* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

СПАСИБІ ЗА НЕБО

12:56 15.05.2013

СПАСИБІ ЗА НЕБО

 

 

1.      Пазл серця

Прокурювання  свідомості  нікотином.
Безкраї  думки  заповнені  нею.
Неможливість  відкинути  як  параною.
Не  вважаєш  це  все  брехнею.

Неможливість    не  думати  вічно.
Палкість  губ  незрівнянна  з  богами.
Ми  не  хочемо  йти  пересічно,
по  житті  заплітатись  ногами.

Ми  напевно  повінчані  долею,
ну  а  може  чортяка  загрався.
Та  хай  буде  це  чиєюсь  волею,
 тільки  б  пазл  серця  щоб  склався.

2.      Дощ постукав в твої долоні

Дощ  постукав  в  твої  долоні.
Він  шукав  знову  її.
Дощ  цілував  людям  скроні
і  очі  карі  твої.

Дощ  змучений  вітром  падав,
розділяв  різних  людей.
Він  в  пам'яті  витер
театр  трагічних  ролей.

Дощ  плакав  в  твою  шибку,
кричав: « Впустіть  мене.»
Він  вкорочував  собі  віку.
Дощ  смутком  кохав  тебе.

Дощ  стукав  в  твою  плоть
і  все  шукав  єдину.
Він  вітром  увірвався  в  тіло
та  не  знайшов  там  душі  зернину.

І  пройдохою  втікав  щоночі,
але  приходив  кожен  раз,
коли  в  небо  просились  твої  очі.
Він  хотів,  щоб  все  було  гаразд.

Та  ти  перестала  любити  зливи
і  вітер  не  пестив  твоє  волосся.  
Ти  кохати  природу  не  вміла.
Все  так  сталося.  Все  збулося.

Немов  Персифона  в  Аїдовім  світі
ти  забула  справжність  почуттів,
та  хай  дощем  цілющих  квітів
він  віднайде    душу,
що  так  пристрасно  любив.

 

 

 

 

 

 

 

3.       «Я не вмів кохати!»...

А  знаєш,  я  хочу  з  тобою  зустрітись
і  просто  покласти  в  твої  руки  ніж?
Інколи  буває    намір  застрілитись.
Це  кращий  вихід  ніж.....

Ніж  просто  забути  і  стерти  байти
емоцій  безцінної  інформації.
Хтось  зламує  пентагонські  сайти,
а  мені  вистачає  твоєї  люстрації.

Щоб  знову  створити  бурю
в  словах,  емоціях,  думках.
Нестримність  нас  окутує
у  нездійсненних  моїх  снах.

Навіщо  знову  згадувати  повість  
минулих  декількох  віків.
Ми  знову  посадили  в  тюрму  совість.
Ми  знову  нахваталися  гріхів.

Тому,  отримавши  від  мене  ніж  у  руки,
прошу  встроми  у  теплу  мою  плоть.
Зроби  фінал  всім  моїм  мукам,
натисни    на  червону  кнопку  СТОП.

Нехай  на  землю  спустяться  безплотні
у  білім  пір'ї  й  заберуть
мої  слова  й  думки  самотні,
які  ніколи  не  помруть.

Яким  наказано  виживати
у  тій  стихії  сірих  почуттів.
Я  прокричу  в  останнє:
«Я  не  вмів  кохати!»..
Не  вмів....  
Але  я  так  цього  хотів.......

 

 

 

 

 

 

 

4.      Я не буду повністю твоїм

Ти  мене  вибач,  але  я  не  буду  повністю  твоїм.
Не  шукай  в  собі  причину  мого  невдоволення,
лиш  обійми  і  зрозумій,  назви  своїм,
змирися  з  моїм  тихим  голосом,

з  моїми  на  пів  сумними  очима.
Я  розповім  тобі  колись  історію,
що  сталася  зі  мною  таким  нестримним.
Колись  був  наче  море  я.  

Таким  примхливим  був  мій  характер,
коли  його  приборкала  вона  -  
дівчина,  що  любила  сон  і  каву.
Мій  мур  зруйнувала  ніжністю  вона.

Та  життя  невпинно  втікає  з  наших  рук.
Ми  безсильні  проти  записів  в  небесній  книзі.
Ми  розійшлись  так  і  не  сказавши  головне.
Ми  поклялись  обпитися  коханнями  до  інших.

