Untitled Page

Василь КОЖЕЛЯНКО

Володимир СЕРДЮК

СОЛДАТСЬКЕ  ЩАСТЯ

 (історична драма в 3-х діях)

Чернівці

1997

 СОЛДАТСЬКЕ  ЩАСТЯ

 (історична драма в 3-х діях)

 ДІЯ    ПЕРША

Середньовіччя. Похмуре ,фанатичне і криваве. На березі великої  европейської ріки двоє мандрівних лицарів намагаються руками наловити риби. Їх зброю і обладунки складено поруч на купу. Риба, чомусь, не ловиться, голод дужчає. Один рицар дуже молодий, другий - вже в літах, але ще міцний. (музика Deep Purple  і  Raainbow)

МОЛОДИЙ.   І ти мені кажеш, що солдатського щастя нема?

СТАРИЙ.   Нєт в жізні щастя, кажу тобі я.

МОЛОДИЙ.   Слухай, старший брате, говори по-людськи, не збивайся на цей свій дикий говір, чи. може, це твоя рідна мова?

СТАРИЙ.   Слухай, молодший брате, зарубай на своєму тевтонському , чи хто ти там, носі, - якщо я кажу "нєт в жізні щастя", то це означає, що його нема і у солдата теж. А сказав це я на мові людей, для яких щастя - якраз тоді, коли його, цього щастя, нема, тому вони як найвищу мудрість прорікають, що в житті щастя нєт.

МОЛОДИЙ.   А в солдата?

СТАРИЙ.   Тим більше - нема. Особливо, коли врагі сожглі родную хату.

МОЛОДИЙ.   Але чому солдат не може мати щастя? Адже так солодко вмирати за вітчизну!

СТАРИЙ.   Витри шмарки.

МОЛОДИЙ.   (витирає рукавом носа)  Але чому?

СТАРИЙ.   Тому, що солдат не має особистої мети, тебе ведуть, як свиню на бойню і вимагають, щоби ти не порушував шикування. Воно, звичайно, воювати можна лише у лавах, якщо ти солдат, а не чекіст, ворогів лякає згуртованість, королям подобаються стрункі шеренги. Взагалі королі хочуть, аби ми. солдати, йшли на смерть стройовим кроком, а наші пики мали б випромінювати одне - в житті нема більшого щастя, як ходити стройовим кроком.

МОЛОДИЙ.   Все для фронту, все для перемоги... треба  віддавати.

СТАРИЙ.   Життя дається людині один раз...

МОЛОДИЙ.   Слухай, старший брате...

СТАРИЙ.   ...і прожити його треба так...

МОЛОДИЙ.   ...чтоб нє било мучітєльно больно?

СТАРИЙ.   (посміхається)  Саме так, молодший брате.

МОЛОДИЙ.   Штоб нє било мучітєльно больно за те, що Святий Град - Єрусалим, Священний Грааль ще й досі у руках сарацинів. І взагалі останніми роками диявол гуляє по землі, мов по своєму домі, а ми... ми тут рибою обжираємось, трапезуємо, бенкетуємо...оргії...содом. Карай мене , Господи!

(Молодий вибігає на берег, падає навколішки, хреститься, молиться. Старий по коліна у воді полює за рибою)

СТАРИЙ.   Хліб наш насущний даждь нам днесь - не забудь промовити.

МОЛОДИЙ.   Святотатче, Гріб Господень, Святий Грааль у руках агарян нечестивих, а ти тут  з рибою набуваєшся.

СТАРИЙ.   З рибою ще не пробував, рабу Божу Ребекку знав, а ось рибу ні.

МОЛОДИЙ.   Блюзніре зизоокий, Єрусалим в руках іновірців!

СТАРИЙ.   Ну і пес з ним! Поки я голодний, мені ніщо не в голові.

МОЛОДИЙ.   (нажахано затуляє руками вуха)  Слухай, старший товаришу, я, звичайно, не шестьора, але якби ці твої слова почув хтось з ЧК, не минути тобі обіймів веве.

СТАРИЙ.   Це ти про внутрішні війська?

МОЛОДИЙ.   (ще більш нажахано закриває руками обличчя) Господи, не слухай його! Я про Вогонь Всеочищаючий.

СТАРИЙ.   Боятись не треба нічого...  (пауза) Окрім страху, як казав один король. І ЧК не таке страшне, як його малюють...

МОЛОДИЙ.   Воно страшніше.

СТАРИЙ.   А ти звідки знаєш?

МОЛОДИЙ.   Знаю. Слухай, старший товаришу, я ще ніколи не розказував, але тобі розкажу. Я бачив чекіста.

СТАРИЙ.   Брешеш!

МОЛОДИЙ.   Бачив. Бігме. Він мені снився! Він грізний, але справедливий. Вогнені в нього очі і сива борода. Він в оксамитовій одежі кольору спілої малини і підперезаний ремінням з пряжками золотими. Обутий він у чоботи м'які, що їх з Колхіди генуезці возять. В десниці в нього меч, а в шуйї...

СТАРИЙ.   Товаріщ маузер!

МОЛОДИЙ.   Не заважай. Але найголовніше - це емблема. На грудях теліпається на срібнім ланцюжку. І знаєш що? Червона пентаграма, всередині якої чорний хрест із загнутими в правий бік кінцями.

СТАРИЙ.   Ні, хлопче, витри шмарки і слухай, якщо маєш вуха: чекісти такі самі люди, як і ми.

МОЛОДИЙ.   (сміється) Ну ти, старий, даєш! Може ти скажеш, що і сарацини люди?

СТАРИЙ.   І сарацини - люди.

МОЛОДИЙ.   (сміється ще дужче)  Якщо так далі піде, то ти, старий дурню, ще скажеш, що і євреї - люди.

СТАРИЙ.   Ні, цього я не скажу.

МОЛОДИЙ.   Отож-бо.

(Пауза)

МОЛОДИЙ.   І ти кажеш мені, старший брате, що солдатського щастя нема? (старий мовчить. Від голоду його аж хитає, як орифламу на вітрі. Молодий продовжує після натягнутого мовчання)  А захищати вітчизну, коли вона в небезпеці, коли з параду прямо на фронт, благословенні турботливим поглядом батьківських очей, коли голими грудьми на списи, як Сандро де Маріна, коли сурми заграли, барабан забив, коли...

СТАРИЙ.   Голою сракою на їжака.

МОЛОДИЙ.   Убогий духом, старший товаришу, невже  для тебе нема нічого святого?

СТАРИЙ.  Ні, є!

МОЛОДИЙ.  Що ж це? Поділись своїм внутрішнім багатством.

СТАРИЙ.   В нутрі в мене якраз суцільна убогість, а святе для мене зараз - велика смажена риба, баклага вина і трохи хліба. Все! За це би і душу...

МОЛОДИЙ.   (налякано перебиває його) Мовчи! Господь все чує, та й ЧК не спить. Хай всі знають (кричить) , хай всі чують: - для солдата щастя - це воювати за вітчизну!

СТАРИЙ.   Чому ж ти не сидиш у своїй Моравії ,а прешся в Єрусалим?

МОЛОДИЙ.   Я йду, аби звільнити Гріб Господень, Святий Грааль з нечестивих пазурів всесвітнього сарацинства. Я - виконую свій інтернаціональний обов'язок! Я- християнський воїн-інтернаціоналіст і моя мрія - звільнити світ від зеленої чуми!

СТАРИЙ.   Ти знаєш, скільки вже було на землі воїнів, які хотіли завоювати світ?

МОЛОДИЙ.   Знаю одного, того, що ходив до Індії. Якийсь грек, але він був поганином і помер від розпусти: баби, водка, дєньгі.

СТАРИЙ.   Александр справжній солдат був, без ідеологічної фігні. Він завоював світ. Але коли помер, наказав поховати себе у скляній труні, а руки покласти долонями догори.

МОЛОДИЙ.   Що, шизанувся на старість?

СТАРИЙ.   Та нє. Помер він досить молодим. А це - аби всі бачили, що завоювавши світ, собі особисто він не придбав нічого.

          (Пауза)

МОЛОДИЙ.   То ти кажеш, у Африці не буває зими?

СТАРИЙ.   Ніколи.

МОЛОДИЙ.   Ніколи? Чому ж тоді рицарі, які ходили виконувати свій інтернаціональний обов'язок в Палестину, повертаються назад, сюди, де бороди примерзають до забрала, а залізну рукавицю, аби кинути під ноги зухвальцю, треба  здирати разом з обмороженою шкірою? Чому їх вабить ця розпусна космополітична Европа?

СТАРИЙ.   У кожному з нас, навіть у воїні-інтернаціоналістови , сидить демон марнославства. Кожен хоче вернутись у рідне село і чванитись своїми набутками, як пихатий дємбєль оксамитовими шевронами. Воїстину ,бундючність людська не має меж.

МОЛОДИЙ.   І ти, старий солдате, теж так повертався?

СТАРИЙ.   Три рази. (Побачивши, що молодий недовірливо скривився)  Вєк свободи нє відать! (Молодий недовірливо кривиться)  Козлом буду!

МОЛОДИЙ.   Вірю, вірю, не клянись так страшно! Розкажи про свої подвиги, про ордени-медалі.

СТАРИЙ.   Краще я розкажу тобі про трофеї. Коли сарацини скалічили мене, як Творець Всемогущій черепаху, я зрозумів, що молодички в моєму краї будуть сахатись від мене, як від москаля, і навіть за арабські срібні піастри не будуть зі мною спати, тоді я привіз з собою арапку.

МОЛОДИЙ.   Мавританку?

СТАРИЙ.   Ні, справжню ефіопку.

МОЛОДИЙ.   І де вона зараз?

СТАРИЙ.   Я поміняв її на тютюн і люльку.

МОЛОДИЙ.   Але ж ти не скажеш, що жив з нею. Правда? Ти ж не сукуплявся з чорною дикункою, до того ж нехрещеною. Хіба не так?

СТАРИЙ.   (Замріяно)  Вона була солодка, як грецьке вино, запашна, як та водичка, якою круті сарацини кроплять себе, коли йдуть до своїх курвів у гарем, мала пишні груди, розкішні стегна, які я гриз, як грішник свинячий окіст у великий піст, а шкіра її мала колір того напою, що його аравійські кемелбої п'ють замість вина.

МОЛОДИЙ.   Але ж вона сповідувала чужу нам ідеологію.

СТАРИЙ.   Хлопче, вони були християнами ще раніше, ніж ми. За Нубійською пустелею є Абіссінські гори, отож там повирубувані християнські печерні храми і навіть є скельні монастирі. Один чернець казав, що Діва Марія була з їхнього племені.

МОЛОДИЙ.   (Злякано)  Чорна?

СТАРИЙ.   Я бачив таку ікону.

МОЛОДИЙ. (вистрибує на берег, хапається за меч)  Мовчи, єретику!  І як твої губи не відгниють і язик не струпіє?! Заткайся, бо...

СТАРИЙ.  (не реагуючи на ескападу) Витри шмарки, бо  намочиш меча. А за  іржавий меч твій сюзерен має право розкроїти тобі голову. Цей закон ще від Хлодвіга тягнеться.

(Молодий заспокоюється. Пауза)

МОЛОДИЙ.   Це той, що разом ще з двома поганими зубрами підступно , під прикриттям темної пущі, розвалив Велику імперію?

