Наталка Барабаш

КОЛИСКОВА

Пухнастий коточок

Щосили муркоче,

Муркоче-воркоче

Приспати всіх хоче.

Спів той почувши, казки прилітають,

Снів кольорових малечі бажають!

Казки дитинства-щасливії сни,

Як це важливо, збулись щоб вони,

Щоби здійснились рожевії мрії,

Щоби барвистим світ був іскривим!

“Пісню дитинства, коточок, співай,

Спів приведе нас у царство добра —

Казкового, ніжного, теплого сна!

м.Трускавець Львівської області.

Олена Гаран

***

Розкришила небо блискавиця.

Стало літо згарищем трави.

Потонула в морі кропиви

Піднесена і лунка криниця.

Сплять руїни пережитих снів.

Їхні душі вкрились реп`яхами.

Виє світ застиглими ночами

На могилах соняшних богів.

***

Ти заблукав в моїх очах,

Чи це мені лише здалося?

І впала стрічкою в колосся

Ця стежка — наш єдиний шлях.

Розірване намисто днів —

Перлини снів, нитки тривоги.

Я більше не знайду дороги

До синьооких островів.

Розтали сльози в глибині,

В тьмі спалахнули білі коні —

В моїй душі, чи на долоні

Ти бачиш сніг сьогодні? Ні?!

Я відчуваю — час прощатись.

Замерзне снігу білий птах.

Я заблукала в твоїх снах

Так сумно, старашно прокидатись.

м. Полтава.

Дмитро ҐОРДІЦА

НІЧКА

Надходить сумно тихий вечір.

А нічка накриває все село.

Сіренько світить красено-місяць

Прямісінько в вікно.

Розсипались по небі зорі

Навколо місяця – небесного царя,

Мов сиві чайки в синім морі

Над вітрилами корабля.

Густа травичка вкрилася росою,

Плакучі верби стиха шелестять.

Веселі жаби не дають спокою

І ніжно комарі бринять.

В садочку пахне літнім сіном,

Доспілі яблука в траву падуть.

Рудий собака спить під тином,

І голосно джмелі гудуть.

Пташки пісень вже не співають,

А тихо примостилися у ґанку.

Лиш десь-не-десь вони моргають –

Чекають ранку.

ПАСТУХ

Туманно світає день,

Вже будяки укрилися цвітом.

Трава ховається в росу

Від вітру.

В тумані сонце, верби і худоба,

Яка пахучі будяки гризе.

А серед них і білі печериці,

Їсть геть усе.

Ріка в задумі ранку котиться,

Немає жодної рибини, лиш жаби.

І верби пхаються між хвилі.

Які нахаби.

Траву вкривають материні сльози,

Їх гуси топчуть і їдять.

А стрибунці ще не прокинулись,

В траві сидять.

Шумлять тополі в сумі вітру

Повільно розганяючи туман.

Собака бігає біля худоби,

На ім’я Йван.

Сваряться гуси, ділять пасовисько,

Собаки лякається теля.

Холоднувато на траві сидіти, --

Сира земля.

Пташки веселої пісні співають,

Скубуть корови квіти і траву.

Я вже не можу так сидіти,

Від туги умру.

Все небо, зашите хмарами,

На сонце накинутий рантух.

Чому я тут корів пильную?

Чи я поет? Чи я пастух?

Анна Якимець

***

За небокраєм видно сонця манівець…

МИТЬ ВЕСНИ

О, мить весни!

Тебе я пам`ятаю,

В подобі ти підсніжника прийшла

До нашого холодного, засніженого краю.

О, мить весни!

Я дякую щомиті,

Що визвалила нас з полону безнадій

І привела в чудову весняну країну мрій.

О, мить весни!

Така я тобі вдячна

За пролісок, за гілочку сосни

Що нас вітає вже від снігу вільна.

О, мить весни!

Червоноград Львівської обл.

