МАЙДА́НСЬКА Софія Василівна (07. 09. 1948, м. Азанка Свердлов. обл., РФ) – письменниця, драматург, сценаристка, публіцистка, перекладачка. Засл. діяч мист-в України (2004). Чл. НСПУ (1979). Лауреатка літ. премій «Благовіст» (1997) та ім. О. Гончара (1998), конкурсу Фонду ім. Л. і П. Ковалевих (1997). Орден княгині Ольги 3-го ступ. (2019). Народилася в сім’ї репресованих. Від 1949 мешкала в Чернівцях. Закін. Чернів. муз. уч-ще (1969), Львів. консерваторію (1973; кл. скрипки О. Деркач, Д. Лекґера), Вищі літ. курси при Літ. ін-ті в Москві (1989). Викладала в Кам’янець-Поділ. пед. ін-ті (Хмельн. обл., від 1974, кл. скрипки), 1-й Чернів. муз. школі (1975) та Київ. ін-ті культури (1976–85). У поезії М. тяжіє до верлібра, збагаченого широким контекстом алюзій та інтертекстуал. вкраплень, інколи здається, що навмисне нехтує емоціоналізмами та їх відтінками, ніби дистанціюється від своїх переживань, подаючи варіації на вічні теми, дивиться на життєві драми очима сторон. людини. Окремим вид. 1998 у Ріо-де-Жанейро вийшла книжка поезій у перекл. Віри Вовк португал. мовою «Rio montes». Авторка романів «Землетрус» («Березіль», 1994, № 1/2, 3/6) та «Діти Ніоби» (там само, 1997, № 7/8; окреме вид. обох – Київ, 1998), «Сподіваюся на Тебе (In te speravi)» (К., 2008), повістей «Про дівчину, яка малювала на піску» («Сучасність», 1991, № 11), «По той бік студеного плину» («Березіль», 1992, № 3/4), «Провідна неділя» (там само, 1995, № 11/12). Проза М. в основі своїй екзистенціальна, письменниця звертається у ній до людини з її трагіч. світовідчуванням, підносячи категорії повсякден. буття (життя, смерть, вій­на, страх, самотність) до філос.-метафіз. концептів. Знач. резонанс мав її роман «Діти Ніоби», що, за словами Ю. Мушкетика, містив глибокі роздуми про долю нації; у романі «Землетрус» авторка ос­мислює місце людини в апокаліптич. дійсності, де вона приречена на екзистенцію і пограничну ситуацію вибору. Майже всі її проз. твори, починаючи від повісті «Провідна неділя», що за гримасами базарно-ринк. життя сучас. України показує трагічну долю укр. народу (більшов. репресії, емігрант. поневіряння, драму самот. жінки тощо), і аж до останніх є суціл. метафорою падінь і злетів нац. духу, величі і поразки нац. історії, однак це твори не одноплощинні та ілюстративні, а поліфонічні, насичені ремінісценціями, культурно-мист. алюзіями, психол. портретами, виявляють окремі елементи постмодер. письма. М. добре відома і як дит. письменниця, всі її твори, розрахов. на дит. сприймання, нагадують структуру муз. п’єс, у них багато важать закони муз. гармонії. Авторка п’єс «Чарівна шабля» («Українська культура», 1991, № 12), «Кривавий скарб» («Кур’єр Кривбасу», 2008, № 228/229), драм. поем «Зрада» (там само, 2002, № 5), «Двобій» («Київ», 2015, № 9/10), кн. поезії для дітей «Їде мишка на машині» (1989), «Пригоди Галки Димарівни. Вір­шована казка» (1991), «Христос Воскрес» (1993), упорядниця зб. колядок та щедрівок «Ой радуйся, земле» (1995; усі – Київ). Написала сценарії Першого фестивалю сучас. укр. пісні та популяр. музики «Червона рута’89» (1989), для власноруч створ. театру поезії та музики укр. бароко «Вертоград» (1990–92), першої «Маланки» (карнавал. свята) в Києві (1993), концерт. програми до Дня Києва (1994), муз.