* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

К О В Ч Е Г . П Е Р Е Д П О Т О П О М

14:52 20.09.2017

К О В Ч Е Г . П Е Р Е Д    П О Т О П О М

                                            

 

 

 

 

 

 

Драма на дві дії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Д І Й О В І  О С О Б И:

НОЙ.

ШУЯ

 його дружина.

СИМ

ХАМ    

ЯФЕТ

їх сини.

РІЦПА

        дружина Сима.

АВІГЕЯ

 дружина Хама.

ЄДИДА

 наречена, пізніше дружина Яфета.

ФАКІЯ

 назваий син Ноя і Шуї.

УЗЗА

 старійшина, батько Ріцпи.

РААМІЯ

старійшина, батько Єдиди.

ЦІЛЛА

 верховна жриця Плодючої Матері.

ЕСРОМ

 розпорядник робіт.

ХАЗВА

        рабиня-служниця.

КУЛЬГАВИЙ.

ОДНООКИЙ.

ЧЕРЕВАНЬ.

Чоловіки, жінки, юнаки і дівчата.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Д ІЯ  ПЕРША

 

КАРТИНА ПЕРША

 

Внутрішній дворик  у домі Н о я . Долівка вимощена плитами з кольорового каменя. Посередині дворика – пальма, неподалік від неї б’є невеликий фонтан. Двір чотирикутної форми, замкнутий з усіх сторін стінами житлових приміщень. Кожне з них має двері і вікно, захищене дерев’яною решіткою.

Входить Ш у я  у супроводі Р і ц п и  і Х а з в и.

 

Ш у я. (обмахуючись рукою). Ріцпо, щось мені голова паморочиться. Постій, обіпруся на тебе...

Р і ц п а (підхоплює Шую під руку). То все від духоти. Ф-фу!.. Я теж задихаюся.

 Ш у я. Та! Що вам, молодим!...

 Р і ц п а. Ця спека нас усіх доконає, і старих і молодих. Ти полежала б, матінко.

        Ш у я.Полежиш тут з вами... Ной звелів усім зібратися.

Р і ц п а. Я зберу. А ти спочинь.

Ш у я (буркоче).Спочинь, спочинь... Сама не доглянеш за всім, ніхто не зробить як треба.

Р і ц п а.(з гонором). Може, і я щось трохи тямлю. Догляну...

Ш у я. Отож, трохи. Могла б  і більше тямити. Ти – старша невістка. Настане час – усе тут перейде у твої руки. (Суворо.) Тож дивись мені, шануйся!

Р і ц п а (з викликом).А я що, не шануюся?

Х а з в а. Хи-хи-хи...

Ш у я. Менше думай про свою жіночу плоть, а більше – про честь мого сина.

Р і ц п а. Не знаю про що це ти... Ні ти, матінко, ні мій чоловік не маєте мені чим докорити.

Х а з в а. Хи-хи-хи...

Ш у я. Навіть Хазві смішно. А ти вдаєш, що не розумієш....

Р і ц п а. Скажи це не мені, а чоловікам. Липнуть, як мухи до меду. Чи я когось звабила? Чи хтось може похвалитися, що мав щось зі мною?

        Ш у я. Поговоримо про це пізніше....(Оглядає дворик.)Поснідаємо тут.

Р і ц п а ( з підкресленою покірністю). Як скажеш, матінко.

        Ш у я.Тут легше дихається, правда?

Р і ц п а. Хіба? Я вся мокра від поту. Сама собі бридка.

Ш у я. Ще ніколи такої спеки не було. Навіть найстарші не пам’ятають такого лиха..

Х а з  в а. Я   пам’ятає!...

Р і ц п а. Де ступне, там і збрехне.(До Шуї.) Отак і про мене тобі наговорює, матінко. (До Хазви.) Будеш матінці про мене язиком плескати, я тобі його вкорочу!

        Ш у я . Ной купив Хазву у кочівників. А там, де вони кочують така спека не дивина.

Х а з  в а. Ага! Хазва не збрехне!

Р і ц п а. Цить!

       Ш у я . Оце через вас таких скорих до сварки Бог і гнівається.(Видно, що вона знемагає від духоти.)Чи Він хоче спалити землю за наші гріхи? Такі були  щедрі теплі роси, такі густі ранкові тумани. Кожна травинка і звірятко пили досхочу. Так легко дихалося...

Р і ц п а( по паузі). Подавати сніданок, матінко?

Ш у я. Зачекаємо, поки Ной вийде.

Р і ц п а. Щось  його нині довго нема.

       Ш у я  (стурбовано). Отож. Він любить все обійти і оглянути ще до сходу сонця... А нині, чую, прокинувся десь опівночі. Встав, походив... А відтак упав на коліна і оце досі молиться...(До Хазви.) Хазво, біжи глянь обережненько, що робить пан.

 

Хазва зривається з місця і зникає за дверима.

 

Р і ц п а. Але вже любить підглядати та підслуховувати.

Ш у я. Хто не має чого приховувати, той не боїться підглядачів.

 

Вбігає Хазва.

 

Бачила пана?

Х а з в а. Не бачила. Чула.

Ш у я. Що ж ти чула?

Х а з в а. Господи...бу-бу-бу...Господи... бу-бу-бу..

Ш  у я. Годі, годі! Не гніви Бога, бо язик всохне.

Х а з в в а. Нє-е... Мій бог добрий. (Цілує дерев’яного  ідола, який прив’язаний  у неї до пояса.)

Ш у я.. Фу! Сховай ту почвару! І не смій годувати його кров’ю!

Р і ц п а (злорадно). А потім ще й цілує його в пику.

        Ш у я. Дивись,  Ной побачить, вижене з дому.

 

Хазва ховає ідола за пазуху.

Зі сміхом і вереском вбігає  Авігея. За нею, плигаючи на ногах і руках, женеться Хам.

 

Х а м. Ре-ке-ке-ке-ке!...

А в і г е я  (побачивши Шую, зупиняється,  як вкопана). Ой!

Х а м ( з лукаво-пустотливою міною підводиться на ноги). Здоров’я  тобі, матінко!

А в і г е я. Благослови, матінко....

 Ш у я (торкнувшись рукою голів Хама і Авігеї). Що це ви зранку розпус-тувалися? Батька потривожите...

А в і г е я. Мені, матінко, снилися звірі. Мацюнькі і здоровецькі....Тутешні і якісь такі, що я їх наяву ніколи й бачила... І всі йдуть, йдуть  попри наш двір парами... А вздовж ріки – жаби. Геть вкрили береги ніби килимом, і ворушать-ся, ворушаться...

Р і ц п а (солодким голосом). Знаєш, серденько, це не на добро. Мені зда-ється, це на безплідність...

А в і г е я. Відкуси собі язика!

Ш у я. Знову починаєте!?

Р і ц п а. А я вже й не пригадую, коли бачила живу жабку. Либонь, визди-хали всі від спеки...

А в і г е я. І отак вони повзуть, повзуть... А попереду така велика, як теля, і вся в ...бородавках... як плигне на мене! (Хапає Ріцпу за плечі.)

Р і ц п а. А-а-а!..

 

Усі сміються.

 

А в і г е я. І я так само злякалася.(Ховається за Хама від розлюченої Ріцпи.) А Хам, замість того, щоб пожаліти мене, ганяється  за мною і лякає!...

Х а м (до Ріцпи). Ре-ке-ке-ке!...

Ш у я. Цитьте! Здається, батько йде!

 

Усі прислухаються. Долинає дудоніння бубнів і скигління сопілок.

Швидко входять Я ф е т  і Ф а к і я.  Яфет веде за руку Є д и д у.

 

Я ф е т (до Хама). Брате, скликай слуг!

Ф а к і я. Не гарячкуй, Яфете. Тут ми в безпеці.

Я ф е т (обнімає Єдиду). А Єдида?

         Ш у я (до Яфета).Що це все означає, сину?

Я ф е т (до Факії). Ти ж бачив, вони оскаженіли!

Ш у я. Скажеш ти, нарешті, що сталося?

Я ф е т. Ця зміюка!... Ця єхидна!...

Р і ц п а. Хто?

Ф а к і я.  Верховна жриця Плодючої Матері, Цілла.

Я ф е т. Гієна! Як вчепиться, то вже не випустить з пащеки! Ріцпо! Авігеє! Сховайте Єдиду! (жартівливо обнімає Єдиду) Я її сховаю...

А в і г е я (б’є його по руці). Не забагато тобі буде, ласуне? Аби не зануди-ло!

Ш у я  (втративши терпець). Цитьте всі! Розкажи ти, Факіє, чому Яфет такий переляканий? Ти, мій названий сину, зумієш краще розповісти, ніж будь-то з моїх рідних синів.(По паузі.)Хоча мені й гірко в цьому признатися.

Ф а к і я  ( з поклоном).Мої названі брати, матінко,-- і Яфет, і Хам, і  Сим, який за звичкою пішов зранку оглянути отари, -- розумніші і красномовніші за мене. І мені ніяково, що ти в хвилини гніву так незаслужено вивищуєш мене перед ними.

Ш у я. Ной дав тобі ім’я „всевидющі очі”. І на це була Божа воля – ти справді бачиш більше, ніж мої рідні сини. Говори! Бо я вже чую голоси натовпу біля нашого дому.

Ф а к і я. Ми викрали Єдиду  з храму Плодючої Матері. Ці люди женуться за нами.

Ш у я. З храму? Як вона там опинилася? (До Єдиди.) Чого ти туди пішла?

Я ф е т. Верховна жриця призначила її жертовною донькою  Плодючої Матері.

Р і ц п а. Як? Єдида заручена з Яфетом!

А в і г е я. Вони не мають права брати заручену.... На вибір нової жриці повинні дати згоду старійшини.

Ф а к і я. Дали. Бо ці старі цапи самі люблять погратися з храмовими дівчатками. Крім того, вони страшенно перелякані цією небувалою спекою. Ціллі було не важко переконати їх, що Єдида задобрить Плодючу Матір, бо вона найвродливіша юнка.

Ш у я. Господи! І ти  дивишся на це?

Ф а к і я. Ми з Яфетом не чекали, поки їх покарає Бог. Просто взяли та й викрали Єдиду з храму.

 

Галас натовпу чимраз ближче.

 

        Х а м ( прислухаючись). Єдида – гарна цяцька, та боюсь, доведеться віднести на місце.

       Я ф е т. Усі до дверей!

        Ш у я ( з владним жестом). Не треба! Я хочу подивитися на того, хто посміє увірватися в дім Ноя. Хазво, запроси сюди господаря!

 

Хазва вибігає.

В інших дверях, задкуючи, з’являється Сим. Він стримує    Одноокого, Череваня,  Кульгавого  та кількох ж і н о к, які насідають на нього.

         С и м. Геть звідси!

         Ш у я. Впусти їх, Симе!

 

Сим відступає  набік. Входить Ц і л л а.

 

С и м. Там їх повен двір! Я мусив прокладати собі дорогу кийком!

Ш у я. Що потрібно верховній жриці у моєму домі?

Ц і л л а. Нас прислала сюди Плодюча Матір. Вона ображена і розлюче-на.(Показує на Єдиду.)Ми повинні відвести її до храму і підготувати до жерт-воприношення – омити в тридцятьох купелях, змастити оливою і пахощами.(З пафосом.) Вона принесе в жертву Плодючій Матері свою невинність.

Ш у я. А потім ти будеш... кохатися з нею, гидотнице!

Ц і л л а. Що в цьому гидотного? Так хоче Плодюча Матір.

 

Схвальний гул натовпу.

 

Я ф е т. Єдида заручена! Зі мною! І ви не мали права!...

Ц і л  л а. Вона відмовилася від тебе. Скажи йому, крихітко.

Я ф е т (вражений). Це правда?!

Є д и д а. Т-так...

Я ф е т. Чому, Єдидо?!

Є д и д а. Я боялася... вона розгнівається...

Я ф е т. Хто? Цілла ?

Є д и д а.  Плодюча Матір.

Я ф е т. Скажи, ти кохаєш мене? Єдидо! Скажи!

Є д и д а. Так...

Я ф е т (до Цілли).Чуєш? Всі чуєте ? Наші заручини не розірвані!

 

Вбігає Хазва.

 

Х а з в а (до Шуї). Я кликала пана... Він не чує... Він дуже-дуже молиться і плаче...

Ц і л л а (дивиться на Хазву). Хто ця гарненька смаглявка?

Р і ц п а. Наша рабиня.

Ш у я (до Цілли).Покинь мій дім. Ми не визнаємо ваших богів. Ви ліпите їх з глини, витісуєте з дерева, виливаєте зі срібла та золота. А наш Бог – Господь Вседержитель. Він невидимий.  Він створив світ, Адама і Єву, наших прабать-ків, і нас....