Тому  не  вини  мене.  Благаю  не  вини.  
Завари  мені  чорного,  без  цукру,  чаю
і  засни.  На  руках  моїх  засни.
З  тобою  я,  
але  ,вибач,  тебе  я  не  кохаю...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.      Вчора скосили траву.

Вчора  скосили  траву.
Вчора  розрізали  стебла.
Вмерла  в  мені  справжність.
Так  мені  і  треба.

Руки  ламались  в  камінь.
Душі  ламались  в  слова.
Ти  відчайдушний  воїн
та  правда  не  завжди  твоя.

Слово  не  завжди  діло.
Діло  не  завжди  слово.
Ти  перепона  світу.
Ти  поза  його  колом.

Стан  перетину  світу.
Дух  незламний  тремтить.
Плачуть  скошені  квіти.
Вітер,  на  зло,  лиш  мовчить.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.      Перемкніть це життя на інше

Перемкніть  це  життя  на  інше,
промотайте  наївний  сюжет.
Переплюнуть  творців  це  гірше,
ніж  словами  встромити  багнет.

Перемкніть  цей  канал  чорно-білий.
Все  тут  сіре,  нема  кольорів
і  життя  якесь  невагомо-сіре,
бо  не  видно  в  траві  снігурів.

Перемкніть,  промотайте  свідомість,
форматніть  жорсткий  диск  почуттів,
зробіть  все,  щоб  створити  клона,
тих  дітей,  що  з  інших  світів.

Вставте  картку  із  чіпом  в  долоні
і  зчитайте  усі  імена.
Не  пульсує  вена  у  скроні,
бо  душа  відлетіла.  
Вона  вже  не  твоя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.      Не забувай мене, бо я не вірю в забуття.

Ти  тримав  її  годину  в  востаннє  за  руку,
коли  сідав  за  цей  клятий  болід.
Ти  хотів  від  неї  сина,  потім  онуку,
та  у  пам'яті  залишив  лиш  слід.

Нахлинуло  тебе  тоді  адреналіном,
ти  гнав  болід,  зриваючи  вітри.
Ти  мріяв  про  прогулянку  із  сином,
та  вже  не  зможеш  його  в  школу  провести.

Десь  на  крутому  повороті  
ти  обігнав  суперників  усіх.
Та  кров  з'явилась  в  тебе  в  роті,
ти  оступився,  вилетів  у  сніг.

Ти  навіть  не  помітив,  як  заснув
навічно,  перейшовши  грань  свободи.
Та  ти  не  зміг  від  неї  відректись.  
Вона  була  все  ж  неземної  вроди.

Ну  ось  і  все,  вже  час  тобі  втікати
у  світ  безплотних.  Кличуть  голоса.
Ти  плакав,  ти  не  міг  нічого  знати.
Тай  не  потрібні  зверху  ці  слова.

Прощай  моя  єдина,  неповторна  жінко.
Прощай  тобі  кажу  мій  сенс  життя.
Тебе  я  незабуду  хоч  і  гірко,
не  забувай  мене,  бо  я  не  вірю  в  забуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.      Доля ЛЮДИНИ

Тебе  убили  в  дев'яності,
За  те,  що  ти  ні  в  кого  не  стріляв.
Тебе  знайшли  холодним  на  помості.
Ти  від  знемоги  тихо  замерзав.

Тебе  заслали  в  Соловки.
Ти  плакав,  кров'ю  умивався.
Три  рваних  рани  в  голові,
Ти  з  смертю  в  піддавки  не  грався.

Тебе  цар-батюшка  згубив
За  те,  що  не  вгодив  нікому.
За  те,  що  правду  говорив,
За  те,  що  вижив  після  царського  дур  дому.

Тебе  убили  мстиві  вороги
У  п'яній  бійці,  видавши  за  свого.
Їх  гострий  меч  і  рух  руки
Вп'ялися  точно  в  тіло  сина  твого.

Тебе  на  палю  татарва  кидала,
Перед  султаном  хотіли  уклонить.
Та  вража  кров  нічого  так  й  не  взнала,
У  чому  є  жага  землю  батьків  любить.

Тебе  забили  в  Київській  Русі.
Ти  мовчки  падав  у  безодню.
Ніхто  не  протягнув  тобі   руки,
Хоча  колись  кричали: « Маєш  друзів  сотню.»

