* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПОРА МОГО ПРОЩАННЯ

08:03 24.09.2009

ПОРА МОГО ПРОЩАННЯ

***

                                           Дорога мого життя не була

                                           Встелена пахучими трояндами.

                                           Вона не була рівна, і не була  чиста.

                                           На ній росло колюче терня.

                                           І нерівною вона була, а дуже кам’яниста.

                                           Не раз я падала на ній, і дуже спотикалась.

                                           Я вірила, що треба йти

                                           Вставала, піднімалась і йшла далі.

                                           Я поборола всі страждання, муки і печалі.

                                           Душа моя загартувалась, затвердла, як граніт.

                                           Ніколи я не нарікала на Божий ясний світ.

                                           Любов велику в серці мала, покору, доброту.

                                           Вірила, що цю дорогу в житті своїм пройду.

                                           Я залишилась без батьків, як дев’ять років мала.

                                           Під хатою у бур'яні не одну нічку спала.

                                           Встелили зорі  небо ясне і місяць дивився.

                                           Пам’ятаю, одного разу сон мені приснився.

                                           Бачу маму дорогу. Гладить мої коси і цілує очі.

                                           Я ніколи не забуду тої страшної ночі.

                                           Прокинулась… Я одна. Сова страшно кричала.

                                           Притулилась я до сосни і гірко ридала.

                                           Діточий плач порушив темну тишу ночі.

                                           Собака чорний і страшний дивився мені в очі.

                                           Він на мене не гарчав, не думав кусати.

                                           Він хотів мене про щось запитати.

                                           Чи не страшно мені одній у бур'яні спати.

                                           Люди боялися мене, як бандита,

                                           Злодія, убивці. В хату не пускали,

                                           Щоб через мене їх у Сибір не забрали.

                                           Корови я людям маленькою пасла.

                                           Доле моя невесела, гірка і нещасна!

                                           Хтось дасть одну картоплину, а хтось у лопушку сиру.

                                           І тим цілий день мала дитина жила.

                                           Взутися не було в що. Пальчики

                                           Маленькі до крові оббивала.

                                          Сонечко пекло в головку, хустинки не мала.

                                           Одна жінка на Великдень сорочечку вшила,

                                           А друга маленьку спідничку купила.

                                           Як я трошки підросла і вміла читати,

                                           То поїхала в Сибір своїх батьків шукати.

                                           Кров у жилах стигне, як той час згадаю.

                                           Я знайшла своїх батьків в Красноярськім краю.

                                            Сусіди дали порвані чобітки,

                                            Старенький кожушок, латану хустину,

                                            І відправили в Сибір маленьку дитину.

                                            За що ми так набідились, донині не знаю.

                                            Я знайшла своїх батьків у чужому краю.

                                            Мама мене цілувала: «дитино наша рідна,

                                            Яка ти маленька, і яка ти бідна.

                                            Рукавичок не маєш. В тебе заклякли руки.

                                            Заходи у хату. Скінчились страждання, скінчились муки.

                                            Не кляну я свою долю і не нарікаю.

                                            За що я так набідилась, донині не знаю.

 

 

                                                                    ВИШНЕВИЙ ЦВІТ

 

Мій рідний сад, вишневий цвіт

Бережу в серці багато літ,

Солодкі спогади  плекаю.

Ніколи їх не забуваю.

В дитинстві босими ногами

Топтала стежечку в саду.

Здавалося мені тоді,

Що сад – то рай в квітках барвистих,

Купається у росах чистих.

Соловей росичку п’є,

Зозуля радісно кує,

Сповіщає, щоб всі знали,

Золоті часи настали.

Бджілка кульбабку цілувала,

Таїну їй сповіщала,

Що бачила в лісі весну,

Вродливу, гарну молоду.

Вона сіяла пахучі квіти,

Щоб з них віночки плели діти.

Я бачила на власні очі;

Білий метелик прилетів.

На цвіт вишневий собі сів.

«Привіт вишневий милий цвіте,

Любий друже. Я вітаю тебе дуже.

Довгий рік тебе чекав.

Я без тебе сумував»

Білі стокротки, трава зелена,

Барвінок, м’ята.

Я цілувала цвіт калини.

Не забуду тої днини.

Добрі люди – веселіться,

В сад вишневий подивіться.

Краса велика, душа сміється.

Хай всім вам радісно живеться.

 

 

        РІДНЕ

 

Я приїхала з Сибіру,

То був місяць май.

І рідний мій гай

Дзвенів голосними піснями.

Той спів чарівний,

Незабутній, дзвінкий,

Зберігала у серці роками.

Я побачила ліс,

Який дуже підріс.

Він шумів молодими дубами.

Пригадалось мені,

Як я йшла босоніж,

По зеленій траві за грибами.

Я побачила поле

Широке, як море,

Озимина покрилась росою.

Земле моя рідна!