Ц і л л а. Ха-ха-ха! Ми вже чули це від Ноя безліч разів!

Ш у я. Не гнівіть Бога, бо він знищить і ваших ідолів, і вас!

Ц і л л а. Дивіться на них! Вони хваляться своїм Богом, але ніколи не бачи-ли його! Ха-ха-ха!

 

Ті, хто прийшов з нею, сміються.

 

А чому його ніхто ніколи не бачив? Бо його нема! Або він боїться нашої Пло-дючої Матері.

 

Сміх.

 

То питається,  чого ми повинні його боятися? (Показує на Єдиду.) Ця відступ-ниця зрадила Плодючу Матір, і не може бути її жертовною донькою.

         Ч е р е в а н ь. Знайдемо достойнішу!

         О д н о к и й. Вродливішу!

Ц і л л а. Ходімо звідси! Тепер ви знаєте, чому Плодюча Матір  гнівається! Чому сонце  сушить і палить землю! Чому зникли ранкові роси і тумани! Чому висохли джерела і річки! (Показує на Шую.) Це все через таких, як вона!

К у л ь г а в и й. Давайте спалимо це кубло!

Ч е р е в а н ь. Подивимося, чи захистить їх невидимий Вседержитель!

Ц і л л а. Плодюча Матір сама покарає їх! (Гладить Хазву по щоці.) Яка у тебе гладенька ніжна шкіра.... Приходь до храму Плодючої матері.

 

Виходить на чолі свого почту.

Входить Ной.

         Ш у я. Нарешті! Я вже подумала, ти занедужав..

         С и м, Х а м, Я ф е т, Ф а к і я (врізнобій).Здоров’я тобі, батьку!

         А в і г е я. Хай дні твої будуть щасливі!

         Р і ц п а. Нехай їх буде багато!

         Н о й. Я чув чужі голоси... Чи мені причулося? (Зупинившись навпроти Факії, лагідно попліскує його по плечу.) Радий тебе бачити.

         Х а м (сміється). Якщо тобі, батьку, причулося, то нам усім ще й привиділося.

         Н о й (з гарячим зацікавленням).Справді? Вам також? І тобі, Шує  ?

         С и м. Про що ти , батьку?

         Ш у я. Снідати, снідати! За сніданком розкажете батькові..

         Н о й ( знову зупиняється навпроти Факії).О, і ти тут,Факіє...давно тебе не бачив...

Усі перезираються, вражені поведінкою Ноя.

 

Ш у я. Що з тобою? Ти наче спиш...чи мариш...

 

    Ной стоїть мовчки, мовби заціпенів. Різко  повертається і виходить.

 

(Услід йому, розгублено.)Куди ти? А снідати?

         С и м. Я...я... ще його ніколи таким не бачив...

         Ш у я. Господи, що це все має означати? Що за день нині такий?...

 

Єдида раптом починає плакати.

 

Х а м. Хазво, глянь, куди пішов пан і що робить!

Хазва вибігає.

Повертається Ной, зосереджений і величний.

. Хазва, визирнувши з-за його спини, зникає.

 

Н о й. Ви всі тут? (До Єдиди.) Чого ти плачеш?

 

Єдида вмовкає, витираючи очі.

 

(Піднімає руки до неба.) Благословляю вас усіх іменем Господа нашого Все-держителя, творця неба і землі і всього видимого і невидимого!

 

Усі схиляють голови.

 

        Ш у я  (ляснувши долонями).Снідати, снідати! Незабаром обід,  а ви ще й не снідали!

       Н о й. Стривай, Шує. Ви також мусите знати...(По паузі.) Нині вночі я чув... зі мною розмовляв...

 

Пауза, яка затягується так надовго, що всі починають перезиратися.

 

          Ш у я. Я не чула ніякої розмови, Ною. Та й хто б це швендяв ночами...

          Н о й. Мовчи! Мовчи! (З докором.) Швендяв... Це був... Той, хто над нами... Я бачив Його у силі й славі... І чув Його голос... Це був...

         Ш у я. Хто, Ною?

         Н о й (пошепки). Бог...Господь Вседержитель...

 

Пауза.

 

С и м (прокашлюється). Кгм...

Х а м. Мені теж цілу ніч казна-що марилося. Авігеї снилися жаби.

Я ф е т. То від духоти.

Ш у я (бере Ноя за руку). Ти не спав цілу ніч, я бачила... Ось поснідаєш, підеш подрімаєш... Хазва буде обвівати тебе віялом.

Н о й  (дивиться на них усіх, мовби бачить їх вперше).Ви... не розумієте? Ви нічого не зрозуміли? Кажу вам, я чув голос Божий! І бачив Його!

 

Пауза.

 

Х а м. І що ж Він сказав?

Н о й. Мені страшно повторити...

Ф а к і я (лагідно).То й не треба, батьку....Потім. Гаразд?

Х а м. І все-таки цікаво було б почути...

Н о й. „Наведу потоп, велику воду на землю. І зітру все з землі, від люди-ни до скотини, до плазунів небесних.”

 

Усі якось ніяково перезираються.

 

Є д и д а (схлипує). И-и-и...

 

Усі дивляться то на неї, то на Ноя.

 

Х а м. Чого ця плакуча верба весь час кисне?

Я ф е т (до Єдиди).Перестань, справді...

Ш у я. Ною, чи я щось не зрозуміла, чи не дочула?... Люди, тобто ми всі, маємо загинути? Чому?  За що?

А в і г е я  (тихо).Хіба Бог розмовляє з людьми?

Р і ц п а (тихо). З деким ...буває... (Характерним жестом стукає пальцем по скроні.)

Н о й. І ще він сказав: „Наповнили люди землю насильством, злочинами, розпустою. І я шкодую, що створив їх. Помре все, що живе на землі, все, що має дух життя.”

Ш у я . І... ми?! У нашій сім’ї нема злочинців і гвалтівників.

Р і ц п а. І розпусників!

А в і г е я (в’їдливо).І розпусниць. Бо старша невістка за всім дивиться.

Ш у я. То за яку кару ми мали б загинути?

Н о й. Ми? Ні-ні! Ми – ні! Нас Він врятує.

 

     Усі, стрепенувшись, говорять майже одночасно.

 

Х а м. То треба було з цього й починати!

        С и м . Це зовсім інша справа. А то – всі! А ми за що, справді.

         А в і г е я. Я казала, що їм це так не минеться! Вриваються у чужий дім, бешкетують, погрожують!..

         Я ф е т. Хотів би я подивитися на Ціллу, верховну жрицю! Як вона буде бовтатися у воді! Ха-ха-ха!

         Р і ц п а.. Ні, я розумію – жінка з чоловіком, хай навіть з чужим... Але жінка з жінкою.... Справді, за таке треба топити!

         С и м. А старійшини! Ха-ха! Старі цапи! Ото буде лементу!

         Є д и д а (тихенько, стримуючись). И-и-и...

         Х а м. Ні, ви подивіться на неї! Ще до потопу втопить нас у сльозах!

 

Усі, крім Ноя і Шуї, сміються.

 

        Н о й. Шує, що сталося з нашими дітьми? Чого вони так розвеселилися ?

        Ш у я (дипломатично). Вони тішаться, що Бог їх любить.

        Н о й. Але усі інші загинуть!

        Ф а к і я. Ніхто не загине, батьку. Якщо вже Богові не вдалося створити людей досконалими, то мусить терпіти їх такими, якими вони є.

        Н о й. Чому це?

         Ф а к і я. Інакше він буде наче той невправний гончар, який трощить невдалі, зіпсуті горщики і починає все з початку.

         Н о й (схопивши його за плечі). Мовчи! Не блазнюй! Не гніви Його! (Схиляє голову на плече приголомшеного Факії.)Він сказав, що врятує Шую, Сима, Яфета, Хама, наших  невісток... Мене... Але не сказав нічого про тебе, Факіє! (Плаче.) Чому? Чому?... Ти також мій син. Названий син, але я, ми всі, любимо тебе, як рідного!

          Ф а к і я (зворушений). Батьку, годі тобі, справді... Це тільки сон. Незро-зумілий, темний. Провіщає небувале. Нечуване. Отже, малоймовірне. Смішно так цим перейматися. Почекаємо, поки той сон сам себе розтлумачить. Тобто дамо йому час збутися. Хоч я переконаний, що він не збудеться.

          Ш у я  (з плачем обнімає Факію). Синочку мій дорогий! (До Ноя.) Може ти щось недочув?

          Н о й (пригортає Шую). Не плач. Ми будемо молитися.( До Факії.) Це не сон. Таких снів не буває. Господь показав мені на чому ми перебудемо потоп. Це великий плавучий дім. Він назвав його ковчегом. Я бачив його весь і кожну дошку зокрема. Це не могло бути сном. Я бачив, як об його борти розбивалися хвилі і розсипалися білою піною. Таких снів не буває, сину. Бо тоді неможливо було б відрізнити і відділити сон від реальності... (По паузі.) Ми повинні збуду-вати такий самий ковчег, який Господь показав мені у видінні. І починати му-симо негайно.

Усі перезираються.

 

С и м.  Кгм...Давайте спочатку подумаємо, порадимось...

Н о й. Негайно! Симе, ти поїдеш у гори.  Будеш довозити кедри для остова ковчега. Ти, Яфете, заготуєш і привезеш соснину. Нею обшиємо ковчег. І для тебе, Хаме, є робота. Будеш возити смолу з Метвого моря. Факія буде допо-магати мені тут....  Візьміть найміцніших в’ючних віслюків, верблюдів, вибе-ріть найкращих людей. І вирушайте.

Ш у я. Як? Уже? (Розгублено.)  Та хоч поснідайте!...

 

Струмінь води у фонтані раптом зникає.

 

Є д и д а  (голосно). И-и-и!...

Ш у я. Ой!

Усі з жахом дивляться на фонтан.

 

Ф а к і я (сміється). Здається, у світі вже ні краплини води не залишилося. А ти, батьку, лякаєш нас великою водою.

 

Затемнення.

 

 

КАРТИНА  ДРУГА

 

Внутрішній дворик Ноєвої господи.

Хазва, сидячи на долівці, годує з ложечки свого божка.

 

Х а з в а. Гам-гам, Рамфо! Ну! Гам! І ще – гам-гам! Мій Рамфо – добрий бог. Багато-багато добрий... Плодюча Матір – пфе! (Озирнувшись.) Бог пана Ноя – пфе! Його ніхто ніколи не бачив. І ніхто його не боїться. А мій Рамфо...о-о-о! Сильний! Ба-гато-багато сильний. Як тисяча биків! (Цілує божка.) Рамфо сказав:”Цілло, я – великий бог. Я люблю Хазву. Вона тут сама. Серед чужих. Її всі кривдять.(Схлипує.) Цілло, візьми Хазву. І  люби Хазву. Давай Хазві гарні подарунки.” (Сміється.) Цілла гладила Хазву...(Проводить рукою по персах.) І отут.(Гладить стегна.) А який подарунок дала! (Побрязкує обручем на руці.) Цілла сказала:” Хазво. Ти гарна і ніжна. Прийди ще...” (Цілує божка.)

 

Входить Ріцпа.

 

Р і ц п а. Підійди-но сюди!

 

Хазва підходить до неї.

 

Чого тебе знову носило до храму Плодючої матері, шльондро?

        Х а з в а (невинно). Мене? Коли ?

        Р і ц п а. Тебе, тебе! Затям собі нарешті – з Ноєвого дому ніхто не ходить до цього кубла. (Щипає Хазву.)

        Х а з  в а. Ай! Я молитися!

        Р і ц п а. Х-ха, добра молитва з цією хтивою сучкою Ціллою! (Дає Хазві ляпаса.) Затям собі, жінка повинна кохатися з чоловіком, це – добре, це  подо-бається богам. А любощі з іншою жінкою – мерзота.

        Х а з в а. З своїм чоловіком, чи з чужим?

        Р і ц п а (знову дає їй ляпаса). Не пащекуй! З своїм, чи з чужим  вже не так важливо. Але не з жінкою.(Б’є Хазву по щоках.) І ще закарбуй собі: більше не бреши  про мене господині. Бо продамо тебе диким племенам. А вони для сміху спаровують таких, як ти, з віслюками.

        Х а з в а (падає на коліна). Не буду! Ай! Не бий мене! Не продавай!

        Р і ц п а. Цить! Не буду...(По паузі.) Тут має прийти Раамія... Ти його знаєш, батько Єдиди...

        Х а з в а. Знаєш.

        Р і ц п а. Піди до воріт і приведи його сюди.... І повартуєш, поки я з ним побалакаю. ( Погрозивши пальцем. ) А я за те нікому не скажу, що ти була в храмі Плодючої Матері.

