свою землю й поля,

Чого ж нині злиденні та босі?

 

Пломеніло багаття, аж плакала сталь…

Не один тут Ікар втратив крила!

Не Ірландія тліла, димів не Трансвааль,

Це моя Україна горіла!

 

Де колись Наливайка й Підкови братів

Іновірці саджали на палі,

Розгорялась пожежа в народнім житті

Січові стрільці крокували!

 

Покоління це змило образи рясні

Йшло у бій, не закінчивши «вишу»!

І колись коментатори – їхні пісні

У товстезних книгах опишуть!

 

І колись вимірятимуть їхні сліди -

Що ж за люди в країні цій мешкали?!

І чого ж їх сини –  від якої біди

Не зуміли батьків перевершити!

 

І чому безіменні «могили» в степах?

Кучугури лишень – не могили,

Без надгробків, склепінь, без святого хреста…

Чом не стало для пам’яті сили?

 

Відродяться ж колись о священній порі

На церквах позолочені бані

Синьо-жовті колись пронесуть прапори

По шляхах від Карпат до Кубані!

 

Ще скривавіє небо від сяйва пожеж –

Як утретє згорить Третій Рим

Українству на вірність тоді присягнеш,

Автономна Республіко Крим!

 

І Бандерівців визнає дикий Донбас,

У Сірка вмить позичивши очі…

Ми ж не злі, стань, як схочеш, шахтарю, до нас,

Нашу ж землю лиши – як не схочеш

 

Київ, 2007 – 2011


БРАТАМ ЗІ СХОДУ (ПРО МАЙДАН)

 

Всі від Неділі не ждали діла,

Шляхом облуди ж із бруду в люди –

Не вийшло!

 

Закону дишло їм боком вийшло:

Пани з розпуки ламали руки

Невтішно...

 

Ми ж на світанку чекали танків,

Чекали війська у власнім місті

Нервово.

 

Стояв, мов криця, люд за столицю,

За рідну віру, й добробут миру,

За мову.

 

Чи ж цим чоботям не знать роботи?! –

Під впливом тиску по п’яним пискам

Ногою б!

 

В хвилину бою не заспокоїв, -

Нестримним болем звіт екзит-полів

Знезброїв.

 

Втім рюмсав мало Тому-що-сталий,

Оговтавсь швидко, аж стало гидко

Зла Вияв.

 

“Козли раз проти – зберімо потяг!

Щурам на відсіч десятки тисяч

На Київ!”...

 

...Під стягом синім неначе свині,

Куняють тільки та п’ють горілку

Попляшно!

 

Мабуть з “Калашниковим” не страшно,

Проти Вітчизни..., але ж не всі з них

Невдячні.

 

Стань, Сходе, другом не волоцюгам,

Будь рідним братом, бо нас багато

Одвічно.

 

Ми ж не палили блакитно-білі

Шарфи й берети, значки й намети,

Ні стрічки.

 

Моє терпіння не попідтинню:

Воно у серці, тож став на герці

Спокійним.

 

Супроти долі не йди ніколи,

Донецький друже, Ти ж завжди дуже

Надійний.

 

В лиху годину не підведи нас

В останнім бою, де ми з Тобою

Пліч-о-пліч.

 

В минулім вівці – не поодинці;

Колишнє стадо сатрапам влади

Не здобич!

 

Завершу сповідь: народ відновить

Життєві сили й постане з пилу,

З руїни

 

Творити будуть щасливі люди

Віршові перли, бо вже ж не вмерла

Країна.

 

Київ, 2005

 

 

 


ЗЛІСТЬ НАРОДНА

 

З-за обрію машини –

                                   я ясно чую! –

                                               на голос мій йдуть!

Стебельце конюшини –

                                   воно ж лікує –

                                                           Зірву й рушу в путь.

Отрутним різнобарв’ям

                                   небесний колір

                                                           злість народна зітре,

Пияцьким перегаром

                                   юрба спростує

                                                           примарність потреб.

 

Боюся йти в провулок:

Він сповнений прихованих очей.

Немов скажений вулик

Наш світ гойдає недбалість речей.

