Побачила світ нова поетична збірка поетеси з Вінниці, а родом з Черкащини Тамари Корсунської „Софіївка”. Хоч сама Тамара Корсунська (літературний псевдонім Тамари Олексіївни Бевз) передчасно пішла з життя, її чоловік Бевз Володимир упорядковує поетичну спадщину дружини, і 13 травня ц.р. презентував іі колегам з „Літературного форуму” нову збірку, присв’ячену відомому дендропарку в м. Умань.
Тамара Корсунська любила свою Черкащину, і в її творчості ця земля, її буремна історія, квітуча природа займають чільне місце. Тим більше, що поетеса, філолог за освітою, добре знала історію рідного краю і його природу, зокрема, рослинний світ. У поемі „Софіївка” поетеса веде нас алеями парку, огортає читача його незрівнянною красою, і навкруг з’являються все нові персонажі, як історичні, так і міфічні, легендарні, на честь яких споруджені в Софіївці архітектурні шедеври в поєднанні з витворами ландшафно-паркового мистецтва. І оживають скелі, гроти, проглядають крізь листя дерев і водопади скульптури грецьких богинь, виходить на прогулянку господар парку, який для коханої „місточок наче з мрій проклав”.
Крім поеми „Софіївка”, в згаданому збірнику є багато віршів, присв’ячених окремим екзотичним рослинам. Поетеса розповідає читачу пов’язані з ними легенди, оспівує довершену красу квітів, природи як „храму усіх під небом сущих”.
Про калину написано немало. В Тамари Корсунської ягоди калини символізують кров загиблих в АТО героїв. „Налетіли птахи ряснокриллям,” і „...злетілись по кровинки вірних і палких своїх сердець”.
„Ботанічні” вірші написані здебільшого в спокійнійному, описовому стилі.
Та в поезіїї Тамари Корсунської є не лише захоплення рідною природою. Її громадянська лірика - найвищого ґатунку і не залишає байдужим нікого.
Наша помста страшна! Ми в труді і у битві завзяті,
Наші очі – майбутнього страдна палюча свіча!
Хто не вміє жить мирно у білій з іконами хаті,
Той згорить у тартарі, загине в бою від меча!
Ці вірші, надруковані в альманасі „Скіфія-2014. Зима”, вражають. Війна, яка начебто далеко від більшості з нас, раптом обпалює одним словом дитини.
Село. У ньому зовсім юні вдови,
Мадонни українські у сльозах.
Батьки такі згорьовані: „В АТО ви?
Для вояків... візьміть ось, на возах”.
Всього-всього. Від хати і до хати
Дорогами вузенькими села
Збирали це для сина, мужа, брата,
Щоб їх гірка година обійшла.
Тут вийшло на дорогу хлопченятко,
Маленьке, ледь навчилося ходить,
І скарб свій, іграшку, дає: „Для татка!”
Війна завмерла, вражена, на мить.
Така поезія не вмирає.
Наталія ШВЕНЬ