* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

інтернет

16:30 07.09.2007

інтернет

інтернет

і ранкова кава

тягуча й гірка

як місцевий метр

хтось рахує

вчорашню тару

хтось затягує

совість в і-нет

ти ідеш

на ірландську

тишу

і чекаєш

моїх розмов

ти жалкуєш

що я не пишу

ти боїшся мене

агов

інтернет

і ранкова кава

тягуча й гірка

як вчорашній метр

ти купуєш

мені оправу

я затягую

совість в і-нет

02.07.2007р.

тих два світи

шурхіт коліс

і гравій як обличчя

вітру спинити б хід

а так

тих два світи

так дихають як

авта й ми

і сивина

камінь

на обручці

тих два світи

ти –

зірка вітру

мені б втекти

у авангарді

а так

тих два світи

02.07.2007р.

літак

твій сон вже в мене

твоя любов не в такт

з реальністю

коли вітри

не як

в Сенеки

і сизий

столичний мирт

нічийні пси

зорепад

поліетиленових

торбин

вогні едему

літак

шасі

й

бориспільське таксі

букет жоржин

твій сон вже в мене

02.07.2007р

в обмінному пункті

жодного евро

для малого адама

немає яблук

(зелених)

у місцевому театрі

жодного метра

для кишенькового

профі

немає дилеми

у задзеркальних

вітринах

жодного серця

для блідого

художника

тіні

в обмінному пункті

немає натхнення

а для малого

адамчика

жодного змія

03.07.2007р

тарахкає

колесо осені

по розбитій дорозі

машини

втікають

заляпують

сотні чобіт

учора так страшно

себе зрозуміти

і нудно

тебе

чи себе

передбачити

банкір відкриває

рахунок

і ввічливо

двері

сміється у вічі –

усе перебула

так тоскно

поплескує

осінь

по плечах

22.08.2007 р.

ГОТИКА ВІТРУ

(Янголи на дні шухляди)

мені щасливих днів

що переходять

у роки

вдарує осінь

і Бог зігріє

своїм теплом

й тоді коли не просиш

* *** *

зорями пишеш

мій портрет

... у запалі суперечок

боротьби протиріч

чи не віриш

собі

що сонячно

що вишнями

з саду

пахнеш

і місяць

півнеба затулить

моїм усміхом

а ще

вогняна жага

засміється

й цілунків

не настарчиш

коли не

допишеш

зоряно портрет

* *** *

коронація вітряків

збожеволіти

хоче кожен

шаленіє майдан –

крикуни

вдарте в гонг

оберемками

крадуть сни

коронація вітряків

замовкає

військовий марш

у підземці

не впізнають

серед вереску

благородний

і добрий жест

коронація вітряків

замість листя

листівок

спалах

вабить –

збожеволіти

хоче кожен

КОЛИНАЦІЯВІТРЯКІВ

і знов засну

на дужому плечі

тебе укравши

в тисячі жіноцтва

і медом серце

засолоджу

сховавши

у свою казну

і казку розповім

про серпень

бджоли

і твої

вуса

і знов засну

на дужому плечі

***

сутінки дихають

нами

пам’яттю ген

і

жасмином

***

вигадуєш слова

пісні

мені волосся заплітаєш

і ружі

ритми

і вуста

аж стерпли

від молитви

у тому ж річ

і моляться

коли не бачать

і не пробачать

солоду й харизми

сердець

порослих

зеленню трави

мелодією степу

сльозами жовтневого блюзу

рудого як сонце

і словами що вигадуєш

* *** *

час відкриває

тобі нову браму -

а ти не чуєш

наша любов

в жилах тече

і правда на правду

не тягне

як небо розірвана

сорочка

й молодик

у небі собі тішиться

не оглядайся -

ніч утікає

й ранок заплутався

в рогах старої кози

і стікає по пальцях

п’янким

молоком -

не оглядайся

в настояне сонцем

учора

*****

Зовсім необачно

Загубила карту

Цього міста,

Блукаючи закавулками;

Шукаю

Рятівну крамничку

Щоби купити іншу.