-сценіч. дійства, присвяч. 1000-річчю укр. писемності (1999), а також лібрето для ораторії «Святий Дніпро» (спів­автор В. Кікта) до 40-річчя едмонтон. хору «Дніпро» (виконувалася 1993 в Едмонтоні, 1996 – в Торонто, 2000 – в Києві), монум. муз.-сценіч. дійства «Золотий камінь посіємо» з нагоди ювілею Н. Матвієнко (1998), літ.-муз. вечора «Непереможна українська Брунгільда», присвяч. 130-річ­чю від дня народж. С. Крушельницької (2003); авторка і постановниця літ.-муз. драми за листами та інтим. лірикою І. Франка «Твої очі, як те море...», створ. до 150-річчя поета (2006); авторка лібрето та реж.-постановни­ця літ.-муз. дійства «Іван Вишенський» для читця, хору, симф. оркестру, соліста (2006; обидва – співавтор І. Тараненко); авторка сценарію та реж.-постановниця літ.-муз. композиції «О націє, дужа і вічна, як Бог...» до 100-річ­чя з дня народж. Олега Ольжича (2007) та ін. За власним сценарієм і режисурою здійснила постановку літ.-муз. драми (фільм-моновистава) «Твої очі, як те море: листки обпалені коханням», поставленої на основі листів І. Фран­ка до О. Рошкевич, фрагментів повісті «Сойчине крило» та поезій зі зб. «Зів’яле листя». Поезії М. перекладені англ., бiлорус., болгар., латв., литов., польс., португ., рос., румун., швед. мовами. Переклала з румун. мови поезії Т. Аргезі, І. Александру, Л. Блаґи, Дж. Кошбука, прозу Й. Теодоряну. Виступає також з есе та статтями: «Шевченко і музика» («Київ», 1992, № 3; у кн. «Пісенна шевченкіана», Чц., 2013), «В дорозі до себе (про О. Заливаху)» («Українська культура», 1996, № 4), «Люблю любити любов (про почуття ностальгії в контексті життя і творчості Ірини Вільде)» (там само, 1998, № 3) та ін.

Тв.: Мій добрий світ. К., 1977; Долоні континентів. К., 1979; Похвала землі. К., 1981; Терези: Поеми. К., 1986; Повноліття надій. К., 1988; Освідчення. К., 1990; Ввійди і ти у цей собор: Вибране. К., 1993; Зійшло мені сонце печалі: Вибране. К., 2007; Провідна неділя: Повісті. К., 2007; Сподіваюсь на Тебе: Романи. К., 2013; Люблю любити любов: Статті та есе. Ж., 2016.

Літ.: Розумний Л. Освідчення чи заклинання // Сучасність. 1991. № 4; Лобовик І. Софія Майданська: «Ще довго нам даватиметься взнаки холопський синдром…» // Березіль. 1991. № 5/6; Качуровський І. Про двох поетів подіб­ної долі // Alma Mater (Ніжин). 1994. № 6; Таран Л. Роман Софії Майданської «Діти Ніоби» та навколо нього // Arte line. 1998. № 5/6; Баран Є. Народжені під знаком вини // Березіль. 1998. № 34; Філоненко С. «Переживання кінця» в сучасній жіночій прозі // Молода нація. 1999. Вип. 12; Кирилюк С. Архетипна символіка в романі С. Майданської «Діти Ніоби» // Біблія і культура. 2002. Вип. 3; Ножак О. Рецептивна інтерпретація творчості Софії Майданської на сторінках українських ЗМІ // Питання літературознавства. 2006. Вип. 72; Грабовська А. «Надмір низьких слів не є ознакою високої літератури» (Інтерв’ю з письменницею) // Україна молода. 2009, 8 серп.