Літературний форум
КНИЖКИ

ЗАВИТРАХАНИЙ ЛИМОН АЛЬБО ПРИТРУШЕНІ ЧОРНОБРИВЦЯМИ

13:09 23.02.2018

ЗАВИТРАХАНИЙ ЛИМОН АЛЬБО ПРИТРУШЕНІ ЧОРНОБРИВЦЯМИ

 

 

Видавнича рада КМДА инколи видає вартісні речі. Серед них – збірка оповідань Валентина БУШАНСЬКОГО  ЗАКОХАНИЙ ЛИМОН.

Первинність московської говірки для автора дається взнаки: «гуцульська куртка» замість «кептар» альбо «лейбик»; «запелехатив» замість «запелехатів»; «люлька» замість «колиска»; «жидиня» замість «жиденя»; «білувати стовбури» замість «білити»; «шляг» замість «шляк»; «прибори» замість «начиння»; «кромки фужерів» замість «краї»; МВД замість МВС; «обпав на підлогу» замість «опав»; «зітнув плечем» замість «знизав плечима»; «чорні мов оливки» замість «маслини»; «інжир» замість «смокви».

Є речі взагалі непояснимі і незбагненні жодною мовою: «не зарипайся», «призро», «кинути дверима». Може літредактор Олена Чоповська щось про це знає? Але я б такого редактора на гарматний постріл до видавничої справи не підпускав.

Все це мали б усунути редактори видавництва ФЕНІКС, але для них, мабуть, теж первинною є московська.  На жаль.

Разом з тим талант автора безперечний.

ПАНІ ДОРА. Оповідання, базоване на характері головної героїні. цей характер і рухає сюжет.

Ось вона – стерво: «Наріжте мені триста грамів оцього нещастя», «Навіщо ви його кришите, я просила порізати!»

«Дерева зістарились разом із нею».

Цікавим є відкриття первинного – рустикального – світу для мі щучки: «У селі дівчинка  вперше побачила антрекот на чотирьох ногах. І з’ясувала, що гриби ростуть не в тарілці, а у лісі серед гнилого листя».

«Де наша молодість? – запитували чоловіки. – Де життя, у якому було місце для музики?» Отже – молодість є синонімом музики – і навпаки.

«Випав перший сухий сніг». Дуже точна деталь, її фізично відчуваєш, коли се читаєш.

Автор спромагається навіть на сентенцію: «Народжений без очей, не сумує, коли смеркає».

«Скрипка загаласувала, наче її топили в італійському вині». Музика і вино у цій фразі творять неймовірне.

Угорських танців Брамса понад 20, тому варто вказувати який нумер мається на увазі.

Акт дефльорації автор передає так: «--Не відкуси мені пальці, -- прошепотів Давид  -- я ними заробляю на життя. – Відкуси мені, я ними не хочу заробляти…»

 Ріжниця у відчуттях двірника і героїні оповідання: «-- Діти – це благословення Боже. Я дав би покалічити собі й другу ногу, аби тільки мати нащадка. – Я дала б обидві, аби тільки не мати».

Деталі у нього точно-сміливі: «низенька дівчина з круглими щоками, наче натерті часником пампушки», «зиркнувши на живіт Ангеліни, круглий, наче вигрітий на степовому сонці кавун».

Оповідання вивершується смертю героїні, і ця смерть світла аж невагома: «Дора довго не могла заснути. Все думала, що тепер у кімнаті з трьома високими прямокутними вікнами, рами в яких відчиняються вгору, на англійський манір (…)а коли перший соняшний промінь торкнувся її обличчя, вона востаннє видихнула, її душа виринула з тіла, покружяла над фортеп’яном і полинула туди, де, скрикнувши, зробила перший подих маленька дівчинка». Отож – життя долає смерть – і це прекрасно.

 

КРИВИЙ. Чудовий твір зі ще одним характером, на жаль з невиписаним достатньо фіналом. Там автору обрид герой і він просто переповів скоромовкою все. При перевиданні варто доопрацювати – до виписати цей безперечно вартісний художній витвір.

Мрія у Кривого смачна мовно і живомовно вартісна: «Він розповідав хлопцям, якою має бути дівчина його мрії: «Тендітна, зі стоячими грудьми, а коли мацатиму, щоб казала : «Не надо, не надо» (неодмінно російською!) і пручалася, але не дуже»».

Борик – теж цікавий персонаж, а «мова його була криклива».

Дуже точно передано суть сучасного села, особливо при київського: «Я раніше всіх людей у селі знав. Тепер малі повиростали, старі повмирали, багацько виїхали. Як не в рідному селі».

