Літературний форум
КНИЖКИ

ПОЛЬСЬКЕ ПЕЧИВКО БЕЗ ЧІКОЛЯДИ

07:02 26.06.2021

ПОЛЬСЬКЕ ПЕЧИВКО БЕЗ ЧІКОЛЯДИ

Волинська трагедія -- болюча тема для українського і польського народів. Ця сторінка нашої спільної історії викликає суперечки не тільки між політиками і звичайними громадянами, а і усередовищі істориків. Польська сторона каже про геноцид, зраду Польщі, наказ проводу ОУН-УПА щодо убивства поляків, звірячі убивства дітей, жінок, старих – незалежно від того, чи допомагали вони німцям, чи ні. Українська сторона згадує про пацифікацію Волині, насильство зі сторони польської влади, асиміляцію і нищення усього українського, операцію Вісла і вбивства українців Армією Крайовою. У цьому вирі узаємних звинувачень украй складно вести діалог і знайти консенсус, щоби примирити наші народи.

Бажаючи мати уявлення про польський погляд на польсько-український конфлікт середини 20ст., я вирішив звернутися до книги історика Ґжеґожа Мотики «Від Волинської різанини до операції “Вісла”».Саму книгу, за виїмком вступу і підсумків, можна поділити на три частини: конфлікт до окупації Польщі у 1939, у часи Другої світової війни і  під час радянської окупації.

 На початку у мене склалися оптимістичні очікування, бо Вахтанґ Кіпіані достатньо прихильно висловлювався про Мотику у власній праці з історії ОУН-УПА. Понад те,  у книзі Мотика почав саме зі злочинів і свавілля поляків у часи міжвоєнної Польщі і не таврував Бандеру жахливим нацистом, зрадником і винним у всіх гріхах перед польським народом. Діям ОУН як підпільної організації було присвячено не так багато книжкового місця, але автор не схилявся до звинувачень українців у державній зраді і з розумінням ставився до методів боротьби. Одначе, чим ближче автор підходить до Волинської трагедії, тим більше він зосереджується на діяннях ОУН-УПА.

Мотика згадує про наказ проводу щодо усунення польського населення, який нібито вказує на спланованість масових убивств поляків на Волині і Східній Галичині та про звірства учинені українцями під час знищення польських сіл. Хоча часом зявляються згадки про криваві розправи бійців АК над українськими селами, але таких значно менше, і як зазначає сам автор, між ними не можна ставити знак рівности. Між тим убивства українців на польських і українських землях, формування польської самооборони у селах і співпраця з німцями, як визначає автор, є наслідком дій УПА, а не причиною.  Протягом усієї частини, яка присвячена Волині і Східній Галичині, я відчував фрустрацію і біль. Не хотів вірити у вбивства дітей, винищення цілих сіл та инші жахливі учинки, які здійснювала УПА за твердженням автора. Не можу сказати, що повірив у масштабність і спланованість винищення поляків, бо автор зазвичай посилається на усні джерела, просто повідомляє кількість загиблих або українські науковці вказують на відсутність письмових даних і документів того періоду. Однак, викладене змусило задуматися, як саме ми можемо вшанувати пам’ять борців за Україну та засудити негідні вчинки, скоєні ними. Особливо у часи, коли українці потребують нових героїв на зміну старим, радянським.

Хоча книга Мотики певною мірою нашкодила моєму захопленню УПА, вона водночас зменшила скептичне ставлення до українців у лавах СС «Галичина». Мотика відкидає значну участь дивізії у знищенні поляків на Галичині і згадує лише один випадок, коли СС «Галичина» пацифікувала село. Більше того, навіть розвінчує міт, що дивізія нібито придушувала Варшавське повстання (1944) і була відповідальна за найбільші звірства (а усе через РОНА, солдатів якої поляки сприйняли за українців).

Заключна частина книги присвячена уже радянському періоду, коли АК поступово зникала, а головним ворогом для українців і поляків ставав СРСР та маріонеткова Польща. У ній Мотика зосереджується знову на діяннях поляків. Хоча автор згадує деякі випадки убивств українських селян польськими націоналістами і навіть місцеві договори між УПА і АК, але у першу чергу ця частина книги присвячена операції «Вісла». Мотика визнає безпідставність і злочинність операції та покладає усю провину на польську владу того часу, яка, як уважає науковець, хотіла швидко і просто вирішити питання українства на польських теренах. Понад те, він визнає, що наразі польські політики і громадськість схильні применшувати і навіть виправдовувати операцію Вісла, як єдиний шлях захисту поляків від «бандерівських звірів».

Загалом книга виявилася дещо болючішою і нуднішою, ніж я очікував. Цікавий і динамічний початок поступово зникає у перераховуванні кількості польських жертв та сіл, які були знищені. Ближче до кінця перераховування зникають, а цікавість і динамічність оповідання повертаються. Водночас, історії про звірства УПА на тих теренах викликали смуток і навіть змусили мене переглянути інтерв’ю з українським істориком Іваном Патриляком. Бентега трохи зникнула, і я зміг продовжити. Останні сторінки ж, на яких автор підсумовує викладене, залишили мене радше у позитивному настрої. Хоч у книзі Мотика відстоює думку, що Волинську трагедію варто уважати геноцидом, але також він уважає нашим законним правом поважати і шанувати борців за волю України.

Наостанок хочу спробувати визначити адресата цієї книги. На мою думку, людям, які не мають радикального погляду на польсько-український конфлікт і хочуть дізнатися про альтернативний польський погляд на нашу нещодавню, спільну історію. Для тих, хто бажає зробити певні кроки до примирення і віднайдення певного консенсусу. Нехай ця книга буде сприйнята вами скептично, але це вже певний рух до зменшення зневаги між нашими народами.

 

 

Євген Печений