* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

АНГЕЛ-ХРАНИТЕЛЬ

18:38 16.08.2007


Валерій Герасимчук

АНГЕЛ-ХРАНИТЕЛЬ

Комедія

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

Ангел-хранитель.
Завідуючий ангельськими кадрами.
Чорт-спокусник.
Письменник Іван Безгрішний.
Юлій Мокроштан - редактор видавництва (псевдонім – Безстрашний).
Петро Денатурат - прозаїк середніх літ (псевдонім – Непитущий).
Ляля Круглодупка - молода, не дуже талановита, але фігуриста поетеса (псевдонім – Цнотлива).
Марі Хуанко - колишня емігрантка, тепер секретарка видавництва.
Душа письменника О.Геніального у вигляді папуги.
Букініст і заготовач макулатури.
Чорти в шароварах.
Дівки - спочатку в нічних сорочках, а тоді в сарафанах.
Дівчина у віночку.
Ангелятко.


ДІЯ ПЕРША

Сцена І.
Голубе небо. Біла хмара. Посеред неї стоїть стіл, за яким сидить чоловік у голубому халаті з шістьма білими крилами за плечима. Це - завідуючий ангельськими кадрами. Він щось пише. Перед ним, трохи нижче кришки столу, звисають біла, коричнева і чорна поштові скриньки під загальною вивіскою "Пошта для душ". Кожна із трьох скриньок підписана - "В рай", "В чистилище", "В пекло". З одного боку столу з неба до землі звисає довга мотузка, а з другого - мотузяна драбина. У зава раптом зіпсувалось гусяче перо. Він пробує ним щось нашкрябати, та нічого не виходить. Саме в цей час десь позаду, пролітаючи повз хмару, прокричали дикі гуси. Зав висунув руку за хмару і різко щось смикнув – голосно заґелґотіла гуска, а в руці зава опинилася гусяча пір’їна. Він задоволено подивився на неї, підстругав і став писати знов. Але і це перо незабаром псується. З-за хмари знову донісся шум крил. Зав удруге висуває руку і щось ловить нею навпомацки. Ось він знову різко смикнув. Перелякано каркнула ворона, а зав витягнув з-за хмари жмут воронячого пір’я, розчаровано подивився на нього і викинув. Потім скрушно зітхнув, висмикнув пір’їну із своїх власних крил, підстругав її, попробував нею писати і, схвально мугикнувши, взявся до своєї писанини. Та ось унизу до мотузки підбігає маленьке ангелятко з кліточкою для птахів, прив’язує її і смикає за мотузку - вгорі при цьому дзеленчить дзвіночок. Зав піднімає кліточку, дістає звідти білого голуба, милується ним якусь хвилину, потім садить його назад у кліточку і обережно опускає у білу скриньку з написом "В рай". А сам сідає писати далі. Ангелятко підбігає знову і прив’язує нову кліточку. Зав піднімає її, дістає з неї гадину з крильцями, гидливо кидає назад і вкидає кліточку в чорну скриньку з написом "В пекло". Ангелятко приносить третю кліточку. Піднявши її, зав дістає з неї свиню (теж із крильцями), одвертає носа від неприємного запаху і вкидає цю душу "В чистилище". А ангелятко тим часом приносить четверту кліточку і, прив’язавши її, знову смикає за мотузку. Зав піднімає кліточку і дістає з неї попугая...
Зав (читає напис на кліточці). "Душа письменника О.Геніального". (Стоїть, роздумує, потім зачиняє папугу в клітці, гортає його особову справу і чухає потилицю). І куди його відправити?.. Хоч би сказав що-небудь чи що...
Папуга (з клітки). Слава вождю мірового пролетаріату! Слава батькові всіх народов! Слава видатному дєятілю современності! Слава главному прорабу перестройки!
Зав (складає в трубочку якусь газету і б’є нею по клітці). Та замовкни ти!
Папуга (тремтячим голосом). О-о-о-й... К-кажись, н-не угадав...
(Замовкає).
Зав (полегшено). Ну, замовк, слава богу... (Бере кліточку і збирається опускати її в скриньку з написом "В пекло").
Папуга (спочатку невпевнено, а потім усе голосніше). Слава Богу…Слава Богу. Слава Богу! Слава, слава, слава Богу! Богу, Богу, Богу слава! Богу сла-а-ва-а! Слава Бо-о-гу-у! Слава Богу, Богу слава! Слава, слава! Богу, Богу! Слава Бо-о-гу-у! Богу сла-а-ва-а!
Зав завмер у незручній позі, тримаючи кліточку з папугою над скринькою з написом "В пекло", і дивиться то на скриньку, то на кліточку, не знаючи, що йому робити. Папуга замовк, і зав усе-таки хоче відправити його в пекло. Та тільки він підносить кліточку ще ближче до поштової скриньки, як той знову починає вигукувати "Слава Богу! Слава Богу!"  Зав поставив клітку на стіл, почухав потилицю і задумався. Папуга мовчить. Та тільки зав хоче взяти клітку в руки, як той починає кричати "Слава Богу!" Зав показує то на кліточку, то на скриньку з написом "В пекло" і заперечливо хитає головою: як же його, мовляв, відправляти в пекло, якщо він славить Бога... Подумав-подумав і під перелякано-істеричні крики папуги "Слава Богу! Слава Богу!" вкинув його "В чистилище"...
Папуга (переставши кричати, уже з поштової скриньки). Та-ак... І куди ж я попав?.. (Читає по складах). "В чис-ти-ли-ще"… (Полегшено зітхнув). Ну і слава богу...
Зав натискає на якусь кнопку, і всі три поштові скриньки відправляються в різні боки - скринька з написом "В рай" піднімається вгору, скринька з написом "В пекло" опускається вниз, а скринька з написом "В чистилище" рухається по горизонталі, і з неї по черзі доносяться голоси папуги і свині: "Слава вождю мірового пролетаріату! Хро-хро... Слава батькові всіх народов! Хро-хро... Слава видатному дєятілю современності! Хро-хро... Слава главному прорабу перестройки! Хро-хро...”. Зав похитав головою і сів писати щось далі .