ПЕРША КРОВ – оповідання про мабуть-щастя.

«Толя виліз із депресії». Просто але точно – саме виліз. І одразу ж – результат: «він уперше в житті наважився на те, чого жадав по- справжньому».

Деталі теж промовисті: «клубок вовняного повітря», «розмоклі серветки на столиках вуличних каварень», «вони проходили  традиційним маршрутом київських закоханих. Це називалося «пошарудіти листям»», «теж мені зайчик із викруткою».

Герої мовлять високо, але не фаянсово.  У цих словах завше є людський подих: «ти вирвала моє серце, а тепер граєш ним у футбол».

СОЛОДЕНЬКИЙ САНЬОК – оповідання майже гомоеротичне, хоча головний герой має стосунки з жінкою бальзаківського віку, яка його майже ґвалтує.

Пластика вислову феноменальна: «Санькове серце чвакнуло, чвиркнуло й обличчя зробилося ще червоніше», «прапор досі пах потом перемоги», «асфальт пахне карамеллю. «Він ще й солодкий», -- сказали б, схвально киваючи мордами, пси, що дрімали під кущами. І на підтвердження висолопили б подряпані язики».

Протилежністю солоденького («злизує з губ шоколадні крихти», «у нього на шиї на мить розкрилися зябра, але злиплися від липового солоду» , «Саньок потягнувся до неї губами (…) заплющив очі (…) Мов дівчина») є Діана-ґвалтувателька: «її мозок працював на результат», «проспати старт – не в її правилах», «чоловіки мого віку знаходять собі дівчаток у вузеньких штанцях. А я знайшла собі хлопчика. І мені не треба від нього нічого, крім тіла. я вчинила як чоловік».

Еротизм зримий і випукло-художньо-виписаний: «водила пальцем його бровами, лінією носа, торкалася нігтем вразливої поверхні губ», «очі були сповнені здивування, однак вуста усміхалися».

А ТЕПЕР СИГАРЕТКУ.  Чудове психологічне словоплетиво.

КОЛИ ЦВІЛИ ТРОЯНДИ я б назвав ПРИТРУШЕНІ ЧОРНОБРИВЦЯМИ.

Маже детектив, але базований на анекдотичному випадку – героїня впала в широку дзюру вбиральні і загинула.

Знову точні деталі: «шлунок таки відступив од горла й порожньою шкаралупою впав у живіт», «досвід – як ґрунтова дорога дощової ночі: йти важко, а треба».

Знову психологічно точні віддзеркалення відчуттів: «спати не хотілося, хотілося -- думати».

Знову цікаві характери: «Бондаренко чув про це, хоча й не пам’ятав у якому серіалі. А тому й розсердився на себе, що отак сів у калюжу перед оцим шмаркачем».

Сам твір може слугувати матрицею доброго роману, можливо навіть детективного.

ЗАКОХАНИЙ ЛИМОН – це оповідання гомосексуальне абсолютно (до речі – і книжка має таку ж назву). Головний герой – літній фотограф («коли ти миєшся двічі на день, жахаючись старечого смороду, але він тобі все одно вчувається», «тління розпочинається з думок», «у старості є одна перевага: все найгірше, що могло трапитись у твоєму житті, вже трапилося»), що «завжди любив своїх хлопчиків. І ніколи не ображав», має свою філософію: «поспіх лише псує передчуття і враження», «між старістю і збоченням є дещо спільне – вони приходять мимоволі», «секрет лише в тім, щоб не дати мимовільним речам зруйнувати життя». Ось його портрет – наче портрет самої самотности – «він ішов звичним маршрутом, вигулюючи себе, мов собаку».

Дисонансом до витонченого життя старого збоченця є побут у гуртожитку , що постачає на дешевий ринок молоде хлопчаче м’ясце: «вони випили, взяли одне одного за голову й занюхали волоссям».

Бунт юнака, розправа над ним, смерть головного героя від рук колишнього коханця, що не може витерпіти правди про нелюбов до нього – все це творить серйозну літературу.

КОЛІР ЇЇ ВОЛОССЯ.

«Всі сварки й закінчуються мовчанням, щоб не обмовитись про головне».

«Не хочеш зіпсувати стосунки – ні про що не запитуй».

 

Отже, вітаю українську літературу з серйозним, талановитим,вартісним автором. Самому ж автору – витримки, доброї мовної та літературної школи – і нових сильних художньо і непорожніх по суті книжок.

 

Андрій ВОЙТЕНКО,

м. Сміла Черкаської области.