Я низенько вклонилась,

До землі нахилилась,

І тихо сказала:

«Давно не стрічалась з тобою».

Я від щастя всміхалась.

Я на крилах літала,

І серце забилось в тривозі.

Як побачила я липи старі

За рідним селом при дорозі.

Я їх цілувала,

До грудей пригортала,

І пісню я їм заспівала.

Ви липи медові,

Пахучі, чудові!

У моєму житті настав

радісний час

Я знову вернулась до вас.

За липами біла криниця,

В ній холодна водиця,

І дуже чистенька.

Давно цю воду я пила,

Ще як була маленька.

Спогади в моєму серці

Зовсім не погасли.

Пригадала, як ми колись

Корови тут пасли.

Прийшла я додому,

Бо почула втому,

Вирішила трошки спочити.

О, Боже мій добрий!

Я прошу тебе

Допоможи до завтра дожити.

Я не знаю в чім річ,

Я не спала всю ніч,

Я дивилась на місяць і зорі.

Дуже шкода і жаль,

Що минуле пройшло

У муках, стражданнях і горі.

Вийшла ранком на двір,

І в саду своїм ріднім стояла.

Я дивилась на схід,

Де рання зоря догоряла.

Зустріла світанок,

Сонячний ранок,

Черешні і вишні

Покрилися цвітом,

І бузок синім цвітом покрився.

І в цю мить несподівано

Соловейко маленький з’явився.

Він для мене співав,

І мені розказав,

Що в мій сад кожен рік прилітав.

Щоб передати вам спів,

Не знаходжу слів.

Ту чудову красу

Я у серці ношу,

І ніколи забути не можу,

Я забуду тоді,

Як настане мій час,

Як я руки на груди положу.

 

            ТЮРМА

 

Старенька матуся

В тюрму йде до сина.

В світі найдорожча

Єдина дитина.

Я любила його

І мала надію,

Що старість похилу

Біля нього зігрію.

Босі ноги ступають

По замерзлій дорозі.

Дорога – як скали,

Іти вже не в змозі.

Старенька полатана

В неї хустина.

На плечах звисає

З сухарями торбина.

Хуртовина шаліє,

Гучить, завиває,

І снігом старенькій

В обличчя кидає.

Промокла, трясеться,

Ніхто не жаліє.

Стареньку матусю

Ніхто не зігріє.

Стоїть, схилилась на дорозі,

Тримає палицю в руках.

Я не пройду цей довгий шлях.

По зморщенім старім обличчю

Сльоза скотилася остання.

Прийшла пора мого прощання.

Хуртовина стихла,

Вітер зупинився, дякувати Богу.

Піднялася помаленько,

І пішла в дорогу.

Нарешті добилася

До міста Чорткова.

Під брамою стала,

Московського вартового

Вона запитала.

Чи може він передачу

Прийняти дитині.

Насилу я добилася

До Чорткова нині.

«Твого сина засудили,

Двадцять пۥять років дали,

Вчора його поїздом

У Сибір забрали».

«Значить нема мого сина?»

Матуся тихенько сказала.

Похилилася на землю,

І більше не встала.

Старенька мати вже ніколи

Не побачить дорогого сина.

Лежить під брамою тюремною

Нежива людина.

ЛІТЕЧКО

Як любо жити

В теплому літі,

Радість велика

Діється в світі.

В Дністрі купатись,

Грітись на сонці.

Як добре жити

В рідній сторонці.

Свіжих грибочків

До схід сонця в лісі назбираю,

Насолоду велику

Від цього  маю.

Повітря чисте

В лісі густому,

Щаслива йду

До свого дому.

У горах рідних

Зілля цілющого я назриваю,

Запас великий

На зиму  маю.

Звіробій, материнка,

Чебрець пахучий,

Рута, м’ята, розхідник жовтий,

Любисток високий,

Полин, мати – мачуха.

Ягідки глоду і шипшини,

Є всяке зілля літньої днини.

Рідним полем

Ходити люблю,

Золоті колосочки

Ніжно голублю,

До серця пригортаю,

Щиро цілую,

В місячну нічку

В полі ночую.

З зірочкою вечірньою

Я розмовляю.

Спів солов’я

Чути у гаю.

Ясний місяць світить

Мені ув очі.

Як дуже гарно

Тут серед ночі.

Запах поля

У серці  ношу.

У бога  здоров’я

Я щиро попрошу.

Хотіла б хоч трошки

В цім світі пожити.

Все, що я маю,

Буду любити.

Любов велику

До квітів  маю.

Кожен день з ними

Я розмовляю.

Червоні маки,

Сині волошки,

Білі ромашки

Голубі сокирки в житі.

Я їх зриваю,

Кладу у воду,

Довго дивлюсь

На їхню вроду.

Завтра раненько

Піду у садочок,

З чорнобривців і айстрів

Сплету віночок.

Дам до віночка

Червону рожу.

Я той віночок

На Хрест положу.

