* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

КРУГЛИЙ СТІЛ ПРО УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРНУ ФАНТАСТИКУ

15:07 19.02.2017

КРУГЛИЙ СТІЛ ПРО УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРНУ ФАНТАСТИКУ

17 лютого у приміщенні Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого під орудою голови правління Українського клубу Романа КУХАРУКА  відбувся круглий стіл на тему УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА ФАНТАСТИКА : ВЧОРА. СЬОГОДНІ ЗАВТРА.
 Доповіді прочитали письменники, члени НСПУ Тимур ЛИТОВЧЕНКО та Наталія ДЕВ'ЯТКО (м. Дніпро), а також бібліограф Юрій  ШЕВЕЛА.
В обговоренні участь взяли голова правління Всеукраїнської творчої спілки ЛІТЕРАТУРНИЙ ФОРУМ Тетяна ІВАНЧУК, експерт Українського клубу, журналіст інформаційного агентства УКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ КЛУБ НАЦІЯ Ігор ФІЛІПЕНКО, експерт Українського клубу, мадяр-карикатурист Олег СМАЛЬ, члени Літфоруму Надія ЧОРНОМОРЕЦЬ з чорномореням, Богдан ГРИНЮК, Олександер КУРИСЬ, Олександра МАЗІНА,  Тетяна РЮМШИНА, Володимир ГРИЦАК, Василь МОШУРЕНКО, а також представники спільноти письменників-фантастів Сусанна ЧЕРНЕНКО, Наталія ГАЙДАМАКА, Тетяна БІРЮКОВА, Сергій ЧЕБАНЕНКО, Олена КРИЖАНОВСЬКА, Іраклі ВАХТАНҐАШВІЛІ, Олександр ГУСЄВ, Дмитро ФІЛІМОНОВ. 
Бібліотеку представляла Юлія ГРИЦЕНКО.

подаємо тексти доповідей.

  

Тимур ЛИТОВЧЕНКО

Лазуровий янгол із золотими крильми

Доповідь на круглому столі
«Українська літературна фантастика: вчора, сьогодні, завтра»

(17 лютого 2017 року, 14:00-17:00)

 

Небагато хто знає, що співзасновник та головний інженер міжнародної електронної платіжної системи PayPal, віце-президент з розробки в компанії Google Максиміліан Левчин народився і прожив до 16-ти років в Києві. Ще менша кількість людей пам’ятає його покійного вже батька Рафаеля Левчина — колишнього завліта Театру на Подолі. Між тим, саме Рафаелю Левчину я зобов’язаний входженням в коло київських любителів фантастики, що сталося далеких 29 років тому… І той-таки Раф Левчин написав колись статтю «Золоті яблука фантастики», текст якої, на жаль, згодом був втрачений. Тим не менш, дуже яскравий епіграф з неї запам’ятався назавжди:

Фантастика — це не той випадок,
коли на яблуні ростуть груші.

Фантастика — це коли на яблуні
ростуть золоті яблука.

(Приписується Миколі Гололю)

Наприкінці 80-х років ХХ століття ми (тоді ще радянські молоді люди) поняття не мали, що таке Інтернет. А тим паче навіть у проекті не існувало пошуковика Google, адже один з авторів цього революційного продукту — Макс Левчин ще навіть не встиг закінчити школу… Просто разом з батьком він час від часу заходив у гості до київського Клубу любителів фантастики «Зоряний шлях», де зачитував свої юнацькі «проби пера»…

Коли ж через багато-багато років Google нарешті з’явився, я неодноразово намагався знайти, де й коли Микола Гоголь сказав чи написав подібні слова?! Всі спроби виявилися марними. Очевидно, цитата про «золоті яблука фантастики» була маленькою літературною містифікацією самого Рафа Левчина. Зараз подібні речі називаються «фейками», просто на відміну від «догуглівської» епохи, тепер їх стало простіше виявляти. А в принципі, фальшиві цитати з класиків — це винахід далекого минулого…

Але до чого ж красиво сказано:

ЗОЛОТІ ЯБЛУКА ФАНТАСТИКИ!..