 

Виходить.

 

Х а з в а (дивиться на свого божка). У-у, вилупив сліпаки...(Дає божкові дзвінкого ляща.) Не захистив Хазву! (Б’є  божка.)Не покарав Ріцпу! Недобрий! Не дам більше гам-гам!

 

   Входить Е с р о м. Здивовано дивиться, як Хазва б’є дерев’яну фігурку.

 

Не люблю тебе! Не боюсь тебе! На! Маєш! Ну, покарай Хазву!

 

Есром м підкрадається ззаду і обнімає її.

 

(З жахом, пронизливо.) А-а-а-а!...

Е с р о м(з несподіванки відскакує).А-а-а! Цур тобі! Чого верещиш, навіжена?!

Х а з в а. Ти... хто такий?

Е с р о м. Х-хе ! Розпорядник робіт у твого господаря Ноя. (задкує від нього). Яких робіт?

Е с р о м. Ковчег будую. Називаюся Есром.

Х а з в а. Як ти мене лякати.... Я думала... Рамфо мене схопив...

Е с р о м. Який ще такий Рамфо?

Х а з в а (показує божка). Мій бог.

Е с р о м. Х-хе! Бог? Чого ж ти його лящами годуєш?

Х а з в а. Він поганий...

Е с р о м (дає божкові щигля). Справді, почвара...

Х а з  в а (обурено).Не смій!

Е с р о м(гладить її по щоці).А ти гарненька.... Х-хе! Дурненька і гар-ненька. Або гарненька і дурненька... Що, зрештою, однаково. (Озирається.)Я із задоволенням помолився б разом з тобою твоєму... як його?... Рамфо... але на мене чекає Ной. Х-хе! Зрештою, будувати ковчег таке ж безглуздя, як  і моли-тися твоєму дерев’яному богу... То нехай Ной почекає... Ходи-но, покажеш, де твоя комірчина...

Виводить Хазву.

Входить Р а а м і я.

 

Р а а м і я (тихо). Хазво!(Прислухається.) Хазво!

 

Входить Ріцпа.

 

         Р і ц п а . О, Раамія казав, що прийде до мене, а сам кличе мою рабиню...

         Р а а м і я. Вона повинна була мене зустріти, як ми з тобою домовлялися. Я вже подумав, що мені  в цьому домі готують якусь пастку. (Обнімає Ріцпу.)

         Р і ц п а (пручається, але більше про людське око). Перестань... Ось я зараз покличу слуг...

 

Надходить Авігея.

Якийсь час спостерігає за Ріцпою та Раамією і зникає.

 

Р а а м і я (сміється).І що вони мені зроблять? Я тут у справі.(Обнімає і цілує Ріцпу.) Мене Ной просив прийти. Крім того, я маю до нього доручення від старійшин.

Р і ц п а. Який ти передбачливий...

Р а а м і я. Еге.(Цілує її.) Чому ж не кличеш слуг?

Р і ц п а  (задихаючись, цілує його). Який ти нетерплячий, Рааміє... Спала-хуєш, як сухий торішній очерет...

Р а а м і я. Тебе недаремно назвали Ріцпою –„розпеченою вуглинкою”. Від одного твого погляду можна спалахнути. А від доторку тіла згоріти на попіл.

Р і ц п а. Хто швидко спалахує, той швидко і гасне.. Кажуть, ти більше місяця біля однієї жінки не затримуєшся....

Р а а м і я. Справді?... Хто ж це про мене такі небилиці розпускає?

Р і ц п а. Слава спокусника біжить поперед тебе, як вірна і галаслива сучка попереду господаря.

Р а а м і я. Тебе я не покину, моя розпечена вуглинко....

Р і ц п а (кокетуючи).Мені не потрібна твоя вірність. Я не така дурна, щоб и вимагати від тебе  те, чого ти ніколи не мав.

Р а а м і я. Ха-ха-ха! Що правда, то правда!

Р і ц п а. Повернувся мій чоловік. Будь обережніший....

Р а а м і я. Йому тепер не до нас. На цей раз ні деревини, ні караванів... Ха-ха-ха!

Р і ц п а. Ти смієшся, а Ной мало не заплакав. Каже, ще два рази привезли б, і ковчег був би готовий...

Р а а м і я .Він ще не раз заплаче... Але ж ти мене не для того покликала, щоб розповідати про божевільного Ноя? Правда?

Р і ц п а. Який ти здогадливий!

Р а а м і я. О, я дуже здогадливий. Я навіть здогадуюся, чого тобі зараз найбільше хочеться. (Обнімає її.)

Р і ц п а  (припадаючи до нього). Хотіла б я знати, що так вабить до тебе жінок? Як тебе вистачає і на дружину, і на коханок? І як ти при цьому ще всти-гаєш займатися числами, виплавляти із землі оте тверде блискуче каміння?...

Р а а м і я. Мідь.

Р і ц п а. Мій Сим – добрий господар і добрий чоловік. Але коли ягняться овечки, то про мене він забуває.

Р а а м і я.  Нічого... Зі мною ти забудеш про нього...(Стискає її в обіймах.)    

Х а з в а (вбігає, похапцем обсмикуючи  на собі сорочку). Ой!

Е с р о м  (входить). Кгм... Я – розпорядник робіт... Я ...прийду пізніше...

Р і ц п а. Я розповідала тобі про чоловіків не для того, аби ти лягла під першого-ліпшого волоцюгу.(Щипає Хазву).

Х а з в а. А й!

Р і ц п а. Скажи господареві, що прийшов старійшина Раамія, батько Єдиди...(До Есрома.) А ти зачекай на подвір’ї. Тебе покличуть.

 

Хазва і Есром виходять.

 

Р а а м і я. Коли мені прийти?(Обнімає Ріцпу.)

Р і ц п а (цілує його.) Я покличу.

Входять Авігея і Шуя.

Ріцпа відскакує від Раамії.

 

 Ш у я. Ти вже зовсім втратила сором, невістко. Геть мені з очей!

 Р і ц п а  (до Авігеї). Я тобі цього не забуду, серденько.

          А в і г е я.А щоб знала, як тут старшинувати!

 

Виходять.

 

Ш у я  (до Раамії).Чого скалиш зуби, як жеребець?

Р а а м і я. Ти її так зганьбила...(З тонкою насмішкою.) Не знаю, чи ще вийде, як покличу...

Ш у я. Ти не вийшов би звідси живим... якби я не була впевнена, що тебе покарає Бог.

 

Входить Ной з глиняною табличкою в руці.

 

         Р а а м і я. Мир тобі, достойний патріарху!

         Н о  й. І з тобою хай буде мир, Рааміє!

 

Вбігає Яфет.

 

Я ф е т. Матінко, ти не бачила Єдиду?

Ш у я. Ні.

Р а а м і я (до Яфета).Ти її не шукай. Вона повернулася додому.

Я ф е т. Покинула нас...мене?...(До Ноя.) Це через тебе! Через твій ковчег!

Ш у я. Замовкни. І ходи зі мною!

 

Виходять.

 

         Н о й. Старійшини сміються з мене, коли я розповідаю про потоп. Я не хочу їх більше бачити. Тому й попросив тебе прийти до мене

         Р а а м і я. Це для мене велика честь. А щодо потопу... Листя на деревах згорнулося трубочками... Потріскалося каміння на дні річок. (З посмішкою.) Знаєш, Ною, я чекаю не дочекаюся обіцяного тобою потопу.

         Н о й.  З мене можеш сміятися, та не смійся з Бога.(Гнівно.) Навіщо старій-шини підмовили вождів гірських племен затримати мої каравани з деревиною?

         Р а а м і я. Бачиш, спочатку ми дивилися на твій ковчег, як на невинну чу-дасію шановної людини. Як, скажімо, на мою всім відому любов до жінок. Хтось  любить дівчаток, хтось хлопчиків, хтось...а хтось будує ковчег. І на здо-ров’я! Але ти зайшов надто далеко. Люди й так перелякані посухою, починаєть-ся голод. А тут ще й ти  зі своїм ковчегом і безконечними балачками про потоп.  Вибач, але старійшини не бачать іншого способу зупинити тебе.

         Н о й (глибоко вражений). Вони думають, що можна зупинити... Бога?

         Р а а м і я. Скажи мені, що це за Бог, такий жорстокий? Чому йому раптом ні з того ні з сього забаглося знищити все своє творіння?

         Н о й. Ні з того ні з сього?... За гріхи!

          Р а а м і я. Та що ж ми таке зробили? І якщо ми навіть і провинилися, чи відповідає провина покаранню?

          Н о й. Не говори  за всіх. Краще згадай своє життя день за днем. Хіба не ти заколов мечем Іареда?

          Р а а м і я.  Я застав його з Ноемою! Я її кохав!

          Н о й. Що не завадило тобі покинути її через місяць після вбивства Іареда.

          Р а а м і я. Що ж, я не без гріха. Та хіба мої гріхи не врівноважуються мої-ми добрими справами? Я зробив стільки добра людям, що воно, гадаю, з над-лишком покриває моє зло. (Сміється.) І скажу тобі по-правді, багато моїх доб-рих справ, за які мене всі шанують, проросли з гріха.

          Н о й. З гріха не може бути добра.

          Р а а м і я. Ось послухай. Ти знаєш,  я навчив людей виплавляти мідь. І тепер вони мають міцні гострі плуги, мотики, серпи й інше знаряддя. Мають мечі, щоб відбитися від нападників і підкорити собі дикі племена. Я показав їм геометричні фігури  і навчив, як рисунок з глиняної таблички втілити у реальну споруду, чи корабель, чи канал для води. Це добро, чи не так? (Cміється.) А те-пер признаюсь тобі щиро, навіщо я все це робив.(Тихо.) Щоб мене любили жін-ки, щоб захоплювалися мною, віддавалися мені. Бо жінок я люблю понад усе. Чим більше їх маю, тим сильніше вони мене ваблять. Щось у мені таке постій-но тліє і спалахує від одної тільки думки про жіноче тіло.... Невже це такий ве-ликий гріх? Ти ніколи не переконаєш мене, що Бог через таку дрібницю відцу-рається мене, забувши усі мої добрі справи.

          Н о й. Ти їв би мед з діжки, в яку влили ложку дьогтю? Так і Бог виплюне тебе, бо ти заплямований гріхом. І ніякі добрі справи тобі не допоможуть.

           Р а а м і я (по паузі).Знаєш, достойний Ною, я тебе не люблю. Дуже не люблю. Ти хочеш перекреслити моє життя. А я прожив його весело, цікаво, з користю для людей і з приємністю для себе.

          Н о й (щиро). Мені жаль тебе.

          Р а а м і я. Справді?

          Н о й. Хіба я колись брехав? (По паузі.) Скажи, Рааміє це ти звелів Єдиді покинути мого Яфета?

         Р а а м і я. І мені не довелося її довго переконувати. Більше тобі скажу: тебе покинуть і твої діти. І залишишся ти сам на своєму ковчезі.

         Н о й. Що ж, Бог знайде людей для ковчега.(Робить якісь позначки на табличці; голосно.) Нехай увійде розпорядник робіт! (До Раамії.) Прощай. Я більше не маю для тебе часу.

         Р а а м і я. Прощай і ти. І ось тобі на прощання наше останнє слово: якщо не зупинишся добровільно, ми зупинимо тебе силою.

 

Виходить.

Входить, кланяючись Есром.

         Е с р о м. Вітаю тебе, достославний  патріарху!

         Н о й (підходить до нього, дивиться в очі). Я довго вибирав тебе серед багатьох, Есроме... І так помилився! Чому ти припинив будівництво ковчега?

         Е с р о м. Х-хе... Хіба я можу його сам збудувати?

         Н о й. Хто каже, щоб ти будував сам?  Ти – розпорядник. Під твоєю рукою десятки людей.

          Е с р о м. Х-хе... Нема ні душі.

 Н о й. Як?... Куди ж поділися ?

 Е с р о м. Розбіглися.

 Н о й. Розбіглися? Тепер, коли залишилося обшити його дошками  і обсмолити? Чому?

Е с р о м. З них усі сміються... Регочуть, аж за боки беруться.

Н о й(суворо). Чоловіче, або ти, врешті-решт, спроможешся пояснити, що сталося, або я найму кмітливішого.

Е с р о м. Х-хе! Що тут пояснювати... Ніхто спочатку не знав, що воно таке будується. Одні казали хлів, інші – дім. Питали, а я кажу: ковчег та й годі. А що воно таке  - ковчег? Навіщо він?  Ніхто не знав.

Н о й. Я не раз говорив про це на майдані перед старійшинами і людьми.