СТАРИЙ.   Ні, братику, ні, ти все переплутав. Добре той казав: ученіє - свєт, а неученіє - тьма.

МОЛОДИЙ.   Ти чого? Я теж вчився. Тато тримав учителя цілий рік, аж поки він не почав чіплятися до моєї сестри. Екзамени я складав достроково, тому успішно. Екзаменатор так кумедно виглядав, настромлений на палю. Мізки його змішалися з гівном, а очі були вибалушені, як у шибеника. З його вигляду я зрозумів, що склав іспити на "п'ять". Достроково до того ж.

СТАРИЙ.   Екстернат.

МОЛОДИЙ.   Но-но. Не треба мене ображати, думаєш я не знаю, як гівно по-латині?

СТАРИЙ.   Що ж, коли ти такий вчений, то скажи, чому гріховний плід у Раю мав форму яблука? Чому не банана, який міг би швидше навести Єву на гріховні думки? Чому не якоїсь гнилуватої помаранчі? Чому не ківі зрештою?

МОЛОДИЙ.   Цього ми з моїм вчителем не проходили. Абетку пройшли. Короткий курс - пройшли, Повне зібрання творів - пройшли. А ось до лженауки "фрукти-овочі" не дійшли, його спокусили "яблука" в пазусі моєї сестри. Та де там яблука, таки справжні стиглі дині... Ось його і простромило наскрізь, а поки він не засмердівся, я ще трохи вивчав по ньому анатомію. Ну не знаю я, чому Єва на яблуко клюнула.

СТАРИЙ.   Диявол, щоб ти знав, спокусив Єву Землею. Земною кулею. Бо Земля кругла і бокаста, як яблуко, до того ж з ямочками точнісінько зверху і знизу.

(Молодий з круглими від жаху очима вистрибує на берег, хапається за меч, кидає його, падає навколішки. Молиться, нарешті, дещо зрозумівши, заспокоюється)

МОЛОДИЙ.   Слухай, старий злочинцю, ти можеш бути єретиком, безбожником, навіть дисидентом, але скажи мені скільки разів тебе били по голові кийками. палицями, камінням, скільки разів розплющували на твоїй голові мечами твого шолома?

СТАРИЙ.   Одного разу в долині Паншер шолома з  мене знімав коваль. Харцизяка-душман влучив бойовим молотом мені у вилицю, нижня щелепа тріснула, я задихався, бо зуби забили горлянку, крові натекло повний панцир. Але дякуючи ковалеві та лікарю-вірменинові, на третій день я вже пив вино. Отак!

(Показує. Обоє сміються)

МОЛОДИЙ.   І скільки разів так, питаю тебе я?

СТАРИЙ.   Може й з триста...

МОЛОДИЙ.   А чи не більше?

СТАРИЙ.   А може й п'ятсот.

МОЛОДИЙ.   Досить. Слава Богу, я все зрозумів, по разові на день, це майже два роки. Якщо таку голову зо два роки щодня бити буздуганом, то чи залишиться вона розумною? Де там. Отож, ти трохи здурів, і місце тобі не в ЧК, а в елементарній психушці.

СТАРИЙ.   От буздугана слишу. Стривай, але про яблуко я ж знаю напевне?

МОЛОДИЙ.   Філософствуй, але не лізь глибше за фруктово-овочевий рівень.

(Пауза)

СТАРИЙ.   Слухай, розумний брате, якщо ми не впіймаємо хоча б одну рибину, то обидва здуріємо з голоду. Я два голодомори пережив: у 33-му і в 47-му, але ще таким голодним, як тепер, не був. (Схоплює рибу) Ти питав за щастя, тож ось   воно. (Показує рибину)

МОЛОДИЙ.  (у захваті) Ні, брате, не це - щастя! Щастя - це стати королем і одружитись на красуні, мати багато грошей і багато підданих! (Раптово замовкає, побачивши іронічний погляд старого. Ніяковіє.)

СТАРИЙ.   Нічого, хлопче, не встидайся, ти мусів рано чи пізно проговоритись, навіть мимо своєї волі. Та знай, що не один ти такий, - кожен солдат мріє стати генералом. За це і воюємо. За гроші!

МОЛОДИЙ.   Ти мене не зрозумів, передусім для мене - ідея. Слава імперії...інтернаціональний обов'язок...Гріб Господень... Держава... Вітчизна... Християнство... Єслі враг нє сдайотся, єво унічтожают, бо за державу обідно! Тому хрестовий похід до побєдного конца!

СТАРИЙ.   Лови, хлопче, рибу і прямуй до свого солдатського щастя - грошей, влади і жінок. Я нікому не скажу. Та й, ще раз кажу, не ти один такий, всі солдати за це лише й воюють, а за ідею - кров проливають або дурні, або партійні.

МОЛОДИЙ.   А хрестоносці?

СТАРИЙ.   Хрестоносці різні бувають. Є партійні, а є й безпартійні.

(Пауза)

МОЛОДИЙ.   Дивись, потопельник пливе!

СТАРИЙ.   Справді, людина. Храм духу, образ і подобіє... Василій Іванович Чапаєв! Підтягни його корягою поближче, якщо він давній, десь поблизу обов'язково має бути риба.

МОЛОДИЙ. Чого б це, мудрий брате?

СТАРИЙ.   Діалектика: потопельник для риби, - те ж саме, що риба для нас - безкоштовний обід. Вона об'їдає губи, ніс, а потім живіт і те, що в животі. Чомусь потопельники завжди плавають обличчям вниз. Тягни його сюди!

МОЛОДИЙ.   Сам тягни, на фіг мені покійний Чапаєв?

СТАРИЙ.   (Підтягає до себе трупа)  Це єврей. Свіжий.

МОЛОДИЙ.   Все одно, я не буду їсти.

СТАРИЙ.   Щось я не пам'ятаю, аби хтось з євреїв після Симона був рибалкою. Не їх це фах. А даремне, - був би рибалкою, принаймні плавати навчився би.

МОЛОДИЙ.   Е, та їх тут цілий кагал, онде жінки пливуть.

СТАРИЙ.   Біжи, хлопче, вирубай зручного гачка, зараз піде трохи інше рибальство. Щасливий рибалка, - не сіє не жне, а Отець Небесний його годує.

МОЛОДИЙ.   Ти знову антиєвангелійщину несеш. Не можеш без гріха? Дограєшся, старший товаришу.

(Обидва обшукують потопельників, займаються такою богоугодною справою, як мародерство.)

СТАРИЙ.   Тягни, тягни! Були б це християни, одразу б знав, де шукати - на грудях. А з євреями біда: ніколи не відомо, де він пришиє потайну кишеньку.

МОЛОДИЙ.   І жінок обмацувати?

СТАРИЙ.   Обмацуй, якщо ти некрофіл, а якщо просто голодний, хоч і шляхетний, рицар, то стрижи гудзики, як... але краще тобі не чути цього слова.

МОЛОДИЙ.   О, знайшов срібного талера і мідний ланцюжок. Зробити б загату і оглянути всіх жмуриків.

СТАРИЙ.   Навіть якби щось подібне було нам під силу, робити цього ніяк не можна, ті, що в  нижніх поселеннях, вже знають про нерест і чекають на свою пайку. Ти хочеш, аби вони піднялись до нас і вчинили експропріацію експропріаторів?

МОЛОДИЙ.   Я хоча й аристократ, але за соціальну справедливість.

СТАРИЙ.   Добре вміти ділитись. Бо коли не вмієш, то рано чи пізно дочекаєшся революційної гільйотини. В світі є багато різного добра, до якого ласий солдат фортуни: коштовності, жінки, влада, земля, але коли тобі перепадає дещиця, краще брати всього потроху. Саме стільки, скільки можеш проковтнути.

МОЛОДИЙ.   Я знаю з історії, як один король казав своїм васалам: беріть суверенітету стільки, скільки можете проковтнути.

СТАРИЙ.   Той король жартував. Коли один з васалів таки спробував взяти трохи тамтого суверенітету, король його розіп'яв, а замок спалив.

МОЛОДИЙ.   Шкода, що стільки добра марнується. Коли б це були свині, можна було б ковбас накрутити, та й з померлих можна мила наварити, а зі шкіри можна би справляти гаманці та абажури. Та нехай цим займаються плебеї. Нас чекають  великі діла - звільнення Святого Граду, донесення світла Христової віри темним, голодним і гнаним, які невдовзі повстануть супроти визискувачів-магометян. Вперед на Єрусалим! Смерть агарянам!

СТАРИЙ.   Хочеш скласти залік з політичної підготовки? Тож я не політрук.

(Пауза)

МОЛОДИЙ.  Боже праведний! Слухай, старий брате, та їх тут сотні. Що це за жах?

СТАРИЙ.   Я чув, що таке буває. Міста іноді приймають доленосні рішення - позбутися всіх своїх євреїв. Ще зовсім недавно Рейн прийняв до себе одинадцять тисяч цих горопах за один день.

МОЛОДИЙ.   Імператор Адольф Великий теж доклався до цієї богоугодної справи, - лімонами сплавляв.

СТАРИЙ.   Ця справа не зовсім богоугодна, радше черевоугодна, - по кожному з нещасних щось та залишилось: хатинка, коні або пивниця, золоті зуби або "жабка" на базарі. Отож під ідеологічною надбудовою міцно стоїть матеріалістичний базис.

МОЛОДИЙ.   Одного разу в Чехії під час служби Божої я вчинив великий гріх: від нудьги - карай мене Господи! (Істово перехрещується) - почав колупати ножем стіну храму і - о, нечуване паскудство і святотатство! - побачив під штукатуркою плиту з єврейського надгробка. Я вилетів з того костьолу, як Освальд з Босетто із сідла на поєдинку з Лавріном Галісійським, і негайно написав рапорт у ЧК на хапугу-підрядника.

СТАРИЙ.   А ти не колупай стіни. В одному місті, в Іспанії, я бачив цілу вулицю, вимощену плитами з їх надгробків, але це ще не все, - на моїй батьківщині якийсь час при владі був король-атеїст, і коли він помер, його наступник Джозеф із Колхіди побудував у кожному поселенні пам'ятники своєму попереднику. І, звичайно ж, матеріал для  підмурків він брав з єврейських кладовищ.

МОЛОДИЙ.   Очевидно, тому й ти волочишся хрестовими походами. що на твоїй жахливій батьківщині при владі атеїсти. Куди це ЧК дивиться?

СТАРИЙ.   Моя батьківщина - по той бік Карпат, і вона зовсім не жахлива, вона неначе справжній рай. Атеїстів від влади вже погнали, і там тепер всі такі ревні християни, що аж страшно. Христа не можуть поділити. Але я не тому мандрую цією Европою, покинувши свій дім...

МОЛОДИЙ.   Европа - наш спільний дім!

СТАРИЙ.   Ти, брате, щось казав про Освальда з Босетто і Лавріна з Галісії?

МОЛОДИЙ.   Хто ж не знає, що Освальд - зрадник і боягуз, він незаконно сидить на троні, який по праву належить Лавріну з Галісії.

СТАРИЙ.   Дивись, ми неподалік від його князівства, не ляпай зайвого, у нашій Европі навіть риби мають вуха.