Сцена 2.
А тим часом внизу до драбини, що веде на небо, підходить ангел у голубому  халаті, але з двома крилами за плечима. В одній руці він тримає в’язку газет, а в другій - цілий стос книжок, на яких написано "О. Г е н і а л ь н и й.  Т в о р и". Ангел ледве несе їх. Він так ухекався, що вже не має сили іти далі, а тому знесилено сідає на в’язку книжок біля самої драбини. У цей час десь далеко починає звучати і наближатися популярна єврейська мелодія. Вслід за цим на сцену виходить чоловік у єврейській шапочці і з білим візком, на якому написано “Б у к і н і с т и ч н а  к н и г а”. Ангел біжить йому навперейми і зупиняє, показуючи рукою на книжки. Потім підносить їх до букініста, розхвалюючи гарні обкладинки. Букініст зацікавився. Ангел бере одну з книжок і демонструє білий цупкий папір, на якому вони надруковані. Букініст ще більше зацікавився і просить дати щось почитати. Але, прочитавши кілька рядків, він хапається за голову так, що аж шапочка з неї злітає, швиденько віддає книжку ангелові і тікає від нього, як від чуми… Ангел скрушно зітхнув, підняв шапочку, подивився на неї з докором, сховав її в кишеню свого халата, знов сів на книжки і зажурився… Та ось здалеку почулась все та ж єврейська мелодія, і з того боку, куди недавно пішов букініст, з’явився ще один чоловік. Він теж у єврейській шапочці і з візком, тільки цього разу візок сірий і на ньому написано “М а к у л а т у р а”. Ангел кидається до нього і пропонує газети і книжки. Той бере газети і дає ангелові паперову купюру. Ангел просить взяти ще й книжки, знову демонструє першокласний папір (випробовує його на міцність, пробує пожувати). Але заготовач макулатури, спробувавши пожмакати папір і переконавшись, що він аж надто цупкий, показав ангелові рулончик туалетного паперу і заперечливо похитав головою – мовляв, навіть для таких потреб ці книжки не годяться… Тоді ангел стає перед ним на коліна і благає взяти твори О.Геніального, бо йому з ними на небо не вилізти! Але і це не допомагає. Заготовач макулатури навідріз відмовився взяти книги і пішов до свого візка. Єврейська мелодія стихла… Ангел з досадою ударив себе об поли і … правою рукою якраз попав по кишені свого халата. Раптом він помацав халат у тому місці, засунув руку у кишеню, дістав звідти єврейську шапочку і хитро усміхнувся... Правда, спочатку ангел ще з деяким острахом подивився на небо, але потім махнув рукою – “Ех, що буде, те й буде!” – надів шапочку на голову і жестом руки позвав заготовача макулатури (при цьому почулись перші акорди єврейської мелодії). Заготовач зупинився, обернувся до ангела, і на його обличчі з’явилося величезне здивування, тому що хоч він і немало бачив на своєму віку, але єврея з крилами побачив уперше... Розкривши від здивування рота і втративши дар мови, заготовач підійшов до ангела і, спостерігаючи як той поправляє на голові шапочку і розправляє крила, ледве чутно запитав: "Ти - єврей?.." "Єврей", - спокійно відповів йому ангел. "І... і танцювати єврейські танці умієш?" - знову пошепки запитав заготовач. "Які хоч!" - самовпевнено одказав ангел, і вони почали танцювати... Причому, ангел і справді танцював так гарно й натхненно, що завідуючий ангельськими кадрами також не витримав: він дістав з-під столу спочатку папаху, потім картуза, але, подивившись кожного разу вниз і переконавшись, що ці головні убори не підходять, намацав під столом єврейську шапочку, надів її і просто там, нагорі, почав пританцьовувати, так згодом і забувши зняти її з голови, коли музика скінчилась і він знову взявся до роботи. У заготовача ж макулатури танець під кінець викликав сантименти, він розплакався і, користуючись цим моментом, ангел показав йому на книжки... "Добре, клади їх у візок", - розчулено відповів жестами заготовач і, втираючи хустинкою сльози, подав ангелу вільною рукою якусь дрібну монету. Ангел розчаровано подивився на неї, зняв з голови шапочку і, показуючи то на шапочку, то на монету, начебто спитав невідомо кого:  "За єврейський патріотизм - так мало?.. Ні, не треба мені за якісь копійки вашого патріотизму!" Він демонстративно вкинув монету в шапочку і ображено поклав її на візок, тому що заготовач, не оглядаючись, уже від’їжджав. Після цього ангел зітхнув і поліз по драбині до зава. Десь на півдорозі він ще зупинився, помацав волосся там, де недавно була єврейська шапочка, подумав трохи, але потім байдуже махнув рукою і поліз далі. Та ось він доліз до столу, підняв голову і…побачив шапочку на голові зава! В його вухах прозвучали перші акорди єврейської мелодії... Ангел опустив очі, потім підняв їх, і акорди прозвучали знову... Він швидко помацав себе по голові там, де ще зовсім недавно була єврейська шапочка і де її вже не було, досадно махнув рукою і постукав себе по лобі. Звуки від того стуку рознеслись такі, наче постукали по дереву, і зав підняв голову. Ангел постукав уже по столі - почулись такі ж звуки, і зав швидко зняв шапочку і сховав.
Ангел (дуже невпевненим голосом). Мона?
Зав (відклав перо, іронічно). "Мона, мона". Заходь.
Ангел. Ви мене, пужалуста, не передразнюйте. Там всі так балакають.  (Показав рукою вниз).
Зав. А ти не балакай так, як усі. Учись у тих, кого охороняєш. Як-не-як - з інтелігенцією маєш діло!
Ангел (ображено). Вони мені вже осточортіли, оті письменники... Інші охороняють м’ясників, булочників... А тут - письменники і письменники…
Зав. Ну, не дуже-то ти і справляєшся зі своєю роботою... Першого на вогні інквізитори спалили, другого на дуелі застрелили, третього взагалі розстріляли, четвертого повісили... Оце лише вісімнадцятий своєю смертю помер...
Ангел. А чим я їх охоронятиму? Просив же вас хоч ломаку якусь мені видати, так де там! Всевишній не дозволяє! Гуманізм проявляємо! Ті вночі за письменником з маузерами приходять, а я з порожніми руками! Чим я його - крилами затулю?!
Зав. Но-но... Ти обережніше щодо гуманізму... Почує Всевишній – бикам хвости крутитимеш...
Ангел. Та я ж не проти гуманізму! Я - за! Але ті придурки внизу вже
до того догуманізачились, що навіть найлютішим садистам смертну кару відмінили! А він убив, відсидів і знов убива! А то людоїд у них був об'явився - десятьох з’їв, поки зловили! Так його визнали “невміняємим" і – в психушку... А він звідти злиняв і знов людей їсть! Ой, як же гу-ма-а-нно... До кого гуманно? Може, до убивці-садиста, але не до тих людей, які від страху тремтять!
Зав. Ой, договоришся ти...
Ангел. Та мені що - мене ж він не з’їсть! Мені тих людей безневинних жалко...
Зав. Ну, якщо жалко, то іди і нового охороняй. (Подивився в папери).
Закріплюємо тебе за письменником Іваном Безгрішним. Це наша надія! Чесний, порядний, талановитий...
Ангел. Таких не буває...
Зав. Як це?
Ангел. Ну, щоб усе зразу - і чесний, і порядний, і талановитий...
Зав (знов подивився в папери). Так написано.
Ангел. Це опечатка якась...
Зав. Та звідки ти знаєш?!
Ангел. Архангеле Серафимовичу! Та я вже вісімсот років возлі письменників! Мені возлі них усі природні зуби повибивали, і я їх знаю, як свої двоє крил - нема тепер таких, щоб були і чесні, і порядні, і талановиті єдиночасно. І ніколи не було! Він якщо чесний і порядний, то не дуже талановитий. А якщо талановитий, то з чужою жінкою спить...
Зав. Цей не спить.
Ангел. Значить, ще буде спати...
Зав. Не буде!
Ангел. Чому ви такі впевнені?
Зав. Бо ти йому цього зробити не даси! Для цього ми тебе туди й посилаємо! Ти повинен не тільки життя йому зберегти, а з шкури вилізти, щоб усі чесноти залишились при ньому!
Ангел. Ви хотіли сказати "з пір’я".
Зав. Що - "з пір’я"?
Ангел. Ну, я повинен "вилізти з пір’я, щоб усі чесноти залишились при ньому"... Я ж не парнокопитне, щоб із шкури вилазити, - у мене крила,  як-не-як…
3 а в. Не задирайся! Ми тобі їх видали - ми в тебе їх і заберемо, якщо з роботою і цього разу не справишся! Так і знай: станеться що-небудь
із цим письменником - крила на стіл покладеш! І зарубай собі на носі -Безгрішний повинен залишитись безгрішним!
Ангел. Дозвольте уточнити - тільки без гріхів чи ще й без грошей?
Зав. Без гріхів, йолопе! Тобі ж сказано - "чесний". Значить, без грошей він залишиться і без твоєї допомоги.
Ангел. Понятно.
Зав. Не "понятно", а "зрозуміло". Письменника будеш охороняти, а не
булочника. Мову вчи!
Ангел. Так я і прошлого разу охороняв письменника. Оце від нього й навчився.
Зав. Що ти хочеш цим сказати?
Ангел. А те, що тепер такі писателі пішли, що їх і охороняти не варто... Оце те, що від старості вмерло, таке було - не приведи Господи… Патлате, неголене, штани непрасовані... (Скривився). Ін-тє-лі-гєн-ці-я... Добре, що я був невидимий і мене ніхто коло нього не бачив, а то я там від сорому згорів би... А вже од віршів, то й мухи дохли...
3 а в. М-да-а... Чув я його "сочинительства"... За такі не вбивають...
Ангел. А я що вам кажу!
Зав. Так зате ти роботи мав із ним небагато. А от Безгрішного доведеться пильно охороняти...
Ангел. Так тепер же писателів не стріляють! Димо-кратія там якась!
Зав. Стріляти не стріляють, а от від алкоголю, наркотиків і СНІДу ти його вже побережи. Це наша остання надія! Зрозумів?
Ангел. Та мені главне, щоб не стріляли. А вже від спокуси я його вбережу.
3 а в. Но-но, ти не дуже-то розслаблюйся. Пам’ятай, що нечиста сила теж не дрімає... Чи ти, може, забув, як диявол Самого Господа в пустелі спокушав? (Показав униз). Там, там він, спокусник проклятий! Ні вдень, ні вночі не відходь від Безгрішного! Ще раз кажу - Безгрішний повинен залишитись безгрішним!
Ангел. Понятно.
3 а в. То марш на землю. Він саме новий твір свій кінчає.
Ангел. Та вже злазю... (Злізає вниз).
Зав (услід ангелу). Як зіницю ока його бережи!
Стомлено сідає за стіл і махає на своє обличчя якоюсь папкою замість віяла. Потім згадує, що на столі є вентилятор, і включає його. Вентилятор подув, здійнявся вітер, і хмара, на якій стоїть стіл, попливла від того подуву по небу, зникаючи зі сцени. Замість неї внизу з’являється квартира Безгрішного .

