* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

В котрий раз зима змінилася весною,

21:01 27.03.2008

Весняний етюд

В котрий раз зима змінилася весною,

І земля збудилася від сну-спокою.

Нарядилась пишно в зелен-квіт –

О прекрасний, незбагненний світ!

Як милуюся й захоплююсь тобою,

Невимовною, чарівною красою.

Цю красу Всевишній Ум створив,

Берегти й любить її велів.

Першим проліском милуюся, вербою,

І берізкою, й ромашкою простою,

Дрібним рястом і пухнастим сном,

Зеленню лугів, садів, дібров…

І барвінком, і черемхою п’янкою,

І небесною блакиттю весняною,

М’ятою, любистком, чебрецем,

Вишнею, калиновим кущем…

Кожна квіточка вмивається росою,

Усміхається барвистою красою,

Сонечку радіє і весні, –

О прекрасні, о чудові дні!

Ніби просто все і, разом з тим, святково:

Сходить Сонце, Місяць, зірка вечорова,

Лине пташка у безмежну вись, –

Так тепер і так було колись…

Той цілющий запах жадібно вдихаю

І святим блаженством душу наповняю…

Очищаюсь свіжим вітерцем,

Причащаюсь весняним дощем.

( Кінець лютого – початок березня 2002 рік )

Туга дитбудинківської сирітки

( при живих батьках )

Матусенько, ненько,

Моя ти рідненька!

Невже ти не знаєш,

Як тужить серденько

Твоєї дитини,

Яка ще маленька,

А вже сиротина.

Почуй голосочок –

Я ж твій ангелочок!

Чому відірвала

Від гілки листочок?

Невже ти, матусю,

Про мене забула,

Жалю не відчула?

На тебе чекаю

Кожнісіньку днину –

Сиджу край віконця

В вечірню годину,

На шлях виглядаю

І в спогадах лину

У нашу хатину…

Коли засинаю

У пізню вже пору,

Подушечку вмию

Гіркою сльозою…

А потім до неї

Личком пригорнуся,

Немов до матусі.

Прошу тебе, рідна:

У сні хоч з’явися,

Заглянь в оченята,

Ласкаво озвися,

Всміхнися вустами –

Ніщо не замінить

Тут рідної мами.

Ніхто не утішить,

Ніхто не розрадить,

Хоча й по голівці

Ніжненько погладить.

Коли б тільки знала,

Як Бога благаю:

- Верни мені маму!

( Вересень 2003 рік )

Розлука

Скошені трави на луках.

Скоро зима і розлука –

Смуток хвилини прощання

Й довге, як вічність, чекання…

Приспів:

Розлука, розлука, розлука…

Гірка і холодна ти мука.

Та в спогадах відгомін літа

Буде в душі моїй жити.

Віхоли й люті морози,

Горя і відчаю сльози –

Все я зумію здолати

Й буду на зустріч чекати.

Приспів:

Розлука, розлука, розлука…

Гірка і холодна ти мука.

Та в спогадах відгомін літа

Буде в душі моїй жити.

Вернеться з вирію пташка.

Сонцю всміхнеться ромашка.

Ніжно озветься сопілка

І заклопочеться бджілка.

Приспів:

Відійде, відійде розлука,

І серце бентежно застука…

Пробудяться світлі бажання

Пісні, весни і кохання.

( Січень 2004 рік )

Прощання

От і пройшли, відшуміли

Зустрічі класу хвилини.

І, ніби птахи у вирій,

Друзі мої відлетіли…

Приспів:

Найважча хвилина остання –

Махаю вам вслід на прощання,

А очі росяться сльозою:

- Нема вже, нема вас зі мною.

-

Мушу вертати до школи:

Пусто і тихо навколо…

Входжу самотньо до класу,

В тишу вслухаюсь і плачу…

Приспів:

Нема вже, нема вас зі мною.

Стискається серце від болю,

Що друзі мої відлетіли,

Тільки тепло залишили.

