КОРАБЛИК

І

Кораблик мій – ця чайка навісна –

Вростав так довго в прибережні плавні,

Аж ряскою затока заросла,

І не збувалось Щось правічне, давнє,

І за веслом не слалась борозна.

І сниться – йду, іду, іду додому,

А там жде мила – мила не моя,

І Щось моє опиниться в Нічому

І стане Чимсь чужого житів’я,

І буде знову Щось – але по тому.

ІІ

Кораблику, ти повен риб і ряски,

Тобі здається, час уже – углиб,

А там за морем – тінь твоєї казки,

Кохана спить на білих спинах риб

І молиться за нас у день поразки.

Гей, чаєчко - кораблику, пливи,

Хай твоє Щось осяє темні лиця,

І Там почуті будуть молитви:

“Кораблику цьому хай кораблиться,

І буде де покласти голови.”