Я, Більська Наталія, народилась 18 травня  1960 р. в сім’ї викладача російської мови та літератури  та директора школи, педагогічними фахами якого були історія та математика. Від тата в мене любов до математики, від мами, мабуть, до літератури, живопису та різних «історій», що накладало відбиток на об’ємахнаписання шкільних творів. Жила в невеличкому двоповерховому  в будинку, де батьки моїх ровесників працювали в райкомі партії/комсомолу, а мами  - вчителі, бібліотекарі. Відповідно, зростала «зразковою відмінницею»,хоча з бентежними питаннями в голові, прямолінійним язиком, за який вдома в брежнівські часи перепадало.Навчалась в Броварських першій та шостій школах.До останньої мама потягла за собою, оскільки її, як наймолодшу викладачку, перевели в  новозбудовану. З п’ятироків навчаласьграти на фортепіано, спочатку приватно, згодом у щойно відкритій  першій музичній школі.

         В 1975р,всупереч бажанням батьків та вчителів, що вбачали в мені математичне майбутнє, вступила до Київського Державного музичного училища ім. Глієра, яке закінчила в 1979р. До консерваторії «провалилась». Працювала 9 років в музичній школі на посадах викладача фортепіано та концертмейстера. За наполяганням батьків, які не мислили своєї дитини без вищої освіти, в 1988 р. розпочала заочне навчання на  музично – педагогічному  факультеті Київського педінституту( пізніше університет ім. М. П. Драгоманова), в якому на той час це стало можливим  для абітурієнтів , що не працювали в загальноосвітніх школах/дитсадках. Кордони мінкульту та міносвіти почали потроху втрачати свою священність.Червоний диплом  через пять років - моя дяка їм за толерантність.

    Працювала в Броварській дитячій музичній школі, в тому ж таки педуніверситетістаршим лаборантомв буремні 90 – ті ( мала нагоду зрозуміти, що паперова робота – то геть не для мене. Якби не кілька студентів, яких отримала для навчання – втекла би звідти через пів року. Проте , таки зробила це відразу, як тільки студентів не стало).Заміжжя, народження сина, ще під час навчання в університеті. Робота в Київській 30  - й музичній  школі ( згодом  - школа мистецтв №5),смерть чоловіка, повернення до Броварів, де і працюю наразі.

    Я і мої учні є лауреатами  обласних, регіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

 Я  - в номінаціях : соліст, учасник фортепіанного ансамблю, концермейстер, автор методичної роботи, автор учнівської вистави «Казка про країну Інтервалію».

    Маю хоббі –подорожувати , пізнаючи Україну та її людей;гратись кольорами , як на квіткових клумбах, в одязі, так і в   розмальовках (мій антистрес). Слухати радіо, де озвучується поезія, та ще з відповідною музикою, та ще в чудовому виконанні акторів. Звідси , мабуть , в мене пожиттєва прив’язка виконуваної  музики до віршованих рядків, що виринають з пам’яті.Віршами гралась з дитинства ( з мамою підбирали рими до слів – хто більше та оригінальніше).  Хоча поезію все ж не вважаю своїм покликанням, - лише ,як емоційною реакцією на певні явища, стани, обставини. Якимось попитом отримала вишневий слоїк  на Вишневих зустрічах в бібліотеці ім. О. Вишні. Швидше за все за «проникливе» читання, що саме тоді вигідно вирізняло мене, бо «якість» читання авторів мене просто вразила зі знаком мінус.

     Моя мета : намагаюсь виправити ситуацію, яку батько визначив, як проживання життя ala чернетка. Як одне з досягнень на цьому шляху  - відродження рукопису та виконання поем М. Дремлюги з циклу «З глибини»( педагогічний університет уДрогобичі, Академія ім. П. Чубинського в Києві, музична школав  Броварах ), популяризація його творчості, як і української музики взагалі