Я берегти його буду.

Відстань і час не остудить

Затишку нашого класу –

Тут вас щодня ніби бачу.

Приспів:

У спогади лину думками

Й душею спілкуюся з вами…

Ви друзі мої найрідніші,

То ж прилітайте скоріше!

( 7 – 9 лютого 2004 рік )

Як важко жити без надії…

Любий соколе мій,

Я так довго на тебе чекала.

Із далеких доріг

Дні і ночі тебе виглядала…

Знову падає сніг,

Всі дороги-шляхи замітає.

Що повернешся ти,

Вже надії у мене немає.

Приспів:

Коли надія в серці гасне,

Темніє світ і сонце ясне,

Мов зірка пізня, гаснуть мрії…

Як важко жити без надії.

Бо яке ж то життя,

Коли втрачені мрії й надії.

Ти в мої почуття

Не повірив чомусь, не повірив.

Не схотів чи забув,

Чи, можливо, не зміг повернутись.

На дорогах життя

Нам судилось навік розминутись.

Приспів:

Коли надія в серці гасне,

Тамніє світ і сонце ясне,

Мов зірка пізня, гаснуть мрії…

Як важко жити без надії.

Вже мости не звести,

І не будемо разом ми жити.

Не повернешся ти –

В самоті буду плакать-тужити.

Тихо падає сніг…

Вже ніколи не будемо в парі.

На зимовий поріг

Завітає непрохана старість.

Приспів:

Надія в серці вже погасне,

Стемніє світ і сонце ясне,

Мов зірка пізня, згаснуть мрії…

Ну як же жити без надії?!

( 26 – 27 листопада 2004 рік)

Повернення з розлуки

Душу мучив тривоги неспокій,

Насміхалась розлука-зима,

Що печальна завжди й одинока,

Але нині я вже не одна.

Приспів:

Ще ніколи так сніг не іскрився,

Небо синім таким не було.

Хоч надворі зима – лютий-місяць,

Та на серці весняне тепло.

Ти до мене з розлуки вернувся,

І тепер вже назавжди, навік.

Як на Бога, на тебе молюся,

Мій коханий, ти мій оберіг.

Приспів:

Ще ніколи так сніг не іскрився,

Небо синім таким не було.

Хоч надворі зима – лютий-місяць,

Та на серці весняне тепло.

Ми щасливі такі, бо вже в парі

Знову разом з тобою живем.

Хай відступить непрохана старість,

Аж допоки її не позвем.

Приспів:

Ще іскристіше сніг заіскриться,

Ще синіше засяє блакить.

І ніхто вже на цілому світі

Нас не зможе повік розлучить.

( 29 листопада 2004 рік )

Не кажи мені…

Не печалься тим,

Що життя пройшло,

І весняний цвіт

Вже відцвів давно.

Що уже давно

Відійшли плоди…

І ніколи нам

Не вернуть весни.

Приспів:

Не кажи мені,

що роки не ті,

Що чимало в нас

клопоту в житті –

Де любов жива,

щира і свята,

Там зникає зло

й сіра суєта.

Де любов жива,

чиста, як роса,

Там панує мир,

спокій і краса.

Хоч давно вже час

Посріблив чоло,

Ти візьми мене

Під своє крило

І своїм теплом

Душу відігрій –

Буду я твоя

І будеш ти мій.

Приспів.

Краде листопад

Наш осінній сад,

Заміта сліди,

Що ведуть туди…

Хай летять роки

І спішить зима –

Доки ми удвох,

Їй шляху нема.

Приспів.

( 11 грудня 2004 рік )

Лісова фіалка

Як давно, кохана,

Я про тебе мріяв.

Ти мені являлась

В спогадах і снах…

А тепер розквітла,

Запашна і ніжна,

Як промінчик світла,

Прямо на очах.

Приспів:

Ти моя фіалка,

Лісова фіалка,

Тиха, скромна і непоказна,

Та куди до тебе

Найпишнішим квітам –

У тобі вмістилася весна.

