глава перша

РУЖА СВІТУ А ЇЇ НАЙБЛИЖЧІ ЗАУДАННЯ

Ся книга розпочиналася, коли небезпека нечуваного лиха нависла над людством; коли покоління, що тільки почало приходити до тями після другої світової війни, з жахом переконувалося, що над горизонтом уже клубочить, згущаючися, дивна мла – передвістя катастрофи ще грізнішої, війни ще спустошливішої. Я починав її у тюрмі, що мала назву політичного ізолятора. Я писав її тайкома. Я ховав манускрипт – і добрі сили – люди і не люди – тайкували її під час обшуків.  І кожен день я очікував, що манускрипта буде одібрано і знищено, як було знищено мою попередню працю, що забрала у мене десять літ життя і привела мене у політичний ізолятор.

Книга РУЖА СВІТУ завершується кілька літ по тому, як небезпека третьої світової не піднімається уже подібно до млистого шмаровидла з-за горизонту, але розпростерлася над нашими головами, закривши зеніт і швидко спускаючися  од нього удолину, з усіх сторін небосхилу.

А,мо, обійдеться? Така надія теплиться у душі кожного і без подібної надії жити було б неможливо. Одні намагаються підкріпити її логічними арґументами а активними діями. Деякі ухитряються упевнити самих себе у тім, же наче небезпеку перебільшено. Треті намагаються не думати про неї зовсім, занурючися у клопоти свого невеличкого світика і раз а назавше вирішивши для себе : будь що буде. Є і такі, у чиїй душі надія тліє пригасаючою іскрою, і хто живе, рухається, працює тільки за інерцією.

Я закінчую манускрипта РУЖІ СВІТУ на свободі, у золотому осінньому саду. Той, під чиїм іґом знемагали народи а нації, давно уже полжинає ув інших світах плоди того, що посіяв у сьому. І усе таки останні сторінки манускрипта я ховаю так само. Як ховав і перші, і не смію ознайомити з її змістом жадну живу душу, і, як і колись, не маю певности, що книга не буде знищена, що духовний досвід, яким вона насичена, виявиться переданим хоча б кому-небудь.

А мо бути – обійдеться, тиранія ніколи са не поверне? Мо бу, людство збереже навіки пам’ять про страшний історичний досвід Московії? Така надія теплиться у душі кожного, і без сеї надії було б огидно жити.

Але я належу до тих, хто смертельно оранений двома світовими війнами а одноосібною тиранією. Такі люди не вірять у те, що корені воєн і тираній уже винищено у людстві чи будуть знищені у короткий термін. Може бути од термінована небезпека даної тиранії, даної війни, але через деякий час виникає загроза наступних. Обидва сі стихійні лиха були для нас своєрідними апокаліпсисами — одкровеннями про могуть світового Злаі про його віковічну боротьбу із силами Світла. Люди інших епох, мабуть, не утямили би нас: наша тривога показалася би їм перебільшеною, наше світоодчуття – хворобливим. Але не перебільшене таке уявлення про історичні закономірности, яке випалилося у людській істоті півсторічним спогляданням а участю у подіях і процесах небувалого розмаху. І не може бути хворобливим той підсумок, який сформувався у людській душі як плід діяльности   найсвітліших а найглибших її сторін.

Я тяжко хворий, роки мого життя полічено. Якщо манускрипт буде знищено альбо утрачено, поновити його я не устигну. Але якщо він дійде коли-небудь хоча би до кількох осіб, чия духовна спрага змусить їх прочитати її до кінця, переступаючи усі її труднощі – ідеї, закладені у ній, не зможуть не стати зернами, що народжують паростки у чужих серцях.

    Чи одбудеться се ще до третьої світової війни чи після неї, чи третя війна не розпочнеться зовсім – книга усе одно не помре. Якщо хоч одні прихильні очі пройдуть, розділ за розділом, її сторінками. Тому, же питання, які вона порушує, і намагається дати відповіді на деякі запитання, ще довго хвилюватимуть людство.

Сі питання не вичерпуються війною чи державним устроєм. Але ніщо не зрушить мене з переконання, що найстрашнішими небезпеками, які є зараз і які будуть у майбутньому – се велика братоубивча війна і абсолютна усесвітня тиранія. Можливо, третю світову – у нашу епоху – людство пересилить альбо виживе у ній, як уціліло воно у першу і другу. Можливо, воно витримає а перетриває тиранію масштабнішу і нещаднішу ніж та, яку ми пережили. Може стаися так, же через сто чи двісті літ виникнуть нові небезпеки, такі ж погибельні для людства, як війна чи тиранія, але се буде – інше. Можливо. Вірогідно. Але ніякі зусилля розуму, ніяка уява чи інтуїція не здатні змалювати небезпеки майбутнього, які би не були пов’язані з однією із двох основних: з небезпекою фізичного знищення людства унаслідок війни і небезпекою його духовної погибелі унаслідок абсолютної світової тиранії.

Книга спрямована передусім проти сих двох небезпек. Двох кореневих, первинних небезпек. Вона спрямована проти них – не як памфлет, не як викривальна  сатира, не як проповідь. Найпалючіша сатира і найполум’яніша проповідь – безплідні, якщо вони тільки батожать зло, і доводять, же добре—добре. а зле – зле. Вони безплідні, якщо не ґрунтуються на знанні того світогляду, того універсального учення і тої дієвої програми, які, розповсюджуючись од розуму до розуму і од волі до волі, були би здатні визволити людство од сих двох кореневих небезпек. Поділитися своїм досвідом з іншими, привідкрити картину історичних а мета історичних перспектив, кільцювату мережу дилем, що постають перед нами альбо мають постати, панораму ріжноматеріяльних світів, тісно узаємопов’язаних з нами у добрі і у злі – ось завдання мого життя. Я намагався і намагаюся  його виконувати у формах мистецтва слова, у художній прозі і поезії, проте особливости сього мистецтва не дозволяли мені розкрити усю концепцію з належною повнотою, викласти її вичерпно, чітко і загальнодоступно. Розгорнути сю концепцію саме так, дати збагнути, яким чином у ній, що трактує про надприродне, у той же час таїться ключ од поточних історичних процесів, і од судьби кожного з нас – от завдання сієї книги. Книги, яка, якщо Господь збереже її од погибелі, має уладуватися, як одна з багатьох цеголок, у фундамент РУЖІ СВІТУ, ув основу уселюдського Братства.