А її ціна – моє життя

Безглуздо дешево

Чи дорого...

Все одно немає сенсу

Її придбати

щось змінилось

в мені

чи то від тієї зради

чи то від твоєї смерті

та ж з іншого світу

ще ніхто не прийшов

не постукав

не заплакав

лиш птаха

злітає у небо

сполохана

моєю ходою

невпевненою

але затятою

... щось змінилось

в мені

*****

час забирає тро-

феї

і свічку поставиш

не плач занад-

то просторий світ

занад-

то тісні доло-

ні долі тене-

та хіба що

стривожена

волею душа прий-

де освітить

тебе зсередини

згорблена свічка

молоком зі збитого глека

розтікаюся по землі

твій подих що вріс глибоко

мені болить і кровоточить

часе

часом як у сповільненому кадрі

мовчимо вічність чекаємо слова

а зважившись щось мовити

ти стискаєш нам горло

залишається подих і

молоком зі збитого глека

* *** *

в емігранта кроваві сльози

щось шукає в країні мрій

сподівань

й притулку зневіри

в емігранта кроваві руки

(Йсу, не покинь!)

ади

завантажив

пів світу

на спину

в емігранта кровавий смуток

совість чиста

а вже не сила

тільки в снах

чути голос

свойого сина

***

твої кайдани

мої слова

а час

привертати

увагу

поетів

братів

журналістів

і лемків

бо так покохати

зумієш лиш раз

твої слова

самообман

імпровізація

сексу в

піснях

у думках

бо так покохати

зумієш лиш раз

твоя любов

за моє життя

за півцарства

дівочих мрій

й сподівань

отак

покохати

зумієш лиш раз

* *** *

у долонях

час у

пензлях мить

переспівають

всесвіт

родинного світла

у

злеті міф

стисни

міцніше пальці

моє серденько

ти

двічі

переміг

* *** *

втікаю

у дощі

у твої руки

що пахнуть

небом

і

мене втішають

у вигнанні

та

мало слів

забракло часу

а ти

цілуєш коси

*** *

самота

саме так

сама собі

стану

суддею

сповільнюються кроки

солодка патока позіхання –

ти

соняшник

самота

саме так

* *** *

дощить дощить дощить

а серце

поза грою

мовчиш мовчиш мовчиш

впіймавши

погляд словом

мовчи мовчи мовчи

торкнувшись

струн

німих

* *** *

скрик чайок

сотні кілометрів

дорога

вкорочується

до

однієї сльози

і

хапає

за серце

Сльози?

Ні!

Ваші слова...

* *** *

стигне вечір

обпікаючи

босі ноги

жоржин

* *** *

сонце уміє вмирати

і мені б так

навчитися

відкритися

першому сповіднику

нареченому

й нікому іншому

... віддати б

спокій

торішнього подзвону

... усе б віддати

* *** *

сутінки дихають

нами

пам’яттю ген

і

жасмином

* *** *

зорями пишеш

мій портрет

... у запалі суперечок

боротьби протиріч

чи не віриш

собі

що сонячно

що вишнями

з саду

пахнеш

і місяць

півнеба затулить

моїм усміхом

а ще

вогняна жага

засміється

й цілунків

не настарчиш

коли не

допишеш

зоряно портрет

* *** *

зіжмакані

листи

чи

фото

охопить полум’ям

але від того

не зігрієш

ані

душу

ані

пучки

пальців

і теплом своїм

сліз

не висушиш

долонями

не витреш

не...

* *** *

не втрачайте мене

мамо

не втрачайте...