Сцена 3.
Однокімнатна квартира Івана Безгрішного. Стіл, ліжко, полички з книжками, шафа з глобусом. На стіні висить мисливська рушниця. Безгрішний сидить за столом і друкує на старенькій машинці. З-під ліжка, позіхаючи, виглядає чорт-спокусник. Ангел-хранитель злазить з неба прямо на шафу. Звичайно, ні чорта, ні ангела Іван не бачить. Він і далі друкує. Ангел умощується біля глобуса. Чорт усе позіхає. Врешті-решт йому набридло лежати без діла - він дістає з-під ліжка мисочку з вишнями і починає їх їсти, стріляючи кісточками по ангелу. Кілька разів він поцілює в ангела, а тоді промахується і попадає в глобус - глобус затрусився, затрусилася і шафа, наче від землетрусу. Ангел прикрив глобус крильми і покрутив вказівним пальцем біля скроні, показуючи чортові, що у нього не все в порядку з мізками і що його дурнуваті витівки можуть скінчитися всесвітньою катастрофою. Чорт образився і одвернувся, але землетрус припинився. Аж ось Безгрішний кінчив друкувати...
Безгрішний (витягнув сторінку з друкарської машинки, взяв весь
рукопис в руки, читає).
"Ми живемо в дуже важкий і складний час. Але найбільше мене турбує зіпсований наш реактор. Ніколи не знаєш, чого від нього чекати. Він може зірватися в будь-яку хвилину. І нам треба будь-що позбутися цього страшного реактора. Тільки тоді ми зможемо дихнути вільніше. Але ми чомусь не спішимо цього зробити. Ми взагалі часто байдужі до долі нашої землі і до долі наших власних дітей. І найбільше шкоди приносить нам саме ця клята вада... (Пробігає очима ще кілька сторінок). Так, тут нормально... І тут нормально... (Полегшено).  Ну, нарешті скінчив! Завтра віднесу рукопис у видавництво і хоч трохи спочину. А тепер треба хоч картоплі зварити і скупатися, бо я за цією писаниною зовсім охляв і зачучверів. (Виходить).
Ангел (злазячи з шафи). Треба дещо в тому рукописі пом’якшити, а то, не приведи Господи, ще й за цим прийдуть уночі... (Підходить до столу і бере в руки ручку). Так... У реченні про "дуже важкий і складний час" слова "дуже важкий" можна закреслити... Ось тут і тут без слів "страшний" і "клята" теж можна обійтись... (Прислухався). О, у ванну поліз. Треба постерегти, бо ще втопиться. (Швиденько складає аркуші і виходить).
Чорт (вилазячи з-під ліжка). А тепер ми правки внесемо...
Теж починає правити рукопис, хихикаючи і потираючи руки від задоволення. Потім сідає за машинку і швиденько передруковує виправлене, після чого знов ховається під ліжко. Саме в цей час із ванної кімнати у самому халаті виходить Безгрішний. Він витирає голову рушником. Позаду дріботить ангел-хранитель і несе його капці, намагаючись на ходу натягнути їх Іванові на босі ноги .
Безгрішний (кидається на ліжко). Боже, як добре нічого не робити! Хоч від деякої "роботи" я зараз не відмовився б... Доки ж це я спатиму сам?.. Треба хоч своєму платонічному коханню зателефонувати... (Набирає номер). Алло! Галинко! Це я - Іванко Безгрішний! Я можу тебе запросити в кіно? Що? Ти їдеш на три роки в Америку? І вже таксі внизу жде... Ну бувай... Я люблю тебе! Я хочу обняти тебе! Приїжджай скоріше! (А тим часом чорт висуває з-під ліжка руку з диктофоном і записує всю цю розмову.  Безгрішний поклав трубку, сам собі повторив задумано). Я люблю тебе... Я хочу тебе... Приїжджай скоріше... (Чорт-спокусник записує і це. Іван накручує будильника і засинає, і до нього підходить ангел-хранитель).
Ангел (стає Іванові в головах і починає навівати йому сон). Безгрішний, не забувайте, що ви - безгрішний! Що це у вас за дикі бажання такі? "Люблю тебе! Хочу тебе!" Вам хочеться спати! Спа-ти! І не з якоюсь там Галинкою, а взагалі... А з Галинкою ви зустрічаєтесь на природі, на лужку, і ловите з нею м е т е л и к і в... Ось вам сниться лужок, Галинка в білому платтячку і метелики, метелики, метелики...
Над ліжком звідкись з’являються і починають літати великі метелики. Ангел задоволено подивився на них і спокійно поліз спати на шафу. Трохи зачекавши, з-під ліжка вилазить чорт, дістає з кишені рогатку і починає відстрілювати метеликів. Це нагадує полювання на диких качок. При тому, як чорт стріляє з рогатки, чуються рушничні постріли, і метелики, крякаючи по-качиному, падають на землю... Коли над ліжком залишається тільки два метелики, чорт з форсом дістає з кишені "двоствольну" рогатку і дуплетом збиває і їх. Потім збирає метеликів за крила і недбало викидає через вікно. А після цього підходить до ліжка і теж стає Іванові в головах.
Чорт. Не слухай його, Безгрішний! Не слухай! У них там, на небі, крім метеликів, більше нічого немає. У цих ангелів взагалі одні метелики в голові. Нема тут ніякого лугу і ніяких метеликів, Безгрішний! Ти - в постелі. І тобі сняться дівки! Г о л і  д і в к и! Метелики сняться тільки дітям та імпотентам! А ти ж нормальний і повноцінний чоловік, Безгрішний, і ти хочеш обняти голу дівку. (Іван тяжко стогне уві сні). О, я ж знаю, що хочеш... Ось вона з’являється - дивись! Майже гола, струнка, повногруда, молода і незаймана, як друкарський папір. А за нею виходить друга, третя, четверта... Вони кружляють навколо твоєї постелі, шурхотять своїми прозорими нічними сорочками, як сторінки найцікавішої, найзахоплюючішої книги... Гортай цю книгу, Безгрішний! До ранку гортай!
При цих словах чорта-спокусника у кімнаті справді заявляються молоді
красуні у напівпрозорих нічних сорочках, під якими легко вгадуються голі дівочі тіла, і починають кружляти навколо постелі. Іван солодко стогне.

Сцена 4.
Ранок. Безгрішний ще спить. А глядачам відкривається дуже символічна картина... На краю ліжка, на м’якенькому, згорнувшись калачиком, по-свинячому похропує чорт. А ангел, обнявши глобуса і наче оберігаючи землю, куняє зверху на твердій дерев’яній шафі. Дзвонить будильник. Чорт прокидається і швиденько ховається під ліжко. Ангел теж відкриває очі і спросоння ледь не впускає з рук глобуса.
Безгрішний (потягається). Боже, який чудовий сон! (Заглянув під ковдру).
Ангел (задоволено). Певно, наловив бага-а-то метеликів...
Безгрішний (встаючи). Але треба збиратися в "удавництво" до Юлія Мокроштана...
Застеляє ліжко і механічно крутить ручку приймача, шукаючи якусь хвилю. В приймачі чується тріск, писк, і нарешті диктор сповіщає: "Ви слухаєте "Голос Америки" з Вашінгтона. Передаємо останні новини...". Іван іде вмиватись, а ангел-хранитель кидається до приймача.
Ангел. Треба негайно переключити на іншу хвилю! Не вистачало, щоб його за цей "Голос Америки" посадили, коли ця димо-кратія у них закінчиться... (Крутить ручку приймача, знаходить першу програму українського радіо, де саме шкварять гопака, і слухає якусь хвилину. Потім якось ніжно, по-ангельському, починає пританцьовувати. І раптом спохвачується). О Господи! Він уже голиться! Не дай Бог, ще бритвою себе вріже! (Кидається у ванну кімнату).
З-під ліжка повагом вилазить чорт, зневажливо махає рукою вслід ангелові, дістає зі своєї схованки козацькі шаровари, одягає їх і свистить - звідусюди в таких же шароварах збігаються чорти і починають так по-чортячому хвацько садити гопака, що аж курява піднімається до самої стелі! Один чорт крутить другого за хвіст, інші пускаються навприсядки... Через якийсь час повертаються Іван і ангел. Чорти розбігаються, а чорт-спокусник ховається під ліжко. Безгрішний на ходу причісується. Ангел пшикає на нього дезодорантом. З приймача знову чується голос диктора, але вже іншого: "Говорить Київ. Десята година. Починаємо пряму трансляцію із засідання Верховної Ради."
Чорт (висунув голову з-під ліжка). О, наші знов засідають...
Безгрішний (здивовано знизав плечима). Відколи це "Голос Америки" почав прямі трансляції із засідань Верховної Ради? А взагалі-то, це американців могло і зацікавити - там же щодня мордобій...
Увімкнув приймач голосніше і почав одягатись. Ангел при цьому активно допомагає йому. 3 приймача дійсно доносяться взаємні образи депутатів, сварка, когось там відштовхують від мікрофона, когось розбороняють. Спікер безуспішно намагається заспокоїти народних обранців. Безгрішний при цьому тільки похитує головою, ангел весь час пригинається, наче з приймача ось-ось вилетить каменюка, а чорт, висунувшись з-під ліжка по пояс, захоплено слухає і жестикулює руками так, наче відтворює кулачний бій, який, очевидно, і відбувається в ці хвилини у сесійному залі... При найгрубіших висловах депутатів чорт хреститься і ховається під ліжко, а коли лайка стихає, він, боязко озираючись, з’являється знову... Іван все одягається. Ангел пурхає навколо нього, здмухуючи пил з черевиків і знімаючи кожну порошинку з його костюма. А коли Безгрішний недбало накидає на шию кашне, ангел-хранитель дбайливо, але обережно обкручує його кругом шиї, аби Іван не застудився. Безгрішний бере рукопис і виходить. Ангел чимчикує  за ним, а чорт зручно вмощується на м’якій постелі.

