* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

КРАЩИЙ ТВІР КОРОЛЕНКА - ЙОГО ЖИТТЯ

19:53 28.07.2013

КРАЩИЙ ТВІР КОРОЛЕНКА - ЙОГО ЖИТТЯ

160 років тому в Житомирі народився видатний письменник

Нині цей літератор, хоч як прикро це констатувати, належить до категорії маловідомих. Далеко не кожен читав його твори, ще менше тих, хто знає, що в історії Російської імперії була ціла «епоха Короленка».

Син трьох  народів

Письменник, чиє дитинство і юність пройшли в Україні, вважав себе сином трьох народів — українського, польського і російського, мовою якого він творив. Щодо двох перших, то мати і бабуся Володимира Короленка — полячки, а ось по батьківській лінії — він нащадок миргородського козацького полковника Івана Короля. Тим прикріше читати навіть у деяких сучасних дослідженнях українських(!) авторів, що «батько письменника — росіянин».

За великим рахунком, життєві пріоритети майбутнього письменника-гуманіста сформувались саме на українській землі. Коли у Рівненській гімназії, де після переїзду в 1866 році з губернського Житомира навчався Володя Короленко, кількох гімназистів відрахували через невнесення плати, фактично ще підліток вперше продемонстрував свій непересічний хист до публіцистики. Поширені по класах рукописні звернення із закликом допомогти біднішим товаришам знайшли розуміння і підтримку. Зекономлені на сніданках кошти допомогли вигнанцям повернутись до навчання. Зате самого ініціатора не оминуло покарання за далеко не першу в його юному житті добру справу, яку адміністрація гімназії розцінила як… організацію «незаконних поборів».

Важко повірити, однак один з перших письменників, обраних почесним членом Російської академії наук, не здобув… вищої освіти. Навчання у Петербурзькому технологічному інституті довелось покинути через брак коштів на життя у столиці, із Петровської землеробської й лісової академії у Москві студента Короленка ви?гнали за подання колективної петиції, що не містила жодних(!) політичних вимог. Більше того, «бунтаря» вислали у Вологодську губернію, та, врешті-решт, «милостиво» дозволили проживати «під поліцейським наглядом» у Кронштадті, куди переїхала мати Короленка зі своїми дітьми.

Через рік не поміченому в нічому «предосудительном» колишньому студенту дозволили повернутись до навчання, однак у Петровській академії йому відмовили у поновленні. Так 1877 року Короленко опиниться у Гірничому інституті, щоб через два роки, так і не здобувши диплома, не з власної волі відправитись у «краї далекі» — до В’ятської губернії. Причому, так само як автора тексту українського Гімну Павла Чубинського, Володимира Короленка та його брата Іларіона вислали без жодного судового рішення і навіть висунення офіційного звинувачення! Отож ішлося про типову як для України, так і для Росії практику, а необ∂рунтованість репресій визнавалась навіть в офіційних документах, де прямо констатувалось «неимение юридических данных к обвинению», бо, мовляв, без вини винуваті «благодаря изворотливости скрыли следы своих преступных деяний».

У глухому селі Березівські Починки, де не було навіть доріг, а хати опалювались «по-чорному» (без коминів), колишній студент заробляв на хліб… чоботарством, бо грошового утримання не вистачало на життя, а на допомогу з дому розраховувати не доводилось. В цьому корінна відмінність між більшістю прогресивно налаштованих дворян і навіть різночинців, для яких модне у ті часи «ходіння в народ» було, користуючись сучасною термінологією, лише «екстримом», і Короленком, для якого це — саме життя.

Очевидно, цю різницю усвідомлювали навіть власть імущі, бо невдовзі в’ятська глибинка стає вже замалою карою. Скориставшись тим, що Короленко періодично навідувався до сусіднього села за чоботарським крамом, місцевий стражник подав рапорт про самовільну відлучку поселенця. Максимальним покаранням за це міг стати хіба що місяць тюремного ув’язнення. Натомість губернатор доповів нагору, що Короленко може спробувати втекти, а міністр внутрішніх справ, у свою чергу, розпорядився: «Вислати до Східного Сибіру за втечу з місця заслання»!

Одна з їдалень для голодуючих, відкритих завдяки небайдужості Короленка (1892 рік). Фото з архіву автора 

У ладу з власною совістю

Архіви зберегли свідчення, що «1880 года февраля 21 дня арестант дворянин Владимир Короленко с его вещами и деньгами ПЯТЬЮ КОПЕЙКАМИ (виділено мною. — В. Ш.) в Вышневолоцкую тюрьму принят». Саме в ній початківець-літератор напише свій вже третій художній твір — оповідання «Дивачка» про загибель у засланні юної дівчини, для якої справедливість вища за власне благо.

Здавалось, що аналогічна доля очікувала самого автора, якого етапом відправили до Сибіру. Сотні верст в арештантських вагонах, на баржах, на простому селянському возі у супроводі озброєної варти — все це хресна дорога Володимира Короленка, якому навіть не повідомили, за що і на який термін його покарано. І, немов грім з ясного неба, радісна звістка вже фактично на місці прибуття: верховна комісія замінила заслання до Сибіру «водворенієм на жительство» у губернській Пермі.