у видиві

сни простягнуть

стодолоні –

не плакати варт

і сміятися –

ломить у скронях

сферична душа

клонується у

дітях у

радощах

печальних

ув очах

синівських…

не втрачайте мене

не втрачайте

* *** *

у відчаї заламую

руки

а ви шлете

несправжні усмішки

та привітання

цікавитеся

моїми справами

із найщирішим

бажанням

мене знищити

так і не

помітивши

що на долонях

осені

пишу вірші

які вже мене

не порятують

як і…

* *** *

уперше

ступаючи

босоніж

поверхнею місяця

стискаю

серце

в кулаці

і

залишаю

сумні ікебани

та

хатнє тепло

за межею реальності

уперше

спалюючи

на долонях вітру

подаровані

розмови

та

слова

що випалюють

очі

залишаюся

за межею

алфавіту

*** *

посеред світу

випадково

столочила

зів’ялу траву

й у павутинні днів

заплуталась

і в готичному світлі

міста

розгубила

вірші

квіти

обривки слів

та снів

що янголами

мене вберігали

від втечі у…

божевілля

і не склеїла

розірвану

стрічку життя

вона також

у цьому світі

випадкова

* *** *

стишують хід літа

не треба!

бігти до сонця

дев’яносто секунд

мені повторюють

ці пекучі як заборонене сонце

слова

на ваш подив

бавлюся в жмурки

із вами

(усі поховались

у

пляшці)

зосталась

одна

й струни порвались –

розлетілася в друзки

гітара

ялинкові голки

увіп`ялися в серце

… стишують хід літа

щоби

встигнути

посивіти

* *** *

мозок обірветься на півслові

й тоді ти

безнадійно шукатимеш

його закінчення у

неіснуючій посмішці

давнього приятеля

коли зичний голос

ворога

продовжить

шукати тебе…

тоді зупинись

оглянь все довкола

увійди в епіцентр

твого горя

твоєї долі

волі

до болю скупої ролі

* *** *

вітер

обмінявши в зими

моє тепло на жменю снігу

застряг у грудях

й намалював

центр міста

центр століття

суєти у центрі

ночі

і описав циркулем

коло місяця

снігом приліпив

до шкіри дерева

що ділить навпіл

самоту

мов яблуня Едем

вітер

обміняв колір неба

на кров

закипілу на колючках

шипшини

а сніг

припадає до уст

рук

пальців щоби зупинитися

* *** *

вечір

ховає на скронях

іній та час

учорашнє

вбивство

напророчило втечу

і вдарило

на сполох серце

бо не тільки

взимку регоче совість

і я не сама

в’язке повітря

тримає мене

у полоні вечора

а той

на скронях

ховає сльози

* *** *

сестрі Наталі

перебираєш

століття

за століттям

узявши

до рук

гітару

стримуєш сонце

і звуки

одурманюють мозок

п’янієш

від калинового соку

зодягнувшись в

каштанове листя

що надає тобі

особливого шарму

навіть

тоді узимку коли

кожна

сніжинка виконує

ритуальний танець смерті

й відроджується

у краплях позолоти

коронованого звуку

* *** *

наслуховую

кроки століть

а пристрасть

затуляє серце

й на розмови

зігріті вином

тінь думок

розмінюю

… нічого

не вдалося

змінити

чи випередити

виправдовує

пророчо-вперте слово

обпікаючи

паперові губи

* *** *

схимнику

стоїш на сторожі

духовності!

а у печах

полум’я

читає

чиїсь вірші –

вогонь не суддя

(між банкнотою і папірцем

списаним нервовим почерком

є суттєва відмінність чи нема)

схимнику

стоїш на сторожі

а блискавиці

твоїх слів

спалюють людину –

слова хіба суддя

(чи між людиною яка

спалює і людиною-попелом

є суттєва відмінність чи нема)

схимнику

що у ветхих одежах

вартуєш

(хіба Бог собі створював

варту)

і чи маємо

право

стерегти те

що не маємо

права

знищувати

* *** *

час

призупинився

на вістрі

голки

що лоскоче

мої

учорашні

вени

нерви

так

затиснуте

своїми

руками горло

що

довкола

смерть

танцює...