А  у  одній  міжплемінній  війні  
Тебе  проткнула  ворога  стріла.
Такі  ось  смерті  всі  твої  сумні,
Та  є  ще  не  написана  одна.

У  тридцять  третій  рік  нової  ери
Твоє  тіло  поряд  з  Богом  розп'яли.
Тоді  ти  взнав  хто  є  творцем  живої  сили,
За  кого  будеш  умирати  крізь  віки.

Тобі  є  ім'я.  Ти  ЛЮДИНА.
Ти  не  простий  чийсь  брат  чи  чоловік,
А  Бога  ти  вінець  творіння.
За  ІСТИНУ  тебе  вбиватимуть  весь  вік.

 

 

 

9.      Мадам, месьє

Мадам,  месьє  не  витирайте  в  мене  шмарклі.
Ну  годі  стримувати  кров  із  носа.
Залийте  всю  стелю,  а  то  тільки  зо  дві  краплі.
Скажіть  чому  ця  дівчина  знову  боса?

Мадам,  месьє  купіть  собі  забаву,
не  треба  битися  руками  в  мої  груди.
Коли  в  останнє  ви  провідували  маму?
Зате  по  ресторанам  ви  встигаєте  усюди.

Мадам,  месьє  мені  ви  остогидлі.
Картата  постіль  і  крутий  парфюм.
Мадам,  месьє  ви  просто  культурне  бидло,
яке  ґвалтує  всіх  під  соціальний  шум.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10.  Тільки в очі птахам більше не дивись

Тепер    я  зрозумів  чому  тебе  колишні  обзивали,
кричали  в  трубку,  що  ти  курва, сука.
Вони  тебе,  як  виявляється,  не  знали.
За  цей  грішок  спіткала  бідних  мука.

Тебе  так  просто  не  збагнути  людям
та  й  ти  себе  не  можеш  розкусити,
тому  і  рвеш  стосунки  лиш  відчуєш,
що  хтось  вже  звик  тебе  любити.

У  пошуках  себе  ти  йдеш  по  трупам.
Нікчемні  люди  прив'язавшись  обпеклись.
Тепер  лежать  здихаючи  по  купам,
ніхто  не  підніме  свій  погляд  ввись.

Ти  намагаєшся  хоч  щось  в  собі  змінити:
волосся,  колір,  стиль  життя,  слова.
Та  ти  не  зможеш  довго  це  терпіти,
це  не  твоє,  тебе  все  нудить,  болить  так  сильно  голова.

Та  знову  зранку  ти  надінеш  маску
і  знову  дуриш  світ,  людей,  себе.
Чоловіків  нахабством  заганяєш  в  краску,
а  що  із  ними  далі  тебе  це  не  ...хвилює.

Та  впаде  на  весні  цілющий  дощ,
дзвінком  розірве  чорну  свиту.
Ти  оживеш,  насправді  наче  хтось
забрав  твої  гріхи  і  залишив  душу  вмиту.

Тоді  ти  не  згадай  нікого  і  ніщо,
тоді  ти  просто  усміхнись.
Живи  ти  так,  немов  нічого  не  було  
і  тільки  в  очі  птАхам  більше  не  дивись.

 

 

 

 

 

 

 

 

11.  Спасибі за небо в середині мене.

Під  небом  блукають  монахи.  
Монахам  в  ночі  простіше
дивитись  на  небо  крізь  плахту.
В  ночі  життя  веселіше.

Під  небом  блукають  пройдохи,
ховаючись  від  злиднів  і  болю,
знаходячи  десь  відраду,
здобувши  життя  і  волю.

Під  небом  блукає  воїн.
Воїну  потрібна  відвага
та  ворогів  сотню,
щей  побратимів  ватага.

Під  небом  блукають  діти,
здобувши  життя  безцінне.
Вони  ще    не  знають,  що  жити  -
це  завжди  збирати  каміння.

Під  небом  блукає  вітер,
повітря    несучи  нестримно,
погані  думки  усім  витер.
Спасибі  за  небо  в  середині  мене.  Спасибі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12.  Саундтрек життя

Я  стану  саундтреком  твого  життя,
хоча  воно  уже  нікому  не  потрібно.
Щось  вмерло  в  душі  це  очевидно
і  знову  всі  слова  ідуть  у    забуття.

