* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Прогрес – конкурентне середовище – демократія

14:34 03.06.2009

Прогрес – конкурентне середовище – демократія

Стабільність і розвиток два головних засновки цивілізованого світу. Визнаючи права і свободи людини, народів, рівність суверенних держав людська спільнота посилається до економічних свобод розглядаючи і розвиток і стабільність як різність інтересів і конкуренцію національних держав унормованих своєрідним антимонопольним законодавством, яке стоїть на сторожі загального прогресу. На загал видається що суспільства сприйнявши конкурентну основу співіснування сягнули суті прогресу. На яких засновках ґрунтується прогрес? Чи існував він хоч колись поза конкуренцією та забезпеченням стабільності і розвитку? Демократія і націоналізм, народовладдя та парламентаризм із впевненістю можна проголосити набутками прогресу, оскільки будь-які суспільні явища невіддільні від технологічного, політичного та ідеологічного розвитку. Прогрес не чекає коли суспільства усвідомлять потреби модернізації зусиль, він живиться завдяки суперництву, накопиченню та обміну досвідом, постійного зіткнення інтересів, без яких би не міг існувати і без яких людство не було б цивілізацією. Прогрес за своєю суттю конкурентний. Його конкурентна основа породжувала (і складалась з) культури і політику, держави і революції, еліти та релігії. Як зрошувальні системи так і засоби масового знищення, так і рівною мірою конкурентними підвалинами прогресу було суперництво ідеологій що передували теорії «гуманної» конкуренції. Отже прогрес «визнаючи» права і свободи, самовизначення та рівність (держав) відтворює конкурентне середовище, що постійно оновлюється.

Встановивши за пріоритет підтримання миру, взаємовигідної співпраці світ конкуруючих інтересів уявляючи прогрес гуманістичним наділяє його відповідними засадами, згідно яких він має представлятись взаємовідносинами регламентованими певними чинниками, приблизно уявними наступним чином.

Сьогодні як ніколи світ наблизився до побудови такої моделі співіснування, яка відповідає потребам миру, стабільного розвитку, взаєморозуміння та взаємовигоди. Взаємоповага держав що ґрунтується на визнанні рівності суверенних держав, особливостей соціального й політичного самовизначення і самостійності, культурних і національних особливостей на базі визнання непорушності й пріоритету прав і свобод людини і громадянина, ринкової економіки й економічної свободи як найбільше відповідає потребам безпеки і розвитку людської цивілізації, вирішенню глобальних проблем. Встановивши за пріоритет гуманістичні засади співпраці світ являє собою єдиний глобальний процес інтеграції.

Окремі суспільства розвиваючись прагнули стабільності, у цьому своєму прагненні стреміли до зміни зовнішнього і внутрішнього устрою, досягаючи тимчасових успіхів і зазнаючи збитків, знаходячись у нетривкому і нестабільному стані. На сьогодні розвиток у своєму найбільш стабільному стані логічно вирізнений у глобальній конструкції поєднання зовнішніх принципів економічної співпраці суверенних держав і соціальному устрої національних держав, на основі глобальних принципів поваги до людини. У тій чи іншій мірі усі країни світу дотримуються (з перспективної точки зору) цих гуманістичних установ, що дозволяє говорити про демократичний глобальний устрій, котрий є найбільш пристосовним інструментарієм у глобальному світі єдиної соціально-гуманістичної концепції розвитку. Оскільки народ вільний у визначенні соціального і політичного статусу, а держави визнають національний суверенітет і поважають незалежно від соціального устрою, то постає потреба вирізнення того чинника який має поєднати принципи співпраці у ефективному механізмі взаємодії. Таким чином демократія постає найбільш ефективним регуляторним інструментом: за яким народ інтегруючись у глобальний ринок забезпечує відповідний соціальний устрій держав; держави пристають на демократичний шлях розвитку, оскільки забезпечують нації належний для розвитку соціальний рівень; демократія глобальна, оскільки забезпечує відповідність глобального і національного гуманістичного контексту розвитку.

