ВІН ЖИВ І ТВОРИВ ДЛЯ УКРАЇНИ

(до 120 р. з дня народження)

       Петро Франко був третьою дитиною в сім’ї Великого Каменяра. Він народився 28 червня 1890 р. у с. Нагуєвичах на Дрогобичинні. Від малої дитини він був надзвичайно цікавий до всього, дуже рухливий, войовничий і великий псотник. Ще навчаючись у Народній школі, Петро Франко виявив великі здібності до хімії, а свою кімнату перетворив на лабораторію. Продовжив навчання в Академічній гімназії та Львівській політехніці на улюбленому хімічному факультеті. Інститут закінчив з відзнакою.

Петро Франко - військовик

       З початком Першої світової війни (серпень 1914 р.) у відповідь на «Зазив» Головної Української Ради та Української Бойової Управи (УБУ) Петро Франко добровільно зголосився до Легіону Українських Січових Стрільців. УБУ надала йому військове звання «четар» й при­значила до розвідчої служби. В рядах УСС він відзначився як хоробрий й мужній командир. Був учасником багатьох боїв і походів УСС, як командир піхотних та технічних відділів. Як герой, проявив себе у боях під Семиківцями.

       Після Листопадового чину 1918 р. Легіон УСС став осно­вою для створення національ­них збройних сил ЗУНР - Української Галицької Армії. Державний секретар військових справ ЗУНР полковник Д. Вітовський залучив Петра Франка, який ще у 1916 р. у Сараєво успішно пройшов летунський вишкіл, до формуван­ня авіації УГА. Його було імено­вано «сотником» та призначено референтом летунства у Начальній Команді УГА (1918-1920). У цей час багато сил та організаторських здібностей віддав Петро Франко для ство­рення полкової авіаційної бази УГА у Красному та для безперебійного постачання полку літаками, боєприпасами та пальним. Особисто брав участь у бойових польотах до окупованого поляками Львова, бомбив польські батареї на Ви­сокому Замку та залізничному вокзалі, а також їх радіоцентр у Кадетській школі. 4 січня 1919 р. літак, на якому він здійснював черговий розвіду­вальний політ, було збито, а його полонено поляками й відправлено до табору Домб'є, з якого здійснив втечу і через Чехо-Словаччину дістався у розташування частин УГА. Наприкінці січня 1919 р. він по­вернувся у свій авіаполк і одер­жав призначення полкового ко­мандира. На рахунку його полку було багато героїчних подвигів, у тому числі й 16 збитих поль­ських літаків. За заслуги в організації летунства УГА та у їх керівництві Головний Отаман військ Директорії УНР С. Пет­люра присвоїв Петрові Франку військове звання полковник УНР.

Петро Франко - вчений, науковець

       Внесок Петра Франка у хімічну науку є значним - він не тільки автор 36 винаходів (зок­рема у молочній галузі), але й автор хімікотехнологічного словника та підручника з хімії. Цілий ряд його робіт із хімічної технології харчових продуктів розсіяний по різних спеціальних журналах, які видавались як у Львові, так й у Харкові.

       Як найздібніший учень Ігнатія Мосціцького (президента Польщі з 1922 до 1939 р.), був рекомендований ним, як висококваліфікований спеціа­ліст, до виїзду в Радянську Україну на прохання її уряду. У Харкові в 1931 році він очолив кафедру Хімікотехнологічного інституту й розвинув активну діяльність як науковець і практик.

       На жаль, науковий доробок Петра Франка ще чекає систе­матизованого дослідження. Можна сподіватись, що серед наших науковців знайдеться працьовитий сміливий дослідник, який візьметься за цю нелегку справу. А пора!

Петро Франко - письменник

       Свою літературну діяльність Петро Франко розпочав ще у студентські роки, коли писав різні замітки у сокільських та пластових виданнях. Активно працюючи у «Соколі» та «Пласті», став редактором ча­сопису «Пластовий табір». У його літературному доробку близько 15 публікацій про «Пласт». Після невдалого закінчення визвольних змагань переїхав до Відня. У Відні з-під його пера вийшли такі популярні книжки: «Як закладати пластові дружини», «Відмолодження», «Огляд території України», «Теорія зглядності після А. Айнштайна». Займався видавничою справою, організувавши Видавниче Товариство «Франко син і спілка».

