* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ВІРШІ

20:36 03.03.2011

ВІРШІ

Сміється сонечко в моїм віконечку.

І осінь золотим махне крилом.

 В моєї осені лиш скроні в сивині.

І я до осені іду селом.

Сонце, мов літечком, зібрано житечко.

 І хліб, мов золото, вже на столі.

В моєї осені лиш скроні в сивині.

 Але серденько ще віє теплом.

Що жде побачимо, роки  відзначимо. Зберемо дружно всіх ми за столом.

 В моєї осені лиш скроні в сивині.

 А літо сонячним махне крилом.

08.10. 2009


Поезія

                Поезія - це стан душі

 Глуши її, чи не глуши.

 Вона то ніжністю палає,

 То буреломом завиває.

 То кличе вдаль, зове з собою.

То перед носом вмить стіною Повстане, й згине, як билина.

Всього лиш лічені хвилини Зупиниться, і лине вдаль.

Шукай її чи забувай, їй все одно.

Вона не чує! Порою душу й біль лікує. Тамує подих, щем вбирає.

Але зовсім не заважає.

 9.07 08


Про мову

Твердять: «Спочатку було слово».

слів утворюється мова.

 Мова матусі - миле слово. Казкове — пісня колискова..

Слова вітання : «Будь здоровий!

Здоров'я зичать, гарне слово.

Не слово - лепіт ще дитини.

Він, наче, пісня солов'їна.

 Нас зігріває і голубить,

 Бо хто з нас діточок не любить? Слова буденні і урочі.

 Як слово мовиш, дивись в очі.

Чи воно щире, чи правдиве,

Бо кожне слово має силу.

Бо словом лічать і уб'ють.

Словами болю завдають. Словами серце розривають. Словами душу убивають.

Слова вразливі не від Бога. Нехай це буде засторога.

Ти пам'ятай про це, мій сину,

За словом ще стоїть людина. 30.06.08.


Мама

Мама-найдорожче серцю слово. Слово мама першим ти промовив. Потім слів було і є багато.

Та для всіх нас найрідніше - мати.

Мама в перший клас нас проводжала,

Із світів далеких зустрічала.

Мама працювати вчила й жити.

Як же нам матусю не любити?

Мама ніжить, пестить нас, голубить, Бо ж ніхто, як мама, нас не любить.

В слові цім мого дитинства світ: Рідна хата і криниця край воріт.

Цвіт калини, мальви біля тину.

Буду вдома чи в світи полину.

Запах чорнобривців відчуваю,

Коли рідну маму я згадаю.

Де б не був, завжди спішу додому. Тут бальзам, що забирає втому. Життєдайна сила, злету крила.

Тут все рідне. Все тут серцю миле.

Чи дорослий ти, а чи дитина.

Нема мами, значить-сиротина.

Знай, так є і так було роками:

Сивий дід - дитина, бо жива ще мама. Знають всі, і не мені вас вчити:

 Бережіть матусю рідну, діти!

Дні летять. Життя - це мить.

А з нами - всі роки й віки

Ця святість - МАМА!


Про тата

Мій батько яблуні садив,

 Щоб кожен рік садок родив. Той цвіт - тепло його долонів. Що збереглося й до сьогодні.

Хоч серце в вічність відлетіло. Тепло його завжди нас гріло. Ми батька будемо пам'ятати,

 Бо він для нас був батько й мати.

Він нас навчав у світі жити, Хлібець пекти і борщ варити.

І про добро не забувати,

 Про менших і родину дбати.

Цінити працю і людину, Жаліти старця і дитину.

І щоб не бачити пітьми, Лишитись між людьми, людьми.


Отчий поріг

Лиш ступила ногою на отчий поріг. Мій святий, дорогий, рідний мій оберіг, Ти мене колихав, у світи проводжав. Ти на мене чекав і завжди зустрічав.

Всі тривоги мої і болі, і жалі

Залишились навіки твої і мої.

Ти серденька мого живильна роса.

Ти ж бо радість моя, моя вічна краса. 29.01.08

Моя хата

Я люблю тебе, моя хатинко!

Ти моєї долі оберіг.

Знаю те, що де б я не бувала,

 Жде на мене рідний твій поріг.

Тут тепло залишилось від тата.

Тут мене матуся сповила.

