У своїх казках наслідую принцип сюрреалістів, котрі за справжню, вищу реальність приймали реальність внутрішню, яка завжди є прихованою і має бути виявлена.

Я пишу про трьох істот: зайця, кота і собаку. Ще до школи вони були моїми улюбленими тваринами, про яких вигадувала історії і фіксувала їх у малюнках на папері. Персонажі зайця, кота і собаки можуть уособлювати будь-кого, будь-якої статі чи віку, вони є мислячою субстанцією, образами із внутрішнього простору, що виринають з несвідомого, яке ретельно приховується, але ніколи не бреше.

 

 

 

Жили-були на планеті Наука Самопізнання кіт, собака і заєць. Кіт був, як вірний друг, собака як нескінченне свято, а заєць – прекрасним як дитинство. Кожен хотів, щоб інший був схожим на нього, але щось пішло не так і вони жили з цим далі. Кожен займався своїми справами: заєць мовчав, кіт гнув пальці, а собака думав. Їм не хотілося спілкуватись, але крім них там нікого не було і їм чомусь довелося. Якось подув північний вітер і це їх згуртувало, потім все скінчилось, а вони лишились.

 

 

***

 

 

Якось кіт подивився кіно і вельми надихнувся, він почувався як головний герой і поніс атмосферу свого улюбленого фільму далі. Але в той день у собаки боліли старі рани, а заєць прожив життя марно. Вони хотіли почати все спочатку і чекали, що прийде кіт і в них повірить. Кіт прийшов і захотів, щоб вони стали як ті інші в його фільмі, а він, щоб був як головний герой. Але відбувся конфлікт інтересів і вони відвернулись один від одного.

***

 

Собака читав книжки і любив малювати, заєць дивився фільми і слухав музику, а кіт просто працював. В їх житті були різні часи і вони періодично мінялися місцями

 

***

 

Сьогодні собака був жорсткий чєл, коту було пофіг, а заєць, як завжди, страждав.

– Зфіга ти страждєш? – спитав його жорстко собака.

– Тобі не пофіг? – заперечив йому кіт.

– Ти що, кондом, в образі? – питав у зайця ще жорсткіше собака.

– Мля, мені так пофіг на це все, – кинув, йдучи, кіт.

– Та пішли ви всі нафіг! – ображено відказав заєць!

– Та йди ти сам нафіг! – не вгавав жорсткий собака!

– Нахрін ви здались такі чуйні? – спантеличено волав заєць. – Ненавиджу вас, придурки! Ану поверніться! – кричав він вже у слід, собаці, що жорстко віддалявся.

Заєць дуже засмутився, бо тепер йому ні на кого було ображатись. Він плакав від злості і мало не втопився у власних сльозах, але його врятував кіт, бо кіт був дивним. З того часу заєць став злим, кіт лишився дивним, а собаці було ніяково, від чого в нього з'явилася звичка лащитись.

***

 

Кіт був простим як хворостина, собака німим як аденома, а заєць кусав себе за палець і дуже нервував. Серед них була жінка, але світ змінився і ніхто з них не хотів у цьому зізнаватись ні собі ні іншим. Вони стояли один проти одного, як дуелянти, й займалися своїми справами, намагаючись нікого не помічати. Для них це було звичною справою.

 

***

 

Зустрілися якось кіт, собака і заєць. Вони були як мертва надія, сліпа любов і жіноче щастя. В той день заєць напився і став п'яним та божевільним, коту було як завжди нудно, а собаці заздрісно, тому собака теж напився і вони разом із зайцем почали вигукувати різну екзистенційну маячню. В якусь мить заєць завмер і скрикнув: «Я все зрозумів!». Всім зробилося страшно і вони заволали «Всесвіте, відчепися!» Кіт у той момент теж все зрозумів і вперше в житті нормально зарив ямку.

 

***

 

– Куди ви на ніч, гляді? – спитав кіт.

– Йдемо у пітьму свідомості на метафізичну учту, дурнику, – відказав собака.

– Ми лише вийдемо покуримо, – проусміхався заєць.

Вони жили разом, як у старі добрі часи на інших планетах. Танго на хмарці ніччю утрьох. Кіт мужньо розумів і з усім погоджувався. Він давно вирішив сприймати все як є. Та коли собака і заєць лишалися наодинці, кіт тривожився, заєць посміхався, а собака згадував, що він жорсткий чєл.