       У 1922 р. Петро Франко повернувся у Галичину. На жаль, він не міг влаштуватися на роботу у Львові. З великими труднощами йому вдалося знайти роботу контрактового учителя в Коломиї. У 1924 р. написав «Демко Пачкар» та інші оповідання. У Коломиї він написав першу свою двоактову  п’єсу «Заздрісні», друга п’єса - «Марко Спотикайло». Пошуковість П. Франка виявляється у його оповіданні «В пралісах Бразилії» та в першій збірці його оповідань «Дядько шкіпер», названа так за першим її оповіданням (1930 р.). У цій збірці є такі оповідання: «Рудий щур», «Рурикова слава», «Кедрове зерно», «Висока гора», «Perla de America», «Молочко», «Без праці» чарівна казка у 3-х діях, «Захар Беркут» драма у 4-х діях та «Борислав сміється» драма у 4-х діях. У 1923-1925 рр. періодично доїжджав до Львова і викладав хімію в Українському таємному Університеті.

       Виїхавши у 1931 р. на запрошення радянського уряду до Харкова, у своїй «Автобіографії» Петро Франко вказував, що, перебуваючи в Харкові, він переробив на драми твори свого батька «Захар Беркут», «Борислав сміється», «Без праці». Написав кіносценарій «Борислав сміється». Однак, тут допустив він неточність - драми «Борислав сміється» та «Захар Беркут» побачили світ у Галичині ще у 1930 році. Усі його праці, як наукові, так і літературні, які були написані у Харкові, після його від'їзду до Галичини були визнані як твори неблагонадійного іноземця, потай проголошеного «ворогом народу», та потрапили до списків «не подлежащих распространению». На жаль, у Галичині, відгородженої від УРСР залізною завісою, про цей великий доробок Петра Франка ніхто не знав.

       Повернувшись у 1936 р. у Львів, створив біографічну повість «Іван Франко зблизька», мемуарний твір «Від Стрипи до Дамаску». Він - автор драматичних творів «Інститутський жарт» та «Сиг­нал», а також поеми «Гутна».

       Переклав з англійської мови твори Сетона-Томпсона «Приго­ди сірого ведмедя» й «Дядько шкіпер». На польську мову пе­реклав поему свого батька - «Іван Вишенський».

Петро Франко - спортсмен

       Усі дослідники спортивного життя Галичини, від часу вход­ження її до складу Австро-Угор­щини й до початку Другої світової війни, відзначають виз­начну роль Петра Франка не тільки як теоретика спорту, але й як активного спортсмена. Він першим, разом із професором Іваном Боберським, здійснив лижний крос навколо Львова, а разом із своїм братом Тарасом успішно виступав у змаганнях по тенісу. У різний час у Львові Петро Франко написав такі праці: «Правила до сітки», «Пластові гри і забави», «Підручник Шведської руханки» та інші. Він - активний член «Сокола-Батька», його атлетич­ної секції. До наших днів збе­реглась фотографія, на якій зображено молодого Петра Франка, котрий бере участь у спортивних змаганнях.

       Тож не дивно, що, маючи таку прекрасну фізичну підготовку, він не стояв осто­ронь «Пласту» - від перших таємних гуртків, організованих ним разом з Іваном Чмолою, через легальний «Пласт» Олександра Тисовського, до його заборони польською вла­дою. «Пласт», створений його першими організаторами, мав основну мету - військовий вишкіл молоді й носив явно виражений український націо­нальний характер. Тому не див­но, що серед Українських Січових Стрільців, учасників Листопадового чину 1918 р. у Львові, Січових Стрільців Закарпатської України у 1938-1939 рр., і врешті, воїнів Укра­їнської Повстанчої Армії було багато вихованців «Пласту».

       У вересні 1939 р. Польщу було поділено між Німеччиною і СССР. Большевицька влада з пропагандистських міркувань віддала Петрові Франку всі можливі почесті. Його було об­рано членом президії Народних Зборів Західної України, а також депутатом Верховної Ради УССР. П. Франкові було надано посаду декана товаро­знавчого факультету Укра­їнського державного інституту торгівлі, його призначено ди­ректором Меморіального му­зею Івана Франка у Львові. Але так було лише до початку совєтсько-німецької війни. Уже 28 червня 1941 р. працівники НКВД заарештували його ра­зом з академіком К. Студинським і знищили.

       Із проголошенням незалежності України славне ім’я Петра Франка – учасника національно-визвольних змагань, визначеного військового діяча УГА, письменника, вченого, повертається нашому народу. Національний внесок в увіковічення його пам’яті зробило Львівське обласне товариство політичних в’язнів і репресованих: У 1996 р. на фасаді будинку Львівської Комерційної Академії встановлено художньо-меморіальну таблицю Петрові Франку. У 1999 р. під авторством Ю. Кучабського і П. М. Франка була видана книжка «Петро Франко сторінки життя». У 2008 р. за клопотанням нашого Товариства Указом Президента України Віктора Ющенка за № 281/2008 р. було присвоєно ім’я Петра Франка 7-й бригаді тактичної авіації повітряного командування «Захід» Повітряних сил Збройних сил України.

П. М. ФРАНКО, голова

Львівського обласного

Товариства політичних

в'язнів і репресованих.