 

            МІСЯЦЬ МАЙ

 

Багато літ з тих пір минуло,

Як я була ще молода,

Згадалася мені весна.

Це було сорок літ  назад,

Прийшла у свій зелений сад,

І сіла трошки відітхнути,

Цього не можу я забути.

Калина цвила у саді.

Здавалося мені тоді

Що буде вічно так в житті.

Вже сад старий і я стара.

Куди ж поділася краса?

Піти у сад снаги не маю,

У хаті вік свій доживаю.

Куди ви ділися, роки?

Такі щасливі, молоді.

Хоч раз присніться ви мені

І принесіть солодку мить,

Хай серце в грудях не болить.

 

ВЕСНА

 

Раз прийшла я в рідні гори,

Був весняний теплий день,

Сіла трошки відпочити.

Раптом голос з лісу чую.

То зозуля так кувала.

Ку-ку, ку-ку голос мій:

Стій!Ти, зозулько золота,

Я на тебе рік чекала,

Щоби ти мені кувала».

 

СПОМИН

 

Дуже хотілося мені

Приїхати до свого краю.

Посидіти біля Дністра,

Походити в зеленім гаю.

Сибір далекий і холодний

Зустрів мене, як вовк голодний.

Серце стискалося від болю.

Мені хотілося на волю,

На Україну, в світ прекрасний,

Такий чудовий, гарний, ясний.

Тут сонце щедро гріє,

І лан широкий зеленіє.

Розлогі липи і тополі

Ростуть собі в широкім полі,

І дуб могутній при дорозі…

Серце стискалося в тривозі.

Додому рвалося воно,

У сад вишневий, у село,

В дитинство бідне, босоноге.

Я там сиділа край дороги,

Дивилася на божий світ.

Вдихала там пахучий цвіт

Бузку, жасмину, черемшини.

В думках я линула з чужини

До дому рідного, до хати.

Росте барвінок, рута, м’ята,

Чебрець пахучий і калина,

Розкішна мальва коло хати.

ЇЇ садила рідна мати

На розі дому, край вікна,

ЇЇ давно уже нема,

Пішла вона у світ

Далекий і не знаний.

Ми всі підем в одну дорогу…

 

ВЕСНЯНИЙ РАНОК

 

Струмок прозоро корінь миє,

Теплий вітер з поля віє.

Над Дністром пливе туман,

Дністер щасливий, начеб пан,

Хвильми тихо він гойдає,

Бо на серці радість має.

Лунають співи голосні.

Як дуже радісно мені!

Як добре в цьому світі жити.

Тут можна трошки відпочити.

 

 

 

СОН

Одного разу уночі

Гарний сон мені приснився.

Що кує зозуля в гаю,

Співають дуже солов’ї

В зеленім лузі на Дністрі.

Я рано йшла у чисте поле,

Стерня у ноги трошки коле.

Ступаю боса на  росу,

Розвіяв ліс мою косу.

Яка щаслива я була,

Але недовго. Сон пройшов,

І ніч пройшла. І згасло все.

І лиш лишилася коса,

Але не та, що в сні була.

А сива – сива.

Тому що молодість пройшла,

А старість наступила.

 

ТУГА

 

Вночі не сплю, все думаю

І вдень не дрімаю.

Чомусь радості у серці

Більше я не маю.

Від життя дуже втомилась,

І підкралась туга.

Нема кому пожалітись,

Бо не маю друга.

Усі мене поневажать

І з мене сміються.

Від страждань великих

Дрібні сльози ллються.

Ніхто мене не розрадить,

Ніхто не жаліє,

Одна сиджу в темній хаті,

В грудях серце мліє.

Люди страшні і жорстокі

Брудом обливають,

Осудять, кепкують,

Про мій біль великий

Не знають, не чують.

Голову униз схилила,

Тихо йду додому.

Про душевні муки

Не скажу нікому.

Хай вороги не сміються

Над горем  журбою.

Я тихенько поговорю,

Місяцю, з тобою.

Ти засвітиш у віконце

До моєї хати,

Я з тобою поговорю,

Потім піду спати.

Зірочку вечірню

Візьму за подругу,

Забереш мою печаль

І розвієш тугу.

ДУМИ

 

Довгі холодні ночі

Наводять на душу сум,

Спати я зовсім не можу,

Маю багато дум.

Думаю я, що давно вже минула

Тепла весела весна.

Не знаю. Коли наступила

Люта холодна зима?

Лежу в холодній не паленій хаті,

Не світить мені ясне сонце,

Свистить, завиває

                        марка хуртовина,

І снігом кидає в віконце.

Ще згадалась мені щаслива,

Прекрасна пора.

І добре я знаю,

Що більш не верне

Ніколи до мене вона.

ОСІНЬ

 

Осінні дні такі короткі,

Дуже сумні, похмурі.

Чого ж так важко на душі?

Бо літо проминуло.

Пташки співати вже не хочуть,

Збираються в дорогу.