МОЛОДИЙ.   Я це і в його брехливі очі скажу, що він зрадник і боягуз, а якщо вийде зі мною на герць, то поб'ю його з першого ж разу. Дивись, лови ту жінку, на ній залишились прикраси.

СТАРИЙ.   Що ж ти випускаєш з рук своє щастя?

МОЛОДИЙ.   Смердюча ріка.

(Пауза)

СТАРИЙ.   Не поспішай з висновками. Все відносно - для богів це русло може бути наповнене нектаром, для людей - водою, для демонів - гноєм, а для деяких істот це звичайнісіньке середовище проживання.

МОЛОДИЙ.   Слухай, старший брате, я осягнув найвищу істину: я живу в найдикіші часи.

СТАРИЙ.   Нема такої муки, аби її хлоп не витерпів, отож все відносно.

МОЛОДИЙ.   Релятивізм, що межує з соліпсизмом. Єресь, корочє. За такі слова можна і в ЧК...

СТАРИЙ.   Поглянь на татуювання; це ж коваль. Подумати лише, вони вбили коваля!

МОЛОДИЙ.   Але це ж лише єврей.

СТАРИЙ.   Більше скидається на цигана, але в лихоманці погрому такі подробиці стають несуттєвими. Коли починають вбивати фахівців: шевців, лікарів, банкірів, електриків, сажотрусів, тоді настає кінець міста. Так загинула Спарта, вони вбивали немовлят, аби покращити свою породу, так занепав  Рим, через гладіаторські бої, так розпалась Сім'я Симпатичних Свободних Республік, де батьки вимордували сто мільйонів своїх діточок.

МОЛОДИЙ.   Але це ж лише євреї. Це ж вони не прийняли Ісуса, це ж вони кричали: "Розіпни його!"

СТАРИЙ.   Відразу видно, що історію ти складав екстерном, дещо знаєш. Але не знаєш лише, що Він сам був євреєм.

МОЛОДИЙ.   (вистрибує на берег, хапається за кинджал)  Не міг Він ним бути. Повтори перш, ніж я тебе відправлю в ад-шеол до твоїх родичів-чортів, бо, бачу, ти єретик, ідеологічний диверсант. Повтори!

СТАРИЙ. (спокійно обшукує труп дебелого  єврея )  Був! І всі апостоли його - євреї. Може тому ми й нищимо їх.

МОЛОДИЙ.   Виходь на берег, буду тебе різати з Божою допомогою во ім'я торжества християнських ідеалів.

(Старий доволі легко, як на свій вік, вистирибує на берег, хитрим прийомом обеззброює Молодого, штовхає того у воду)

СТАРИЙ.   Бог є любов, чув таке? А ти ж мене хочеш вбити, грішнику, кайся.

МОЛОДИЙ.   Каюсь, старший брате, але скажи, що ти не єретик і не пекельне ізчаддя, а добрий християнин.

СТАРИЙ.   Так, синку, я - християнин, але мені потрібні гроші.

МОЛОДИЙ.   Мені теж. Чого варті ми без грошей. Хто ми були ще вранці? Волоцюги хай навіть з доброю зброєю. А тепер – ого - го!

СТАРИЙ.   Поки є добрий меч і тверда рука - гроші будуть.

МОЛОДИЙ.   Чого ж тоді ти змушуєш мене обшукувати єврейських потопельників, чому ми не нападемо на купецький караван, що везе шовк, шкіру і сині бавовняні штани з Константинополя в Гіперборею?

СТАРИЙ.   Діалектика, історичний матеріалізм, іншими словами. (Пауза)  Ось ми, християни, нищимо євреїв зі словами "Слава Церкві!", але найцікавіше те, що не було жодного наказу від церкви вбивати їх. Ніхто не може пригадати якогось офіційного документу, щодо євреїв і християн. Є лише біблейське "Несть ані елліна, ані іудея",  що ми успішно і  порушуємо. (пауза)   Навіщо ти тягнеш цю, я вже її обшукав, немає нічого.

МОЛОДИЙ.   Давно не бачив голої дівчини. Хочу подивитись. (обмацує тіло) А-а-а-а (кричить) Братику мій старший, вона жива, в неї живчик б'ється.

                                                                            З А В І С А .

                                                                             ДІЯ   ДРУГА.

Те ж саме похмуре, фанатичне, криваве  середньовіччя. Берег тієї ж ріки. Біля вогню закутане у плащ лежить тіло виловленої з води єврейської дівчини. Старий і молодий рицарі варять юшку.

СТАРИЙ.   (наспівує)  А я собі гуляю, як рибка по Дунаю...

МОЛОДИЙ.   Тихше, розбудиш.

СТАРИЙ.   Кого?

(Молодий замислюється. Потім повільно виймає ножа, підходить до дівчини)

МОЛОДИЙ.   Дійсно, кого? Це ж лише всього-навсього єврейка, тож для вящої слави Божої і постраху світового іудейства її треба добити, бо вона ще дихає.

СТАРИЙ.   Справді добий, морока з нею, лише не заляпай кров'ю мого плаща, загорнув її у пориві чоловіколюбія.

МОЛОДИЙ.   І я втратив релігійну пильність. То що ж різати її чи просто кинути у воду? Але ж знову випливе... А-а! Та вона відьма, тому не потонула у воді. У нас теж так на відьом полювали, - зв'язували і кидали до води, якщо не тонула, значить - відьма, її виловлювали і спалювали посеред міста, якщо тонула - Господь забирав до себе християнську душу. Щоправда за моєї пам'яті ні одна не випливла. Може тому, що попередньо їх виключали з...

СТАРИЙ.  ...партії!

МОЛОДИЙ.   ...з християнської чесної і добропорядної громади, бо було за що. Та й виглядали вони... Гм. А ця яка?

СТАРИЙ.   А в об'єднаній Европі, ну, за Карла Великого, коли хто збирався спалити відьму, його самого вважали відьмаком і запроторювали до в'язниці. Погодься, щось у тому спалюванні є дикунське...

МОЛОДИЙ.   То ж було так давно, і як ти все пам'ятаєш? Чи не блукали тоді слони нашими краями? (розгортає плащ, дивиться на заснулу дівчину) Відьма! Бігме, відьма! Подивись, старший брате, вона руда, веснянкувата, на плечі, ось зліва, велика родима пляма. А які в неї очі? Якщо зелені - треба палити. Відьма! Треба її розбудити. Гей, ти, Саро, прокинься, розплющ очі. (Термосає її за плече) Ей, Саро, прокидайся, зараз будемо грітися.

ДІВЧИНА.   (розплющує очі)  І світло солодке, і добре очам сонце бачити, і коли б людина жила довгі роки...

МОЛОДИЙ.   Зелені, карай мене Боже, зелені очі в неї! Треба збирати хмиз.

СТАРИЙ.   Santa simplicia...

МОЛОДИЙ.  (падає навколішки)  Господи, благослови мене на цей подвиг! Але як ми спалимо її без ксьондза  або хоч політрука?

СТАРИЙ.   Я не бачу Знаків Всесвітньої іудо-масонської змови проти християнських ідеалів на її чистому чолі, навпаки, на ній є потаємний символ присутности арійської крові - ніс. Брате, подивись, на її індо-європейський ніс. Очевидно, Яфет входив у шатро Сима, але коли самого Сима не було вдома.

МОЛОДИЙ.   Відьма повинна горіти в огні!

СТАРИЙ.   А кто споріт? А ле ж чи вона відьма? Ну - єврейка, ну -руда. Ну - очі зелені, але ж хлопче, подивись на цю дочку Сіону. (розгортає на ній плащ. Дівчина лежить навзнак гола, навіть не прикриваючись руками)  Закруглення стегон її, немов намисто, руками мистецькими виточене. Її лоно, немов круглорізьблена чаша, в якій. очевидно, не забракне вина запашного! Гм. Але хто його буде пити? (дивиться уважно на Молодого, який від споглядання дійсно прегарного дівочого тіла поволі втрачає свою комсомольську пильність)  Дивись хлопче, її живіт - сніп пшениці оточений лілеями...

МОЛОДИЙ.  (похітливо)  Перса її, немов двоє сярняток-близнят, а шия її, як башта із кости слонової, її очі-озерця в ... Гм. Сказати б в Хешбоні, це буде потуранням іудо-масонам. Ні! Отже, очі - озерця в Альпах, при брамі Савойського замку. В  неї ніс - твоя правда, старший брате, - ніс в неї, немов башта ливанська, що дивиться все в бік Дамаску... О, горе мені, солодієві гріховному, забуваю, що Святий Град і Гріб Господень в руках агарян нечестивих... Стан її подібний до пальми. перса - до грон виноградних.

СТАРИЙ.   Е ні, її треба вбивати. Обох же ж  закатрупить їбітська сила. І то вже!

(Старий виймає кинджал, поривається до дівчини. Молодий збиває його з ніг. Оголює меч)

МОЛОДИЙ.   Відьма повинна горіти в огні!

СТАРИЙ.   (легко підводиться) А кто споріт? (схрешує меч з Молодим) Почекай, молодий брате, ще рано нам битися за курву. Ще встигнем.

(Обоє опускають мечі)

МОЛОДИЙ.   Що ти верзеш, я - чесний християнин і я вчиню з цією дочкою Вельзевула так, як велить "Молот відьом" благочестивих Шпренгера та Інститоріса - моя улюблена книга. (Пауза)  Після Біблії, звичайно. У воді вона не тоне, отож - відьма, а відьма - втретє кажу - повинна горіти в огні. Бачиш, брате, я логікою мислю, ти мислиш блядомислієм блудливим. Збирай, краще, хмиз. Вона згорить!

ДІВЧИНА. (трохи підводиться, спирається на лікоть)  Хто валить мура, того гадина вкусить. Хто розкидає каміння, пораниться ним, хто дрова рубає, загрожений ними. Про  яму, в яку впаде той, хто її копає. Я  думаю, ви, гої пришелепкуваті, самі знаєте. Чи ні? 

(Дівчина встає гола і прекрасна, її тіло зігрілось і   набрало природного рожевого кольору. Суворо дивиться на рицарів-паліїв. Вона, ця єврейка, гарна, як Суламіт: налиті перса, ніжна шкіра, круті стегна і т.і. - все, як описав Соломон. Пауза затягується і переходить в німу сцену. Старий і Молодий спочатку синхронно хрестяться, потім їхні руки тягнуться до кинджалів, але згодом безсило опускаються. Мовчать, як єретики перед інквізиторами.)

ДІВЧИНА.   Мені не завадило б одягнутися, бо, бачу, вам зараз сперма в голову вдарить. Подайте плащ. 

(Молодий похапцем нагинається і подає дівчині плаща, вона загортається. Сідає біля вогню.)

МОЛОДИЙ.   Ми тут, цево, хотіли тебе... вас... вас панно...

СТАРИЙ.  (Молодому)  ...Відьмо. Панно відьмо, кажи, активісте з припіздою.

МОЛОДИЙ. Ми... тойво... хотіли вас...                                                                                            

ДІВЧИНА. (встає)  Господь - моя скеля й твердиня моя, мій Бог - моя  скеля, сховаюсь я в ній. Він башта моя та моє пристановище. Спасителю мій, Ти врятуєш мене від насилля! Бо хвилі смертельні мене оточили, потоки велійяала лякають мене, тенета шеолу мене оточили. В тісноті своїй кличу до Господа, до Бога свого я волаю! І у вухах Його - зойк мій!   (Пауза) Чули, козли! А тепер я хочу їсти, і боронь вас Боже подати мені свинину. Можна смажену курочку.

