З нової книги СЛОВО ТВОЄЇ ІСТИНИ

СПОГАДУЮЧИ МИКОЛУ ГУЛАКА

Привіт, Гулаче, життя собаче.

А люди, чуєш, прийшли сюди.

Хтось хоче віри, хтось хоче слави,

Хтось хоче просто ковток води.

Прийшли і хочуть. Прийшли і кажуть.

Прийшли і дихають  як живі.

І оживають і ліс, і Київ,

І синє золото у траві.

І знову музика вереміє,

І знову – вирястом голоси.

І знову сонце ніхто не сіє,

А сонце сходить. Роса краси

Росте, не тане, гряде як море,

Жива як музика, як вино.

Привіт, Гулаче, ніхто не плаче.

То хтось нечутно розкрив вікно

І свіжий вітер несльози витер,

Неслів намиста наплутав тут.

Октави, ноти, стихи і квіти –

Вітраж – поплутаний каламут

Чи баламут-каламут. Вишнево

Голосить тонко сопілко глас.

Привіт, Гулаче, сьогодні свято,

Четвертий вимір єднає нас

В одну державу, в одну свободу,

Ув України солену кров.

Миколо, скинь окуляри, брате,

У наших жилах тече Дніпро

У синє море і кров ворожу

Несе у хвилях, несе, як зух,

Нестримно-вирно, і оковирно.

Вогонь у слові, господній дух –

У кволе рам’я, в спрокволе серце,

У верболози, у береги –

Твій срібний перстень нам ломить очі,

Здихають здивлені вороги:

Да ніужелі? Да как жі можна?

Да мі жі, помнішь, да ето как?

Стоїть при брамі, стоїть на чатах

Мого народу, як слуп, Гулак.

Четвертий вимір мого народу –

Моя молитва, моя яса.

Квітки не мучте – кладіть уводу –

У срібні леза. Гряде краса

Як сонце зливи, як харч і з хмари,

Як велемовна роса краси.

Привіт, Гулаче, ніхто не плаче,

Яріє слово, і голоси

Підносять музики тінь до стелі,

І поза вікна, і поза плин.

Було багато простих. У неміч

Їх Бог покинув. А ти – один –

Супроти вітру, супроти виру,

Супроти зливи твердий як ліс

Ішов до крові, в своїх долонях

Малу вуглину нестерпно ніс.

Щокожен, чуєш, бери і дихай,

Бери у душу вуглину ту.

Вона – свобода. Вона – твій камінь.

Вона твій голос. на блекоту

Не сходить сонце. А у дерева

Заходить вигуркутом весна.

Привіт, Гулаче, бери Вкраїну –

П’янку і спраглу – і пий до дна.

 

29 квітня 2017.

Київ, ніч.

 

 

ПОМИНАЛЬНИЙ ДИПТИХ 

1. МАМІ САШКА КАПІНОСА.

Душу мені продерла,

Ваша Гостра гора.

Моя душа замерла,

Як задубіла гра.

 

Киньте дору у чашу,

Най золоте вино

Душу зогріє Вашу.

В небі – душа-вікно

 

Чалить розмову з Богом,

І виливає вщерть.

Кров’ю його і словом

Ми переможем смерть.

 

 

1. БАНДЕРА ЄЛОУ-БЛЮ

Кров і земля – прапор Бандери.

Сонце-вода – прапор душі.

Ми – не кроти. Ми – хмародери.

Ми – черешневі очі в дощі.

 

Ворог найкращий – труп у землі.

Друг найдорожчий – руки на плузі.

Тнемо косою крила у тлі –

Пісню шкрегонче пугач у лузі.

 

Гори голосять, плаче Дніпро,

Кличе Дністер у сторукі цимбали.

Випий вина, сплюнь у відро,

І утопи ув золото шпали.

 

Шабля горить – зрить кунтуші,

Сочить Христа ув чорні печери.

Сонцевода – прапор душі.

Кров і земля – прапор Бандери.

 

11 березня 2017.

Київ, музей Івана Гончара.

 

ГОСПОДИ,

Слово твоєї істини

Я шукаю у людях,

В мурах, у красі.

У мурах і мурахах вистигни,

Крове моя, бо не всі

Чують

Слово твоєї істини,

Господи.

 

13 січня 2017.

Київ, ніч.

 

ОКСАНІ

Твої очі пахнуть квітами

Кличуть в літо

У ліс зелений

У траву запашну достиглу

У дерев аромат високий

У плитку порум’яність меду

У тривку нетривалість хліба

У вино золотої чаші

Не усе перомовиш словами –

Квіти пахнуть твоїми очами.

23 січня 2017

 

Київ, метро.

 

БЕЗКІНЕЧНИК

 

Скромна чарка-яничарка

Спорожняє час і звиви

А виделка-патлаґарка

Устромилася в оливи

 

І тече олива з неї

На штани і на шушони.

Відкупив за штири леї

Добру ґулю до канони.

 

Ой та ґуля ґонорова –

Чермна мітка для антипка.