Відчують на своїм шляху

Горе і тривогу.

Тужно курличуть в горі журавлі,

Чомусь не веселі, а дуже сумні.

Може тому, що дорога далека,

Може зустріти їх небезпека.

А може тому, що треба летіти,

Можуть в дорозі

Їх крильця  зболіти.

Ви не сумуйте, мої журавлі,

Вернетесь  знову до нас навесні.

Ми вас зустрінем, ми вас чекаєм.

Тепер щасливу дорогу бажаєм.

 

ОСІННІЙ ЛІС

В далині від села

Зажурився осінній ліс.

Листочки його золоті

Вітер на землю поніс.

Щасливий був ліс навесні,

Співали у нім соловۥї.

На зеленій галяві

Дозріли суниці червоні,

Їх діти зривають,

Кладуть у гарячі долоні.

 

 

ЛЮБОВ І НЕНАВИСТЬ

 

Любов і ненависть

Зустрілись у лісі весною,

Завели розмову вони між собою.

Любов була ніжна,

Привітна, ласкава,

Як сонечко ясне, від щастя сіяла.

Любов цілувала листочки зелені,

На дубі, ліщині, на грабі, на клені

Помітила любов

листочки  різьблені,

Папороть росла у травичці зеленій.

Пухким оксамитом мохи розрослись.

Ненависть на любов

З коса поглядала

Була вона зла,

Заздрість в серці мала.

Нахмурила свої брови,

Чорніша від ночі.

Злобою вона подивилась

Любові в очі.

Ти думаєш, що краса

Мені серце гріє,

І дає вона мені до життя надії.

Ненавиджу я людей,

Звірів, пташок.

Перекреслюю красу

І топчу ногами.

Зневажаю  любов,

Будем  ворогами.

Усміхнулася любов,

Махнула рукою.

Я прощаюсь назавжди,

Подруго, з тобою.

Любов любить правду,

Ходить в позолоті.

Ненависть чорна і страшна

Плаває в болоті.

 

               ***

Мені ти спалахнув немов зоря,

Така далека і така зваблива.

Побачимось – і оживаю я,

І по дівочи трепетно щасливо.

Твій милий погляд серцем я ловлю,

Щоб душу перемучену зцілити.

Я живу, радію і люблю,

Бо тебе не можу не любити.

Хто я для тебе? – Крапля випадкова,

Яку травневий дощик загубив.

В житті бувають злети і падіння,

Бувають радощі, терпіння,

Любов буває і розлука.

Життя моє – велика мука.

Сиджу одна у хаті я,

За вікном шаліє хуртовина.

Мене гріє любов твоя,

Така велика і єдина.

Я твердо вірю ти прийдеш,

За вікном кроки твої чути.

Ти не забудеш дорогу до мої хати,

Цього ніколи не може бути.

Хай лиє дощик проливний,

Хай град  кусає моє віконце,

Я добре знаю, ти прийдеш,

І усміхнешся, як ясне сонце.

Подзвони мені, подзвони.

І до себе мене запроси.

Я приїду, прийду і прилину,

Не надовго, на мить, на хвилину.

Усміхнусь, подивлюсь

В очі сині, чарівні, глибокі,

Найдорожчі вони, одинокі.

Через них я не маю спокою.

Недоспала багато ночей,

Не забути мені тих очей,

Вони всюди постійно зі мною.

Як не бачуся довго з тобою,

То страждаю від горя і болю.

Маю в серці велику муку,

Тяжко зносити довгу розлуку.

Як голос твій ніжний почую,

Не плачу тоді, не сумую.

Люба твоя розмова.

Не жалій для мене щирого слова.

В цім злобливім, зрадливому світі,

Боюся тебе загубити.

Крім мене не зможе ніхто,

Тебе так вірно любити.

Любов – це гарячий вулкан,

Водою не можна його залити.

Хай палає він в  наших серцях,

Поки будемо жити.

 

                 ГОЛУБКА

 

На зеленій ліщині голубка сиділа,

Три дні не спала, не пила, не їла.

Голівоньку ніжну на крак положила.

«Чому не літаєш. Голубонько мила?»

«Не хочу літати, бо пари не маю,

Сама не злечу до зеленого гаю.

Кожна пташка в лісі вірну пару має,

Щебече, радіє, весну зустрічає.

В гніздечку тепленькім

Діток буде  мати.

Не буду я в тому лісі літати,

Хижий орел голуба мого убив,

Біль і страждання мені залишив».

Заплакала гірко голубка біленька,

Ніхто не пригорне до свого серденька.

Дощик холодний день і ніч лиє,

Крилечком ніжним ніхто не прикриє.

Сумно голубці на цім світі жити,

Нема кому горя свого відкрити.

Сидить бідна голубка на зеленій ліщині,

Дні доживає одна в самотині.

Не судилось голубці щасливою бути,

Кого так любила – не може забути.