 

Сцена 5.

Кабінет редактора видавництва. Юлій Мокроштан саме сидить за письмовим столом, читає чийсь рукопис і витирає сльози. За дверима чується голос секретарки з іноземним акцентом: "Ноу! Ноу! Юлій Михайлович зайнятий! Туди не можна!" Услід за цим, задкуючи, до кімнати заходить Безгрішний. Ангел-хранитель іде ззаду і, наче щитом, прикриває його крильми.
Безгрішний (ніяково). Та я ненадовго, я тільки рукопис віддам… (Обертається до редактора). Здрастуйте, Юлію Михайловичу!
Редактор (незадоволено). Здрастуй...
Безгрішний. А я вам рукопис приніс. Ви ж мене уже років з десять не друкували... То тема не актуальна, то цензура не пропуска…Тепер ось наче і тема гостра, і цензури вже ніби немає... Може, надрукуєте?
Редактор. Тобі скільки років, Безгрішний? Сорок? Ти ще молодий, у тебе ще все впереді! І заробити собі ти ще можеш своїми руками. А в мене ось рукописи наших пенсіонерів лежать. (Піднімає товсту папку). Ось історична трилогія Романа Безпам’ятька. "Коли баба дівкою була"  називається. Оце читаю і плачу над нею, читаю і плачу. Так уже жалісливо пише про старі времена... І жінка у нього - хвора! То кого я надрукую першим - його чи тебе?
Ангел слухає-слухає те все, а потім підходить ближче і ніби ненароком скидає зі столу стопку книжечок із серії "Молоді голоси" .
Безгрішний (піднімає книжки, роздивляється). Так ось же у вас серія "Молоді голоси" виходить! Може, там надрукуєте?
Редактор. Це ти - молодий? Та тобі ж уже сорок років стукнуло! Мав би совість, Безгрішний, мав би совість! Ми ось рукопис Лялі Цнотливої цілих два місяці в план втиснути не можемо. А яка ж талановита дівчина! Всі спілчанські секретарі горою за неї стоять!
Безгрішний (стиха). Знаю я, чого вони за нею стоять... Того й стоять, що вона давно вже не дівчина.
Редактор (злостиво). Ось за це тебе, Безгрішний, і недолюблюють всі! Кругом ти лізеш зі своєю мораллю… Своїх же товаришів по перу брудом обливаєш...
Безгрішний. Нікого я не обливаю. Ті "товариші" вже в такому бруді, що їх і обливати не треба…
Редактор. А ти це бачив? Ти це доказав? Хтось із них тобі хвалився чимось? Чи, може, сама Круглодупка розказувала? Чи то пак - Цнотлива. Ото хіба п’яний Денатурат ходить по Спілці та бозна-що варнякає. Та ми йому швидко вкоротимо язика!
Безгрішний. Та ніхто мені нічого не розказував. (Опустив очі). Я зовсім не за тим сюди прийшов. Це здуру просто зірвалось.
Редактор. Добре вже, що хоч визнаєш свої помилки. Але надрукувати все одно не можемо.
Безгрішний . То що ж мені робити, Юлію Михайловичу? До тих – я ще не доріс, а тих - уже переріс...
Редактор.  Чекай, поки зовсім постарієш.
Безгрішний. Так рукописа жалко ж! Я так тяжко над ним працював!
Редактор. "Рукописи не горять", як сказав Булгаков.
Безгрішний. Не горять. Але припадають пилом...
Редактор. Ти краще за собою постеж - сам уже пилом припав. Жінку шукай, Безгрішний. Шукай жінку. (Перехилився через стіл). Хочеш - я тобі Лялю пришлю? Не дівка - вогонь! Як мені розказували... Вона ще молода, ти вже старший. Скажу, що їй потрібна твоя консультація. Ти ж у нас і справді хлопець башковитий. От тільки прямолінійний якийсь...
Безгрішний. Та мене більше турбує доля мого рукопису, Юлію Михайловичу...
Редактор. Ну добре, рукопис я тим часом подивлюсь. Прочитати, може, й не все прочитаю, але по діагоналі пройдусь, щоб ти ніякого акро-вірша нам не підсунув.
Безгрішний. Та що ви, Юлію Михайловичу! Ви ж мене знаєте – я відкрито кажу або вже мовчу...
Редактор. У тому-то і біда твоя, що відкрито! А ти не дуже відкрито, а так... легенько... як у цій ось пісні співається... (Бере касету, вставляв її в магнітофон і включає його. З динаміків звучить пісня: "Наша служба и опасна, и трудна. И на первый взгляд как будто не видна. Если кто-то кое-где у нас порой честно жить не хочет - значит, с ними нам вести незримый бой. Так назначено судьбой для нас с тобой – служба дни и ночи". На цьому Мокроштан виключає магнітофон і обертається до Івана). Вловлюєш різницю, Безгрішний? Ти тільки вдумайся, вдумайся в ці геніальні рядки! "Если КТО-ТО... КОЕ-ГДЕ... у нас ПОРОЙ честно жить не хочет"! Не "всі", як оце в тебе, а всього лише "кто-то"! Не "на кожному кроці", як ти весь час пишеш, а так... "кое-где". І не "постійно", як у твоїх творах підкреслюється, а тільки "порой"... Отак треба писати! Вчися, Безгрішний. Тобі ще не пізно. А навчишся - все буде в ажурі. І в план поставимо, і надрукуємо. Ще й премійку літературну дамо!
Безгрішний (показує на рукопис). Та я тут уже і так старався "не дуже"...
Редактор (неохоче бере з його рук папку). Подивлюсь, подивлюсь при нагоді. Це так - не для плану, а для ознайомлення, так би мовити. Наша секретарка Марі Хуанко тобі зателефонує, коли я скінчу.
Кидає рукопис на стіл, міцно прикладає його товстими папками і проводжає Івана до дверей, наче спроваджуючи його. Ангел же в цей час підкрадається до столу, витягає рукопис Безгрішного, кладе його зверху і тільки після цього виходить з виглядом людини, яка до кінця виконала свій обов’язок.