 

***

 

Кіт, собака і заєць змалечку мріяли попасти на Місяць. Місяць їм усміхався у вікна і вабив мерехтливою сірою масою. Кожен з них, заплющивши очі перед сном, молився на його округлі перламутрові боки і таємно вірив, що Місяць подарує йому нове життя, сповнене захвату та достатку.

Зібравши всі сили й спрямувавши енергію в єдине русло, вони зібрали гроші на краудфандингу і прилетіли на Місяць.

Після болісних трясок, порушення кисневого режиму та гемодинаміки, зниження імунобіологічної резистентності, сприйняття власного життя під дією інстинктивного стиснення, як чогось єдиного й цілого, та інших вестибуловегетативних розладів, вони, зрештою, висадились на місячну поверхню.

– Ми починаємо нове життя!

– Ми збудуємо новий порядок!

– О бравий новий світ!

– Ля, в мене досі болить ця клята лапа…

– А де мої улюблені хмари? Де зелень вся? Зелений мій улюблений колір.

– А тут магазинів нема.

– Прийдеться починати все спочатку.

– Ура...

Не дивлячись на все, заєць радів як дитя, собаці нічим не пахло, а кіт підозріло дивився на ґрунт.

Чудесно, подумав заєць, нарешті собаці не смердітиме котами.

 

***

 

Якось кіт прочитав «Кривавий Меридіан» і зрозумів, що Кривавий Меридіан – це він.

Кіт зустрів зайця і спитав у нього про людинолюбність. Заєць відповів: «Та-так, але ж я заєць!». Потім він зустрів собаку і запитав у нього про співчуття, собака відповів: «Я ж собака, це у моїй природі, все моє життя – суцільне співчуття, якби не воно я з'їв би і тебе і зайця. Ви ж дрібні смердючі покидьки, ви нічого не знаєте і нічого не розумієте. Ваші носи забиті думками про себе, ваші короткі лапки виросли лише для підкреслення няшності животика, ваші хитрі очі створені для обману таких чесних хлопців, як я. Вся ваша природа спрямована на розвиток зовнішніх показників, усередині ви порожні й темні, як бездонна прірва ваших зіниць. Ваша природа подвійна і оманлива. Усі, хто читав «Кривавий Меридіан», думали, що вони – це він, навіть жінки, і ніхто ніколи не зробить того, що було у вечірній заграві на заході, навіть ти, кіт».

– Ну, я ж не ідіот.

 

***

 

Кіт нічого не розумів, заєць намагався не запарюватись, а собака про всяк випадок подрочив і зберіг собі, щоб розібратися потім. Все б нічого, але їсти хотілося всім. І кіт вигукнув:

– Ви ненаситні! Тому ви не вмієте насолоджуватись!

Заєць заперечив:

– Не будь таким помпезним. Бажання, як дволикий Фенус виникає з попелу та чаду могил, як діти Аттили, після похмілля та інших аскез.

– Ходімо поклубимось і заночуємо у тьолок в общазі. Принаймні, у них має бути вермішель, – запропонував собака.

– Сам жери свою вермішель! – відмахнувся кіт.

– Ти навіть не розумієш від чого відмовляєшся, – здивувався собака.

– А я піду і спробую, а раптом, – пішов заєць.

Кожен узяв, що хотів, і кожен був по-своєму розчарованим. На ранок їм було соромно дивитися один одному в очі, але кожен тишком-нишком поглядав і ви-ку-пав.

 

***

 

Кіт був надійним, як на чеках передбачення, собака прямолінійним, чи то як небокрай, чи то як небосхил – ніжно-блакитним, як він про себе думав, а заєць збільшив губи, від чого у нього змінилася хода.

– Ти збільшив свій рот? – запитав кіт.

– Ти збільшив свою роль? – запитав собака.

– Ти збільшив свій рій, упадаючих за тобою як бліх? – дражнився кіт.

– Був лох, став Бох? – не вгавав собака.

– Ви перебільшуєте власне значення! – багатозначно відповів їм заєць.

Заєць був білий і ніжний, він гордовито відвернувся і пішов геть. Його вушка граційно мелькнули і в якусь мить крізь них пробився присмерковий промінь, він покрив золотою фольгою сонні обличчя товаришів і проявив тонкий візерунок капілярної сітки, що навіяло знайомий спогад.

– Краще б він збільшив своє серце, – подумав автор.

Автор не хотів впроваджувати інших персонажів, але не втримався. Він також перебільшував власне значення.

 

далі буде