 

 

              БІЛЬ

 

Ти, моя муко, ти мій болю,

Ти відпусти мене на волю,

Хай моє серце не страждає,

Хай не плаче, не ридає.

Я хочу в світі вільно жити,

Хочу мріяти, любити.

Все хочу знати і всюди бути,

Потім померти і все забути.

Я  -- багата дуже людина,

Маю розум і серце маю,

Більш нічого не бажаю.

Маю сонце, повітря, воду,

І місяць світить мені з неба,

І зіроньку ясну  увечері маю.

І солов’ї мені співають,

Для мене квіти розцвітають.

Дякую, Боже, царю небесний,

За світ цей зугарний, світ перелесний.

 

           Мета в житті

 

Темна ніч зустрінеться з днем,

А зима пострічає весну.

Крізь муки і біль, сльози і сум,

Я до своєї мети ще дійду.

Я хочу щасливою стати,

Я хочу любити, страждати,

Я хочу творити писати,

Я буду старатись.

Для мене кордонів нема,

Я ще молода,

Хай збудеться моя мета.

Мене не злякають вітри, буревії,

Мене не злякають сніги, заметілі.

Мене не стривожить дощ проливний,

Мене не зупинить холодний град,

Я буду боротись, я піду вперед.

Дороги немає назад.

 

           МОЄ БАЖАННЯ

 

Грошей багато, золота, срібла,

Я, милий Боже, в тебе не прошу.

Я тільки молюсь, щиро благаю,

З мене зніми ношу важку.

В холоді, в голоді, в злиднях великих,

Моє дитинство кудись відійшло.

Серце моє обливається кров’ю.

Як я згадаю його.

Юності в мене майже не було,

Вона майнула, як подих весни.

Юність моя ніколи не цвіла,

Як розквітають весною сади.

Молоді роки, не спишіть, почекайте,

Я хочу пожити ще з вами.

Не почули мене, відійшли назавжди,

Попрощавшись махнули руками.

Несподівано, незапрошено,

Старість зловіща в мій дім завітала.

Чи схочу прийняти її до себе,

Про те, вона не спитала.

Хмарою чорною, дощем проливним,

І вітром холодним старість

Закралась в моє життя.

Я переконана, гарний час не повернеться,

Нема вже назад вороття.

Ніченька темна і дуже холодна

В довгім безсонні завжди проминає.

Серце утомлене і дуже зболене

Ніколи спочинку не знає.

Забирайтесь від мене, чорнії думи,

Не буду я з вами дружити.

Я хочу радіти, сміятись, співати.

Я хочу ще трошки пожити.

Хай проходить зима, сніги, хуртовини.

Хай минають муки, печалі, страждання.

Я хочу дожити до тої пори,

Щоб побачити весняне світання.

Дуже хочу полежати

Під вишнею в холодочку,

Загоріти на пісочку,

Подихати рідним лісом,

Понюхати квітку глоду,

І пірнути в чисту воду.

В ріднім Дністрі скупатися,

І свіжих сил набратися.

Посидіти під вербою,

Розлогою і старою.

І тополя моя рідна

Тихо у воду заглядає,

Місця кращого немає,

Як в Летячім під горою,

Місяць світить над водою,

Зіронька біля нього

Теж світити помагає.

Від щастя і радості

Моє серце завмирає.

Туман сірий постелився,

І роса траву покрила.

Україно рідна, мила!

Я у серці радість маю,

Мій багатий любий краю,

Я  пишаюся тобою,

До Бога руки зношу,

Для тебе миру прошу.

Сонця ясного благаю,

Будь здоровий, рідний краю!

Якщо не вірите мені,

Завітайте у Летяче.

Тут зустріне вас краса,

Поведу вас до Дністра,

Поблукаємо по полі

Де колосяться жита.

Старий ліс стоїть стіною,

Я піду з тобою, друже,

Стежиною почерез ліс.

Водоспад шумить високий.

Там  росте сосновий бір.

Цей вірш для вас написала

Оксана Кушнір.

 

        

 

 

               ТРАВЕНЬ І ВЕСНА

 

Було давно у місяцю маю,

Я по стежині в лісі блукаю,

Краси багато тут серед гаю,

«Добрий день»- кажу, «Місяцю маю».

Який ти славний, добрий, щасливий,

Ти самий ніжний, милий , красивий,

Квітів насіяв, траву шовкову,

Прошу тебе я на розмову.

Відкрий своє серце, молоду душу,

Від тебе правду дізнатись мушу.

Признайся мені, кого кохаєш,

Чому один гаєм блукаєш.

Одному сумно і одиноко.

Подумав місяць мрійно,глибоко,

Всміхнувся ніжно, лице в нього сором’язливе.

«Питання гарне і дуже миле,

Відкрию тайну, признаюсь зразу.

Я не вважаю це за образу.

Один я лісом нині блукаю,

Весну чарівну тут шукаю.