Моя доле, рідна моя хато,

Скільки в тебе ласки і тепла!

Лиш одна, ти, все про мене знаєш. Пам'ятаєш болі і жалі.

Кожен раз мене ти зігріваєш, Коли хилюсь низько до землі.

Ти мене в дорогу відпускала.

І манила, кликала здаля.

Як цілитель, ти мене підняла.

Силу для життя мені дала. 15.02.08.


Село

Село моє - це вся моя родина

Це - світ дитинства, мамина країна.

Тут рідне все: садок, ставок, хатина. Тут я зростав, і звідси в світ полинув.

Тут пісня серце й душу розривала. Мене матуся з татом тут чекали.

 Моя колиска - рідна моя хата,

 І в будні, й в свято друзями багата.

Квіти весняні, бурі, сніговії.

Тут перші мої кроки і надії

 Збувались, по-дитячому, красиво. Казковий світ, тоді я був щасливий.

Село мене в дорогу проводжало. Стара тополя завжди зустрічала. Шепіт її листочків відчуваю

Коли додому, в гості, поспішаю.

5.09.07

 

 

Живу в селі, у всіх на виду. Тут ділять радість і біду. Село моє - моя сім'я.

В селі родинонька моя.

Тут все життя як на долоні,

 З дитинства і до сивих скроней. Тут вже нічого не сховати,

Бо всі тут знають: як вас звати.

Знають тут маму, батька й діда. Тут ділять радості і біди.

В селі до всіх вітатись треба, Це - етикет і це - потреба.

Слова вітання дуже щирі: Здоров'я тут бажають й миру. Тут треба в очі всім дивитись.

А головне - не гоноритись.

Тоді тобі всі будуть раді,

Ніхто не стане на заваді.

 Тут дружать всі: дорослі й діти,

Бо в дружбі треба вік прожити.

Тут все село - немов родина. Радість на всіх й біда єдина. Селом в дорогу проводжають, Оплакують і зустрічають.

Село - колиска мого роду і українського народу.

2008 рік


Моя вірна кохана дружино!

 

Моя вірна кохана дружино!

У чарівну осінню днину

З ювілеєм тебе вітаю,

 Від усього серця бажаю

Довго-довго у світі жити

І довічно тобі не старіти.

А надворі ще бабине літо

Сріблом-златом на сонечку сяє.

 Краще тебе для мене немає.

Я люблю тебе, моя зоре.

Ти ж бо в радості і у горі

Завжди поруч одна, єдина.

Ти - серденька мого половина.

 Не журись, що надворі осінь.

Ми ж у гості її ще не просим.

 Милуватися будем літом,

Щоб у парі нам вік прожити.

Ти - чарівна моя господиня,

 В цілім світі одна, єдина.

 Біля хати в нас квітнуть квіти.

 Ще любові вогню не згасити.

 Моя мила, синам моїм мати,

Я бажаю тобі ще багато

 По цій славній землі ходити

Й святкувати ще соте літо!

18.10.2001


Дружині

Я скажу тобі рідна, кохана.

Ти для мене - єдина, жаданна.

В дні буденні і в дні святкові Підберу я чарівне слово,

 Що зігріє і приголубить.

 Бо серденько одну тебе любить. Я зігрію твої долоні,

Подарую п'янке безсоння.

Обніму, пригорну, поцілую,

Море квітів тобі подарую.

Ти ж для мене, кохана, єдина, Вірна подруга і дружина.


ПРО ДРУГА

Як добре мати поруч плече друга:

Чи це коханий, чи дитячих літ подруга.

 Тоді не страшні болі і тривоги,

Бо поруч друг надійний, друг від Бога.

З ним можна радість й біль навік ділити,

В вогонь і в воду йти не одне літо.

Якщо душа замовкне, але в нього

Завжди знайдеться ключ до серця мого.

Він не схандрить, за гроші не продастя, Завжди підтримає і відведе напастя.

Він не сфальшивить, завжди поруч буде. Такої дружби я довіку не забуду.

У дружбі давності й границі не знайдеться

Тут радість почуттів рікою ллється.

Якщо впаду, то поруч плече друга

 Підтримає, розвіє біль і тугу.

Такому другу сотні літ прожити

 Всі побажають: онучата й діти.

Друг вірний завжди нехай поруч буде, Дружіть, любіть і будьте вірні дружбі, Люди!..