ЕСРОМ. Х-хе! Усі думали, що ти навмисне збиваєш людей з пантелику. Щоб  приховати, що ж це буде насправді. А тепер раптом виявляється, що воно має плавати! Робітники  й порозбігалися. Кому хочеться бути посміховиськом?

Н о й. Не розумію... Вони не моляться і не плачуть! Вони сміються!

Е с р о м. Та, може, й не сміялися б, якби воно хоч трохи ближче до моря. А то п’ять днів дороги! Щоб хоч у долині, а не на схилі гори!...Я вже не кажу, що наша річка пересохла. Але він у два рази ширший за неї, твій ковчег...(По паузі.) Достойний Ною, ти справді не розумієш, що він не попливе?

Н о й. Попливе, Есроме, хоч ви...(Замовкає.)

Е с р о м. Що?

Н о й. Хоч ви цього  й не побачите.

Е с р о м. Х-хе! Побачимо, як буде що... Хай там як, я дуже хотів би на це подивитися...

Н о й (гаряче). То допоможи мені! І, можливо, Господь змилосердиться  і над тобою. Що треба, щоб люди повернулися до праці?

Е с р о м. Х-хе! Не знаю...Хіба що платню підняти...

Н о й. Скажи їм – буду платити кожному ще половину понад те, що платив.

Е с р о м. Х-хе... Пуста розмова. Не вернуться... Хіба ще раз стільки. І мені також...

Н о й. Гаразд. Беріться до праці!

 

Есром кланяється і виходить, мало не зіткнувшись на вході з Шуєю, Яфетом, Симом і Хамом. Окремо входить Факія.

 

         Ш у я (стримує синів). Діти, прошу вас... Не турбуйте батька. Пізніше поговорите з ним

         Х а м. Ні, з цим треба врешті-решт, покінчити!

          С и м (перебиває). Досить! Бо нам усім доведеться йти з торбами!

          Я ф е т (перебиває). Нас усі цураються, як прокажених!

           Н о й (прикро здивований). Що сталося? Чому мої сини вриваються до мене, як розбійники?

 

Пауза.

 

Говори ти, Факіє, ти скажеш найкраще.

        Ф а к і я . Ні-ні, я не знаю, що хочуть сказати тобі брати. Я до тебе... з іншим..

        Х а м  (до Факії). То чого приперся разом з нами?

        С и м.  Суне свого носа всюди!

        Я ф  е т. Затичка до кожної дірки!

        Ш у я. І вам не соромно? Це ваш названий брат!

        Ф а к і я (до братів). Ви дуже змінилися до мене... Я поговорю з батьком пізніше...

 

Виходить.

        Н о й ( з докором). Ви ж знаєте, Бог не назвав Факію серед спасенних... А ви так його ображаєте...

        Я ф е т. Ще не знати , хто кого ображає

        С и м. Нас ти посилаєш на край світу з караванами. Ми ризикуємо жит-тям. (До братів.) Та скажіть ви... не знаю, як нам  вдавалося вириватися жи-вими від тих гірських дикунів. А Факія весь час біля тебе! Крутиться тут, кру-титься... Чого?

        Н о й (до Шуї). Що це з ними? Я їх такими ніколи не бачив.

        Ш у я. Вони з дороги... Стомилися... Ходімо діти...

        С и м . Ні, матінко, ні... Нам усім нарешті треба поговорити відверто. Бать-ку, після тебе усе повинно відійти до мене, до першородного сина. Я, своєю чергою, справедливо виділив би частки братам, або ми й далі жили б разом. Та, бачу, не буде чого ділити. Наш маєток тане на очах. І все через той клятий ков-чег. Ти  маєш залізну волю, і ти його врешті-решт збудуєш. Але зробиш нас усіх жебраками!

        Х а м. І посміховиськом на весь світ!

        Я ф е т. Єдида втекла! Я не кривий, не горбатий. А вона не хоче мене. Не хоче жити серед божевільних!

        С и м. Батьку, ти пам’ятаєш, ми ніколи не перечили тобі, ми були добрими синами. Сказав будувати ковчег – почали таки того дня. Але роззирнись – усі сміються!

        Я ф е т. Не може бути, щоб ти один був розумний, а всі інші – дурні.

        Х а м. Ви що, досі не здогадалися? Батька Факія підмовляє.

        С и м.  Маєш рацію. Його душить заздрість, що ми отримаємо спадок, а він – ні. І раз не вдалося знищити нас у горах, то нехай іде все прахом: у ковчег, на зламану голову!

         Н о й. Не можу зрозуміти... Чому Бог вибрав вас, злих, заздрісних, неро-зумних?.. А не Факію?

 

Пауза.

        Ш у я (до Ноя). Господь вибрав тебе, найдостойнішого серед людей. А нас... лише за те, що ми твої.

        Х а м  (до братів). Він справді не розуміє про що ми говоримо.

        С и м. Ну то досить балачок. Батьку віддай нам наші частки. Ми будемо жити окремо.

         Н о й.  При живому батькові? Цього не дозволяють ні закон, ні звичай.

        С и м. Старійшини дають згоду. Вони вважають, що ти не відповідаєш за свої вчинки і не можеш розпоряджатися нашим майном.

        Ш у я. Господи!

        Я ф е т. Ми їдемо звідси!

 

Сим, Хам і Яфет ідуть до виходу.

 

        Ш у я (біжить услід за ними).Хоч невісток  не беріть, поки не обживете нового місця.

        С и м. Гаразд. Ріцпа і Авігея нехай наразі залишаються.

 

Виходять.

 

        Ш у я (тихо). Вони повернуться. Без жінок довго не витримають.

        Н о й. Якщо вони не бояться навіть Божої кари, то жінками їх не прива-бимо.

        Ш у я. Е-е, не скажи!

 

Виходить. Входить Факія.

 

        Н о й. Мої сини відцуралися мене, Факіє.

 

Пауза.

 

Чому мовчиш?

        Ф а к і я. Батьку... я люблю тебе...

        Н о й. Не говори. Мовчи! Я здогадуюсь... Мовчи, не гніви зайвий раз Бога. Він не назвав тебе серед тих, кого я маю взяти на ковчег. Хоч знає, що я люблю тебе, можливо, навіть більше, ніж своїх рідних синів. Але ще є час. Я вблагаю Його. Він дозволить мені взяти тебе. Ми будемо разом молитися! Правда? І будувати ковчег! Ти знаєш, чому він такий великий? Чому в ньому так багато місця? Я здогадався. Це для тих, хто ще покається. Там  і для тебе знайдеться місце, Факіє!

        Ф а к і я. Я їду в гори. Проведу канал від гірського озера до нашої річки. Дам людям воду... Прийшов попросити твого благословення перед від’їздом.    (По паузі.) Я ...не будуватиму з тобою ковчег. Прости.

        Н о й (гірко). Ти не віриш, що Бог говорив зі мною.

        Ф а к і я (м’яко). Я не вірю, що він взагалі є. Точніше, я знаю, що його не-ма.

        Н о й. Мовчи! Мовчи!.. Хто ж тоді говорив зі мною?

        Ф а к і я ( з посмішкою). Звісно, Бог.

        Н о й (гірко).Рідні сини покинули мене, названий син сміється з мене.

        Ф а к і я. Я не сміюся! Скоріше відкусив би собі язика! Ти розмовляв з Бо-гом. Але Бог має одну дивовижну властивість, про яку ти не знаєш. Він є і ра-зом з тим його нема. Ти, я, ми, Адам і Єва і ще багато-багато найкращих людей з усіх попередніх поколінь відділили найкращу частку свого „я” і помістили її на небо. І це наш Бог. Тому його нема і разом з тим він є. І чим кращими буде-мо ми, тим кращим буде наш Бог. Для Хазви бог – маленький дерев’яний цурпалок, який вона ховає за пазухою. Для Цілли – хтива Плодюча Матір, обтесана колода, яку вони носять на плечах. А наш Бог – невидимий. І вже тільки через це – найкращий.

        Н о й. Не говори так легковажно. Що можеш ти знати про Бога, окрім того, що він сам відкриє про себе?

        Ф а к і я. Не Бог відкриває себе людям. Люди відкривають Його для себе. Він – ідеал, витворений людьми. Ми молимося йому, просимо Його, намага-ємося  піднятися до Його вимог. Хто може заперечити Його існування?  Його силу?   Він є, і Він могутній Бог. Бо піднімає до Себе, тобто до ідеалу, усіх нас! (Сміється.) Хоч це дещо нагадує мені віслюка з пучком трави на палиці, при-в’язаної  перед його мордою. Він тягнеться до неї, а дістати не може, і біжить, біжить… Батьку, Бог добрий, але не добріший за тебе. Бог сильний, та не силь-ніший, ніж ти. Він може збудувати твоїми руками ковчег. Але Він не може за-топити землю, бо цього не можеш ти.. Він може тільки те, що можеш ти, що може людська спільнота. І не більше.

        Н о й. Колись я тішився грою твого розуму, як дитина іграшкою. Ти ро-зумний. Умієш переконувати. Я повірив би тобі. Якби не бачив Його так, як бачу тебе.

        Ф а к і я. Омана, батьку! Ніхто ніколи Його не бачив. Чому, приміром, Він не з’явиться мені?

 

Пауза.

 

        Н о й. А може… ти недостойний Його бачити?

 

Пауза.

 

Ф а к і я. Я про це…  не думав…

Н о й (обнімає його). Ми будемо будувати ковчег і ти матимеш час про все подумати. Ходімо, сину!...

Ф а к і я (хитає головою). У гірських озерах ще є досить води. Я покажу людям, як спровадити її сюди.

 Н о й (відходить). Ти не розумієш Божої волі, бо не любиш Його.

 Ф а к і я.  Зате  люблю людей. Я зроблю так, що вони більше не будуть залежати від  сліпої жорстокої гри стихій!

 Н о й. Сину, не змагайся з Богом! Навіщо копати канал, якщо Бог дасть  води понад вершини найвищих гір?!

 Ф а к і я  (стає на коліна). Благослови, батьку…

 Н о й (кладе руки йому на голову; після тривалої паузи, з болем). Ні… не можу… Бог не дає слів для благословення… Молися, Факіє. І я буду молитися.

 

Затемнення.

 

 

 

 

 

 

КАРТИНА  ТРЕТЯ

 

Під пронизливу музику  з’являється процесія – Цілла,  Раамія, Узза,   Єдида, Кульга- вий, Одноокий,  Черевань, ч о л о в і к и   і   ж і н к и,  ю н а к и   і   д і в ч а т а. Танцюючи, вони несуть  дерев’яну подобу Плодючої Матері.

 

У з з а. Ною, виходь!

Ц і л л а. Іменем Плодючої Матері, вийди до нас!

О д н о о к и й. Де ти там, старий дурню? Від нас не сховаєшся! Виходь!

Ч е р е в а н  ь. Позаповзали в щілини, як гаддя!...

Ц і л л а. Знайдіть їх!

К у л ь г а ви й. Викуримо з нір, як щурів!

 

Черевань, Одноокий і Кульгавий вибігають; інші продовжують ритуальний танок.

 

        У з з а (притримавши за руку Є диду). Єдидо, ти тут все знаєш. Де вони ховаються?

        Є д и д а. Н-не знаю…(Виривається.) Пусти мене! (Відбігає.

        Р а а м і я. Слухай, Уззо. Ноя, здається, нема вдома. Синів його також. А жінки нам не потрібні. Тим більше, що серед них твоя Ріцпа.

 

До них підходить Цілла.

 

У з з а (глянувши на Ціллу). Моя донька  також не звільнена від обов’язку шанувати Плодючу Матір. (сміючись). Звісно, Уззо. Я до глибини душу вражений твоєю побожністю.

 

Входить Шуя.

 

Ш у я (до Цілли). Чого ви знову від нас хочете?

Ц і л л а. Щоб ви разом з нами вшанували Плодючу Матір  - жертвами, танцями і співами. Вода з неба справді буде. Але  не погибельна, як пророкує Ной,  а цілюща. Її дасть Плодюча Матір. Ти хіба не чула, як оповісники пові-домляли  про великий святочний похід?

Ш у я (зупиняє Єдиду, яка в танці пропливає повз неї). Єдидо, і ти з ними? Ти віриш, що оця розмальована колода може дати воду з неба?

 Є д и д а (злякано й знічено). Не знаю… Вірю… Усі ж вірять! (Відбігає.)

 Ш у я (до Цілли). Ми не віримо в твою богиню. Що тобі з того, що ми будемо служити їй?

Ц і л  л а. Тоді ви, принаймні, перестанете баламутити людей.

Р а а м і я. Шує, ні ти, ні твої невістки нам не потрібні. Де, Ной?

