***

 

Воля неба житній лан

Колихає вітром.

Україно, твій талан –

Як зоря над світом.

 

Як тризуб державний він –

Храму знак зорящий…

Красний світ усіх країн,

Український – кращий!

 

В нім живем (край брата – брат)

З Богом і по праву.

І примножимо встократ

України славу!

 

Воля неба житній лан

Колихає вітром.

Україно, твій талан –

Як зоря над світом.

 

 

 

 

*   *   *

Захистім Україну! Вона ж бо не винна,

Що у декого вже випинаються ребра…

Поки не захолола остання кровина,

Зрозумійте; за неї стояти нам треба!

 

Коли хочемо жити насправді так вільно,

Щоб із нас не сміялася всенька Європа,

Обираймо у Раду дочку або сина, -

Не підкидька-злодюгу з манерами сноба!

 

Обираймо Дочку! Голосуймо за Сина!

Бо для них від колиски Вітчизна – як ненька…

Під руками дітей розцвіте Україна

І весь рід спом’яне в сім’ї вольній Шевченка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РІКА ЖУРБИ

 

Їде мати з України в край далекий.

Бо нелегко стало жити у селі…

Не журавлики підняли в небі клекіт, -

Плачуть дітоньки за матір’ю малі.

 

А сльози їх ячать з-під вій:

Верніться, матінко, назад!..

У царину блакитних мрій,

В чужі не линьте небеса.

 

Пролітають місяці, стають роками…

Кожний ранок біля хати, кожний день,

Як Зоринку, виглядають діти маму…

І не знають, що вона вже не прийде.

 

А сльози їх ячать з-під вій:

Верніться, матінко, назад!..

У царину блакитних мрій,

В чужі не линьте небеса.

 

Ніби свята виглядали, виростали…

Ось, - вони уже в дівчатах, парубках…

Ось, - вони уже самі батьками стали,..

А в очах журби за матір»ю  ріка.

 

А сльози їх ячать з-під вій:

Верніться, матінко, назад!..

У царину блакитних мрій,

В чужі не линьте небеса.

 

 

 

 

 

ПЛАНЕРИСТИ

 

Там, де Дністер хвильне пір’я чистить,

Під Серетом, вигнувшись на сонці,

Піднімають крила планеристи

На крутому галицькому боці.

 

У потоках західного вітру

На поля красуні-Буковини,

Схожі на художника палітру,

Плигають, сміливці, із вершини…

 

Параплани різнокольорові

З пастухами на міцнім мотуззі,

Як на тім пасовиську корови,

Розбрелися по небеснім лузі…

 

То кружляють над селом то виснуть

Під маршів прелюдію музичну…

(Галичанка йде за планериста

Що торік шугнув на грушу-дичку!)

 

В небесах ширяють параплани.

Там, де Дністер хвильне пір’я чистить…

І нема таких між хлопчаками,

Хто не хоче йти у планеристи!

2. Ластівки чужини

 

ПРИВІТАЛЬНА ЧЕСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

 

Вітаю місто величаве

В короні із латинських веж

З слов’янською душею Влтави,

Що прагне вирватися з меж!

 

Тебе вітаю, славний люде,

З чиїх глибин Вацлав і Вітт,

І всі, кого за слово мудре,

За чесну працю любить світ!

 

Щаслива будь, Чеська Державо!

Плекай майбутнє молоде.

Хай збереже тебе й прославить

У тому часі, що гряде!

 

 

 

 

 

 

 

 

ПІСЕНЬКА ПРАЗЬКОГО МАЛЯРА

 

Маляр я у славнім граді Празі.

І, як всі на світі маляри,

По залізних риштуваннях лажу –

Все знизу фарбую – догори.

 

Щонайкращі накладаю барви…

Та, коли охопить туги щем

За тобою, - намалюю хмари

І сховаю сльози під дощем.

 

А коли потіха завітає,

Мов Ікар стою в хвилини ці…

Під ногами Прага золотая

Із моєю долею в руці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГІСТЬ

 

Залетіло в кімнату пташа,

І навпроти сидить непорушно…

«Ой, чия то є рідна душа,

Котрій стало за мною так тужно?!» -

 

Стрепенулося серце моє,

Простягаю  долоні до нього…

Не втікає пташа навзаєм,

В очі дивиться пильно  і строго.