Хочу доторкнутись,

Та ніяк не зважусь…

Поглядом ласкаю

Пелюстки-вуста.

Ти у мене, мила,

Лиш одна, єдина,

Чарівна перлина,

Чиста і свята.

Приспів.

Кожен день милуюсь

Й буду милуватись,

Аж допоки сонце

Світить в небесах…

Знаю, добре знаю,

Що і ти кохаєш,

Бо кохання сяє

У твоїх очах.

Приспів.

( 24 лютого 2005 рік )

Час лікує

Час лікує у леті своїм.

Пересвідчилась в цьому сама –

Уляглися образи, жалі,

Відійшла-відболіла зима.

Знову бажані, жадані дні…

За вікном затеплилась весна.

У душі забриніли пісні –

І воскресла вона, ожила.

Ожила, розцвіла почуттям,

Аж по вінця наповнилась знов,

Уповаючись світом, життям…

Це її воскресила любов!

( 22 лютого 2005 рік )

Полин

Полин…Полин…

У спогадах донині

Далекі дні,

Як ми були щасливі.

Полин, полин,

Що на дніпрових схилах…

Остання мить,

Де ми були щасливі.

Ще вдвох… Ще вдвох,

Та близилась хвилина,

Яка, мов рок,

Навіки розлучила.

В твоїх очах

Прощальний біль розлуки…

В останній раз

Сплелися наші руки.

Полин в руках

Ми бережно тримали.

Полин в душі

Обоє відчували…

Полин… Полин

Залишила на згадку,

Сама ж пішла

В розлуку безоглядки.

Пішла одна,

Пішла у невідомість…

О, як тепер

Терзає й мучить совість.

Ну як могла

Тоді так поступити,

Щоб все життя

За втраченим жаліти.

Полин… Полин…

Гіркий і світлий спомин…

Та вже того

Не повернуть ніколи.

( 17 травня 2005 рік )

Полинова зустріч

( Пісня )

Вітерець голубливо колише

Полинові трави, мов дитя.

У прозорій надвечірній тиші

Пропливає в спогадах життя:

Що збулось і те, що не збулося,

Невідомо, по чиїй вині –

Чи то вже так долі забаглося,

Чи тому, що юними були.

Пригадалось, як колись востаннє

Ми ходили схилами Дніпра –

Зустріч наша болісно-прощальна

І сльоза полиново-гірка…

Знову трави срібно-полинові

Вкотре вже нагадують мені

Літо незабутньої любові,

Ті далекі, неповторні дні.

Ми ще вдвох, та близилась хвилина –

Відвернуть її ми не могли,

Та, що нас навіки розлучила,

Й по життю ми нарізно пішли.

Чому ж знову зустріч та остання

В серці полиново ожива,

Й наше недоспіване кохання

Плаче, як обірвана струна…

( 25 травня 2005 рік )

Чому?

( Пісня )

Пахнуть духмяно

Фіалка і флокси.

Осінь іще

Не вступає зимі,

Бо ж так не хоче,

Не хоче, не хоче,

Щоб її квіти

Уже відцвіли.

Ними милуюсь

Осінніми днями,

Згадую літо,

Що вже відійшло –

Зустрічі наші

І наше кохання…

Літа такого

Іще не було.

Квітами цими

Ми вдвох милувались,

Запах вдихали

Й щасливі були…

Чому ж лиш

Спогади теплі зостались,

Чому ті дні

Швидко так відійшли?..

Все, ніби в казці,

Тоді відбувалось.

Вірить хотілось –

Кінця їй нема…

Чому ж так сталось,

Що вітер осінній

Казку розвіяв

Й скінчились дива.

( 18 вересня 2005 рік )

* * *

О, яке прекрасне і далеке

Те, що тільки вчора ще було…

Так просила: «Не відходь, не треба». –

Не послухалось і відійшло.

