* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

в порічковім сонці

20:24 10.05.2009

в порічковім сонці

В порічковім сонці

в охлялій руці

заплуталась осінь

заслинив диявол.

Затемнені світлом

зіниці – крупини

запали до тріщин

дубових галявин.

Джерельно крізь пальці

тікає самотність.

Стомився пророк

відмивати пісок.

Гіркий, невідомий,

можливо отруйний

плід дерева плину

ковта. Осінь – тминна.

У рисах дівчат

проглядається старість...

відкрите коріння

сплітає проміння.

На рани музеїв

посипались прянощі.

Крокуєш причинно

Тонелем мелодики.

Й у тому кінці

із долоней простягнутих

зачитує ангел

свою періодику.

***

Своїм родом приблизить

Житло променисте

Золотаве й міцне,

Як тютюн.

Розіб”є поминальні сади,

Де у осінь – у яму –

Сиплять грабові крильця

Петра та Павла

А ні лев, а ні равлик

Без дарів не підуть

З того саду.

Але він утіка

В неродючі піски,

Щоб імення згадати

І бджіл в бороді

За собою циклоном знести,

Наче пам”ять -

Чужу й хворобливу.

Такий дощ не зуронить на землю…

Лиш знаки бездонність

Розбризкає

Рвано і радо

По-людськи – простодушно, невміло.

Так він йтиме допоки не вмре

У гущавині роду.

вода стоїть висока

Вода стоїть висока

Чорнилом залите повітря

Приходять з неба пророки

І листя.

Спиртом долоні пахнуть

Звичайне осіннє ню

В утому падає Жанна

Вогню!

На пагорбах Паркер

На пагорбах злива

Той джаз на Покрову

Зшитий.

А рештки від слів

Так зухвало красиві

Летять і зникають

За вітром.

По хребту темної гори

По хребту темної гори

Суне потяг до витоку нерва

Уявленого за строгими правилами

Підручника анатомії

Пласким сірим червом.

Зостається:

Шум, коридори, кашель, кроки-

Хворий слухає хворобу,

Прикладає компресом їй смерть-

Чулу і теплохолодну,

Темну, голодну,

Світлу і свіжу, як піт

…й лише протяги

й запах мнятої бульби

в коробці черепа

супутники у цій

дорозі до витоків,

де круків сліди - знаки

на засніженій землі

заплутують стежку до раю.

якщо хто мовить словом лиш...

* * *

Якщо хто мовить словом лиш –

падеш і мреш

на терпкість лопухів,

дитинство збочене і встояне

на травах

на травмах, сміхах, плачах

стій дивись

запам’ятовуй в книгу,

щоб цвіло

старим вином

фільтрованим

землею

дрижання гнотика

невловного в паланні

і зльодянілого водночас

Юрським чаєм ...

на гобелені ангел і дитина

місток через ручай

і лопухи

ті, що мірило тишини

тобі до скроні

сирістю приложать

і усмішку – вужа

зженуть під тин

і там вусань – тюльпан

тінистий Морзе

на них пунктири нанесе вогкі

як збочений обов’язок

перед нестиглим торсом

дівчаток, що ступають на містки

ТА ПАМ’ЯТАЙ ПРО АНГЕЛА

СТАРУХ.

крижаний вітер.

Крижаний вітер. Квіти визирання.

Навпіл густу хурделицю ночі – ніж

За проваллям провалля ...

Хай батько дитини, що вік свій марудить

в хворобі безногій

мене не образить – оком.

Не вічно у горі і мати нещасна

життя – прозирає – жаріє

святі – ліхтарі задувають

в ДЕПО тарахкоче осінь.

На стінах стигмати - Дембел

а пісня весела

суму волоче

гамірну тушу-

у темні обличчя екранів.

“Я бачив й живим зостався”.

Святі визирання квіти

мандрують із клумби

в клумбу.

так гойно мироточить ерос

Так гойно мироточить Ерос,

Але торкнешся – край –

Семантика рослин простих бажань – згорнеться.

Плоди овиті нервами леан.