Сцена 6.
Безгрішний повертається додому. Ангел-хранитель за звичкою вилазить на шафу, а Іван, не скидаючи костюма, іде на кухню щось перекусити. У цей час на передньому плані сцени, тобто перед будинком, проходить чорт-спокусник, який несе на плечах якогось чоловіка. З радіоприймача, що знаходиться в Івановій квартирі, якраз звучить пісня льотчиків у виконанні кіноактора Миколи Крючкова і його товаришів. Льотчики виконують перший куплет, а приспів п’яним голосом затягує Денатурат: "Ех... Потому, потому што ми пілоти... Нєбо наш, нєбо наш родімий дом! Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти! Ну, а дєвочкі?.." - оглядається навкруги. "А дєвочкі потом... " - одказує йому чорт. По радіо звучить другий куплет, і Денатурат знову затягує приспів. Але на цей раз, коли він проспівує "Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти!", звідусюди вискакують чорти і запитують його: "Ну, а дєвочкі?" Денатурат хреститься, бо думає, що це він допився уже до чортиків, і прикриває очі рукавом. А коли він боязко виглядає з-за рукава, чорти, взявшись за руки, починають виконувати "Танец маленьких лебедей". Денатурат знову закриває очі, і чорти перестають танцювати. Але як тільки він пробує подивитись на сцену - "Танец маленьких лебедей" у виконанні чортів відновлюється. Так повторюється кілька разів. Нарешті Денатурат жбурляє у них капелюхом і кричить: "Брись!", а потім сам до себе спантеличено каже: "Нєт, дєвочкі потом...". Чорт несе його далі. Льотчики виконують третій куплет, а приспів знову підхоплює Денатурат. Та коли він доходить до все тих же слів "Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти!", з-за куліс знову вискакують чорти і, ефектно викрутивши перед собою дівок у коротких нічних сорочках, запитують: "Ну, а дєвочкі?" Денатурат аж рота відкриває від захоплення, але чорт-спокусник осмикує його і владно каже: "А дєвочкі потом!" Чорти забирають дівок і зникають. Денатурат повторює приспів, але на тому самому місці, що й попередні рази, чорти знову вискакують на сцену з нічними сорочками в одній руці і з дівками в самих купальниках у другій і запитують: "Ну, а дєвочкі?!" Денатурат аж слину ковтає і вже хоче злазити з чорта, але той все так же владно ставить його на місце. "А дєвочкі потом!" – говорить він і несе п’яного далі. Денатурат уже не співає, а підвиває приспів, та коли він укотре доходить до слів "Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти!", за сценою роздається дівочий писк і чорти висувають з-за куліс свої руки, показуючи йому і публіці вже не голих дівок, як того по логіці слід було сподіватися, а лише їхні нічні сорочки і купальники: "Ну, а дєвочкі?" Денатурат мало з чорта не впав, але той підтряс його, щоб нести було зручніше, і тупнув на чортів ногою: "А дєвочкі потом!!!" Ті ховаються. Чорт-спокусник виносить Денатурата за сцену, і зразу ж звідти чується глухий звук, наче з плечей скинули мішок з цементом. Услід за цим чорт заходить у квартиру, витираючи спітнілого лоба... Іван повертається з кухні, жуючи на ходу скоринку, і чорт ховається під ліжко. У цей момент озивається дзвінок над дверима.
Безгрішний. Кого це там принесла нечиста сила... (Іде відкривати).
Чорт (висунув голову з-під ліжка, стиха Іванові вслід). Це я Денатурата приніс - пора тебе, голубчика, до спиртного привчати... (Ховається. Чути, як Іван відкриває двері, і зразу з коридору доноситься голос Денатурата).
Денатурат (ще там, в коридорі). Ваня! Друг! А в мене сьогодні такий день! Гонорар получив! Дай я тебе поцюлую! 
Безгрішний. У тебе кожен день гонорар... Я тебе хоч коли-небудь тверезим побачу?
Денатурат (заходячи за Іваном до кімнати). Ось хто мені правду скаже... (Заточуючись). Ти в нас, Ванько, молодець... Всім правду – і прямо в глаза... Ріж їм, проклятим, Іване! Ти в нас - о-о!.. Великий чоловік... Ти наша ця сама... як її... ну ти ж знаєш... тьху ти... забув... (Дістає з кишень пляшку шампанського і пляшку горілки). А цього не забув! Бачиш, цього не забув! А це ж главне в нашому творчестві! То шо ти слово забув - це тобі у Спілці завжди проститься. А от це... (Показав на пляшки). Це, Ваня, святеє святих! То шо ти писав, шо "сила автора - в силі його рукопису", то, звиняй, Ваня, большая наївность... Сила автора - во... (Знов показав на пляшки). Сорок градусів і не менше! Шампанське - це так, для торжественного случая. Його даже Ляля Круглодупка не любе. Чи як там вона пишеться –Ц н о т л и в а... (Хихикнув при цьому багатозначно). Вона, Ваня, така Цнотлива, як я Непитущий... Но псевдонім єсть псевдонім! Редактор видавництва Юлій Мокроштан теж пишеться Безстрашний... (Нагнувся до Безгрішного). А який же він безстрашний, якщо в нього від страху весь час штани мокрі? (А чорт уже давно висунувся з-під ліжка до половини, підпер голову обома руками і, лежачи на животі, з задоволенням слухає цю розмову, поклавши перед собою і включивши свій диктофон. Ангел занепокоєно і навіть з острахом дивиться на все це зверху). Ну, я тоже, канєшно, не дуже сміливий... Але зате ти!.. О! Ти, Ванько, усім їм покажеш! То шо вони друкуються по десять раз на рік, а ти вже десять років книжки своєї не бачив, - то їрунда! І то, шо вони на машинах їздять, а ти пішки ходиш, - тоже їрунда! І даже те, шо вони бананами обжираються, а ти самою картоплею давишся, і шо  вони по заграницях їздять за ліфчиками і трусиками, а ти з твоєю світлою головою вдома сидиш - все їрунда, Ваня. Хвантазія в тебе багата - на всіх тих, у кого штани мокрі, хватить. А от те, шо ти, Ванько, не п’єш - оце вже справді трагедія... (Обняв Безгрішного). Я на тебе як подивлюсь, то мені, їй-бо, плакати хочеться... Ну, як ти, Ванько, оце стільки років живеш серед оцього усього (обвів рукою навколо) з тверезою головою?
Безгрішний (сумно усміхнувся). Я і сам цьому дивуюся...
Денатурат. О! Бачиш - ти даже сам цьому дивуєшся! І я тобі теж прямо скажу - якшо ти ось цим (показує пляшки) не розтормозишся, то в тебе криша поїде! А я твій друг! І я цього не допущу! (Починає відкривати пляшку з шампанським). Почнемо з легенького...
Ангел (занепокоєно поглянув на те все). О Господи! Треба щось робити...
Чорт (теж поглянув занепокоєно, але вже на ангела). І мені теж треба щось робити, інакше той гусак крилатий зараз усе зіпсує...
Підскакує до Денатурата і, поки той відкручує дріт біля корка, цілиться в ангела з пляшки. Ангел-хранитель уже хотів злазити з шафи, коли Денатурат кінчив відкручувати, корок вилетів з пляшки і попав ангелові прямо в лоб. Услід за цим почулося виття підбитого літака, ангел пішов у піке, вилетів з кімнати і вже десь там, за сценою, пролунав вибух.
Денатурат (тільки ікнув при цьому). А чарки в тебе хоч є?
Безгрішний . Та... десь повинні бути...
Чорт тим часом ставить на стіл два великі бокали .
Денатурат (наливаючи). Вип’ємо, Іване, за твій талант! О, ти великий чоловік! Нехай оце я спився, а Юлій у штани наклав... Але ти отим, шо отам нагорі сидять, за усіх нас покажеш! Пішли на кухню... Я на кухні побалакати дуже люблю...
Узявши Івана під руку, Денатурат тягне його на кухню. При цьому він тільки починає приспів словами "Ех...Потому, потому што ми пілоти...", а далі вже звучить сама мелодія. Іван і Денатурат виходять під музику, яку виконує оркестр. Вони ще не зникли, як починає звучати та ж сама мелодія в естрадному виконанні, з-під ліжка вилазить чорт і, прихопивши свій диктофон і пританцьовуючи, як на дискотеці, іде слідом за ними. Всі зникають, музика стихає. Та через деякий час вона звучить знову, але вже в якомусь жалісливому виконанні. "По-то-му, по-то-му что мы пи-ло-ты...”, - пиляє хтось на скрипці, і під цей акомпанемент до кімнати заходить ледве живий, весь обгорілий і в сажі ангел, який несе в руках пошарпані крила .

 