До серця припали її очі сині,

Найдорожчі для мене, ніжні, милі,

Брови шовкові, золоті коси.

Несу для неї квіти пахучі і чисті роси».

Серце моє в цю мить защеміло,

Травню сказати щось захотіло.

«Прощаюсь з тобою, місяцю маю,

Щастя, кохання, добра тобі бажаю».

 

РІДНЕ СЕЛО

Люблю своє  село, що Летяче зветься,

Кругом нього лі с і гори, і  Дністер течеться.

Як прийде до нас весна, сонечко пригріє,

Зацвітуть сади вишневі, цвіт оскрізь біліє.

Ластівочка як почула, що прийшла весна,

З теплих виріїв примчала до свого гнізда.

Зозулька скаже: «ку-ку, вже прийшла весна».

Малі діти, старі люди, -- всі хочуть тепла.

На краю села, мов сторож, дуб росте високий.

Ні берізки, ні ялини, сам він одинокий.

Своїм гіллям холод робить у гарячу днину.

Не одна людина скаже: «Тут я відпочину».

Дуб могутній, дуже давній, сотні років має,

Він багато всього бачив і багато знає.

А за лісом простяглася долина широка,

Ми пасем там корови, і маєм молока.

А як сонечко зайде, і почне смеркати,

Всі люди ідуть до дому і лягають спати.

Дуже люблю своє село, і Дністер удолині,

Не знайти краси такої по всій Україні.

 

ІСУС

 

Слухайте люди! Ісус любить Вас безкінечною любов’ю.  Ісус бажає вашого щастя. Він хоче у своїй крові обмити ваші гріхи.  Ісус хоче вашого спасіння. Не лякайтеся наблизитися до нього. Сховайтеся у ранах його серця і він спасе вас.

Ісусе добрий,дорогий,

Як згадаю про твій біль,

То в моїх жилах стигне кров.

Ти віддав життя, любов

За мій страшний, великий гріх,

Ти світ жорстокий переміг.

Тебе прибили до хреста

Грубими цвяхами,

Замість пахучого вінця

Терням заквітчали.

Спливала кров повільно з ран

На траву зелену.

На груди тихо ти схилив

Голову зболену.

Вп’ялися цвяхи так глибоко

У святе твоє тіло.

Не було місця , щоб тебе

Нічого не боліло.

Багато годин Ти висів

На хресті високім.

Всі покинули тебе,

Ти був одиноким.

Раптом серце зупинилось,

Закрилися очі.

Погасло сонце на землі,

Наступив час ночі.

Дивився місяць з висоти

І зорі світили.

Тебе зняли із хреста

І в гріб положили.

В неділю  рано до схід сонця

Радість зійшла з небес.

Звеселилася земля.

Бо Ісус воскрес.

 

СОБАКА

 

Собака - приблуда прийшов до села,

Нікого не знає, чужа сторона.

Голод і холод його огорнув,

Тому у село до людей він прибув.

Свистить хуртовина, снігом замітає,

Собака старий притулку шукає.

Побачив він дім, у вікнах світло горить,

Сів під порогом, тужно скавулить.

Вийшла господиня, дуже вродлива, красою сіяє,

Бачить що пес на снігу замерзає.

Голосом диким, і дуже страшним

Почала на нього кричати.

Собако – приблудо геть забирайся від моєї хати.

Згорбився пес, волочиться хвіст по землі.

«Хоч би якусь кістку подала мені,

Хочеш не хочеш, а мусиш іти»,

Сніг замітає собачі сліди.

«Сили не маю, старість прийшла,

Ша…».

Вийшов на вулицю, негода страшна,

Добрий господар не вижене пса.

Думка майнула в його голові:

«Треба спочити трошки мені».

Заснув пес на морозі, снігом прикрився,

Гарний сон серед ночі собаці приснився.

Що він молодий, смачну кістку гризе,

Господиня йому теплу страву несе.

Не проснеться ніколи бідний старий пес,

На лютім морозі до ранку замерз.

 

                  СОЛОВ'Ї

 

Уже затихли солов’ї.

Чому не чути їх пісень?

Чому так тяжко на душі?

Настав сумний, печальний день.

Весна минула і пройшла,

Красу вона забрала.

Минула днина золота,

Сумна пора настала.

Горобчик мокне на дощі,

Сховався зайчик у кущі.

Дерева голі, вероння кряче,

За теплим літом природа плаче.

Мій рідний ліс у журбі, в задумі

Дуплаві верби стоять у сумі.

Вітренко сльози позривав,

Осінній час уже настав.

Аж ген на вигоні села

Схилився дуб, на коштур скла.

У нього радості нема,

Бо на порозі вже зима.

Холодний вітер ще й сердитий,

Як вовк голодний, виє в полі.

Пташки маленькі на калині,

Зривають ягідки. Вдолині

Дністер мій рідний теж сумує,

Людського сміху він не чує.