Рівність суверенних держав, на кшталт учасницької демократії, має наче оприявнитись з середовища гуманістичного і соціального контексту ( щось подібне до «природного» розвалу соцтабору), держави є суверенними й недоторканими, але демократичними відносно заданої рівності в контексті соціал-гуманізму.

Гуманістичні засади - видаються тією загальною основою що визначає співдружність народів (національних держав), повага до людини, життя та гідності, недоторканість і неприпустимість дискримінація за будь якими ознаками приналежності та політичними й іншими уподобаннями (з яких висновується політична організація сучасної демократії). Економічні свободи що є основою незалежності особистості, передумовою свободи індивіда, совісті і думки, свободи політичної, плюралізму та народовладдя – засновки глобальної інтеграції (проголошуючи економічні свободи передбачає народовладдя, проголошення невіддільності цих концептів у переслідуванні стабільного розвитку ). Стосовно суверенітету практично застосовуються тотожні інтерпретації щодо поваги, недоторканості і неприпустимості політичної та економічної дискримінації за будь-яких обставин, а отже рівність як демократія самовизначається в конкурентному середовищі (економічної й політичної демократії).

Отже розвиток є тією спрямовуючою що надає вигляду тим міжнародним взаємозв’язкам і процесам гуманітарної ідентичності що оприявнились. Розвиток чи прогрес як спрямовуючі розвій глобального світу, політичних, соціальних, економічних ідеологій і інституцій.

Розвиток ототожнюється із регуляторною діяльністю що поєднується з визначенням демократії, на загал розвиток і стабільність чим далі асоціюються з терміном «розвиток демократії», наділяючи демократію символічною вартістю у гуманістичному світі котрий визначив стабільний розвиток як розвиток демократії. Демократії що займає стратегічне місце стабільності поміж гуманізмом і соціальним прогресом (взаємовигідної співпраці), відводиться роль постійно рухливого компоненту. Засади гуманізму, економічної, правової інтеграції статистичні дані що вимірюються демократією, її розвитком. Цінності мають утілюватись, представлятись у конкретних демократичних досягненнях. Демократія реактив який реагує в середовищі статичних елементів, ми не маємо підстав говорити про розвиток у будь-якій сфері як стабільний повз демократію, про мир і порозуміння за будь-яких обставин поза демократією. Отже стабільність уявна як сталість лише за опанування її природною змінністю, сталий розвиток – визнання й урахування (пристосованість) до власної змінної. Демократія, її вага виступають як змінна даність яка змінює свою направленість, змістовність, залежно від контексту, для неї немає сталих конструкцій розвитку в яких вона втілюється за певними раз і назавжди визначеними стандартами, є стандарти які «мають» раз у раз втілюватись за незалежною змінною демократичної даної. Розвиток як сталість корегуються демократією її постійною змінною в залежності від реагенного середовища. Отже в якому співвідношенні знаходяться розвиток і демократія за період визначення гуманістично-соціальної концепції (з часів антифашистської коаліції), чи має або збережений запас лабільності демократії у конкурентному середовищі. Які підстави говорити про те, що прогрес в повній корегується системою оновлення а не намагається впливати і визначати, трактувати її у світлі власної стабільності. Для цього потрібно розглянути засновки стабільності, «основу її легітимності», шляхи поділу та засоби модернізації конкурентного середовища.

Адже багато хто класифікував процеси деколонізації, появу нових національних держав, як перемогу демократії й водночас недемократичність самих демократій. Перехідний період виявився складним не тільки для нових держав, а й для теоретиків ліберальної революції. Що досить сумнівно з огляду на ту роль що відведена демократії як серцевини перспективного гуманного світу, але цілком передбачено «реалістичною» позицією щодо відсутності демократичного досвіду, корумпованості та неповороткості (заангажованості у тоталітарні, авторитарні традиції) влади і суспільства. Антитезою цьому твердженню видається погляд на деяку заангажованість революції у певний «історичний» контекст стабільного розвитку.

Ігор ФІЛІПЕНКО