* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Третій місяць в голові звучить

23:21 01.06.2008

Третій місяць нічого не пишу,

Третій місяць в голові звучить

Одна заклята мелодія,

Яку ти виколисував руками,

Яку ти пестив, натискаючи,

То поспішно, то лагідно,

Ледь торкаючись, клавіш.

Ти вклав її ритм, її віддаленість

У мою вже тоді пусту, юну,

Повну гріховних передбачень,

Душу, чи то вдачу...

Ліків не було на той звабливий

Такт, дзвін, грім, вітер, шум листя,

Які заполонили всю мене,

Звучали - фортепіано, орган, клавесин

І сотні струнних та ударних.

Ціла осінь буяла лише в

Одній пісні, одній незримій

І нечутній мелодії.

Ти був моїм першим піаністом,

Бо перший видобув з мого тіла

Гербарій музичного звучання,

Що розлітався засушеним цвітом,

І сліпив очі сліпцям, але лунав

У вухах тих, що хочуть чути.

2005

Стукає дерев’яною ніжкою коник

І знов маленька я…

Серед запорошеного стриху,

Старого мотлоху, коробок і скринь,

Горщиків давніх, де куниці

Ховають вкрадені у курнику яйця,

Він виглядає намальованим оком.

Дерев’яне сідельце, грива і спинка,

Навіть чути дерев’яне іржання,

Іноді, коли ніч прокидається зовні.

Я довго прошу татка, щоб

Приніс мені незабутого друга,

А потім довго розгойдуюсь,

Створюю шум, гогойкаю,

Як старий фірман…

І тепер буває у снах мчусь

На лакованому коні,

А потім цілий день

Дитинство ностальгійно

Чіпляє мені душу.

В скопец хлюпоче молоко –

А на порозі я.

Стайня – стара і мала,

Освітлена скупо.

В кучі порохкують свині,

Кури на банті лунко

Підтверджують півню

Присутність, бо ніби забули,

Що не вірний він

Жодній із них.

Кицька вилизує лапку

Подаль від мене .

Руки вміло мнуть

М’яке вим’я –

Заледве донесла корова

З підлісних пасовиськ

Цей клунок із сиру, сметани,

Масла, добра, добра, добра…

Космос у оці,

Сливова корова,

На рогах тримається світ.

В горнятко налиють сестричці,

У мисочку – котику.

Вечір. Впаде яблуко, в друзки

Розіб’ється.

Молоко щастям перелиється,

Поки роги запитливо крутяться –

Доти тримається світ…

21.03.07

Так сиво дивилась мені в очі,

Так сиво-сіро-сніжно:

А я бачила пляцок із вишнями,

Золотаві пироги, заливанці,

Узвари пахучі, вареники…

Дорогу до Замку, Високого Замку,

І дім на Підзамчі, вікно – трамвай.

Дві кімнати, кухня маленька,

Лазничка, зліва, вузьким коридором.

І..і… Чудна зелена ялинка –

Вбрана в іграшки давні, трохи померклі

І злі, бо забуті на рік перед тим.

На кухонці пахне так,

Танцює відблисками синюватий огень,

Кава запарена, святкове нАчиння –

Помите від пороху буднів,

Чекання гостей, бо Різдвяна пора.

То в церкві ми мали мить,

Коли ти сиво дивилась мені в очі.

Подивися ще раз, щоб я пам’ятала

Тебе –

Робітницю заводу, вчительку,

Домогосподарку, бабусю,

Бездітну, бібліотекарку, лікарку,

Хвору, повну сил, самотню,

Добру і злу.

Ким ти була?