(Усім моїм друзям присвята)


Про пісню

Чуєш, пісня лунає?

В ній і радість, і біль.

Вона силу давала, як козак йшов у бій.

В ній матусіна ласка і любов, і краса,

Світ добра, диво-казка і дівоча коса.,

Цвіт калини і вишні, і черешня в саду. Вона радість овіє і розрядить біду.

В пісні небо і сонце, і добро навіки.

З нею бранки в неволі і в бою козаки. Пісня - доля народу, що на битву встає.

 В ній тепло землі й квіти,

І дитинство моє.

2007р.

Рушник

Український рушник. Хто не бачив його? Він пройшов крізь віки й буревії.

 Але вірність зберіг й чистоту почуттів.

 З ним ніколи душа не старіє.

В нім тепло від землі і засіяна нива,

Древо роду мого, ніжний знак Берегині, Що вогонь той хатній зберігає повік.

 Крик народження в нім.

З рушником чоловік відійде в небуття.

 На весільний рушник, щоб продовжить Життя, наречена стає.

На святім рушнику хліб сватам подає.

Над вікном і на покуті він, над дверима. Рідний нам, дорогий нам усім оберіг.

 Про це знає навіть дитина.

 В нім матусі любов .

І не треба тут слів.

З ним в дорогу далеку проводжали синів. Оберіг цей святій, і щоб всі про це знали, Своїм дітям батьки рушники передали.

 І, бажаючи щастя і долі нам з вами, кажуть: «Нехай стелиться доля, вам, рушниками!» 2.06.07.


Пам"яті  Зозулі Ірини Миколаївни

 

Був день святковий, мить уроча, І хтось примітив: в неї очі чомусь сумні. Співали діти...

 Мир, май, весна, вона раділа.

 Все зеленню кругом буяло, цвіли сади, сонце сіяло, Співали птахи.   А за годину?!

Цей сон страшний і не збагнути,

Невже то Господу не чути дитячий крик?.,.

 Земля вже ноги не тримає

 Додолу Іру зве, та падає...

А ДімаГоспода благає, - „Спаси її!" Всього лиш мить,  чи то хвилина. Несамовитий крик дитини: "Спаси Ті!"! Тане почуто...

Чи ж то ми Господом забуті? Вона ж,   як мама...

Вмить нестало, серденько битись перестало, Світ опустів, сонечно згасло, замало жила... Передчасно забрав, ти Господе, з собою.

Для нас, вона була сестрою. Для школярів, як рідна мати. Усіх уміла шанувати.

Яскраво, чесно в світі жила, любила світ, людей любила

, Ти ж нам як сонечко світила, Ти ж нам, як матінка була

, Та передчасно ти пішла,    у другий світ!

Ти ж нас усіх учила жити: любити друзів, світ любити.

Дітей в науки світ вела, дороговказом їм була.

Найяскравішою зорею в сузір "ї школи,

 Бо сім "сю, для тебе школа та була,

Чому ж так рано ти пішла?

Весна кругом, палають квіти. Спішать усі, батьки і діти. Останній раз тобі вклонитись, Віддати шану...

Мить прощальна. Звучать пісні... та поминальні!

 А голосу твого не чути.   Як же це так?

Ще не забуто твій голос й спів під час концерту,

 І глядачів аплодисменти і посмішку, твою чудову, Врочисте слово, рідну мову, якою вміла говорити. Порадувать чи утішити. Ти все могла...

Чому ж так швидко і передчасно ти пішла?! Розлуки біль непоправима.

Дорослий ти, а чи дитина, та смерть нікого не питас:

 Прийшла й спокійно забирає. Забрала   й Іру.

Пройдуть роки. Сонцем ясним, Засвітиться лиш образ красний.

Чи променистою зорею Він засіяє над землею. 

Більш не дано...

А на могилку лягли квіти.

Земля їй пухом, - кажуть діти,

 І вічна пам "ять!

Пам "ять   вічна, у серці  житиме довічно.

 

      9 травня 2008 р


БЕРЕГИНЯ

Берегине, богине добра,

Захистила не раз ти людину:

 Від нещастя, від горя, від зла

Рідна земле - моя Берегине.

Дбала ти про добробут хатній

 Діток пестила й оберігала.