 

Однак народну мудрість

Паплюжитимуть ті самі кати,

Аж поки не зойкнеш: „Здаюся!”

Перед мікрофоном і ти.

 

Поки ж посміхається небу

Натхненник нескорених – стяг.

Борець в решті-решт все ж відчує потребу.

Змінити світ, жити не так.

 

Та я простую далі

                        сам собі пан

                                   і водночас холоп.

Хтось тисне на педалі

                                   щоб в грунт загнати

нестримний потоп.

Нема вугілля й нафти

                                   ані краплини – у фаворі Кузбас

Що добре, то занадто,

                                   копійка є хай хліб їдять та п’ють квас!

 

Куплю квиток на сонце

                                   не спинить втечу наш лестощів гріх.

Коли ж тлю спалить стронцій,

                                               та чути знов

                                                           можновладців злий сміх!

 

Вони по катакомбах

                        бетонний бункер радо прийма

І рідне місто змовне:

                        йому тримати боротьби удар!

 

Голота, однак, зневажає

Князьків та висуванців, хоча

Кайдани вони не зламають,

Аж поки всім не вкинуть ключа.

 

Аж поки не зашепотіли:

„Достатньо покори – реви!”

Не вистачить їхньому тілу

Наповнити люттю рови.

 

Підрозділи міліцій

                        з вогнем розплати

                                               по подих мій йдуть!

Кварталами столиці

                        блукав востаннє

                                               а завтра – під суд...

Непотребу вітрини

Брутальним шиком

Навіюють лють

До нетрів міста лину

збагнути зглибу

Його хибну суть.

 

Київ, 2005

 

 


НАХТІГАЛЬ

 

Я боровсь за Україну,

А мені – ножа у в спину,

Ця війна сіє скрізь інтересами

Українців зі Східними Кресами.

 

Хтось пручавсь, скнів на Покутті,

А тепер усі забуті,

Живемо зле: вогонь небесами

А борців половили лісами,

 

Від надії злив – в іржі сталь,

Розсипайсь на тлю зойк дідів

Завтра увіллюсь в Нахтігаль,

Прагну ж бо звільняти братів,

 

Спомин днів, коли ліс горів,

В серці викарбовує жаль.

Лине шлях з Перемишля в Львів –

Кров нову чека Нахтігаль.

 

Серце за народ боліло,

Вороги ж вже шили діло

Із трьома ворогуємо силами,

Зла трикутник – не маємо тилу ми.

 

Нам за батьківську говірку,

Вирізали в спині зірку.

Хоч-не-хоч, борись пане-брате,

Коли весь народ розіп’ятий!

 

Тисячі ровів, сотні паль,

Нам готує доля – біжи.

Б`є одних катів Нахтігаль

Гострить й проти інших ножі.

 

Скоро вже спіткнеться броня,

Камінь мов косу, сточить спис

Та трива народна війна,

Буде свідком хай рідний ліс...

 

Київ, 2005


Ми братами уже не будемо -
Із загарбниками марудними,
Із убивцями-бузувірами,
Що жорстокішими за звіра є...

Наших хлопців на смерть катуєте,
Ви із вдів-матерів - глузуєте,
Вами ж вбитих майно збираєте,
Ще й украденим вихваляєтесь

Вам панянки не стануть сестрами:
Очі плакальниць - злі й нечеснії,
Ваших мамок нутро двоїсте є:
Вдень - "защітніком", в ніч - "фашистом" звуть...

І пліч-о-пліч уже не станемо -
Ми з Бандерою...Ви за Сталіна!
Шашлики жрете в па"ять Голоду
І вклоняєтесь - серпу й молоту!!

Нині ж наші шляхи розбіглися:
Ми врятовані Неба милістю
Ми єднаємо
нашу націю
Ви ж сконаєте -
в резервації

Ми народ, Ви ж лишились масою...
Ось тому війна -- на Донбасі йде.
Ми герої, ви - з терористами...
Вас узимку ці Біси.... ЇСТИМУТЬ.

Ми братами уже не будемо,
Змило водами каламутними
Від Дінця по кервавий Кальміус -
За Дніпро борись! НЕ ЗДАВАЙМОСЯ!!!

 

Олексій КУРІННИЙ