ДІЯ ДРУГА

Сцена 7.
Ранок наступного дня. На нерозстеленому ліжку лежить одягнений Безгрішний. Біля нього в самій нижній білизні сидить ангел-хранитель, який робить примочки з рушника і прикладає їх Іванові до лоба. Одночасно ангел латає крила і шморгає носом. На столі стоять дві порожні пляшки з-під шампанського і з-під горілки, за столом сидить чорт і так і спить, уткнувшись рилом в тарілку. Хтось дзвонить у двері. Ангел кидається до халата, який сушиться на мотузку, одягає його і вже хоче вилазити на шафу, як раптом згадує, що забув на ліжку крила, і, стукнувши себе по лобі, вертається за ними. Коли ангел надів крила і виліз на шафу, дзвонять знову. Тепер уже чорт зривається і біжить до ліжка. Але на півдорозі він теж стукає себе по лобі і... вертається за порожньою пляшкою з-під горілки, пробує, чи вона не надщерблена, щоб здати, ховає пляшку за пазуху і лише після цього залазить під ліжко. Дзвонять утретє. І аж тепер прокидається Іван.
Безгрішний (тримаючись за голову). Що зі мною? Ох... (Обводить поглядом кімнату). Нічого не пам’ятаю... Пам’ятаю тільки, що випив два ковтки шампанського...
Ангел (з шафи). Та ти ж ніколи не пив... Скільки там тобі треба...
Знову дзвінок у двері.
Безгрішний. Кого це знов чорти принесли? Ну, тільки Денатурат прийшов похмелятись - я йому покажу... (Іде відкривати. Згодом уже з коридора долинає його голос). Ляля! Ти яким вітром, Цнотлива?
Ляля (ще там, в коридорі). Юлій Михайлович порадив мені до тебе зайти. Каже, що ти у нас геній і завжди даси толкову пораду. А в мене збірочка на носі. Може, почитаєш?
Безгрішний  (заходячи з Лялею до кімнати). Та я ж у віршах не дуже...
Ляля (поправила на собі коротку спідничку). Ти і в жінках не дуже...
Чорт, як побачив Лялю, то аж облизався, а ангел мало з шафи не впав.
Безгрішний. То ти принесла свої вірші чи прийшла мене спокушати?
Ляля. О, ти як завжди - прямо "в лоб"! А якщо і спокушати? То й що? Ти ж, Іванку, так і постарієш, а як ліфчик розстібається, не знатимеш... (Блудливо подивилася на Безгрішного). Хочеш - я покажу?
Безгрішний. Ну й жарти у тебе!
Ляля. А я не жартую, Іванку. Мені вже давно хочеться з тобою побавитись. Ти молодий і ще такий чистий. А ті старі спілчанські коти з їхніми липкими пітливими руками мені уже ось де! (Показала на горло). А ти ще такий чистий, чесний, незайманий... Думаєш, це тільки чоловікам незайманих хочеться? Жінка теж за незайманого душу віддасть!
Безгрішний. Лялю, не читай мені лекцій. Я теж трохи психолог.
Ляля. Правильно, Іванку, к чорту всі лекції. Пішли в ліжко. Пішли!
Безгрішний (пробує відбутись жартом). Отак одягнені і підемо?
Ляля. Та чого ж одягнені, Іванку? Я роздягнусь. (Починає роздягатись).
Ангел (зістрибує з шафи). Та вона не жартує!
Чорт (вилазить з-під ліжка). Треба дамі помогти…
Ляля. Почнемо зверху, Іванку... (Скидає светр. Чорт підхоплює його і кидає на стілець. І далі помагає Лялі роздягатись).
Безгрішний. Лялю, не дурій. Твої жарти зайшли вже надто далеко. (Соромливо одвертається).
Ляля. Не одвертайся, Іванку. Ти на груди мої подивись! (Чорт помагає їй розстебнути ліфчика, але Ляля його поки що не знімає). Але ліфчика сам зніми... (Підходить до нього напівнага. Ангел-хранитель закриває Безгрішному очі своїми крилами). Бачиш, які пругкі мої груденята?
Безгрішний. Нічого я не бачу - мені очі наче заслонило якоюсь пеленою...
Ляля (ображено). Заслонило... Пеленою... Повилазило б тобі! (Повертається в бік столу і показує на порожню пляшку). Ось якою пеленою очі тобі заслонило! Алкоголік нещасний! Я думала, що ти мужчина, а ти... (Швидко одягнулась і пішла до дверей). Привіт Денатурату!

Безгрішний . Лялю, я не хотів тебе образити! Давай почитаємо твої вірші...

Ляля. Рано ще тобі читати мої еротичні вірші! Соплі витри! (Гримнула дверима так, що в ангела аж крила повідпадали, і пішла).
Ангел-хранитель підняв крила, надів їх і знущально проспівав чортові-спокуснику:"Потому, потому што ми пілоти! Нєбо наш, нєбо наш родімий дом! Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти! Ну, а дєвочкі? А дєвочкі потом!".
Безгрішний. От Господи, і чого я невезучий такий... Це я справді  так залив очі, що мені їх затягнуло якоюсь пеленою. Треба піти промити. (Знімає піджака, чіпляє його на спинку стільця і виходить. У цей час дзвонить телефон. Ангел бере трубку, слухає і обережно кладе її назад).
Ангел (поклавши трубку). Марі Хуанко з видавництва, ота секретарка загранишна з західними манерами. Ця ще краща... Добре, що Безгрішний не взяв трубки - до нього зараз жінок не можна підпускати і близько! Особливо таких, як ця Марі Хуанко з її наркотичними цигарками. Дурман з нього і так ще не вийшов - так недалеко і до гріха... Треба відключити телефон, щоб більше не додзвонилась. (Витягає шнур). Але чого це він так довго очі промиває? Коли б часом хоч у ванну не впав! (Виходить).
Чорт (кусає собі пальці). Бісів ангел! Усе зіпсував! Тут саме дівки треба!.. Такий момент!.. Чекай-но... Що це там за Марі Хуанко була? З якого видавництва? Чи не з того, куди він свої бумаги носив? (Починає ритися у кишенях піджака, якого Безгрішний скинув, ідучи у ванну, дістає звідти записника, гортає його і говорить сам до себе). Так... "А...бе...ве…те…у…еф…ха”… Хуанко!.. Є!.. Марі Хуанко - секретарка видавництва... І номер її телефону є... Як же її сюди заманити? Як?! (Морщить лоба, чухає потилицю, смикає себе за ріжки і нарешті аж підстрибує з радості). О!!!
Біжить до ліжка і починає діставати з-під нього різні речі. Ось він дістав одну з тих нічних сорочок, що чорти знімали з дівок, і недбало відкинув її в сторону. Потім витягнув пляшку з-під горілки, замотану в шаровари, і диктофон, замотаний у дівочий купальник, як символи все більшого морального падіння цього світу - пляшка в шароварах і диктофон у трусах... Наспіх засунувши все це назад і взявши тільки диктофон, чорт біжить з ним до телефону, вставляє шнур і набирає номер із записної книжки, повторюючи при цьому ім’я Марі Хуанко. Потім чекає, поки там візьмуть трубку, і натискає на кнопку "Пуск". З диктофона, якого чорт-спокусник підносить до самої телефонної трубки, лунає голос Безгрішного: "Алло!.. Це я - Іванко Безгрішний!.. Я люблю тебе! Я хочу тебе! Приїжджай скоріше!"
Чорт (кладе трубку, виключає диктофон і задоволено потирає руки). Ось теперечки дівка в нас є!!! А телефон і справді треба відключити, щоб ніхто не перешкодив їхній забаві! (Відключає телефон і, знову задоволено потираючи руки, але вже під мелодію "Потому, потому что мы пилоты" в естрадному виконанні, ховається за стіл, бо у дверях з’являються Іван і ангел).

