* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ЗІ СТАВИЩАНСЬКОГО ЗОШИТА

17:45 02.04.2017

ЗІ СТАВИЩАНСЬКОГО ЗОШИТА

***

хто і навіщо придумав сонце

і хто щоночі розрізає його на зорі

 

***

яка температура сили току

що ранішню виштовхує зорю

від передозу тіней

за пів кроку

я прокидаюсь

дежавю

 

***

хороводи кругами розходились по полю

різнокольорово розмиваючи різницю

чоловіка і жінки

всі молились всім

стаючи отарою

і змагались у сліпоті

я вчився невігласами

я тільки учень

відійдіть спраглі

ви топчите мою самість

 

***

Люди! Внутрішнє сяйво

замініть на світлодіоди!

Так вас на довше вистачить!

 

***

київ пахне бузком

із присмаком портвейну

він дивиться на нас

крізь магнолії

і тополиним пухом лізе

кожному в носа

ти ходиш по ньому

і бачиш

як у розбитих вікнах

зморшками давніх фресок

старіє Київ

як навчились тебе не любити

ті хто втратив тебе

хто ніколи тебе не знав

для кого ти став

станцією метро

і пивом у переході

вони панельнобетонні

вони ненавидять себе в тобі

бульдозером порвали пуповину

ставши байстрюками

вони так і не доросли

до твоєї любові

 

***

туман подарував тіням свободу

вони розчинялися в просторі

і блукали у пошуках світла

щоб бути

 

***

відлунням ходив по колу

назустріч сходу ночі

в пошуках гармонії дисонансу

сонце стомлено червоніло

і розтікалось по верхівках дерев

під якими чорнів ліс

коли ти востаннє був там

де ще не ступала нога людини

де тебе ще пам"ятають людиною

зморені життям люди

це вони зірвали три колоски

щоб дати тобі життя

це вони із хустинки в кишені

діставали копійки на цукерки

і безмежно довго дивились

як ти п"єш молоко

вони тебе пам"ятають

і до них ти приносиш квіти

від дітей і внуків

щоразу повертаючись до цього клаптика правди

подивитись на себе

 

***

коріння думок

шелестіло листям у свідомості

я зупинив подих

і перевів його

на іншу сторону бачення

коли слухаєш дихання

втрачаєш біль і час

свідомість і я

свідомість без мене

свідомість повз мене

дзеркало щоразу тішить - це не ти

свідомість знає мене іншим

ми познайомились ще тоді

коли клітини вчились ділитись

без свідомості

при свідомості

я думав що зрозумію її

але підсвідомість...

отак і вирішили лишатись друзям

 

***

зірки падали

і ділили на тому березі

втрачене сьогодення

десь у глибині

посипали попелом місяць

героїв ставало все більше

і правда лишалась

тільки своя

чим далі

ближче

як сорочка

 

***

я крию від

себе

і до краю

краю від

укотре досить

споглядаю

через вхід

обід почеплений

на цвях

вже стих

...

попереду

забитий шлях

потім

штрих

 

***

годинник тикав

але з Часом

ми перейшли на Ви

 

***

оцифрована совість

нова сентенція екземплярів

класу бог

життя - наслідуваний метод

безумовний перехід на завтра

і Я - це тільки властивість

а жити - це 0 чи 1

 

***

по нас стріляли

у куль

закінчувався термін придатності

 

***

плачу

безглуздо і ні для кого

метаморфози свідомості

повертають в дитинство

чий ти

чи йти

біжу

через дві сходинки -

мама кличе

 

***

не чекай мене

у мене своя дорога

за сонцем повернеш

за другим порогом

стань мені ворогом

зустрічні сліплять

і сліпнуть

перехожі словами дубіють

тліють

без пороху

в мороку

зичуть щастя

в ненастя

нікому

нічого

без прощення...

 

***

за ць

за ко

зацькована

вода

поміж полів

струмки

побиті током

збере

з берез точився

конденсат

і вітаміном це

це бе

цеберко майже повне

птахи весну

із вирію женуть

а ми жене

женемо в завтра

вчора

цвітуть сади

 сади цвітуть

весна повсюди

неозора

 

***

за край по...