МОЛОДИЙ. (хапливо) У нас є риба.

СТАРИЙ.   Почекай, молодший брате, в мене з'явилась підозра...

МОЛОДИЙ.   А-а-а- чи ти, Саро, знаєш таку гору Брокен у Німеччині? Га? А гору Блокулу в Швеції? А чи не літала ти рейсом Бірмінгем-Київ для відвідин Лисої гори? Га? А чи ти танцювала ламбаду з месіром Бафометом? І хто ти, Саро, Катліна чи Маргарита?

ДІВЧИНА.   Ти начитався дурних книжок, малий, з вигляду ти розумніший.

(Молодий червоніє)

СТАРИЙ.   Може ти, Саро,...

ДІВЧИНА.   Я не Сара і навіть не Сарра, а якщо ви вже так хочете, то звіть мене Суламіт.

СТАРИЙ.   А може тебе називати Рахава?

СУЛАМІТ. (підхоплює фразу)... і я виконую таємні завдання  іудо-масонської розвідки, вивідуючи у двох волоцюг-хрестоносців куди поділась впіймана ними риба? Ха-ха-ха! (сміється) Я - середньовічна Мата Харі! Я - відьма! Я...

МОЛОДИЙ. Ми тут цево, будемо тебе палити, бо якщо ти й не відьма, то - суккуб, без сумніву. В'яжи її, старший брате!

СТАРИЙ.   Почекай, молодший брате, суккуби рибу не їдять, а вона просила їсти. Хай їсть.

(Дівчина жадібно їсть юшку)

МОЛОДИЙ.  Отож, вона не суккуб, хоча зваблює достеменно як те сексуальне поріддя Люцифера. Тяжко. Але треба. Готуйся, Саро.

СУЛАМІТ. (їсть рибу) Але ж я не відьма, і не суккуб, за що мене палити?

МОЛОДИЙ.  Ти - єврейка!

СУЛАМІТ. Ви ж самі, яко ідейно підковані хрестоносці, маєте знати, що ніде не написано, ніде не проголошено і жодного циркуляра нема, аби нас нищити. До того ж мене уже вбивали у верхньому місті такі ж нерозумні гої, як і ви. Не вийшло!

СТАРИЙ.  Спочатку ми поділимо цю юшку на трьох, бо за ідеологічною боротьбою залишимось голодними, бери хлопче ложку сідай ближче, а ти, Саро, продовжуй, без папірчика, виступати, партквиток покладу, якщо ти не дочка рабина.

(Якийсь час всі троє мовчки їдять з одного кітлика.)

СУЛАМІТ.  (не припиняючи споживати солдатський хліб) Сказано ж бо: нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити. До речі, дайте трохи вина, хлопці. (Старий дає їй баклагу, вона робить кілька ковтків) І щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, воно з руки Бога. Бо хто їсти, хто споживати спроможе без Нього?

СТАРИЙ.  Кажу, ця дочка Сіону з родини рабина, чуєш, як Еклезіяста шпарить. А чому ти, Саро, не згадаєш ще одну його мудрість - усі радощі земні - марнота?

СУЛАМІТ.  Скупість, старий, теж великий гріх, бо  ж сказано: коли будете жати жниво вашої землі, не дожинайте краю поля, а попадалих колосків жнива твого не будеш збирати, - для вбогого та для приходька позоставиш їх. Отож я і є той приходько (Оглядає рицарський плащ на собі) О, білий хрест на червоному полі, та ви до того ж ще й госпітальєри-іоаніти, тож не можете покинути в біді нещасну Суламіт. Сироту до того ж (схлипує)

МОЛОДИЙ.  Суламіт, жени смуток від серця свого, і віддаляй зле від тіла твого.. (Спохоплюється помітивши погляд Старого.) Та що я, бляха, мелю? Все - будемо палити... (Знічується помітивши веселий погляд Суламіт.) Або... цейво... різати... будемо...

СУЛАМІТ.  Або, тойво... колесувати і кавалкувати.

СТАРИЙ.  Букаткувати, себто, шматувати.

МОЛОДИЙ.  Рвати, як мавпа "Голос України".

СТАРИЙ.  Дрібненько різати, як хінці мандарина.

СУЛАМІТ.  Гарненько шинкувати, як капусту до борщу.

МОЛОДИЙ.  В смолі варити, як писав Іван Петрович...

СУЛАМІТ.  Пеклась там гарна молодиця...

СТАРИЙ.  Рум'яна, повна, милолиця...

МОЛОДИЙ.  І, мабуть, буде жаль глядіть.

СТАРИЙ.  А можна також на суху гілляку.

СУЛАМІТ.  Я на суху не згодна, хай - зелену.

МОЛОДИЙ.  Десь тут я бачив у горах смерічку.

СУЛАМІТ.  Ну ні фіга собі. Я ж не Марічка.

СТАРИЙ.  Але ти - чічка!.. Ой! Що я , гоп, в натурі?

МОЛОДИЙ.  Я десь читав, що можна отруїтись.

СУЛАМІТ.  Я вже тобі казала, що ти там читав.

МОЛОДИЙ.  Та ні, це про кохання у Вероні.

СТАРИЙ.  Про Ромка і про Юльку?

СУЛАМІТ.  Писав британський гой, я теж читала.

СТАРИЙ.  Писав він також про одного негра. Тобі це, брате, не завадить знати.

МОЛОДИЙ.  Народна пісня дуже є повчальна (Наспівує): А ти старий дідуган, Ізогнувся, як дуга, а ми собі молоденькі, гуляти раденькі.

СУЛАМІТ. Обом вам не завадить дещо знати про шкіру ще не вбитого ведмедя.

(Всі троє сміються. Вечоріє.)

СТАРИЙ.  Треба якось лаштуватись спати. Молись, молодший брате, ти серед нас найбільш ідейний.

МОЛОДИЙ.  Ти, старий дисиденте, я знаю що хочеш, але не вийде. Молись ти перший.

СТАРИЙ.  Давай ще раз згадаймо про шкіру тамтого ведмедя і лягаймо спати.

СУЛАМІТ.  Є простий вихід - я з цього боку вогню влаштовую собі маленьку Палестину, а ви з того - Европу, ваш спільний дім.

(Завіса, чи якийсь інший режисерський прибамбас, що має переконати глядача: минула ніч, настав ранок. Отже, ранок. Біля знову розпаленого вогнища гріються в мокрій одежі обидва рицарі. Дівчина ще спить.)

МОЛОДИЙ.  А ти, брате, чого мокрий?

СТАРИЙ.  А ти, брате, ЧОГО мокрий?

МОЛОДИЙ.  А що? Я - нічого. Прокинувся серед ночі, дуже захотілось води напитись. Посковзнувся. і - того...

СТАРИЙ.  А-а-а-я...

МОЛОДИЙ.  Тепер, брате, розкажи чого ТИ мокрий?

СТАРИЙ.  Приснилось мені, брате, що ти тонеш у  цій ось річці і я спросоння кинувся тебе рятувати. Ледве врятував. А тепер розкажи мені, молодший брате, по правді, як ти потрапив у воду...

СУЛАМІТ.  (з-під плаща). Я можу розказати, як ви ОБИДВА потрапили у воду.

СТАРИЙ і МОЛОДИЙ. (синхронно дуетом)  Не треба!

СУЛАМІТ.  Не треба, так не треба. Ви щось впіймайте на сніданок, я додивлюсь свій кольоровий сон про двох прекрасних рицарів у червоних плащах з білими хрестами, які серед ночі спочатку допитувались у бідної єврейки, як пройти, мовляв, з Европи у Палестину. А потім...

СТАРИЙ.  Ти краще спи, Суламітко, а ми тобі рибку впіймаємо.

СУЛАМІТ.  (засинаючи) Золоту хочу-у-у.

МОЛОДИЙ.  Буде тобі золота , рибко Йорданська!

(Знову два мандрівні лицарі, які втратили своїх зброєносців і коней, ловлять у річці рибу. Але вже більш натхненно, ніж вчора. Треба зазначити, що Старий зранку поголився, а Молодий ретельно розчесав довге волосся. Навіть зуби чистили риб'ячою кісткою.)

МОЛОДИЙ.  То ти кажеш, мені, що солдатського щастя нема?

СТАРИЙ.  Кажу тобі я. Якісь возрасти покорні в голову пхаються. Невже, старий дурню? Хоча п'ятдесят  літ не така уже глибока старість.

МОЛОДИЙ.  Сімнадцять теж не так уже й багато. (Пауза) То ти кажеш, старший товаришу, що Ісус Христос теж з їхнього племені? (Пауза) Що ж, може бути. Не такі вони - ці євреї. вже й страшні, як їх малюють наші отці-патрійоти...

СТАРИЙ.  Вони страшніші. Особливо - жінки. Ох-хо-хо! Бідна і нещасна моя голова!

МОЛОДИЙ.  Ловись, рибко, велика і мала, ловись рибко... Слухай, старший товаришу, розкажи-но мені ще раз про тамту  свою муринку.

СТАРИЙ.  Дай мені, хлопче, спокій з нащадками Хама, тут би з дочкою Сима розібратись.

МОЛОДИЙ.  Ловись, рибко, велика і мала, ловись рибко...

(Рибка не ловиться. Молодий виходить на берег, серед своїх пожитків відшуковує лютню. Сідає біля ніг сплячої Суламіт. Співає.)

МОЛОДИЙ.  Співають, плачуть солов'ї,

І б'ють піснями в груди,

цілуй, цілуй, цілуй її

Знов молодість не буде.

СТАРИЙ.  (Ловить рибу за рибою і викидає кожну на берег зі словами: Ось воно, солдатське щастя! Дивись, хлопче, на ще одне солдатське щастя. (Викидає на берег чергову рибину.) Шлях до серця жінки лежить через її шлунок.

МОЛОДИЙ.  Ні, дядечку, ні. Душа - передусім, поезія, музика, почуття. Вишукані розмови, погляди повні...

СУЛАМІТ.  (Говорить у сні) Гарячої юшки! Вина! Бананів, шоколаду і морозива! І не забудьте - смажене курча!

СТАРИЙ.  Отож-то. Ловись рибко... Це тобі, старий зарізяко, за портових курвів у В'єтнамі, за кубинських медсестер у Анголі, за телеграфісток у Кабулі, за натовських перекладачок у Боснії, за... скрізь, де тебе носила фортуна, скрізь ти безпощадно ї... гм, вже й не скажеш по-солдатськи, словом скрізь ти несамовито любив жінок і безжалісно кидав їх, коли звівався попутний вітер для диких гусей. Любов кондотьєра! Це тобі, старий циніку, за виноградарок з Лангедоку, за шинкарок з Єгипту, за куртизанок з Мальти. Це тобі за Швецію, за Русь, за Ефіопію, на кінець.

МОЛОДИЙ.  Співають, плачуть солов'ї...

І б'ють піснями в груди.

СТАРИЙ.  Ловись рибко... ловись, наша Суламіт голодна.

(Пауза)

МОЛОДИЙ.  Слухай, старший товаришу, а чи не буде це виглядати яничарством, якщо я проголошу своєю дамою серця не християнку?

