* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПОЕЗІЇ

09:40 17.01.2013

ПОЕЗІЇ

 

Ейфорія

 

        Ейфорію врию

        В ТЕБЕ вмию.

        Чудеса підрию,

        Вийму і залию,

        Закопаю і вкопаю,

        Влию і зламаю,

        Вір мені,

        Я це справді знаю.

Оголену по стелі розкладу,

Таємничу мрію покажу,

І в пустелі, далі ніж ті стелі,

         Вищі ніж те небо,

         Далі ніж ті скелі.

Інтонація залеглого життя,

Одразу перетвориться в биття,

Отруєна і схована від сну,

Розкута і спрямована в Весну.

Необмежена нічим,

Вільна і вподобана легким.

           Вії звільняться,

           Охолонуть,

           Кригою покриються,

           Тіло вмліє,

           Крапельками,

           Дощиком полиє.

           Знову ми зрадієм,

           Як ті, діти в мрії...

 

      Старий ладнай на лад свій

                                                                      Сергію Рубніковичу

...А мріями колишуться десь діти

Продовжують кумедні вірші все читати,

Ладнають сім'я у завіти,

І трипільців не перестають вивчать.

 

Залеглі відчуттями, що є фантастичні квіти.

Дарунків видимих про незнаний світ.

А та «Акторка» вільна і розкута дівка,

І тую сварку ти забуть, то є свитка.

 

Крізь очі заглядай,

Крізь промені сліпучого кохання,

Ладнай на лад свій,

І між тим одне запам'ятай :

                  Любити й жити, -

                  То є різнії висоти.

Кохання то є сходинка одна,

За нею сходинка життя,

І так без пауз,

Часопис пишеться, Біжить неспинно...

                   Любити й жити в унісон.

                   Давай, Старий, ладнай.

 

 

 Сценка про нове у сковорідці

 

Дизайн у сковорідці оновився,

Каміння вітер пронизав,

І як тоді у світі довелося,

Насправді я цього не знав.

 

Майнуло хвилею у груди

Від далеку, від самого єства,

Провідали нас божевільні люди,

Додали новії дива.

 

Повільно полетівши в зорі,

Зазирнувши в частиночки себе,

Я досі не у собі

А десь, між спостереженням у морі.

 

З вином пронизаний, як скелі,

В легкому дивному напливі,

Я пародіюю сяйво зір,

Я дивний, я легкий, я в небі,

І в пустелі, я в горах,

Я веселка, насправді гарну винайшов я сценку!

 

***

Коли я йшов дорогою небесних чад,

То озирався все назад,

Чекав то «стопа», то чудесний краєвид,

А зараз я чекаю лиш твоїх очей,

І серця гук-та-гук!

Від цього я вже трішечки відвик!

 

Балада

Слова до сина

 

Від усього лови своє творіння,

Від пір'їнки черпай свій сенс,

Від багацькості життєвих Змагань,

Від кохання і солодких надбань,

Головне все у міру сприймай.

 

Іноді, може і час в оману ввести,

Ти жне зважай,стійко вгору іди,

Своїм переконанням слабкість не дай,

Сенс своєї цілі ти знай,

                                Відверто Бажай.

 

А поки лунатиме твій дзвін Бажання

Пірнай у дивосвіт і незнання,

Вітайся з долею на Ти,

Вчепись за бороду і йди.

Встигай насолодитись жіночим станом,

Долай все впевнено, збагненно.

 

І знай: «Всі усюди були

               і всіх знали,

               Але прийшов Час,

               і всі повмирали.»

 

Від того Ти запам'ятай,

Що час не спинний, Він іде,

                       біжить

             неспинно..

        

Вирій споглядань

 

Заполонивши все повітря,

Кімнати сну, звуків, говоріння,

Тоненька шия, волосся, піднебіння.

 

Перлинні мрії, вирій споглядань,

Я тяжію від твоїх надбань,

Звивин, ягід, коливань.

 

Статура, горбики,тепло,

Лавина пламенева,

Ти ж божественне вино!                               

 

Попіл

 

Попіл кривдить,

          з недовірою димить,

Нитками тягнеться,

                                у мить...

Мізерно спостерігає,

          благає,- «Не Тушіть!»

Але ж всі знають,

               Життя - лиш мить...

                            

Бажано...

 

Бажано до мрії йти,

До сподівань.