Ш у я. Де ж йому бути?  Будує ковчег.

Р а а м і я. Нема його там!

Ц і л л а. Де ти його ховаєш?

Ш у я (зневажливо). Щоб Ной ховався? Від вас? Якщо його нема біля ковчега, то поїхав відбивати каравани з деревиною.

Черевань і Одноокий вводять  Авігею  і Ріцпу. Авігея йде покірно, а Ріцпа завзято відбивається.

 

         Р і ц п а. Ти, цапе смердючий! Забери копита! (Кусає Череваня за руку.)

 Ч е р е в а н ь  (відпускає Ріцпу). Зараза! (Замахується.) Я тобі зубки по-щерблю!

У з з а. Ти що, осліп? Це  моя донька!

Р і ц п а. Скажи їм, щоб виміталися звідси, батьку!

Ш у я (до Уззи). Ба, і ти, свате, тут? Не сподівалася побачити тебе серед цих покидьків.

У з з а. Обов’язок  старійшини – бути з людьми. А надто тоді, коли їм важко і страшно.

Ц і л л а.  Твій Ной сіє той страх між ними. Звідси він розповзається, з вашого гадючого кубла.

 

Чути, як за стіною натовп починає трощити речі.

 

Ш у я  (до Цілли). Зупини їх!

Ц і л л а. Нехай зрівняють цей гадючник з землею!

Ш у я. Гей, слуги! Хазво! Клич усіх! (До Цілли.) У нас досить людей, щоб захистити себе.

А в і г е я. Слуги порозбігалися, матінко…(Горнеться до Шуї.) Мені страшно…

Ц і л л а. На коліна перед Плодючою Матір’ю!

Ш у я. Смішна ти, Цілло! Щоб змусити мене поклонитися вашій дерев’яній богині, вам довелося принести її сюди на плечах. А ти кажеш, що вона всемо-гутня і дасть  вам воду з неба. Хіба це не смішно? (Прислухається до звуків погрому за стіною.)

Ц і л л а (глузливо).Проте, я бачу, - тобі не до сміху.

Ш у я. Як сміють вони так поводитися в  моєму домі?

Ц і л л а. Їм дозволено.

Ш у я. Хто їм дозволив?!

Ц і л л а. Плодюча Матір.

Ш у я. Я не чула її голосу! Вона не подавала знаків! Не моргала своїми витріщеними дерев’яними очима! Хто з вас чув її голос? Бачив знак?

У з з а. А навіщо нам її голос?

О д н о о к и й. І знаків нам не треба.

Ч е р е в а н ь. Верховна жриця знає бажання Плодючої Матері. І нам цього досить.

Ц і л л а( до Шуї). Плодюча матір не має потреби сама говорити, чи пода-вати знаки. Я, верховна жриця, відчуваю її гнів. Він передається мені. І я нака-зую людям  покарати вас  за зневагу,  за непокору, за насмішки.(По паузі.) Пок-лонися Плодючій Матері. І вони припинять.

Ш у я. Хоч на пил розітріть тут усе. Ми не поклонимося дереву!

 

За знаком Цілли, Одноокий і  Черевань хапають Ріцпу і Авігею за руки.

Ц і л л а. Твої невістки принесуть жертву своїми тілами  перед лицем Плодючої матері. З усіма чоловіками, які зголосяться на служіння!

 

Радісне ревіння натовпу.

 

А в і г е я (вириваючись. А-а! Пустіть мене!

Р і ц п а. Тату! Чому ти мовчиш?

У з з а. А що я можу сказати?...

Р і ц п а. Ти дозволиш, щоб ці смердючі віслюки на твоїх очах зґвалтували твою доньку?!

У з з а (гладить її по голові). Це не гвалтування. Це жертвоприношення. Ти провинилася, дочко. І мусиш спокутувати провину.

Р і ц п а. То може й ти візьмеш мене?! Разом з ними?!

 

Одноокий і Черевань зривають з Ріцпи  і Авігеї одяг. Чоловіки й жінки танцюють навколо них і подоби Плодючої Матері.

 

У з з а. Скажеш таке!  Плодюча Матір хоче жертви, а не наруги. Правда, Цілло? (Хтиво.) А ось Авігею, як старійшина, я зобов’язаний взяти. І візьму її першим. Чи не так, Цілло?

Ц і л л а. Так, це святий обов’язок старійшини.

Р а а м і я  (сміючись). А я  виконаю свій обов’язок з тобою, Ріцпо.

Р і ц п а (плює йому в обличчя). Тьфу

Р а а м і я (сміючись). Не сприймай цього так серйозно. Попробуймо по-єднати обов’язок  з приємністю.

Р і ц п а (виривається). Прокляті! Прокляті! Плюю на вас усіх! І на вашу богиню!

А в і г е я (до Шуї). Матінко, скажи їм… я поклонюся… за всіх нас… хай відпустять Ріцпу…

Є д и д а (кидається до Одноокого і Череваня, б’є  їх по руках). Відпустіть їх!

Ш у я. Відпустіть моїх невісток! Ми… поклонимося вашій богині.

Ц і л л а. Нашій!

Ш у я (знічено). Ми поклонимося нашій богині, Плодючій Матері.

 

 Шую, Авігею, Ріцпу,  й Єдиду підхоплюють люди, які танцюють навколо Плодючої Матері. Усі співають:

 

Плодюча Мати наша,

Ти щедра і могутня!

Пролий нам воду з неба!

Пролий, пролий!

 Наповни наші ріки!

Безводні наші ріки!

По вінця берегів!

По вінця берегів!

 

Входить Ной. Першою його помічає Єдида і, вихопившись з кола танцюристів, підбігає до нього.

 

Є д и д а. Батьку! Втікай звідси! Ховайся! Вони прийшли за тобою!

Н о й (вражений, дивиться на Шую). Шує !!!

 

Шуя, вирвавшись від танцюристів, підбігає до  Ноя.

 

Що це за ідольські ігрища в моєму домі?!

 

Музика стихає, танцюристи зупиняються.

 

Ш у я (припадає до Ноя). Вони… ти знаєш, які вони немилосердні…

Н о й. І ти… з ними?

Ш у я  (ридає). Вони хотіли віддати на ґвалт наших невісток…

Н о й (обнімає її). Прости, я не повинен був залишати тебе саму… Не плач. Господь напоумив, я вернувся з півдороги…

 

Ріцпа, Авігея та Єдида горнуться до Ноя та Шуї.

 

(До Цілли.) Ось я перед вами. А їм дайте спокій!

Ц і л л а. Це залежить від тебе.

Н о й. Не від мене і не від тебе. Ми всі у руках Божих. Не випробовуйте Його терпіння надміру. Він так стомився від ваших гріхів! Я знаю, у глибині душі кожен з вас хотів би поклонитися істинному Богу. Але що зробив з вами диявол? Він підсунув перед ваші засліплені очі дерев’яного ідола і через нього розпалює ваші потворні пристрасті. Ви злягаєтесь привселюдно з юнками  і молодими жінками і кажете, що це  в любові до Вашої Плодючої матері. Засліп-лені і нещасні! Вас опосіли демони розпусти! Від юнака до старця кожен ірже, як  відгодований жеребець до жінки свого ближнього. Раби демонів  гордині, лицемірства, крадійства, злоби, помсти! Дивитеся один на одного і кажете самі собі: « Я не гірший, ніж інші!» Так, ти не гірший, бо гіршим уже неможливо бути! Але й кінець твій буде не кращим, ніж у інших! Ви всі однакові, а тому не соромитеся один одного і не боїтеся Бога.  Не втішайся тим, що Він  так довго прощав. Святість і гріховність несумісні, як вогонь і вода. Бійтеся доторку тієї  вогненної святості,  бо випаруєтесь без сліду!

К у л ь г а в и й. Що він від нас хоче?

О д н о к и й. Обранець божий! Хе-хе-хе!

Ч е р е в а н ь. Пророк з ковчега! Ха-ха-ха!

Ц і л л а. Затуліть йому пельку!

 

Ноя відривають від жінок, штовхають і б’ють.

 

Н о й. Я не знаю, чому Він вибрав мене? Чому наказав будувати ков-чег?(Він уже не захищається від ударів.) Я ще більший грішник, ніж ви.   Я не сплю ночами – так мені жаль вас усіх. Хоч і ненавиджу ваші гріхи. Якби ви змі-нилися! Відмовтеся від блуду, перестаньте лицемірити, красти, пиячити, вбива-ти, мститися, служити ідолам! Ходімо разом будувати ковчег! Він великий, він вмістить багатьох! Може Бог дозволить  вам усім увійти в нього. Або кращим з вас. Або, принаймні,  вашим дітям! Якщо накаже мені залишитися, а візьме вас, я з радістю виконаю Його волю! Бо я люблю свого Отця небесного, і люблю вас! Покайтеся! Бог може перетворити усю землю в ковчег, який не потоне, і врятувати всіх нас!

Ц і л л а. Він хоче каятися! Прив’яжіть його до стовпа покаяння! А ви всі танцюйте і співайте! Славте Плодючу Матір!

 

Ноя виводять.

Чоловіки й жінки танцюють і співають:

 

Зроси нам ниви рясно!

Зроси, зроси!

Напій худобу спраглу!

Напій, напій!

І наші жертви щирі

Прийми від нас, свята!

Прийми, свята, прийми!

 

Затемнення.

 

 

 

 

 

 

Д І Я   Д Р У Г А

 

КАРТИНА  ЧЕТВЕРТА

 

Майдан. Ной лежить на землі. Його вартують Черевань і Одноокий,

озброєні дрючками.

 

Ч е р е в а н ь (схилившись над Ноєм). Глянь-но, здається уже відкинув копита…

О д н о о к и й (приглядається). Та  ні, дихає… Живучий дідуган! Ти два тижні не протягнув би тут, га, Череваню?

Ч е р е в а н ь. Не два тижні, а двадцятий день. Ми вартуємо біля нього вдруге, а черга вартувати що десять днів.

О д н о к и й. На такій спеці, майже без води… Та ще хто не пройде, - або копне, або палицею огріє.

Ч е р е в а н ь. Чи, принаймні, плюне. Хоч останніми днями йому все-таки менше діставалося…

О д н о к и й. Люди лінуються в таку спеку висовуватись… Але після нинішнього походу до храму Плодючої Матері, здається мені, вже нікому не доведеться біля нього вартувати…

 

Входить Узза.

 

О д н о о к и й   і Ч е р е в а н ь (разом). Вітаємо тебе, старійшино!

У з з а. Ідіть посидьте десь у затінку… Поки я з ним побалакаю.

Ч е р е в а н ь. Не думаю, що він ще здатний на балачки.

О д н о о к и й.  Поспішися,  він уже довго не протягне.

 

Виходять.

 

У з з а  (схиляється над Ноєм, попліскує його по щоках). Ною, ти чуєш мене?

Н о й. М-м…води… пити…

У з з а  (дає йому напитися з бурдюка). Впізнаєш мене?

Н о й. Ти – Узза… старійшина… мій сват…

У з з а. Сват, сват… Упізнав, бачиш…

Н о й. Ти також бив мене палицею…

У з з а. Н-ну… я не хотів і не хочу тобі зла. Ударив там раз чи два. Про людське око. Такий мій обов’язок. Хочеш ще?

 

Ной жадібно п’є. Напившись, сідає.

 

         Н о й. Де моя Шуя? Що ви зробили з моїми невістками?

         У з з а. Нічого. Авігея і Ріцпа попросилися  від’їхати до чоловіків. Ми їх відпустили.

         Н о й. Чому Шуя ні разу не прийшла до мене?

         У з з а. Вона вдома… Вона відмовилася від тебе.

         Н о й. Неправда!

        У з з а. А чому ж тоді не приходить?

 

Ной мовчить, схиливши голову.

 

Ти сам у всьому винен. Пророкував на майдані, лякав людей. Затіяв цей ковчег будувати…. Все можна зробити. Але тихенько, непомітно, таємно.

         Н о й. Чого тобі треба від мене?

         У з з а. Допомогти тобі хочу. Я невеликий праведник і невеликий грішник. Я – маленький. І поводитись повинен відповідно. Ні твоєму богу, ні Плодючій Матері нема до нас діла. Тому давай  будемо самі себе  рятувати. У мене коні готові. Ніхто й не спохопиться, як ми вже будемо далеко звідси.

         Н о й. Де?

         У з з а (озирнувшись, тихо). На березі моря. У затишній маленькій бухті, де нема ні одної живої душі.

         Н о й. Навіщо я тобі.

         У з з а. Бачиш, мені приснився нині сон.(Ніяково сміється.) Безглуздий, як і всі сни. Смішно, звісно, але він десь ніби про те, що говориш ти…

         Н о й. І що тобі таке приснилося?

