***

 

від найменшого вітру

тремтить старе вікно

ніби краплини роси

на пелюстках рожевих тюльпанів

скло – роса вікна

вікно – квітка будинку

вікно розквітає оголеною дівчиною

 

дівчина розсуває штори

вицвілі від сонячного світла

ніби старе зіпсоване листя

пожовкле

з-під якого точиться свіже

дорогу торує

за допомогою турботливих

ніжних рук

 

бутон дівчини

голої наче тюльпан

виринає зі стебла

шибки гнилої

до сонця тягнеться

пелюстками пальців

тонких

 

краплини роси

на оксамиті персів

прозоре молоко

ранку

злизує вітер

від задоволення

дихає часто

аж скло дзвенить

 

сонце здіймається вище

роса вікна висихає

квітка дівчини

волога

як і раніше

сонце – квітка спеки

очі дівчини – роса сонця

тремтить роса на квітці

весело мружаться

краплини

 

стебло сонця

входить у дівчину

протинає наскрізь

дівчина стогне

від задоволення

дихає часто

аж скло дзвенить

 

будинок стає садом

дівчина стає сонцем

 

русалка

 

приходила вчасно

чорних панчіх не знімала

з мармурових колон дня нового

коріння у неї пускав

проростав папороттю

квітнув раз на рік

зривала

вогнем горів

гасила поцілунком

ставала ідолом

молився

приносив жертви

розсувала ноги

в чорних панчохах

там оселився

там нового дня чекав

не випускала навіть

води попити

все кричала

і текла по стінці

і впадала в річку

і шукала моря

і кричала гучніше

знайшовши

ще гучніше

розливаючись морем піді мною

тонув у ній

плутався у водоростях

розмовляв із рибами

зачаровано дивився

на її трикутник водорості

розумів

русалка стала моїм днем

то не камінець

то вона колами на воді

мені посміхається

то не тиша

то вона мовчанням риб

до мене говорить

 

***

 

білою рукою затуляла очі

цілувала в лоба сміялася

руйнувала фундамент корінням очима язиком

стискала між пальців останнє що мав

усе ховала у волоссі

а воно витікало й губилося навіки

і ми повзали ніби змії

шукали даремно

і спліталися безнадійно

і засинали на холодній землі

а коли приходив ранок

знову починали шукати

обповзли всю землю

з заходу на схід

з півночі на південь

подорожували пустелею

і пісок набивався нам у роти

подорожували снігами

і від холоду шкіра стягувалася на наших тілах

і вона тремтіла як листя акації

зігрівав її диханням

ковтав її щоб було їй тепло

і вона проростала крізь мене

рвучи на шматки те що досі

під гарячими поцілунками

не розтануло