топтав босими

під хлюпіт ногами

вечірньопухнасті

торкались плечей

шовковотоматні

пастельнопечальні

морешумнІ

хвиль і

ки и

 

***

в голові гуляв вітер

я радів

і ганяв повітряного змія

 

***

крапками крапками по півслова

виривали з контексту

наварили гротеску

натоптали п"ятами мозолі

а там і ранок

прийшов до наших чарок

туманом по землі

от і спочили

біля своєї могили

од нині і на всі дні

....одні

 

***

Сполоханий спалахом подиху

розкладав на купки сьогодення

терпко в руки з морозного пороху

і сьогодні вже тхнуло натхненням

... крокував замріяний часом ...

міркував про життя

 

***

здичавіло оглядався на час

втискуючи буденність у тіло

я голодний

а обсмоктані спогади

не дають наїдку для душі

 

***

сніг у раю опавшої весни

плескали прапори в долоні

і серце билося у скроні

і на плечах весну несли

дві фарби - колір і журба

гей хлопці як вам там у раю

я як і ви отут вмираю...

я задушив в собі раба

 

***

Цнотливе порося забігло на ставок

Дивилось, ЯК СВИНЯ, оголених жінок

 

***

блаженні вбогі духом голодні

блаженні засмучені милостиві

блаженні вигнані з чистим серцем

блаженні лагідні миротворці...

не буде в бога дітей

не узрять його

у царстві небесному

 

***

малюю море

шершавими долонями

на схилі тіні

самотньго трамвая

велике місто глухе

велике місто німе

руки-ніздрі хапають його подих

багатоповерхових...

підземноходових...

як не горнися

а ти чужий

велике місто вкриває

бетонною ковдрою

і там метал за поглядом

іде приречено

розчинятись в тумані

чорно-білого моря

 

***

чаклунство проміжків парканів

розкладає очі

на півтони спектру

сусідських обійсть...

споглядання заломленого

призмою цікавості

чужого життя

ожлоблює...

коли мружишся

 

***

оголені нерви

латають дірки в душі

слова спрісніли

я давно не бачу своє завтра

на кордоні долоні

виростає кулак

я готовий

 

***

заплямоване серце

вже не хоче любити

вже спотворена совість,

зашкарубла душа

.................

я не можу ТАК далі жити!

громадянин -

дай хабара

 

***

прибили до неба ринви

збирали в діжки благодать

пийте собі на сльози

поливайте своє завтра

може розкисне

зашкарубла совість

на розбитих лобах

 

***

дитя

чи чий

чи раптом

чи одразу

відраза

блисне басом

між очей

«творящі мір»

безбожно причащались

голодним серцем

страчених дітей

«творящі мір»...

 

***

Краще не починати,

чим почати і не спинитися...

бо спинитися можна

тільки впавши

 

***

давай за обрій полетим цієї ночі

візьмем руками неба край

натрусим зорей повні очі

кохання хочу

...борщ

і чай

 

***

Два поверхи безумних сподівань

Вразливе місце... біль у горлі

І другий крок бездумних зазіхань

По всім параметрам - прорив до волі!

І другий палець вкаже куди йти

Покаже сонце власного гатунку

Покаже обрій власної мети

Де Я і Ти ідем за руку...

По всім параметрам - берем

І третій крок - відхід на волю

Де разом створимо Едем

Де намалюєм Власну Долю.

 

***

сивий погляд

молодим волоссям

плаче бур'янами в лісі

бронзою барвиться на гіллі

тріпає, ахає...

ніби вчора...

долоні схололи...

осінь

 

***

за юрбою прожитих років

шукаєш в чужих очах прихистку

по-новому починаєш боятися

по-новому починаєш битися

збриджений збруджений зброджений

пульсуєш

спрагою гасиш себе до тла

розчиняєшся звуками в поглядах

а жити коли

 

***

украденим жалем запрошував вітри

із гір де сонцем трави тім'яніли

а подих тягне догори

останній день останньої хвилини

 

***

зів'яла впала на танок

печально-ніжно догорала

любов із пестощів плекала

і віддавала на оброк

 

***

криштальнообразні слова

овальні, білі, кароокі

творили фрази зависокі

в яких губилась глибина

сповна

упившись суїцидом

втопивши гордую Феміду

ввійшов у стан

а стан не сан

а лан

на березі дрімоти

ранковозасвітлілих провидінь

ранковоприспаних навпроти

старих камінь…

амінь

 

***

три цвяхи вбиті оком

розіп'яли погляд

три кулі розплавлені мозком

розігріли думку

три звуки спинені вухом

стали словом

спочатку була тиша

Олексій ПУСТОВГАР