Летіти високо,

Без знань,

 

Та думати про юність, старість..

Маленький келих чистого вина.

 

То просто так,

То назавжди, -

  Брутальний вигляд метушні.

 

Володар добра

 

Одягнуті у ноги,

                    Одягнуті у серце на Землі,

І всі, так чітко, без проблем живі.

І справді є живі без толку,

Без рук, без пальців і без зору.

 

Але хто має волю,

Хто має промінь у душі,

Той володіє небом,

Схилами і вітром.

(Не тільки на землі.)

 

Тому без провини творіть же Ви добро,

Бо то є справжня воля, а не зло,

Тая примха - найбільша на землі

Дана в руки - володієш Ти!

І тут - ти лідер, і тут - ти обираєш Сам,

Свою стратегію план завоювань.

 

Хоч ти далеко не є співак і не актор,

Але це ти - Володар над своїм добром!

 

Хвиля

 

Барвистий звук

Лоскоче внутрішні мірила.

Могуча сила

Підбадьорює наш слух.

Окремим кроком

Рівно підпливає хвиля,

Зламавши тишу

Розправляє дух.

 

***

 

У разі безвихідного пилу

Миттєва злість, короткий вдих,

І разом з тим моя вразлива сила

Жагуче захолоне вмить.

 

Окрім гнітючого кефіру

Кров прикипає до облич.

Рятівники моралі-миру

Приймають свій комічний вид.

 

Не гідні оплесків слова,

Безглузда маячня пуста розмова,

Із тисячі одна стає слухняна і прозора.

 

Все поступове, все нове - на щастя...

І зліть так само як і все

Мине і зміниться, і згасне.

 

Правда чоловіка

 

Я хочу дарувати вам квіти,

Пити з вами домашнє вино,

Діставати з небес краєвиди,

(Чи ви хочете так? мені всеодно.)

 

Я буду слухати ваші «теревені»

Робитиму так, як захочете ви,

А однієї сутінкової ночі

Ви задасте запитання мені:

-Чи існують якісь передмови?

Я відповім:

- Лиш Ти моя мила, лиш Ти...

- Чи існують абзаци, можливо, прологи?

- Лиш Ти моя мила, лиш Ти...

 

Та прийде час я відправлюсь в мандрівку

Збагатити морально-етичний закон.

З'являться нові, гарні кобіти

І з неба посиплються зіроньки знов.

 

***

Вермут, шматочки шоколаду,

Не залита рана сьогодні на сніданок.

Осінь - крадійка, проспівала серенаду.

Дощ. Мокре листя. Холодний ранок.

 

 «Віддячливий момент»

                      І

У строфі помічено контакт,-

Брехня! Важливість зради.

Майстерно вигадав той факт,

Який зв'язав мене в кайдани.

Я сам собі встромив це лезо

Де важіль потягнув униз

І щось на довго залишив сюрприз

Який творив в мені самотню злість.

Своїм противником назвав добро

Без питань обрав в друзяки зло

І почав творити чортзна-що.

Та тут на зрізі сорому цікавість підтесала:

«Чи існує в світі плата за віддячливий момент?!»

то є скриня грошей, чи умілий комплімент,

гарні квіти чи «посмертний» монумент?

Боже, підкажи скільки ж коштує «віддячливий момент»?!!

От і зараз Він мовчить...

Так само, як тоді коли я його питав,.. він промовчав..

Та потім  я почув глухі, знайомі  кроки

насторожився, занервував,

кіпішувати я не став

швиденько двері відчинив,

сказав: «До речі, а я якраз на Вас чекав»

Ввійшов прілічно вдягнений чувак,

Який не церемонився «Прівєт і Здрасті» не казав,

Представився, як Ангел Совісті -

«тримайся брат, твій час настав..»

                             ІІ

Тріснуло небо, посипались думки,

а з ними важко, а без них не ти.

Я все то слухав і мовчав,

а «Він» усе викрикував, кричав

свою зневагу мені в обличчя проявляв,

Ламав усього на шматки, ножі гострив

і в груди один за одним їх встромляв!

Таку розмову ми вели...

доба в добі минула, засвітало.   

Я ледь до пам'яті прийшов,

Помітно удався в тугу,

Нестерпний біль у грудях

Підказав мою відверту думу:

«Я так звик все у світі зневажати,

пити, лаятись і при цьому не соромитись.