СТАРИЙ.  (вдавано жахається) Та ти що, брате, хай Господь тебе боронить, це ж - гріх неспасенний, смертний гріх, це ж... та ЧК тебе зітре у пиль лагєрну, а наші отці-патрійоти оголосять тебе манкуртом! Бійся Бога, хлопче, кинь її, не бери на себе ці тяжкі гріхи. (Пауза) Хай вже я. Я - старий, многогрішний, гріхом більше, гріхом менше. Все одно геєна огненна не мине.

МОЛОДИЙ.  Лоно твоє - сад гранатових яблук з плодом досконалим, а солов'ї співають і плачуть, в груди б'ють піснями, розумієш, в груди. Її зубки, немов та отара овець пообстрижених, що з купелю вийшла, її губки - кармазинова нитка, перса її, мов ті двоє близнят молодих у газелі, що випасаються між лілеями, розумієш, знов молодість не буде, мед і молоко під її язичком...

СУЛАМІТ. (встає)  Я їсти хочу, братчики-госпітальєрчики...

(Музика. Може бути щось з Pink Floyd, або ще краще "Драбина в небо" Led Zeppelin. Трійка ходить по сцені, як хто собі хоче, але Суламіт мусить трохи поїсти і довго чепуритись, Молодий грати на лютні і побожно дивитись на неї, Старий сидить, охопивши голову руками нарешті зважується, виходить на авансцену.)

СТАРИЙ.  (до зали)  Люди добрі, мушу вам читати з  Еклезіяста. Не хочу, а мушу, бо каже Еклезіяст: І знайшов я річ гіршу від смерти - то жінку, бо пастка вона, її ж серце - тенета, а руки її - то кайдани!..

Хто добрий у Бога - врятований буде від неї, а  грішного схопить вона! Дивіться, люди добрі, на мене, це і є тяжкий грішник Тяжкий веселий грішник!

МОЛОДИЙ. (до зали)  Люди добрі, не слухайте, то є тяжка єресь, схизма і дисиденство, бо Еклезіяст казав і таке: Заживай життя з жінкою, яку ти кохаєш (До Старого) Щоправда, може, брате, це для тебе вже не актуально?

СТАРИЙ.  (спалахує) Хлопче, та я... Та я ще... Та я...

СУЛАМІТ.  Братчики-госпітальєрчики! Мене ножки болять. Хто мене понесе?

(Обидва рицарі підбігають до Суламіт, вклякають кожен на одне коліно, схиляють голови.)

СТАРИЙ.  МОЛОДИЙ. (синхронним дуетом. показуючи на свої плечі) Сідай, Суламітко.

СУЛАМІТ. (водить пальцем як у дитячій лічильці) Раз, два, три, чотири, п'ять, вийшов зайчик погулять...

                                                                            З А В І С А .

                                                                             ДІЯ  ТРЕТЯ.

Герої пройшли трохи по березі цієї великої европейської середньовічної ріки. Суламіт сидить на плечах Молодого, спустивши босі ноги йому на груди. Старий несе зброю, панцири і лицарські пожитки. Дівчина-єврейка Суламіт, як вона себе назвала, - у червоному лицарському плащі з білим восьмикутним хрестом. її волосся мідного кольору заплетене в косу, зелені очі мружаться від задоволення.

СУЛАМІТ. (продовжує)... Або ще - ідуть по безводній пустелі Абрам і Мойше...

СТАРИЙ. (обриває її) Досить, Суламіточко, цих єврейських анекдотів, я не можу і панцири нести і так сміятись, розкажи краще...

ГОЛОС ЗІ СКЕЛІ. ( це звідкись згори.) Гей, ви, лохІ позорниє, говорят ви здесь рижих пуговіц настріглі, дєліться нада, чувакі!

СТАРИЙ (Молодому) Це справжні блатні мародери.

МОЛОДИЙ. (Дівчині) Злізай, дамочко мого серця, зараз в твою честь я нагодую риб м'ясом справжніх мародерів...

ДІВЧИНА. (підхоплює фразу) ... а не таких дилетантів, які замість золотих гудзиків виловлюють...

СТАРИЙ. (підхоплює фразу)...біду на свою сиву голову. (До Молодого) Почекай, брате, шляхетним лицарям не гоже битись з волоцюгами, хай навіть і крутими.

ГОЛОС ЗІ СКЕЛІ.  Нє понял, да? Нєсі сюда бістро ріжуху, да у вас і тьолка рижая, давай всьо, корочє, а то счас ми спустімся.

СТАРИЙ.  А ви хто, шляхетні добродії, чи не євреї? Якщо євреї, то йдіть сюди, будемо вас топити.

ГОЛОС ЗІ СКЕЛІ.  Да он, старий козьол, іщо іздєвается. Ща я єму устрою.

МОЛОДИЙ.  Не минути бійки.

СТАРИЙ.  (до Молодого) Почекай, брате, не будеш же ти сквернити свій династичний меч рекетирською кров'ю. (До мародерів) Гей ви, панство, чи ви знаєте, що вже два дні у верхніх містах топлять євреїв?

ГОЛОС ЗІ СКЕЛІ.  Знаєм, знаєм, потому і здесь, да ти мозгі нє компостіруй, давай золото і тьолку тоже. Да ви самі євреї! Ща ми вас!

СТАРИЙ.  Слухайте, благородні мародери, ми не євреї, я лікар, професор Шікельгрубер із Відня, а це мій асистент і моя лаборантка. За наказом місцевого герцога Освальда ми слідкуємо, аби до чистої води цієї ріки не потрапили чумні та прокажені.

ГОЛОС ЗІ СКЕЛІ.  І што? Єсть такіє?

СТАРИЙ.  До фіга! Ми вже вихлюпнули на берег відро прокази, а чума так і струменить у повітрі. О, я бачу як вона підіймається туди, до вас, нагору. Бачите пожовклу траву, вона вже отруєна, не дозволяйте коням пасти її. І не дихайте. Не дихайте! А якщо не боїтеся чуми, то спускайтесь до нас, тут у кущах є десять трупів прокажених, їх треба закопати, спускайтесь, допоможете нам. Гей, куди ви, браття-мародери, а як же ваше право першої ночі на полі після битви?

ГОЛОС( що віддаляється)  Ідітє ви самі... (Чути затихаючий тупіт копит.)

МОЛОДИЙ.  Думав, що вже не минути бійки. Навіть втішився коли побачив, що їх п'ятеро.

СТАРИЙ.  Навіщо? Деколи здоровіше бути боягузом. Це відомо всім воєначальникам - від маршала Цезаря до маршала Паулюса.

МОЛОДИЙ.  Що ти мелеш? Полководець завжди найхоробріший воїн.

СТАРИЙ.  Ая! Те, що ти називаєш боягузтвом, можна назвати доцільністю. Зверни увагу, хоробрі воїни - це ті, які сміливо загинули. Чи не кожна нація має жменьку своїх героїв, які самовіддано дали себе  зарізати.

МОЛОДИЙ.  Чув я від свого життєлюбивого вчителя: триста спартанців, триста картвелів у Грузії, триста спудеїв під Крутами в Київській Русі. чув, чув.

СУЛАМІТ.  Захисники Моссади в античному Ізраїлі.

СТАРИЙ.  Отож. А чи багато було царів, королів, фельдмаршалів, які загинули в бою?

МОЛОДИЙ.  Не багато. Знаю, один начдів втопився.

СУЛАМІТ.  Слухайте анекдот: Пєтька стоїть на березі ріки і кричить: Васілій Іванович, брось чємодан, нє випливішь.

СТАРИЙ.  А решта всі живі же ж.

МОЛОДИЙ.  Ти натякаєш, що всі живі боягузи? А - Аттила, Александр, король Болдуїн Другий? А - генерал Хлодвіг, маршал Ганнібал, гетьман Сагайдачний, зрештою?

СТАРИЙ.  О, який запал! Своєю нерозсудливістю ти нагадуєш мені Освальда з Боссенцо.

МОЛОДИЙ.  Освальд - жалюгідний тхір!

СТАРИЙ.  По-перше, не забувай, що ми вже на території його князівства, а по-друге, звідки ти знаєш, хто такий Освальд?

МОЛОДИЙ.  Знаю. Чув, як підло він повівся зі шляхетним Лавріном Галісійським. Про це всі знають. Ганьба на всю Европу!

СТАРИЙ.  Якщо тобі цікаво, то я можу розповісти, як все було насправді. Це було сімнадцять років тому.

МОЛОДИЙ.  О!... якраз тоді я...

СУЛАМІТ.  Нікого, хлопче, не цікавить твій вік, розповідай, старий, мені теж цікаво.

СТАРИЙ.  Освальд і Лаврін Галісійський виконували свій інтернаціональний обов'язок в Палестині...

ДІВЧИНА.  О, моя люба Вітчизно...

МОЛОДИЙ.  Нікого, дівчино, не цікавить...

СТАРИЙ.  Годі вам. Воюючи за Гріб Господень, Освальд і Лаврін стали побратимами, і не лише тому, що обидва належали до одного Ордену гаспітальєрів Святого Іоанна, а ще й завдяки одній пригоді. Якось король Болдуїн доручив цим двом лицарям, яких він обрав за звитягу в боях з сарацинами, перепровадити секретний пергамент з Єрусалима до морського узбережжя, де його мали забрати посланці Папи Римського Гонорія Другого, що чекали на кораблі. Лицарі та два їх зброєносці вирушили з Єрусалиму вранці з розрахунком пополудні бути на узбережжі. Пергамент з печаткою шляхетний Освальд засунув собі у пазуху.

МОЛОДИЙ.  Далі можеш не розказувати: на них напали сарацини, зброєносців вбили, лицарі в нерівній боротьбі перемогли, один з них врятував другого пораненого, потім фальшиво, як в рицарських романах, побратались!

СТАРИЙ.  Все було трохи інакше. Дійсно, їх вислідив спецназ сарацинського султана Саладдіна, влаштував, як воно водиться у магометян, засідку. Їх командиром був відомий у Палестині Салех Невмирущий, який залишився живим після того, як Гуго де Пайонс настромив його на спис і підняв над головою, а потім, вважаючи, що Салех вже мертвий, закопав його, як щирий тамплієр, у пісок, аби дикі пси не збиткувались  над достойним супротивником. Салех вижив, і  після  того став справжньою карою Божою для хрестоносців. Той Салех зі своїми горлорізами влаштував хитру засідку в невеликій ущелині, коли лицарі і зброєносці зайшли в неї, сарацини з луків вразили зброєносців. Лавріновому Гюнтеру влучили в око, а Лоріку Освальдовому вгатили стрілу в живіт, влучивши у вузьку щілину між кірасою і поясом.

Обидва зброєносці впали, обидва корчились і страшно кричали. В ту мить на скелю вийшов польовий командир Салех і спокійно сказав: "Здавайтесь, благородні лицарі, і ми врятуємо вашим джурам життя!" Рицарі відповіли, що хочуть трохи подумати, подивились один на одного, одночасно вийняли кинджали, добили гарненько своїх зброєносців, стрибнули на коней і, прихопивши коней своїх нещасних товаришів, кинулись тікати. Якимось дивом вони втекли, але, звичайно, заблукали в  пустелі... Блукали вони до вечора, і вже готові були зарізати одного коня, аби напитись крови, але тут натрапили на єврейських купців. Лицарі випитали у євреїв як добратися до моря, напились у них води, наїлись, повідрубували усім купцям голови, забрали гроші та верблюдів з крамом і ще встигли, як не дивно, добратись до узбережжя та передати на папський корабель королівську епістолу.