Ти – світлий пуп’янок волосся,

Зав’язаний вчетверо

Синьою гумкою;

І чорно-перкалево-ситцева

Вуальна маска;

Ти – тіло, трохи обм’якле

На литках і передпліччі;

Біла намітка, що влітку

Натирає чоло,

Належить до приданого

З іще двома,

Хусткою з дому,

Бабусиною, як і вона

Обмотуєш в келії крижі,

Затерта молитовна книжка

З образком посинілим ангела,

Що тобі у десять років

Подарувала шанована вчителька,

Недопалок свічки з торішньої

Прощі,

І одна червона панчоха,

Що роздерто хиталася

На кущі під чернечим домом…

Ти – ніби наречена,

Ти – ніби матір,

Ти – ніби дочка,

Ти – ніби трохи боїшся жити.

Гріховна панчоха завстидано

Зміряна,

Так гарно прилягла до ноги.

любитися серед сцени?

( звідки хтиві думки

у юній голівці?)

такий досвідчений,

ніжний, мабуть...

одружений, не помиляюсь?

але щось таке хвилююче

у вже трохи, геть трохи,

немолодому тілі,

що через кілька десятиліть

залишиться твоїм

примарним спогадом.

мовчання з криком

прикінці, а інші ви?

А той, молодий і непорочно

пристрасний, хвилюючий?

Чорноволосий і ніжно-білошкірий.

Безпосередньо щирий,

хриплий, дзвінкий? Такий...

Палко так запустити свої шафранові руки,

Що пахнуть так, що пахнуть так (як відлуння),

У твоїх думок незримо-невідомий край,

Для виловлення одної мислимої стрілки-бігунки,

Що в погоні за змістом полишила комори

Достатку-розуму:

Пробігає полями полишених мрій, розворушує.

Торкнути її кометовий хвіст і до пальця –

Ниточкою, ниточкою шовковою, ниточкою

Посрібленою, ниточкою легкою, невидимою –

Прив’язати на годинниковий вік,

Годинниковий лік, відлік, сонячну вічність.

- Гууууу…. Гооооо…. Гааааа !

Крутиться-вертиться, а я її, а я її трима…ю-ю-ю,

- Чи думаєш ще що невгодне, любий, милий мій?

- Чи втечеш, чи до зір полетиш, по собі залишаючи

Слід? Слід-послід-по-слід-до-слід?..

Як маїсовий коржик розламую світ-твій-не-мій,

По шматку, по-над-ламі, вкушу.

І як рибка з картинки у роті твою частинку,

Злотним перстеником винесу з круговертей.

І як східний монах зберу тебе мирян дарами

У закрите наглухо залізове пуделко,

Виллю в храмі із почестями молоком

Святої корови на фалос із столітнього дуба.

Чи після цих маніпуляцій-цяць, ти ще

Чогось захочеш?

Коханий, лиш скажи (і усмішка

Ласкаво-сатирична, лірично-іронічна,

Моє люстерко-личко заторкнула).

***

Я – в тобі. Стихія. Квартет(1)

Я в Луврах чи Лаврах,

як глиняних горщиках –

Збираюся купи закислим молоком,

Щоб потім в хліб спектися пухко

І роти наповнити незрілим:

Розглядачам полупаних фресок,

Поціновувачам загублених полотен,

Слухачам мелодій мертвих.

Кінськими копитами відлунюю

В переходах – кам’яних торбах,

Торохкочу брукованим настилом

Возом гробаря,

Щоб на смертнім обеліску застигнути

Вибитими буквами і спогадами.

Лунаю дзвоном, що падав на землю:

- Гавриле-дзвонарику! Гей!

Лови мене в руки спрацьовані,

Заколиши, поцілуй.

Стукни кулаком по міднім боці:

(хай задзвоню іще раз, іще раз…)

Я – в тобі. Чорна незорана,

Чорна поорана. Земля.

***

Я – в тобі. Стихія. Квартет (2)

Старі коні за селом лопочуть ногами,

Як лошата, в моїм рванім-перерванім,

Залатанім камінням тілі.

- Конята, коненята, в яблуках і збруї!

(гойдайтеся на гіллі, повішані на

вуздечках і вудилах, що ж вас було,

що ж вас було – тьма!)