Насправді, як на споді –

“ ні … не скажу “

Весняний космос,

Як нестиглий агрус

І як як як … - по вінця –

Через край.

В одній – тримай

Крихкого богомола,

У другій – порцелянний

Лиск зітхань.

Тривала Вся,

Тривала мед-горілку,

Торкала лун,

Фінтьорила мужам.

Аж доки хтось

Замкнув скрипучу фіртку,

Й кумекнув – страшно так,

Шо – “ Аз воздам “.

коли постать цілує у спину...

Коли постать цілує у спину

Спалахує… тліє любов.

Виноградна лоза оберегом,

Чи деревом Бо.

Океан відірвався планети

Й усоте

Устигає (світло тисне нестерпно)

Допомога нічна.

Ти спасенний? – шепоче.

Чи слово міцне? Чи терпке?

Достига холодку

Вітерцево-взірцеве затишшя.

Задивився сатир на стороннє строкате сторіччя…

Та цілунок кровавить,

Цілунок нестерпно пече.

Океан гіпнотично здійма

Сивих кобр та зелених удавів.

Материк одплива –

Тінь, як хвиля його проковтнула.

Воротіння - нема

І смарагдовим ріже акула

Доленосні площини плавцем.

Приступає до трапези ніч –

Шабатурка де порівну збіжжя:

Для голодних там сон,

Для сонливих – з любові вина.

Кожен просить - проститься,

Бо ніч для дарунків даремних,

Навіть сяйво не так пожера

Стрункотілу свічу.

Дуновіння і острах – в косу

Блідолицій дівчаті.

Націлуй їй взаємність

Поганських солодких обрядів.

І впіймаєш за нею

Втікаючий абрис Його

І спиною прочуєш лозу,

Або дерево Бо.

І ось коли дріб'язок смертей

* * *

І ось коли дріб’язок смертей

Калатає в жмені,

Коли життя, як люба

Валить тебе на теплу,

Паруючу землю.

Захлинаєшся сміхом

Тінейджерським

Срібної ложечки.

Тоді, тоді, тоді…

Виростають безліч рук

Зі золотими шаблями

І густо та щільно

Штрихують сферу провкола

В якій, як у мильній бульбашці

Народжується цнота вогню.

Але руки твої короткі,

Але шаблі твої холодні,

Але очі твої потуплені

В Землю Небес

І тургер любові лише

Грандіозний Ковчег…

…Сім’ям вивержується паросток

у тишинi пророцтв.

Любка твоя

Притиснувшись тілом гарячим

Своїм

До загину

Бачить в зіницях народ,

Що від тебе піде

Й лякається,

Й садить під Деревом

Й мовчки іде.

Проводжав тебе коридорами

Проводжав тебе коридорами,

Мого ангела барвінкового

На сходини тебе підіймав

Доки сам архангелом став.

Проводжав тебе у повітрі

Розстеливши крила на вітрі

Молитов чужих не чіпав –

Я тебе проводжав ...

невідати назв безлічі речей

Невідати назв безлічі речей

Здригнувся.

Плач твій під ребра щепленням ліг.

В чужому досвіді каятись перед

вимкненим іконостасом,

не розуміючи перше в ефірі затемнення.

Сторінка середня –

словник символів –

коріння метафори, чи мандрагори –

хай зостається непрочитаним.

Дивна і дика випадковість ...

Чую як м’ясо риби ритмічно

облуплюється од кістяка.

Й наразі розумію –

заплющувати два ока

є відкриттям часу.

На моніторі третє тисячоліття.

Контра-ктники.

Від неба до неба

зрікались родин,

Коліно зачавши своє.

Підступає гаряче повітря

Й несе сіль сльози

На прицілі.

Самохідна гармата…

Каска збилась на вухо.

Забиваєш різдвяного цвяха-

У юність. Щодуху.

Порізи дерев ховають комах.

Ртутні кульки

Язик баламболить.

На полі бездомної битви

Зозулю слухає воїн

Снайпер-шуліку,

Серце-сапер,

“Ніхто не забутий”-

“Ніщо не забутого”слуха.