А  ти  помрій.  Ідеш  ти  тихим  містом
і  настрій  наче  гарний.  День  ясний.
Життя  твоє  наповнює  хтось  змістом,
та  зміст  цей  інколи  брудний.

Приходиш  ти  на  станцію  невчасно.
Автобус  твій  давно  уже  пішов.
Ти  дістаєш  навушники  і  плеєш
і  поринаєш  слухати  бітлов.

Та  десь,  поміж  відомих  треків,
заплутається  пісенька  одна.
Ось  та,  коли  подарувала  мені  вечір,
ось  та,  така  відома  і  сумна.

І  знову  в  памяті  прокрутиш  кіноленту
тих  божевільних  декілька  годин.
Я  залишусь  для  тебе  саудтреком
твого  життя.  Курю  на  станції  один.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13.  Десь на станції (СУКА)

Я  не  бачив  такого  ніколи.
Я  б  неповірив  ніколи  в  житті.
Десь  на  станції,  ось  так,  випадково,
плакав  хлопець  й  тримав  щось  в  руці.

Біля  нього  лежав  худий  пес,
придивишись  помітиш,  що  сука,
бо  щенят  було  шестеро  десь.
Їхній  лай  розривав  тишу  звуком.

А  хлопчина  дивився  на  небо
і  питав  у  Бога:  Чому?
Він  зробив  те,  що  не  треба  -  
по  закону  пішов  у  тюрму.

Матір  рідна  за  два  з  лишнім  років
не  приїхала  його  обійнять,
влаштувала    життя  й  здобула  спокій,
а  на  сина  тепер  їй  начхать.

І  життєва    складна  та  наука
за  урок  заплатиш  сповна.
Хто  є  мама,  а  хто  просто  СУКА
хлопчина  збагнув  це  й  погладив  щеня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14.  Ти не приїдеш в моє місто.

Ти  не  приїдеш  в  моє  місто.
Це  особисте,  дуже  особисте.
Ти  не  наповниш  його  змістом.
Мені  тут  тісно,  без  тебе  тісно.

Ти  не  пройдешся  моїм  бульваром,
твоїм  базаром,  моїм  пожаром.
Ти  не  побачиш  стару  вежу,
а  я  все  стежу,  тебе  бентежу.

Ти  не  появишся  в  повітрі
в  моєму  світі,  хоча  б  на  миті.
Ти  не  даруєш  поцілунок,
а  я  у  клунок,  себе  в  дарунок.

Ти  вмерла  два  століття  тому,
а  я  з  дурдому  пишу  додому.
Таких  як  ти  нажаль  не  буде
і  світ  забуде,  мене  й  тебе  забуде.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

15.  Повертаються лише божевільні

Повертаються  лише  божевільні,
задихаються  лише  коханням.
Вони  знову  поруч  вільні.
Все  сказано  простим  вітанням.

Все  сказано  простим  привіт
і  у  очах  засяє    вогонь,
і  перевернеться  знову  світ,
а  ти  струни  душі  тронь.

Повертаються  лише  назавжди,
віддаючи  усе  до  краплі,
і  їм  не  треба  чужої  правди.
Вони  забули  домашні  капці.

Повертаються  лише  справжні
до  останнього  подиху  тіла.
Вони  будуть  надзвичайно  гарні
бо  любов  у  них  іще  не  зтліла.

Та  зробити  так  важко  крок.
Повертатись  -  важка  дорога.
І  проймає  судома,  ток.
Та  бути  без  тебе  незмога.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

16.  Я вже втомився від сваволі гаманців.

Я  вже  втомився  від  сваволі  гаманців.
Свободи  слова  вже  ніде  немає.
Ми  не  клянемо  устрій  праотців
й  навіщо  нам  боротися  незнаєм.

Навіщо  відвойовувать  своє  майно?
Ось  те,  що  прадіди  руками  відбивали
в  бою  із  німцями,  місячи  багно.
Про  це  скажи,  що  в  книзі  не  читали.

А  ти  сидиш  і  гадиш  на  життя.
Яке  воно  не  справедливе  і  убоге.
І  згадуєш  що  підеш  в  небуття,
проклявши    неодноразово  Бога.

