поети без тіла
поети без лику
не вміють любити
не вміють чекати
якщо ти не віриш у власні крики
то краще поетом тобі не ставати
є ангели слів,є демони речень
і тільки одне залишиться тут
якщо ти поет,то без заперечень
живеш із клеймом"баламут"
І йшла ти на все це свідомо й обізнано
Я потягом був для твоїх наступних ран
Та й хоч між нами найменші у світі відстані
Прочитай між рядками — найдешевший обман
І кров твоя чорна,як кавові зерна
І слова твої чорні,як і моя душа
Наша близькість,то наші поразки напевно
Наша скутість ,то наш і вокзал і причал
І в вагони сідаєм зі своїми валізами
І відчалюєм тихо,мов сонце о шостій
Я в Чернівці,до своїх "Buna Ziva"-ків
Ти до столиці– "Миласти просим"
пали усе,що може горіти
створюй власні амулети і грози
ми - копія жалюгідного літа
ми - поцілунки гарячої дози
світи світлом у світлій кімнаті
залиш темряву людям темним
якщо ж літа не буде багато
то поріжемо осені вени
і криваві сліди заблукають у серпні
не пожовкне,не впаде жоден листок
твого літа бракує нестерпно
давай леза,зробимо крок.
а навішо тікати?
якщо жандарми зі своїми пістолями
вже отут
за дверима
з усього,що я міг дати
хіба слова ,заплутані римами
я тікав все життя
то від тебе
від себе
все зливами
дай мені хоч хвилину
щоб побути з тобою щасливими
І ти, як той вересень.
похмуро, дощі
і ти, як та осінь
трясешся вночі.
без жовтня ніхто.
я не жовтень.
кричи.
і ти-листопади.
і голі дерева.
потоки води.
захмарене небо
без жовтня ніхто.
я не жовтень.
так треба.
Роман ДАНИЩУК