МОЛОДИЙ.  Це підлий наклеп на шляхетне християнське лицарство! Твоїми вустами говорить агент впливу атеїстичної пропаганди. Так може говорити лише врєдітель.

СТАРИЙ.  Ні, молодший брате, це гірка істина.

МОЛОДИЙ.  Чим поклянешся? Але лише не клянись святим Хрестом, бо я вже починаю сумніватись у твоїй ідеологічній цноті, і на зуб не зарікайся, бо твої зеківські приколи я вже розкусив...

СТАРИЙ.  (сміється) Щоб я ніколи Суламіт не поцілував, якщо брешу.

МОЛОДИЙ.  (сіпається) Тобі зась до неї!

СУЛАМІТ.  Чула я що десь у Карпатських горах живе великий бурий ведмідь...

(Обидва рицарі засоромлено замовкають. Пауза.)

МОЛОДИЙ.  І що ж далі було з цими двома лицарями?

СТАРИЙ.  А сталось те, що мало статись: посвячені спільною ганьбою, вони один одному обітницю мовчання дали і  намагались більше не зустрічатись. Порушили обітницю по-п'янці обидва.

МОЛОДИЙ.  А як же той ганебний поєдинок, який увійшов у Лицарські підручники як еталон  підступної зради?

СТАРИЙ.  Доля звела їх знову у цьому герцогстві Боссенцо, в яке ми щойно ввійшли. Старий, уже покійний, герцог Рудігер надумав помирати, а  спадкоємця собі не пристарав. Отож він оголосив на всю Імперію збір усіх своїх династичних родичів, які могли б претендувати на корону герцога Боссенцо. З'їхались зо три десятки партій різного лицарства.

МОЛОДИЙ.  Читав, читав, гони далі поліву: старий монарх влаштував турнір призом  в якому були корона і принцеса-красуня.

СТАРИЙ.  Ні, дочок-красунь  в герцога Рудігера не було, турнір був. Щоправда, не за корону, а просто так, для розваги.

МОЛОДИЙ.  І  що, Освальд просто так, задля розваги вдарив Лавріна буздуганом в спину, коли той піднімався з землі?

СТАРИЙ.  Чому просто так, за владу, за гроші, за славу, хай і скандальну.

МОЛОДИЙ.  То поєдинок був не за корону Боссенцо?

СТАРИЙ.  Старий Рудігер наймив вчених знавців династичних прав, і ці юристи дослідили, що найбільше прав на корону мали саме Освальд І Лаврін, до того ж, права у них рівні - обидва приходили старому Рудігеру небожами у третьому хресті. Герцог дав їм ніч, аби самі порозумілись між собою, а на ранок мав оголосити спадкоємця трону. Вночі Освальд ввійшов до Лавріна, за ним двоє слуг несли оббитий міддю куфер.

МОЛОДИЙ.  (жадібно) З грішми?

СТАРИЙ.  В ньому були венеціанські золоті цехіни.

МОЛОДИЙ.  Багато?

СТАРИЙ.  Дурному Лаврінови з Галісії так і не вдалось їх перерахувати, але Освальд казав, що там десять тисяч. Це він давав Лаврінови відступного. Запили це діло бочівочкою мадери.

На ранок, поки Лаврін страждаючи похміллям, пив легке зелене вино, Освальд щось пошепотівшись зі старим Рудігером, викликав Лавріна на лицарський турнір. Лаврін хотів послати його за  звичним маршрутом, але в замку було багато лицарів, і вони могли подумати, що Лаврін боїться. Він прийняв виклик. Битись він не хотів, йому баглось лише одного - похмелитись, зібратись і разом з куфером і свитою перевалити на той бік Карпат, у рідну Галісію. На турнірі Лаврін, вирішивши, що уся ця метушня про людське око, відразу грамотно, аби не покалічитись, випав з сідла, давши можливість Освальдови виграти, хоч легенда гласить, що все було навпаки, але було так, як кажу вам я… Коли він поволі почав підійматись, ставши навкарачки, Освальд зі страшною силою луснув його по плечах буздуганом. Перш ніж втратити свідомість, він почув, як старий Рудігер оголосив спадкоємцем свого трону -звитяжного Освальда яко переможця у двобої за владу. Освальд здурив усіх і старого герцога, сказавши, що вони з Лавріном домовились долю корони з'ясувати у поєдинку, і наївного Лавріна, бо грошей йому не віддав, а відвіз його слабого в монастир до отців-францисканців. Лаврін довго не хотів вмирати, а потім...

МОЛОДИЙ.  Вмер?

СУЛАМІТ.  Мені здається, що ні.

СТАРИЙ.  Він ще не зовсім здоровий вирушив з братами-госпітальєрами до Палестини.

МОЛОДИЙ.  Отож Освальд сидить на троні незаконно?

СТАРИЙ.  Ну, не зовсім законно. Але злодій він у законі.

(Пауза)

МОЛОДИЙ.  Лаврін сам винен, хоча Освальд заслуговує найгіршої кари. А Лаврін винен, що відмовився від влади, адже ставши герцогом, він мав би більше золотих дукатів, ніж було у тому куферові, і все решта... (Молодий поглянув на Суламіт), все решта теж мав би.

СУЛАМІТ.  Не все.

СТАРИЙ.  Свободу він би втратив.

МОЛОДИЙ.  Що ти кажеш, старий брате, хто може обмежити владу монарха?

СТАРИЙ.  Влада сама по собі - тяжка неволя, а крім того є парламент, який поки не підкупиш, буде вдавати з себе другу владу, є суд, який теж треба підкупити, бо буде претендувати на третю владу, є ще жадібні і чванькуваті літописці, яких мало підкупити грішми, їм треба ще дати частку гонору і за трапезою (вони дуже люблять на шару їсти-пити) визнати, що вони - четверта влада. З цими, правда, найлегше: за гроші, за келих портвейну, запеченого фазана, за сувій пергаменту і каламар антраменту вони тебе возвеличать у своїх літописах, як Карла Великого.

МОЛОДИЙ.  Я чув, що один король десь по той бік Карпат, вступаючи на трон, щось говорив про п'яту владу. А це хто?

СУЛАМІТ.  Я недавно познайомилась з двома носіями цієї влади - мертвих грабували.

МОЛОДИЙ.  Та ми що? Та ми нічого.

СТАРИЙ.  Так, синку, п'ята влада - це розбійники. Мудрий король віддає їм кілька пожвавлених перехресть, вони грабують купців-бізнесменів, діляться з володарем, і всі задоволені. Немудрий правитель постійно воює з розбійниками і, як правило, терпить поразку. Мафія ж бо - безсмертна!

МОЛОДИЙ.  Був би я монархом, я би їм усім показав. По-перше, я би розігнав так звану другу владу.

СУЛАМІТ.  Їх не так легко розігнати: кожен синедріон сильний круговою порукою.

МОЛОДИЙ.  Я би їх обстріляв з катапульт. На третю владу я би нацькував ЧК, вони би зібрали компромат на суддів і ті би давали кожному злочинцеві стільки скільки я скажу. А катові я би постійно платив понаднормові.

Четверту владу я би залив вином і антраментом, вони увічнили б мої подвиги на Малій, тобто Святій, землі. На стіні мого замку кожен день висів би на шибениці літописець.

СТАРИЙ.  Мудро, синку. Але в усій Европі не набереться стільки літописців.

МОЛОДИЙ.  Дійсно. А що з ними робити?

СУЛАМІТ.  Треба набрати їх десь тридцять-сорок і вішати кожен день, але під пахви, описувати потім будуть тебе, монарха, як Соломон мою тезку Суламіт.

СТАРИЙ.  Можна і не вішати. Треба просто час від часу приближати до себе одних і відсувати в опалу інших, потім навпаки - міняти фаворитів. За якийсь час вони так змагатимуться у воздаванні похвальби монархови, що культ особи Джозефа Гіперборейського померкне перед твоїм іменем.

(Пауза)

СТАРИЙ.  Тому, молодший брате, остерігайся влади як гріха.

МОЛОДИЙ. Ти, старий, далі свою антихристиянщину гонеш, сказано ж бо всяка влада від Бога.

СТАРИЙ.  Ні, брате, всяка влада від Сатани.

СУЛАМІТ.  А сатана, це і є влада. Але та влада, яка відвернулась від Бога.

СТАРИЙ. (захоплено дивиться на неї)  Ще на одного старого антисеміта стало в світі менше.

МОЛОДИЙ.  А я якби став правителем заборонив би топити у своїх містах євреїв.

СТАРИЙ.  Карл Великий вже забороняв колись.

СУЛАМІТ.  Чи не здається вам, панове-сіоністи, що до нас наближаються якісь вершники?

(Під'їжджає група озброєних осіб)

ПЕРШИЙ ВЕРШНИК.  Гей ви, волоцюги, вас попереджає прикордонна сторожа вільної і незалежної, самостійної і суверенної, легітимної і династичної, свобідної і... (до свого товариша) Якої ще там? Забув.

ДРУГИЙ ВЕРШНИК.  Соборної.

ПЕРШИЙ ВЕРШНИК.  ...і соборної держави Боссенцо, що ви порушили кордон і підлягаєте ув'язненню і перепроводженню на світлі очі його величності короля Освальда Першого!

СТАРИЙ.  (до своїх товаришів) Якщо вже Боссенцо соборна держава, то я генерал ЧК. (до вершників) Гей, славне воїнство, передайте вашому сонцесяйному монархові його величності імператору всія Боссенцо Освальдові Великому, що в його державу вторглись два шляхетні лицарі, брати Ордену госпітальєрів святого Іоанна, які йдуть до узбережжя, аби об'єднатись з військом грузинського царя, що в черговий раз збирається визволити Святий Град - Єрусалим та Святий Грааль з рук нечестивих агарян! А ще передайте своїй імператорській величності Освальду Великоліпному, хай не меркне ім'я його у віках, а вдячні нащадки хай возведуть його богорівну подобу у  мармур, граніт, бронзу, срібло, злато та інші шляхетні матеріали, що два мандрівні лицарі не відмовлять йому якщо він запросить їх бути його гостями, бо вони голодні і стомлені, крім того з ними принцеса Єрихонська і Віфсаїдська - її високість Суламіт (до дівчини) Ти перша, чи яка там, принцесо?

СУЛАМІТ.  Перша - в усьому!

СТАРИЙ.  (продовжує)... Суламіт Перша, теж Сонцесяйна!

(Пауза. Верхівці стиха розмовляють. Згодом один з них злізає з коня, віддає його товаришам, які від'їжджають, сам підходить до наших лицарів. Він у панцирі із опущеним забралом, з владними манерами.)

ВЛАДНИЙ. (до Старого)  А ти, старий брате, все такий же гострий на язик, як сімнадцять років тому. Життя так і не навчило тебе, що язик твій - твій же воріженько. Сиплеш дотепами, як одеський іудей.