Катерина Квітчаста

МИНАЮЧИ ТІНІ Й ХРЕСТИ…

Куйовдяться птиці в обіймах небесних

І падає пір`я у сон золотий.

А колесо часу все котиться в безвість,

Минаючи тіні, крила, хрести…

З РУЇН І НАДІЙ...

(М. Зерніченку)

Б`ються луни об струни, б`ється сон серед ночі —

Опадають руїни то в надії, то в прах…

Попілець золотий наші смутки лоскоче,

Щоб схитнути чуття у нових кольорах…

м. Охтирка Сумської обл.

Ганна Литовець

ВИМРІЯНА ДОЛЯ

Я вимрію тебе, мов диво дивне,

Щоб вигнать смуток із душі своєї.

Я вимрію тебе, як щось чарівне

Й торкнуся тихо ніжності твоєї.

Моє життя, немов безмежне поле,

Мав вільний степ, устелений травою.

Я виплету тебе із щастя, доле,

І вишию тебе навік любов`ю.

А щоб тебе не залякали зими

Зведу я замок з золота і срібла,

Щоб із квітками серця весняними

Ти свій притулок в замку тім зустріла.

Для цього я навкруг посію квіти,

Перетворю смітник на щедре поле.

В тобі заграють ніжні самоцвіти

І ти до мене прийдеш, моя доле…

МРІЯ

Я так хотіла квіткою зробитись,

Цвісти, як сходять зорі вечорові,

Росою весняною ніжно вмились

І дарувати всім красу любові.

Я так хотіла в мрії світ далекий

Полинути лебідкою, щоб знову

Розвіять тугу бідного лелеки,

Що стрів в дорозі паморозь зимову.

Полтавська обл.

Костянтин Нуянзов

СВОБОДА

Не хвилюйся!

Все слава Богу.

Це не пекло,

Це лише ґестапо.

Тихо сиди, та уважно слухай

Веселих майстрів у чорних сорочках

Зі срібними свастиками на грудях,

Дивися в їхні розумні очі!

Вони кулак під ніс тобі сунуть —

Відповідай:

О, це пахне порядком!

Вони вважають, що ти в їхній владі —

Звичайно, це їм дуже приємно! —

Але ж ти знаєш:

На все воля Божа.

Пообіцяй їм,

Дай їм розписку,

Що ти шануєш їхні закони

І ніколи їх не порушиш,

Адже сам знаєш:

Закони мудрі

Та гідні старанного виконання:

Не рипайся — і живи як хочеш;

Вільно мовчи — перебитий не будеш;

Владу шануй — і вона вшанує

“Право” твоє на свободу духа:

А якщо ти прибутків не маєш —

Ніхто не візьме з тебе данини.

Уважно слухай накази влади —

Хлопців бадьорих у чорних сорочках

Зі срібними свастиками на грудях,

Що люблять порядок, силу і волю!

Вони тебе бачать,

Вони тебе знають,

У них є і фото твоє, й адреса.

Вони тобі кажуть:

Боронь тебе Боже

З нами ще раз отут зустрітись!

Вони тобі таємницю відкриють:

Якщо ти вранці побешкетуєш —

Опівдні буде і суд, і кара —

Тоді у цьому милому місті

Стане одним порушником менше

(Тобі немає куди тікати,

адже тут рідна твоя хата)

Вони запевняють, що без причини

Слово їхнє ділом не стане

Отже, ти посміхнись і подякуй

За це попередження офіційне,

А на прощання випий із нами

За порядок, силу, і волю.

Іди куди хочеш!

Живи як умієш!

І користуйся свободою духа!

м. Черкаси.

Ірина Оранська

КАЛИНА

Де під кригою терпне вода,

Нахилилась калина над ставом

Наче вдруге розквітне вона,

Припорошена снігом білявим.

Зупинилася на бережку,

На підметеній вітром леваді, —

Чи школярка в своїм фартушку,

Чи медична сестра у халаті.

