Я не фанат писати автобіографії. Хочеться, щоб текст був самодостатнім і без мого обличчя.

Роман Красюк — колишній бойовий медик 95-ї ОДШБр. Брав участь у боях під Горлівкою, Ізюмом, Слов’янськом, Лиманом. Демобілізований після поранення. Недовгий час після демобілізації був волонтером. Нині живу у Києві, навчаюся на філософському факультеті КНУ. Часом з’являюся на літературних вечорах. Відкритий до пропозицій бойових (не тилових) посад.

В дитинстві батьки не давали на обіди достатньо, тож Роман компенсував це кишеньковими крадіжками. Окрім грошей, він викрадав колекційні картки, дрібнички та іграшки. Ймовірно, це було бажання підтримувати та підвищувати рівень професійної майстерності. Якби він краще тримався на допиті в четвертому класі, то зараз уже міг мати вагу в кримінальному світі.

Роману довелося шукати альтернативні способи підтримки штанів на талії — і він знайшов рішення в підпільних боях зі ставками, де був вправним бійцем і здобув кілька десятків перемог, половина з яких була над циганами.

Посварившись зі своїм менеджером через занизьку частку з виграшів, Роман знайшов себе в іншому. Статура та природний атлетизм дозволяли йому проникати у важкодоступні місця без зломів замків. Зі шкіл, приватних ділянок, підприємств, залізничних станцій та складів тонами зникав метал і осідав на металоприйомках під дією чарів митця та його творчих товаришів, чиї імена він уже не пам’ятає.

Це тривало до десятого класу, але тоді богемному життю прийшов кінець. Футбольні фанати жорстко спитали з Романа за скінхедську атрибутику. Втративши можливість і психологічну здатність претендувати на високий статус у шанованому криміногенному — та не лише — Києві, він почав шукати способи виділитися серед самців іншими методами.

Спасіння прийшло від культурних фріків та маргіналів, які відкрили йому буття «не такого, як усі», яке «нормєси не розуміють», бо «це мета-супер-пупер-модерн». А далі все пішло по накатаній, давно протоптаній попередниками.