Так, не чекав вже я тебе побачити у цьому житті, думав, що вже на тамтому світі через пекельних кочегарів передам вітання тобі у прохолодний Рай, бо ж ти у нас праведник, а я - грішник остатній.

СТАРИЙ.  Я теж добрий грішник, брате, і одним з гріхів є моє життєлюбство. Люблю, грішний, життя - вино, смажене м'ясо, до речі, ти дав розпорядження щодо трапези?

ВЛАДНИЙ.  Вже ріжуть теля, гусей, індиків і зі вчорашнього полювання є фазани.

СТАРИЙ.  Фазани - це добре. Вино яке? Якщо мадера, я втоплю тебе у ній.

ВЛАЛДНИЙ.  Боронь Боже, яка мадера, - лафіт, барзак, божолє, а також бордо, бургундське і йоганесбергер-кохеберг, для принцеси знайдеться шампань.

СТАРИЙ.  Тоді я продовжу: до числа моїх гріхів треба додати жонолюбство і срібролюбство, радше - дівчатолюбство і златолюбство.

ВЛАДНИЙ.  Ти натякаєш, що хотів би забрати кований куфер із десятьма тисячами золотих венеціанських цехінів? Так його нема. Радше куфер є, а цехіни я пропив.

МОЛОДИЙ. (не стримавшись) Всі?

СТАРИЙ.  Всі, брате, всі, у Освальда - козацька натура, але вина, як він уже казав, ще вистачить.

ВЛАДНИЙ.  Вино є, грошей нема...

МОЛОДИЙ.  То це і є Освальд?

СТАРИЙ.  Так, синку, це і є його імператорська величність Освальд Превосходний.

ОСВАЛЬД.  Досить тобі, Лавріне, давай ділом займемось.

МОЛОДИЙ.  А-а! То ти, старий брате, легендарний Лаврін Галісійський - знаменитий офіцер інтернаціоналіст, гроза агарян і магрібів, слава Европи і мудрість Христової віри! Яка честь мені недосвідченому!

СУЛАМІТ.  Як мертві мухи псують та зашумовують оливу мироварника, так трохи глупоти псує мудрість та славу.

ОСВАЛЬД.  Ви, молоді люди, не хотіли би трохи  погуляти вздовж ріки, помилуватись її зеленими водами...

СУЛАМІТ.  Вже намилувалась. Доста! Але як треба, то ми підемо.

ЛАВРІН.  Не треба! Освальде, не варто грати в лицарські ігри, битись я з тобою не буду. Хай молоді чують нашу розмову.

ОСВАЛЬД.  А я й не збираюсь схрещувати з тобою меч. Я винен перед тобою! І ось тобі мій меч, ось моя шия (вклякає на одне коліно) чини розправу. Дурна моя голова, спокусилась сімнадцять років тому на керівну посаду, тож хай тепер летить з пліч. Остогидло мені це царювання, Лавріне, визволь мене. Ти маєш право на трон Боссенцо, придворні адвокати це швидко доведуть европейській громадськості, тож заріж мене і бери царство. Я вже нацарювався. До того ж старий Рудігер мене жорстоко здурив, пам'ятаєш, він щось говорив про принцесу, про винні погреби, про доступ до державної казни. Все -  стопроцентна лажа. Принцесою він називав свою перерослу дочку - стару дівку, високу і вусату, як хан сатанистів Будьонний, вона побила мене в першу ж шлюбну ніч.

ЛАВРІН.  Тож у тебе, очевидно, мають бути спадкоємці трону, який ти пропонуєш мені.

ОСВАЛЬД.  Чи, може, ти думаєш, що я з нею любився? Нас з нею об'єднувала палка взаємна ненависть, я її ненавидів за те, що вона труїла моїх коханок, а вона мене за те, що завадив їй самій сісти на трон і безкарно тринькати державні гроші на соколині полювання та виписування собі з Греції  подружок для лесбійського кохання. Ледве вона померла з допомогою чудодійного елексиру, який за тисячу дукатів підсунув їй один сірий монах десь з Кавказу на ім'я Лаврентій. Щоправда, потім тамтого монаха я теж напоїв тим елексиром, але справа не в тім. Щодо казни, то старий Рудігер теж здурив, вона була порожньою, як моя голова, коли я зважився вдарити тебе буздуганом в спину. Податків ніхто не платить, тіньова економіка процвітає, бюджетники страйкують, сусіди висувають територіальні претензії, - біда, словом. З винним погребом взагалі вийшов скандал: старий алкоголік до усього був ще дуже скупим і пив найдешевшу бормотуху, яку роблять  кримські непитущі татари з яблук.

ЛАВРІН.  Вино з яблук? У тебе, брате, очевидно, щось з головою.

ОСВАЛЬД.  Правда, брате. Це таке чортове пійло, п'єш півбочівочки - і три дні ходиш, як Асмодей по пеклі, я звелів усі запаси цього чорнила вилити в ріку і закупив доброго вина.

ЛАВРІН.  За мої венеційські цехіни?

ОСВАЛЬД.  Каюсь, брате, ріж мене, як барана. Винен! Замахала, чесно кажучи, мене не так провина перед тобою, як ця шмарована робота. Хріново працювати королем. Не напитись по-людськи, не погуляти з дівками, етикет, бляха цинкована, дипломатичний протокол, про податки і економіку я вже казав, піддані всі невдоволені: аристократи хотять ще більше привілеїв, духівництво - пхає свого носа навіть у мою імператорську, тьху, повівся на твої приколи, обнюхують, корочє, попи мою спальню, коли, мовляв, престолонаслідника сотвориш, а я що? З ким принця породити, з повіями валютними?

Не можу я більше. Та й хочеш вір, хочеш - ні, сумління мучить за тебе, Лавріне, особливо вранці на похмілля.

ЛАВРІН.  Так тебе ж, братчику, не прикували до трона ланцями, як колись мене магрібські пірати до галери, кинув би усе і пішов би в Палестину виконувати інтернаціональний обов'язок, як кажуть ці юні ідейні активісти, а не хочеш кровицю лити за ідею, можна і за гроші, - добрий солдат завжди знайде собі роботу.

ОСВАЛЬД.  Не можу, за державу обідно! Нема на кого Боссенцо лишити, розкрадають коритники, історія мені не простить. Ну то що, Лавріне, карай мене, ріж, чи… тойво… може спершу пообідаємо?

ЛАВРІН.  Ні, не будемо ми обідати. Сімнадцять років я йшов до тебе, а ти хочеш так легко відбутись - напитись, ніж в горло і гайда на той світ. Ні фіга. Мушу тебе мучити!

(Лаврін сідає на пеньок. Пауза)

ОСВАЛЬД.  Ти завжди був ідейним, брате. Але муч, так мені, щоб знав як пропити скриню золотих цехінів. Але передусім розкажи, як ти жив усі ці роки.

ЛАВРІН.  Хіба це життя? Я згадував тебе, скотину, твою ситу дупу на трону коли вмирав з голоду в полоні у чорних карликів у Африці, з якими воював негус Абіссінський, що наймив мене і ще сотню білих ландскнехтів для свого спецназу, я поминав тебе незлим тихим словом, коли стирав руки до кривавих мозолів на галерах корсарів магрібу, які годували нас сирою рибою, я не забував тебе у тюрмі султана Саладдіна, тюрмою в них називався старий висохлий колодязь, де крім мене жили ще скорпіони і павуки, між якими я у години післяобіднього дозвілля влаштовував лицарські турніри, а на обід мені спускали на мотузці кухоль води і жменю проса, а на Їх сарацинське свято байрам - шматок смаженої змії, згадував тебе я, братчику... Я брав Константинополь і коли ми різали греків-християн, гвалтували вродливих дівчат, пили  церковне вино і пекли на вогнищах з їх ікон вгодованих ягнят, теж згадував про тебе, Освальде, але тоді я вже не заздрив твоєму вгодованому задові, що його підпирає трон цієї карликової карикатурної державки, та вона й існує лише тому, що жоден з сусідів не має куфера з цехінами, аби найняти батальйон кондотьєрів і захопити владу в Боссенцо.

ОСВАЛЬД.  Не правда, народ буде боронити свій суверенітет!

ЛАВРІН.  Можливо. Але жоден з твоїх підданих не кинеться голими грудьми на списи з криком "За Родіну! За Освальда!"

Але менше з тим, брате, я тебе ще довго не буду різати, звели подати сюди своїх фазанів печених і вино куплене за мій гонорар, який ти мені не виплатив, а натомість огрів булавою по плечах.

ОСВАЛЬД.  Прости, брате.

ЛАВРІН.  Бог простить, а я теж прощу, як попередньо відправлю тебе в шеол-ад до твого рідного брата - Вельзевула. Давай трапезу!

ОСВАЛЬД.  То, гречно прошу, до замку.

ЛАВРІН.   А вот від пальця вушки! В твоєму середньовічному замку ти мене швиденько відправиш вниз по генеалогічному дереву. Хай сюди несуть!

(Освальд іде. )

ЗАВІСА.

(Нова картина: стіл з наїдками та напоями, за столом - п'яні Лаврін та Освальд обіймають один одного і співають "Гей там на горі, там женці жнуть." Молодий щось палко доводить Суламіт, яка задумливо їсть банан.

МОЛОДИЙ.... а тебе оголошу імператоркою!

(Всі замовкають. Пауза)

ЛАВРІН.  (обіймає Освальда, співає)  Що проміняв жінку за тютюн і люльку, необачний... Гей долиною, гей...

ОСВАЛЬД. (п'яно плаче)  Заздрю тобі, брате, заздрю, я ж теж міг би Константинополь брати, гречанок стиглих як... як... те, як його? Ну той овоч.

ЛАВРІН.  Персик?

ОСВАЛЬД.  Який песик! Нє-е, інший,  такий, екзотік.

МОЛОДИЙ. (дивлячись на Суламіт) Банан?

ОСВАЛЬД. (відмахується) Е, тобі лише одне в голові. Нє.

СУЛАМІТ. (торкаючи пальчиком великий рубін на герцогській короні Освальда) Вишня?

ОСВАЛЬД.  Яка вишня у Візантії, це тобі що - Україна? О, згадав, - ківі. Дівчат, як стиглих ківі.

ЛАВРІН.  Де ти бачив щоб у Константинополі  дівчата були такого кольору?

ОСВАЛЬД.  В Греції єсть всьо! (Плаче) Я теж міг би змій смажених їсти, піратам мароканським галери рухати, по Африці мандрувати...

ЛАВРІН.  Але в тих чорних карликів дуже смішні звичаї, кайданів вони не знали, тож аби ми не втікали з їх солом'яних концтаборів, споювали нас якимось зіллям, від якого ми ставали веселі і нічого не хотіли робити лише співати і дивитись кольорові сни.

ДІВЧИНА. (їсть черговий банан) Було не пити, наркомани нещасні.

ЛАВРІН.  Хто не пив, того вони оголошували богом, робили йому пам'ятник з соломи, а самого  ритуально з'їдали. Тому я пив їх самогон, мусів пити!

ОСВАЛЬД.  Я теж міг пити самогон чорних карликів, продав душу, продав молохові влади. Ще й брата зрадив, ріж мене, Лавріне!

ЛАВРІН.  Встигнеться. Давай ще вина до цього індика.