 

За хвилину ж майнувши  надвір.

Щезло там, невідомо куди…

Тільки думки залишила вир

«Чи не сталося вдома біди?,,»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

*   *   *

 

Не чекаю манни з неба

Знаю, моя доле;

Долі, кращої за тебе,

Не буде ніколи!

 

Ця буде, що Богом дана,

Що бідою бита,

Що не раз у мене – Йвана –

Цілила копита.

 

І влучала… а ще влупить –

Чи піде на користь?..

Хто за кривду долю любить,

Виростає скоро!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГОРОБИНА

 

Ще не минула поронька грушева.

Горішенят не випуска горіх…

А де моя подруга задушевна,

Що наводила серденько на гріх?

 

В якім тепер шукати закапелку

На цій і рідній, і чужій землі

Гіркого щастя крапельку маленьку,

Мов горобинку, сховану в гіллі?

 

Хтось, може бути, більше щастя має.

Мені ж маленьке здалося вінцем…

Як горобина, раптом, дозріває,

Вона така ж, як ти, своїм лицем!

 

На все на світі певні є причини.

А кароока причина – моя!

Коли зачервоніють горобини,

Повернуся до рідної і я.

 

 

 

 

 

3. Акварельки для маленьких

 

*   *   *

Ой ти, поро дощова!

Як не ллє – періщить…

Осінь – праля світова,

Пранням душу тішить.

 

Бурим шматтям хмар гримить –

За край світу чути!

Все до приходу Зими

Чисте має бути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРО СЛАВКА І ЛАВКУ

 

Біля річки, на загаті,

Мешка Славко Пелехатий.

Він щодня береться, зранку,

Вимайстровувати лавку.

 

Як брову підніме праву –

Вліво скривлюється лава.

Поведе бровою зліва –

Навпаки уже нерівна.

 

Та хоч Славко не для лавки,

Або лавка не для Славка,

Завтра Славко зробить знову

На всю вулицю обнову!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАВЛИКОВІ «КРАВЧИКИ»

 

Запитали в Павлика:

-         Розкажи,

Де, в якого кравчика

Шапку шив?

Павлик відповів усім на це:

- Не один шив кравчик,

Цілий цех.

Звуться ж тії кравчики:

Великий,

Вказівний,

Середній,

Безіменний і Мізинний

пальчики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІТЕР

 

Осінь. Вітер сіяв трави,

Розносив їх вліво, вправо –

 

Сотні тисяч насінин

З різних трав’яних родин.

 

Закінчивши працювати,

Став зі снігом танцювати.

 

А весною він, легкий,

Радо нюхає квітки –

 

«Їх це сіяв – розносив я!..»

І між трав пірна, щасливий.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРО МОРОЗА-МАЛЮВАНЦЯ

 

Мороз візерунки вночі малював,

До вікон високих тягнувся і… впав.

Забив правий бік, підвернув собі ногу…

За ним прилетіла швидка допомога.

А він до лікарні іти не хотів, -

Тягнувся покласти ще пару мазків.

Насилу забрали вітри Малюванця.

Мокріли шибки розмальовані вранці

І, каже Василько, що вдосвіта чув:

«Чекайте! Я скоро з лікарні втечу!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я ЗНАЮ…

 

Я знаю, святий Миколаю,

Приходиш ти пізньої нічки,

Дарунки для мене ховаєш

І, сонну, цілуєш у щічки.

 

Я знаю. Я знаю. Я знаю…

Та, якось вночі я проснуся…

А в тебе, святий Миколаю,

І очі і личко – татуся!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КАЛАМБУР ПРО ОЛЮ З РОДУ БАРАБОЛЬ

 

Оля з роду Бараболь,

Бараболя з роду Оль…

Здавна предки в Олі –

Славні Бараболі!

Ну, а кожній з Бараболь

Так подібна буква «О»,

Що в найменні Олі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРО ПИРОГИ І КУХАРЯ

 

У одній каструлі

Пироги варилися,

Та чомусь надулись

І почали битися…

 

Витягнув розсварених

Друшлячок поважний

І сказав: «Розварені!

Кухар неуважний!»’