Літературний форум
КНИЖКИ

Українці, доки...?

09:32 19.11.2018

Українці, доки...?

 

 

 

Підеш у Рим, мій згорточку скромний... Ні, я не заздрю...

        Хто ж тебе виплекав, той − горе! − залишиться тут.

Підеш неприбраний − так воно личить дитині вигнанця:

         До невеселих часів одяг належний бери                   (С.191)

 

Щось знайоме − тужливе, але не позбавлене надії − вчуваю у рядках вигнанця Овідія, який виряджає свою поезію до рідного Риму, попри те, що змушений з наказу імператора Августа перебувати у вигнанні на чужинських землях... Щось дуже добре відоме...

А і справді, зі сваволі іншого імператора, багато століть опісля Овідія, український поет опиняється на засланні-вигнанні. Озивається суголосними рядками:

 

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я тут загину (Шевченко "Думи мої, думи мої", 1840)

 

Дивовижа? Зовсім ні. Просто серце болить однаково, бо воно живе. Серце, а надто − серце поета, прагне почути слово у відповідь, прагне знати, що його зусилля не поглинає порожнеча часова, просторова чи культурна:

"А для кого взагалі я пишу? − сам себе ловить на слові поет. Писати, коли ніхто тебе не розуміє − все одно, що танцювати в темряві" (С. 192), − передає роздуми Овідія Андрій Содомора у книзі "Жива античність". І знову самі собою зринають рядки Тараса Шевченка:

 

Для кого я пишу? для чого?

За що я Вкраїну люблю?

Чи варт вона огня святого?.. (Шевченко, "Хіба самому написать", 1849)

 

Подібне питання міг би поставити собі і Андрій Содомора, адже його численні книги, перекладні та оригінальні, не дають того відлуння, на яке має підстави сподіватися автор. Не будучи юридично на вигнанні, А. Содомора є вигнанцем у власній культурі...

Українці, доки ж ми захоплюватимемося чужим, цураючись власного? "Жива античність" і справді жива. Вона витримала вже чотири видання (1983, 2003, 2009, 2016) і є доброю захопливою лектурою про майстрів слова Греції (Гомера, Сапфо, Есхіла, Софокла, Еврипіда) та Риму (Вергілія, Горація, Овідія). Вона може бути цікавою дітям десь із десяти років, вона може захопити дорослих (філологів і не лише) легкістю викладу, образністю вислову, глибиною думок про життя і долю справжніх митців... що майже не зазнає змін із плином часу.

Могла би зацікавити, могла би захопити. Коли лише б завдали собі труду довідатися і прочитати. Але нам простіше кивати головою на сусідів і захоплюватися книгою "Занимательная Греция: Рассказы о древнегреческой культуре" М. Гаспарова, академіка РАН. Так, вона варта уваги і теж витримала чимало перевидань. Але її першодрук датовано аж 1995 роком. Росіяни її шанують і читають. Чому ж ми, українці, не читаємо і не шануємо українського філолога-античника Андрія Содомору? Чому знаємо і нахвалюємо лише "Занимательную Грецию" (з подачі викладачів українських філфаків)? Доки...?    

Надія Гаврилюк (Київ)

(Содомора А. Жива античність. − Львів: Срібне слово, 2016. −  200 с.)