15 жовтня 2009 р.                           

з нагоди 100-річчя уродин провідника ОУН Степана БАНДЕРИ та 50-х роковин від дня смерті відбулося відкриття виставки «Степан БАНДЕРА: документи свідчать» у Національному музеї історії України в Києві (вул. Володимирська, 2). Це – перша в Україні експозиція, на якій представлено раніше невідомі документи, світлини та особисті речі Степана БАНДЕРИ.

 

Організаторами виставки є Національний музей історії України, Союз українців у Великобританії, Музей української визвольної боротьби імені Степана БАНДЕРИ в Лондоні, Галузевий державний архів СБУ, Музей визвольних змагань Прикарпатського краю (Івано-Франківськ) та Центр досліджень визвольного руху (Львів). Долучився до виставки Віктор КИРКЕВИЧ, надавши матеріали з особистої колекції. 

 

Значну  частину експозиції становлять документи з архіву Центру досліджень визвольного руху. Як зазначив в. о. директора ЦДВР Василь СТЕФАНІВ: «У 1930-х роках митрополит Андрей ШЕПТИЦЬКИЙ сказав, що народ, який не знає свого минулого, не матиме майбутнього. Імена наших героїв радянський режим всіма способами намагався дискредитувати і зробити їх ворожими для українців. Упродовж останніх декількох років Центр працює над відновленням суспільної історичної пам’яті через привернення уваги до таких постатей, як Степан БАНДЕРА». 

 

Для виставки ЦДВР надав унікальні фотоматеріали, на яких БАНДЕРА зображений разом зі своєю родиною. Також є світлини, які він сам робив та листи, у яких спілкувався зі своїми соратниками. 

 

Виставку відкрив директор Національного музею історії України Сергій ЧАЙКОВСЬКИЙ. З вітальною промовою також виступили голова Служби Безпеки України Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО,  директор Музею української визвольної боротьби імені Степана БАНДЕРИ в Лондоні Василь ОЛЕСЬКИЙ, директор Галузевого Державного Архіву СБУ Володимир В’ЯТРОВИЧ, Голова Проводу ОУН (р) Стефан РОМАНІВ, президент Світового Конгресу Українців Евген ЧОЛІЙ, заступник директора Українського Інституту Національної Пам’яті Владислав ВЕРСТЮК, голова Союзу українців у Великобританії Зенко ЛАСТОВЕЦЬКИЙ. Відкриття виставки відвідали близько 150 осіб.

На відкритті виставки голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко зазначив: «Провідник ОУН, його організація, Українська Повстанська Армія спромоглися створити державність. Вона існувала і могла існувати довше, але опинилася між двома тоталітарними, окупаційними режимами – між нацизмом і сталінізмом».

«Раз і назавжди ця виставка і, я переконаний, українські  підручники, які вийдуть на основі цих правдивих матеріалів, мають зняти брехню. Це не міф – це брехня про те, що нібито Степан Бандера, ОУН або УПА були проти єврейського населення або були «колабораціоністами», - наголосив В. Наливайченко.

Експозиція  виставки демонструє життя та діяльність Провідника ОУН від ранніх літ до трагічної загибелі. Листи, світлини та особисті речі розповідають відвідувачам про те, як саме створювалась Організація Українських Націоналістів.  Вперше в Україні на виставці  представлено одяг із слідами крові Степана БАНДЕРИ. У цьому вбранні він був у день власної загибелі.  

 

Відвідувачі Національного музею історії України можуть відвідати виставку з 10 до 17 години у всі дні тижня, окрім середи. Експозицію буде доступна для огляду до кінця року.

 

Прес-центр  ЦДВР,

Контакт для преси: Андрій Шевців 063-6286839. 

 

Нижче – довідкова інформація:

1. СТЕПАН АНДРІЙОВИЧ БАНДЕРА 
2. ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
3. АРХІВ ЦДВР

1. СТЕПАН АНДРІЙОВИЧ БАНДЕРА 

Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії.

В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше – пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Бандера вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Бандера був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1934 Бандера, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького.

В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений. Прибувши до Львова, Бандера разом з активом ОУН, протягом короткого часу, виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України.

 В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності.

1941 ОУН (під проводом Бандери) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 1941 він був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Закзенгаузен.

Після звільнення з концтабору військами союзників Бандера, внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами, був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН.

В 1956 на Конференції 3Ч ОУН  знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Степана Бандери серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15 жовтня 1959 у Мюнхені агент КДБ Богдан Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Степана Бандеру. Похований у Мюнхені.

        

2. ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ  ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

www.cdvr.org.ua, www.upa.in.ua

79026 Львів, вул.  Козельницька, 4, к.501

тел./факс: 032-299-45-15, cdvrua@gmail.com

Вивчення найрізноманітніших аспектів боротьби українців за національну  та соціальну свободу є головною метою Центру досліджень визвольного  руху.

Сьогодні Центр  досліджень визвольного руху це:

• єдиний спеціалізований науковий центр досліджень проблематики ОУН і УПА
• центр розробки та впровадження програм вшанування і збереження національної пам’яті,  популяризації визвольного руху ОУН та УПА
• консультаційна діяльність, надання установам, організаціям та зацікавленим особам інформації, експертних оцінок що стосуються проблематики визвольного руху
• унікальний архів документальних, усних, речових, фото та відеосвідчень про національно-визвольну боротьбу ОУН та УПА

ЦДВР об’єднує багатьох істориків з різних куточків України та з поза її меж, які досліджують  проблематику визвольного руху українського та інших народів.

Центр випускає власне періодичне видання — науковий збірник «Український визвольний рух», публікує наукові розвідки, спогади  та збірники документів.

В. о. директора ЦДВР – Василь Стефанів.  

 

3. АРХІВ ЦЕНТРУ  ДОСЛІДЖЕНЬ ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ

Архів ЦДВР здійснює упорядкування, збереження та реставрацію  архівних матеріалів з історії українського визвольного руху 20-50-х років ХХ століття. Він складається із більш  як 30 фондових збірок. Серед них фонди  Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Василя Кука та архіви української діаспори з Нью-Йорку, Лондону, Мюнхена, Праги. Загалом в архіві ЦДВР зберігається більше півмільйона аркушів документів. Крім текстових документів в архіві знаходиться близько 6 тис. фотоматеріалів, а також зберігаються аудіо- та відеозаписи спогадів учасників українського визвольного руху. Наукові співробітники архіву ЦДВР ведуть пошукову роботу з виявлення архівних матеріалів, завдяки чому фонди архіву ЦДВР кожного року поповнюються новими документами (в середньому за рік на 20-30 тис. аркушів). Архів ЦДВР систематично працює над переведенням своїх фондів у цифровий формат. Це дозволяє надавати широкий доступ до документів архіву ЦДВР науковцям, студентам та всім бажаючим.