Ти на варті стояла завжди,

Всю родину не раз захищала.

Образ твій на святих рушниках,

 Що жіноча рука вишивала.

Берегине, у твоїх руках

Доля квіткою вмить розквітала.

Всемогутня заступнице - ненько моя,

 Образ твій у тризубі навіки.

З ним не раз в бій ішли

Й перемогу здобули твої

Сини, діди, чоловіки.

 Хай навіки живе світлий образ Життя:

Богородиці - Берегині.

І нехай не згасає ніжність й ласка твоя,

 Берегині - хатньої богині.

20.09.2005

 

 

Є святість на землі є й заборона.

Одному засть, а другий, попри всі закони,

З вогню хапне і переконаний що правий

Хоч втратив гідність і забув про славу. Пройдуть роки.

 Він може й схаменеться,

Коли назад все на своя круги вернеться.

21.05.09

КВІТНИ, ЗЕМЛЕ

Рідна земле, дай силу,

Щоби ноги носили.

 Щоби билося серце,

Дай водиці відерце,

 З джерела до схід сонця.

Щоби в кожнім віконці

Було світло ясненьке.

Щоб був люд здоровенький.

Окропи все росою,

 Й ту траву під вербою.

Щоб напаслась овечка.

Літо вже недалечко.

Квітни, земле, квітками,

На полях колосками

Жита та ще й пшениці.

Щоб зібрали пашницю,

 Й привезли до комори.

Вже зерна цілі гори.

І спекли коровай .

 Земле, ти розквітай.

20.05.09


РУШНИКИ

Це й рушник вишивала матуся

До світлиці зайду і всміхнуся .

 Сонцем сяють її вишиванки,

Рушники й сорочки самотканки.

Рушники - обереги дитини,

Шила матінка на самотині.

Скільки ж нічок вона не доспала!

Цю красу на роки вишивала.

Різнобарвно, або одним тоном

Шила, хрестиком, гладдю, з наклоном. Душу й серце красі цій віддала.

 Навіки, для дітей вишивала.

 В вишиванках душа моєї неньки,

Цвіт калини, волошки синенькі,

Виноград, мальви цвіт, чорнобривці, Васильки, колоски, ружа й м'ята.

 Все тут є: чим земля українська багата. Все тканину шиттям прикрасило.

Глянеш оком, тут все серцю миле

Й любе, й нічого більше казати.

В цій красі залишилася мати.

Руки в жилочках, ніжні руки в мозолях, Вишивали на щастя й на долю.

Цей рушник - вічна пам'ять про неї: Берегиню родини моєї.

14.03.09

БАТЬКАМ

Сад весною цвіте біля хати.

Всі дерева садив для нас тато.

Хоч у вікна зима заглядає,

Та любов тата вічна, триває.

Кожен раз спішимо ми додому Привітатись, вклонитися дому,

Разом з тим поклонитися тату,

 За столом посидіти у хаті.

Батьку рідний , тобі многі літа

 Ми бажаємо! Ми - твої діти.

Хоч чоло твоє снігом покрито,

Ми для тебе ще просимо літа.

Тебе любимо, таточку рідний,

Вдень, вночі, і у пору обідню.

Ти ж для нас найрідніший, татусю!

За твої многі літа молюся.

Прошу Бога, щоб дав тобі віку,

Ще й здоров'я, здоров'я довіку!..

Нехай довго живуть мама й тато,

 Щоб було нам куди приїжджати.

Бо рідніше батьків в нас немає.

Ми вас любимо і поважаєм.

21.03.08


Пам'яті героїв Бадабару

(Вічна пам 'ять воїнам-афганцям)

Вже 20 років, як сини, не повернулися з війни.

Кому потрібна та війна? Синочка в матері нема.

Не дочекалася на друга ні наречена, ні подруга.

Страшна війна Афганістан...

Боєць бувалий той Афган, як страшний сон забути не може.

Як ніч прийде, він на сторожі.

Закриє очі і біжить, і автомат в руках держить.

Знесилений впаде і встане. Темно в очах, гори Афгану.

То по пустелі він іде. Води ні краплі, ледь бреде.

Кроваві рани, слід лишає. Він йде, сердешний, поспішає.

В очах туман, сили немає. На землю впав.

Не пам'ятає, кільки лежав...

Очі відкрив, над ним душман все цілиться, та не стріляє.

