* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

НАБЛИЖЕННЯ ВЕСНИ

05:52 08.05.2009

НАБЛИЖЕННЯ ВЕСНИ

Крижаним поглядом вдивляється зима

У ледь зелені вже полотнища весни

І у бурульку перетвориться сльоза,

Яка, відбившись від щоки, порушить сни.

І наче крига по водоймищах крихка,

Котру шматує хаотично промінь сонця,

Так ніжний погляд твій і посмішка й рука,

Дотик якої, - зігрівають струни серця.

Ясним теплом жевріють струни ці й душа

Весняним співом солов’я заводить пісню;

Мов сік березовий б’є в жилах у руках

Віджила кров. Моя любов стрічає весну.

Стрітення

Була ця зустріч геть не випадкова,

Вона, як завжди, запланована була:

У після Валентинів день святковий, -

На зустріч до Зими прийшла Весна.

З візитом до Зими Весна приходить

Завжди, щороку у один й той самий день,

З єдиною метою: Вона просить –

Тепла й любові для усіх своїх людей.

Весна-красна посланка Валентина,

Святого, давшому коханню два крила.

Є вирішальною для них обох ця днина:

«А чи почнеться відлік ніжності й тепла?»

Порушивши Зимовий сон холодний,

Пора кохання Яриловим промінням

Розчулила до сліз покров морозний

І ніжно проросла першо-цвітінням.

Для мене ж, автора, події цього дня, -

Є чарівним зв’язком із днем, що вже минув:

Сам Валентин впрягав крилатого коня

Разом з Весною нам, відправивши любов.

Безсовісність… та хамство…

Пальцями рук торкнусь клавіатури;

На моніторі з’являться слова:

«Безсовісність…» та «Хамство…», мов тортури

Переживає моя голова

І усе тіло корчиться від болю,

Як промовляю в слух ці слова два.

Навіщо ж провокую свою Долю?

За ради чого вивчив ці слова?

Себе питаю я і заклинаю

На «Ctrl-A» натиснути й «Delete».

Тебе, що це читає, закликаю:

Не псуй словами цими свій портрет!

Я не боюсь повторень слова «Слово»,

Я не боюся критики всіх слів!

Фільтруй від слів поганих свою мову…

«Хамом безсовісним» не стань, а тим, ким ти завжди хотів.

Молитва матері

Ти руки простягаєш до небес,

В молитві склавши їх долоня до долоні

І сивина давно вже вдарила у скроні,

Та ти все молиш в Господа чудес.

Ти просиш в Нього щастя для дітей,

Очі заплющивши: повіку до повіки

Стиснувши міцно, із яких маленькі ріки

Стікають по обличчю до грудей,

Якими ти кормила їх колись,

В думках з надією, що все тобі воздасться.

Сьогодні ж молиш ти навколішках про щастя,

Та не для себе, - все для них. Молись

Із вірою у зміни у житті,

Бо в твоїм шепоті в цю мить велика сила,

І вір, про що б ти зараз в Бога не просила,

Здійсниться! В материнськім почутті

Приховано чимало чистих сил:

Все вічні ласка й теплота, любов безмежна.

Ти до дітей своїх постійно будеш ніжна;

Вони й в далі в обіймах твоїх крил.

Присвячується коханій дружині – Ользі в День першої річниці подружнього життя.

Я вдячний перш за все Тобі,

Єдиний Боже всемогутній,

Спасибі долі за майбутнє,

За рік минулий і сьогодні…

Пливуть два наших кораблі

У морі вічної любові.

У нас єдина група крові,

Єдина думка в кожнім слові,

Немов співають солов’ї.

І в душах наших щастя співи,

Наче безкраї зерен сіви;

Солодкі почуття, як сливи

І вірність, як у журавлів.

Легкий хід наших кораблів

Під вітром, сповненим кохання.

З новим життям – нові бажання:

Ми повні трепетним чеканням,

Щоб човник разом з нами плив.

22.09.2008 р.

Поцілунок

Немов з тендітної пелюсточки троянди,

Торкаючись від сонця промінець,

Блискучі крапельки роси, немов гірлянди,

Він спрагло п’є. Цілунок двох сердець

Весь переповнений енергією сонця…

Він також дуже схожий і на дощ:

Такий раптовий, - тарабанить в шибки серця,

Що аж відлуння, наче щастя плач.

Ще він, як вітер: з диким вихорем та свистом,

Тільки не холодом пронизує все тіло,

А жаром, здатним обігріти ціле місто,

В ту мить здається, що в крові щось закипіло…

Весь у намисті із пелюсток та росинок,

(Нема такого в найсолодших снах),

Із сонця променів, вітрів, дощу краплинок –

Тремтячий поцілунок на вустах.