на пальчиках

* *** *

посміхнешся

мені назустріч

жбурляючи

камінням услід

а ще січень

прозоро-білим снігом

увімкнеш

у будинку світло –

у цьому світі

замало одного сонця

і завершиш

ритуальний спів

в колі вовчих

слідів

а на небі зірки

оголені їхні зуби

снігом притрусить

й до ранку

замерзне калина

пам’яті Володимира Р.

зігрівши зорі

й вечір

дотиком руки

сполощу душу

в каятті

на цвинтарі

залементує свічка

і... сльози

обпечуть долоні –

моляться

...на сконі день

сконав вже рік

а скоро й десять

байдужий сніг

відправивши за упокій

притрусив

час на фото

і нагло

обірвав розмову

*** *

сни

слова

тісні

віщують

тривалу війну

ми військовополонені

власних ігор

горщиків

корзин

ніяких монет!

міняють на золото

у світі

совість

сові-

тська

** *

вислизнуло слово

з-під крижаних пальців

і я

гарячково шукаю його наосліп

бо мені

заліпили повіки

мокрим піском обману

шукаю на дотик

але руки мої задубіли

від вашого погляду

кричу на весь голос

мовчки

здригається

аркуш

паперу

* *** *

кроки

тінь

вона

навшпиньки увійшла

у світ

скинула пальто

і завішала його

на ріжок місяця

погляд

мерзлякувато тулиться

до теплого серця

рух

у зворотному напрямку

з місяця

зняла пальто

вдягнула його

і

навшпиньки вийшла

кроки

тінь

погляд

їхній дотик

ще пам’ятає

серце

сповідь

яблуня

вростає у серце

мене обплітає прозоре цвітіння сягає неба

напівзабутого Бога скривдженого оскверненого

крихта неба Бога

хоч і напівзабутого скривдженого

є крихтою нас самих

ми вперто відгороджуємось стінами

вмикаємо радіолу

світло

які поглинають шепіт пелюсток

безкрилого янгола

лише у долонях яблуні

ми

напівзабуті скривджені осквернені

станемо самі собою

****

затиснутий

у мушлі

сон

покотить

місяць

серпантином

жалю

у

простір часу

надломивши

звук

* *** *

небо

тисне у грудях

і вітер

розгойднувши

сонце-приблуду

спалює

листя

й осінню тінь

що

призупинившись

на мить

за рогом

твого будинку

просить окраєць

світу

Місто чиєїсь долі

1

налипає на пальцях

час

тихим звуком

учорашніх днів

домальовую гавань

життя

як останні штрихи –

кілька мрій

2

витікає з-під пальців жаль

проектуючи місто-порт

я спізнилася

рівно на крок –

відхилили невчасний проект

3

помирає на пальцях

сніг

німим зойком

торішніх слідів

домальовую

пристань літ

як останні штрихи –

кілька мрій

***

Зовсім необачно

Загубила карту

Цього міста,

Блукаючи закавулками;

Шукаю

Рятівну крамничку

Щоби купити іншу.

А її ціна – моє життя

Безглуздо дешево

Чи дорого...

Все одно немає сенсу

Її придбати.

*** *

до неба

підніму душу

і доп’ю золоту

чашу голубіні

щоби повернувшись

обличчям до світу

не померти

від спраги

***

а

останні

зі старого виду

людини розумної

торгують

Божим тілом

та перепусткою

до церкви

... душі

у ветхих куфайках –

спецлахах вчорашньої

генерації -

їх легко зламати

торкнувшись

плавником великої рибини

пір’їною з янгольського плеча

незрячим докором старця

їхні вуха

заліплені мезозойським пилом

а вони

свідомі цього

торгуючи

Твоїм тілом

та перепусткою

до Твойого дому

періодично

спльовують харкотиння

щоб не отруїтися

власне

слиною

***

світе

мене розпинали

на твоєму обличчі

п`яній п`яній п`яній

від чистої води -

в ній вмили руки

а не душі...