Вода холодна і смутна,

І сонця теплого нема.

Підкрадеться зима холодна,

Біла скатерть кругом забіліє.

Від печалі, страждання і суму,

Моє серденько плаче і мліє.

Не знаю, чи весни дочекаю.

Не знаю, чи зможу ще жити.

Тільки знаю, що ніхто так як я

Не вміє природу любити.

Ця любов велика і сильна

До мене прийшла від Творця,

Я вірю, я знаю, я буду

Любити все до кінця.

Дякую тобі, добрий Отче

За розум, за серце, за кров.

Переконана, що переможе

Твоя всеохопна любов.

 

                 Хатка

При дорозі на горбочку,

Біля тину у садочку,

Стоїть хатка в холодочку.

Гарна, пишна, чепурненька,

Невеличка,  чималенька.

Одним словом – рай, тай годі,

 

ДРУГ

 

Не в веселім товаристві,

Пізнаються друзі.

Вони випробовуються бідою,

Як горе настане, і сльози поллються,

Той друг, хто заплаче з тобою.

Тільки справжній друг завжди

Визволить тебе з біди.

Твій біль його болить,

Ти не спиш і він не спить.

А душа твоя в журбі,

Він сумує і собі.

Старість прийде,

Ти відчуєш страшну муку,

Друг протягне тобі руку.

Він пригорне, біль вгамує,

Щиро, ніжно поцілує.

Скаже: «Не сумуй,

Не плач і не журися,

Навкруги подивися,

Який гарний милий світ.

Сонечко для тебе гріє,

Тебе пестить і ліліє.

Тобі пташечки співають,

Для тебе квіти розцвітають.

Люди добрі, пам’ятайте,

Друга в біді не лишайте.

Добре слово силу має,

Лікувати помагає,

Ніжне слово краще ліку.

Прихистіть в душі  каліку,

Бідного прийміть у хату,

Бог вам дасть за це заплату.

 

            СТАРІСТЬ

Де порятунок, де допомога,

Великий біль, печаль, тривога

Стискають душу. Плакати мушу,

Сказати хочу, щоб ви всі знали,

Роки пройшли і все забрали.

Забрали радість і надію,

Я про майбутнє уже не мрію.

Хто серденько моє зігріє?

До кого піду на пораду?

Батьків нема, мене лишили,

Як билинку в самотині.

Сестра і брат теж в могилі,

Хочу подякувати їм нині,

Що ми колись всі разом жили,

Були щасливі, не тужили.

Але те щастя тимчасове,

Воно постійно не триває,

Кудись пішло і не вертає.

Воно не чує і не знає,

Що в душу старість заглядає.

Молодість не попрощалась,

Старість прийшла не привіталась.

Вона жорстока невблаганна,

В моїм житті вона неждана.

Я її зовсім не чекала,

Сама прийшла і не спитала,

Чи схочу я її прийняти.

Не знаю в кого запитати,

Як з нею можна попрощатись,

І щоб ніколи не стрічатись.

Але це все закономірно,

Усе розумно і все вірно.

Нічого не можу змінити,

Мушу старість полюбити.

Треба з нею вік дожити,

Вогнем пекучим запалила,

Зболену душу спопелила,

І пам'ять в мене відібрала,

Сивиною волос вбрала.

Чоло покрила борозною,

Здоров’я забрала з собою,

Мене зігнула вже дугою,

І зробила вже старою,

Я стала зовсім вже другою.

Пісні вже більше не співаю,

І  радості в житті не маю.

Я ніколи не сміюся,

Вже осліпла і не чую,

Одна у хаті ніч ночую.

Нема с ким горе розділити,

Мені недовго в світі жити.

Нема кому розказати,

Як я не хочу умирати,

І світ божий залишати,

Тихий, милий, гарний, ясний,

Світлий і прекрасний.

 

            

          

 

               ОСІНЬ

 

Висохли трави, зів’яли квіти,

В повітрі тепла нема.

Співи пташині затихли, замовкли,

Вже на порозі зима.

 

Листя повільно з дерев облітає,

Позолотою вкрилось воно.

Літечко тепле давно проминуло,

Здається його й не було.

 

 

Зазимує зима, зальодує Дністер

Під снігами тяжкими земля буде спати.

Плекаю у серці глибоку надію,

Хочу весни дочекати.

 

            

          ЛИСТОПАД

 

Похилилися берези

У широкім лузі.

Чомусь вони невеселі,

А сумні. У тузі.

Вітер листя з них зриває

І несе в Дністер,

Вже не хоче сонце ясне

Світити тепер.

Чорні хмари дощові

Синє небо вкрили,

І дощами затяжними

На землю полили.

Вже настав  листопад,

Він свою роботу  знає,

І з кожної деревини

Листя обриває.

З дуба, граба, клена,

Висохла, немов солома,

Травичка зелена.

Квіти втратили красу,

Додолу схилились.

За літом тепленьким

Вони зажурились.