У весело-босий ранок її уздріли:

Червоне намисто на груди, на перса

Голі білі, круглобокі груденята,

Притискає руками мене до тіла,

Розмащує пацьорками у волоссі.

( заберу її до себе навіки –

кровонька калиново капа-капа,

а молодиці більше нема – нема)

Забрати всі мости! Розвести їх!

То я поспішаю, то я біжу.

Несу кораблі, ножі, дерева,

Жіночі тіла несу.

Я – в тобі. Темна і голуба.

Глибока і мілка. Вода.

***

Я – в тобі. Стихія. Квартет(3)

Сивобровий. Тебе разом з крилами,

У моїм морозянім блиску загнали

В темні вологі підвали:

- Лети! (б’ють у спину, між крила)

Ти лиш випустив риб’ячі плавники

І луски, юркнув у стічну трубу.

У мороці каналізації я погано пахну.

Лоскочу її голі сідниці, сидить на

Тротуарнім обідку і перебирає

Струни деревної малої гітарки:

Бринь-та-перебринь-колишусь,

Між-звуками-граюсь.

Вітряно в полі, ліг на колосся,

Остюки залізають між пальці,

В волосся волошок і маків.

Пахну припріло і радісно перед,

За хвилю гордливу до зливи.

Заглядай в мої замки, я тобі ще,

Ще багато збудую.

Розпущуся у ніздрях пуп’янком,

Чи то холоду, чи то пампухів,

Чи то листям опалим,

Чи рук незнайдених, що не торкали.

Я – в тобі. Свіже й недобре.

Іноді пахну. Повітря.

Я – в тобі. Стихія. Квартет(4)

Злизують з ніг твоїх шкіру,

Шумлять у волоссі твоїм язикато,

Як гримучі грифони, дихають дзвінко,

Кардамонними випарами,

М’ясними зашкварками, хлібними крихтами,

Неціловані юнки ними пашать

З долин міжніжжя-міжгір”я,

Язикато, язикато, язикато…

І жовта троянда теракотовими загравами

Палахкоче мілко крапками летальними

На пелюстках і листі.

Ввиділося, спасибоже…

Під собором вночі, на порозі стою

В тривозі, за хвилину гроза – горітиме,

Краплями мороку зимними,

Розгортатиме тіло доторками.

Ввиділося, спасибоже, ввиділося…

Опадає крупинками кава в горнятку,

І ти, і ти…

Ввиділося, спасибоже, ввиділося…

Вечір позолочує цятками,

І ти, і ти…

Ввиділося, спасибоже, ввиділося…

Чи був останнім вогнем?...

Я- в тобі. Про вогняні язики я –

Безпристрасно.

***

Курви не сплять по ночах,

Ходять по місту

В черлених, оййй, черлених

Кожухах.

Махають хвостами, махають

Задами.

З челяддю любляться, оййй,

Любляться.

А хочуть з панами, а хочуть

На білому.

За дріб’язок марний любляться,

А хочуть за злото, а хочуть

За дзвінке.

А може й вони бажають

Не бажаними бути,

А просто коханими?

Курви не сплять по ночах,

Ходять по місту

В черлених, оййй, черлених

Кожухах.

І мріють про щастя,

І мріють про долю,

Про долю кожного з вас…

Розгнуздані в лісі крокуємо під вечір,

Листя шурхоче і зламано гілки шепочуть,

Приречено – я, вслід за тобою.

Люблю тебе, і не треба на те слів.

Галявина під куполом грабових крон

В призахіднім сонці стане домівкою –

Розложімо шатро і пірнемо

під нейлоновий захисту клапоть.

У наметі два метри квадратних щастя:

Роздягаєш поспіхом моє гаряче тіло,

Цілунки печатями незмивними кладеш,

А я лиш дихаю в такт твоїм рукам.

І очі між порухами сильними горять,

Лагідно впнуся тобі руками у спину,

Поцілунок жариною лукаво теплиться,

Загорнутися б в тебе назавжди.