серцем

переступила через

смерть любов

а небо веселкове

не відпускає

...яка пора року

дам крок вперед

назад

чи стоятиму в повітрі

насправді

немає пір року немає

кроків нема

болю мене ж розіп’яли

на твоєму серці

Вирок самотності

Восьму вибиває стукіт серця.

Руде волосся, зелені очі,

впевнена хода.

Гармонія нашого виміру...

Та впертий смуток

повиповзав з усіх

закутків душі і спробував

своїми чорними язиками

страху злизати

Гармонію. Разом з тим в

очах погасло сонечко...

Блиснуло лезо ножа.

Восьму пробило серце.

***

слова

полічені

дні –

віджиті

болять

і кровоточить

істина

за дверима

в пошуках

несправжнього

світла

ваших

люстр

гублю

слова

й дні полічені

* *** *

струшуєш

попіл у попільничку

вечора

а вона

чиєсь серце...

листя терпне

та

скручується

від наших розмов –

ми ближчі

від подиху

що стерп

на твоїх устах

й навіть

мій дотик

палив

тебе

але

не став ближчим

від мене

струшуєш

попіл у попільничку

вона ж твоє серце...

у дзеркалі

себе знаходжу

й знов гублю

і

обпікаю

голос словом

а кожна мить

мене тримає

під прицілом ночі

і

вірний друг – собака

сухе бадилля

білий-білий сніг –

старий

фіксатор часу

у дзеркалі

себе знаходжу

й знов гублю

***

вітрила

вітер

замикає

простір сльози

піраміда Хеопса

зустріне мене

вороже

невтручання

складаємо клятву

скріплюємо

подихом...

напинають вітрила

вітри...

чи зустрінеш

* *** *

до першого

невпевненого слова

читатиму

ще не озвучений

порух

нерозквітлого серця

і вголос мовчатиму

чи коли-небудь

обірветься

перестиглий місяць

наповнений

спогадом

*** *

так холодно

що спалюю слова

і... гріюся

а

на кострищі

спалюють мене

і

старий безбожник

приміряючи сутану

нашіптує псалом

щоб відпустити

мені гріхи

а втім

на кострищі

спалюємо себе

на кострищі

спалюють мене -

щоби зігрітися

***

скину з пліч камінь

і жбурну ним просто в тебе

я знову комусь роблю боляче

ти спіймаєш його

докладеш до нього ще півкаменя

зав’яжеш хусткою у вузлик

і жбурнеш ним просто в мене

мені знову хтось робить боляче

* *** *

вранці

ще сонний

дощ-імпресіоніст

влаштував

сцену

ревнощів

клену

де в антракті

ледь

зі стриманим

сміхом

розмив

дорогий

макіяж

золотавої

осені

сад

без листя

без тіні

креслить зиму

на твоєму

обличчі на

на моєму

плечі

ховає зажуру

...на споді шелесту

старого снігу

вберігаючи холод

німі долоні

окреслюють

зиму

на твоєму

обличчі

на моєму

плечі

* *** *

на кленових устах

палає ватра твоїх слів

наших

хвилин чекання

та

нічиїх кілометрів

якими пульсує

потяг

наздоганяючи вічність

та

день

зітканий із подиху листя

а

годинник-невдаха

стрілками

пришпилений до неба

завжди показує опів на шосту

ранку

і вереснева скринька

наповнена

сердечними привітами

якими пульсує потяг

наздоганяючи

тебе...

й нас

* *** *

і сніг

несподівано нас заскочить

і час

заховають на стрісі у збанок

і сенс

ми шукаємо даремно (аякже!)

у снігах

не в нас

і не в часі

(невчасно)

* *** *

сніг...

торкаєшся

губ

невиразних

форм

душі

й метеликом

згоряєш

обвуглюючи...