         У з з а.  Ну… що я купався… Розніжився… І раптом щось як смикне за ногу вниз, у глибину!.. Я так  і заціпенів від жаху…Ну, прокинувся. І подумав, що це може бути віщий сон.

         Н о й. Все може бути. А при чому тут я?

          У з з а  (конспіративно). Знаєш… Давай без зайвого розголосу збудуємо удвох великий корабель. Візьмемо для розплоду по парі овець, коней, верб-людів, віслюків… ну ще там… подумаємо. Харчів. Питва. Жінок не треба.  Я свою не візьму. І ти свою не бери. Думаю, ми з приємністю перебудемо  час, поки вода  не зійде.

         Н о й. Смішний ти, Уззо.

         У з з а. Ти ще смішніший у своїй впертості. Але я візьму тебе з собою…А ти мені скажеш, коли почнеться та велика вода, той… потоп.

          Н о й. Не знаю, Уззо. Це відомо тільки Богу. Я знаю лише, що це станеть-ся тоді,  коли будете найменше сподіватися. Коли будете женитися, їсти, пити, співати і танцювати.

           У з з а. Скажи хоч скільки часу триватиме?  Щоб  знати, скільки припасів брати з собою

           Н о й. І цього не знаю.

           У з з а.А на свій ковчег, для себе,  скільки думав узяти?

           Н о й. Я про це не думаю… Бог скаже скільки чого взяти. Чи, може, й ні-чого не брати.

           У з з а. Не мороч голову! .. Слухай! Тобі  без мене звідси живим не виб-ратися. Скажи, і я врятую тебе!

           Н о й.  Я знаю, що маю взяти на ковчег дружину, синів і невісток. Тва-рин, птахів і плазунів по парі. І це все, що я знаю. Та мені більше й не треба…

           У з з а. То й здихай!

 

Входить Есром.

 

(До Есрома.) Ти готовий?

        Н о й. Есроме, ти куди?

        Е с р о м. З Уззою. Будувати корабель.

        Н о й. А ковчег?

        Е с р о м. Ною, він не попливе. Я пропонував тобі збудувати корабель. А ти захотів якесь одоробло. Твій ковчег не може попливти. Чого я маю робити з се-бе  посміховисько? Узза будує  справжній корабель. Він витримає усі бурі. Він гарний, на нього приємно подивитися.

        У з з а.  Досить балачок, Есроме. Ми, на жаль, не знаємо, скільки у нас за-лишилося часу.

 

Чути музику, спів і вигуки.

 

 Н о й. Часу?... Може, й зовсім не залишилося…Чуєш?  Вони вже  співають і танцюють.

У з з а. Це тільки твоя смерть  іде… така весела. Останній раз кажу: їдьмо !  

Н о й. Якщо Бог відвернувся від мене, то  нехай буде смерть.

У з з а. Ходімо, Есроме.

Виходять.

Повертаються Одноокий  і Черевань.

 

Н о й. Пити… дайте напитися.

О д н о о к и й. Пив уже. Більше не велено.

Ч е р е в а н ь. Слухай… може дамо йому? Он вони вже йдуть. Хоч нап’єть-ся  наостанок.

О д н о о к и й. Хай п’є, поки не загнувся…(Дає Ноєві ковтнути з бурдю-ка.)

Входить Раамія.

 

           Р а а м і я.Ти ще живий?

 

Ной пробує підвестися, але падає.

 

(До Череваня  і Одноокого.) Допоможіть йому!

 

Одноокий  і Черевань підводять і підтримують Ноя.

 

        Н о й. Ти, напевно, образишся, Рааміє… Але  мушу тобі сказати, що я покину цей світ після тебе… І набагато пізніше…

        Р а а м і я.  Ха-ха-ха! Не ображуся. Бо знаю достеменно, як скупо тобі відміряно.

        Н о й. Скільки кому відміряно, знає тільки Той , Хто міряє.

        Р а а м і я. Ха-ха! Відпустіть його!

 

Черевань і Одноокий одночасно відпускають Ноя. Він падає на землю, як сніп.

 

(До Ноя. ) Я хочу, аби ти нарешті затямив: є закони  і проти них безглуздо боротися. Один з цих законів каже, що у боротьбі завжди перемагає розумні-ший і сильніший.     ( До Череваня і Одноокого, ) Поставте його на ноги.

        Ч е р е в а н ь (бурчить). То пустіть, то поставте…

 

Ноя підводять і підтримують під руки.

 

Н о й. Закони  свідчать про існування Законодавця, чи не так?

Р а а м і я. Припустимо. І що з того?

Н о й.  А те, що Законодавець може скасувати свої закони. І тоді сильний ослабне, а розумний опростоволоситься.

Р а м і я. По-перше, ніякого Законодавця нема. Є тільки природа. По-друге, якщо він навіть є, то не може скасовувати своїх законів. Бо тоді настане безлад. А безлад і Законодавець несумісні. Отже,  коли Законодавець відміняє свої закони, чи хоча б один з них, то цим він заперечує самого себе.

 

З посиленої уваги і міміки  Череваня та Одноокого видно, що вони отримують від цієї розмови неймовірне задоволення.

 

Н о й. Коли плуг руйнує мурашник, мурахи переконані, що настав безлад. Насправді ж, господар обробляє і впорядковує своє поле. Чи не подібний ти до тієї нерозумної мурахи?  Кричиш про безлад, тоді як Законодавець, Господь, впорядковує свої поля  -  землю і небо.

Р а а м і я.  Все може статися  - і землетрус, і посуха, навіть велика вода. Але при чому тут химера, яку ти називаєш Господом? Доведи мені, що зем-летрус є наслідком його гніву! Доведи, що оця ось посуха є свідченням  його невдоволення нами. Дай, вистав переді мною докази його існування! Щоб я міг говорити з тобою, як з мудрецем, а не з малою нерозумною дитиною!

Н о й. Ти стоїш на землі. Це Він розстелив її у тебе під ногами. Над твоєю головою небо. Це Він розпростер його. Яких ще доказів ти хочеш?  І чи є такі докази, які  переконали б тебе?

Р а а м і я. Що ж, ти маєш рацію. Я не вірю навіть у те, що  такі докази існують.

Н о й. Я знаю без доказів: те, що пообіцяв Бог, збудеться. Божа обітниця і віра – ось мої докази сподіваного і ще не баченого. А ти не віриш навіть у те, що бачиш.

Р а м і я. Про що ти?

Н о й. Вірити в Бога – це вірити Його слову. Піди й подивися на мій ков-чег. Божа обітниця перетворюється у споруду. Її можна помацати руками.

Р а а м і я. Ха-ха-ха! Ось бачиш, чого варті твої докази! Твій ковчег біліє голими необшитими ребрами, як  і в той день, коли тебе виставили на цьому майдані на посміховисько.

Н о й. Але ж стоїть.

Р а а м і я. Його не спалили тільки тому, що я заборонив це робити.

Н о й. Ти? Чому?

Р а а м і я. Бо я хочу, аби ти сам спалив його. А перед тим публічно відмо-вився від своїх пророкувань.

Н о й. Ніколи!

Р а а м і я. За це я обіцяю тобі життя.

Н о й. Тобі мало знущатися з мене? Ти хочеш посварити мене з Богом?... Краще вбий…

Р а а м і я. Тут уже не тільки про тебе йдеться, Ною. Йдеться про те, хто буде правити світом – розум, чи  віра в химеру, яку назвали Богом? Якщо ми дозволимо тобі безкарно проповідувати, то за тобою прийдуть інші. І ми вже ніколи не зможемо позбутися відчуття своєї неповноцінності.

Н о й. Химери мертві. Я проповідую Бога, живого і вічного. А ви всі живете так, ніби Бога нема.

Р а а м і я.  Бо він нам непотрібний. Його потребують хіба що убогі розу-мом, позбавлені волі до життя і боротьби. Та не вони є господарями життя. Світом повинні правити  розум  і  сила. Розумна  і сильна людина ключі від щастя тримає у своїх руках. А багато поколінь розумних і сильних людей зроблять прекрасним життя всього людства. Ми дамо людям знання. Ми все-лимо в них мужність і твердість. Ми навчимо їх  боротися і перемагати. І наше життя буде таким, якого ми самі захочемо. Слово «людина» треба  вимовляти з гордістю. Бо вона сама господар свого життя.

Н о й. Чи залежало від тебе твоє народження? Чи можеш ти зупинити смерть? І ти сам собі господар?

Р а а м і я. Перед народженням – морок, після смерті – темрява.  Зате між ними  - життя. І тут я сам собі Бог. (До Одноокого і Череваня.) Ведіть його до ковчега!

Н о й.  А-а-а… (Затуляє обличчя долонями; протирає очі.)   Господи, що це ?  Я не можу на це дивитися, Господи!(Затуляє обличчя долонями.)

 

Раамія, Черевань та Одноокий здивовано перезираються.

 

Ч е р е в а н ь (попліскує Ноя по плечу). Гей!

Н о й (наче прокинувшись). Що? Хто ти ? Чого тобі треба?(Поступово отямлюється.) Рааміє, бідолашний… якби ти тільки знав… Я щойно бачив, як ти   опускався на дно моря… Розкинувши руки…Морські хижі риби зривали м’ясо з твого тіла… (Наче в трансі.) Я знову бачу… Море відступило звідси… Минуло  багато років… багато тисяч років… Тут гарно, земля покрита килимом з квітів. Якісь люди… такі, як ми, але інакше одягнені…. Вони сперечають-ся…Вони знайшли скелет, викопали його з землі. Я чомусь достеменно знаю… Рааміє…

Р а а м і я. Ну!

Н о й …що це твій скелет, Рааміє… А  вони далі  сперечаються…

Р а м і я  (б’є  його по ллечу). Що то не мої кості, а твої, еге?

Н о й (розгублено хитає головою). Я не зрозумів їхньої суперечки… Одні казали, що то скелет мавпи… Інші, - що то вже була не мавпа, але ще не лю-дина… Що б це означало, Рааміє?..

Р а а м і я. Ти у нас, виявляється, дотепник! Дозволь і мені пожартувати. (До Череваня і Одноокого.) Відпустіть його!

 

Черевань і Одноокий зі сміхом відскакують від Ноя.

Він захитався, але утримався на ногах.

 

 Ч е р е в а н ь. Ого! Міцний дідуган!

О д н о о к и й. Його ще довбнею не доб’єш!

 

Співаючи і танцюючи, надходить процесія, яку очолює Цілла.

 

 Р а а м і я. Зараз вони пожартують з тобою інакше!

 Ч о  л о в і к и  й  ж і н к и (співають):

Плодюча Мати наша,

Ти щедра і могутня!

Пролий нам воду з неба!
Пролий, пролий!

 

Люди кидаються до Ноя, штовхаючи  його й обсипаючи ударами.

 Він падає.

 

 Ч е р е в а н ь. Через нього Плодюча Матір так довго не дає воду  з неба!

 Ц і л л а. Плодюча Матір чекає на вас біля жертовника! Веди їх, Рааміє

 К у л ь г а ви й. До жертовника! До жертовника!

 

Усі виходять, танцюючи і співаючи. Ной лежить на землі.

 

Ц і л л а (торкає Ноя ногою). Гей!

Н о й. Чого … ти… хочеш?

        Ц і л л а. Не я, а Плодюча Матір.

        Н о й. Гаразд, лицемірна жінко… Чого хоче  вона?

        Ц і л л а. Помиритися з твоїм богом. Ще вона хоче, щоб  і ми з тобою пе-рестали  ворогувати.

        Н о й.Як помирити розмальовану колоду з живим Богом?

        Ц і л л а. Послухай, Ною. Я знаю, ти мене не любиш. Та й я тебе не дуже… Ти вважаєш мене розпутною, жорстокою. А я думаю, що ти…

        Н о й.  Кажи, не соромся…

        Ц і л л а. Я думаю, що ти на старість здитинів. Носишся зі своїм  богом, як дитина з цяцькою. Лізеш до всіх з ним, розповідаєш, пророкуєш…

        Н о й.Що тобі до того?

        Ц і л л а.  Воно б нічого… Та  дехто починає цікавитися ним. Як діти но-вою іграшкою…

        Н о й.  Не словоблудствуй… Кажи, чого хочеш?

        Ц і л л а. Світ занадто тісний, коли ми з тобою ворогуємо. І достатньо просторий, щоб його вистачило і для Плодючої Матері, і для твого бога. Чи не так?

        Н о й. Не зовсім так, але продовжуй. Я слухаю.