Диявол натяжки слини

Між гарячими соснами

Тче.

Пророкує цвіркун канонаду.

Пахне ранок іщенеубитими

…пахне ранком-

посполито, гарматно.

Голка циганська

Пісні нитку

натужно пронизує,

Через хибе й поверхневе дихання .

…Плугом волоче

Ворог ворога

слухає спазми

-Окопатись в очах!

В гренадерськім гармидері глорії.

Гарячий терпкий з лимоном цукрований-

На тебе очікує…

Дюка скрип у старім грамофоні

Час-корегований і охолоджений

У закіптявілім не бритім свічаді…

Без джазу тридцять квадратів.

Бджоли у серпні-

розтертим сухим тютюном-

собою засіюють поле,

обвішують маки медалями.

І сниться вино воякам

й прохолода ріки Румбарбар.

коли виросту - стану ангелом

Коли виросту- стану ангелом,

А вирісши,- демоном

І той погляне очима старого погонича снів.

Як на теплій сухій акації

Ангели в шахи… з дроздами…

Задзвенить ясночолий ранок

Дитинства для ангела й демона-

Однаково в синіх очах

Без перешкод для Біланів капустяних

В тунелях з каміння і туй

Незавершино і майже довершено-

…Літо. Осінь. Зима.

Лід. Повітря. Вогонь. Телевізор.

Хліб зі смальцем,цибулька і сіль,

І порічковий дощ на траву.

Із мурів вилуплюю мушлі

Безпам”яцтва

Й перли у них

Як сльози з дзеркал

Поглинають чорнильне минуле

Ні мовчання ні слів

Лиш саме поглинання і диво.

тримає жужмою ночі

Тримає жужмою ночі

графиня де’Лякроче,

Гербарій сушених дротів

з пустих холодних поїздів.

Співає опери вовків

на коліях і на вагонах

На провенційних полігонах

поліндромічних протягів.

А втім ... Зима.

Ворона на холоднім віття –

Поодинокий плід. Папюс

Тут ворожив у лихолітті,

Чи верховітті.Снігу флюс

Під кучугурами пече.

Мене римує у плече

Холодне щось ... – несе.

А втім ... – зима на нім.

Поля. Без визнавання статі

Смердять вітри і поготів

У зібранні оцих світів

Каталоги віддатись раді,

А втім ... Зима.

А втім ... – достатньо

Замело колію, ... а втім ...

Невроз

Не хотілось вмирати важким

І не вмер, і зрадів, бо знав.

Стало соромно.П’ять хвилин ...

Ладен був це зробити сам.

Поцілунок , як зліт ножа,

Обірвавши той гріх на льоту

Дві хвилини себе держав ...

Хоч кохай тепер самоту.

Ось невроз і твоя правота,

По хвилинах вічність нашкріб

Розложив на цнотливих листах

Пам’ять блиску отруйних ножів.

З-під землі проростає дощ

* * *

З-під землі проростає дощ,

І не знає куди йому бути,

Чи направо подітись – до площ,

Чи на ліво – по люди.

Проростає неквапно, вночі –

Арештант на свободу.

Він напевне Його та Її…,

Але тих - не обходить.

Не кажіть: “ Не пущу за поріг.”

Не кажіть, що назавжди,

Бо тоді проростатиме сніг –

Плач за Вами вчорашніми.

Обіцяли на завтра дощ

Хто не спить, тому бути

Свідком мокрих щасливців на площах,

Де людьми проростають люди.

Під сонцем в'язочка чаю

Під сонцем в’язочка чаю.

Прямий репортаж – Небеса.

Ось птах, що ув’язнен пір’ям,

Ось вітру сліпий голосарій.

Під раною – в’язочка Неба.

М’який забобон – Видубай !

Ось - товща у Дуб полонена,

Ось – нетля – мандруючий рай.

Під м’ятою спиться одесно,

З–під м’яти вставати - не лінь.

Ця хмара така безтілесна

Що тінь перелинула в Інь.

Згоріли в прямому ефірі

На площі гучних перемін

Цей птах – що ув’язнений

пір’ям,

І Дуб, в його хмарі святій.