сніг

* *** *

ти

не сумуй

сховавши плетиво

двох душ і пальців

у сивий згорток часу

його так важко нести

а світ змарнів

хоч і відлиє тобі

із щедрістю води

і змочить губи

дарма що тільки губи

бальзамом ляже на зашерхлу рану

й посипле сіллю

не зронивши слова дарма сумуєш

бо світ німий

давно осліп

сьогодні ще й

оглухне

* *** *

трояндове

весілля

волосся

багатоголосся

проходить

крізь позолоту

корони

трону

і мене

а я відірвана частка себе мистецтва атома молекули усього світу тебе пензлем проход-

жу крізь скам’янілі лиця натурщиць танці-

вниць манекениць лінії спотворюють чи вдосконалюють тіло від прет-а-парте чи

кутюр

трояндові

дощі

проходять

крізь позолоту

корони

трону

мене

тебе

нас

чи крізь

Розмова надвечір

алло

як справи

дякую добре

а у тебе

на стелі прочитую ієрогліфи спільних

бажань

на долоньках

маленького ангела розгадую життя

чи то ба

генетичний код

успадковую твою любов

печаль

і

твої руки

що перестають бути

перевтілюючись

у запах бузку

на початку цвітіння

і

переслідують мене

повсюдно

зокрема

в

метро

алло

як справи

дякую

дуже добре

а у мене

* *** *

життя – як порода

нагромаджується

утворюючи гори

й

водночас піддається ерозії

формуючи рівнини

і

так до безкінечності

а

може

безкінечність

і є

скінченністю

* *** *

цілуєш

очі самоті

та стверджуєш

що саме

так хотіли ми

віддавшись пристрасті

народжуємо

спектакль весілля

осіння заметіль

з фати прозріння

і зоряне святе

дитя акорд

любові чи божевілля

у любові

цілуєш очі руки пальці

щоб ствердити

що саме так

хотіли ми

і

стверджуєш

до раю

ще півкроку

півкроку

ще

півкроку ще

півкроку

* *** *

тінь

молодого місяця

втратила втрачене

гай-гай

а

на

завтра

ангел

замкне

мені

повіки

голубінню

твоїх марев

і

у травах

заколише

мелодію

сонця

та

обручками

стиснуті голови

Диптих

1

Схололе слово

на твоїх

устах

а сон

нашіптує

нашіптує

дурман

2

схолоне слово

оп’янівши

на моїх

руках

а

сон

прибріхує

прибріхує

прибріхує

* *** *

ікона

букв

слів

і коми

* *** *

вже постіль позіхає

і стигне чай

ти всипав

трохи жалю замість цукру...

світанки співають

мокрим снігом

вкупі

з посивілим вечором

поєднуються в чарівний

до відвертості дует

так буває

псалмоспів

підхопить

передзвін кришталю

ноги вростуть у завтра

поцілунок надто довгий

предивно короткий

сховок ніжності

в устах

... пригадуєш мою спальню

постіль позіхає

не дає спокою

сонним сусідам

опівнічний дзвінок

вип’ємочаю

трохи з жалем

не вимагай

надмірної кари

цілунком

***

світло облизує

пальці

обгорілі дерева

й

почорнілу душу

що

не повернеться

ніколи

в сей світ

то

жало

горя

забрало

у Тебе життя

а спокій

що залишив’їс

стачить на всіх

щоби не втекти

передчасно

*** *

спалах чорнобривців

засвідчить

між нами

дороги

намотою

дні

як

тоненьку нитку

на зранений палець

радиш

подорожник гамує біль і стримує кров

а кров цюркотить

і чорнобривці (як не дивно)