        Ц і л л а.  Твій бог також міг би мати свій храм. Він на це заслуговує. Ми придумаємо для нього величальні  пісні і обряди. Визначимо, які жертви прино-сити йому і в які дні. Ти будеш верховним жерцем свого бога, як я верховна жриця Плодючої Матері. Ми будемо поклонятися і Плодючій Матері і твоєму богу.

         Н о й (сідає). Мій  Бог – ревнивий Бог. Він хоче, аби всі служили лише йо-му одному.

         Ц і л л а. Не поспішай. Я дам тобі час подумати. (Раптом помічає, що Ной не слухає її.)  Ти чуєш мене?

 

Ной, охоплений жахом, відсувається від неї. Робить якісь дивні рухи руками, мовби намагаючись утриматися на плаву.

 

Та що це з тобою?!

         Н о й (отямившись). Ти… жива?..(По паузі.) Цілло,  це було так страш-но… Тебе несла величезна хвиля. Набігла, підхопила з берега і понесла…Разом з твоєю дерев’яною богинею. Ти трималася за неї. Я бачив твої посинілі зсу-домлені пальці. Якісь люди також намагалися схопитися за дерево. А ти крича-ла і кусала їх за руки…

          Ц і л л а. Я повернуся з людьми. Ти будеш стояти на колінах і посипати голову пилом. Для мене це буде знак, що ти згоден.

          Н о й. А якщо ні?

          Ц і л л а.  То ще нині зустрінешся з своїм богом.

 

Виходить.

Н о й (повільно й  важко зводиться на коліна). Господи Боже мій, ти зна-єш, я все витримав. Знущання  і побої. Мені плювали в обличчя. Мене покину-ли мої сини. Я не знаю, що сталося з моєю дружиною і невістками… Я не ремствую, Господи. Хоч іноді мені здається, що Ти міг би бути милосерднішим до мене. Але я не відступився від тебе. Ні на одну мить не засумнівався у Твоїй обітниці. Не відступись і Ти від мене.  Вбережи від спокуси піддатися підступ-ним словам і звабливим обіцянкам. Допоможи, Господи, витримати до кінця.

 

Довго і важко зводиться на ноги, падаючи і знову піднімаючись.

Стоїть, хитаючись.

Надходить Цілла, за нею – Раамія,  Черевань, Одноокий і Кульгавий.

 

Ц і л л а (довго й пильно дивиться на Ноя). Ти вибрав смерть?

Н о й. Те, що для тебе смерть, для мене вічне життя.

Ц і л л а. Рааміє, Плодюча Матір хоче, аби ми зробили з ковчега жертовне вогнище. Перед тим прив’яжіть Ноя до ковчега.

 

За знаком Раамії, Одноокий, Кульгавий і Черевань підхоплюють Ноя під руки і тягнуть.

Вбігають Сим, Хам і Яфет.

 

Я ф е т. Руки геть! (Збиває з ніг Кульгавого.)

С и м (відштовхує Череваня). Розвалю голову кожному, хто посміє  торк-нутися його!

 Х а м  (б’є кийком по ногах Одноокого). Ану давай. Потанцюємо!

 

Кульгавий, задкуючи, зникає.

Сим, помахуючи кийком, підступає до Раамії.

 

Н о й. Діти, зупиніться! Не пролийте кров!

 

Повертається Кульгавий. За ним суне натовп.

 

Ц і л л а.  Плодюча Матір хоче людських жертв! Візьміть їх!

 

Сим, Хам і Яфет стають ближче до Ноя.  Він обнімає їх.

 

Я ф е т.  Здається, нам уже…і  сам Бог не допоможе…

 Н о й.  Бог не дає пустих обіцянок.

 

Входить Факія.

 

Ф а к і я.  Стійте!

Усі зупиняються.

 

         Ц і л л а.  Відійди, Факіє. Або ми принесемо в жертву й тебе разом з ними.

         Г о л о с и (з натовпу). В жертву! Плодюча Матір хоче жертви!

         Ф а к і я (перекрикуючи усіх). Я провів воду від гірського озера!

         Ч е р е в а н ь. Що? Він щось сказав про воду? Ану тихо всі!

          К у л  ь г а в и й. Це – Факія.  Він копав канал.

         О д н о о к и й. Коли це ще буде, а ми вже нині хочемо пити!

         Ф а к і я.  То йдіть і пийте! Вода вже є!

         К у л ь г а ви й. Може він правду каже? Факія  ніколи не брехав!...

         Г о л о с и (за сценою). Вода! Є вода!

 

Люди біжать на голоси.

 

 Ц і л л а. Куди!?  Я не дозволяю!

 О д н о к и й (вибігаючи). Тобі позакладало? Вода!

 

                               Цілла понуро йде услід за людьми.

На майдані залишаються тільки Ной з синами.

Надходить Шуя.  За нею вбігають Ріцпа та Авігея. Вони обнімають Ноя, цілують, сміються.

 

        Ш у я . Вони не пускали мене до тебе.(Плаче.) Ти живий!... (Обнімає синів.) І сини наші з нами!

        Х а м  (обнімає Авігею і жартома щипає Ріцпу). Дякуйте невісткам.  Якби не вони, ми і не знали б, що тут діється. Зрештою, розкажи сама, Авігеє.

        А в і г е я. Нехай, Ріцпа. Вона старша невістка, їй перше слово.

        Р і ц п а. Вони нас усіх зачинили в домі. (Цілує Авігею.) А вона придумала, як обдурити тих пришелепуватих старійшин. Розплакалася – пустіть нас до на-ших чоловіків… А старійшини й раді.

        С и м.  Батьку, пробач нам. Ми повернулися.

        Я ф е т. Дозволь нам будувати з тобою ковчег.

        Н о й. І ви пробачте. Я думав, ви зрадили мене. (По паузі.) І ти, Факіє, з на-ми?

        Ф а к і я. Я повертаюся в гори. Копати великий канал. Дам воду і для пиття людям, і для худоби, і для полів.

        Н о й  (пригортає Шую). Не плач. Ми знову разом!

 

Затемнення.

 

 

 

КАРТИНА    П’ЯТА

 

Подвір’я Ноєвої господи. Надходить  Хазва, тягнучи клунок.

 

 Х а з в а. Велика вода, велика вода… Чи буде, чи не буде… А Хазва му-сить клунки тягати… (Виходить і повертається без клунка.) Хазва не верблю-диця…

Услід за нею входить Есром.

 

Е с р о м. Не верблюдиця, а кізочка! (Обнімає Хазву.)

Х а з в а. Ай!... Звідки ти… брався?

Е с р о м. Х-хе! Збудував Уззі корабель і вернувся. Там, скажу тобі, не ко-раблик – іграшка! Невеличкий. Місткий. Ніяка буря йому не страшна… А що тут з ковчегом?

Х а з в а (кокетує). Не питає про Хазву… Ковчег питає.

Е с р о м (мне Хазву в обіймах). Ну, не вередуй!

Х а з в а. Молоді господарі багато-багато дерева возили… Уже готовий. Клунки носимо…  А що, справді буде велика вода?

Е с р о м. Х-хе! Звідки? Ноєві щось примарилося вночі. Старий боягуз сам переполошився і людей лякає…

Х а з в а.  І Хазва налякувалася…

ЕСРОМ (цілує її). Ти мені снилася… Ходімо до твоєї комірчини…

Х а з в а. Не можна. Хазва боятися…

Е с р о м. Х-хе! Боїшся? Раніше це тобі подобалося… (Лоскоче її.)

Х а з в а (хихоче). Не можна. Хазва буде жертовна дівчина Плодюча Мама. Завтра.

Е с р о м. Тфу! Цілла таки звабила тебе! Щоб лягти з тобою!

Х а з в а.  Цілла сказала: ще один раз… А потім Хазва з Есромом. День  і ніч. Ніч і день.

Е с р о м. Ну, гаразд. Будемо вночі, будемо і вдень… Я знаєш чого вер-нувся?

Х а з в а. З Хазвою спати.

Е с р о м. Х-хе! Само собою… Але ми з тобою повинні зробити одну спра-ву. Коли Ной зі своїми перебереться на ковчег…(Озирається;пошепки.) Ми їх там зачинимо…

Х а з в а (від захвату плеще в долоні).Ха-ха!

Е с р о м. І підпалимо.

Х а з в а. Ой!

Е с р о м. Цить! Ти мені допоможеш. Ти тут своя…  тихенько, непомітно підсунеш під ковчег горщик  з жаром…. Розумієш?

Х а з в а.  Хазві жаль старий Ной, жаль Шуя, жаль…

Е с р о м (затуляє їй рота долонею).Мовчи!  За це старійшини віддадуть мені маєток Ноя. Оце все буде наше. Моє і  твоє!

Х а з в а. І моє?! (Повисає у Есрома на шиї.)

 

Входить Єдида.

 

Е с р о м. Ба, а ти звідки взялася, Єдидо?  Раамія  казав, що відсилає тебе  з караваном у гори…

Є д и д а. Хазво, поклич молодого господаря Яфета.

Х а з в а. Зараз! Покличую!

 

Вибігає, тягнучи за руку Есрома.

Входить  Шуя з клунком.

 

Є д и д а. Матінко!

Ш у я.  А, це ти… Хіба я тобі матінка?... Покинула мого сина…Хм.. невіс-точка…

Є д и д а. Прости мені… Я боялася Цілли.

Ш у я. Хіба вона померла, що ти її вже не боїшся?

Є д и д а. Тепер мені байдуже, живе вона, чи ні. Я вже не  боюся людей. Боюся  лише Бога.

Ш у я (привітніше). Ти змінилася. Ще гарнішою стала. І порозумнішала.

 

Вбігає Яфет.

 

Є д и д а. Я багато думала…Мій батько спорядив караван  у гори. Про всяк випадок, хоч і не вірить, що буде потоп. Набрав наїдків і напоїв, одягу, коштов-ностей. Трьох молодих невільниць. А я згадала – Ной казав, що вода покриє  найвищі гори… І вернулася до вас.

 

Яфет обнімає її.

 

Я хочу бути з тобою… чи буде потоп, чи ні… бо я… я…кохаю тебе…( До Шуї.) Дозвольте мені залишитися…

         Ш у я. Я не проти, дитино… Я завжди тебе любила. Але не знаю, що ска-же Ной.(Виходить.)

        Я ф е т. Вернулася…

        Є д и д а. Ти… не радий?

        Я ф е т  (підхоплює її на руки). Питаєш! Я щасливий!

 

Входить Ной.

Яфет опускає Єдиду на землю.

 

Є д и д а. Багато щасливих днів і років тобі, батьку!

Н о й. Хіба можна бути щасливим з раною у грудях?... Вони їдять, п’ють, співають і танцюють, народжують дітей…І не знають, що… уже мертві. Моє серце розривається від жалю.

Я ф е т. Ти вже забув, як вони били тебе і плювали в обличчя?

Н о й. Забув, сину. Жаль витіснив з серця образу. І ти забудь… Я плачу, бо не можу їм допомогти.

Я ф е т. То й нічого плакати. Хай кожен отримає, що заслужив.

Н о й. Ти жорстокий… Мене це засмучує...

Я ф е т.  Я? Жорстокий? Не я їх знищу. Їх знищить Бог.

Н о й. Думаю, Бог також їх жаліє.

Я ф е т. І, жаліючи, знищить?

Н о й. Так.

Я ф е т. У моїй голові це не вміщається.

Н о й. Умісти це в серці… Навіть якщо воно розриватиметься від болю… Як моє…

Є д и д а.  Мені також жаль людей. І… жаль Бога. Він, напевно, дуже страждає.

Н о й. Наш Бог – добрий і всесильний. Ми не можемо знати Його шляхів. Бачиш, я молився за Факію, який цурається Бога. (Обнімає Єдиду.) А Бог повер-нув нам тебе.

Входить  Шуя з клунком.

 

Ш у я  (бурчить).Скільки можна теревенити…(До Єдиди.) Ану бери клу-нок…

Н о й. Що це ти носиш, Шує?

Ш у я (заклопотано). Кухонне начиння, одяг… Слава Богу, надбали за життя.

Н о й .Хіба нам так багато треба?

Ш у я. Хто зна, скільки доведеться плавати. Та й на новому місці почнемо не з порожніми руками…

Н о й. Шує, Бог вибрав нас з поміж усіх людей. Невже ти думаєш, що Він не дасть нам одяг і кухонне начиння?

Ш у я.  Буде  Він переймається такими  дрібницями. Краще мати своє. Запас їсти не просить.(До Єдиди.) Ходімо, невістко.

 

Вбігають Сим і Хам.

 

С и м. Звірі ідуть! До ковчега!

Х а м. Свійські і дикі! Ідуть парами! Великі і малі!

С и м. Все, як ти казав!