22.07.07

***

ночі

Трохи приречено розгойдуюсь,

Зачеплена за тебе тільки

Твоїм ж бажанням

І рукою, що стискає напружено

Порівну всю сутність

І в окремості, ніби черешні,

Губами заторкуєш,

Пригнувши мене розгублену,

Мене сумуючу,

Мене кохану.

Останні ночі приносять тільки

Відчуття розлуки.

***

Для себе

В зеленій кроні, попри жовте тло

Вікна – вихоплена світлом

Рука, що підливає

Дикий виноград,

Відгорне штору і покаже світу –

Два малі тугі мигдальні горіхи,

Що кінчиками дивляться вгору,

Налиті запахами фруктів

І ніби витесані

З п’яного сандалу,

Складають підніжжя для

Тонкої шийки,

Котра утримує на собі

Дві сірі ночі

З чіткими котами,

Що полохливо глипають

З-під чорного міського

Парку вій,

А ще вміють здивовано

Вискалювати зуби

Заблудлим в сірих ночах

Ловеласам.

М’яка спина роздвоюється

Язиком змії,

Двома опуклими світами,

Що між ними шлях

До крикливо-схованого раю.

21.05.07

літні забави - язикові вправи

Пелюстки солодко відкривають шлях

Для непримиренного мандрівника,

Що вибухами зірок прокладає дорогу,

Змітає рештки сорому,

Розгортає квіткові принади:

Припадає до нектарового потоку,

Розгладжує і зіжмакує найтемніші

Проміжки солодкої щілини.

І вершить свою справу олімпом,

Котрий перероджується у звуки

Щойно розпуклого пуп’янка.

Округлений жіночими формами,

Пурпурно-рожевий, він приємно

Пробігає фруктовим пагоном,

Заковтуючи налиті життям плоди,

Розкошує на принадах достиглої

Плоті, котра вибухає найтривкішим

Задоволеним струменем літа.

Мицю, же ти як сонце ясне,

Розгорни ми хмари:

Рипає відерками,

Рип-по-рип,

Хмара в злості, хмара сопуча.

Як же за цебер вхоплю!

Та потягну, та потягну, та по…

Чом ті рученьки та до неба –

Білесенького-святого, чи то

Чорного-злого, раз-по-раз.

Тягнуться, тя-г-нуть-ся –

Та дотягують.

Мицю-кицю-миценько-киценько,

Кітко мій злотний, срібельцем

Маяний та в молоках митий –

Моїми рученьками –

Та до весіллячка.

А я в барвіночку паренім –

Пахучо коса спада на плечі,

А я в медові мазана –

До твого батога, до твого…

Прирученая, присмиреная.

По бавлені, по Покрові –

До престола, під віночок,

Під хусточку,

А ти, любчику, в перстеник,

Що до інших гонор маю,

Бо лиш тя, милисенький,

Бо лиш тя…

Грошовая...

ГрошОвая курвонька – шита бІсерцем сороченька,

Гаптована плахта, дукАти – коралі,

Освятили мня кульов срІбненьков,

Зав’язали ми рученьки рушником вишИваним,

Жеби не ходила павоньков прирученой –

Дівонька несписана, чорні косоньки, гнила душенька.

Було нас дві сЕстри – та ше й в отця донечки:

Єдна ся до лісу темного подала, ніжки білі крвавила,

Чорного хлопця* звабила, збАвила, залюбилась ся.

А я непутящая, з кождим ся в’язала , поки вроду не згубила,

А так кУлечка тай наздогнала, душеньку не до неба

Погнала, а у земленьку, а у грішную, а у темную.

Не любіться дІвоньки тай у плотських бАвленках,

Бо зострижут вам кОсоньки незаплетені,

Бо порвут вам пазуньки тай із ницими, тай із душами.

Кохайтисє, поки вОйна не прийшла, хату не спалила,

Серце не зов”Єлила, не спопЕлила, не замацала.

1.06.07

* чорний хлопець - "хлопець із лісу",вояк Української повстанської армії.