**********************************

Знущання тиші розриває груди стуком.

Тривожно, наче в пошуках нещастя

Лунає голос внутрішній зі звуком

Старого метронома. І воздасться

Добро добром на небі… В підземеллі

Тунелі випечені ріками лавини;

Болить душа із німим криком аж до стелі, -

Гріха укус, немов скаженої тварини.

Втомився глузд від божевільного нашестя

Про все на світі марити у тиші.

Блукає в пошуках у серці атом-щастя;

Думки забились в нори мозку, наче миші.

Тремтячий дотик когось схожого на диво,

Немов пір’їнкою крила торкнулось слів,

Які порушили цю мертву тишу. Криво

Долі вогонь горить від змінності вітрів.

Проблема № 1

Стіною пилу постає важке питання,

Мов каменем, тяжіє на душі, -

За що такі природі-матінці страждання?

Ножами в землю падають дощі.

Сміття кругом є складником всього довкілля:

Воно нестримно множиться, мов клон.

Мікробів армії, засівших у підпілля,

Беруть нас непомітно у полон.

Давно порушена вже вся екосистема:

Рукою людства стиснута в кулак

Подачі кисню трубка. Дихати проблема.

В природі радіація, мов рак.

Не повернути тої фауни, ні флори:

Червона книга в декількох томах;

У водах викиди, лисіють стрімко гори –

Така картина носить в собі жах.

Треба спинитися: змінити пензель, фарби,

Почати все з нового полотна…

Навчитися оберігати вічні скАрби,

Повчаючи не пити їх до дна.

Словосполучення

У голові словосполучень ціла безліч:

Вони блукають коридорами пітьми,

Йдуть, спотикаючись, торкаються пліч-опліч

До болю ранять одне одного крильми

У намаганнях ухопитися за руки,

Разом здійнятися, злетіти, мов орли

До Сонця ближче, щоб аж чутно райські звуки,

Щоб стражі-ангели злетіли із гори…

Хай розсміються навіть з їхнього польоту

Небес майстерні крилоносці-летуни,

Нехай дощем проллється з них чимало поту,

Гіперболічно з мух їх робляться слони,

Та все ж це в сотні разів краще за темноти:

За їх невидимість і їхню сліпоту.

І хай якими б не були їхні польоти, -

Словосполучення складаються в мету.

Круглорічна любов

Тебе люблю я білосніжною любов’ю,

Такою ж чистою і ніжною, мов сніг,

Що в зимню пору оксамитом, як мольбою,

Вкриває землю чорну, наче тяжкий гріх.

Немов весну тебе кохаю до нестями:

Цілунок твій – дотик пелюстки, первоцвіт.

Мов сік берези, я п’ю спраглими вустами

Весняний погляд твій, в якому цілий світ.

Своїм коханням я, мов літніми дощами

Проллюся, наче в суху землю, - в твоїм сні.

Північним вітром із шовковими плащами

Для тебе стану я в спекотні ночі й дні.

Листяним килимом встелю твої дороги:

В осіннім вальсі закружляє листопад

І, як любов моя, впаде тобі під ноги.

Кохання щире, наче щедро зродив сад.

Долі гра

Немов косою по траві,

Слізьми, мов росами, неначе

Скрегоче пащею і плаче

Вовчиця-Доля на зорі.

Стеблом упала до землі

Косою ранена тварина,

Як та знедолена людина…

О, Боже, діти ще ж малі!

Коктейлем дивним, чарівним,

Роса змішалася із кров’ю,

Додавши сил її здоров’ю

Під першим променем ясним.

Згасла остання вже зоря

І сонце з вітром, мов водою,

Злизали з рани рештки болю.

Доля пустилася в моря…

Надій-вітрила, весла-зла,

У перемішку із косою,

В бою, що тягнеться грозою, -

На все це схожа Долі гра…

Хресна дорога

Вінком терновим виснажені скроні

Немов колючим дротом у полоні

Думки закуті у кайдани болю

Кричать і прагнуть вирватись на волю

Крізь кров пекучу та нестримні муки

Несуть хрест долі вже тремтячі руки

Рубців по тілу безліч від нагайки

У небі злі стерв’ятники мов чайки

Кружляють і голодними очима

Слідкують за кривавими плечима

Терпляче серце з вірою у Бога

У кожного своя Хресна дорога

Усе що може бути найстрашніше

Було Ісусом пройдено раніше

Заради нас і нашого спасіння

Молитва сила віри і терпіння.

Квітка-пристрасті

Двох доль увінчане сплетіння

Одним на двох весни вінком.

В суцвітті цім життя-світіння

Горить світанком за вікном.

Весна вулканом в жили входить

Через відчинене вікно.