Мерзнуть птахїи в садах зимових,

Бо морози й повітря скріпили.

Та в калини є дещо для них,

Що додасть їм завзяття та сили.

Ах ті ягоди в білих снігах.

Крапелини щасливої зваби,

Я й сама б щебетала як птах,

Коли трішечки їх поклювала б.

Та не дам я жадливій руці

До гіллячки рясної полізти!

Щоб могли снігурі й горобці,

Вітамінів червоних поїсти.

м. Погребище

Вінницької обл.

Людмила Петренко

***

Цей різнобарвний і мінливий світ

Де в кожного своя дорога

Орати землю, сіять хліб

І йти, і йти до Бога.

Чому ж жорстокість є у нас?

Байдужі, черстві люди?..

Життя як дар, дається раз

Тому творіть творіть усюди…

Цей різнобарвний і мінливий світ...

***

Достигають яблука в Крутах…

Де ти, літо, тепле, чебрецеве?

Осінь поспішає, наче птах

Щось чарівне несучи до мене…

Це чарівне — вранішня роса

Ще і дні скоротяться надовго

Лісу неповторність і краса

І повітря терпке і медове.

м.Узин Київської обл.

Тарас Потерейко

ОЧІ

Зоря ясна — це очі ясні,

Зоря бліда — це щирість мертва.

А небо темне серед ночі,

Душа розп`ята від жалоби,

Жалоба тут кричить із дива,

Що дива вже ніякого немає,

Немає дивного нічого в тому,

Що ти живеш,

Як хочуть того інші задля себе.

А я живу, як смерть з косою, без очей,

А очі зараз більш потрібні зрячому,

Щоб з дива баченого впасти,

Упасти розумом до дна.

І осягнути те, чого не знав ти до тих пір.

ЗМІНИ

Земля промокла від роси,

Це серця біль, розкраяв душу.

Зеля суха, затоптана ногами,

Це скованість душі, як муки,

Це біль від слів правдивої особи.

Та дощ прийшовши в палаючий день,

Це знов оживе в радості бажання,

Бажання нового і кращого,

А краще нові відчуття дає,

Дає. Забрати може знову,

Щоб знову ти ще здобував.

Як ранок темрявою сходить,

Так сонце з місяцем надходить,

Надходить так добро в душі.

Дізнавшись ще, сни зрозуміть не можем,

А що ж таке є серед літа сніг?

І що як небо зеленню покрить,

Лишивши трохи сьнього відтінку.

І світ у вертикаль змалювать,

Забравши відти сірого відтінку,

А тільки чорне залишать,

А відчуття єдиним словом розписать.

І залишити вибачення долі.

А якщо ще з вітру познущатись,

Зробивши з нього почуття

І сприйняття навколишнього світу,

Тоді ось це, минатиме миттєво,

Не буде справжніх почуттів,

Минатимуть вони як ночі.

Картина стане, наче жах,

Пропаде справдешня краса,

Зостанеться саме болото.

І все ж таки це лиш слова,

Насправді цього ще нема,

Нема, та може бути…

ЯК КРАЩЕ?

Знайти її,

Згубить себе,

Себе пізнать — це те, що треба,

А треба з хочеш не зрівняєш,

Зрівнять себе ти можеш з іншим,

Чи інший зрівнює тебе з собою?

З собою краще вже змиритись,

Змирившись — краще станеш,

Щоб стати, треба зрозуміти,

Без неї ти не зможеш жити.

Тоді ти зможеш зрозуміти,

Що в неї ти, вона в тобі.

І разом краще буде жити.

То значить нам лиш це і треба зрозуміти?

Щоб зрозуміти, треба і сприйтяти,

Сприйнявши це, почни радіти,

Тепер ти можеш щиро жити.

Щоб померти,

Треба жити,

А як жити,

Треба знати,

Що то важко помирати.

м. Чернівці