Хоча у мене є й особисте порівняння, похідне від цього:

ФАНТАСТИКА — ЦЕ ЛАЗУРОВИЙ ЯНГОЛ ІЗ ЗОЛОТИМИ КРИЛЬМИ

Таке визначення подобається мені більше, оскільки яблуко (навіть золоте) висить собі на яблуні й висить. Натомість янгол є фантастичною, містичною істотою, здатною як з’являтися в нашому матеріальному Всесвіті, так і в тонких духовних світах. Лазуровий колір мають земне небо й вода, золотий — теплі промені сонця. Образ «лазурового янгола із золотими крильми» несе в собі енергетику одразу кількох стихій, які в сумі (вода + тепло, повітря + тепло) символізують динаміку, рух.

Ну, і символіка кольорів «лазурового янгола із золотими крильми» в цілому співвідноситься з кольорами національного прапору України… Це вже до каверзних закидів на адресу українських фантастів: не знаю, як інші, але принаймні мені доводилося чути невдоволені, роздратовані… та просто зверхні зауваження на кшталт «вам, хохлам, тільки б на космонавтів вишиванки з шароварами замість скафандрів напнути». Є й такі твори — хоча це, швидше, гумористика чи гротескова література, а якщо критикани не розуміють перебільшень і жартів… Зрештою, то їхні проблеми.

Та «лазуровий янгол із золотими крильми» — це вже не гумор і не гротеск, це краса витончена, тендітна і дієва водночас. Такою є для мене українська фантастика. І не тільки для мене, але також для моїх колег…

 

Можна довго сперечатися, коли саме цей янгол з’явився на небосхилі української літератури. Можна вказувати на ті чи інші фольклорні сюжети, які певним чином використовувалися для написання пізнішої літературної фантастики. Можна сперечатися, чи відносяться до фантастики деякі твори вже згаданого «українського агента в російській літературі» — Миколи Гоголя. Можна кваліфікувати «Лісову пісню» Лесі Українки як перше поетичне українське фентезі.

Так, можна.

Хоча це все ж таки парафія літературознавців, критиків і бібліографів — тих, хто аналізує літературний процес, тому дивиться на нього дещо відсторонено. А думка письменників — це думка тих, хто творить, хто перебуває у вирі, хто занурений в потік по маківку, а не сидить на березі. Тож якщо вірити критикам, українська літературна фантастика (принаймні якщо під такою розуміти наукову фантастику) з’явилася в 20-х роках ХХ століття.

Тривалий час вважалося, що першою стала «Сонячна машина» Володимира Винниченка, написана в 1921-1925 роках і видана у 1928 році. За жанром це чи то наукова фантастика, чи утопія, чи антиутопія — знов-таки залишаю це визначення на розсуд літературознавців. Але кинувши погляд на Закерзоння, побачимо книгу Миколи Чайковського «За силу сонця», надруковану в 1925 році — до речі, її примірник зберігається в Національній бібліотеці ім. Ярослава Мудрого, де проходить наш круглий стіл. Тож як не крути, але виходить, що хоча УНР і ЗУНР проіснували недовго, але на їхніх руїнах зійшли перші паростки української літературної фантастики.

Розвивалася українська літературна фантастика і в межах УРСР, причому в радянський період цьому жанру віддавали належне не тільки «чисті» фантасти (Василь Бережний, Володимир Владко, Микола Дашкієв та багато хто інший), але й ті письменники, у кого фантастика склала лише частину творчого доробку — як-от Юрій Смолич чи Микола Трублаїні.

І безумовно, згадуючи минуле української фантастики, неможливо оминути увагою справжнього ґранда жанру — Олеся Бердника. Аналізуючи життєвий шлях цього письменника, спостерігаючи за його творчими злетами, можна зробити невтішний висновок: в радянські часи «лазуровий янгол із золотими крильми» почувався не дуже комфортно й затишно. Принаймні золоті крила постійно намагалися підрізати…

Втім, попри всі обмеження, нанладені не просто в українській, але в цілому в радянській літературі на фантастичний жанр, наш «янгол» все одно ширяв у небі, зазирав у минуле та в майбутнє.