Значить - в полоні...

А скільки тих ночей безсонних!

Душевні муки, рвані рани. Пекло страшне в Афганістані!

А вдома мама сина ждала. А Батьківщина? Не чекала...

- Попав в полон, ти - дезертир! - казав усім так командир.

Назад повернення немає, бо на таких, тюрма чекає.

Навкруг лиш гори та душмани...

За поворотом - смерть Івану. А як тоді хотілось жити...

Ще ж молодий! Двадцяте літо на цій святій землі прожито.

О Бадабар - тюрма Афгану, але ж вона у Пакистані!

Тут Віктор став Абдурахманом.

А Саша наш Ахметом став. Ну а Сергій?

Сказав нам він: »Його ім'я - Ісламадін»

Чому все так? І не питайте! Щоб зберегти життя, ви знайте,

Що полонені, ще й слов'яни, приймали віру мусульманів.

Боліло серце з горя, з страху. Тепер усе в руках Аллаха.

Минали дні... Ішла війна. їх тішила думка одна:

Нас звільнять,- думали вони. Бо ж для Вітчизни ми- сини.

Крізь грати, бачив наш Іван в небі щодня «чорний тюльпан». Горе.. .Страшна війна в Афгані.. .А полонені в Пакистані Зіграли свій футбольний матч. Щоб вирішить одну з задач: Узнати, скільки маджахедів їх стереже в часи обіду?


Коли усі пішли в мечеть молитися Аллаху,

Охороняв бійців душман, якого вбили змаху.

І полонені воїни-повстанці в Бадабарі, без пострілів і

Без утрат, військову базу взяли.

На базу, зразу ж в Пакистан, примчався сам Рабані.

Він обіцяв хлопцям багато: Червоний хрест, свободу зразу ж.

А сам, стрілять віддав накази.

Війна страшна, горить пісок... Дай, Бог, продержаться часок!

Не за горами перемога, а там уже прийде підмога.

Держались довго. Знав Іван, що Віктор наш-Абдурахман

Віддасть усі знання і сили щоб вистоять. Хлопці раділи.

Надія є: всі жити зможуть! Наші вже поруч, допоможуть.

Тепер вже ворог йде до Аду. Бомби летять, рвуться снаряди.

Усе змішалось: кров і земля, тіла й свинець.

Мабуть, усім буде кінець.

«Чорний тюльпан», а за ним зразу ж,

Радянські воїни, з спецназу Альфа за наказом.

Всього три дні, і впав Афган. Поруч кордон і Пакистан.

Четверть години, щоб спецназу фортецю взяти-військову базу.

Там наші хлопці-полонені, ще й ворогів сили силенна.

Та не судилося їм жити.. .Свинцем і кров'ю земля злита.

Душман звіріє, окружляє, кільце тісніше зажимає.

Тюльпан вернувся, згасла надія. Ні, не здійсняться наші мрії!

Назад повернення немає.. .Ворог фортецю окружляє.

Ні, не здамося! - всі рішили...Чинили опір скільки сили.

А потім в небо всі злетіли, хоч на землі лишилось тіло...

Тут не одну знайдуть ще кістку-підтверджеяня про чорну звістку.

А вдома жде синочка мати.. .Вістки немає.

Буде чекати

16.02.09.


РІЗДВО

Зіронька зійшла із небес ясна

Це ж Хрестос наш народився в яслях.

 Звістка радісна по всьому світу лине:

Сина Божого Марія народила.

Це - любові чистота й блаженства,

Мир і віра в Боже верховенство.

 Бо ж ту силу до кінця нам не впізнати. Таїна... Нам слів не підібрати...

Сина Божого родила мати.

Радість і утіха немаленька,

В плоті сам Ісус заявився.

Радіє ненька.

Немовля - син Божий, він- Месія.

Кожен, хто почує звістку цю, радіє.

 Облетіла всі кутки новина:

Божого родила мати сина.

І земля радіє, й небо, й сонце, й зорі,

Бо ж Спаситель народився вчора.

 Люд зневірений й убогий знов

Спасенний і зігрітий буде Богом.

 Знай, у цьому таїна і засторога,

Й усвідомлення: ми не забуті Богом.

Добрим, чесним, працьовитим

Людям ласка Божа.