у метро

аж надриваються

між нами дороги

і жодного подорожника

* *** *

те що

вчора

було сьогодні

не заперечить

жоден жебрак

який

щоранку

мов молитву

бр-р-р-р

збирає поживу

у сміттячку

і жоден

дурень із

двовузівскою

освітою

не засумнівається

бо вчора

було сьогодні

* ** *

каштани

прозрівши

потупили

свої

каштанові оченята

у вітер

який щойно

випнувши вітрила

провів

до вирію літо

* *** *

перебуваючи

у

коматозному

стані

я

на мить

прийду

до тями

заряджу

словами

кулькову

ручку

і

підстрелю

білого

вірша

* *** *

мов спіймана птаха

у сильці шукаю

простору

заглядаю у вічі

мисливцям

але

нічого нового не віднайшовши

збираю у глечик сили

щоби

не випустити

затиснутий в кулачці

промінчик

а він

мов спіймана птаха

дикий авангард

дратує

обурює

і

біла ворона обгорілими

крильми

б’є вас

по обличчі

по душі

і

чортківська

готика

шпигає

в серце

але місце

моє

окреслене

поза океаном

голубим

і безкраєм

без краю

***

не світ

біжить

а я втікаю

і мільйони

тисяч голосів

крізь мене

а я повз них

***

зірки

і

оплески

старий театр

надій

актори змерзли

й розтирають

ноги

чиїмись віршами

а листи

летять наздоганяючи мене

на краю світу

ти хочеш тепла

просиш цілунку

гарячого шоколаду

і дві

ложечки

ікри

а ще пишеш

що завтра

купиш

краватку

смішну

і зелену

вона буде

нагадувати мене

смішну

і

* *** *

у сяйві очей твоїх

скупаюсь

а відверті розмови

що кидали тінь

на обрус

вже не

сичать

сичами

і щастя саван

огорне

нас

у сяйві очей моїх

скупаєшся

***

піду

не оглядаючись на

сопілки спів

на соняхи

піду

і вже не порахує

совість днів

піду

і не повернуся

у сей світ

скаламучених криниць

колючих

очей

піду

сховаю серце

під пальтом

піду

хоч повний рот

землі

***

на захід

на захід

на захід

втікаю

мандрую

у світло

у руки

твої золочені

і скроні посріблені

а серцем

дрейфую

на схід

…навколо -

на захід

на захід

на захід

***

не плач любий друже

не плач

не мій

коханий

що з рук

твоїх тремтливих

не я візьму троянди

Твій страх перед обрядами

Якось дивно передається мені

І я втомлена

Навіть розлючена

Поспішаю на пошуки

Любові

А твоє вагання

Заковує серце

Аж до прозріння

І любов твоя якась дивна

Дитяча любов

Змушує простити

Як прощаєть на сповіді

І жити з тобою

І жити тобою

**

пересипаю друзів

коханих

як пустельник

в повітрі

настояному

на мелосі

пісок

так було

коли ти пішов

босоніж по

чорному інею

перебираю

дні

тих друзів

коханих

вони гріли руки

в кишенях

залатаних

і дорогих

коли мої пальці

чіплялись

за змерзлу землю

що ковтнула тебе

і грудку серця мого

**

у тебе

сміятимусь

знову

у тобі

відкрию

себе

розлиту

північну розмову

збиратися час

а тепер

**

декорації сміу

твоїх слів

і того останнього поцілунку

пам`ятаєш

і муркаєш

у слухавку

крокуючи пероном

тобі б мовчати

бо мовчки можна

й небо переплисти

**

у спадок

залишу хіба що

засмальцьовані

книжки

журнали листи

і трохи слів

маю до них

велику слабкість

більшу

ніж до шитва

чоловіків

і танців

**

ШАЛЕНЦІ

((постановка в очах глядача)

Art – мистецтво спізнюючись, випереджати себе та час...

посеред сцени ікебана заввишки з людину (або з людини) обернена спиною до натовпу (ой перепрошую) публіки навколішки простоволоса дівчина тіло відкриваючи прикрила біла туніка обірвана світло прожекторів вихоплює з виру декорацій лише Її співає сумно-весело-жалібно нікому невідому але усім зрозумілу мелодію життя

освітили іншу частину сцени мимоволі звертаємо увагу на сухе дерево на гілячці тріпоче зів’ялий листок ВІН ходить довкола дерева хода залежить від темпу ЇЇ підспівувань що жвавішають і вмить підстрибує намагається зірвати листок-непокору

освітили всю сцену справа мольберт обернена до публіки-натовпу зріла жінка

(візуальне бачення зрілості досягається за допомогою майстерності таланту акторки а не гриму пластика наспів мелодії йде від серця акторів змінюючи акторів буде змінюватися вся постановка)

ВІН він наспівує зриває литочок – обіймає ЇЇ зриває туніку – пензлем торкається полотна

хіба в оголенні тіла мистецтво?