- Як мені те все тепер забути? –

Порожнеча в відповідь німа…

- Поможіть, порадьте, добрі люди,

Бо не можу справитись сама.

Як же жити і життю радіти,

Коли серце – мов підбитий птах…

Відліта, прощається вже літо

Журавлиним криком в небесах.

Щемким болем у душі озветься –

І болючий, і солодкий щем…

Не повториться… Не повернеться…

І росяться очі сліз дощем.

Доцвітають вже останні квіти,

Вітер вихолощує тепло…

І ніяк не можу зрозуміти –

Чи то все приснилось, чи було?

( 23 – 25 вересня 2005 рік )

Забіліли сніги навкруги…

Забіліли сніги навкруги,

Скуті кригою рік береги…

Заявила на свої права,

Мов непрохана гостя, – зима.

- Зачекай, не спіши, ще не йди,

У розлуку важку не веди.

Не морозь, не хурдель, не гуди,

Душу холодом не остуди.

Хай цвітуть в ній любові сади,

Тепло й сонячно буде завжди.

Хай надіється, вірить і жде,

Що кохання з розлуки прийде.

І терпляче чекає тих днів,

Як лелеки із теплих країв

Знов на крилах весну принесуть,

А зозулі літа закують.

Мо ж, хоч трохи набавлять років,

Й почуття, мов ріка з берегів,

Повноводно розіллються знов, –

Ще сильнішою стане любов.

( 26 листопада 2005 рік )

Завітай у сни мої блаженні…

Світ крильми шаленомолодими

Пролітає крізь літа і зими –

В білосніжному весни цвітінні,

В сонячно-ласкавому промінні,

В багрянцевім золоті осіннім,

В срібно-білім інеї чарівнім.

І часу не спиниш, не сповільниш,

Долю не обійдеш і не зміниш.

Все в житті минувше, все зникає.

Я тамую біль свій і чекаю…

Сподіваюсь, що здійсниться диво,

Й знову будем, як тоді, щасливі.

Хоч моїм не будеш ти ніколи,

Розлюбить тебе не маю волі –

Почуттям палаю платонічним…

Доторкнись до мене вітром ніжним,

Посміхнись вечірньою зорею,

Завітай у сни мої блаженні.

Завітай тихенько, непомітно,

Запали мене жагучим світлом.

Так незатишно мені без тебе…

Прихили, коханий, мені Небо.

Буду я покірною, твоєю,

Хмаркою між Небом і Землею.

До твоїх грудей я пригорнуся,

До щоки вустами притулюся.

Цілувати буду очі милі,

І слова шептати ніжні, щирі…

Буде піснею душа бриніти,

Радістю незнанною радіти.

( 27 листопада 2005 рік )

Ти мій коханий

Ти мій коханий,

Ти мій єдиний,

Рідний, жаданий,

Голубе милий.

Приспів:

Ти – моя радість,

Ти – моя пісня,

Моя любове,

Найперша, ніжна.

Тобою марю

Кожної ночі,

Хочу заглянуть

В кохані очі.

Приспів:

Хочу заглянуть,

Ними зігрітись.

Бога благаю –

Швидше б зустрітись.

Боже мій, Боже,

Світло надії,

Ти один можеш

Здійснити мрії.

Приспів:

Ти один можеш

Нас поєднати,

Щедро напоїш

Щастям кохати.

Тяжке чекання,

Довга позлука –

І сподівання,

Й солодка мука.

Приспів:

Перший підсніжник –

Вісник весняний,

Сонця промінчик –

Ти, мій коханий.

( 23-25 березня 2006 рік )

Коханий, навіки єдиний…

Поступово привикаю до розлуки,

До холодної й гіркої її муки…

Вже нема тебе – і мушу з цим змиритись,

Одинокості й самотності скоритись.

Приспів:

Коханий, навіки єдиний,

Чому ж відлетів ти у вирій,

Непрохано так і нежданно –

Чому ж відлетів ти так рано.

