ПЕРЕДМОВА

Я був тяжко хорий: смерть уже була близько. Зібравши залишок своїх сил і скори ставши з першої хвилини тверезости мого розуму, я написав духовний заповіт, у якому, між иншим, покладаю обов’язок на моїх друзів видати після моєї смерти, деякі із моїх листів. Мені хотілося хоча б сим виправдати нікчемство усього, що я досі видрукував, тому, що у листах моїх, за визнанням тих, до кого їх писано, можна знайти більше необхідного мислячій людині, ніж у моїх витворах. Небесна милість Божа одвела од мене руку смерти. Я майже видужав -- мені стало легше. Але, одчуваючи, певне малосилля, яке вістить мені щомиті, же моє життя на волосині і, готуючи себе у далеку прощу у святі місця, же її вельми потребує душа моя, під час якої може статися геть усе, я захотів полишити при розставанні що небудь вагоме од себе своїм однодумцям. Вибираю сам зі своїх останніх листів, які мені поталанило отримати усмак, усе, що більше стосується питань, які хвилюють мислячу суспільність, одкинувши усе, що може мати сенс тільки після моєї смерти, одкинувши усе, що могло мати сенс тільки для небагатьох.. Додаю дві-три статті літературні і, урешті решт, додаю сам заповіт, з тим аби у випадку моєї наглої смерти, якби вона спостигла мене на моєму шляху, отримав сей мій тестамент негайно законну силу , як засвідчене усіма моїми чительниками.

Серце моє мовпить, же книга моя необхідна і що вона принесе користь. Я думаю так не тому, що мав високу про себе думку і надіявся на своє уміння бути корисним, але тому, що ніколи ще досі не мав такого жагучого бажання бути корисним.    Од нас уже досить буває простягнути руку запомоги, але ж запомагаємо не ми, Бог запомагає, спосилаючи з узвиш силу безсилому слову. Отже, якою була би моя книжка незначною а нікчемною, але я дозволяю собі пустити її у світ і прошу моїх однодумців прочитати її кілька разів; у той же час прошу тих з них, хто має достаток, придбати кілька  примірників і роздати тим, хто сам придбати не має змоги, звідомивши їх при сій оказії, же усі кошти, які перевищать потребу на мою прощу до святих місць, як того потребує душа моя, буде спрямовано мною на підтримку тих, які, як і я, одчують духовну потребу рушити до і під час  великого посту   на Святу землю і не мають достатньоо особистих заощаджень на се, а також тих, кого я стріну на шляху, які уже туди прямують – і які усі разом помоляться при Гробі Господньому за моїх читачів,  своїх благодирів.

Прощу я хочу звершити як добрий християнин. І тому прошу прощення в усіх моїх однодумців в усьому, чим спричинився до їх прикрощів через мене. Знаю, же моїми необдуманими і незрілими творами приніс чимало прикрощів багатьом, а декого навіть узброїв проти себе, а загалом у багатьох викликав одразу до себе. На самовиправдання можу мовити тільки те, же мої наміри були добрими і що я нікого не хотів ні зобижати, ні узброювати проти себе, та одне моє нерозум’я, поспіх а поквап’я були причиною тому, же твори мої постали у такому недовершеному вигляді і майже усіх привели у заблуду щодо їх справжнього сенсу; за усе, що зустрічається у них свідомої поганьби, прошу пробачити мене з тим щиросердям, з яким тільки мисляча душа здатна на прощу. Прошу прощення також в усіх тих, з ким на довгий чи на короткий час довелося мені стрітися на моєму життєвому шляху. Знаю, же я приносив багатьом неприємнощі, декому, можливо, і свідомо. Узагалі, у моєму спілкуванні з людьми   було багато неприємно-огидного. Дещиця з сього ставалася тому, що я уникав стріч а знайомств, одчуваючи, що не можу ще мовити мудрого а мужнього слова людині (пустих а безпотрібних слів мовити мені не хотілося ), і будучи у той же час упевнени, же  через численних моїх недоліків я мав потребу у тім, аби хоч трохи виховати самого себе подалі од людей. подекуди се одбувалося і од дрібного самолюбства, що є у таких із нас, хто як мовиться «з грязі – у князі», і мають за пристойне дивитися на инших звисОка. Як би то не було, але я прошу прощення в усіх особистих обрАзах, які я наніс кому б то не було од дівочих моїх літ і до сеї хвилини. Прошу також пробачення у моїх братів-письмаків за усяку з мого боку    поневагу чи неповагу до них, висловлену свідомо чи несвідомо; кому ж з них чомуйся буде важко мені прощати, то смію нагадати йому , же ви, як і я,  християнин. Як говіючий перед сповіддю, що її готується возвістити Господу, просить прощення у брата свого, так я прошу у нього прощення, і як ніхто у таку хвилину не посміє не дати прощення братові своєму, так і він має не посміти не дати прощення мені. Урешті прошу прощення  у моїх почительників, якщо і у сій книзі стрінеться їм що-небудь неприємне і когось із них чимось образить. Прошу їх не мати супроти мене  сокровенного гніву, а натомість мовити мені про усі недоліки, які однайдуть вони у сій книзі – як недоліки письмака. так і недоліки людини: моє нерозум’я, моя недоумкуватість, моя гординя, моя пустопорожня упевненість у собі, словом, усе, що буває в усіх людях, хоча вони того, можливо, і не помічають самі, і що, мабуть, ще подостатньо знаходиться у мені.

На завершення прощу усіх мої однодумців помолитися за мене, починаючи од священиків, у котрих усе життя уже є суцільна молитва. Прошу молитви як у тих, котрі смиренно не вірують у силу молитов своїх, так і у тих, котрі зовсім не вірують у молитву і навіть не убачають її потреби: але як би не була безсилою а черствою їхня молитва, я прошу помолитися за мене отсією безсилою а черствою молитвою. Я ж при Гробі Господньому буду молитися за усіх моїх однодумців, не вилучаючи нікого з них; моя молитва буде такою ж безсилою а черствою, якщо свята небесна милість не перетворить її у те, чим і мусить бути наша молитва.