Танцюють на згарищі часу

Танцюють на згарищі часу

У помаранчевих саванах

Люди середньої статі –

Неназвані,

Чи незаймані.

На відстані – бачиться.

У проміжках – чується.

І ніч допивається.

І так схарапуджено –

Риба-зоря

Перекинеться з ляскотом

В плесі видінь затяжних…

Зарево – рибою Африки,

Наче неторканий сміх,

Послуху спів біля ніг,

Мовчання про те, що не гріх…

У тиждень останньої святості,

У місяць єдинорога,

У день березневих гейзерів:

- Вроди мені сина,

Мадонно!

Тлумачиш, батьку, пальцем тризуб на...

Тлумачиш, батьку, пальцем

Тризуб на снігу

Веселка з очей на морозі –

згуба передчасна

Затемнення сонцем наснилось

на теплій водоймі

зимової хмари

в таємному світлі Маланки

Лякливо сторчма відлетить

наполоханий чортик

пелюстки його

розпорошать Талмуд

срібло–тіні

в кар’єрі як хліб пахнотять небеса

голубині

тут тризуб і перст

і Маланки веселка – коса

і вірш незавершений в пам’ять

вразливій дитині.

Згортаються мови

Згортаються мови

вдруге паде Вавилон

так забувається пам’ять

знаки на скелях

твоїх очей

шкіри палкої

мабуть твоєї

серцю ввижаються

живо

серцю ввижаються

щиро

смерть щосекунди

плутита рамси

базар не фільтрується

густо чифіром

ляга ...

в ситечко осені

пізня утома

валить із ніг

залишається homo

з очима

тактильним

і слуховим

смакуванням

мова – екстракт ображання

твого коханця німого

лиш молоко на порозі залиш

й тихо собі чимчикуй

в драповий грудень.

Оминаючи ріки

Оминаючи ріки

Крововилив у липень

Пропхався

На причілку примружений дід

Розпластався котом.

У повітрі ніхто не літає.

Медоносний,

Як липень,

Як Лист

Без адреси

Серед поля…

І пахне зерном…

Жид шлакбаум

Стоїть на колінах.

Помер комбайнер

Яромир

Отруївся прокислим

Життям.

Спека…

Кров…

Поховати не дали.

а сніг таки пішов

…а сніг таки пішов…

і кожна ніч розверзлась,

як шопка, як вівтар,

перетерпівся мак

Візник диктує рими аби-як

І можна тихо клеїти конверти

Небесним клеєм хмар

…бо сніг пішов…

а ви його стрічайте ,

а ви його тримайте за рукав

на виворіть зелений.

Музикант пригадує

Надісторичні тембри

І тих і сих

Середньоплинних мантр

Захованих у згублені предмети:

У кубики, у кульки, у хрести

З дубів і лип, з людей і глибини

Бо завтра буде ранок по Потопі

Легке проміння, вітерець і гладь…

Є гра - “Топтати сніг на стадіоні

І смислами дерева напихать”-

Тужливий акт

За тим, що недовірив

Себе мовчанн В чорному Ковчезі

…стоїш і мерзнеш

хто за Сонцем в черзі

останній?

сніг на зелене

Сніг на зелене

Зненацька дерева повились.

“Японський садок”- мугиче бабуся до внука.

Яскраву таку чорноту

Ти не бачив з минулого часу

Старий каганець,

І добірна алмазна пилюга,

І вітер-стодув сторінки перспективних книжок

Гортає

І шумно, і добре

На цілому білому світі.

А хтось похилився

Над теплим колодязьним паром

І слухає сповідь води

Та луну земляних катакомб,

А хтось у горіхах

Минулого літа шукає

Святу борозну.

“Садок коло хати японський…”-

дитина вторить

золотій і коханій старушці.

А вітер тим часом

Нагнав комуфляжних небес

(від НАТО куtюр)

і щось циркулює у трубах,

чи гріє?

Готуються прісні галушки

І як Миколай,

На порозі дід Рамадан

неося…