Обурює мене моя відверта безтурботність,

водночас злить оточуючий світ,

який у рамках лицемірства,

Німими рухами - рибою мовчить.

Моє слово дограє останній акт.

Схиляю голову,

                          вина в мені..

Приймаю

               Вашу

                         відповідь.

Хоч так.

               Хоч ні..»   

    

   Фантазія

 

Чому це Ти, так пильно дивишся на мене?

Чому в твоїх очах презирство?

Чи ти цікавишся, чи ти малюєш в мені себе?

Чи ти уявляєш, що ти в небі?

Чи може, моїх очей зелене сяйво колискове

тебе привабило і вбило?

Та ні, мабуть, ти думаєш, що я дурний,

що маю бороду «красиву».

Або ж, представила себе у ліжку,

голу...і поряд я, «з бородою» вже пестую тебе

і поцілунки л'ються по тобі,

мов та лавина із гори

по персах, пальчиках, по шийці.

І я вже ніжно, водночас сильно

і жагуче обіймаю тебе...

- «Сигарети маєш?» -

Такий кидок почув я

в бік фантазії моєї.

 

***

Індустрія, драбини,

сходи, будинки,

скелі, кораблі,

тунелі, стелі,

стіни, поверхи,-

 «Ти справді в заперті!»

Планети,орбіти,

астероїди, комети,

зародження зірок,

червоний, жовтий,

синій - ілюзія,

запланований курок,

конфлікти, сварки,

відчуття, зачаття,

словом суєта... Питають:

«До чого зводиться життя?..

...До підсумку?..

...До смерті?..

...Чи до каяття?..

Я відповім

коли зведу життя!..

 

***

Світає світло,

Згасне лиш вночі.

Нестримні крила,-

Досконалість в далечінь.

 

Нетлінно колихає,

Щось важливе у житті,

Перлинно обирає,

Мить... - зупинкою світів.

 

***

Ламає всього на шматки,

Шматки з собою забирає.

Це не дія наркоти,

Це печаль так налягає.

 

Із сторінки на сторінку

Волочуся по шляху,

Залишаю за собою

Працю предків беручку.

 

Пропікає нетерпіння,

Сутінки пітьми сумні,

Заважає зневажання,

Порожнеча у мені.

 

                                                     «життя відколи життя»

                                                                                     Р. П.

 

життя відколи життя

і ми тут не перші люди

життя відколи життя

так буде і не вдієш нічого

змінити? - відвертий обман

цілі? - відволікаючий туман

віра? - ніким не зломима

             але теж хибна вуаль

тіней багато світло одне

воно ж таки діє

воно ж таки є

у тому абсурдність

у тому є бунт

не створюй кордонів

цінуй все що є

брати і сестри

ми ціле - одне

тіней багато

світло одне...

 

 Тонкий шаленства стук

 

Збагни цю мить:

Тонкий шаленства стук,

Це як то так?

А все ж не так!

Квапливо думаючи так,

Прогноз удався б навмання.

Авжеж, прислухавшись, Впізнав -

Два місяці в очах Твоїх.

А той шаленства стук,

Придавлює до стінки мук.

Лиш, руки твої я тримав

І стінки мук відходили на мить.

А зовнішня зима твоя,

В середині гарнісінько кипить.

Грайливо дихає ранкова посмішка твоя.

 

***

хоч до чого брались

хоч у що вбирались

хоч у що повірили

на що сподівались

якими шляхами ходили

кров'ю і потом

з землею зріднились

а що їм до цього

без нас вирішили

печать на сонці поставили

пара пророків

це все закріпили

сказати то сказали

а чи почули

хто питав

не обертатись

от що нам сказали

а хто обернеться

той згрішив

не вимолить благословення

корись тебе тут не існує

- ти тінь

а світло хто

невдале запитання

довгенько ще так

по світу кружляти

дехто на місці

серед саду

а дехто у місті

в підземці в метро

та все одно

одне до ладу будувати

хто як зумів

хто як навчився

і вибір один за вами

чи вас закопати

чи може спалити

у домовині чи без

якщо схочете

можна й забальзамувати

однак не в тому суть

«до сраки» все

минуле майбутнє і нове

у цю мить

мов життя прожити

у цю мить

мов сам на землі

у цю мить

кохати до нестями

у цю мить

любити й не жить

у цю мить

весь усесвіт у серці

у цю мить

на тлі дороги вічних

в тунелі світла дочекатись.