 

Хто пережив «Перебудову» й розпад Радянського Союзу в свідомому віці, той пам’ятає, який культурний шок відчуло все радянське мистецтво, перетворившись на пострадянське. На пострадянському літературному ринку склалася цікава ситуація: найшвидше від решти оговталися т.зв. «низькі», «розважальні» жанри — детектив, фантастика, гостросюжетна і пригодницька література. Плюс те, що називалося «постмодерном».

З-поміж інших «низьких» жанрів фантастика вирізнялася чіткою самоорганізацією: від радянської «праматері» була успадкована вся літературна інфраструктура — система конвентів, літературних часописів (а на додачу — наявність розважальних літературних колонок в «серйозних» ЗМІ), видавничі серії. І головне — згуртована вдячна читацька аудиторія. Швидко «накачавши м’язи» на виданні доконвенційних зарубіжних корифеїв фантастичного жанру, «наші» видавництва взялися за культивування й вирощування нашої «місцевої» автури…

І тут саме час зробити суттєве зауваження: словосполучення про «наші» видавництва і «місцеву» автуру слід розуміти саме в пострадянському сенсі — як російськомовну фантастику, головними центрами видання якої принаймні в першій половині 90-х були Москва і Санкт-Петербург. Себто, припинивши існування на політичній мапі світу, СРСР продовжував віртуальне існування, зокрема, і в форматі того ж таки пострадянського фендома, міцно об’єднаного переліченими вище факторами.

А як же саме український «лазуровий янгол із золотими крильми»?! Дуже просто: його нібито й не існувало загалом! На початку 90-х на теренах України сформувалася, здається, одна видавнича серія, що наказала довго жити десь в 1993 році — якщо помиляюсь, нехай фахові бібліографи мене виправять. Далі ж українські видавництва зосередились на випуску довідкової й навчальної літератури, а з місцевими авторами фантастики поводилися дуже просто: відкритим текстом рекомендували їм… видаватися в Росії. Знадобилася видавнича криза 1996-1997 років, плюс економічна криза 1998 року, щоб українські видавці оговталися й почали приділяти бодай якусь увагу місцевим авторам «низьких» розважальних жанрів.

Але в сприйнятті переважної більшості учасників літературного ринку (видавців, продавців, «піратів» і головне — читачів) фантастика, як і раніше, мислилася виключно в пострадянському сенсі: як російськомовна, навіть якщо була написана українськими письменниками. Як органічна частина єдиного пострадянського фендому.

 

Що ж до україномовної української фантастики, то як і культовий герой радянських дітлахів Чебурашка, то був «невідомий науці звір». І вже на початку 2000-х вона потроху почала проявлятися як той-таки «лазуровий янгол із золотими крильми».

Оскільки я в якості одного з членів Віртуального об’єднання «Українська фантастика» та одного з засновників і першого головного редактора щоквартальника «Український Фантастичний Оглядач (УФО)» перебував всередині процесу, то мої оцінки можуть бути лише суб’єктивними. А тому я не маю морального права говорити зараз, хто персонально і яку саме роль зіграв у цьому процесі відвойовування україномовною українською фантастикою місця на нашому літературному ринку. Скажу лише, що було спекотно, що «лазуровий янгол» втрачав окремі «пір’їни», але в цілому все ж таки зберіг свої «золоті крила».

А далі доля підкинула нам ну просто колосальний подарунок: президент РФ Володимир Путін і президент України Віктор Янукович зробили неоціненний внесок у формування української ідентичності методом «від супротивного»!!! СРСР, на ментальному рівні в царині фантастики законсервований у вигляді пострадянського фендому, вчинив відчайдушну спробу відродитися в реалі. Йдеться вже навіть не про новітню пострадянську історію «лихих дев’яностих» чи «ніяких нульових» — це саме те, що відбувається з нами тут і зараз. Процеси ще далекі від завершення, «точку неповернення» ще не пройдено — швидше, ми зараз балансуємо саме на цій точці.

