* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Костас Тахцис. "Решта"

20:03 16.08.2007

Дуже б хотілось, щоб читачі висловили свою думку щодо твору, і якщо його прочитають професійні перекладачі, то я б дуже хотіла почути критику перекладу. Будь ласка, надсилайте свої думки на e-mail: annyaskripka@rambler.ru.

Костас Тахцис

„Решта”

Зі збірки „Решта” (1972)

Переклад здійснено

Скрипка Г.П

Редактор українського тексту

Мельничук Ірина Вікторівна

кандидат філологічних наук

доцент кафедри української філології

Маріупольський державний гуманітарний університет

- Я вже плюнула! Начувайся, якщо знову будеш ґав ловити по дорозі! Вона не плювала насправді, лише казала так, але погроза була зрозумілою: ти маєш повернутися до того, як висохне плювок.

Наскільки швидко він висохне вона вирішувала сама, за своїм настроєм та обставинами. Іноді він висихав так швидко, що не встигнеш і оком зморгнути, летиш і вертаєшся стрімголов, а плювок вже встиг висохти, і вона чекає на тебе біля дверей з ременем у руці.

Бувало, повертаєшся, виконавши її доручення, і навпроти будинку, на розі вулиці, починаєш тремтіти, щось холоне усередині, ноги дрижать від страху і замість того, щоб йти вперед, вони йдуть убік, назад, вперед, убік, назад... Сповнений обурення на себе, ти питав: що тебе змусило зовсім забути про час, якого дідька ти зупинився і, роззявивши рота, дивився на дітей, які тягли за лапу галку; чи варто отримати добрячих стусанів за одну лише розвагу, що трапилась тобі дорогою, у якій ти навіть і участі не взяв, тоді як час Страшного Суду, мить розплати невблаганно наближалась з кожним новим кроком до дверей.

Але часто твої страхи не справджувалися. Ти заходив у дім, тремтячи, як злочинець перед покаранням, і, раптом з виразу її обличчя розумів, що плювок не встиг висохти, і тоді ти зітхав з полегшенням і, сповнений любові і вдячності, сповнений захопленням перед цим дивом, ти дивився на неї і хотів побігти і поцілувати її. Твої докори сумління за ту розвагу розвіювалися, як дим, і раптом ти шкодував, що не затримався ще трошки. Звісно ти наважувався і казав їй, що діти з сусідньої вулиці впіймали галку і тягали її за лапку, прив’язавши до мотузки, і жбурляли її, як м’ячик; цим ти ніби зізнавався у своїй „страшній” провині, і, якщо вона мала намір тебе відлупцювати, то хай лупить, і чим швидше, тим краще. Але вона або не звертала на тебе уваги, або казала щось, що зовсім не стосувалось ані галки, ані твоєї розваги:

- Поклади-но пляшку на кухню і біжи до тітки Хріси, перекажи, щоб зайшла до мене на хвильку, бо я хочу з нею побалакати.

Іноді, звісно, - хоча і зрідка, - коли вона була у доброму настрої, коли ввечері до неї приходив пан, що подарував їй малесенький грамофон з Виставки1, або інший пан, що приносив мідії та червону ікру, тоді вона навіть і плювати забувала, і коли ти повертався з пекарні, задихаючись під вагою паляниці, вона не тільки не сварила тебе, а навіть обіймала і казала:

- Ах, як я рада, дитино моя, що ти вже виріс і допомагаєш мені; коли я постарію,

- буде кому дбати про мене!

Яке ж чудове було життя у такі дні! Грамофон постійно грав, і вона підспівувала йому:

У вихорі танго палкого –

Її очі та губи так близько до нього,

І це тіло йому пригорнути хотілось,

Хоч вона на нього і не дивилась...

Вранці приходила тітка Роксана з Тумби2 і прала одяг, тому що та гребувала пранням, чи мила підлогу, робила дім сяючим, і ти радів, коли бачив це, або ж вона приходила лише для того, щоб посидіти з тобою, розповісти казочку, бо тій треба було піти спершу до адвокату за розлученням, потім до зубного лікаря, а звідти на Модьяну3 скуплятися. А якщо вона залишалася вдома, то по обіді відкривала вікно і кричала морозивнику:

- Дядько Продроме, дай-но мені два вершкових морозива, але тільки щоб стаканчики всередині не пустими були; де ти був, добродію, давно ми тебе не бачили.

Вона брала два морозива, одне для тітки Роксани, а інше для тебе; сама вона не їла морозива, бо ходила до зубного лікаря, хоча іноді і не витримувала, дивлячись, як ти облизуєш його і казала:

- Хіба ти не пригостиш свою матусю, яка тобі його купила?

І вона закривала долонями лице і плакала: „а-а-а!”

Тоді ти відразу біг до неї, високо підіймав руку і простягав їй морозиво, хай навіть ти і знав, що вона удавала ніби плаче, але пишався тим, що і ти теж щось можеш зробити для неї, хоча, ну ж бо, зізнайся, затамувавши дихання, ти дивився, скільки вона відкусить, тому що, власне кажучи, морозиво було твоє, хай вона вже спробує, але й тобі залишить.