Не чути співу пташок

В лісі, в полі,в гаю.

Усі вони відлетіли

До чужого краю.

Вже не будуть гнізда вити

Ластівки, лелеки.

Треба довго їм летіти

У краї далекі.

Дуже їсти вони схочуть,

Крилонька зів’януть,

Їх зустріне горе.

Не одна пташечка впаде

У глибоке море.

Котра пташка залишиться

В чужині живою,

Вона до нас перелине

Теплою весною.

 

ХРИЗАНТЕМИ

 

Пізня осінь надворі,

Кінець листопаду,

Зараз  вірша напишу,

Зручно собі сяду.

Я не знаю, що писати?

Подумала і згадала.

Цвітуть білі хризантеми

Коло мої хати.

Треба мені про них

Вірша написати.

Це квіти не ранні,

Вони не весняні.

Вони осінні,

І геть вже останні.

Квіти білі, на сніг схожі,

Цвітуть гарно на морозі,

І холоду не бояться,

Красу мають, запах мають,

Дуже гарно виглядають.

Вітер їм не перешкода,

Притулились до города,

Не страшні їм заметілі,

Розчарівні, любі, милі.

Все цвітуть собі і радіють,

Серце моє дуже гріють.

Я весною їх садила,

У посуху поливала,

Щоб зацвили ніжнім цвітом,

Я до осені чекала.

Пелюстки в росичці миють,

А туман дає вологу,

Зігріва осіннє сонце,

Під моїм ясним віконцем.

Їх в букетик назриваю,

Від зими їх заховаю,

Будуть у кімнаті жити,

Буду з ними говорити.

Буду з ними дружбу мати,

Я їх буду цілувати,

Свіжу воду дам їм пити,

Їх не можна не любити.

 

         

 

ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

 

Лебідь з лебідкою плавають

В чистому озерці,

Велика, вірна любов

У їхньому серці.

Сніжно – білі крильця

на сонечку гріли,

Разом  воду пили,

У двох обід їли.

Милувались, любувались

Своєю красою,-

«Я ніколи не розстанусь,

Лебідко, з тобою».

Холодний вітер налетів,

Хвилі піднімав,

Лебідь свою лебідоньку

Крильцем прикривав.

Настала осінь дощова.

Сонечко не світить,

Сховалося за хмару.

Ніхто,ніколи не розлучить

Лебедину пару.

Ненависть, зраду і брехню

Вони зневажають.

Чесність, вірність і любов

В своїм серці мають.

Я благаю всіх людей,

Бога в серці майте.

Лебедину пару

Ви не розлучайте.

Нехай вони плавають

В чистому озерці.

Дуже хочу, щоб всі люди

Мали світло в серці.

 

 

 

САМОТА

 

Одній в хаті сумно дуже,

Повір мені, добрий друже.

Ні порятунку, ні розради

Серце плаче від досади.

Сум, тишина біля дому,

Слова не скажеш нікому.

Голосу людського давно не чую,                         

Одна в хаті ніч ночую.

Сова кричала на ліщині;

Сумно жити в самотині.

Хуртовина вовком виє,

Ніхто мене не жаліє.

Допомоги не чикаю;

Страх великий в серці маю.

Старість ломить старі кості,

Ніч завітала  у гості.

В моїм домі право має,

Все пітьмою покриває.

В куточку миш скрегоче,

Вітер за вікном регоче.

З мого горя він сміється;

Одинокій людині

Не легко живеться

Старість страшними очима

У душу заглядає.

Хто живе один в хаті

Про це добре знає.

 

 

ТЕЛЕФОН

 Осіння ніч — холодна, довга,

Дощик лиє, як з відра.

У темній хаті, не паленій

Нема нікого. Я одна.

За вікном вітер розгулявся,

Під стріхою в куті сховався.

В комин в ночі заглядає

Страшними чорними очима.

Гуде, свистить за плечима.

Він мішає мені спати;

Хочу я йому сказати

Іди геть від мої хати.

Гуляй в лісі, серед поля,

Дуже сумна моя доля.

Ніхто до мене не приходить,

Телефон давно не дзвонить.

Чекаю вісточки щоднини

Від найдорожчої дитини.

Де ж ви, діти, забарились?

Слова ніжного не чую,

День і ніч без вас сумую.

Щодня виходжу на дорогу,

Вас щогодини виглядаю,

Спокою в серці я не маю.

В самотині  важко жити!

Нема з ким слова розділити.

Частіше ви мені дзвоніть.

Хай моє серце розраду чує,

Хай не плаче, не сумує.

Хай вночі сон спокійний маю,

І про горе забуваю.

Дуже люблю телефон,

Він вспокоює мій сон.

Чорні думки вигонить з хати.

Буду солодко я спати.

Ми живем на вищім рівні.

Ми не голодні і не бідні,

Кожна хата телефон має,

Він нам жити помагає

Оксана КУШНІР