Ну  що  ж  ти  вибираєш  шлях,
де  будеш  йти  й  картати  долю.
Для  тебе  вже  ніщо  жовтоблакитний  стяг
і  наплював  давно  на  рідну  мову.

Я  вибираю  жовто-синій  колір
і  гімн  просочений  в  крові.
Мене  бадьорить  рідний  простір
землі,  що  не  дістанеться  тобі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

17.  Присвята Українському народові

Заплюватися  б  кислотою,
щоб  по  тілу  опіків  багато,
щоб  дивилися  на  мене  люди
і  кричали,  кричали,  що  хватить.

А  я  буду  плювати  і  далі.
Який  світ  така  і  людина.
Всі  обупльовані  владою  разом  -
ми  одна,  бомжацька  країна.

Де  людей  за  тварин  не  рахують.
Де  кидать  на  кожному  кроці.
Ти  не  впевнений  чи  прийдеш  додому,
коли  просиш  здачу  в  маршрутці.

Бо  у  арках  чатує  бидло.
І  пляшка  летить  у  пику.
Вибачай  сьогодні  дівчино,
бо  твій  хлопець  вкоротив  собі  віку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

18.  танець - це приправа

Тихо  ступнями  стаєш  на  крихке  скло,
тихо  плачеш  ти,    употай  від  всіх.
Людям  скажеш,  що  нічого  у  вас  не  було
й  ударить  у  серце  чийсь  зрадливий  сміх.

Але  поки  танцюй,  кружляй  несамовито,
здіймайся  вверх  і  падай  сміючись.
Кохання  твоє,  ще  покищо    не  вбито,
сказала  доля,  життям,  все,  граючить.

Нехай  всі  рухи  будуть  рвані,
нехай  в  думках  наступить  параліч,
а  ти,  цей  танець,  присвяти  коханій,
з  якою  по  житті,  ти  йшов  пліч-о-пліч.

Останні  ноти  вже  звучать  сьогодні,
і  ти  безсили,  падаєш  на  стіл.
Вона  не  бачила,  як  ти  на  передодні
очима  їй  сказати  щось  хотів.

Задиханий  і  загнаний  звірюка,
в  очах  твоїх  видніється  лиш  біль.
Кохання  не  взаємне  -  то  є  мука,
а  танець  -  це  приправа,  просто  сіль.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19.  Заради ніжності. (Божевільна ніч)

Нестримна  ніжність  виринає  з  твоїх  рук,
жар  почуттів  зїдає  моє,  спрагле  тіло.
Ми  починали  вечір  так  не  сміло,
а  закінчили  все  в  полоні  еротичних  мук.

"Візьми  мене"-  лиш    ти    вустами  шепотіла,
все  посміхалася  і  цілувала  шию,
а  на  душі,  у  мене,  все  горіло,
бо  я  хотів  тебе  і  ти  мене  хотіла.

В  танку  чи  в  такті  ми  зливались,
блукаючи  в  тенетах  насолоди.
Не  бачив  я  прекраснішої  вроди,
твоїх  очей,  коли  ми  пощепки  кохались.

Ця  ніч,  ці  рухи,  вчинки  божевільні
нам  не  забути  навіть  через  роки,
хай  вижима  життя  із  нас  всі  соки,
заради  ніжності  ми  поруч  знову  вільні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20.  РОКИ БІЖАТЬ (шалені мрії)

Роки  біжать  і  зморшки  вже  на  тілі,
думки  літають  нижче  ніж  колись,
а  очі,  все  ж,  вдивляються  у  вирій,
і  в  подумках,  з  птахами  б  пронестись.

Думки  про  вічне  душу  вже  не  гріють,
та  інколи,  в  житті,  буває  навпаки.
Старенькі  люди,  сидячи  на  лавці,  мріють,
зжимаючи  при  цьому  руки  в  кулаки.

І  згадують,  коли  були  малими.
Шаленство  долі,  простота  думок.
Могли  собі  дозволить  бути  злими
і  першими  зробить  на  зустріч  крок.

Але  реальність  правила  диктує  сміло
і  люди  всі  стають,  з  роками,  вже  не  ті,
бо  забувають,  з  часом,  як  могли  уміло    
шалені  мрії  втілювать  з  наснагою  в  житті.

 

Володимир Айвенго СТОЛЯРЧУК