Сила повернеться й благочестя

Віра в майбуття, любов і честь,

Радість вічна і сердечність, і утіха,

Усмішка зігріє морем сміху.

В день Різдва хвалебна пісня лина

Матері, що породила сина.

Ожила надія. Хай спокуса згине...

А вертепи звечора до ранку.

Божий син родився на світанку.

Радість в спілкувавші, вхід від

Сили в силу, вхід в прозріння

На шляху до вічного спасіння.

Тому Й пісня по всім світу лине.

Зцілення молящого не мине.

 Очищає людські душі й тіло.

 Будь спасенна, ненько - УКРАЇНО!

08.01.10        р

 

 

сходинки

Маленька донечка для мами і для тата

А підросте до підмітати стане хату

Роки летять...

До школи поспіша дівчатко:

Косички, бантики, вона вже не малятко. Вродлива дівчина, красуня, Афродіта,

 Бо розміняла вже вона двадцяте літо. Вона - кохана, наречена і дружина Матуся - мама для маленької дитини. Роки летять...

Не зупинить їх не впіймати

Дивись: вона уже й бабуся для внучати. Так все життя проходить, мчиться , Але з нами :

Дівча-матуся і бабуся - рідна мама . Нехай роки ЇЇ не сиплять сивиною

Для нас матуся завжди буде молодою.

 Це знають всі: дорослі і малі у світі Бабуся - мама, вічно мама, своїм  дітям. Про старість мами, любі діти,

Ви подбайте...

Любіть , шануйте рідну маму,пам'ятайте.

26.02.09.

ЛАБІРИНТИ ЖИТТЯ

Летять роки ,біжать літа.

Усе минеться.

Доброта відлунням тихо озоветься.

 А далі? Як хто поведеться.

Одному слава і медалі

Другому - лико на сандалі.

Тому лиш на печі сидіти,

Ще іншим - в дзеркало глядіти,

Де відображення правдиве

Закони світла - це та сила:

Яка усе фіксує й бачить,

Як в гору йдуть, і хто що рачить.

 Щоб мати все , владарювати,

З кого що здерти, кому що дати.

 Кому кінець і небуття.

А хто, у вирії життя,

Все грабане, по трупах піде

Й забудеться : що сам наслідив.

 Й буде на когось там пиняти

 Казати: з краю моя хата.

Та час прийде і зрозуміє,

Що наслідив, сказати не сміє.

 Й буде на комусь злість зганяти,

 Казать: « Не крайня моя хата.»

Живіть, пануйте, пийте й майте

Та ні на кого не линяйте.

 Не все замиють і замажуть .

Вродливість дзеркала покажуть.

28 .02.09.

  

ПАМ "ЯТЬ

Проходять роки, не згора любов.

Життя - це святість, нічого й казати.

І я згадав , як у світи пішов,

 Коли залишив в хаті маму й тата.

 А навкруги, чужії береги.

Потрібно все пройти і шлях здолати.

Та пам'ятав, що на мене завжди

Святая пристань ждебатьківська  хата. Тут все близьке й до болю рідне все.

 Тут все святе, мене тут вчила мати.

Пройшли роки...

Але довічно, я науку мами буду пам'ятати.

Коли на серці біль важка чи мука

Його долає щира та наука.

Проте найбільший біль я відчуваю

Від самоти, від тяжкості розлуки.

 Роки водою змито, що й казати.

 Та я дитинства пристань не забув. Тепло сердець, любов матусі й тата

Я до кончини буду пам'ятати .

28 .02.09.

РІДНЯ

Яка ж то радість, як в родині свято.

Тут не важливо в кого й яка дата.

Тут головне , що всі зібрались разом

 За покликом душі, не за наказом.

Кров - не вода, пора вже зрозуміти.

Повік родинного вогню не загасити.

Цьому вогню не жевріть, а палати.

Зійшлись до хати батьків діти:

Сестри й брати. З дітьми й онуками, Зібралась вся родина.

І біля хати червоніє ще калина

Щоб там не трапилось, слід пам'ятати:

Вони - рідня, одні в них мама й тато.

ПОРАДА

Якщо хвора людина

Сказати я мушу

Перш ніж тіло лічити,

 Полікуйте їй душу.

 Бо здорова душа - то велике діло. Споконвіку було: Дух здоровий то й тіло Вмить здоровим стає.