Сцена 8.
Безгрішний виходить з ванної кімнати розпатланий, у халаті. За ним іде ангел-хранитель і знову несе його капці.
Безгрішний. Фу, скупався - і аж легше стало! І в очах зразу прояснилося, а то наче туманом заволокло…(Зітхнув). Так Лялі і не побачив...
Ангел. І слава Богу...
Чорт. Якщо та Марі Хуанко - це те, що я думаю, то зараз ти побачиш ще не таке...
Знову дзвінок у двері .
Безгрішний. Заходьте! Відкрито! (Скрушно). Ну просто день відкритих дверей...
Хотів ще щось сказати, але саме в цей момент до кімнати зайшла така суперсучасна дівиця з цигаркою в зубах, при вигляді якої ангел аж перехрестився, а чорт сховався за ангела.
Марі Хуанко. Привіт! Не чекав так швидко?
Безгрішний (розгублено). Та... н-не чекав...
Марі Хуанко. Це з вас усіх ще стара совєцька психологія не вивітрилась... Поки один пообіцяє, а другий зробить, то й робити вже нічого не хочеться... А в нас на Заході все швидко: сказав - зробив! (Підійшла ближче). Один дзвінок - і я тут! (Дихнула цигарковим димом на Безгрішного).
Безгрішний (чхає). Апчхи! (Ангел миттю дістає хустинку і витирає Іванові під носом). Ну й цигарочка! Аж у носі закрутило...
Ангел (закашлявся і замахав руками). Ноу смокінг... Ноу смокінг...
Марі Хуанко. З собою привезла. Хочеш травки?
Безгрішний (ще не зовсім зрозумів, про що мова). Та взагалі-то трави я люблю...
Марі Хуанко (простягає йому цигарку). Ану потягни...
Замість Безгрішного, перехрестившись, це робить ангел-хранитель, а тоді, очамрівши, наче літає по хаті. А чорт тим часом сам підходить і кілька разів солодко затягується.
Безгрішний (отетерілий від диму). Та... дякую...
Марі Хуанко. О, як ти швидко ловиш кайф! Ну, для першого разу досить. Займемось любов’ю?
Безгрішний. Та... може, не отак зразу...
Марі Хуанко. Знов стара совєцька психологія... Що ви робите з цього таку велику проблему? У нас на Заході навколо цього ніяких реверансів! Ти запитуєш: "Хочете переспати?", і тобі відповідають "єс" або "ноу". І ніяких "ай лав ю"!
Безгрішний. У нас теж скоро так буде...
Марі Хуанко. О, я не сумліваюсь! Так що? (Багатозначно подивилася на Івана).
Безгрішний. Але для цього треба... ну... хоч трохи подобатися одне одному...
Марі Хуанко (переходить на "ви"). О, Іване! Ви мені сподобались ще у видавництві... Ви мені дуже подобаєтесь... Ай лайк ю вері мач...
Ангел (замахав руками). Ніяких лайк вері мач! Ніяких лайк вері мач!
Безгрішний. Та я... я...
Марі Хуанко. О, який ви сором’язливий... По телефону ви були сміливіший... "Я люблю тебе! Я хочу тебе!" Ну, добре. Якщо соромитесь повторити це по-українському, то скажіть по-англійськи...
Безгрішний. Та я навіть не знаю, яке з двох англійських "я хочу" треба вживати в такому випадку - "ай вонт" чи "ай вуд лайк"…
Чорт (ззаду, роздратовано). О Господи! Та яка тобі різниця, телепню! Бери її мовчки під пахви і тягни на подушки!
Марі Xуанко. Ох, які ви, письменники, дотошні… Ти йому натуральний секс пропонуєш, а він переживає за те, чи слово у нього на місці... Ну хватить ламатись – пішли. (Бере Безгрішного за руку і веде до ліжка).
Чорт (задоволено склав долоні разом і приклав до правої щоки). Марі унд Ваня шлафен! Марі унд Баня шлафен!
Ангел (замахав руками). Ніяких шлафен! Ніяких шлафен! Іван Безгрішний з жінками не спить! (Хапає Безгрішного ззаду за пояс і не дає йому йти. Марі Хуанко тягне Івана за руку, але він не може зрушити з місця).
Марі Хуанко. Ну що ж ви, Іване? Я так цього хочу!
Безгрішний. Я теж цього хочу, але якась сила здержує мене...
Марі Хуанко. Це вас ваші ще совєцькі комплекси здержують... (Діловито). Зателефонуєте знову, коли зовсім звільнитесь від них. До речі, Юлі Михайлович просив передати, щоб ви до нього зайшли. (Спокійно поправила на собі сукню і пішла до дверей). Гуд бай, Ваня!
Ангел. Іди к чорту...
Чорт (тримається за голову). О майн Гот! О майн Гот!
Ангел підходить до нього, благодушно обнімає за плечі і співає: "Потому, потому што ми пілоти! Нєбо наш, нєбо наш родімий дом! Пєрвим дєлом, пєрвим дєлом самольоти... ". Чорт, ледве не плачучи від досади, запитує: "Ну, а дєвочкі?!" "А дєвочкі потом...", - відповідає йому ангел і погладжує по плечу, як погладжують вередливу дитину, коли хочуть заспокоїти її.

Сцена 9.
Знову кабінет редактора видавництва. Мокроштан сидить надутий і злий. До кабінету весело заглядає Безгрішний, як завжди, з ангелом-хранителем за плечима.
Безгрішний. Можна, Юлію Михайловичу?
Редактор (глянув спідлоба). Заходь, Безгрішний.
Безгрішний. Щось ви не дуже привітно мене зустрічаєте...
Редактор. А мені що - цюлуватися з тобою? Ти ж мені до пенсії  дотягти не даси! (Кинув на стіл перед Безгрішним його рукопис). Хочеш до інфаркту мене довести?
Безгрішний. Я нічого не розумію, Юлію Михайловичу... До якого інфаркту? Це ж найбезневинніший рукопис, який я будь-коли вам приносив! Ну порушені там деякі проблеми, але ж я уже як тільки міг позагладжував гострі кути.
Редактор. Добре позагладжував... Лозами б тебе писало…
Безгрішний. Не розумію... Нічого не розумію... Я не пам’ятаю в рукописі жодного різкого слова...
Редактор. А що ти взагалі пам’ятаєш? Злигався з Денатуратом, заливаєш очі горілкою, а потім пишеш сп’яну антирадянщину... е-е... тобто антиукраїнщину! (В’їдливо). Пляшки вже поздавав?
Безгрішний. Які пляшки?
Редактор. Ті, що Ляля бачила на твоєму столі...
Безгрішний. Так ось в чому справа... Накапала Круглодупка! Ну, приходив до мене Денатурат, він же - Непитущий! Ну, приніс пляшку шампанського і ще там чогось... Тільки доводжу до вашого відома, що це (показує на рукопис) я закінчив писати ще задовго до того, як уперше за двадцять літ пригубив бокал із шампанським...
Редактор. Ти хочеш сказати, що цю антирадянщину, чи то пак - антиукраїнщину... ти тверезий писав?!
Безгрішний. Не знаю, що ви там знайшли такого антирадянсько - українського...
Редактор. Ах, ти не знаєш... Ну, то я тобі зараз почитаю... (Бере рукопис). Ось... ось... "Але найбільше мене турбує зіпсований наш редактор. Ніколи не знаєш, чого від нього чекати. Він може зірватися в будь-яку хвилину. І нам треба будь-що позбутися цього страшного редактора. Тільки тоді ми зможемо дихнути вільніше". Чим це я тобі так досадив?
Безгрішний. Так там же про реактор ідеться! Опечатка вийшла, напевно. (Знизав плечима). Хоч я, здається, "реактор" писав...
Ангел- хранитель докірливо стукнув себе по лобі і з досадою махнув рукою – не догледів, мовляв.
Редактор. Ну, добре. Нехай. Це про мене. Це я ще стерплю. Хоч це не тільки про мене, Безгрішний. Я не просто редактор - я державний службовець. І пишучи таке про мене, ти цим самим натякаєш на те, що у нас досі зберігається цензура... О, ти великий майстер підтексту! Це знають усі... Але нехай, нехай... Ось далі... Далі ти вже не приховуєш своїх анти... українських настроєній! (Читає з рукопису). "І найбільше шкоди приносить нам саме ця клята влада". "К л я т а  в л а д а"! Це наша рад... українська влада - клята!
Ангел-хранитель ухопився за голову .
Безгрішний (уже зовсім спантеличено).Та... Юлію Михайловичу...Це непорозуміння якесь... Це знов якась опечатка...
Редактор. Опечатка? У тебе - Івана Безгрішного, який завжди приносить такі рукописи, що й комар носа не підточить? Це ти вже зовсім за дурня мене маєш чи що?!
Безгрішний. Та я ж писав "вада"... Ось дивіться, Юлію Михайловичу, тут слово "вада" і по змісту більше підходить... (Бере з тремтячих рук редактора рукопис і читає). "Ми взагалі часто байдужі до долі нашої землі і до долі наших власних дітей. І найбільше шкоди приносить нам саме ця клята в...вада". Це я, їй-бо, запрацювався і почав опечатки допускати в кінці...
Редактор. Що ти ще виправдовуєшся?! Отією своєю писаниною ти дискредитував нашу рад... українську владу! Та за таке... (Ангел-хранитель швидко затуляє Безгрішного своїми крильми). За таке... Ну, словом, маєш ти, Безгрішний, щастя, що ми од Соловків одділились... А тепер забирай свій рукопис і сам забирайся!
Ангел полегшено зітхає, Іван зітхає значно сумніше, забирає свій рукопис, і обидва виходять .

Сцена 10.
Безгрішний повертається додому. Він заходить до кімнати не просто сумний, а чорний, як ніч. Не роззувається, не роздягається. Навіть картуза не знімає. Сідає за стіл, не випускаючи з рук рукописа, бере в руки пляшку з-під шампанського, пробує налити з неї, але там вже нічого немає. Якийсь час Іван сидить задумано, а потім починає говорити.
Безгрішний. Господи! Нащо я мучився стільки літ? Нащо я тягнув з себе жили і сидів на самій картоплі, яку сам же і варив, бо був такий бідний, що не міг собі дозволити завести сім’ю? Нащо я недоїдав, недосипав, друкував без вихідних і прохідних, працював для якогось н а-   р о д у ? Нащо я замкнув себе самого у цій камері-одиночці і писав оту нікому не потрібну правду, поки Денатурати пили, а Мокроштани спали з Круглодупками?! Та ж правда нікому не потрібна тепер! Тепер інші цінності, інші мірила... Тепер "єс" або "ноу" і - ніяких "ай лав ю"! Тільки "шлафен", а потім "гуд бай"... І моя каторжна праця знову нікому не потрібна... Я змарнував своє життя... Я приніс його в жертву якимось абстрактним і нікому не потрібним ідеалам... Для кого? Для чого?! Не хочу більше так жити і не буду! Якщо це потрібно тільки мені одному, то чорт його все бери! (Кидає рукописом об землю).
Чорт швиденько вилазить з-під ліжка і підбирає рукопис. Потім знімає зі стіни рушницю, а з пазухи дістає мотузку з уже готовою петлею і кладе їх на столі перед Безгрішним - на вибір - і виходить. Ангел весь цей час сидить на ліжку, обхопивши голову руками .