Коли б знав ти, як скучаю за тобою

Безпросвітною зимовою порою…

Відчувати хочу твій приємний дотик,

Засинати під солодкий теплий подих.

Приспів:

Коханий, навіки єдиний,

Чому ж відлетів ти у вирій,

Непрохано так і нежданно –

Чому ж відлетів ти так рано.

Не судилось нам у парі ще пожити,

Та повік тебе не зможу розлюбити.

Все, що пройдено, що нами пережито,

Пам’ятатиму, ним буду дорожити.

Приспів:

Коханий, навіки єдиний,

Чому ж відлетів ти у вирій,

Непрохано так і нежданно –

Чому ж відлетів ти так рано.

( Листопад 2006 рік )

Відгомоніло літо…

Відгомоніло літо запашне…

Хоча багато що іще цвіте,

Та різнобарв’я трав наводить сум –

Не бути вже таким, яким ти був.

Ще постарів на літо на одне.

Так непомітно і життя мине.

Нам швидкоплинний час не зупинить –

Навколо все спішить кудись, спішить…

Весні на зміну літо поспіша.

За літом – щедра осінь золота.

За осінню – зима. Так з року в рік…

Чотири пори має й людський вік.

Весна і літо, осінь і зима.

Та головне – прожити не дарма:

Любити світ, навколишню красу –

І літо й зиму, осінь і весну.

Життя цінить, прожитим днем радіть.

Добро робить. З любов’ю в серці жить.

Нестерпним бути до неправди зла,

Якою б та неправда не була.

Не кожен мудрий, хто багато зна,

А тільки той, хто вміння і знання

На користь людям щедро віддає –

Вважалось так колись – і нині є.

Хто ж взяв багатство за мету життя,

Копіння жадібне гроша, гроша, –

Той щастя справжнього в житті не мав,

Бо він його на гроші проміняв.

( 2 вересня 2006 рік )

Петрів батіг

Петрів батіг край шляху причаївсь.

Нагадує волошку мені чимсь:

І кольором – як неба синь цвіте,

І дикістю – бо ж, як бур’ян, росте.

Його корисність знали ще давно:

Як у дорозі занедужав хто,

Відвар робили з стебел батога –

Любу хворобу він перемага.

Нарікся батогом він неспроста:

Стебельце дуже схоже на прута –

Високе, голе, майже без листків.

Ним поганяти коней та волів

Чумак чи то козак в дорозі міг,

Якщо порвавсь чи загубивсь батіг.

Можливо, сам Петро його назвав,

Отой, що до Наталки поспішав.

Із заробітків до Полтави йшов,

Не знаючи, чи жде його любов.

Як ніжний цвіт Петрова батога,

Наталка їх кохання зберегла.

Коханий їй, мабуть, вклонявсь до ніг…

А вірність почуттів і він зберіг.

( 13 вересня 2006 рік )

Вересень вже на порі

Вересень вже на порі…

В пишнім багрянці гаї.

Осиротіли луги…

В вирій зібрались птахи.

В листі дерев верховіть

Щебіт останній бринить.

І долинає згори

Сумнопрощальне “Курли!”

Всілися навколо пнів

Шапочки голі грибів.

Слизом приклеївсь листок –

І непомітний грибок.

Ніч порівнялася з днем.

Небо сльозиться дощем.

Сонечко рідше бува –

Осінь вступає в права.

( 22 вересня 2006 рік )

Заспіваймо пісню

Заспіваймо пісню

Голосну, дзвінку.

Ще ніхто у світі

Не співав таку.

Заспіваймо пісню

Щиро, від душі.

Заспіваймо пісню,

Щоб почули всі.

Приспів:

Пісне, лунай,

За небокрай,

Рід наш єднай,

Пісне, лунай.

Пісне моя,

Без тебе я

Не можу жить

Навіть і дня.

Перша колискова

В кожного була –

Мамина розмова

З ласки і тепла.

І хоча дорослі

Стали ми давно,

Гріє нас і досі

Мамине тепло.

Приспів.