 

Я чую...

 

Я чую голос, ТОЙ, що знає,

Я чую, ТОЙ, що пише,

Мені у зошит, мої вірші.

Я пензлем, намалюю,

Ніби сам, присвячу душу,

Себе увіковічу, не я, але я мушу.

Не я, але я мушу,

Донести слово честі,

Донести до вершини,

Сталі і прозорі,

Вірні, не здоланні, мої світи

Пліади буднів.

От так і лине далі й далі,

ТОЙ голос, що я чую.

Продовжую, малюю і вирую,

Поезію в життя і правду у слові...

Але якщо трапиться не днина,

І Бог вимкне в мені слух,

І не буде Того, що пише,

І не буде голосу, що знає.

Це ж як тоді,

Коритись будням?

- Ні, ...Ні НІЗАЩО!

Я всіх лікарів підніму,

Усі ліки віднайду.

Усіх мудрих познаходжу,

Усі стежки обійду.

В позасвіт загляну,

Але вірша поверну.

Без «СЛУХУ» й дня не проживу.  

 

***

Акторські примхи

надломлена душа

акорд мажорний

не обійтися без ножа

Сердита сутінь

зима зима зима

гілки ще з листям

гірка без крику самота

Дорожче грошей

ром на кораблі

тепліше пива

у горах «нєштяки»

А що зігріє

шрами - витвори мистецтв

рубець на шкірі -

Браво Програв усе гравець.

 

 

 

***

Мовчанням ізтерезаний,

благаю бути порізаним.

Віддати все народжене,

забрати все відібране.

Молитися про повернення,

сваритися за розлучення.

Ділитися враженням,

повертати все зараженим.

Віддай мені моє,

Відай прошу!

Навіщо тобі грім?

Дощем благаю

І вулканом,

І всім стихійним лихом.

...У тобі,

В тобі я весь!

Але залиш хоч крапельку мені.

 

          На мрії

 

На мрії я згадав про Нас...

Дива, чи то такий час?

Непорозуміння та ворожий стан.

Таке ж не здавна в Нас?

 

Згадати сили я не маю,

Все так буденно стало,

Навіть серця не впізнаю.

 

Мабуть загрались?

Чи то так здавалось?

-  Сприймали зовсім ніяку там не гру!

Чи знов таки здавалось?

 

Не в силах зрозуміти, цю ворожу схему,

Структуру твого розуму, характер твій,

Не звичний він для мене.

 

Я люблю твої очі,

Статуру, сором'язливе «хочу»,

Люблю коли ти п'єш водичку,

Люблю коли ти бавишся в незвичку.

 

Люблю, Люблю, Люблю!!!

Чому тоді,... «чому»?

Дива, то мабуть час такий.

  Була зима...

 

***

Паралелі будинкові

З ними кольори у змові,

Горизонтні межі,

Далечінь тримають у мережі.

 

Квітки і кава..

Помірно падає з небес,

Квітки і кава, то є секс.

 

Повітря скрите в призмі,

Вдихай і видихай в холодній кризі.

Ловлю життя, ловлю в тобі,

Ловлю твій язичок, беру собі.

 

В руці, неповний келих.

П'янкі й сором'язливі очі, тих

 

Простих, і незрівнянних днів...

Чаклунства меншає у пляшці,

Рятують очі, від них і я сп'янів.

 

Помірно сходить до небес,

Її чарівний подих, то є секс.

 

***

Хай падає каміння,

Так падатимуть люди,

Повз них пройти не вдасться,

Стогнатимуть, зціпивши зуби.

 

Кістки ламатиме їх стогін

Вітрила все сильніш  в напрузі,

Завтра й ми у чергу станемо,

Але сьогодні ми все в змозі.

 

«Чи буде ваша ласка?»

Даруйте, - це лиш маска

Не стану вибачатись

В обіцяного люду.

 

Виконувати просять

Обов'язок за гроші.

У крайнощах країна,

Крива стара провина.

 

Мою втрачену дитину

Волочать по дорозі.

Тоді я теж все в змозі?

«Тату, падає каміння!»

 

Так падатимуть люди,

Коли у циферблаті клюне,

Майстерня сліз заграє,

А зараз Ми все в змозі.

 

Сергій ВОЙТОК