Єдине, про що можна говорити напевно: «лазуровий янгол» за останні роки широко розгортає «золоті крила» й відкривається у всій своїй красі перед українськими читачами. Це не тільки моя оцінка. Наприклад, Дара Корній, в 2010 році нагороджена бронзовою статуеткою «Коронації слова» за роман «Гонихмарник», під час одного з виступів на торішньому Львівському книжковому форумі із захватом говорила про вибух сучасного українського фентезі.

Щоправда, трохи згодом — на торішньому LiTerra Con’і «ексвайр і джентльмен» Генрі Лайон Олді (aka Дмитро Громов та Олег Ладиженський) зробили чудову доповідь «Чотири вершники Апокаліпсису», присвячену кризі в сучасній фантастиці, «архітекторами» якої стали:

1. видавці (включно з «піратами»)

2. розповсюджувачі — книготоргівці

3. письменники

4. читачі

Але все ж таки вони мали на увазі (принаймні мені так здається) не стільки українську україномовну фантастику, скільки пострадянську фантастику в цілому. Що ж до «лазурового янгола із золотими кризьми», то зважаючи на вже сказане, він навпаки почав набирати сили. Така моя приватна думка, хоча вона й розходиться з доповіддю Г.Л. Олді…

 

На завершення скажу пару слів про завтрашній день української літературної фантастики — бо яка ж фатастика без прогнозів?!

Якщо подивитися на неї з точки зору SWOT-аналізу, як пропонував колись Радій Радутний, то коротко можна відзначити наступні:

·         (Strengths) сильні сторони — опору на національний ґрунт, національні традиції, що забезпечує повагу в цивілізованому світі

·         (Weaknesses) слабкі сторони — невміння застосовувати національні традиції в умовах самодостатньої національної держави, якої українці дуже довгий час не мали, а також потужна імперська антипропаганда, яка паплюжить все українське

·         (Opportunities) можливості — цивілізаційний український прорив прорив у світовому масштабі

·         (Threats) загрози — чергове фіаско «лазурового янгола із золотими крильми» та черговий перехід в андеґраунд або, як заведено казати на наших теренах — в «схрон»

Повторюю: трансформаційні процеси досі тривають, точка неповернення ще не пройдена. Зокрема, я далекий від думки, що в майбутньому всі українські письменники тотально перейдуть на українську мову при написанні художніх творів. Більш того, можна очікувати появи, наприклад, англомовних, німецькомовних чи (хтозна!) киримли-мовних українських письменників — а чом би й ні, справді?!

І все ж таки, на мою думку, в найближчій перспективі українська україномовна фантастика додатково посилить свої позиції на нашому літературному ринку, поступово структурується через появу спеціалізованих видавництв, вдавничих серій (включно з електронними) та мережевих ресурсів. Назвемо такий сценарій поміркованим і водночас найбільш імовірним.

Менш імовірними, на мій погляд, є:

·         оптимістичний сценарій — тотальне панування української україномовної фантастики при майже повному витісненні з ринку російськомовної (та й загалом іншомовної) літератури

·         песимістичний сценарій — повний крах української україномовної фантастики та черговий її відхід в «схрон»

В цілому ж за долю «лазурового янгола із золотими крильми» можна бути спокійним: яким викривленим не є сучасний літературний ринок, проте на нього вийшло вже два покоління письменників, які формувалися в умовах Незалежності України. На різноманітних літконкурсах (причому загального плану!) вони аж ніяк не пасуть задніх. Є і свій спеціалізований літконкурс — «Зоряна фортеця». Є свій суто український фанкон — LiTerra Con. Хоча любий моєму серцю щоквартальник «УФО» припинив вихід, хоча нічого не чути про нові числа альманахів «Мантикора» і «Позапростір», проте можна розраховувати на появу нових часописів української фантастики. Включно з мережевими ресурсами — як-от «Світ Фентезі», що існує з 2013 року. Ну, і продовжує виходити паперовий двомовний «РБЖ-Азімут».

І найголовніше: є споживачі такої літератури — вдячні читачі. Отже, при наявності попиту буде відповідна пропозиція. Звідси мій оптимізм.