Друга – про кохання,

Про палку любов,

Ту, що так хвилює

І бентежить кров.

А якщо ж зрадливим

Те кохання є,

То страждання й болю

Серцю завдає.

Приспів.

А що третя пісня –

То про рідний край.

Де б не був, про нього

Ти не забувай.

Іншого вже краю

Не шукай дарма,

Бо ніде у світі

Кращого нема.

( 23 січня 2006 рік )

Пісне моя

Пісне моя, рідна пісне,

Трепетні струни душі,

Всюди і скрізь ти проникнеш –

В тебе немає межі.

В тебе немає кордонів,

В тебе нема перешкод.

Все в тобі: й радощі, й болі –

Те, чим живе наш народ.

Приспів:

Пісне моя люба,

Пісне моя щира,

Ти завжди зі мною

По світах ходила.

Ти в мені будила

Мрії й сподівання,

В серці запалила

Полум’я кохання.

Перша була колискова,

Линула з маминих вуст…

Лагідна, ніжна, казкова –

Й досі до неї горнусь.

В скрутну хвилину розрадить

І допоможе в біді,

Рану душевну загладить,

Віру вселить у мені.

Приспів.

Чиста, висока, прозора,

Ти, як намиста разки.

Радістю щедро напоїш,

В небо підіймеш крильми.

Пісне, широка, як поле, –

В райдужних барвах весна…

Пісне, моя ж бо ти доле,

Літо моє і зима.

Приспів:

Пісне моя люба,

Пісне моя щира,

Ти завжди зі мною

Кожну божу днину.

І понині будиш

Мрії й сподівання,

Не даєш погаснуть

Полум’ю кохання.

( 29 червня 2005 рік )

Витанцьовують сніжинки за вікном

Витанцьовують сніжинки за вікном

Під мелодії зимових вітровіїв,

А в кімнаті класу затишок, тепло,

І в душі тепляться спогади і мрії…

Пригадалося мені, як рік тому

Однокласники зібрались в цьому класі –

Закриваю очі й ніби наяву

Знову їх усіх за партами тут бачу.

І хоч мало відтоді часу пройшло,

Та, проте, багато що уже змінилось –

І приємне, й неприємне проплило,

Ніби у калейдоскопі прокрутилось.

Хто хворіє чи біду яку зустрів,

Інший же живе щасливо, при здоров’ї.

Та дарма то все – хоч як би хто не жив,

Головне, щоб серце повнилось любов’ю.

До людей, до сонця, світла і землі,

Шкільних друзів щоб своїх не забували.

Хоч і відстані між нами немалі –

Кожен рік на зустріч класу прилітали.

Нас дивує доля й буде дивувать

Несподіванками й примхами своїми,

Самоправно плин життя кроїть-мінять,

Хоча ми міняти щось би й не хотіли.

Та забудемо незгоди і жалі.

Хай добро восторжествує і надії.

Долі дякувать за те, що ми живі,

Тож для суму в нас зовсім нема причини.

( 27 січня 2005 рік )

Заспівали півні

У ранковій досвітній імлі

По селу заспівали півні…

Заспівали велично, заклично,

Сповіщаючи всім,

Що іде день новий. –

Це звичайно для нас, це так звично.

Чи задумувались ми над тим,

Що у вранішнім співі отім

Зміст закладено більший, глибинний:

- Світло перемогло,

Зло здолалось добром, –

Тріумфує ранковий спів півнів.

Що уже відійшла ночі тьма,

З нею зникла усяка мара –

Мов крізь землю, за мить провалилась.

І природа уся

Ожила, розцвіла,

Переспівом півнів пробудилась.

Ще у сиві далекі часи

Стільки склалося різних страшних

І цікавих переказів, казок…

Не було чим світить –

Ночі укоротить,

То ж до співу півнів прислухались.

Та далека людина була

Безпорадна, як мале дитя, –

Ночей темних безкраїх лякалась.