Мов лава, кров по венах бродить,

Як кроять ножиці сукно.

Так болісно і так жадано

Тремтять зіниці у очах

Розширені. І так бажано

Квіт пристрасті цвіте в думках.

Цвіт квітки-пристрасті жагучий

Червоним вплівся у вінок.

Гарячий подих, біль тягучий –

Повітря-пристрасті ковток.

Письменник-поет

Письмовий стіл… Папір… Перо…

Стілець… Письменник про село

Поему пише: «…Сердиться Петро,

Стривожено погладжуючи скло

Пальцем порізаним. Серце пекло

Струмом пронизливим. Скочив патрон

Пострілом стомлений. Потом стекло…

Страхом поранені скроні. Петро

Приголомшений падає скровлений.

Сліпне під потом погляд скалічений.

Порушує спокій стук серця порваний.

Склеять підкову, смертю пригнічений,

Прагне Петро помираючим стогоном.

Сам своїм поповзом плине під помстою

Повною, сильною. Сам собі паном,

Схопивши пістоля стріляє сріблястою…»

Поетом приречений стати письменник:

Стояти спиною, стріляючи перами…

Просто поранений сріблом суперник –

Символ поразки слова скласти парами.

Депресія

Болить душа спресована камінням,

Думки в півкулях вуликом гудять,

Тяжіє сонце над сумним промінням,

Тремтячі роси на повіках мерехтять.

Здається, що життя прожито марно;

«Не так» усе і вже не буде «так»

І через те, що все на світі хмарно

У небо не підніметься літак.

Та вірить треба в те, що все не вічне:

Під сонцем сльози висохнуть мов роси,

Розвіє вітер все, що хаотичне,

Літак розірве депресивні троси.

Долі рана

Ти втомився йти вперед,

Назад дивитися втомився,

Знемігся ти також стоять на місці,

Як лебідь, щука й рак у мудрій казці

Віз з місця зрушити. Умився

Потом, впавши в очерет.

Ноша твОя не легка:

Зробити вибір дуже важко,

Ти в собі розібратися не в силі,

Хоч твОї скроні вже давно, як сиві.

Лягаєш в результаті в ліжко

Ти поранений злегка.

Ледь помітна з рани кров –

Ознака боротьби за щастя.

Життя візок зав»яз в болоті сильно.

Вже вгору видивляєшся ти пильно,

Чекаючи свого причастя,

Долі рану розпоров.

Весна - відродження пора

Ожили вени у весни:

Деревним соком повні жили

Холод зимовий пережили.

Тепер їм теплі сняться сни.

Мінливий березень, та все ж

В веснянім серці нові сили.

І чим би хмари не трусили,

Невдовзі, зелень, проростеш.

В промерзлу землю із гори

Пускає сонце свої стріли.

Ми знов на весну постаріли

В часі відродження пори.

Смерті мить

Знесилився увесь мій організм,

Неначе ланцюгами скуте тіло

На волю рветься. Впертий егоїзм

З безсиллям б»ється. Вже світило

В кінці тунелю бачиться ясне;

Мов книжки сторінки перед очима

Життя назад гортається. Сумне

Лишається позаду, за плечима.

Лише приємні спогади в цю мить

Витають в голові вже так несміло

І серце вже не чутно стукотить

Й без ланцюгів вже нерухоме тіло.

Застуджена весна

Безкрає небо сірим полотном

Край наш оповило, сивиною наче

Вкрилась голова. Холодним сном

Весна заснула й сниться їй, як небо плаче.

Холодним потом вкрилася весна

Від сну сирого, мов ранковою росою.

Заснула босоногою вона

І застудилась. Наче мутною по щоці сльозою

Та нежиттю полився дощ із неба,

Поривним вітром стала пчихати природа.

Хвора весна з питанням: Треба чи не треба

Народу хвороблива її врода?

Пташиний голос кашлем та хрипінням

З грудей весняних гострим кричав болем.

Зів’ялих в холоді квіток сплетінням

У вінок застуда ходить по веснянім тілі, наче полем.

Весняна пристрасть - 2

В проміннях сонячних весни

Витає щастя і душа радіє.

У тебе я є, а у мене ти;

Кохання наше й уночі зоріє.

Весняна пристрасть наче той туман,

Вона мов чародійка і богиня, -

Перетворила нашу кров в вулкан,

Що вибухає в жилах лавою-кохання.

Вогонь кохання – справжня насолода

Підсилена магічністю весни;

Це неземне блаженство, нагорода

За те, що в тебе я є, в мене ти.

Народився в м. Долина, Івано-Франківської області.

За професією юрист, ким і працюю.

Одружився і змінив своє місце проживання

на м. Івано-Франківськ.

Щасливий в шлюбі.