Сцена 11 і 12.
Знову голубе небо, стіл, за яким сидить завідуючий ангельськими кадрами, і мотузяна драбина. Звучить сумна мелодія полонезу Огінського. До драбини ще тут, на землі, підходить засмучений ангел. Він тримає в руках ту мотузку з петлею, яку залишив чорт Іванові Безгрішному. Якийсь час ангел стоїть з опущеною головою, а потім знімає свої крила, складає їх докупи і зв’язує тим мотузком. Після цього закидає уже зв’язані крила за плечі і починає здиратися по драбині на небо. Звучить все та ж сумна мелодія полонезу, крила безладно теліпаються за плечима ангела, сам ангел час від часу витирає сльози, а іноді навіть припадає до драбини і тяжко ридає. Та ось мелодія закінчилась, і він доліз до столу зава.
Ангел (кладе крила перед завом на стіл). Знімайте мене з посади ангела-хранителя, Архангеле Серафимовичу... Відправляйте крутити бикам хвости - і цього я не вберіг...
Зав (у розпачі). І Безгрішного розстріляли?
Ангел. Гірше...
Зав. Він покінчив життя самогубством?!
Ангел. Ще гірше... Оце саме в цю мить він лежить з голою дівкою, попиває коньяк і курить маріхуану...
Зав хапається за серце!
Ангел-хранитель спочатку бризкає на нього водою, а потім, бачачи, що це не допомагає, включає вентилятора і обвіває зава свіжим повітрям. Від вентилятора знову піднявся вітер. Хмара пливе по небу і зникає, а замість неї внизу знов з’являється квартира Івана Безгрішного. У хаті повно чортів! Одягнені в українські шаровари, одні з них сидять навколо столу, тримають на своїх колінах дівок у російських сарафанах і п’ють горілку. Другі повсідалися просто на підлозі і ріжуться в карти. Якийсь уже добре п’яненький чортик пробує щось наклацати на Івановій друкарській машинці... Сам Безгрішний лежить у ліжку, тримає в одній руці стакан, а в другій цигарку і, очевидно, уже повністю звільнившись від усіх своїх комплексів, обнімає Марі Хуанко... Ця картина ще тільки почала з’являтися перед очима глядачів, як водночас зазвучав мотив відомої української пісні... Мелодія наростає і наростає, і раптом усі чорти разом у класичному стилі Кубанського козачого хору затягують: "Розпрягайте, хлопці, коні та й лягайте спочивать. А я піду в сад зелений, в сад криниченьку копать! Маруся раз, два, три, калина, чорнявая дівчина в саду ягоди рвала! Копав, копав криниченьку у вишневому саду... Чи не вийде дівчинонька рано-вранці по воду? Маруся раз, два, три, калина, чорнявая дівчина в саду ягоди рвала! Вийшла, вийшла дівчинонька в сад вишневий воду брать. А за нею козаченько веде коня напувать. Маруся раз, два, три, калина, чорнявая дівчина в саду ягоди рвала!" А дівки в сарафанах починають у стилі групи "Балаган" відспівувати чортам російську народну пісню: "Провожал ты меня из тенистого сада. Вдруг взяла тебя нервенная дро-о-ожь. Ты скажи, ты скажи, че те нада, че те нада? Может, дам, может, дам, че ты хо-о-ошь...". Чорти далі співають своєї: "Просив, просив відеречко - вона ж йому не дала. Дарив, дарив їй колечко – вона ж його не взяла! Маруся раз, два, три калина, чорнявая дівчина в саду ягоди рвала!" А дівки знову водять хоровод: "Мы гуляли с тобой. Я ревела, ох, ревела. Подарил ты мне нервенную дро-о-ожь. Ты скажи, ты скажи, че те нада, че те нада? Может, дам, может, дам, че ты хо-о-ошь...". Чорти повитріщали очі, дивляться на дівок і аж облизуються, а дівки їм далі співають: "Не гляди на меня. Ой, не нада, ой, не нада. И коленки мои не трево-о-ожь. Ты мне прямо скажи, че те нада, че те нада? Может, дам, может, дам, че ты хо-о-ошь...". Облишивши чортів, дівки починають водити хоровод навколо Іванової постелі, уже звертаючись начебто до Безгрішного: "Ты мне прямо скажи, че те нада, че те нада? Может, дам, может, дам, че ты хошь...". Іван віддає стакан і цигарку Марі Хуанко і починає загинати пальці, говорячи щось дівчатам... І ось уже одна з дівчат несе на підносі макет двоповерхового особняка, а позаду неї іде чорт і подзвонює ключами. Услід за першою виходить друга, несучи макет легкового автомобіля, а чорт ззаду знову на витягнутій руці несе ключі. Третя несе на підносі купу грошей, четверта - банани і всяку всячину. П'ята - велику книгу, на якій написано "ІВАН БЕЗГРІШНИЙ. ПОВНЕ ЗІБРАННЯ ТВОРІВ". Шоста - лавровий вінок. Сьома і восьма ведуть за руки молоду дівчину у віночку, а вслід за ними чорти пруть на носилках ангела-хранителя в бронежилеті і з добрячою довбнею! Дівки все співають "Ты мне прямо скажи, че те нада, че те нада?", Іван і далі загинає пальці, а чорт-спокусник слухає те все і тримається за голову... Інші чорти тим часом забирають з ліжка Марі Хуанко, і дівчата садять замість неї дівчину у віночку. Іван обертається до неї і просить ангела подати йому глобуса. Ангел подає. Дівчина віддає Іванові віночка, а Іван їй - глобуса. Виходить дуже символічно - весь світ за віночка! Молода дружина дуже задоволена, Іван - також. Він знову обертається до дівок і хоче загнути чергового пальця, та раптом молода дружина смикає його за рукав... Іван обертається до неї і вона показує якусь точку на глобусі - осюди хочу, мовляв… Іван догідливо усміхається і, загинаючи пальця, показує дівкам те місце на глобусі, на яке щойно вказала його молода дружина. Потім знову хоче замовити якесь своє бажання, та тільки він збирається це зробити, як дружина вдруге смикає його за рукав. Іван скривився, але обернувся до неї. Вона знову тицьнула пальчиком у глобус. Іван вказав дівкам і на це. Та  тільки він хоче сказати їм про своє, як дружина знову - смик-смик... Іван уже сердиться, показує своїй судженій, що йому треба замовити собі нову друкарську машинку, але дружина надула губки і показала на віночок... Іван зітхнув, і вона знову вказала якесь місце на глобусі. Але коли Іван в черговий раз хоче звернутися до дівок зі своїм бажанням, дружина... знову смикає його за рукав! Тут уже Безгрішний не витримує і починається перша легенька сварка: Іван доводить дружині своє, вона йому - своє. У самому розпалі суперечки ангел-хранитель торкає ззаду Безгрішного за плече і... пропонує йому довбню, показуючи жестом, - довбани її довбнею та й по всьому! Дружина - в плач! Іван показує ангелові кулака і заспокоює свою половину. Ось уже, нарешті, заспокоїв і знов обернувся до дівок. Та дружина знову його за рукав - смик-смик... Сварка починається з новою силою... Тут уже чорт-спокусник бере з рук ангела довбню, підкликає до ліжка чортів з носилками і показує Іванові на мигах - давай я довбану її довбнею і чорти винесуть її на носилках!..  Дружина - знову в сльози! Іван крутить вказівним пальцем біля скроні, натякаючи чортові, що у нього не всі вдома, показує йому віночка і розціловує дружину, заспокоюючи її. Чорт ображено відступає. Дружина поволі заспокоюється. Та коли Іван уже вкотре хоче замовити дівкам своє бажання, вона знову смикає його за рукав... Іван уже не має сил сваритися. Він обертається до дружини і на його обличчі написано - ну кажи, кажи вже, чого ти хочеш!!! Дружина бере в руки глобуса і починає показувати - і сюди хочу, і сюди, і сюди... Потім кілька разів обводить пальчиком кругом глобуса... І тут уже Іван хапається за голову!

Завіса.
І6-І8.ХП.І997

 

Валерій Герасимчук