У темноті нічній

Всі потвори страшні,

Всякі каверзи їй уявлялись.

Та як тільки почувсь півня глас –

В тиші ночі десь перший озвавсь –

Всі ті страхи-примари зникали.

Наповняли серця

Радісні почуття,

А півні все дружніше співали!

Роком півня є нинішній рік,

Нещодавно почавши свій лік –

То ж прислухайтесь, щоб зрозуміти,

Що нічний спів півнів

Не такий, як денний –

Передвісник він ранку і світу!

( 28 січня 2005 рік )

Велич вченого

Учений ти, творець,

Незнаного знавець.

В собі знайшов себе –

Покликання своє,

Як цінний скарб, відкрив.

Йому ти присвятив

Усе життя земне.

То справжнім щастям є –

Прожити для людей

У пошуках ідей,

В дерзанні, у борні,

Не ради слави, ні –

Заради торжества

Любові і добра.

За істину святу,

Хоч, може, і гірку.

Для всіх не станеш ти

Мірилом доброти,

Бо знайдуться такі –

Тупі, байдужі, злі –

Зведуть все нанівець.

І те, що ти творець,

На сміх піднімуть, глум.

А якщо сват чи кум

У когось з них в «верхах»,

То ще й на «соловках»

Побути можеш ти.

Та тюрми і кати

Безсилі знищить те,

Що істинне, святе.

Не змусять відректись

Від власних відкриттів –

Тих, які ти зробив,

І в людства заслужив

Всесвітнє визнання –

Тобі вклоняюсь я!

( ( 26 січня 2006 рік )

Трагедія генія

Де, коли і в якій ще країні

Так глумилися і так ганьбили

Співвітчизників посмертну пам’ять?

Цьому важко знайти оправдання…

Доля геніїв завжди трагічна

(Хоч діяльність їх непересічна) –

З людством важко знайти спільну мову,

Навернути на слушну дорогу.

Із майбутнього геній приходить,

Свою корисність людству доводить.

Саме генії своїм прозрінням

Чинять диво-науки творіння.

Розвиваючи далі науку,

Вони корисність приносять людству,

Найскладніші проблеми рішають

І прогресу суспільства сприяють.

Значно далі за всіх геній бачить,

Та байдужість лиш має в віддачу,

Бо сучасникам не зрозумілі

Його плани, ідеї і цілі.

Психологія їх примітивна –

Дуже часто маленька людина

В благородство його не повірить,

Насміятися знайде причину.

Скаже: “Дивно, чого йому треба?

Суне ніс, куди треба й не треба,

Все шукає в усьому причини,

Не потратить впусту ні хвилини…”

У житті дуже часто бувало,

Коли велетів страшно карали:

У в’язницях гноїли, палили,

На хрестах розпинали й раділи.

Хоча толком і не розуміли,

Чому з велетом так поступили.

Ця трагедія людства одвічна

Й на сьогоднішній день має місце.

Не один із мислителів світу

Цю загадку старавсь пояснити:

Кару геніїв за одержимість,

Замість того, щоб визнать, повірить.

Не позбутися їх шукать привід,

А за ними з пітьми знайти вихід,

Бо стоять вони незмірно вище

Й хочуть вивести людство до світла.

Та все те, що занадто яскраве,

Постає як страшне, незвичайне.

Зла шаблонність нове відкидає –

Ось у чому трагізм полягає!

( 21-29 березня 2006 рік )

Спасибі Дажбогу

Прокинувшись вранці,

На вікна дивлюсь –

Чи світ вже сіріє? –

Йому посміхнусь.

Сіріє, ясніє

Уже білий світ

Й мені посміхається

Радо в отвіт.

Спасибі, Дажбоже,

За те, що ти є,

Щодня посилаєш

Нам світло своє.

Спасибі, Дажбоже,

За мир, за любов,

Що нас зігріваєш

Своїм Ти теплом.

Спасибі, Дажбоже,

За всю благодать,

За те, що ми можемо

Жити й кохать.