Здавалось би, треба лише дякувати долі, бо у великому місті для освіченої людини вже є відповідна робота — спочатку обліковцем, а потім навіть діловодом на залізниці. Та коли після вбивства царя всі піддані Російської імперії присягали на вірність новому самодержцю, Короленко… відмовляється це робити. Такого злочину не передбачено навіть «Зводом законів», отож власті знову в «адміністративному порядку» відправляють упертюха до Сибіру — в Амганську слободу Якутського краю.

…Лише через рік засланцю повідомлять його термін перебування тут — три роки, що стали платою за бажання жити в ладу з власною совістю. Не зайве нагадати, що коли «гнилий ліберал» Короленко відмовився навіть від суто формальної присяги на вірність царю, то «полум’яний революціонер» і «затятий атеїст» Ленін не посоромився вінчатись у церкві, бо лише такий шлюб визнавався владою і дозволив непогано провести час заслання у Шушенському.

 

Письменник з родиною

Від «чоботаря» —  до академіка

Лише 1885 року Короленко повернувся із заслання та поселився у Нижньому Новгороді, де колишній чоботар, як вказувався його фах у поліцейських справах, зайнявся… журналістикою. Вже невдовзі його працю оплачують за максимальною ставкою — «по чотири копійки за рядок», а після того, як у лютому 1886 року столичні «Русские ведомости» друкують на першій сторінці (!) початок ще навіть не завершеної автором повісті «Сліпий музикант», до письменника приходить визнання.

Втім, не лише завдяки літературній праці за Короленком закріпився цілком заслужений статус «совісті Росії». Саме його публікації примушують владу організувати допомогу селянам майже двох десятків губерній, де на початку 1892 року лютував голод. Це завдяки Короленку суд виправдав удмуртів, безпідставно звинувачених у людському жертвоприношенні. Причому доки журналіст добивався правди для фактично не відомих йому жителів села Мултан В’ятської губернії, далеко від судової зали помирала важко хвора дев’ятимісячна донька Короленка, яку батько не зміг навіть особисто провести в останню путь.

Ця подробиця красномовніша за сотні слів, бо відображає життєві принципи письменника, який, на відміну від тогочасних і нинішніх політиків, рятував не все людство загалом, а конкретних людей від не менш конкретної біди, не заспокоюючи своє сумління тим, що ніколи перейматись «дрібницями», коли йдеться про благо всіх. Чи не тому він без вагань відмовився від звання почесного члена Академії наук Росії, протестуючи проти скасування царем рішення про обрання до її лав Максима Горького, хоч цей демарш нічого не міг змінити.

Гнівне засудження масштабного єврейського погрому в Кишиневі; викриття кривавої розправи властей над українськими селянами у Великих Сорочинцях на Полтавщині; участь у розслідуванні сумнозвісної справи Менделя Бейліса, звинуваченого у ритуальному вбивстві православного підлітка; формування у суспільстві негативного ставлення до поспішних смертних вироків без безсумнівного доведення вини страчених — все це лише частина публіцистичної спадщини великого гуманіста, яка донині не втратила своєї актуальності.

«Міщанин  у полоні  забобонів»

Переїзд у 1900 році до Полтави став для Короленка поверненням до рідного краю, яким завжди залишалась для нього Україна. Звісно, можна дорікати письменнику, що він творив російською мовою і навіть досить прохолодно поставився до спроб відродження української державності. Втім, чи лише більшовикам адресовані гнівні слова великого прозорця: «Той, хто ні на що не зважаючи, думає лише про перемогу над суперником і про владу, нічого не досягне, загине сам і погубить країну в загальній катастрофі»?

«Навіть за царської влади соромились страчувати дітей, та ще в «адміністративному порядку» без суду. Нині таке адміністративне дітовбивство набуває характеру «побутового явища» — гнівно констатує великий гуманіст у своїх листах голові Раднаркому України Раковському. «Міщанин у полоні буржуазних забобонів» — так оцінить принциповість письменника вождь більшовиків Ленін.

Та доки один з них цілеспрямовано руйнуватиме «до основанья» весь світ, інший… рятуватиме від голодної смерті тисячі дітей, вивезених до України з «опікуваних» більшовицьким режимом Петрограда і Москви. Важко повірити, але вже немолодий і хворий письменник завдяки своєму моральному авторитету зумів лише на Полтавщині організувати харчування і побут понад 10 тисяч російських хлопчиків і дівчаток віком від 7 до 14 років. За великим рахунком, це був біблейський подвиг наших співвітчизників, які за умов тотальної розрухи і постійних змін влади об’єднались заради спасіння чужих дітей. Чи багато нинішніх громадян України і Росії хоч щось знають про це? Як і про те, що після перемоги більшовиків у громадянській війні спеціальним рішенням Полтавського губвиконкому Короленка поставили на продовольче забезпечення, від якого він відмовився, хоч його сім’я потерпала від голоду, виживаючи за рахунок продажу речей на базарі.

«Найдорожче надбання письменника — повна незалежність від всякої влади», — заявить він спантеличеним більшовицьким емісарам. «Один з кращих творів Короленка — його власне життя», — скажемо вже ми.

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/krashij-tvir-korolenka-jogo-zhittya/