Х а м. Леви, носороги, зайці, лисиці, вовки, вівці…

С и м. І такі, яких у наших краях ніколи не було…

Н о й. Залишіть  все, діти. Молімося!

 

Затемнення.

 

Там же.

Надходить Есром, тягнучи за руку Хазву.

 

          Е с р о м. Погана дурна сучка! Х-ха! Перечити мені буде! Я тебе!... (Зама-хується.)

         Х а з в а. Хазва не піде! Там страшно!

 Е с р о м. Підеш! Побіжиш, голубонько! Ти, бач, яка полохлива стала!

 Х а з в а. Нє-а!... Вони повзуть, повзуть…  Довгі… Блищать…ш-ш-ш…ш-ш-ш… І ці жовті, з гривами – р-р-р! Зуби  великі! І всі у ковчег, у ковчег! Шмиг,  шмиг… Хазва не буде йти! Хазва боятися!

 

Входить Раамія.

 

Е с р о м (до Хазви).Щезни з очей!

Р а а м і я (неуважно). Що тут у вас

Е с р о м. Х-хе! Тут, бачиш, старійшино… Не так все просто, як гадало-ся…. Я не знаю, як підпалити ковчег. Дівчисько, Хазва, боїться. Туди всяке гаддя сповзається… Звірі збігаються. І то такі страшні, що й мені боязко…

Р а а м і я. Як думаєш, що це все означає? Чого вони злазяться  до того ковчега?

Е с р о м.  Не знаю… Може десь там воду занюхали?

Р а а м і я. Ти так думаєш? Мені казали, що звірі входять у ковчег, вклада-ються рядочками  і… засинають…

Е с ро м.  Х-хе! Це мені подобається. Насмажимо печені!...

Надходить Ной.

 

 Н о й  (не зупиняючись). Прощай, Рааміє! Прощай, Есроме!

 Р а а м і я  (до Есрома).Іди. Нічого не починай, поки я не скажу.

 

Есром виходить.

 

Ною! Почекай!

 

Ной зупиняється.

 

Хочу тобі сказати… дещо.

        Н о й.  Мені шкода, Рааміє, але розмови закінчилися. Ниви доспіли. Будемо жати кожен на своїй.

        Р а а м і я. Знаєш, мені нелегко признатися… Це я нацькував на тебе лю-дей…

        Н о й.  Забудь про це. Як я забув. (Іде далі.)

        Р а а м і я. Я хотів, щоб з тобою покінчили. Та в мене нічого не вийшло. Тобі хоч би що…

        Н о й (зупиняється, мимоволі мацає поперек). Не зовсім…

        Р а а м і я. Але ти живий.  Я тоді подумав: пощастило старому. Потім на-казав підпалити твій ковчег. І це не вдалося. Гаразд, сказав я собі, це – ще одна випадковість. Та ось дізнаюся, що до ковчега ідуть  звірі. Так, як  ти розпові-дав…(Пошепки.) Я цього не розумію, Ною… Я завжди все розумів. Навіть по-яснював іншим. Пишався цим. І почувався сильним. (По паузі.) А тепер я нічо-го не розумію… Я хочу тобі сказати: якби можна було почати все спочатку… я, напевно, був би твоїм другом.

         Н о й (зі щирим жалем).  Боюся,  вже запізно.

         Р а а м і я. Мені  страшно, Ною. Вперше у житті.

         Н о й  (обнімає його). Мені жаль тебе.(По паузі.) Дивно. Господь так ви-разно відкриває мені, що станеться через тисячоліття. Але я не можу розгле-діти, що буде незабаром. Знаю тільки, що ти маєш послужити… застереженням для всіх. А як саме, від мене закрито.

         Р а а м і я.  Візьми мене з собою.

         Н о й  (відходить;з жалем, м’яко). Це неможливо, Рааміє.

         Р а а м і я. Ти береш на ковчег мою доньку. То можеш взяти  і мене.

         Н о й (хитає головою). Не я на ньому господар. І не я добираю собі супут-ників.

         Р а м і я. Мені не до жартів. Хто ж добирає, як не ти?

         Н о й. Бог.

         Р а а м і я.  Ха-ха-ха!  Ну й чудово! Піду просити його. До зустрічі на ков-чезі!

 

Виходить.

Одразу ж з’являється Узза.

 

У з з а (услід Раамії). Забрався нарешті… Скільки можна базікати?!

Н о й. Ти чи не підглядав за нами?

У з з а. Чого мені підглядати? Просто стояв за деревом. Не хочу, щоб цей дурний базіка мене бачив.

Н о й. Він зовсім не дурний, Уззо. Та ніяк не втямить, що бути розумнішим за Бога неможливо.

        У з з а. Гаразд, про бога якось іншим разом…

Н о й. Іншого разу вже не буде, Уззо.

У з з а (нетерпляче). Я маю клопіт, Ною. Ти, напевно, чув, я також збу-дував собі корабель. Не ображайся, набагато кращий, ніж твій ковчег…

Н о й. Ти питав, скільки триватиме потоп. Тоді я ще не знав, а тепер знаю: вода буде литися з неба сорок днів і сорок ночей…

У з з а (перебиває). Мого кораблика вже нема!... Налетів шквал. Кинув на скелю… І в друзки. (По паузі.) Пригадуєш, я запрошував тебе на нього? Спо-діваюсь не забув? (Патетично.) А тепер я прошуся  до тебе. Приймай свата!

Н о й (сумно). Ти вже другий нині, кому я мушу відповісти: це неможливо.

У з з а. Я, звісно, на своїх харчах. І, зрозуміло, зумію віддячитись.

Н о й. Прощай, Уззо.

У з з а.  Ти… відмовляєш мені?! Ти… ти думаєш, що мене можна отак просто… Не жартуй так зі мною! Мені досить свиснути, і мої люди викинуть вас усіх з ковчега разом з манаттям! Дивись, щоб не довелося проситися до мене!

Звіддалік долинає пронизливий передсмертний зойк.

 

Що там таке?

 

Задкуючи, входить Есром.

 

Е с р о м (показує рукою у той бік, звідки прийшов). Там… там…

У з з а. Це ти кричав?

Е с р о м.  Ні… Раамія. Він нічого не зробив. Клянусь. Лише торкнувся рукою… А може й не торкнувся…тільки простягнув руку…

У з з а. До кого? До чого, побий тебе сила небесна!

Е с р о м. До ковчега. І раптом, дивлюся, сів… Вивалив очі, як дві цибу-лини. Дригнув ногами, скрикнув – і готовий!

 

Пауза.

 

        Н о й (до Уззи). Раамія хотів бути розумнішим за Бога. А ти хочеш бути сильнішим…Іди, займай ковчег силою. Я тобі не бороню.

 

Зі сміхом і веселими вигуками надходять Ноєві домочадці. Сим, Хам і Яфет несуть на руках Факію. Єдида, Ріцпа і Авігея, пританцьовуючи, ідуть за ними. Позаду, сміючись, іде Шуя.

 

У з з а.Е-е… Нема дурних!...

 

Швидко виходить.

Есром  вибігає услід за ним.

 

С и м. Батьку, глянь хто з нами!

Брати опускають Факію на землю.

Невістки танцюють навколо Факії і Ноя.

 

Н о й (обнімає Факію).Дав Господь ще раз тебе побачити…(До синів  і невісток.) Мені здавалося, що ви його не любите… І моє серце краялося від болю…

А в і г е я. Хіба його можна не любити?

Р і ц п а. Він такий добрий!

Є д и д а. Гарний і розумний!

Я ф е т. Не тріщіть, сороки! Та якби він навіть був дурний, ми однаково любили б його. Бо він наш брат.(До Сима і Хама.) Правда?

Н о й. Ще зовсім недавно я чув інше…

С и м. Нам здавалося, що ти любиш його більше, ніж нас. Хоч він тільки названий син.

Я ф е т.Ми ревнували тебе до нього.

Х а м. А коли вже зовсім по правді сказати, то ми собі розміркували, що ділити спадок на трьох  все-таки вигідніше, ніж на чотирьох.

С и м.Знаєте що, батьку, і ти, матінко? Може ви й справді  любите Факію більше, ніж нас. Але знайте, що вас ми всі любимо не менше.

 

Невістки, взявшись за руки, кружляють  навколо Шуї.

 

        Ш у я (за звичкою бурчить). Розскакалися, кози!... Краще чоловіків своїх погодуйте. Бо не знати, коли знову будемо їсти.

        А в і г е я. Все зробимо, матінко! Тільки не бурчи на нас, люба буркотухо!

        Ш у я. Ну-ну, годі вам! Там звірята не всі вмістилися… Ходімо, викинемо з ковчега зайві речі.

        Х а м. А хто це дозволив добром розкидатися?

 

Усі сміються.

 

Ш у я. Жаль добра. А ще більше жаль звірят. Ходімо.

С и м. Факію ми залишаємо, батьку. Він має для тебе х-хоро-о-шу новину.

 

Зі сміхом виходять.

 

Н о й (голос його тремтить). Я скорився волі Божій. Приймаю від Нього все – і те, що розумію, і те, чого не розумію. І тільки про одне Його питаю… Чому я повинен залишити тебе тут?... Розумного, чистого, доброго… (Пошеп-ки.) Я боюся, що розгніваюся на Нього…

Ф а к і я. Все змінилося, батьку…

Н о й (безнадійно похитавши головою). Ти далі копаєш свій канал?

Ф а к і я. Уже ні. Сам я його не викопаю. А більше ніхто не хоче. Вони тан-цюють навколо своєї дерев’яної богині і просять воду з неба. А копати не хо-чуть. Це якесь загальне затьмарення.(По паузі. )Хоча… хіба я маю право осуд-жувати інших? Я також витворив собі ідола. Ще мерзеннішого. Бо зробив його зі свого власного розуму. І поклонявся йому.

Н о й. Поклонявся?

Ф а к і я. Ідоли бувають не тільки дерев’яні. Тепер я це знаю. Більше не буду їм служити. Хочу служити Богу.

Н о й (обнімає його). Сину!...

Ф а к і я. Я вернувся. Я піду з вами на ковчег.

 

Ной затуляє обличчя долонями. Видно, що він плаче.

Факія здивовано дивиться на нього. Нарешті зрозумів, чому плаче батько.

 

Ф а к і я  (схиливши голову). Не плач, батьку… Я сам винен.

Н о й (його неначе прориває). Я молився за тебе! Щодня молився! Вранці, ввечері. Безсонними ночами. Я так молився! Я ніколи так ні за кого не молився, як за тебе! (По паузі.) Бог не дав мені ніякого знаку. Він не дозволяє взяти тебе на ковчег… Ти прости мені, сину… Це я винен… Не так навчав тебе… Так ма-ло розповідав тобі про Бога…

Ф а к і я. Не карайся. Батьку. Я знаю, чому мене нема серед Божих обран-ців. Зрештою,  ти й сам це знаєш. Та не кажеш з жалю до мене…Я надто гор-дий. І Бог знає про мою гординю. Нині я Йому скорився. А завтра знову почав би сміятися  і з себе, і з Нього.

 

Надходить процесія. Люди несуть подобу Плодючої Матері і Хазву.

Усі танцюють і співають:

 

Плодюча Мати  наша,

Ти щедра і могутня!

Пролий нам воду з неба!

Пролий, пролий!

Наповни наші ріки,

Безводні наші ріки!

По вінця берегів!

По вінця берегів!

 

Повітря стає густим і огортає усіх якоюсь подобою туману.

Люди, які співають і танцюють, відривають Ноя від Факії.

Людський потік тягне  Ноя в один бік, у глибину сцени;

Факію  - у протилежний, на авансцену.

 

Н о й. Факіє!!!

Ф а к і я. Батьку! Прощай! Я люблю тебе!!!

Н о й. Прощай! І я люблю тебе, сину!

Х а з в а  (зводить обличчя до неба, підставляє долоні). Вода! Вода з неба!

К у л ь г а ви й (підставляє долоні). Водиця! Яка вона прохолодна!

Е с р о м  (підставляє долоні, п’є). Яка смачна!

Ч е р е в а н ь. Яка солодка! Пиймо!

О д н о о к и й.Пиймо досхочу!

Ц і л л а. Славте Плодючу Матір! Вона дала нам воду з неба!

У с і. Плодюча Мати! Дай нам багато, багато, багато, багато води!...

 

Факія сидить на авансцені. Він плаче.

Люди сміються, танцюють і співають.

Страшний моторошний удар грому. Блискавка, після якої западає непроглядна темрява.

Її розривають спалахи небесного  вогню, освітлюючи людей, які заціпеніли  у найрізноманітніших позах.

Їх зойки зливаються в один протяжний страшний крик.

Затемнення.

ВАСИЛЬ БОСОВИЧ