(Слуги носять страви і напої. За столом їдять, п'ють, водночас Молодий не припиняє щось доводити Суламіт. Вона задумливо їсть банан.)

ОСВАЛЬД.  Я теж хочу в Африку, самогону від карликів хочу! Зрікаюся влади, ось (знімає корону) Хто хоче? Лавріне, бери царство! Не хочеш, зараз покличу свого першого міністра - скіфа Козолупенка, той владу любить, хай бере.

СУЛАМІТ.  А він має династичні права на корону?

ОСВАЛЬД.  Які права? Кажу - скіф з берегів Бористену. Лавріне, лиш тобі залишається царювати.

ЛАВРІН.  Дай мені спокій, брате, Орден послав мене тебе зарізати і йти в Палестину.

МОЛОДИЙ.  Наш Орден? Мальтійський?

ЛАВРІН. (п'є)  Наш з Освальдом орден - ЧК називається.

МОЛОДИЙ.  То ти - чекіст? (схоплюється)

ЛАВРІН. (садовить його на місце) Пий. (Молодий п'є) І я чекіст, і ти - чекіст і кожен з нас має чекіста. І весь світ - ЧК. Але Освальд найбільший чекіст, і я його зараз буду різати.

СУЛАМІТ. (до Молодого) Вони п'яні, якраз зручний момент, бери корону.

МОЛОДИЙ.  Та я... я не можу...

СУЛАМІТ.  Але ж хочеш.

МОЛОДИЙ.  Дуже хочу!

СУЛАМІТ.  Тоді згадай свою генеалогію і більше не пий. Я все влаштую. (до Освальда) Твоя величносте, то ти справді стомився від влади?

ОСВАЛЬД.  Стомився, біблейська дівчино, стомився, як твій народ від поневірянь по світі...

ДІВЧИНА.  І ти, Лавріне, відрікаєшся від корони Боссенцо?

ЛАВРІН.  (п'яно) Для тебе душу погублю. Для тебе кохана відрікаюсь і від влади в від...

ДІВЧИНА. (обриває його) Далі не треба. Отже, відрікаєтесь обидва?

ЛАВРІН І ОСВАЛЬД (дуетом) На фіга вона нам потрібна!

СУЛАМІТ.  А на кого державу покидаєте?

ОСВАЛЬД.  На тебе, ти ж принцеса Галілейська чи цариця Савська, бери, царюй.

ЛАВРІН.  Вона в гробу бачила твою державу, вона хоче в Палестину. Правда, Суламітко?

СУЛАМІТ.  (серйозно як на п'яне застілля) Що я хочу, я ще сама не знаю, давайте вирішимо питання влади.

ЛАВРІН І ОСВАЛЬД.  Давайте! Але спершу випиймо.

(П'ють. Суламіт кліпає Молодому, той не п'є.)

СУЛАМІТ.  Є такий претендент! Ось він!  (Показує на Молодого, який червоніє і надувається, мов Іпполіт Матвійович свого часу)

ЛАВРІН.  Дійсно. Чим не король Боссенцо?

ОСВАЛЬД. (обіймає Молодого) Спасителю мій, рятівнику милий.

(Одягає на нього корону)

СУЛАМІТ.  Почекай, Освальде, треба, щоб усе було згідно закону. Чи має він династичне право на цю корону. Який твій повний титул, молодий шляхетний лицарю?

МОЛОДИЙ.  (спочатку ніяково, під кінець бундючно) Якщо згадати всіх своїх предків, то я маю право носити ім'я графа Нессенського і Вормського, віконта де Грані, барона Лоокхім, курфюрста Хаген, а також маркграфа Панонійського, крім того по лінії матері я - герцог Косендо.

ОСВАЛЬД.  А це вже майже внучатий небіж у  четвертому хресті покійного Рудігера. Маєш право, бери корону!

ЛАВРІН.  Бери, хлопче, ти був солдатом, тепер станеш генералом.

(Молодий тягнеться до корони, але  раптом опускає руки.)

МОЛОДИЙ.  Га! Даєте корону, а потім змусите одружитись на старій дівці з пикою рябою, як у Джозефа Гіперборейського. Ні фіга!

ОСВАЛЬД.  Та нє. Женись на кому хочеш. Ти - король!

МОЛОДИЙ. (дивиться на Суламіт) Хай і Лаврін скаже.

ЛАВРІН.  Та хрін з вами. Якось переживу. Ти - король!

(Молодий тягнеться до корони, його зупиняє Суламіт)

СУЛАМІТ.  Почекай. хлопче. Треба аби все було чинно. Освальде, виклич своїх міністрів, нотаріусів, адвокатів і писарчуків з пергаментами. Писати будемо!

ЛАВРІН.  О, мудрість Соломонова. За це треба випити.

(Освальд кличе слугу, дає йому вказівки, одночасно наливає собі та Лаврінови. П'ють.)

Затемнення.

Ранок. Тяжке похмілля. На столі сплять Лаврін і Освальд. Молодого І Дівчини немає.

ОСВАЛЬД. (підводиться) Гей, хто-небудь. Вина.

(Ніхто не приходить. Освальд досліджує пляшки на столі, всі порожні.)

ЛАВРІН. (прочухується) Гей, хлопче! (помічає Освальда) А, це ти, узурпаторе, а де Молодий?

ОСВАЛЬД.  Гей, слуги, вина. (Ніхто не йде) Позвільняю, четвертую, колесую.

ЛАВРІН.  Уб'ю-зарєжу.

ОСВАЛЬД.  Вот іменно. Гей, хто-небудь! Бігом!

(Приходить заспаний слуга. Йде повільно, навіть не думає бігти. Освальд не тямиться від такого лайдацтва.)

СЛУГА.  Прошу звільнити меблі.

ОСВАЛЬД.  Та я тебе, хлопче, рибам схарчую, що собі дозволяєш?

СЛУГА.  Правитель дав наказ зібрати меблі, що я й роблю

(Виносить стільці)

ОСВАЛЬД.  Чекай. (ловить слугу за вилоги кафтана) Який повелитель? Я - тут начальник!

СЛУГА.  Слухай, старий, не плутайся попід ногами, бо будеш битий.

ОСВАЛЬД.  Та ти нариваєшся! (хапається за ніж)

ЛАВРІН.  (зупиняє його. До слуги) Хто, хлопче, тепер твій начальник?

СЛУГА.  Найясніший герцог Боссенцо його ясновельможність.. Та ось він самі. (вклоняється)

(Входить Молодий. Він гарно вбраний, на голові герцогська корона. З ним свита офіцерів і чиновників.)

МОЛОДИЙ. (до Освальда і Лавріна)  Ви тут, чого, йдіть собі, йдіть. Я повеліваю... чи як там? Короче, щоб вашої ноги у царстві, то їсть, у державі, не було. Довкола нас вороги, ви це, як його, іноземці, неровен час, коротше... Гей, варта! (вибігає озброєний лобуряка) Сашо, вижени їх  на дощ з держави!

ОСВАЛЬД.  Е ні, я передумав, давай назад корону, печатку і скипетр. Я був п'яний. Я залишаюсь на державі. Старий, (до Лавріна) забирай свого рекетира і йдіть, куди йшли, бо я пам'ятаю, ти мені погрожував ножем, то ще дістанеш зараз кілька років тюрми, а твій бахур пройде по справі як співучасник. Але я прощаю вам. Е-е. варта! Відпустіть їх, я їм прощаю!

(Варта, яка ще нікого не пов'язала, не рухається з місця.)

ОСВАЛЬД. Ей, це я, герцог Освальд, вам кажу!

(Варта не реагує)

ЛАВРІН.  Який ти, брате, герцог, ось - монарх. (вказує на Молодого) Так, хлопче, ти вже король?

МОЛОДИЙ.  Самі ж мене... ( отямлюється) Та як ти говориш з начальником? Та я вас за цугундер!

ЛАВРІН.  Почекай, досить комедії. Ти -монарх, якщо вже так сталось, але невже ти забув?..

ОСВАЛЬД.  Який він монарх, я повертаюсь на трон.

ЛАВРІН.  (кличе одного з чиновників) Любомудре великовчений, ти відаєш канцелярією, і ти, голова секретаріяту, скажи нам, хто герцог Боссенцо?

ЧИНОВНИК. (вказує на Молодого) Найясніший герцог самодержець всія Боссенцо його величність...

ЛАВРІН.  (перебиває) І всі папери справні?

ЧИНОВНИК.  Все згідно закону. Ви і цей добродій (вказує на Освальда) вчора все підписали.

(Освальд зомліває, гучно падає)

ЛАВРІН. (до Молодого)  Старіє...

МОЛОДИЙ.  (обриває його) Ну я розумію, старий товаришу, ми разом ловили рибу, євреїв, дівчат, але я тепер все-таки король, тож звернись відповідно. (до слуг) Принесіть трон, хай сяду.

(Слуги приносять трон. Молодий сідає)

ЛАВРІН.  Хлопче, хочеш царювати, царюй, але ми йдемо... (Освальд підводиться) Так, Освальде, ми йдемо у Палестину, добрим старим воякам будь-який суверен буде радий.

ОСВАЛЬД.  Будемо пити самогон чорних карликів, їсти смажених змій?

ЛАВРІН.  Все буде, Освальде, якщо агаряни чи магріби швидше не з'їдять нас. Але не про те мова. (до Молодого) Ти хворий на владу. Залишайся. Видужаєш, шукай мене там, де війна, я завжди поділюсь з тобою часткою солдатського щастя.

(Лаврін і Освальд збираються йти. Вбігає Суламіт, вона у червоному з білим мальтійським хрестом плащі)

СУЛАМІТ.  Гей! Братчики-хрестоносчики, почекайте, я з вами! (Всі завмирають)  Я хочу в Палестину. Я хочу на історичну батьківщину! Я хочу мандрувати і їсти банани прямо з дерева, пити той брунатний напій арабських чабанів, хочу купатись в Йордані, а апельсини їсти три рази на день, а не лише на ваше гойське Різдво. Я - з вами!

МОЛОДИЙ.  Що це? Це зрада! Гей, Саша, в'яжи їх. Суламіт, ти ж обіцяла стати королевою, сісти зі мною поряд. Ось, сідай! (Посувається на край трону) Сідай, поки змайструють трон для королеви.

СУЛАМІТ.  Ні, милий мій. Я не королева, я - Русалка Йорданська. Ми йдемо, і не спробуй нас чіпати, якщо твої посіпаки торкнуться когось з нас, піддані дещо дізнаються про свого імператора.

МОЛОДИЙ.  (обм'якає) Не чіпайте їх, хай ідуть. Йдіть. Я - король. Здійснилась мрія ідіота. Я сам царюватиму! Сам!

(Всі розходяться. Молодий сидить на троні. Він поступово усвідомлює свою самотність, його обличчя, очі, губи спотворює жах. Пальці біліють, впиваючись в бильця трону. Він старіє й дерев'яніє, сивіє. Його з'їдає хвороба влади.)

(Музика - нєчєловєчєская.)

(ПАУЗА)

МОЛОДИЙ. (Із зусиллям) Гей, люди, зачекайте,  я - з вами!

(Він намагається встати, але приростає до трону. Вростає в трон. Встає разом з троном, робить кілька кроків, падає.)

                                                                              ЗАВІСА.

                                                                                   К  І  Н  Е  Ц  Ь