Забери мене до Львова,

Най ми грає чорна скрипка

 

Білий бубон і цимбали

І провинно чулий голос.

Ще музики так не грали

Нам на похорон. Як полоз

 

Чорна чарка-яничарка…

 

11 січня  2017

 

Київ, метро

 

***

--Привіт, Шевченьку,

Як там си маєш

На твоїм небесі?

--Та нічо так.

А що?

              --Видів вуйка старого в метро.

              «Реве та стогне» співав

             Пошептом…

            Хотів їсти.

Дожити до ранку.

Ото ти не тямив,

Що мав би робити

Коли голоден.

Співав би вголос

«Реве та стогне».

--Не було метро.

--А…

 

25 червня 2016.

 

Київ. Метро.

 

***

Зелена павунка накрила лице.

А в небі – високо—дуріє пірце

Від курки, чи гуски а чи гиндика,

Чи качки, чи півня, а чи музака.

У соняшнім світлі – мелодія дна.

Одна

Медова краплиця у чашу впаде

І ї переповнит. Пра-сонце гряде

На гори, і луки, луги, і степи.

Вставай, моя радосте, рай не проспи.

Душа твоя – легке порушне пірце

Від курки, чи гуски, а чи гиндика,

Чи качки, чи півня, а чи музака.

Прожий у розвої як музики мить

Життя свого ріща, що тліє-горить

І димом очиці твої виїда.

Вода

Пробудить дерева – в снігах – береги,

І гори, і луки, степи, і луги.

Але вже не зможеш дивити на це,

Бо чорна павунка накриє лице.

 

28 січня 2017.

Київ, музей Лисенка.

 

***

Яскраві дзвони благовісту

Молитву кличуть в небеса.

Церкви – ясний акафіст місту.

На дзвонах золота роса

 

Застигла в чаші первоміста.

Внучаті сни годують пса.

Цей пес так дуже хоче їсти.

Він – час. Він – линва. Він – коса.

 

Ранковий полум органісту

Роздвоїть  душу мов оса

Осанну грушки. Сутінь. Тісно

Коли благовістить краса.

 

29 січня 2017

Київ.

Ранкові пагорби.

 

ПОДОБА МОЛИТВИ ПРИ ГОСПОДІ ДО ЛЮДЕЙ

Я великий?

Чи я маленький?

Я українець.

В мені –

Український космос

Від Адама

До нескінченности.

Пийте кров мою…

Їжте тіло моє…

В кождій душі винограду

І у зернові хліба

Кров моя а енергія Божа

На цій землі

І нині

і повсякчас

і на віки вічні.

 

29 січня 2017.

Київські гори .

ВЕСНА У ЛЮТОМУ

 

Весняний вітер люто деревив,

Дерев голубив золоті чарунки

І посолонь від юнака до юнки

Легенько віяв присолонь олив.

 

Весняний вітер віти сокорив.

В дерева соки протекли як трунки –

П’янкі стрункі солодкі поцілунки,

Що їх дарує Либідь чи Горив.

 

Весняний вітер – леготом згори.

Не спи, молися Господу, гори.

Вже сніг цвіте зеленими льодами.

 

Зринає вітер в кольори кори.

Вода вмочає вітер у двори

І виростає в сонце понад нами.

 

14 лютого 2017.

Київ, ранок.

 

АВТОПОРТРЕТ З ВІНГРАНОВСЬКИМ

 

У білому небі

Біла голубка летіла.

У білім блукала,

У білім шукала блакиту.

Благенько блаватна

  У ніжних своїх намистинах.

А тут Вінграновський:

У СИНЬОМУ НЕБІ Я ВИСІЯВ ЛІС

У СИНЬОМУ НЕБІ НА СИНЬОМУ ЗРУБІ…

Ти висіяв, йо.

Та ми порубали на дрова

Бо змерзли на холоді

Бути без тебе,

     Миколо.

 

У білому небі

Біла голубка летіла

Летіла

    Летіла

        Летіла 

               Від Бога

                    До тіла.

 

5-11 лютого

Київ-Чернівці.

 

 

МОЛИТВА

У садах твоїх, Господи,

Сонце зайшло

Але в серці моєму

Розквітло.

 

У садах твоїх, Господи,

Впала роса

Але в серці моїм

На сухий пісок

Падає кров.

 

У садах твоїх, Господи,

Плакав Ісус

І чашу просив відвести

Але в серці моєму

Він лагідно

Усміх несе.

 

У садах твоїх, Господи,

Тиша свята

На плодах ваговитих

І в цвіті квіток.

Але в серці моїм

Перевітер ячить

У сирі ятері

Тихо ловить людей.

 

Дай сховати лице

У траву при землі,

І гординю мою –

У піски, у сльозу,

У дерева, у слід

У САДАХ ТВОЇХ, ГОСПОДИ,

 

І нині, і повсякчас,

І на віки вічні

Амінь.

 

1 січня 2017.

Київ. Собор.