Вечори були ще кращими коли вона перебувала у доброму гуморі. У повітрі розносилися пахощі жасмину та жимолості з сусіднього двору, атмосфера була ніби святкова, справжнє Перше травня, вона одягала тебе у квітчастий фартушок і штанці з резинками й відправляла на вулицю гуляти досхочу, але тільки щоб не замурзався.

Потім вона виносила горщики з квітами на ґанок: бегонію, гортензію та два фікуси, поливала їх та виливала один-два відра води на бруківку, щоб освіжити її. Потім сама сідала на сходинку поряд з горщиками і починала розмову з тіткою Хрісею, або збирала біля себе дорослих хлопців та дівчат, які ходили до третього класу Гімназії4, вчила їх грати в берліну5 або гарбуза6 - гарна пані Гарбузиня, добра й вправна господиня, має десять діточок, немов десять квіточок... Одного разу вона навіть піднялась і грала у „резиночку”, щоб показати дівчатам, як треба стрибати, а коли захекалась, приснула від сміху, і сказала:

- Ах, залиште мене, бісенята, не для мене вже такі ігри, у мене ж дорослий син!

Але були і інші дні, усі зимові, усі похмурі, коли вона була розлючена, постійно курила, як паровоз, кусала нігті; у такі дні не можна було не лише затримуватися дорогою, грати фольгою від сигарет, а навіть і розмовляти, тому що вона казала:

- Дивись мені, сьогодні щоб не пари з уст, а то я добряче тебе відшмагаю!

У такі дні краще було б, якби вона взагалі не відправляла тебе з дорученням, тому що ти знав, як швидко б ти не повернувся, плювок вже встиг висохти, а якщо і ні, то ти забував купити сіль!

- Що ще мама наказала тобі купити? – питав у тебе бакалійник, але скільки б ти не напружував мозок, все одно не міг згадати, або ж затримувався дорогою, зовсім забував, що вона була розлючена сьогодні, стояв і дивився на дітей, які за гривеник роздивлялися Панораму7, а вони, побачивши, що ти щось стискаєш у руці, казали тобі:

- Йди поборемось, я тобі піддамся, - і ти навіть не помічав, як вони крали у тебе решту, а вона, замість того, щоб вийти і відлупцювати тих дітей, лупцювала тебе.

- Каюсь, матусю, - кричав ти крізь схлипування, - я винен, я більше не буду так робити! І ти намагався схопитися за її спідницю, але чим більше ти плакав, тим більше вона скаженіла; їй не подобалось коли плакав і просив, вона вимагала, щоб ти приймав покарання як чоловік:

- Або ти станеш чоловіком і навчишся не плакати, - казала вона тобі, скипаючи од гніву і б’ючи абикуди, - або краще я вб’ю тебе прямо зараз, оплачу і забуду, такі несправжні чоловіки, як твій ледацюга батько, не потрібні суспільству! Скажи мені, станеш чоловіком? Кажи: „Я стану чоловіком! Кажи це, або не відпущу тебе живого з рук своїх і сьогодні прийде тобі кінець.

І ти казав:

- Так, матусю, стану.

- Мене більше не пошиють у дурні хулігани і не вкрадуть у мене решту!

- Так, матусю, так!...

- Зараз же забирайся з-перед очей моїх, поки я не передумала, йди умийся, і щоб я не чула ані звуку і не пошкодувала, що народила тебе на світ!

У такі дні грамофон або зовсім не грав, або грав постійно одну й ту ж платівку...

Бідність, на світі цьому

У тебе найбільше дітей...

Вона йшла ввечері з дому, не попередивши тітку Роксану, щоб та прийшла і посиділа з тобою, вона вкладала тебе у ліжко, йшла і поверталась пізно, іноді ти і не знав, як пізно, часто ти навіть не знав, що вона виходила (мабуть ти бачив вже десятий сон, коли здалеку чув розмову, відкривав очі лише на мить і бачив голого янгола, без крил, поряд з її ліжком, а потім згасала лампа, згасали голоси, і ти знову провалювався в сон...).

Ах, мамо! Минуло вже скільки? Тридцять років відтоді, а я ще не вивчив твій урок. Я ще не став чоловіком, ще роззявляю рота на дорозі, дивлячись на дітей, у мене все ще краду от решту хулігани. І в цьому твоє найбільше покарання. А моє покарання – що я не зрозумів, коли був ще час, що ти вистраждала тоді, і хотів тобі помститися. Але якого дідька, мамо, невже тобі треба було на мені зганяти свою лють?

Хіба ти не могла дивитися крізь пальці, коли я приходив додому на десять хвилин пізніше, чи коли забував купити сіль? І, якщо мені не зраджує пам’ять, дріб’язок, який у мене вкрали діти з сусідньої вулиці, заради Бога, мамо, був шість чи сім гривеників!

1 Мається на увазі Міжнародна виставка у м. Салоніки, яка проходить кожного року  (Прим. перекладача)

2 район у м. Салоніки (Прим. перекладача)

3 торгова вулиця у м. Салоніках (Прим. перекладача)

4 відповідає 9 класу у нашій системі освіти.

5 назва гри. Грається у дружніх компаніях. Один гравець сідає в середині кола. Інші гравці потайки обговорюють його, а потім йому виказують думку кожного гравця про нього, приховуючи при цьому хто саме що сказав.

6 назва грецької народної гри, яка характеризується однаковими питаннями-відповідями, що постійно повторюються.

7 багате передмістя Салонік