І не треба тут ліків.

Піддержіть ви морально того чоловіка.

І усмішка засяє, І душа засміється.

Але правду скажу:

Не усім це дається.

07.05.09 

 

Пам "яті жертв політичних репресій.

На Биківнянських могилах.

У лісі тихо, повно люду .

Хіба ж хто з них той день забуде?

Коли кати ,страшні ординці, їх розстріляли поодинці.

Були страшні то дні терору.

 Хоч вижив ти з голодомору.

В тюрму ,у табір чи в психушку. Порядний ти , брали „на мушку"

Кати прокляті!..

Трава буяс,кров"ю вмита,

 Ой, як же їм хотілось жити!..

Тепер ми знаємо откровенно:

 Вони ж - невинно убієнні!!!

Пройшли роки , три чверті віку,

Та не повернеш чоловіка... Синочка,тата,брата. друга,

Тому Й на серці біль і туга.

Зібрались ранги всіх конфесій,

Щоб пом'янути жах репресій.

 Говорять щиро миле слово,

Сам президент веде розмову...

Та їм нікому не відчути те,

Що не дали дітям почути:

Дідуся голос,бабці слово ,

Вона „згоріла достроково",

 Серденько вдержать біль не всилі, Лежить вона давно в могилі!..

А діти-?               

Як прийшлось їм жити?!.

 -Орати поле, сіять жито.

Чуже орати ,аж до скону. Війна...Працюй на оборону!

Хоч ще малий ,копай окопи!

Вперед іди ,назад нікроку,

Бо розстріляють!!!

Дитині рік нема від роду,

А він -„Син ворога народу!

 Його не навиділи в школі,

 Ні в партію, ні в комсомол,

 Навіть до вузу не приймали!. Щоденно серце катували!

 На світі жити не давали.

Кати жили і процвітали,

 А хлопця в армію не брали,

Бо в нього вже клеймо від роду:

А саме:"Снн врага народа".

Лише сира земля все чула .

Старенька бабця не забула:

Як слізьми нічкою вмивалась.

 А скільки нічок не діспала?!

Це знає Бог!..

Хто цей народ?

Страшні ордивці ,що посягнули

На українців, плоть землі.

 Ви ж- нелюди,запроданці

Чи то чужинці ..

Яка ж вас мати породила?.

Якби ж була у бабці сила,

Всіх їх би у річці сліз втопила:

 В морі дитячих сліз ,вдовиних,

 Сліз материнських, в сльозах сина.

Будь проклят кат-ти не людина!!!

Над лісом дзвонять дзвони тихо. Схиливсь дідусь,згадавши лихо. Страшну,непоиравиму втрату,

Той незабутній образ тата.

Незгоені душевні рани...

А скільки сліз, все наодинці!

За що ви їх замордували?

Вони ж- невинні українці!!!.

Дідусь втомивсь,якби ж присісти..

Де ж ви, пайове комуністи?

Ви дивитесь далеко ,вгору .

 

Хто відповість за жах терору?

Де ж ви,анцихристи прокляті,

Ті , що забрали в дітей тата?

Та ще й приходили у гості ...

Будь непрощенні ваші кості!

А мати плакала й мовчала:

Забрати сина угрожали.

 Ви ж мамі вісточку прислали:

 „Помер від раку ",- написали.

А скільки ж років ви брехали?

Знали ж , невинних розстріляли.

Якої ж , й скільки треба злості?

 Більш півстоліття людські кості

По лісу . по ровах валялись...

Лише тепер перспоховались!

Такого неповинно бути !

Цього з роками не забути ...

То ж людно в лісі , ніде сісти.

За все прийдеться відповісти.

 Щоб знали всі .навіть дитина:

 Не поховала мати сина!

Ім'я його на „Чорній дошці".

Будь непрощенні ката кості!

  Ворожі кості того ката,

Який забрав у діда тата!

О,Биківнянські ви могили !

Якби ж ви тільки говорили!

 То розповіли б достоменно

Про кожного ще й поіменно.

Ви мовчите !.. І в лісі тихо ... Мовчанням пом'янули лихо .

А дзвін дзвенить ,а дзвін лунає. „ЖИВИХ ШАНУЙТЕ !-закликає..

 18 травня 2008р.  

Лідія ЧУПРИНА