ВОНА вона піднялася з коліна

а хіба у вдяганні?

світло бачимо лиш дерево

сцена темрява з її

глибин ВОНИ співають сумно

листок опадає

завіса падає

СПОВІДЬ ПРИЧИННОЇ

або БЕЗ СЕБЕ

Хтось позатуляв небо хмарами.

Хтось завісою дощу відгородив мене від світу, а ранні перехожі одне від одного – парасольками.

Я здригнулася, краплі дощу забилися за комір пальта, крадучи моє тепло.

- Пані Божек!

Несподіваний оклик змусив мене вдруге здригнутися – в цьому містечку ніхто не знає мого справжнього прізвища. Втікати! Ні, не варто привертати до себе надмірну увагу. Притлумивши хвилювання, я попрямувала сквериком надалі, але...

- Пані Божек! – хтось ухопив мене за лікоть.

Оглянулась. Переді мною зсутулився чоловік і не зводив темно-зелений погляд.

- Ви зможете втекти від усіх... але від себе не втечете ніколи, - незнайомець примружив очі, наче проникав у мою душу чи вже проникнув?

- Я вас не розумію, - мій голос звучав рівно і впевнено, хоч усе єство та кожна клітинка протестували, намагаючись звільнитися від його погляду.

- Не грайтесь зі мною, ви ж бо добре розумієте...

Я вирвала руку. Мої нерви напнулися тятивою і, щоби не нахамити незнайомій людині – розсміялася. Він зовсім не збентежився, а начебто навпаки посерйознішав і ще пильніше почав мене вивчати.

“Що йому потрібно? Як він здогадався?” – судорожно шукаючи в пам’яті, де саме припустилася помилки, і як не дивно я заспокоїлася, навіть зосередилась:

- Вибачте, продовжуйте.

- Нічого страшного, не хвилюйтесь. Для вашого стану така реакція нормальна, в деякій мірі корисна, - його густий голос почав мене гіпнозувати, заколисувати. – Ваша втеча нічим не зарадить, хіба виснажить вас фізично і духовно. Повертайтесь, я створю для того всі належні умови.

- Ні , я не можу ...

- Та ж чому?

- Не можу і край, - його питання мене роздратувало. - Я тут вільна від вас, від них, від себе...

- Тільки не від себе. Це ілюзія – волі немає, не існує. Ми в постійній залежності одне від одного, хочемо ми того чи ні!

Слова обпекли мій мозок і, щоб вгамувавати біль, я зажмурилася. Біль минув...

Розплющивши очі, я поглядом наштовхнувся на стіну. Оглянулась – стіна... стіна... стіна.

Незнайомця не було.

...Нечутно відхились двері, але цього руху було достатньо, щоб я прокинулась. Увійшли двоє молодих чоловіків і мій знайомий незнайомець. Він поводився так, ніби мене вперше побачив. Почав давати дурні запитання, що мені врешті набридло і я перестала на них відповідати. Його поведінка мені не сподобалася, проте ризикнула спитати:

- Ви мене не впізнаєте?

- Справді, важкий випадок. Безнадійний, - незнайомець звернувся до одного з пихатих моральних імпотентів.

- Божевільна, що з неї візьмеш, - серйозно відповів той.

Сльози образи та безпорадності хлинули з моїх очей.

- Не правда! Я не хвора – я вільна!

- Це ілюзія, волі нема, бо її просто не існує, - підтвердив свої слова незнайомець.

- Ні, не переконуйте мене в тому, в що самі не вірите.

- Вгамуйте її.

Незнайомець вийшов і білими стінами відгородив мене від світу.